Фактори, що впливають на розвиток підліткової злочинності
Роль сім'ї у вихованні дітей і підлітків величезна, і дуже часто саме внутрішньо - сімейні конфлікти й інші проблеми є першопричиною правопорушень дітей, що виховуються в такій сім'ї. Формування в підлітка криміногенної мотивації невідривно пов'язане зі становленням його особистості, тобто із процесом виникнення під впливом зовнішніх умов таких рис його характеру й соціальних зв'язків, які згодом і визначають вчинки неповнолітнього правопорушника. Соціалізація індивіда як процес засвоєння їм соціального досвіду можлива у двох основних формах. По-перше, в умовах стихійного впливу на особистість різних обставин життя, у тому числі тих, що мають різно-направлений характер, що відбувається нерідко у випадку, коли сім'я й, насамперед, батьки самоусуваються від виховання дітей, надаючи останніх самим собі. І, по-друге, в умовах цілеспрямованого виховання особистості дитини, у рамках якого роль виховного впливу батьків і нормальної сімейної обстановки найбільш важлива.[15]
Аналіз соціально-негативних явищ і процесів, що детермінують злочинну поведінку неповнолітніх, показує, що недоліки й витрати сімейного виховання, а іноді й пряме підбурювання неповнолітніх - явища досить нерідкі. Так, по даним дослідників проблем злочинності неповнолітніх, у теперішній період часу до 40% всіх дітей проживають у бідних сім'ях, батьки в які не в змозі забезпечити навіть мінімально необхідні потреби своїх дітей. Щорічно до 500 тисяч дітей і підлітків залишаються в неповних сім'ях через розлучення батьків. Більше 160 тисяч дітей виховуються в державних установах, причому 90% з їхнього числа мають батьків, або ухиляються від їхнього виховання, або позбавлених батьківських прав. Крім проблем, пов'язаних із сирітством і матеріальною незабезпеченістю, однієї з найбільш негативних тенденцій є все більше поширення випадків жорстокого звертання з дітьми, що закономірно породжує як відповідна реакція агресивність і жорстокість останніх. Приміром, за даними А.І. Боргового, щорічно, рятуючись від жорстокого звертання, кінчають життя самогубством до 2 тисяч дітей і підлітків. Близько 30 тисяч неповнолітніх по тій же причині йдуть із сім'ї, бродяжать, вчинюють злочини. При цьому 70% всіх дитячих травм мають сімейно-побутовий характер, у тому числі бувають пов'язані із застосуванням некоректних прийомів виховання.
Виникнення в неповнолітніх юнаків і дівчат мотивації, що лежить в основі здійснення ними злочинів і правопорушень, будучи складним і неоднозначним процесом, може бути пов'язане із цілим поруч типових внутрішньо-сімейних ситуацій, серед яких, на мою думку, найпоширеніші наступні.
Наявність у сім'ї або найближчому оточенні підлітка прикладів злочинної, протиправної або аморальної поведінки, що, безперечно, впливає на особистість неповнолітнього, орієнтуючи його на незаконні способи одержання грошей, легкого збагачення в сполученні із упевненістю в безкарності й зневажливому відношенні до карного закону. Особливо слід зазначити, що зазначений фактор, який детермінує злочинну поведінку неповнолітніх, особливо небезпечний в умовах недостатньо ефективної системи виявлення, розкриття й розслідування злочинів. Якщо в середньому по Україні розкривання злочинів оцінюється в 65-75%, а їх латентність, по самих скромних оцінках, становить співвідношення 1 до 3, не дивна впевненість деяких неповнолітніх правопорушників у власній невразливості й безкарності.[6]
Схильність дорослих членів сім'ї до алкоголізму або наркоманії з наступним прилученням підлітків до вживання спиртних напоїв або наркотичних засобів також є факторами, що сприяють здійсненню ними правопорушень. Юнаки й дівчата, що не досягли 18 років, у силу вікових психофізіологічних особливостей схильні до швидкого звикання й формування стійкої залежності від одурманюючих речовин. У неповнолітніх такі захворювання, як алкоголізм або наркоманія, розвиваються набагато швидше, ніж у дорослих осіб, швидше виникає стійка залежність від спиртного або наркотиків з наступними негативними особистісними змінами, складніше протікає лікування. Неповнолітні алкоголіки або наркомани - це в основному обличчя, що легко піддаються впливу негативного середовища. Потреба в спиртних напоях або наркотичних засобах швидко укоріняється в їхній свідомості, приводить до моральної деградації. У результаті багато підлітків вживають самі витончені спроби добути речовини, що володіють одурманюючими властивостями, не зупиняючись для досягнення цієї мети ні перед чим, і в результаті легко встають на злочинний шлях. Саме тому перша чарка, прийнята з рук батьків у святковий день, далеко не шкідлива й може привести до самих непередбачених наслідків.
Конфліктна атмосфера в сім'ї, систематичні сварки між батьками або близькими родичами на очах дітей або з їхнім залученням у конфлікт також є типовими криміногенними факторами, що лежать в основі формування злочинної мотивації неповнолітніх. Необхідно мати на увазі, що внутрішньо-сімейні конфлікти досить різноманітні як по складу учасників, так і по змісту. Однак всі вони однаково згубно впливають на незміцнілу психіку неповнолітніх. Діти й підлітки в силу віку набагато більше піддані стресам, викликаним незадоволеністю й непевністю в стабільності сімейних відносин. Для неповнолітнього особливо важливо знайти в батьківській сім'ї опору, конфліктність же не сумісна з довірчими відносинами. У результаті підліток з такої сім'ї намагається набутити впевненості й самоствердитися в компанії однолітків, що не рідко приводить до здійснення злочинів. З іншого боку, неповнолітні із сімей, де конфлікти є звичайним явищем, виростають агресивними, жорстокими, схильними вирішувати будь-які життєві проблеми й труднощі насамперед насильницьким шляхом. При цьому не виключено, що зазначені характеристики таких юнаків і дівчат будуть спрямовані в тому числі й проти власних батьків або інших родичів, їх що виховали.
В останні роки одним з найпоширеніших факторів, що сприяють здійсненню неповнолітніми правопорушень, є наявність у сім'ї скрутного матеріального становища, що, у свою чергу, визначає складну психологічну обстановку в сім'ї й непевність всіх її членів у завтрашньому дні. Слід зазначити, що неповнолітні особливо гостро реагують на такого роду життєві труднощі. З одного боку, підліткові складніше примиритися з відсутністю в нього тих матеріальних благ, які доступні його одноліткам із числа однокласників, сусідів або приятелів. З іншого боку, більшість підлітків у силу віку, відсутності необхідних професійних навичок, а іноді й у силу певної інфантильності не в змозі допомогти дорослим у вирішенні матеріальних проблем. У результаті неповнолітні можуть обрати незаконний спосіб заробляння грошей, вчиняючи, наприклад, крадіжки, грабежі, займаючись поширенням наркотичних засобів або вчиняючи інші злочини. При цьому неповнолітні намагаються виправдати таку поведінку в очах навколишніх, мотивуючи його бажанням відновити певну соціальну справедливість.
Зворотною стороною вищевказаної проблеми є й зниження цінності дітей для батьків. Дорослі, зайняті винятково рішенням насущних матеріальних проблем, у ситуації, коли фінансове становище сім'ї продовжує залишатися на низькому рівні, починають ставитися до своїх дітей як до тягаря. У результаті в сім'ї зникає атмосфера любові й довіри, знижується контроль за поведінкою дітей, які надані самим собі, що, у свою чергу, може привести до негативних наслідків і формування в бездоглядних підлітків криміногенної мотивації.[7]
Більш детально хотілося б розглянути насилля над дітьми в сім’ї, так як, на мою думку, це є найбільш впливовим фактором, що спонукає неповнолітніх до злочинної поведінки.
Проблема насильства над дітьми донедавна залишалася закритою в нашій країні. Ця тема замовчувалася й відкидалася суспільством, що породжувало безліч оман і невірних уявлень. Безпристрасні дані статистики МВС про кількість зареєстрованих злочинів у відношенні дітей говорять про ріст насильницьких дій і відсутність належної уваги суспільства й держави в забезпеченні безпеки й права на щасливе дитинство. У відношенні дітей виділяються наступні види насильства:
зневага основними інтересами й потребами дитини;
фізичне насильство;
психологічне (емоційне) насильство;
сексуальне насильство й розтління.
Зневага основними інтересами й потребами дитини як розповсюджена форма насильства може проявлятися в:
відсутності належного забезпечення опікою й наглядом;
недостатнім забезпеченням дитини необхідною медичною допомогою, коли вона хвора;
заподіянні навмисної шкоди дитині;
дії емоційно - травмуючих факторів, пов'язаних із сімейними конфліктами;
експлуатації дитини непосильним трудом;
впливі нездорових, деморалізуючих обставин (алкоголізм батьків, уживання наркотиків) і т.д.
До фізичного насильства відносять навмисне нанесення дитині фізичних ушкоджень або травм батьками або іншими, що їх заміняють, не пов'язаних з нещасним випадком.
На думку більшості фахівців психологічне насильство зустрічається набагато частіше й наносить набагато більшу шкоду особистості дитини, чим це прийнято вважати.
Ця форма насильства містить у собі: психологічну зневагу й психологічне жорстоке звертання. Так, психологічна зневага проявляється в послідовній нездатності батька або особи, що здійснює нагляд за дитиною, забезпечити дитині турботу, увагу, підтримку, прихильність, прийняття й розуміння психологічних потреб дитини. Це може виражатися в словесному грубому звертанні з дитиною, у нелюбові, відсутності прихильності до нього.
Сексуальне насильство є однієї з найбільш ганебних форм насильства над дітьми. Спеціальні міжнародні дослідження, проведені в 21 країні світу, показали, що від 8% до 36% жінок і від 3% до 29% чоловіків перенесли у віці до 18 років сексуальне насильство. 25% жертв сексуального насильства перебували у віці до 5 років; у віці від 6 до 11 років - 35%; у віці від 12 до 17 років - 41%.[5]
Запобігання випадків сімейного насилля, працівниками міліції
Робітниками міліції Торезького МВ УМВС України в Донецькій області було розроблено ряд заходів із попередження насилля у сім’ї. Таких, як – профілактичні співбесіди із неблагополучними родинами.
Відкрита анонімна телефонна лінія довіри на яку може подзвонити кожен бажаючий та поділитися своїми проблемами та отримати кваліфіковану психологічну допомогу, пораду.
Організація лекцій для батьків «Ваша дитина.» За допомогою цих лекції батьки можуть краще розуміти свою дитину та вчасно розглянути прояви делінквентної поведінки. Організується проведення круглих столів на теми: «ми проти сімейного насилля», «Разом проти наркоманії», «підліткова злочинність».
2.2Дії працівників міліції з попередження підліткової злочинності
За офіційними даними Держкомстату, на початок 2009 р. в Україні проживало 9.503.315 дітей, що становило 20,2% населення. Досить непривабливою є наступні дані зі становища українських дітей:
2,6 млн. живуть в малозабезпечених сім’ях;
156 тисяч дітей не забезпечені належним доглядом, бо живуть в неблагополучних сім’ях;
96 тисяч дітей мають статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
65,8 тисячі з них перебувають в інтернатах, що на 75% більше, ніж 1995 р. При цьому 90% дітей втратили сім’ю не через смерть батьків, а через відмову дорослих опікуватись долею дитини;
3 000 дітей вважаються на 2005 рік зниклими безвісті, і це при тому, що за оцінками експертів, лише 10% батьків докладають зусиль для розшуку дітей, які перебувають у стані бродяжництва;
соціальними службами та службами у справах неповнолітніх виявлено 50 тисяч асоціальних сімей (за даними Міністерства молоді, сім‘ї та спорту на червень 2005 року);
50 тисяч дітей є безпритульними, 12 тисяч з них – вперше поставлено на облік;
на профілактичному обліку служб у справах неповнолітніх сьогодні перебуває 145 тис. неповнолітніх, які бродяжать, жебракують, схильні до правопорушень, уживають наркотичні речовини та алкоголь, тощо [1].
Злочинність неповнолітніх в школах, училищах і в країні знижувалась, перш за все – реалізація на рівні регіону – загально-соціальні, економічні, організаційні міри, здійснювались місцевими органами влади. В районах де неповнолітня злочинність була меншою важливу роль відігравали координаційні поради, які складалися в кожній області із представників правоохоронних органів, загальних організацій і системи освіти, котрі забезпечували планомірність та контрольованість застосування мір. Важливо скласти систему профілактики в кожному навчальному закладу. Вона повинна включати, як загальні міри удосконалення навчально-виховного процесу, так і спеціально ціленаправлені психолого-педагогічні, організаційні і спеціально кримінологічні міри попередження індивідуальних групових злочинів, як на рівні навчального закладу, так і на рівні навчальних груп.
Загальні міри включають підвищені якості всього навчального процесу, удосконалення його організацію. Сюди відносяться – чітко виконаний навчальний план, попередження пропусків занятій без поважної причини і прогулів, а після занятій і в вільний час корисними видами діяльності. Загальні міри також включають в себе виховні міри. Сюди відносяться гуманізація між особистих відносин педагогів з учнями. Також важливо спеціально організувати виховний процес в навчальному закладі і в загалом в суспільстві в цілях формування високої духовної і моральної культури, оскільки стало ясно, що «бездуховність породжує злочинність». Нажаль , «кожна школа сама створює свою виховну систему». Підліток який навчається є не тільки об’єктом але і суб’єктом виховання, що головним інструментом виховання є колектив учнів. Одним із інструментів виховного процесу повинні стати стихійно відроджувані загальні організації підлітків і молоді.
Система профілактика також включає в себе організаційно-правові міри:
сформування в кожному навчальному закладі відповідних органів профілактики правопорушників, що навчаються;
сформування загальних формувань із числа дорослих учнів і педагогів молодіжного віку;
сформування різних груп, взводів із числа неповнолітніх;
сформування органів профілактики із учнів, які проживають в гуртожитках;
створення інших правоохоронних формувань із числа учнів;
забезпечення тісного взаємозв’язку внутрі шкільних і внутрі ішних навчальних органів профілактика між собою і зовнішнім організаціям.
Для успішної діяльності цих формувань потрібна елементарна правова база. В деяких випадках можна скористуватись нормативними актами про діяльність деяких формувань, а в інших випадках потрібно розробляти нові документи, які будуть відповідати вимогам сьогоднішнього дня.
До спеціальних психолого-педагогічних мір відносять:
психодіагностичні: вивчення поступаючого на навчання контингенту і виявлення осіб з підвищеним кримінальним ризиком, виявлення їх дружніх зв’язків в нутрі вулиці і за її межами;
психокоррекційні: систематична правовиховна робота з цими учнями з використанням особистих і колективних форм роботи;
психопрофілактичні: використання широкого діапазону мір ранньої профілактики групових правопорушень зі сторони підлітка,які з неблагополучних сімей до спеціальних кримінологічних методів відносять:
виявлення асоціальних, криміногенних і кримінальних груп, встановлення їх внутрішньоособистісних і зовнішніх зв’язків;
виявлення ролі кожного члена групи і розробка мір його відриву від групи;
виявлення фактичних і потенціальних лідерів і розробка мір по припиненню їх діяльності в подібних групах;
розробка тактика роботи з асоціальними і криміногенними групами.
Принципи профілактичної роботи. Успіх застосування названих мір залежить від високого рівня правової і психолого-педагогічної компетентномті осіб, яякі займаються особистою профілактикою і профілактикою групової злочинності неповнолітніх, глибокого знання і притримування основних принципів профілактичної роботи. Перш за все кожний учасник профілактичної роботи повинен діяти в рамках законності, чітко представляти собі груповий характер злочинів, як обставини, що отягчають вину, вміти диференціювати роль кожного в злочинній груповій діяльності. Принцип компетентності забороняє робити “все за всії”, предполагає повне використання адміністрацією навчального закладу і його колективом представлених їм прав і повноважень.
В профілактиці злочинності неповнолітніх важливо дотримуватись вимог принципу взаємодії всіх сил і ресурсів, які ведуть боротьбу з злочинністю неповнолітніх.
- в своєчасному обміні інформації між учасниками профілактичної роботи;
- спільної розробки планів по переорієнтації, розкриттю і припиненню діяльності злочинних груп;
забезпечення сумісного постійного контролю за функціонуванням таких груп;
вміло використовувати переваги кожної із взаємодією таких сторін.
Необхідним принципом являється своєчасність виявлення груп , які формуються на кримінальній спрямованості і прийняття до них належних мір. Необхідно не тільки своєчасно відірвати підлітка від кримінальної сфери але і поліпшити умови їх життя і мікросередовище їх знаходження. Якщо з прийняттям таких мір запізнитись, то група може із асоціальної перерости в кримінальну.[11]
Досить важливим є підтримання принципу упередженості, який міститься в максимальному використанні тимчасового фактора, в неприпущенні конкретних асоціальних і кримінальних проявів групи. Разом з тим всі міри профілактики повинні застосовуватись диференційовано з урахуванням рівня криміногенного розвитку групи, її складу, характеру скоєних вчинків. Цей принцип означає вибірковий відбір профілактичних мір.
Диференціація профілактичних мір, яка доведена до рівня індивіда, стає індивідуальним підходом, з урахуванням якого повинні застосовуватись ті чи інші міри профілактики до кожного члена криміногенної чи асоціальної групи. Важливим принципом профілактики злочинів являється послідовність застосування різноманітних засобів з зростаючими вимогами до кожного члена групи. Спочатку необхідно застосовувати більш м’які міри, якщо такі міри не діють, то необхідно переходити до більш строгих мір. Послідовність проявляється і в часі. Це означає, що асоціальна або кримінальна група повинна бути під безпосереднім і постійним виховально-профілактичним впливом і соціальним контролем на протязі всіх суток, неділі, місяця, року і т.д.
Плануючи і проводячи профілактичну роботу, необхідно добиватися комплексного використання сил і засобів профілактики групової злочинності учнів. В таких цілях використовується вплив сім’ї, педагогічного колективу, психологічної служби, суспільних формувань, спільноти за місцем проживання, і т.д. досягається комплексність тим, що план профілактики правопорушень стає органічною частиною комплексного перспективного планування виховної роботи на весь час навчання. Виховна робота в гуртожитках навчального закладу повинна плануватись з урахуванням характеру моральної поведінки і скоюваних в гуртожитках правопорушень і злочинів – порушення розпорядку дня, сексуальна розпущеність, зберігання заборонених предметів і т.д.
Профілактична робота в навчальному закладі в період виробничої практики повинна плануватись з урахуванням криміногенних факторів на підприємстві разом з адміністраціє підприємства і суспільними організаціями. Успіх залежить в першу чергу від надійного інформаційного забезпечення попереджувально-профілактичної роботи з криміногенним контингентом і правдивого прогнозування динаміки групової злочинності.
Іншими словами ми можемо сказати, що підліткова злочинність - це кримінальна субкультура. У підлітковому віці дитина проходить соціалізацію. Але не всі підлітки проходять її успішно, а ті в кого виникли труднощі під час соціалізації стають на хибний шлях. Певний час ми називаємо їх важкими підлітками. Важкими прийнято називати підлітків, які скоюють правопорушення, грублять старшим, не дотримують моральні норми. А це говорить про відхилення їх від загальноприйнятих людських норм. Це перші кроки до злочинного світу.
Існує думка, що кримінальна субкультура має місце лише в виправних закладах (колоніях, тюрмах), приймальниках-розподілювачах для неповнолітніх і молоді, слідчих ізоляторах, а також в близьких до них спеціальних навчально-виховних закладах для неповнолітніх правопорушників. Звичайно, саме тут кримінальна субкультура особливо рельєфно виражена однак слід враховувати і те, що вона існує поза цими закладами, тобто на волі в інших закладах ( дитячих будинках, інтернатах, гуртожитках для дорослих на підприємствах, в армійських підрозділах і навіть в звичайних загальноосвітніх школах і ПТУ). Таким чином за змістом ступені сформованості, структури і характеру діяльності підліткова субкультура далеко неоднорідна. Якщо те чи інше об’єднання молоді, або підлітків переростає в кримінальне, або відразу виникає як таке, то в ньому докорінно змінюються норми, цінності і установки “нормальної” підліткової субкультури.[4]
Кримінальна субкультура – це образ життєдіяльності неповнолітніх і підлітків, які об’єдналися в кримінальні групи. В них діють чужі суспільству і загальнолюдським цінностям, вимогам, правилам поведінки, традицій. Кримінальна субкультура не любить розголосу. Життєдіяльність осіб, які входять в асоціальні і в кримінальні групи в значній мірі скрита від очей викладачів і дорослих норми, цінності і вимоги цієї субкультури демонструють тільки, якщо їм ніщо не протистоїть. З січня по серпень 1990 року ленінградські соціологи опитали 1100 учасників молодіжних “тусовок “ в Москві, Сочі, Ленінграді, Тюмені, Нижньому Тагілі і Кустанаєві, з яких 80% - являються неповнолітніми. Із даної кількості неповнолітніх 39% - школярі, 20% - навчаються в ПТУ, 6% - навчаються в технікумах, 3% - у вищих навчальних закладах, а 16% - працюють. Вияснилося, що 58% - опитаних щодня свій вільний час проводять на “ тусовці”.
У кожної третьої молодої людини, яка прийшла на “тусовку” немає батька, або він не проживає з сім’єю, а у кожного десятого немає матері. Кожний третій стоїть або стояв на обліку в інспекції по справам неповнолітніх. Особиста справа кожного п’ятого розглядалась комісією по справам неповнолітніх. Тільки 40% опитаних переконували, що вони не скоювали правопорушень.
Дослідження показало, що 60% - учасників “тусовок” психологічно готові до вживання алкоголю, 8% - до вживання наркотиків, 5% - до вживання токсичних речовин. І лишень 36% - мають самостійний заробіток.
Згідно результату даного опитування для “тусовщиків” – неповнолітніх і молоді, найбільш значними являються такі цінності, як гроші, порнографія і секс, “тачка“ (автомобіль), відвідання ресторанів, відпочинок на престижних курортах. Із всіх видів діяльності, більш за все їх приваблює комерція, робота охорони у банках, рекет. Особливість кримінальної субкультури заклечається в тому, що в ній постійно відновлюються і вдосконалюються норми і цінності злочинної сфери. Традиції замінюються новими, або трансформуються в залежності сьогодення.
Кримінальна субкультура приваблює підлітків тим, що в кримінальній структурі не існує заборони на будь-яку інформацію, в тому числі на інтимну. Засвоєння її норм і цінностей проходить досить швидко, оскільки підлітки бувають зацікавлені її атрибутами.
Між вихованцями ВТК, та учнями із спецшкіл, спец ПТУ, загальноосвітніх шкіл існують канали зв’язків по яким проходить обмін “духовними цінностями”. Більшість неповнолітніх, які знаходяться в колоніях і спец закладах ведуть переписку із своїми однолітками, які знаходяться на волі. Це означає, що духовні процеси в сфері неповнолітніх і не можливо відгородити стінами цих закладів, де вони знаходяться. Такий же обмін проходить і між “штатською” молоддю. В умовах взаємопроникнення кримінальна субкультура має агресивний характер і стає зв’язком між первинними і рецедивиськими злочинами, соціально-психологічний механізм її ескалації неповнолітній правопорушник, який повернувся із ВТК, спецшколи, спец ПТУ, це готовий лідер, який намагається організувати криміногенну групу. Знаючи норми, правила і вимоги кримінальної субкультури, він не тільки самоутверджується, але і примушує оточуючих його підлітків прийняти їх і відповідати їм. Так може робити деяка частина звільнених із армії в запас “дідів”, самоутверджуючись в підлітковій сфері в якості кримінальних лідерів. Розповсюдженню і закріпленню кримінальної субкультури сприяє обвальний зріст кількості детективної літератури, кінофільмів, відеофільмів. В яких ярко виражені елементи злочинності, їх роль і функції в житті членів злочинних співтовариств.
Молодіжна субкультура виникла тому, що завдяки їй молоде покоління зможе задовольняти які-небудь життєво важливі потреби. При поясненні причин та цілей виникнення підліткової субкультури у спеціалістів склалася наступна точка зору.
1.Бажання займатися злочинною діяльністю. Гендерні норми, соціальний контроль, недолік фізичної сили, моральні установки і прив’язаність до інших людей вносять свій вклад в гендерні відмінності,існуючі і в мотивації: тяга до ризику, можливість відчувати сором, рівень самоконтролю і оцінка витрат. Хоч мотивація відрізняється від можливостей, наявність можливосте може посилювати мотивацію. Правопорушники обох полів намагаються займатися злочинною діяльністю, тією яку легше здійснити.
2. Контекст правопорушення. Характер правопорушень здійснюваних чоловіками і жінками, має великі відмінності по відношенню до контексту. Під контекстом розуміють обставини і особливості окремого злочинного акту, такі як місце, присутність інших правопорушників, відношення між злочинцем та жертвою і т.д. Навіть при скоєнні жінкою і чоловіком одного і того ж злочину картина різко відрізняється . кримінологи вважають, що жінка обладає таким же потенціалом. Що й чоловік. Хоч за останні роки чоловіки склали тільки одну четверту всіх жертв, доля жінок досягала половини всіх потерпілих. Але контекст насилля зі сторони супруга кардинально відрізняється для чоловіків і жінок Жінки предпочитають бути жертвами і скоювати вбивство тільки в стані смертельного страху. Чоловіки вбивають рідко,ідуть на таке із-за страху за своє життя. При крадіжка жінки набагато менш використовують зброю, ніж чоловіки.
Таким чином можемо сказати, що підліткова злочинність - це кримінальна субкультура. У підлітковому віці дитина проходить соціалізацію. Але не всі підлітки проходять її успішно, а ті в кого виникли труднощі під час соціалізації стають на хибний шлях. Певний час ми називаємо їх важкими підлітками. Важкими прийнято називати підлітків, які скоюють правопорушення, грублять старшим, не дотримують моральні норми. А це говорить про відхилення їх від загальноприйнятих людських норм. Це перші кроки до злочинного світу.
Розділ 3. Соціологічне дослідження думки працівників міліції щодо підліткової злочинності
3.1 Програма соціологічного дослідження
На сьогоднішній день у середовищі неповнолітніх, усе частіше спостерігаються такі ознаки деморалізації; як пияцтво; наркоманія; токсикоманія; бездоглядність; бродяжництво; жебрацтво; проституція; ріст різних неформальних груп; які перетворюються в асоціально-кримінальні співтовариства. Усе це не могло не позначитись на рості правопорушень і злочинів у середовищі підлітків.
Варто відзначити, що підліткова злочинність набуває масштабів, наприклад у Торезькому МВ УМВС України було зареєстровано за 2000рік-113 злочинів скоєних підлітками, а у 2009 році – 298 випадків скоєння злочинів підлітками. Із цих даних можна побачити, що рівень підліткової злочинності за останні 9 років виріс більш ніж у двічі. Підвищення рівня злочинності неповнолітніх загрожує майбутньому суспільстві, тому, що рівень рецидивної злочинності серед цих осіб збільшується. Це підвищує рівень злочинності в цілому. Так як підліткова злочинність носить груповий характер вона все більше втягує в своє коло, нових учасників, ще вона характеризується підвищеною жорстокістю, цинізмом по відношенню до жертви.
Також підвищений рівень латентної злочинності неповнолітніх. Це пов’язано з тим, що потерпілий не звертається до правоохоронних органів, а також випадки коли правоохоронні органи далеко не завжди оцінюють відповідний факт, який вимагає кримінально-правової оцінки, реєстрації і реагування. Усе вищесказане свідчить про те, що боротися з негативними явищами, правопорушеннями і злочинністю серед підлітків є на сьогоднішній день однією з актуальних проблем українського суспільства тому, що саме стан цього покоління визначає спрямованість і темпи розвитку сучасного суспільства на довгі роки вперед.
Особливість неповнолітнього правопорушника є своєрідним «центром», одним з вузлів проблеми боротьби зі злочинністю. Вся специфіка цієї боротьби прямо або побічно «виходять» на особистість неповнолітнього правопорушника замикаються на ній, виявляються через неї.
Об’єкт дослідження – Думка працівників міліції щодо підліткової злочинності.
Предмет дослідження – фактори , що впливають на розвиток підліткової злочинності.
Мета даної роботи – вивчення факторів, що впливають на розвиток підліткової злочинності та дії працівників міліції що до попередження підліткової злочинності . Розробка рекомендацій із профілактики правопорушень серед неповнолітніх.
Задачі :
Розглянути злочинність підлітків як предмет аналізу соціології;
Вивчити особисте відношення працівників міліції до підліткової злочинності;
Розглянути види та характеристики підліткової злочинності;
Виявити фактори , які сприяють злочинній поведінці підлітка;
Розглянути діяльність працівників міліції, що до попередження підліткової злочинності.
Розробити рекомендації, що до покращення профілактики підліткової злочинності.
Під час проведення дослідження було використано наступні терміни:
Девіантна поведінка – незначні проступки ті, що не підпадають під статтю кримінального кодексу.
Випадкова група – наприклад, що затівають бійки на дискотеках, стадіонах і в других місцях, але має свої неписані групові норми і цінності. Причому входження в звичайну групу сприймається, як сигнал про звільнення від соціального контролю. Крім цього, добре відомо, що дії зроблені індивідом в юрбі, здаються йому анонімними, якби не особистими діями.
Ретристська група – звичайне знання таких груп, безцільне проведення часу, сумнівні розваги, токсикоманія і наркоманія.
Агресивна група – заснована на найбільш примітивному уявленні про ієрархію цінностей, і мінімум культури. Для кримінальних груп особливо характерними рисами являється сугестивність і конформізм. В групі підлітків проходить своєрідну школу помилкового колективізму, ризику, романтики, підлості і жорстокості. Тут його підтримують матеріально, переконують, що він все може.
Алкоголізм – типовий вид девіантної поведінки. Алкоголік – не тільки хвора людина, але і девіант, він не здібний нормально виконувати соціальну роль.
Наркоман – до недавнішнього часу рахувався злочинцем так як, вживання наркотиків класифікувалося як законом, як злочинна дія.
Самогубство – тобто вільне і умисне припинення свого життя, - девіація. Але вбивство іншої людини – злочин.
Важкі підлітки. Важкими прийнято називати підлітків, які здійснюють правопорушення, не поважають старших, не дотримуються моральних норм. Вони б’ють скло і крадуть із магазинів і палаток, б’ються до зламаних носів та ніг, викрадають автомобілі, щоб покататися, телефонують до школи перед важкою контрольною, повідомляючи про підкладену вибухівку, ховають молодших сестер і братів від своїх батьків, а потім вимагають викуп, торгують наркотиками, виривають сторінки із бібліотечних книг, розбивають вуличні лампи та ін. Інколи роблять це спокійно і повністю свідомо, оскільки впевнені в своїй ловкості і в безпокарності. Газет вони не читають і законів вони не вивчають.
3.2 Аналіз отриманих результатів анкетування
Під час проведення дослідження мною було опитано 25 працівників у справах неповнолітніх, 10 дільничних інспекторів та 15 слідчих. Всього мною було опитано 50 респондентів.
На питання що до актуальності проблеми підліткової злочинності у наш час – усі респонденти відповіли, що проблема є актуальною, бо рівень підліткової злочинності дуже високий. Більшість працівники міліції пов’язують це із високим рівнем безпритульних дітей.
Дуже цікаво опитані відповіли на питання – «Що є чинниками формування підлітка, як злочинця. 31 респондент відповів, що головним фактором появи підліткової злочинності є – сім’я, бо саме у сім’ї дитина проходить первинну соціалізацію і саме сім’я має дуже великий вплив на