Xreferat.com » Рефераты по социологии » Розвиток та сучасний стан соціології

Розвиток та сучасний стан соціології

це галузь соціології, що вивчає закономірності виникнення і формування розвитку шлюбно-сімейних відносин як соц. явища в конкретних історичних умовах.

Предметом соціології Сіма є специфічні відносини між сімєю та сус-вом, а також внутрішньо сімейні стосунки. Об’єктом є сімя, як мала соц. група.

Соціологія сім,ї включає в себе декілька категорій: Сіму, шлюб, родина, життєвий рівень сім,ї тощо.

Сім’я – це група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей і родичів, що живуть разом. Сім’я є соціологічною категорією, що відображає певні звичаї та норми, що панують в су-ві.

Класифікація сімей:

1. за походженням (батьківські)

2. за кількістю поколінь (складні, прості)

3. за наявністю батьків (повні, неповні)

4. за кількістю дітей (бездітні, однолітні, багатодітні)

5. за ієрархією влади (патріархальні, матріархальні, егалітарні)

З точки зору права, виникає спочатку реєстрації і припиняє своє існування після оформлення розводу.

Найпоширенішою класифікацією етапів розвитку є 5-ти етапна:

1. період пристосування до нового стану

2. народження дітей

3. виховання дітей

4. підготовка дітей до самостійного дорослого життя

5. старіння та смерть

Функції

1. репродуктивна – біологічне відтворення особи свого роду

2. соціалізуюча – передання новим членам сус-ва досвіду

3. виховна – виховання дітей

4. матеріальна – забезпечення добробутом як, так і сус-ва.

5. господарська 0 підтримання належного стану порядку, економ. настанови тощо

Інституту шлюбу притаманні суспільні норми, що регулюють відносини членів подружжя.

Шлюб – родинний союз співжиття чоловіка і жінки за взаємною згодою.

Шлюбні відносини регулюються юридичними (володіння майном, обов’язки та розірвання шлюбу) і культурними (залицяння, шлюбний вибір) нормами. З точки зору історії створилось декілька варіантів шлюбних відносин:

1. моногамія – 1 чоловік, 1 жінка

2. поліандрія – 1 жінка, 2 чоловіки

3. полігінія – 1 чоловік, 2 жінки

4. груповий шлюб

Шлюб як соц. інститут і система відносин класифікують:

1. за економічними критеріями (рівний, нерівний, куплений)

2. за вибором шлюбного партнера (з однієї соц. групи, з іншої соц. групи)

3. за статусом та особливостями взаємодії партнерів (гостьові, дитячі, казенні, ранній шлюб, цивільний)

4. за місцем проживання подружжя (у домі чоловіка, у домі жінки)

Найпоширенішими мотивами розлучення є:

1. невідповідність характерів та поглядів на життя

2. зрада подружжя

3. алкоголізм одного з партнерів

4. побутові умови

5. втручання батьків

6. відсутність спільних дітей


18. Особливості шлюбно-сімейних відносин в сучасних умовах


На початку 20 ст. були досить багато численні. У шлюб вступали дівчата 17-20 років та хлопці 20-25 років. В післявоєнний час шлюбний вік скоротився і одружувалися у 18-19 років.

Кількість дітей коливалося від 2 до 4. Кількість неформальних шлюбів була незначною. Починаючи з 60-х років у Зх. Європі, а у 80-90-х у Сх. Європі намітилась тенденція до збільшення віку одруження та зменшення кількості дітей. Натомість, неформальні шлюби збільшуються у відсоткуу та високий рівень розлучень.

Причини еволюції сімї:

1. перехід до сучасної організації виробництва

2. сучасна втратила потребу в дітях в колишньому значенні

3. зміна традиційних норм шлюбів

4. зміна соц. становища жінки

5. зміна соц. становища дітей

Сучасні соціологи вважають, що інститут сімї поступово зникне, а на зміну йому прийдуть різного роду альтернативи шлюбу.


19. Соціальна взаємодія і соціальні зв’язки


Головною особливістю соц. життя індивідів є соц. взаємодія, що відбувається як між окремими індивідами, так і між групами та соц. інститутами.

Соц. взаємодія – система взаємопов’язаних соц. дій, за якою дія одного суб’єкта призводить до дії іншого.

Види соц. взаємодії:

1. за кількістю суб’єктів взаємодії (між окремими людьми, між групами і індивідом, між групами)

2. за якістю (однорідна, неоднорідна)

3. за характеристикою взаємодії суб’єктів (одностороння, двостороння, солідарна)

4. за рівнем стерео типізації (традиційна, альтернативна)

5. за терміном (тривала, тимчасова)

Результатом взаємодії є певна дія. У соціології взаємодії виділяють соціальне поле (рівні взаємодії)

Соц. дія є сукупністю певних елементів:

1. конкретний діяч, що має свою мету

2. певна ситуація, в якій відбувається дія

3. його реакція на цю ситуацію

Не всі дії людини можна характеризувати як соціальні, оскільки мета може бути направлена не на людину, а на природу.

Соц. дія може бути традиційною, афективною.

Традиційна соц. дія ґрунтується на соц. стандартах поведінки, нормах та звичаях, що є стабільними.

Афективна соц. дія зумовлюється емоційним станом і душевними переживаннями.

Соціологія взаємовідносин як соц. явище може бути випадковою чи масовою, стійкою і нестійкою, приватною і публічною, формальною і неформальною.

Одним із видів соц. взаємодії є соц. зв'язок.

Соц. зв'язок – це соціальна дія, що виражає залежність і суспільність людей або груп.

Соціальний зв'язок складається з таких елементів:

1. субєкт зв’язку (індивід, так і певна група)

2. предмет зв’язку та механізм регулювання цих відносин (розмова двох людей)

Під час взаємодії відбувається обмін діями, які зазвичай дещо споріднені.

Соц. взаємодія формує поведінку людини, тобто форму діяльності, що виражається в реакціях на соц. середовище.

Головною ознакою соц. діяльності є освоєння індивідом можливих варіантів поведінки інших осіб. Основою соціальних відносин є соціальні зв’язки, що об’єднують воєдино індивідів та груп.


20. Соціальні конфлікти


Соц. конфлікт – це зіткнення двох або більше сил спрямованих на забезпечення своїх інтересів в умовах протидії.

На сьогодні сформувалися 2 точки зору щодо сутності соц. конфліктів:

1. матеріалісти пояснювали, що конфлікт є тимчасовим явищем і може бути подоланим як з середини, так і ззовні.

2. представник Даррендорф пояснює конфлікт як постійне явище, зумовлюється суперечностями всього суспільного життя. Придушення конфлікту веде до загострення ситуації, а раціоналізація веде до поступової еволюції.

Функції соц. конфліктів:

1. інтегративна

2. сигнальна

3. інноваційна

4. стабілізуюча

5. інформаційна

6. гносеологічна (наукова)

Мотивація конфліктів зумовлюється різними цінностями та нормами, інтересами та потребами. Стадії розвитку конфлікту:

1. перед конфліктна ситуація

2. загострення конфліктної ситуації

3. конфлікт

4. врегулювання конфлікту

Способи подолання конфлікту:

1. компроміс

2. конкуренція

3. співробітництво

4. згода

5. втеча

На думку соціологів співробітництво є найкращим шляхом подолання конфліктів. В більшості конфліктних ситуаціях є 2 рівні:

1. прихований

2. відкритий

Крім того, конфлікти класифікують на:

1. функціональні та дисфункціональні

2. конструктивн та деструктивні

3. короткотривалі та довготривалі

Кожен з основних типів конфлікту перебирає на себе особливості тієї системи, де вони відбувається.

Отже:

Соціально-економічний конфлікт – виникає внаслідок незадоволення існуючим економічним становищем

Національно-етнічний – виникає внаслідок проблем збереження територіальної цілісності країни

Політичний конфлікт – виникає внаслідок боротьби та перерозподілу влади

Щодо кількості учасників конфлікту, то їх класифікують:

1. міжгрупові

2. конкретними групами та асоціаціями

3. внутрішньо-інституційні

4. між інститутами

5. між державами

6. між культурами


21. Соціальний контроль


Соціальний контроль – засіб саморегуляції соц. системи, що забезпечує впорядковану взаємодію між її членами, шляхом нормативного регулювання.

Основним компонентом типової системи соц. контролю є індивідуальні дії, система соц. школи оцінок, категоризація, характер суспільної самосвідомості, санкціонування, індивідуальна система оцінок, характеристика індивідуальної самосвідомості.

Соц. цінність – значущість явищ і предметів з точки зору їх відповідності нормам сус-ва, а також соц. груп або окремих осіб.

Соц. норма – загально визначене правило, зв'язок поведінки дії індивідів та груп. Вони поділяються:

1. індивідуальні та групові

2. визнані та невизнані

3. прогресивні та регресивні

4. регіональні та глобальні

Найчастіше соц. норми поділяються на:

1. соц. приписи

2. соц. правила

Соц. приписи – норми, що визначають соц. становище індивіда. До них відносять право, звичаї, мораль, моду, правила пристойності.

Технічні правила – норми, що регулюють відносини людини і природи. До них належать різноманітні інструкції, правила і т. д. . важливу роль в механізмі соц. контролю виконують звички.

Звичка – це встановлений спосіб поведінки, з яким пов’язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативний осуд з боку групи сус-ва. Одним з важливих елементів соц. норми є санкція.

Санкція – це стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення суспільної збалансованості.

1. негативні

2. позитивні

А також:

1. сатиричні

2. релігійні

3. етичні

4. правові

5. формальні

6. неформальні

Девіантна поведінка – це вчинок людини чи групи людей, які не відповідають офіційно встановленим у даному сус-ві нормам.


22. Предмет, об’єкт і функції соціології права


Соціологія права – це галузь соціології, що вивчає закономірності функціонування права в системі соц. інститутів, динаміку та розвиток структури правових норм та їх роль у сус-ві, механізми реалізації в поведінці індивіда, групи чи інститутів.

Предметом соціології права є соц. відносини, за яких формуються правові норми.

Об’єктом є соц. правові відносини.

Дана галузь досліджує кілька головних напрямків:

1. походження правових норм, що склалися історично

2. соц. відносини, що є об’єктом правового регулювання

3. правові мотиви, що поступово втілюються в правові акти

Класифікація соціології права:

1. за рівнем дослідження (міро, мезго, марко)

2. за особливостями дослідження (теоретична, емпірична)

3. за цілями і завданнями (фундаментальна, прикладна)

4. за категоріями права та соціології (за юридичними категоріями – соціологія адміністративного права, за соціологічними категоріями – соціологія шлюбу або сімї0

Загальні функції соціології права:

1. теоретико-пізнавальна реалізується обґрунтуванням причинно-наслідкових зв’язків взаємодії права і соціології.

2. практична – реалізується через прогнозування правової ситуації в країні, вивчення громадської думки і містить елементи прогнозування та оцінки.

Конкретні функції соціології права:

1. інтегративна – об’єднуюча, що складається з сус-ва та права

2. регулятивна функція

3. охоронна – спрямована на захист інтересів індивіда чи групи

4. комунікативна – правові документи є носіями важливої інформації, що є обов’язковою для виконання, тобто ця інформація носить наказовий характер.

5. соціалізуюча – реалізується шляхом соц. інтеграції підростаючого покоління через засвоєння соц. норм.


23. Правова культура та правова поведінка


Правова культура – це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнень сус-ва в правовому процесі і відображають в правовій формі стан свободи особи та ін. соц. якості особистості.

Розрізняють правову культуру особистості та сус-ва.

Правова культура особистості – це єдність правових знань, вмінь, почуттів, вольових компонентів, повага до закону, активної правомірної діяльності, з а якою виявляється повага до права як соц. інституту.

Правова культура сус-ва – це сфера матеріального і духовного відтворення права, юридичного ставлення до нього та практика, що склалася в певний історичний період.

Функції правової культури:

1. пізнавально-перетворююча

2. регулятивна

3. ціннісно-нормативна

4. комунікативна

Однією з складових правової культури є правосвідомість – це специфічна форма суспільної свідомості відображення правової діяльності в теоріях, поглядах, почуттях, уявлення людей про право.

Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображають теоретичне ставлення сус-ва до норм права.

Правова поведінка – сукупність соціально-значущих дій або бездіяльності, що стосується сфер життя, які регулюються правом.

Негативна частина правосвідомості відноситься до правового нігілізму – це правове безкультур’я, відкидання або ігнорування юридичних норм права,правових цілей та зневажливе ставлення до правових традицій.

Причини правового нігілізму:

1. невідповідність норм права сучасним реаліям життя

2. слабка санкція

3. нестабільність або нестійкість певної норми

4. відрив соціальної норми від реалії життя.

Життєдіяльність людини регулюється багатьма чинниками і один з яких є правова поведінка.

На сьогодні виділяють такі види правомірної поведінки:

1. матеріальна правомірна поведінка, яка спрямована на досягнення соціо-економічних, інтелектуальних та інших результатів.

2. інструментальна правомірна поведінка – постає у вчинках, що мають юридичні наслідки

3. правова без дія особистості – проявляється у пасивному дотриманні законів

4. соціально-правова активність – постає як добровільна ініціатива, що сприяє зміцненню правопорядку та інтересу до права.


24. Предмет, об’єкт і функції соціології політики


Соціологія політики є міждисциплінарною науко, що зосереджується на пізнанні та дослідженні політичного життя, діяльності суб’єктів політики, політичної поведінки індивідів, широких мас.

В соціології політики використовуються такі поняття як економічна політика, міжнародна політика, соц. політика і т. д. .

Політика – це галузь відносин між соц. суб’єктами щодо здійснення політичної влади.

Соціологія політики – це галузь соціологічного знання, що вивчає соц. механізми здійснення влади, їх вплив на сус-во, закономірності впливу на законність та порядок, політичні засади соц. інститутів, напрямки функціонування політичної свідомості та політичної поведінки в сус-ві.

Предмет соціології політики охоплює соц. аспекти функціонування політичної сфери, інституціалізацію, соціалізацію, а також політичну свідомість і діяльність людей.

Специфікою соціології політики є те, що вона вивчає політику через дослідження окремих соц. засад. Вона досліджує переважно відносини політики і сус-ва, діяльність окремих соц. інститутів через призму політики. Соціологія політики вивчає виникнення політичного феномену в середині соц. контексту.

Широке коло досліджень соціології політики дало змогу сформувати політичне поле соціології політики:

1. аналіз політичного процесу – сюди входять дослідження відносин, взаємодії політичних і неполітичних організацій, інститутів, де основними компонентами є інститут держави.

2. соціологічний аналіз механізму функціонування влади та участь індивідів у здійсненні політичної влади

3. політична стратифікація – виражається у взаємодії державних і політичних інститутів, партій та рухів.


25. Електоральні дослідження в соціології політики


Електоральна соціологія є однією з складових соціологічної науки.

Електоральна соціологія – це галузь соціологічної науки, що займається вивченням політичної взаємодії суб’єктів сус-ва, шляхом аналізу механізму їх політичної участі в житті соціуму, умови та особливості їх об’єднання в політичні групи.

Головним завданням є дослідження мотивації поведінки виборців під час голосування та чинників, що впливають на електоральні симпатії.

Предметом електоральної соціології є електоральна поведінка виборців, а об’єктом є процес обрання представників законодавчої влади.

Соціологічна концепція виборчої активності – настрої виборців залежать не від популярності партій, а від соц. верстви, до якої належать виборці. Ці соц. верстви забезпечують тій чи іншій партії більш-меншу стійку виборчу базу.

Соц. психологічна концепція – настрої виборців залежать не від популярності партії, а від настроїв в сімї та найближчому оточенні.

Теорія раціонального вибору – виборець керується своїми меркантильними інтересами, тобто за ту партію, яка для нього є найвигідніша.

Теорія політичного поля – пояснює електоральний вибір особливостями реалізації політичної влади через призму відносин домінування – підкореності. Центральним питанням є поняття «соціальний простір» та «політичне поле».

Соц. простір – продукт людської діяльності, що є сукупністю суспільних об’єктів, що становить суспільну цілісність, а також взаємини між суб’єктами. Індивід у суспільному просторі має певний статус, що виражається за допомогою поняття «соц. капітал» - характер людини, її потенціал і т. д.

Політичне поле – проекція соц. простору на взаємодію суб’єктів влади.


26. Предмет, об’єкт і функції соціології молоді


Соціологія молоді – це галузь соціології, що досліджує молодь як соціально-демографічну спільність сус-ва.

Предмет соціології молоді включає такі компоненти:

1. вироблення понятійно-категоріального апарату для визначення сутності молоді

2. аналіз стану та динаміки ціннісних орієнтацій молоді

3. визначення поняття «молодь» та встановлення вікових меж

4. дослідження взаємовідносин різних поколінь

5. вивчення механізмів соціалізації та виховання молодшого покоління

Об’єктом є молодь, тобто специфічна соціально-демографічна група.

Функції соціології молоді:

1. методологічна – розробка наукових засад та методів для сучасної соціології молоді.

2. теоретико-пізнавальна – виробляє специфічний категоріальний апарат

3. практична – полягає у виробленні конкретних методик щодо вивчення молодіжних проблем

4. прогностична – вироблення довго- та короткотермінових прогнозів поведінки молоді

5. управлінська – реалізація через науково-обґрунтовані методи державного управління


27. Категорії та поняття соціології молоді


Для соціології молоді важливим є питання тлумачення терміну молодь. Найчастіше вдаються до вікових характеристик, що характеризує молодь, як певну соціально-демографічну групу. Більш глибоким є поділ молоді на внутрішні групи за соціально-професійними та віковими характеристиками.

У вітчизняній науці молодь трактується як соц. спільнота, що посідає певне місце соц. спільності і має різноманітні потреби та інтереси.

Є кілька підходів до періодизації і визначення вікових меж. Так, це 11-25 років, 15-28 років, 16-24 роки. Але найпоширенішою є 14-35 років, що зумовлюється збільшенням навчання, процесами соціалізації.

Сучасні суспільні процеси різко змінили матеріальне та політичне становище молоді. Для соціології молоді важливим є питання щодо збільшення негативних проявів та різноманітних конфліктів між різними поколіннями. Для молоді характерна підвищена критичність до старшого покоління та переоцінка власних сил. На заході замість поняття молодь вживається термін юність, тобто це статус з невизначеною провідною лінією, яка зумовлює безвладну поведінку. Серед методів дослідження найважливішими є спостереження, анкетування, аналіз щоденників, творів.

Соціологія досліджує особливості інтеграції молодих людей у професійну структуру, умови здобуття освіти, специфіку молодіжної мобільності, молодіжної субкультури, стосунки між поколіннями, ціннісну свідомість, політичну орієнтацію.


28. Становище молоді на ринку праці


Скорочення числа молодих працівників відбувається майже в усіх економічних сферах, окрім фінансової та торгівельної. Значна частина молоді зайнята в тіньовому секторі.


29. Предмет, об’єкт соціології комунікації


Комунікація – це передавання інформації від однієї системи до іншої за допомогою сигналів чи спеціалізованих матеріальних носіїв.

Вона може бути вербально, тобто за допомогою усних чи друкованих слів, візуальною, за допомогою образу та орієнтованою на сприйняття слухом (музика).

Автокомунікація – це інформаційний процес, за якого ретранслятором і одержувачем інформації є один і той же суб’єкт.

Міжособистісна комунікація – систематизація та одночасне поширення однотипних повідомлень для великого кола слухачів з метою інформування ідеології, політики, економіки заради впливу на людей.

Соціологія комунікація – це галузь соціології, предметом якої є формування явищ в сус-ві в процесі комунікації, діяльність соціальних груп та інститутів, що виробляють та поширюють масову інформацію.

Предметом є взаємодія комунікатора, аудиторії та визначення змісту і особливостей сприйняття інформації.

Об’єктом є сукупність інформативних і комунікативних явищ в соціальному вимірі.

Своїми витоками соціологія комунікації завдячує тоталітарному режиму. Адже у першій половині 20 ст. постала проблема ефективної пропаганди та контрпропаганди. А своїм головним завданням соціологія комунікації вважають вивчення особливостей процесу комунікацій та чинників, що на неї впливають.


30. Рівні та функції соціальної комунікації


Головною у комунікативних дослідженнях є проблема особистості. Для соціології комунікації важливі такі поняття як мовна особистість та комунікативна особистість.

Мовна особистість – це сукупність характеристик людини, що обумовлюють можливість створення прийняття повідомлень.

Комунікативна особистість – це вияв особистості, який залежить від сукупності її індивідуальних можливостей та характеристик, що обумовлюють її ступінь комунікативних потреб.

Мовний акт – цілеспрямована мовна поведінка, що реалізується згідно з правилами, прийнятими в певному сус-ві; одиниця нормативної поведінки в межах певної комунікативної ситуації.

Важливою категорією соціології комунікацій є одиниця висловлювання – дискурс.

Дискурс – це взаємопов’язаний текст, мовленнєвий потік, що має повну стратегічну комунікативну установку.

Функції соціології комунікацій:

1. базові:

- інформаційна

- прагматична – інформація є певною метою

- експресивна – необхідність в передачі інформації шляхом емоцій

2. спеціалізовані:

- контактовстановлююча – успіх комунікативного задуму

- само презентації – створюють власний образ

- апелятивна – реалізація за наявності відмінностей соц. статусів учасників контакту


31. Функції та види соціального дослідження


Соціологічне дослідження – це система логічно послідовних, методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціологічні явища та процеси.

Функції соціологічного дослідження:

1. пізнавальна – відкриває нові знання про розвиток сус-ва та функціонування окремих сфер

2. методологічна – забезпечує міждисциплінарні зв’язки соціології з іншими науками і забезпечує нові підходи для вивчення соц. дійсності.

3. практична – передбачає виокремлення конкретних практичних рекомендацій заради врегулювання тих чи інших проблем сус-ва

4. інформаційна – сприяє отриманню інформації щодо стану розвитку і тенденції процесів суспільно життя

5. управлінська – забезпечує соц. управління на всіх рівнях функціонування соціуму, а також зворотній зв'язок між суб’єктами.

Проведення соціологічного досліджень охоплює такі етапи:

1. підготовчий – вироблення програми, інструментів, а також методика дослідження

2. збір первинної соціологічної інформації, що відбувається за допомогою опитування, анкет

3. впорядкування та оброблення інформації

4. аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формування висновків та рекомендації.

В залежності від мети виділяють:

1. фундаментальні (спрямовані на встановлення та наліз соціологічних тенденцій, закономірностей розвитку і пов’язані з найскладнішими проблемами сус-ва)

2. прикладні (націлені на вивчення конкретних об’єктів соціологічних проблем)

За глибиною аналізу:

1. пошукові

2. описові

3. аналітичні

За часом виділяють:

1. довготермінові (3 і більше років)

2. середньострокові (від 6 місяців до 3 років)

3. короткострокові (від 2 до 6 місяців)

4. експрес-опитування (від 1 тижня до 2 місяців)

За замовником:

1. державні

2. госпрозрахункові

Новим видом соц. дослідження є моніторинг – це збирання первинної емпіричної інформації за спеціальною методикою, що передбачає регулярне обстеження численних груп населення вибірковим методом за стандартною процедурою.

Також розрізняють:

1. у сфері освіти

2. у сфері управління

3. в сфері промисловості

4. с/г

5. науки тощо


32. Програма соціального дослідження


Кожне соціол. дослідження починається із з’ясування мети засновника, уточнення теми дослідження, визначення термінів і витрат.

Програма соціол дослідження є науковим документом, що містить інформацію про методи збору, обґрунтування та висновки

Програма виконує:

- методологічну

методичну

- організаційну функцію

Методологічна частина охоплює такі складові:

1. інформаційний пошук – визначення проблемності ситуації

2. формування і обґрунтування проблем

3. визначення мети об’єкта і предмета дослідження

4. формування робочих гіпотез

Методична частина передбачає:

1. вибір і опис методів збирання первинної соціол інформації

2. розробка інструментів опитування (бюлетені, анкети)

3. розробка вибірки досліджень

4. обгрунтування методів та аналіз зібраної інформації

5. розробка стратегічного, методичного і робочого плану дослідження

Створення програми починається з окреслення проблем дослідження та протиріч у сус-ві.

Соц. проблема – це суперечлива ситуація реального життя, що має масовий характер і стосується інтересів спільнот і груп.

Об’єкт соціол дослідження – це певна соц. реальність, що потребує цілеспрямованого вивчення (соц. спільноти, певні групи, процеси)

Предмет соціол дослідження – це найбільш значущі з теоретичної і практичної точки зору, особливості, які необхідно наступити в об’єкті.

Завдання соціол дослідження – це логічно сформовані настанови, вказівки, підстави, вирішення яких вирішує конкретну мету.


33. Вибірка в соціальному дослідженні


Метод вибірки - науково обґрунтований підхід, що дає змогу робити висновки про об'єкт як ціле, спираючись на дані аналізу лише його окремих ознак. Повноцінне осягнення методу вибірки неможливе без використання декількох спеціальних понять. Генеральна сукупність — об'єкт соціологічного дослідження в єдності його суттєвих якостей та ознак. Вибіркова сукупність - частина об'єктів генеральної сукупності, яка становить суму вихідних одиниць спостереження, вивчення та аналізу. Одиниця відбору - елемент генеральної сукупності, що підлягає аналізу. Одиниця спостереження - ознаки об'єкта, що підлягають аналізу. Репрезентативність - принцип тотожності сформованої моделі досліджуваного об'єкта параметрам (критеріям) генеральної сукупності. Основою формування репрезентативної вибірки є математико-статистичний апарат, принципи якого детально розроблені і представлені в спеціальній літературі. Сфера використання вибіркових досліджень практично не має обмежень. Передусім це стосується так званих «великих» об'єктів, пов'язаних з вирішенням проблем на глобальному (соцієтальному), інституціональному (сім'я, група, колектив, галузь, сфера діяльності тощо) рівнях. Якщо об'єкти незначні за своїм масштабом - від десятків до сотень одиниць - можливі також різноманітні суцільні опитування.

Залежно від критерію систематизації розрізняють вибірки прості і складні, суцільні та ймовірні, одно- та багатоступеневі, формальні та змістові, універсальні та цільові тощо. До простих схем формування вибіркової сукупності відносять: а) простий випадковий відбір; б) систематичний (механічний) відбір; в) серійну вибірку; г) гніздову вибірку. До складних належать: а) багатоступеневі; б) комбіновані; в) стратифіковані; г) квотні вибірки.


34. Роль опитування у зборі інформації


Серед методів збору первинної соціальної інформації найпопулярнішим є метод опитування, який у багатьох людей асоціюється саме із соціологією. Опитування — метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання. За допомогою опитування можна одержати інформацію, яка не завжди відображена в документальних джерелах чи доступна прямому спостереженню. До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним, джерелом інформації є людина — безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явища чи процесу. Вербальна (словесна) інформація, одержана завдяки цьому методу, значно багатша, ніж невербальна. Вона легше піддається кількісному опрацюванню та аналізу, що дає змогу широко використовувати для цього обчислювальну техніку. На користь цьому методу служить і його універсальність, оскільки під час опитування реєструють мотиви діяльності індивідів, результати цієї діяльності. При опитуванні надто важливою є взаємодія соціолога та опитуваного. Плануючи збір інформації методом опитування, слід брати до уваги й умови, які можуть впливати на її якість. Ступінь незалежності інформації від впливу випадкових чинників, тобто її стійкість, називається надійністю інформації. Для підвищення надійності інформації слід дбати про незмінність якомога більшої кількості умов збору інформації: місцевих обставин опитування, порядку формулювання запитань і відповідей на них, впливів дослідників на респондентів у процесі спілкування. Кожне опитування починається з фази адаптації, під час якої у респондента створюють мотивацію до відповіді на запитання і готують його до дослідження. Фаза адаптації складається із звернення і декількох перших запитань. Основне завдання — встановити контакт з респондентом, «зав'язати розмову». Основний зміст другої фази опитування — досягнення поставленої мети — полягає у зборі основної інформації, необхідної для вирішення сформульованих завдань. У процесі відповіді на основну, а відповідно і найбільшу за обсягом? частину питальника зацікавленість респондента може поступово згасати. Остання фаза — завершення опитування. Наприкінці питальника вміщують функціонально-психологічні «легкі» запитання, які знімають напруження у респондента і дають змогу йому виявити свої почуття. Опитування класифікують за різними критеріями. За характером взаємозв'язків соціолога і респондента їх поділяють на заочні (анкетні) та очні (інтерв'ю), кожен з яких має свої різновиди; за ступенем формалізації — стандартизовані і нестандартизовані (вільні); за частотою проведення — одноразові й багаторазові; за охопленням об'єкта — суцільні й вибіркові. Специфічними видами є опитування експертів, соціометрія.


35. Види опитувань


Заочні (анкетні) опитування.

Одним з найпоширеніших видів опитування є анкетування, яке передбачає самостійне заповнення анкети респондентом. Використовуючи роздаткову, поштову чи надруковану у пресі анкету, дослідник з мінімальною технічною допомогою за короткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу ефективніше досліджувати морально-етичні проблеми. Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановленими правилами. Запитання анкети є висловлюваннями, розрахованими на одержання інформації, що дає змогу операціоналізувати ознаки певного соціального явища. Визначаючи обсяг анкети, слід враховувати, що час на її заповнення не повинен перевищувати 40— 50 хвилин. У сучасних соціологічних дослідженнях використовують кілька видів анкетування: роздаткове, поштове, надруковане у пресі. Найпоширенішим є роздаткове анкетування, за якого респондент одержує анкету безпосередньо з рук соціолога. Цей вид анкетування найнадійніший, гарантує добросовісне заповнення анкет, майже стовідсоткове їх повернення, але багато в чому залежить і від уміння соціолога встановити психологічний контакт з респондентами, створити сприятливу атмосферу при опитуванні. Поштове анкетування полягає в розсиланні анкет та одержанні на них відповідей поштою. Суттєва його перевага полягає у відносно низькій вартості, простоті організації. Останнім часом набуває поширення друковане у пресі анкетування.

Метод інтерв'ю

У практиці соціологічних опитувань метод інтерв'ю використовують рідше, ніж анкетування. Соціологічне інтерв'ю — метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.

Порівняно з анкетуванням інтерв'ю має певні переваги і недоліки. Головна відмінність між ними полягає у формі контакту дослідника та опитуваного. За анкетування їх спілкування опосередковується текстом; питання, вміщені в анкеті, респондент інтерпретує самостійно, фіксуючи відповіді в анкеті. Під час інтерв'ю контакт між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою інтерв'юера, який ставить запитання, передбачені дослідженням, організовує і спрямовує бесіду з кожною окремою людиною, фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією. За технікою проведення розрізняють вільне, формалізоване (стандартизоване) і напівстандартизоване. інтерв'ю.

Вільне інтерв'ю — тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань. За формалізованого (стандартизованого) інтерв'ю спілкування інтерв'юера і респондента регламентовано детально розробленим питальником та інструкцією інтерв'юера, який зобов'язаний точно дотримуватись сформульованих запитань та їх послідовності. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, переважають закриті запитання. Напівстандартизоване інтерв'ю поєднує в собі особливості двох попередніх видів. В останні роки інтенсивно використовують телефонне інтерв'ю, яке дає змогу оперативно зібрати інформацію про певний процес. Воно може бути тільки короткотривалим і тільки щодо осіб, які мають телефон, тому не вважається репрезентативним. Метод інтерв'ю дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів.

Соціометричний метод опитування — один з різновидів опитування, який використовують для вивчення внутрішньо колективних зв'язків з'ясуванням стосунків між членами колективу. Його застосовують для дослідження міжособистісних і

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: