Xreferat.com » Рефераты по социологии » Розвиток та сучасний стан соціології

Розвиток та сучасний стан соціології

1. Предмет, об’єкт, закони і категорії соціології


Соціологія – це наука про становлення, розвиток та функціонування суспільства, його елементів, соціальних процесів, їх принципів та взаємодій.

Передумови до виникнення соціології припадають на 17 ст. і пов’язані з буржуазними революціями та промисловим переворотом.

В цей час іде постійний інтерес до знань, пов’язаних з буттям людини. Ідейними натхненнями соціології були консервативна та ліберальна доктрини. Консерватори стверджували, що людина існує заради держави. Ліберали думали навпаки. Крім того, поштовхом стали просвітницькі ідеї Шарля Л. Монтеск’є, котрий досліджував суспільство через призму географічної концепції.

Виникнення соціології як науки припадає на 30-і роки 19 ст.

Сам термін соціологія запровадив французький позитивіст і вчений Огюст Конт. Щоправда, він ототожнював соціологію із суспільствознавством. У нього соціологія – це наука, що займалась збиранням та описом фактів, пов’язаних з буттям людини в соціальному значенні. Інший франц. вчений Еміль Дюркгейм зосередив соціологію на вивченні соц. процесів та явищ. Нині існує близько 100 визначень терміну соціологія.

Предметом соціології є окремі аспекти відносин об’єкта досліджень. Предмет охоплює політ. , екон. , соц. та духовні сфери людського буття. Як наука, про соц. спільноти, вона вивчає масові соц. процеси та їх взаємодію.

Об’єктом соц. науки є суспільство як цілісна система. Як і в кожної науки, соціологія має свої закони, які в свою чергу діляться на універсальні та окремі.

Закони – це сталі суттєві повторювані співвідношення.

Закони соціології:

Соц. зв’язки, що виникають в процесі розвитку спільностей, набувають стабільності, що в науці більш відоме як соц. закон. Він визначає відносини між різними суб’єктами та спільнотами.

За масштабом реалізації соц. закони поділ. :

Загальні, специфічні, окремі.

Загальні діють у всіх сферах і характериз. всезагальністю для суспільства (закон соціалізації)

Специфічні обмежені певними суспільними системами (закон первісного нагромадження капіталу)

Окремі – функціонування окремих елементів соц. сфери.

За способом впливу:

Динамічні, статичні

Динамічні – визначають напрями і чинники соціальних змін

Статичні – відображають головні напрямки змін та тенденції до збереження стабільності

Типи соціології:

1. закон співвідношення соц. явищ

2. закон тенденції розвитку

3. причинно-наслідковий закон

4. закон ймовірності зв’язків між соціальними явищами

Категорії соціології:

Категорія означає загальну закономірність розвитку того чи іншого явища. Категорії дають змогу трактувати ті чи інші зміни, що відбуваються в суспільстві. Сьогодні виділяють 2 основні групи категорій:

1. категорії, що пояснюють статику суспільства і його структуру (соціалізація, особистість, соц. група, соц. верства тощо)

2. категорії, що характеризують динаміку суспільства, його зміни та причини (соц. протест, соц. рух тощо).

Однією з найпоширеніших категорій є соціальна.


2. Місце соціології в системі гуманітарних наук


Соціологія пов’язана з такими науками:

Філософія

Економіка

Право

Релігієзнавство

Математика

Статистика

Психологія техніка

Менеджмент

Культурологія

Політологія

Історія


3. Функції соціології


Як і будь-яка наука, соціологія має специфічні та універсальні функції, що можна об’єднати у 2 великі групи: пізнавальні і соціальні.

Функції:

1. теоретико-пізнавальна (нагромаджує знання, робить синтез інформації, через цю функцію можна отримати первісні уявлення про суб’єктів, явища і їхні потреби, інтереси та цінності).

2. практично-перетворююча (передбачає вироблення науково-обгрунтованих прогнозів щодо еволюції суспільства окремих регіонів чи індивідів)

3. світоглядно-ідеологічна (є матеріалом для забезпечення наукової дискусії між концепціями поширення наукової ідеології, важливу роль тут виконують соціологічні дослідження, а особливо вивчення громадської думки.

4. гуманістична і культурна (соціологія є чинником, що сприяє гуманізації суспільства. Крім того соціологія вивчає культурні цінності, звичаї та обряди)

5. описова (займається описом та нагромадженням інформації, одержаної під час досліджень у вигляді протоколів, звітів, статей)

6. інформаційна (проявляється через використання соціологічної інформації у різних цілях)

7. прогностична

8. критична (є попередженням для політиків чи керівників щодо відходу від соціального ідеалу)

9. функція соц. контролю (спрямована на усунення різного роду девіантних відхилень)

10. управлінська

Структура соціології:

Теоретична

Соціальні теорії

Емпіричні дослідження


3. Соціологічні ідеї в стародавньому світі та середні віки


Соціологія античних часів формувалась під впливом міфів та легенд. Політичні та соціологічні думки спирались на релігійно-міфологічну свідомість і вирішальними для неї були питання політичної стабільності та соціального контролю. Саме з міфів ми дізнаємося про тогочасний суспільний устрій та характер влади.

Давньокитайська соціологічна думка найкраще представлена конфуціанством, що зосереджувалась на пошуку ідеальної людської особистості, що мала стабілізувати все суспільство. Дана течія мала значний вплив на характер та менталітет сучасних китайців.

В давньоіндійській соц. думці йшлося про збереження стабільності монархічної влади задля забезпечення загального щастя. Через кастову систему майже унеможливлювалась соц. мобільність суспільства.

Давньогрецький мислитель Демокріт наголошував, що задля загального щастя потрібно створити цивілізоване суспільство, яке б базувалося на розподілі праці (розумову та фізичну). Платон прагнув задля щастя людини створити державу і задля щастя знищити майнові розбіжності, а також інститут сім’ї. він звертає увагу на типологію особистості і виділяє такі типи: тимократичну, олігархічну, демократичну та інші. Ідеальним типом був аристократичний. Загалом Платон ототожнює державу і суспільство. Арістотель трактує державу як об’єднання родових общин. Рабство є природним явищем і невід’ємним елементом суспільства. Людина не може існувати поза державою. В цих поглядах був близький до демократії, йому імпонувало те, що тут все вирішував закон. Вчення стоїків (Сенека, Марк Аврелій) – висунули ідею світового громадянина і на їхню думку всі люди є брати і тому ніхто не має права шкодити іншому.

В середні віки на позиціях Арістотеля стояв Фома Аквінський. На його думку, людська воля має підкорятись Божій, а порушення феодальних законів є тяжким гріхом. Різноманітні єресі (катари, альбігойці) проповідували ранньохристиянський аскетизм, як ідеал суспільства. У часи відродження у центрі світоглядних естетичних і культурних конструкцій постала людина. Повага до гідності людини є визначальною в той час.

Томас Морр. Основною причиною пороків буржуазного суспільства вважав приватну власність, що призводить до суперечностей в суспільстві. Ідеальне суспільство має базуватися на обов’язковій праці та спільній власності. Схожі ідеї з Морром висунув Томазо Компанелло. Англ. Філософ Френсіс Бекон стверджував, що люди мають об’єднатися за принципом справедливості не робити іншим того, чого не бажаєш собі. Пріоритетним має бути істина, а не закон. На думку Макіавеллі, щоб управляти людьми потрібно знати причини їх вчинків, знати їх потреби та інтереси. Звертає увагу на посилання ролі громадського суспільства. Вчення Макіавеллі стало початком сучасного менеджменту. Географічну концепцію дотримує Жан Боден, котрий стверджував, що на розвиток суспільства впливає географічну широта. У 18 ст. широкого розповсюдження набувають теорії природного права та суспільного договору. Так, Томас Гоббс ототожнював сус-во з організмом і стояв на позиціях обмеження волі монарха. Джон Локк стояв на позиціях захисту праві свобод громадянина. На позиціях суспільного договору і захисту приватних інтересів стояв італієць Бенедікт Спіноза.


4. Соціологічна думка 2 пол. 19 ст. – поч. . 20 ст.


Першим, хто запропонував вивчити людину в соціологічному руслі був Сінсімонд, котрий був засновником позитивізму як напрямку у філософській думці. У дусі позитивізму працював і засновник соціології Конт, котрий деякий час був домашнім учителем у Сінсімонда. Він увів в науку термін «соціальна фізика». Щоправда даний термін, таки не здобув популярності. Він стверджував, що закони розвитку суспільства підпадають під закони розвитку природи.

У соціології виділяють 2 аспекти:

1. соціологічну статику, що вивчає сус-во як єдине ціле

2. соціальну динаміку, що вивчає сус-во в його розвитку та змінах

Великого значення приділяє розробці методів дослідження (спостереження, експерименту та історизму). Відповідно до закону розвитку природи і суспільство Конт виділяв 3 стадії розвитку пізнавальної діяльності:

-теологічна

-метафізика

-позитивістська

Продовжував позитивний напрямок філософ. англ. соціол. Герберт Спенсер. В його основній праці «Основи соціології» спробував обєднати всі існуючі знання соціології. Під час дослідження використовує принцип еволюціонізму під час розвитку суспільства.

Основними складовими еволюції є:

-інтеграція

-дифераціація

-зростання порядку

Суспільство порівнює з живим організмом, а джерелом всіх класових суперечностей є завоювання одних верств іншими.

Розвиток суспільства ділить на 2 групи:

1. військове, де панує жорстка дисципліна, а церква схожа на військову організацію

2. індустріальне, де на перше місце виходить промисловість та поділ праці

Він розробив теорію структурного функціонізму і вводить таке поняття:

система->структура->інститут

19 ст. породило значну кількість різноманітних соц. шкіл, що пояснювали сус-во:

Географічна школа,школа німецької геополітики, расово-антропологічна школа, органічна школа, соціал-дарвініська.

Наприкінці 19 ст. виникає новий напрямок – психологічний, котрий ототожнював психологічні процеси з соціологічними. Засновником цього напряму був Лестер Ворд. На його думку, первинною соц. силою є бажання.

В 19 ст. зародж. новий напрям – інстинктивізм, суть якого зводилась до вивчення людський інстинктів, як головної передумови до тих чи інших дій людини.

Франц. соціолог Габріель де Торд вважає, що сус-во є продуктом взаємовідносин між індивідами, а головним рушієм прогресу є приклад наслідування.

Одним із найвидатніших фундаторів соціології був француз Еміль Дюркгейм, працював у руслі позитивізму і ототожнював соціологію з іншими природничими науками. У нього соціологія – це наука про соціальні факти. Він займався аналізом сус-ва і зміни, що там відбувались є наслідком поділу праці. Це призводить до такого явища, як амімія – стан соціальної системи, за якої частину громадян він ігнорує або ставить байдужими.

Матеналістичний напрямок у соціол. думці представлений К. Генріхом, Марксом та Фрідріхом Енгельсом. Вони вважали, що розвиток суспільства відбувався під впливом продуктивних сил сус-ва, а суперечливості, що виникають, призводять до соціол. революції. Значний внесок у розвиток соціол. думки кінця 19 ст. – поч. . 20 ст. зробив німецький соціолог Макс Вебер.


5. Макс Вебер та його внесок у соціологічну думку


Значний внесок у розвиток соціол. думки кінця 19 – поч. 20 ст. зробив німецький соціолог Макс Вебер. Його заслуга полягає в розробці так званої розуміючої соціології та теорії соціальних дій.

Основою соціології має стати дослідження поведінки суб’єкта. В своїй праці «Протестантська етика та дух капіталізму» звертає увагу на критику капіталізму, впливу релігії та спосіб нагромадження первісного капіталу. Аналізує релігії заходу і сходу. Його дослідження лягли в основу до такого предмета як управління персоналом.


6. Суспільство: суть, типи


Суспільство – це сукупність взаємодій та форм об’єднання людей, що склались історично на певній території і характеризуються соціокультурною та ідентичною єдністю її елементів.

Ознаки суспільства:

1. спільність території проживання

2. дійсність та сталість

3. здатність підтримувати тісний внутрішній взаємозв’язок

4. певний рівень розвитку культури

5. автономність і самостійність

З. поняття сус-во можні вивести поняття соціальна система – єдине цілісне утворення, де основним елементом являється людина, їхні взаємозв’язки, соціальні інститути та організації, певні групи, норми і цінності. Завдання соціології полягає у з’ясуванні структури сус-ва та наукової характеристика її елементів.

Америк. соціолог Альвін Тофлер в сус-ві виділяє такі елементи:

1. техносфера; 2. соціосфера; 3. біосфера; 4. сфера влади; 5. іносфера; 6. психосфера.

Природа і сус-во тісно взаємодіють і впливають одна на одну. Співвідношення між такими категоріями як сус-во, держава, країна визначає типологію сус-ва.

Типологія сус-в – це класифікація сус-в на основі вивчення найсуттєвіших ознак, що відрізняють одне сус-во від іншого.

В залежності від соц. . школи сус-ва поділяють:

1. сус-во збирачів та мисливців

2. садівничі сус-ва

3. аграрні сус-ва

Крім того, поділяють на:

1. прості

2. складні

Просте – в ньому нема соціального розшарування та низький поділ праці.

Складне – зосередження населення у великих поселеннях або містах, класове розшарування та поділ праці.

Для визначення сучасного сус-ва широко використовують такий термін як постіндустріальне сус-во (автор цього терміну – Даніель Белл).

Постіндустріальне сус-во – це сус-во, якому притаманний максимальний розвиток послуг і маркетингу, спрямованість у майбутнє, значна роль наукових досліджень та престиж вищої освіти.


7. Соціальна стратифікація та мобільність


Засновником сучасної теорії соціальної стратифікації вважають соціолога Макса Вебера та російського соціолога Петерима Сорокіна.

Соціальна стратифікація – це поділ сус-ва на вертикально-розташовані соц. групи, верстви, що мають різний статус та престиж. Англ. . соціолог Гідденс розрізняє 4 основні типи стратифікованих сус-в:

1. рабство; 2. касти; 3. стани; 4. класи

У Зх. Соціології розрізняють 3 класи:

1. вищий; 2. середній; 3. нижчий

Соціальна мобільність – мжгрупова або просторова рухливість населення та його здатність до переміщення

Вона відбув в 2-х напрямках:

1. горизонтальна мобільність

Вертикальна мобільність

Горизонтальна – це переміщення по географ. чиннику або перехід в іншу групу без зміни статусу.

Вертикальна - це переміщення вгору чи вниз стосовно соц. статусу.

За кількісним критерієм розрізняють:

1. індивідуальну – переміщення індивіда без руйнації попередньої групи

2. групову - це процес руйнування попередньої групи під впливом різних чинників (війни, революції, зміни політичних настроїв).

Особливим видом соціальної мобільності є міграція.

Міграція – це переміщення населення в межах країни або між країнами. Поряд із соц. . стабільністю існує таке явище, як соціальна ексклюзія, тобто обмеження доступу в певні соціальні групи або закритість деяких груп.


8. Соціальні інститути, види, функції


У сус-ві формуються і функціонують відносно стійкі соціальні утворення, що встановлюють стійкий взаємозв’язок між людьми і формують соціальний порядок. Таку функцію у сус-ві виконують соціальні інститути.

Соціальні інститути – це відносно стійка модель поведінки людей та організацій, що історично склалися в певній сфері життєдіяльності сус-ва.

Спенсер вважав, що сц. інститути є корпусом сус-ва.

Ознаки соц. . інститутів:

1. соц. інститути є множиною формальних і неформальних правил поведінки, норм, що регулюють всі сфери життя, і таким чином, обмежують сваволю людини.

2. соц. інститути охороняють сукупність людей і є структурною організацією, що виконують найважливіші функції.

Соц. інститути забезпечують відносну стійкість сус-ва, а особливо їх відносин.

Соц. . інститути виникають в сус-ві як продукт соціального життя внаслідок процесу інституціалізації.

Інституціалізація – це процес виникнення і становлення соц. . інститутів, як важливих елементів того чи іншого сус-ва. Для здійснення інституту, потрібно такі умови:

1. об’єктивна потреба, що усвідомлюється всіма членами сус-ва, це такі потреби:

-потреба комунікації

-потреба у виробництві і послугах

-потреба у ви-ві благ та їх розподіл

-потреба у безпеці

-потреба у соц. . контролі

2. наявність особливого притаманного певному інституту культурного середовища або субкультури (наявність певних соціальних норм та правил)

3. наявність необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових)

Класифікація соц. . інститутів )за цілями або сферою дії):

1. економічні соціальні інститути, які займаються розподілом та ви-вом матеріальних благ (банки, власність, гроші).

2. політичні соціальні інститути (держава, уряд)

3. культурні і виховні соціальні інститути (освіта, бібліотека)

Соц. інститути поділ. на:

1. формальні (здійсн. вплив спираючись на закони)

2. неформальні (не мають чіткої організації, вплив здійснюють довільно).

Функції:

1. регулятивна

2. відтворення та безперервності

3. інтегративна

4. комункативна


9. Основні ознаки соціальної організації


Соц. організація є певним способом діяльності людей.

Соц. організація – це соц. . група, зорієнтована на досягнення специфічних цілей та формулювання високо формалізованих структур.

Ознаки:

1. соц. організація утворена свідомо і цілеспрямовано на досягнення конкретних цілей своєї діяльності

2. соц. організація має чіткий порядок та ієрархічну структуру

3. для підтримання стабільності та стійкості потрібен координаційний орган чи система управління.

З погляду структурування соц. . організації їх поділяють на:

1. формальні

2. неформальні

Загалом організації поділяються на:

1. організація ви-ва товарів

2. організяція в галузі освіти

3. організація у сфері медицини

4. науково-дослідні інститути

5. органи законодавчої і виконавчої влади


10. Предмет, об’єкт і функції економічної соціології


Екон. соціологія є однією з наймолодших дисциплін у галузі соціології і зародилась у 50-х роках 20ст. Її необхідність пов’язана з потребою кращого управління працівниками. Становлення як науки відбулося під дією багатьох чинників:

1. бурхливий розвиток науки і техніки, що призвів до деяких управлінських та організаційних проблем

2. посилення ролі соціальної сфери на всі сфери економіки

3. підвищення ролі людини у розвитку сус-ва

4. підвищення ролі освіти та науки для економічно активної частини населення

5. розвиток соціологічного знання, завдяки чому деякі економічні чинники увійшли в соціологічну науку

6. розвиток деяких галузей соціології, таких як промислова соціологія, соціологія управління.

Економічна соціологія – це галузь соціології, що інтегрує соціологічну та економічну науку, вивчає дію економічних законів та закономірності розвитку економічних та соціальних явищ, життєдіяльність людей, тобто досліджує економічне життя через призму соц. категорій.

Предметом ек. соціології є закономірності взаємодії економічних і соц. . сфер життя. На сьогодні ек. соціологія переживає період становлення.

Функції:

1. теоретико-пізнавальна

2. прогностична

3. управлінська

4. світоглядна

5. соціальна

Категорії:

1. економічна сфера – це цілісна підсистема сус-ва, головним призначенням якої є ви-во, розподіл, обмін матеріальних благ, необхідних для життя людини

2. соц. сфера економ життєдіяльності сус-ва – це сфера підтривання певного рівня життя, задоволення людських потреб, привласнення матеріальних ресурсів.

Соц. -екон. відносини – відносини між людьми, групами людей щодо матеріальних благ, їх розподіл, ви-во, обмін, володіння, використання та споживання.

Економічне життя – це частина суспільного життя, що пов’язана з економ. Діяльністю людей у процесі реалізації соц. -економ. інтересів у певних сферах діяльності.


11. Предмет, об’єкт і функції соціології праці


Соціологія праці та зайнятості – це галузева соціологічна теорія, що вивчає закономірності формування і функціонування і розвиток соціальних утворень у сфері праці та пов’язані з нею процеси та явища.

Праця є основною формою функціонування і розвитку людського сус-ва.

Праця – це діяльність, спрямована на прибуток і задоволення власних потреб; це процес перетворення природних ресурсів на матеріальні, інтелектуальні та духовні блага для задоволення потреб людини. Цей процес перетворення може бути добровільним або примусовим.

Предмет соціології праці – структура і механізм соціально-трудових відносин, а також соціальні процеси у сфері праці.

Об’єктом є сама праця.

Функції:

1. теоретико-пізнавальна (проявляється у дослідженні соціальних явищ, з’ясування ролі праці в житті аналізу ринку праці та вивченні професійної структури ринку)

2. прогностична (проявляється через вироблення коротко- та довготермінових прогнозів у сфері праці)

3. дослідницька (проявляється у дослідженні соціальних проблем у сфері праці, ставленні робітників до праці, поведінки робітника у сфері ринку)

4. інформаційна

5. управлінська (проявляється у формуванні соціальної політики у сфері праці та створення системи соціального захисту та соціального контролю)

6. соціально-технічна (пов’язана з впровадженням у життя соціальних технологій, що регулюють процесами професійної кар’єри та вирішення конфліктних ситуацій

7. світоглядна (покликана формувати соціологічні погляди на сучасну сферу праці)

Реалізацію цих функцій соціологія праці здійснює через зв’язки із соціологічними та несоціологічними знаннями.

Соціологія праці — філософія, економіка праці, гігієна праці, медицина, статистика, археологія, економічна психологія, етнографія, демографія, фізіологія праці, психологія праці, трудове право.

Соціологія праці — соціологія професії, соц. колективу, соц. особистості, соц. страхування, соц. конфлікту, економічна соц. , соціологія освіти, промислова соц. , соц. організації, соц. села, соц. міста.


12. Підприємництво в соціологічному ракурсі


Перші спроби осмислити, що таке підприємництво були зроблені ще у 17 ст. в економічних думках представників Англії та Франції. Сам термін вперше обґрунтував англ. економіст Кантільйон. Саме він увів в науковий обіг термін підприємець. В цю групу він відносив ремісників, торговців та селян і визначальною характеристикою була схильність до ризику. Сьогодні в науці виділяють 6 підходів до цього визначення:

1. підприємництвом займаються ті, хто має власний капітал

2. підприємницькою діяльністю можуть займатися і ті, хто не має власного капіталу, але володіють певними організаторськими здібностями

3. підприємництво супроводжується ризиком та невизначеністю

4. підприємницька діяльність спрямована на реформування суспільних устоїв

5. підприємницька діяльність – це передусім вільна діяльність, основана на особистій свободі

6. підприємницька діяльність носить інноваційний характер

Підприємництво – це основний вид економічної діяльності, суттю якого є самостійне, організаційно-господарське новаторство, на основі використання різних можливостей для випуску товарів, відкриття нових джерел сировини, розвитку ринку збуту.

Основними видами підприємницької діяльності є:

1. виробнича підприємницька діяльність (35-40%)

2. торгівельна діяльність і сфера послуг (20%)

3. фінансова діяльність (10-15%)

4. страхова діяльність (до 10%)

5. посередницька діяльність

Функції підприємництва:

1. новаторська (інноваційна)

2. організаційна

3. господарська

4. соціальна

5. особистісна

Підприємець – це основний господарський суб’єкт, що здійснює підприємницьку діяльність завдяки наявності певних особистих якостей і отримує за свою працю певний прибуток.


13. Категорії та поняття соціології праці


Характер праці – це соціальна сутність праці, як соціально значущого процесу.

За змістом виділяють такі види праці:

1. проста; 2. складна; 3. творча; 4. репродуктивна; 5. фізична і розумова; 6. ручна і механізована

Умови праці – це сукупність чинників, які впливають на працездатність і здоров’я працівників.

До них відносять:

1. соціально-економічні умови

2. санітарно-гігієнічні

3. організаційні

4. соціально-побутові

Ринок праці – це певна система соціальних відносин, які узгоджують інтереси роботодавців і найманих робітників. Головним складником є сукупна пропозиція, що охоплює всю найману робочу силу, та сукупний попит, що охоплює всю загальну потребу економіки у робочій силі.

Виділяють:

1. відкритий

2. закритий

Головними суб’єктами на ринку праці є роботодавці та наймані працівники. Повноцінне функціонування ринку праці можливе лише за наявної гарно розвиненої інфраструктури, до якої належать:

1. державні заклади

2. недержавні заклади

3. громад. Організації

4. фонди

Зайнятість населення – діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що є джерелом прибутку.

Розрізняють:

1. повну і неповну

2. постійну і непостійну

Безробіття – це розбіжності на ринку праці між пропозицією робочої сили та попитом на неї, за якої частина робочої сили тимчасово поповнює резерв робочої сили.

Основні типи безробіття:

1. фрикційне – добровільний перехід з однієї роботи на іншу

2. труктурне – виражається у зміні структури ринку

3. циклічне – пов’язане зі спадами чи підйомами виробництва

4. приховане – пов’язане з наданням тривалих, неоплачуваних відпусток

Соціологія праці вивчає суб’єктивні характеристики праці, а саме:

1. ставлення до праці

2. мотивація трудової діяльності

3. соціально-психологічний клімат

4. трудова адаптація

Ставлення до праці – полягає у зв’язку між працівником і суспільством, працівником і працею стосовно розподілу матеріальних і духовних благ.


14. Мотивація трудової діяльності, трудова адаптація


Мотивація трудової діяльності – це внутрішнє прагнення до трудової діяльності з метою досягнення певних цілей.

Мотив – це свідомий збуджував поведінки та діяльності людини, спрямовані на задоволення різноманітних потреб.

Загалом, сучасна соціологія об’єднує мотиви щодо трудової діяльності у 3 великі групи:

1. мотиви, що стосуються вибору професій та місця роботи (матеріальні, мотиви престижності, авторитету)

2. мотиви, пов’язані з реалізацією особисто значущих норм (морально-особистісні сполуки)

3. мотиви, пов’язані з вибором альтернативності життєвого вибору працівника

Соціально-психологічний клімат – це відносно стійкі типові для певної групи емоційні стани, що формуються у процесі спільної трудової діяльності та взаємовпливу.

Трудова адаптація – це процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації, внаслідок взаємодії особистості і трудового середовища.

Види:

1. фізіологічна, що проявляється через режим дня

2. професійна, проявляється через освоєння професійних навичок

3. соціально-психологічна

Важливою характеристикою трудового процесу є трудова мобільність – це переміщення працівників та пов’язані з нею зміни його становища в суспільному поділі праці. Суспільна значуща роль трудової мобільності – реалізується через економічну, соціальну та соціально-психологічну функцію.


15. Особистість як предмет соціологічного дослідження


В соц. вимірі людина реалізує себе як особистість. В свою чергу, соціологія розглядає особистість як суб’єкт соц. взаємодії. Поняття «особистість» характеризує соц. якості особистості.

Особистість – це певний комплекс якостей людини, набутих під впливом культурних мас суспільства, груп і спільнот, що відбуваються через призму соціології.

Тільки в 20 ст. особистість почали розглядати як комплекс взаємодії природного начала та культурного продовження. Характерними рисами особистості є:

1. самосвідомість

2. ціннісні орієнтації

3. соціальні відносини

4. автономність

5. потреби

6. інтереси

Потреба – внутрішні стимули активності особистості, що забезпечують її самозбереження. На сьогодні існує значна кількість класифікацій потреб.

Західна класифікація:

Потреби:

1. вищі (духовні, соціальні, престижні)

2. нижчі (фізіологічні, екзистенцій ні (потреба стабільності, безпеки))

З. потребами тісно пов'язаний інтерес.

Узгодження соц. поведінки особистості з нормами сус-ва породжують цінності.

Цінність – це суспільне ставлення особистості, що переносить потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, що їх оточують.

Ціннісні орієнтації особистості – соц. цінності, що скеровують дії та поведінку особистості, які спираються на певні загальні правила та приписи, що будують в даному сус-ві.

Соц. якість особистості – це сукупність елементів, що пов’язані з особливостями соц. взаємодій.

Соц. тип особистості – це результат взаємодії людини, сукупність неповторюваних ознак і якостей людини як соціальної істоти.

В соціології виділяють такі соц. типи особистості:

1. ідеальний (об’єднує в собі найкращі риси поведінки і спілкування і є результатом вдалої соціалізації, але зазвичай є найбільш рідкісними)

2. нормативний (якості особистості перебувають на низькому рівні в силу неправильно побудованої соціалізації. Люди даного типу перебувають на низькому ріні соціальної ієрархії)

3. реалістичний (це переважаючий тип особистості, що включає в себе елементи як ідеального типу, так і нормативно).


16. Особистість і соціальне середовище


Вік є не тільки біологічною категорією, а й соціальною характеристикою особистості. Фактор віку є одним із критеріїв соц. стратифікації особистості. В соціології існує таке поняття як віковий статус – це становище індивіда в сус-ві, що обумовлене його віком.

Зазвичай у сус-ві існують певні норми, що відповідають тим чи іншим діям індивідів відповідно до їх віку.

Вікові етапи:

0-10 – дитинство;

11-15 – підлітковий етап;

16-29 – юність (16-21 – рання, 22-29 – пізня)

30-55/60 – зрілість

55/60 - Розвиток та сучасний стан соціології - старість

Соціологія дитинства – це спеціальна галузь соціології, що вивчає дитинство як соц. утворення, його функції в сус-ві, взаємодію сус-ві та дітей.

Соціологія старості складається з 2 підгруп:

1. люди віком 60-75 років, які ще можуть займатися певними видами діяльності

2. понад 75 р які переважно тільки лікуються

Покоління – це певна вікова група, що має окреслені межі, які характеризуються спільністю умінь, формування життєвого досвіду, певні соціально-психологічні ознаки, ролі та функції.

Є декілька класифікацій поколінь, але найбільш поширеною є російська.

Види поколінь:

1. демографічне покоління (сукупність однолітків)

2. антропологічне покоління – сукупність людей, що мають спільних родичів

3. історичне покоління (30 років)

4. символічне покоління – люди, які живуть в певний період історії

5. хронологічне покоління – люди, що живуть певний проміжок часу

Вважається, що термін гендер був запроваджений америк. психоаналітиком Робертом Столлером. В термін він вкладав розгляд питань, що стосувалися розподілу ресурсів, системи ролей, відносини керування і підлеглості в залежності від статі.

Елементами гендеру як соціального є:

1. гендерні статути або загальні характеристики

2. гендерний поділ праці

3. гендерні правила поведінки

4. гендерні статеві сценарії

5. гендерні якості особистості

6. гендерний соц. контроль

7. гендерна ідентифікація

8. гендерний імідж

Поняття гендеру означає соц. очікування від представників кожної статі й на відміну від поняття «стать» керується не біологічними, а соц. чинниками.

Формування гендерних ознак особистості відбувається в процесі гендерної соціалізації, яка починається з самого народження. Результатом гендерної соціалізації є формування гендерної ідентичності – усвідомлення індивідом своєї статевої належності. На процес гендерної соціалізації впливає гендерний стереотип – це механізм, що забезпечує закріплення і трансляцію гендерних ролей від покоління до покоління.

На хвилі простору проти дискримінації жінок щодо гендерних стереотипів виник рух під назвою фемінізм – цей рух виник в кінці 18 ст. , метою якого є рівність чоловіків і жінок.


17. Сім’я як об’єкт соціального дослідження


Взаємовідносини сім’ї, як соц. інституту із суспільством вивчає соціологія сім’ї –

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: