Xreferat.com » Рефераты по социологии » Соціологія: становлення та сучасність

Соціологія: становлення та сучасність

суспільство отримує можливість стимулювати одні види діяльності та взаємодії, толерантно ставитись до інших та боротися з небажаним.

Сучасне суспільство орієнтується на фіксований успіх, досягнення якого відкриває більші перспективи і в набутті влади.

Відкритість сучасного суспільства створила умови для вільного переміщення індивіда із класу в клас (наприклад із середнього до вищого). Таке переміщення може бути викликане різними причинами (багато в чому залежить від самої людини її активності, здібностей, таланта і вольових якостей) і носить назву соціальної мобільності.

Відкрите суспільство передбачає високій рівень соціальної мобільності, тобто можливість горизонтальних і вертикальних соціальних переміщень. Водночас воно є плюралістичним і терпимо ставиться до різних форм самореалізації особистості, допускає різний рівень лояльності до самого себе. А це можна розглядати як оду з передумов виділення в ньому ще однієї стратифікаційної групи – маргіналів. Ним позначають «нетипових» представників своєї соціальної спільноти, які, як правило формують власне соціальне середовище, створюють свою субкультуру, дистанціюються від своєї соціальної верстви. Категорією «маргінали» ряд соціологів також позначає людей, які в силу різних обставин втратили, чи добровільно відмовились від зв’язків не тільки із своєю стратою із якої вони вийшли, але й з суспільством в цілому. Це декласовий елемент, люмпен – пролетаріат.

Стратифікації притаманні декілька системних властивостей:

соціальність (позабіологічність) цього явища;

традиційність, оскільки нерівність становища різних груп зберігається протягом всієї історії цивілізації;

універсальність, тобто її історична зумовленість не забезпечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства;

функціональність, тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла , небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості до наукового аналізу реальних відносин між людьми, причин і умов їх існування, їх одвічності і корисності для функціонування суспільства, його розвитку.


31. Соціальна мобільність


Кожна людина переміщується в соціальному просторі, в суспільстві, в якому вона живе. Іноді ці переміщення сприймаються людиною дуже відчутно і ідентифіковано (наприклад переїзд із Києва у Львів). Все це змінює позицію індивіда у суспільстві і свідчить про його переміщення в соціальному просторі. Проте, існують такі переміщення людини, які важко визначити як соціальні не лише оточуючим людям, а й самим індивідам. Наприклад, дуже складно визначити зміни становища індивіда у зв’язку із зростанням (або падінням) престижу, збільшенням або зменшенням можливостей використання влади, змінами доходу. Разом з тим, такі зміни у кінцевому результаті призведуть до змін в поведінці, системі відносин в групі, потребах, установках, інтересах і орієнтаціях. Такі переміщення можуть викликатися як природними (зміна у життєвому циклі особистості: від народження до старості), так і соціальними чинниками.

Існує два типа соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Горизонтальні переміщення проходять в рамках груп, що утворюються на підставі номінальних параметрів, наприклад переїзд з одного місця проживання на інше, чи перехід працівника на інше місце роботи без просування по кар’єрній драбині. Вони самі по собі не означають «соціального росту» індивіда, хоча за певних обставин, можуть прискорювати або уповільнювати його.

Вертикальні соціальні переміщення передбачають перехід індивіда з нижчої страти до вищої або навпаки.

Соціальна мобільність - це вертикальне або горизонтальне переміщення індивіда в соціальному просторі.


32. Власність як фактор стратифікації і мобільності


Накопичення матеріальних і інтелектуальних цінностей (володіння цими цінностями) дає можливість людині більш вільне як горизонтальне так і вертикальне переміщення. Люди, які володіють власністю займають певну щабель в суспільстві і відносяться до певної страти. Чим більше матеріальних і інтелектуальних цінностей зосереджено в руках однієї людини, тим вищій її соціальний статус, тим швидше людина ввійде до вищого класу, або правлячої еліти.


33. Освіта як фактор стратифікації і мобільності


Процес освіти містить усю сукупність різноманітних впливів на людину, її взаємодію із середовищем, що її оточує, пристосування до нього, оволодіння культурою, що нагромадило людство, її опанування.

Соціальна функція освіти містить можливості впливу на соціальну структуру, створює певні канали соціальної мобільності, рольових та статусних переміщень. Чим більш демократичніше є суспільство, тим в більшій мірі освіта « працює» як «ефективний соціальний ліфт». Вона дозволяє людині з нижчих страт в ієрархічній структурі суспільства досягти висоти соціального статусу, розширити набір своїх соціальних ролей.

Виховна функція освіти втручається в процес гармонізації та вдосконалення людських якостей, формування громадянина, стимулює само рефлексію – глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих потенцій.

Урбанізаційна функція освіти розкриває її вплив на міграційні процеси.

Функція соціального захисту поширює потенціальні соціальні можливості людей у професійному й особистому самовизначенні, особливо за ринкових умов.


34. Релігія як фактор стратифікації


Поняття «релігія» піддається визначенню на стільки, наскільки людина здатна охопити своє ставлення до Бога (надприродного, сакрального) – спілкування, взаємовідносин, предметні стосунки, акт містичного переживання та єднання. Релігія є унікальним, своєрідним явищем духовної сфери життєдіяльності окремої людини і водночас формою суспільної свідомості.

Таким чином, релігія визначається як:

соціальний феномен, що відображає певну сферу життя індивіда та суспільства;

форма суспільної свідомості;

засіб практичного духовного освоєння світу;

світоглядна система координат;

життєва позиція і діяльність.

Функціональна роль релігії в суспільстві визначається через результати її впливу на особисте чи соціальне життя: на макрорівні – ступінь практичного впливу в межах конкретного суспільства, держави, нації. Етносу, соціальної групи; на мікро рівні – впливу на особистість, малі соціальні групи.

У суспільстві як соціокультурній системі релігія пов’язує людину з трансцендентним шляхом абсолютизації цінностей, ідеалів, норм та зразків поведінки. І водночас релігія є соціальним інститутом суспільства, де соціальною базою виступає зібрання віруючих. У процесі ускладнення суспільних відносин і уявлень перетворюється і ускладнюється релігійна складова.

В період кризи окремих соціальних інститутів завжди є інституціональні резерви, які відтворюють ті форми солідарності , яких не вистачає для збереження соціуму. Релігія стала одним із таких інститутів на пострадянському просторі. Духовний вакуум колишніх суспільств соціалістичного спрямування став заповнюватись з релігійного інституціонального резерву.

Елементом соціальної структури й особливим видом об’єднання людей за релігійним критерієм є релігійні організації. Вони мають всі ознаки соціальної організації: координація і субординація, централізація влади, організаційна культура, правове/ нормативне регулювання діяльності за статутом, наявність послідовників зі спільною метою і інтересами.


35. Соціалізація людини. Умови успішної соціалізації


Складний тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв’язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності необхідні для його успішної життєдіяльності в суспільстві називається соціалізацією.

Процес соціалізації розділяється на два етапи: соціальну адаптацію і інтеріоризацію.

Соціальна адаптація – це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується індивід.

Інтеріоризація - процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем. Можна вважати, що на цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей переходить у нову якість, що виявляється у зміні поведінки людини під впливом змін у структурі особистості.

Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда.

Рівні соціалізації:

об’єктивна (соціально – економічна), в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти;

функціональна, яка обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей;

нормативна, що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти;

міжособистісна, що визначає ставлення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним.


36. Теорії розвитку особистості ( «дзеркального «я» Ч. Кулі і Дж. Міда, теорія соціалізації З. Фрейда «когнітивного розвитку» Ж. Паже, «морального розвитку» Мольберта та ін)


Груповий досвід, який засвоює індивід в процесі соціалізації є важливим чинником формування особистості.

Американський психолог і соціолог Ч. Кулі на підставі численних досліджень стверджував, що формування концепції власного Я – це тривалий, суперечливий процес, який не може відбуватися без участі інших людей, тобто без соціального оточення. Кожна людина, як вважав Ч. Кулі, будує своє Я, базуючись на сприйняттях нею інших людей, з якими вона спілкується. Це власне Я, яке розкривається через реакцію інших отримало назву дзеркального Чарльза Кулі. Дослідник визначив три стадії в побудові дзеркального Я: наше сприйняття того, як ми дивимося на інших; наше сприйняття їхньої думки з приводу того, як ми дивимось на інших; наші почуття, щодо цієї думки.

Як відображення у дзеркалі ми отримуємо образ фізичного Я, так сприйняття реакції інших людей на власну поведінку чи зовнішність створює образ соціального Я. Наприклад, коли ви наближаєтесь до групи людей, які спілкуються між собою, і бачите, що вони швидко з увічливим вибаченням розходяться. Якщо така реакція повторюється декілька разів, то очевидно, у вас виникає почуття, що з Вами не хочуть спілкуватись і у Вас погана репутація. Соціальне дзеркало завжди перед нами, воно постійно змінюється. Розвиваючись особистість стає більш вибагливою як у виборі групи індивідів, які виконують роль соціального дзеркала, так і у процесі відбору образів, що здійснюють на неї вплив. Людина завжди приділяє більше уваги думкам одним і менше уваги думкам інших, а погляди і реакцію деяких людей щодо своєї поведінки вона взагалі може ігнорувати.

Дж. Мід – відомий філософ, соціолог, соціальний психолог - розробив концепцію «узагальненого іншого», в якій роз’яснюється сутність процесу сприйняття індивідом інших людей. Ця концепція певною мірою доповнює і розвиває теорію дзеркального Я. Відповідно до концепції Міда «узагальнений інший» охоплює всезагальні цінності і стандарти поведінки групи, яка формує у членів цієї групи індивідуальний Я – образ. Індивід у процесі спілкування ніби стає на місце іншого індивіда і бачить себе іншою особистістю. Це усвідомлення «узагальненого іншого» розвивається через процес «прийняття ролі» і «виконання ролі». Дж. Мід виділяє три стадії процесу навчання дитини виконанню дорослих ролей:

1) підготовча (1 – 3роки), під час якої дитина імітує поведінку дорослих без якого – небуть розуміння (дитина наслідує читання газети, не вміючи читати);

2) ігрову (3 – 4 роки), коли діти починають розуміти поведінку тих, кого вони зображають, але виконання ролі ще не стійке;

3)завершальну (4 – 5років і більше), коли рольова поведінка стабілізується, стає цілеспрямованою і виявляється здатність відчувати ролі інших. У процесі переходу від однієї стадії до іншої послідовно розвивається здатність розглядати власну поведінку у взаємозв’язку з іншими індивідами і відчувати на собі їхню реакцію. Завдяки усвідомленню інших ролей, а також почуттів і цінностей інших у свідомості формується «узагальнений інший». Повторюючи прийняту роль «узагальненого іншого», індивід формує свою власну концепцію Я.

Концепція особистості 3. Фрейда. Інший образ особистості виник під впливом ідей 3. Фрейда, що рассматривали людину як прагнучого до задоволення, а суспільство — як систему заборон, табу. Несвідомі (у першу чергу сексуальні) прагнення особистості утворять її потенціал і основне джерело активності,

природній формі через соціальні нормативні обмеження людин змушений постійно шукати компроміс між глибинним потягом і суспільно прийнятною формою його реалізації. Уся людська історія розглядається Фрейдом як історія наростаючого психозу.

Теорія соціалізації Е. Еріксона розглядає процес соціалізації як подолання індивідом критичних ситуацій на життєвому шляху. Дослідник виділяє вісім стадій розвитку індивіда як послідовності подолання специфічних життєвих криз, для яких характерне вирішення таких проблем.

1) Довіри чи недовіри в немовлячому віці, перехід немовляти він стану не заспокоєності до стану стриманості, заспокоєності в разі відлучення дорослого, який його опікує.

2)Автентичності, автономії чи сорому, сумніву у віці 1 – 2х років – вихід дитини з-під надмірної опіки батьків, зокрема фізіологічного стану її організму, особливо роботи органів травлення, що запобігає формуванню в ї свідомості почуття сорому, власної нікчемності.

3)Ініціативи чи почуття провини у віці 3 – 5 років – ініціація допитливості, цікавості, активності, уникнення безініціативності під впливом надмірної опіки батьків.

4) Старанності чи недбалості у молодшому шкільному віці – почуття впевненості у своїх силах і здібностях, усвідомлення своїх сил і можливостей у взаємодії із учителями, іншими дорослими, подолання рис недбалості й байдужості.

5)Становлення індивідуальності (ідентифікації)чи рольової дифузії (невизначеності у виборі ролей) у підлітково – юнацькому віці – пошук свого місця у житті (життєве самовизначення), вибір професії (трудове, професійне самовизначення), пошук партнера в інтимній сфері.

6) інтимності чи самотності в молоді роки – вибір партнера для шлюбу та створення сім’ї, пошук інтимних стосунків і уникнення самотності.

7) Творчої продуктивності чи творчої стагнації в середньому віці – реалізація творчого потенціалу, самореалізація особистості, уникнення стану стагнації.

8)Заспокоєння чи розпачу у старості - переживання стану власної гідності, значущості з огляду на досягнуте, чи розпачу і відчаю, зважаючи на невикористанні можливості, неефективність дій.


37. Сім’я і школа як агенти соціалізації


Агенти соціалізації - це люди та установи, діючі соціальні суб’єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культур.

Першим у житті агентом соціалізації людини є сім’я, де відбувається рання соціалізація. Результати батьківського виховання у значній мірі визначають особистість, її подальше суспільне життя. Соціалізація, що відбувається у дитинстві носить назву первинної соціалізації.

Загальна освітня школа забезпечує всебічний розвиток людини (дитини) як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння суспільними, національно – культурними потребами, обсягу знань про природу, людину і суспільство, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Вища школа забезпечує фундаментальну наукову та загальнокультурну, практичну підготовку, одержання громадянами спеціальності відповідно до покликання, інтересів, здібностей, підвищення їх кваліфікації, вдосконалення їх професійної підготовки, перепідготовку наукових і науково – педагогічних кадрів.


38. Вплив засобів масової інформації на соціалізацію людини


Ми не зможемо не помітити того факту, що сьогодні інформація стала чи не найважливішим чинником його існування. Культура, як один з елементів суспільства і, водночас, один з тих механізмів, які зумовлюють його існування і подальший розвиток, і суспільство, як сукупність індивідів, що його створюють, сьогодні перебувають у тісній залежності і взаємодіють, головним чином, за допомогою засобів mass-media. Масова комунікація, як один з елементів культури, з’явилася порівняно недавно. Але за дуже короткий час вона набула такого поширення в усіх галузях людського існування, що зараз практично неможливо уявити собі існування суспільства без інформації та джерел її розповсюдження.


39. Формування національної свідомості як проблема соціалізації


Кожне суспільство надає маже всім своїм членам деякий особливий досвід, особливі культурні взірці, які інші суспільства запропонувати не в змозі. На формування національної свідомості особистості, як об’єкта суспільних відносин, впливають чинники фізичного оточення і загальні культурні взірці поведінки в певній соціальній групі, засвоєні в тій чи іншій мірі етносоціокультурні надбання певного народу. Серед головних чинників, які визначають процес формування особистості та її національної свідомості, - груповий та унікальний особистісний досвід, що повною мірою виявляється у процесі соціалізації.

Одне із загальновизнаних визначень соціалізації таке: «соціалізація» - процес засвоєння індивідом знань, досвіду, нормі цінностей, включених до системи соціальних зв’язків і відносин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві.

Тобто, формування національної свідомості – тривалий процес, який починається перших років людини (дитина вчиться розмовляти національною мовою) і триває майже весь період навчання особистості до соціальної зрілості (або соціальної адаптованості).


40. Соціологія девіантної поведінки


У наслідок різноманітних причин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою – поведінкою, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно – нормативних стандартів.

Девіантна поведінка

У широкому розумінні У вузькому розумінні – всякі негативні відхилення

Будь – які дії, які не відповідають від соціальних норм

Соціальним нормам і стереотипам Основні форми:

Даного суспільства - злочинність;

Позитивна девіація: - пияцтво і алкоголізм;

самопожертвування; - наркоманія;

над працездатність; - проституція;

героїзм; - гомосексуалізм;

Негативна девіація: - аномія.

тероризм;

крадіжки;

суїцид;

цинізм та ін.

Соціальна поведінка – дії людини стосовно суспільства, інших людей, оточуючих речей і природи.

Соціальна норма – типовий зразок дії, еталон поведінки, що приписується індивіду, який діє в певній ситуації. Виходячи із власної системи цінностей та у межах соціальних норм, що ззовні регулюють поведінку людини, вона визначає спрямованість своїх дій, свою активність.

Основні види девіантної поведінки (за Р. Мертоном)

- конформізм – повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;

- Інноваційна - людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання, тощо);

- Ритуалізм – людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується певних «правил гри», діє у відповідності до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;

- ескейпізм (ретритизм) – відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людиною не визнаються ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін).


41. Культурологічне пояснення причин девіації


У динамічних процесах сучасності молоді дедалі складніше знайти своє місце. Виникає низка проблем молоді, що стосується забезпечення її житлом, професіоналізації, дозвілля. Через відсутність чіткого соціального вибору держави становище її громадян, на сам перед молоді, яка саме займає позицію самовизначення, ускладнюється.

Переважаюча орієнтація споживання на матеріальний успіх як особливу переважаючу цінність породжує психологію легкого, необтяженого працею успіху, споживацький стиль життя окремих груп людей, особливо молоді. Цьому сприяє тенденція денаціоналізації культури на «західний» кшталт. Засилля продукції західної культури (не найвищого ґатунку) з екранів телевізорів, комп’ютерів, впливає на наших громадян, зокрема молодь, дегуманізаційно, пропагуючи секс, насильство, споживацьку психологію.

Все вищесказане призводить до конфлікту життєвих поглядів особистості і реальним життям, що може стати причиною девіантної поведінки.


42. Типи девіантної поведінки


У наслідок різноманітних причин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою – поведінкою, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно – нормативних стандартів.

Девіантна поведінка

У широкому розумінні У вузькому розумінні – всякі негативні відхилення

Будь – які дії, які не відповідають від соціальних норм

Соціальним нормам і стереотипам Основні форми:

Даного суспільства - злочинність;

Позитивна девіація: - пияцтво і алкоголізм;

самопожертвування; - наркоманія;

над працездатність; - проституція;

героїзм; - гомосексуалізм;

Негативна девіація: - аномія.

тероризм;

крадіжки;

суїцид;

цинізм та ін.

Соціальна поведінка – дії людини стосовно суспільства, інших людей, оточуючих речей і природи.

Соціальна норма – типовий зразок дії, еталон поведінки, що приписується індивіду, який діє в певній ситуації. Виходячи із власної системи цінностей та у межах соціальних норм, що ззовні регулюють поведінку людини, вона визначає спрямованість своїх дій, свою активність.

Основні види девіантної поведінки (за Р. Мертоном)

- конформізм – повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення;

- Інноваційна - людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання, тощо);

- Ритуалізм – людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується певних «правил гри», діє у відповідності до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;

- ескейпізм (ретритизм) – відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людиною не визнаються ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін).


43. Соціальний контроль. Види соціального контролю


Якщо статус визначає позицію людини в суспільстві (учень, студент, мати, син та ін.), то соціальна роль – функція, яку виконує людина. Функції (рольові дії)в кожному суспільстві визначаються загальноприйнятими нормами і часто закріплюються в різних документах (законах, правилах, інструкціях, статутах т т.д. )

Вимоги оточення щодо виконання певних соціальних ролей втілюються у конкретні соціальні норми.

Соціальні норми - сукупність зобов’язуючих принципів, правил, еталонів, встановлених суспільством, соціальними спільнотами чи уповноваженими суб’єктами для регулювання соціальних відносин, діяльності і поведінки соціальних суб’єктів на всіх рівнях, у всіх сферах людської життєдіяльності.

Для забезпечення належного виконання вимог створюється система соціальних санкцій позитивного і негативного характеру. Санкції існують тому, що далеко не всі члени суспільства належним чином виконують свої ролі. Головне призначення санкції - привести у відповідність до соціальної норми поведінку людини, застерегти її від порушень.

Санкція - засіб регулювання спільнотою поведінки своїх членів, з метою стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної, для забезпечення впорядкованості, внутрішньої згуртованості і безперервності суспільного життя. Санкції бувають: позитивні, негативні, з огляду на зміст суспільних вимог.

Позитивні санкції:

Формальні позитивні санкції – публічне схвалення з боку влади, вручення почесної премії, грамоти, грошової нагороди, нагородження орденами, медалями, спорудження пам’ятників тощо;

Неформальні позитивні санкції – слава, шаноба, повага, визнання авторитету, схвалення з боку оточення, у засобах масової інформації.

Негативні санкції:

покарання передбачені законом (застереження, зауваження, штрафи, арешт, ув’язнення, позбавлення громадських прав, конфіскація майна, тощо);

Неформальні негативні санкції – громадських осуд огуда, висловлення подиву, незадоволення, відмова подати руку, підтримувати товариські стосунки тощо).

З огляду на зміст суспільних вимог санкції бувають: правові, етнічні, сатиричні, релігійні.

- правові санкції – система передбачених законом покарань і заохочень за певні дії;

- етичні санкції – система заохочень, доган, зауважень, які випливають із визнаних моральних принципів;

- сатиричні санкції – система насмішок, глузувань, яких зазнають люди, що поводяться інакше ніж прийнято в суспільстві.

- релігійні санкції – нагороди і покарання передбачені системою догматів і вірувань будь-якої релігії за їх додержання чи порушення.


44. Програма соціологічного дослідження


Підготовка до проведення соціологічного дослідження починається з розробки його програми і робочого плану. Програма соціологічного дослідження є науковим документом, що містить описання проблемної ситуації і соціальної проблеми, визначає мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу дослідження, логічний аналіз основних понять, що вживаються в дослідженні, методи і техніку здобуття соціологічної інформації тощо. В робочий план дослідження закладаються основні організаційні (процедурні) заходи, які треба здійснити при дослідженні за певною послідовністю і хронологією.

Під програмою конкретно- соціологічного дослідження розуміють документ, що вміщує методологічні та процедурні передумови наукового пошуку. В ній викладаються основні завдання дослідження, методика та техніка збору та обробки соціологічної інформації.

Програма кдс складається з двох частин (розділів): методологічної та процедурної.


Теоретико – методологічний розділ Процедурний розділ
1. Обґрунтування проблеми, визначення об’єкту та предмету дослідження. 1. Обґрунтування системи одиниць дослідження, побудова вибірки
2. визначення мети дослідження. 2. Обґрунтування методів збору первинної соціологічної інформації; розробка логічної структури інструментарію
3. Логічний аналіз основних понять дослідження (теоретична структура та факторна інтерпретація, операціоналізація) 3. розробка логічних схем обробки та аналізу інформації.
4. формування робочих гіпотез та постановка задач дослідження.

Елементи теоретико – методологічного розділу програми КДС :

Проблема – це реальна життєва задача, що містить соціальне протиріччя, яке вимагає усунення, розв’язання;

Об’єкт – це частина об’єктивної реальності, на яку безпосередньо направлений процес пізнання (соціальний процес, сфера соціального життя, трудовий колектив, певні суспільні відносини і т. д.);

Предмет дослідження – ідеї, властивості, характеристики, притаманні даному об’єкту (наприклад: об’єкт – колектив, предмет соціально – психологічний клімат колективу), які потребують вивчення.

Мета дослідження – те, заради чого проводиться дане дослідження;

Задачі – логічні етапи досягнення мети дослідження;

Логічний аналіз понять – структурно – логічне впорядкування основних понять дослідження, яке включає:

теоретичну інтерпретацію, що дає можливість з’ясувати зміст понять;

структурну інтерпретацію, шляхом якої визначається сукупність елементів тих чи інших понять;

факторну інтерпретацію, яка дає можливість з’ясувати систему зв’язків поняття із зовнішніми об’єктивними та внутрішніми суб’єктивними умовами, що впливають на основну властивість об’єкту дослідження;

емпіричну інтерпретацію (опереціоналізація), що дозволяє зафіксувати та заміряти емпірично якості та властивості об’єкту за допомогою сукупності об’єктивних та суб’єктивних показників – індикаторів.

Гіпотеза - очікуваний результат дослідження, наукове припущення, що висувається для пояснення фактів, явищ та процесів, пов’язаних з досліджуваним протиріччям реальної дійсності. У ході дослідження гіпотеза має бути або підтвердженою, або спростованою. Гіпотеза з використанням понять, які попередньо були інтерпретовані та операціоналізовані.


45. Вибірковий метод в соціології. Поняття репрезентативності


Особливе місце в соціологічному дослідженні відводиться вибірці. Це обумовлено тим, що об’єкт дослідження часто нараховує тисячі, десятки або сотні тисяч людей. Тому при підготовці дослідження важливо так сформувати вибірку, щоб вона була і економічною, і презентативною, тобто вона має правильно відбивати всі характеристики генеральної сукупності, із якої вона походить.

Репрезентативність забезпечується дизайном вибірки (стратегією і процедурами її формування) і розрахунком її мінімального обсягу, який здатний забезпечити необхідну точність результатів.

В соціологічній практиці застосовуються такі способи вибірки:

Простий випадковий відбір передбачає, що всі елементи генеральної сукупності (об’єкту дослідження) одержують однакову ймовірність попадання у вибірку. При цьому береться до уваги, що:

генеральна сукупність є однорідною;

всі її елементи є доступними в однаковій міні;

в наявності є повний список елементів, що становлять генеральну сукупність;

до цього списку застосовуються процедури випадкового вибору ( з використанням таблиць або генераторів випадкових чисел);

багатоступеневий відбір застосовують стосовно великих генеральних сукупностей із складною структурою. Для цього генеральну сукупність структурують, розбиваючи на кінцеве число сукупностей. Серед них вибираються одиниці аналізу. Як правило на останній ступені одиниці одбору співпадають з одиницями аналізу.

Систематичний відбір - відбір із списку з певним «кроком» (наприклад, через 10,20,..50 чоловік)

Стратифіковані вибірки застосовують до неоднорідних генеральних сукупностей і в тих випадках, коли списки об’єктів легше одержати частинами. У випадку стратифікованого випадкового відбору обсяг вибірки ділиться між стратами пропорційно їх чисельності, і потім із кожної страти вибирається проста випадкова вибірка

В кластерному відборі в якості одиниць дослідження відбираються не окремі респонденти, а цілі групи або колективи. Кластерна вибірка дає науково обґрунтовану соціологічну інформацію, якщо групи максимально подібні за найважливішими ознаками ( наприклад за статтю, віком видом навчання і т. д. )

В цілеспрямованій вибірці найчастіше використовуються методи стихійної вибірки, основного масиву і квотної вибірки та ін. Метод стихійної вибірки – це звичайне поштове опитування телеглядачів, читачів газет, журналів. Висновки такого дослідження можна розповсюджувати лише на опитану сукупність.

Метод основного масиву застосовується при проведенні пілотажного або розвідувального дослідження на великих генеральних сукупностях, для яких немає сенсу проводити вибіркове дослідження. Він практикується при задаванні якогось конкретного запитання. В подібних випадках оптується до 60 – 70% респондентів, які опинились у відбірковій сукупності.

Метод квотної вибірки застосовується при вивченні громадської думки. Ним користуються в тих випадках, коли до початку дослідження є в наявності статистичні данні по контрольні ознаки (наприклад рівень освіти, кваліфікації тощо) елементів генеральної сукупності. Наявні данні про ту або іншу контрольну ознаку виступають в якості квоти, а їх числові значення =- показників квоти. Респонденти за таким методом відбираються цілеспрямовано, із збереженням показників квот. Число показників, данні про які відбираються в якості квот, не повинно перевищувати чотирьох, бо за більшим числом показників відбір респондентів стає затрудженим. Цей метод спеціалісти не рекомендують використовувати в дослідженнях соціальної структури, стратифікації, мобільності.

Метод доступної вибірки застосовується при дослідженні генеральних сукупностей, які є досить складними для дослідження іншими методами. Зазвичай це гіпотетичні генеральні сукупності - аудиторія ЗМІ (яка оптується безпосередньо за допомогою ЗМІ), споживачі певних товарів, члени релігійних конфесій і т. д.

Метод «снігового клубка» являє собою щось середнє між методом доступної вибірки і основного масиву. Він застосовується до мало чисельних гіпотетичних генеральних сукупностей (наприклад, експертів з якоїсь вузької проблеми. Кожного знайденого члена такої сукупності питають, кого із своїх колег він знає.


46. Вимірювання в соціології. Види соціологічних шкал: номінальна, рангова, метрична (інтервальна)


Вимірюванням називається процедура, з допомогою якої об’єкти вимірювання розглядаються як носії певних співвідношень відображуються в певну математичну систему з відповідними відношеннями між елементами цієї системи.

Адекватне вимірювання припускає наявність загального уявлення про об’єкти, які спостерігаються, про сторони, які вивчаються. Таке уявлення дасть можливість виділити співвідношення поміж об’єктами, які мають відображатись в певних співвідношеннях поміж елементами математичної системи, яка використовується.

Шкалою називають той алгоритм, з допомогою якого кожному об’єкту спостереження ставиться в певну відповідність деяке число. Числа, які приписуються об’єктам, називаються шкальним значенням цих об’єктів.

Номінальні шкали – шкали, допустимими перетвореннями яких є довільні, взаємо однозначні перетворення, тобто перетворення, які зберігають співвідношення рівності і нерівності поміж числами. (Взаємо однозначними називаються перетворення, з допомогою яких різні числа переводяться в різні і одному і тому ж числу відповідає лише одне число.)

Метричним (інтервальним) шкалам відповідають позитивні лінійні перетворення, тобто такі перетворення для яких вірно збереження співвідношення рівності, нерівності і порядку поміж їх різницями. Метричні шкали отримують як в процесі вимірювання та моделювання при використання порядкової шкали, так і в співвідношенні рівностей (або різностей) інтервалів для об’єктів, які вивчаються.


47. Опитування як метод соціологічного дослідження


Соціологічна практика виробила цілий комплекс методів збору соціологічної інформації: опитування, інтерв’ю спостереження, експеримент, аналіз документів, експертна оцінка, тестування, ведення бесіди, тощо.

Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод опитування. Надзвичайна популярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічної інформації , яку можна одержати за його допомогою. Даний метод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів.

Вимоги до опитування

опитування не повинно тривати більше 30 – 40хвилин у зв’язку з тим, що респондент втомлюється, і останні запитання зазвичай залишаються без повноцінних відповідей, за цей час опрацьовується 25 – 30 запитань;

важливо, щоб інтерес до предмету опитування не спадав, а поступово підвищувався. Тому більш складні за змістом (і розумінням) запитання повинні йти слідом за більш простими;

перше питання не повинно бути ні дискусійним, ні насторожливим. Хай краще воно буде нейтральним;

важкі запитання доцільно вмістити в середині опитування, щоб респондент «включився» в тему;

запитання повинні бути ясними, чіткими і зрозумілими всім респондентам;

запитання повинні відповідати всім вимогам: спочатку мова має йти про встановлення того чи іншого факту, події, а потім вже про його оцінку.


48. Класифікація соціологічних запитань за змістом, формою та функціями


За предметним змістом запитання поділяють на;

- Запитання про факти, за допомогою яких отримують інформацію про соціальні явища, про стан справ в колективі, про поведінку і дії самого респондента, його вік, стать, освіту, соціальне становище і т. д.;

- запитання про знання , мета яких – з’ясувати, що знає і що може повідомити респондент. Як правило це запитання, які мають за мету виявити рівень поінформованості респондента і його знань в певній галузі. Такі запитання можуть містити завдання, експериментальні та ігрові ситуації;

- Запитання про думку респондента, вони мають на меті зафіксувати факти, побажання, очікування, плани на майбутнє і можуть торкатися будь – яких проблем і особистості самого респондента;

- Запитання про мотиви покликані викликати суб’єктивне уявлення людини про мотиви своєї діяльності.

За своєю логічною природою питання класифікуються таким чином:

Основні запитання відповіді на які є основою побудови висновків про явища, що вивчаються;

Запитання фільтри ставляться для того, щоб відсіяти некомпетентних осіб при опитуванні з проблем дослідження або

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: