Соціологічний аналіз молодіжної наркоманії в Україні
По-друге, процес розвитку самої нової соціальної системи звичайно нерівномірний, а це породжує диспропорції в співвідношенні деяких з її елементів і приводить до відставання деяких з них і тим або іншим дефектам функціонування.
По-третє, може спостерігатися неповна адаптація системи, що розвивається, до зовнішніх і внутрішніх умов її існування. Говорячи іншими словами, соціальний, культурний або технічний розвиток може часом не поспівати за знову виникаючими суспільними, духовними або економічними потребами.
По-четверте, не можна скидати з рахунків випадкові події. Усе це в сукупності і служить конкретним джерелом девіації". 1
Говорячи про девіантну поведінку, соціологи виходять з того, що вона являє собою “соціальне явище”, виражене в масових формах людської діяльності, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам)". 2
Що ж є причиною такої поведінки?
Вона опосередковується головним чином економічними відносинами. Однак антигромадська поведінка не знаходиться в прямій залежності від їхнього стану. Взаємозв'язок тут більш складній і багатоплановій. Але про те, що вона існує в прямої залежності від їхнього стану, говорить вся історія розвитку суспільства.
Але основне, що ми не повинні упускати з виду, це існування різних форм соціальної нерівності. Як показує життєва практика, ті або інші форми нерівності продовжують існувати, причому викликані вони не реально обумовленими розходженнями, а деформованими суспільними відносинами: приналежністю до влади, причетністю до тіньової економіки, що, по підрахунках одних фахівців, має фінансовий капітал у 70-90 млрд. руб. у рік, інші називають цифру в 100-150 млрд. руб., а треті доводять, що, якщо врахувати паразитування на всіх недоглядах і промахах, її “ціна" складе не менш 300-350 млрд. руб. (у цінах 1990 р.).
Загострення протиріч між фізичним і розумовим, кваліфікованим і некваліфікованим, престижною і не престижною працею створює передумову для аморальної поведінки людей. Звичайно, це не означає, що некваліфікована праця прямо і безпосередньо спричиняє відхилення. І серед трудівників низької кваліфікації переважна більшість живе з почуттям громадського обов'язку, відповідальності. Разом з тим кримінологічні дослідження фіксують тісний взаємозв'язок між змістом праці і злочинною поведінкою. Осіб з високою виробничою кваліфікацією серед злочинців у 6 разів менше, ніж працівників цієї кваліфікації в загальній структурі населення. Так, у найбільш розвитому індустріальному й урбанізованому регіоні злочинна активність осіб, що виконують роботу вручну, перевищує відповідний показник для тих, хто трудиться за допомогою машин і механізмів, у 3,2 рази, а для зайнятих ремонтом і накладкою - 26 разів.
За даними С.И. Плаксія, молоді люди, зайняті некваліфікованою, фізично важкою працею, у 3 рази частіше допускають порушення трудової дисципліни, серед них у 4,2 рази більше частка споживаючі спиртні напої щотижня, чим серед їхніх однолітків високої кваліфікації. Зв'язок між змістом праці й антигромадською поведінкою, звичайно, не прямий. Він опосередкований психологічним і моральним станом, що відбиває протиріччя між потребами працівника й обставинами його виробничої ситуації.
Джерелом виникаючих антигромадських відхилень є розбіжність реального процесу розвитку суспільства і здійснення людьми права на пошук і ризик. Очевидно, що 130 тис. засуджених за господарські злочини (1991 р.) являють собою складний конгломерат спонукальних мотивів: від бажання допомогти в рішенні економічних проблем до користі і корисливості.
Не менш важливим джерелом цих відхилень є дефіцитність і деформованість економіки, що ображають і принижують людей, їхнє достоїнство, що приносять величезні збитки. Наприклад, при транспортуванні і збереженні губиться 1/3 овочів і фруктів, ще 13% - у торгівлі.
Споживчий дефіцит створює умови не тільки для аморальних, але і для злочинних дій - спекуляції, розкрадань, зловживань службовим становищем заради одержання тих або інших матеріальних вигод, хабарництва.
При аналізі умов і причин відхилень не можна скидати з рахунка протиріччя інтересів різних шарів і груп трудящих. Сучасне суспільство не вільне від загострень і зіткнень інтересів, що можуть виникати в процесі взаємодії окремих підприємств, галузей народного господарства і суспільства в цілому.
Несвоєчасне і неадекватне вирішення подібних протиріч накладає визначений відбиток на свідомість і поведінку людей. На ґрунті зневаги державними інтересами виростає розрив між словом і справою, соціальна апатія. Переживаючи безгосподарність, махінації, приписки, байдужність керівництва до матеріальних цінностей, люди починають пасивно відноситися до закликів, шукають шляхи полегшити свою працю за рахунок суспільства. Джерелом негативних явищ стають помилки і перекручення в керуванні, порушення законності, принципів демократії і справедливості. [25]
Розглядаючи девіантну поведінку не можна обійти питання про соціальну спадковість. Спадковість, як відомо, не обмежується рамками біологічних процесів, поширюється на багато інші, у тому числі і на соціальні. Із соціальною спадковістю зв'язане відтворення як позитивних, так і негативних сторін способу життя людей. Механізм соціального спадкування не позбавлений протиріч. Одне з них полягає в тім, що предметом спадкування стає не тільки нормальний, але і порочний життєвий досвід, що за допомогою соціальної інформації передається від покоління до покоління.
Як відзначав Л.М. Архангельський, моральні колізії можна розділити на зовнішні (між людьми) і внутрішні (коли в людини відбувається боротьба мотивів). Зовнішні колізії свідчать про розбіжність спрямованості ціннісних орієнтацій (аж до їхньої протилежності), що виявляються в суспільних відносинах як зіткнення різних моральних систем. Джерелом міжіндивідуальних непорозумінь можуть бути і розходження в моральних позиціях людей, обумовлені розбіжністю рівнів особистої культури, конкретних життєвих цілей і вибору засобів їхнього досягнення. Природа внутрішніх конфліктів інша. Вони визначаються суперечливістю індивідуальної моральної свідомості. Найчастіше це зіткнення між мотивами громадського обов'язку і мотивами, що виражають групові, сімейні, особисті інтереси. Внутрішні колізії можуть переростати в зовнішні конфлікти.
Аналіз проявів девіантної поведінки, припускає виділення типологічних груп, що мають як загальні риси, так і специфічні особливості. Угруповання видів і форм відхилень має сенс здійснювати по сферах життєдіяльності людей. Багато груп можуть бути віднесені до усіх без винятку сферам громадського життя, а ряд з них не завжди уособлює девіантну поведінку, що відхиляється, хоча, зрозуміло, і характеризує визначені вади у свідомості і поведінки людей.
Доцільніше розглядати поведінку людей по двох головних регуляторах життєдіяльності: мораль і право. Звичайно, границя між ними іноді порівняно умовна, проте, нею можна керуватися при вивченні конкретних форм девіантної поведінки.
Соціальні норми, подібно іншим цінностям, виконують функції оцінки й орієнтації особистості, спільності. Разом з тим вони не обмежуються цими функціями. Норми здійснюють регулювання поводження і соціальний контроль за поведінкою. Вони носять яскраво виражений вольовий характер. Це не тільки вираження думки, але і вираження волі. При цьому, на відміну від індивідуального волевиявлення, норма виражає типові соціальні зв'язки, дає типовий масштаб поведінки. Норма не тільки оцінює й орієнтує, подібно ідеям, ідеалам, але і пропонує. Її характерною рисою є імперативність. Це єдність оцінки і розпорядження.
Соціальні норми - це правила, що виражають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи в їхніх взаєминах один з одним, соціальними інститутами, суспільством у цілому.
Регулюючий вплив норм полягає в тому, що вони встановлюють границі, умови, форми поведінки, характер відносин, мети і способи їхнього досягнення.
Унаслідок того, що норми передбачають і загальні принципи поведінки, і конкретні її параметри, вони можуть давати більш повні моделі, еталони належного, ніж інші цінності. [38]
Порушення норм викликає більш конкретну і чітку негативну реакцію з боку соціальної групи, суспільства, його інституціональних форм, спрямовану на подолання девіантної поведінки. Тому норми є більш діючим засобом боротьби з девіацією, засобом забезпечення порядку, стійкості суспільства.
Норми виникають унаслідок потреби у визначеній поведінці. Так, наприклад, однією із самих древніх норм була норма чесного відношення до своєї частки в суспільній праці. На зорі людства можна було вижити, тільки дотримуючись даної норми. Вона з'явилася в результаті закріплення повторюваних необхідних спільних дій. Цікаво, що ця норма не втратила свого значення і в даний час, хоча нею актуалізують інші фактори.
Різноманіття соціальної реальності, соціальних потреб породжує і різноманіття норм. Класифікувати норми можна по різних підставах. Для соціолога має значення виділення норм по суб'єктам, носіям норм. По цій підставі виділяють загальнолюдські норми, норми суспільства, групові, колективні. У сучасному суспільстві спостерігається складна колізія, взаємопроникнення цих норм.
По об'єкту або сфері діяльності розмежовують норми, що діють в області визначених видів відносин: політичні, економічні, естетичні, релігійні і т.д.
По змісту: норми, що регулюють майнові відносини, спілкування, що забезпечують права і свободи особи, що регламентують діяльність установ, взаємини між державами і т.д.
По місцю в нормативно-ціннісній ієрархії: основні і другорядні, загальні і конкретні. За формою утворення і фіксації: жорстко фіксовані і гнучкі. По масштабах застосування: загальні і локальні.
По способу забезпечення: які опираються на внутрішнє переконання, суспільну думку або на примус, на силу державного апарата.
По функціях: норми оцінки, що орієнтують, контролюючі, регламентуючі, караючі, що заохочують.
По ступені стійкості: норми, що спираються на соціальною звичку, на звичай, традиції і не мають такої підстави й ін. [19]
1.3 Форми і засоби соціального контролю корекції поведінки індивідів і груп
Подолання і попередження антигромадської поведінки можливо лише на шляху удосконалювання соціального життя людей. Сполучення і комплексне використання економічних, соціально-культурних, виховних і правових мір - основна умова рішення цієї складної соціальної проблеми. Подолання девіантної поведінки і соціально небезпечних учинків зв'язано з виявленням і усуненням причин, що породжують їх, і умов, що сприяють їхньому здійсненню.
Що стосується попередження злочинів, то під цим мається на увазі сукупність державних і суспільних мір, що мають метою усунення або нейтралізацію причин і умов, що сприяють здійсненню правопорушень. Попередження злочинів забезпечується всім комплексом заходів, спрямованих на розвиток і удосконалювання суспільних відносин, економіки, ідеології і культури, на створення і зміцнення такої організації громадського життя, що протистоїть будь-яким антигромадським проявам.
Профілактика - головний напрямок боротьби зі злочинністю. Даний принцип являє собою прямий наслідок загальної концепції права, кримінологічної науки і практики. Справді, якщо злочинність обумовлена об'єктивними соціальними процесами і її причини знаходяться не в пороках людської натури, то звідси витікає, що боротьба з цим злом повинна ґрунтуватися, насамперед, на усуненні конкретних недоліків у житті суспільства, у вихованні дітей, на поліпшенні відносин у родині й у виробничому колективі, на удосконалюванні керування суспільними процесами, функціонування державних інститутів. Глибока філософська теза К. Маркса: “ Якщо характер людини створюється обставинами, то треба, стало бути, зробити 3обставини людяними “1.
Попередження злочинності - один з важливих напрямків діяльності суспільства і держави по удосконалюванню суспільних відносин і вихованню нової людини. Загальні запобіжні заходи можуть бути економічними, політичними, ідеологічними, виховними, правовими, управлінськими і технічними. При цьому за всіма мірами профілактики злочинності варто бачити людину, з її потребами, із усіма властивими їй, як особистості особливостями.
Різноманіття соціальних зв'язків людини складає, мабуть, головні труднощі при виборі методів виховання, впливу на поведінку, на формування моральних якостей і моральних поглядів людей. Саме тому попередження злочинів повинне носити комплексний характер.
Матеріальні вкладення держави в сферу виробництва, в область ідеології і духовного життя створюють необхідні передумови для росту культури і свідомості людей. Справа, зрозуміло, не зводиться до економічних витрат. Великі соціально-економічні і виховні заходи держави і суспільства, спрямовані на рішення задач, сприяють поступовому подоланню злочинності. (Так, принаймні, було в середині 80-х, на сьогоднішній день фінансування державою зведено майже до нуля, а криза 17 серпня 1998 р. ще більш погіршила положення. Чи навряд тепер можна чекати зниження злочинності. Думаю, що в найближчі час можна чекати більшого сплеску злочинів, людьми раніше що не робили правопорушень.)
Соціальні міри попередження злочинів носять конкретний характер. Насамперед, мова йде про такій розповсюдженій нині формі, як комплексні плани профілактики правопорушень, що є складовою частиною планів соціального розвитку. Важливо, що попередження правопорушень розглядається при цьому в тісному зв'язку з загальними задачами соціального розвитку.
Система запобіжних заходів у різних регіонах і соціальних групах має свою специфіку і своїх адресатів. Поряд із загальноосвітніми і виховними мірами в планах профілактики правопорушень передбачається, що конкретно повинні робити юридичні органи (органи МВС, юстиції, прокуратури і суди), безпосередньо ведучу боротьбу зі злочинністю; спільна їхня робота з громадськими організаціями, а також координування їхніх дій. Адресат запобіжних заходів - це ті люди, поведінка яких свідчить про відхилення від норм закону або правил соціального співжиття. У планах профілактики правопорушень передбачаються шляхи і методи правового, морального і естетичного виховання населення, особливо молоді.
Відхилення від норм поведінки повинні стає предметом уваги, насамперед у тому мікросередовищі, у тих соціальних осередках, де людина формується як особистість, - у родині, у школі, інституті, на роботі. Саме тут потрібно вести кропітку роботу по подоланню антисоціальних навичок і звичок.
Аналізуючи життєвий шлях правопорушника, завжди можна знайти ті вади його особистості, що спочатку привели його до аморальних вчинків, а потім і до більш серйозного конфлікту з правилами поведінки в суспільстві, з карним законом. При цьому важливе значення мають не тільки життєві умови або особливості конкретної обстановки, наприклад невпорядкованість, дійсна або удавана образа, але також індивідуальні риси особистості, що реагує на сформовану ситуацію. [28]
Різноманіття дій людей, що знаходяться в подібних умовах, порозумівається, насамперед, наявністю в самій об'єктивній дійсності різних шляхів і можливостей, що і складає основу для прийняття людиною того або іншого рішення. Профілактична робота, особливо спеціальні її форми, зв'язані з аналізом конфліктних ситуацій і попереджувальним впливом на осіб, повинна активізувати все соціально корисне з урахуванням ступеня зіпсованості людини і можливості її виправлення і перевиховання.
При проведенні спеціальних запобіжних заходів необхідно враховувати, що в мікросоціальних групах у силу специфічних умов можуть складатися “свої" правила поведінки, “свій" спосіб життя, що протистоїть якщо не в цілому, то в значній частині існуючим в суспільстві нормам і моральним цінностям. Не секрет, наприклад, що в осіб, неодноразово суджених, часто існує “своя" психологія і “свої" погляди на норми поведінки в суспільстві. Диференційований підхід до оцінки способу життя людей у різних мікросоціальних групах повинен бути зв'язаний, природно, і з диференційованим підходом до самих людей, до використання різноманітних форм і методів роботи з ними. Пошуки “слабкої ланки" у життєвому шляху людини мають принципове значення для прийняття адекватних соціальних мір попередження та корегування девіантної поведінки антигромадських вчинків.
Попередження злочинів за допомогою індивідуалізованого впливу на людей, що встали на шлях антигромадського поводження, здійснюється органами МВС, прокуратури, судами в тісній взаємодії з громадськими організаціями і колективами підприємств, установ і організацій. Складністю проблеми подолання злочинності визначається основний висновок: боротьба зі злочинністю не може бути прерогативою якого-небудь одного органа в державі. Зміцнення родини, поліпшення виховання дітей, підвищення культури населення, вирівнювання соціальних розходжень - усе це справа всього суспільства.
Своєчасне виявлення несприятливих ситуацій і надання допомоги людям, що потрапили в таку ситуацію, - самий важкий, але зате і самий реальний і гуманний шлях попередження антигромадської, злочинної поведінки.
Загальні і спеціальні профілактичні заходи припускають цілеспрямоване формування людських потреб, створення найбільш сприятливих можливостей для їхнього задоволення, а також посилення ролі моральних початків у поведінці людей. Це стосується всіх класів і соціальних груп. Разом з тим необхідно враховувати і більш приватні територіальні, економічні, національні і соціально-психологічні розходження. Ці розходження часом помітно позначаються на мотивах поведінки, рівні правової і моральної свідомості. Профілактична робота повинна проводиться диференційовано, з огляду на вікові, професійні й інші особливості людей.
Говорячи про попередження антигромадських і соціально небезпечних дій, необхідно мати на увазі, що види цих дій різноманітні і від їхньої оцінки багато в чому залежить система профілактичних мір.
Під антигромадською поведінкою розуміється поведінка людини, спрямована проти інтересів суспільства в цілому, окремих його осередків, конкретних людей, контрольована його свідомістю і волею. Очевидно, що така людина повинна мати всі якості соціальної особистості, включаючи визначений стан психічного здоров'я, тобто ця людина повинна бути осудною. [27]
Антигромадські вчинки, зв'язані з порушенням моральних норм і правил, переборюються переважно за допомогою виховних мір.
Правопорушення - більш серйозні антигромадські діяння. Це порушення не тільки моральних, але і правових норм. Найбільш небезпечним видом антигромадської поведінки поводження є злочин, за здійсненням якого випливає карне покарання.
Усі ці дії суть вчинки людей осудних, котрі, щоправда, можуть мати ті або інші відхилення в психіці, що впливають на характер їхньої поведінки, але відхилення, що не змінюють їхній сутнісної характеристики. Тому і попередження антигромадських дій таких осіб зв'язано, насамперед, з їхнім соціальним вихованням.
У той же час зустрічаються діяння несамовитих, котрі є соціально небезпечними і які іноді необґрунтовано плутають з антигромадською поведінкою. Такими можуть бути дії, на перший погляд подібні зі злочинами (наприклад, убивство одною людиною іншої і т.п.).
Очевидно, що раннє виявлення, як фізіологічних особливостей дитини, так і несприятливих мікро соціальних ситуацій могло б сприяти корекції її поведінки, насамперед шляхом створення соціальних умов, необхідних для формування повноцінної людської особистості.
Розділ 2. Основні форми девіантної поведінки
2.1 Злочинність
Соціологічні дослідження злочинності і її заподій беруть початок у роботах російського статистика К.Ф. Германа (1824 р.). Могутній поштовх у розвитку соціології злочинності дала робота франко-бельгійського вченого - математика-статистика Л.А. Кетле "Соціальна фізика" (1835 р.). У ній, спираючи на статистичний аналіз, Кетле дійде висновку про те, що всякий соціальний лад припускає визначена кількість і визначений порядок злочинів, що випливають з його організації.
У міру вивчення проблем злочинності більша кількість факторів, що впливають на її динаміку, попадає в поле зору дослідників. До них можна віднести: соціальний стан, рід зайняти, освіту, убогість як самостійний фактор. Виявлене також особливе значення декласування, тобто руйнування або ослаблення зв'язків між індивідом і соціальною групою. У 30-і роки нашого сторіччя дослідження, проведені представниками так називаної чикагської школи в соціології, виявили вплив внутріміських розходжень на рівень злочинності: самі "злочинні райони" - райони, де є присутнім високий ступінь соціальної дезорганізації. Дотепер залишається дискусійною проблема співвідношення біологічного і соціального у формуванні злочинної поведінки.
Як відзначають дослідники, розвиток злочинності в нашій країні по основних якісних показниках наближається до загальносвітових тенденцій. Хоча поки регіструємий рівень злочинності в нас нижче, ніж в індустріальних країнах, але дуже високий темп приросту злочинів. У цьому зв'язку потрібно враховувати, що злочинність має поріг кількісного і якісного насичення, за яким вона з кримінологічної, правоохоронної проблеми перетворюється в проблему політичну. [1]
В Україні на стан злочинності великий вплив робить перехід до ринкових відносин і поява таких феноменів, як конкуренція, безробіття, інфляція. Фахівці відзначають, що поки ще характер злочинності в нашій країні можна визначити як "патріархальний", але вже помітні процеси, що говорять про "індустріалізації" девіантності.
Незадоволена соціальна потреба викликає до життя стихійний прояв нормативно неурегульованих видів діяльності, що прагнуть заповнити функцію законних інститутів, однак за рахунок існуючих норм і правил. У своїх крайніх проявах подібна активність може проявитися в протиправних, злочинних діях.
Дисфункції політичних інститутів, що виростають з дезорганізації суспільства, часто зв'язані зі зміною форм державного правління, в умовах ослаблення легітимності державної влади можуть викликати ріст політичних, тобто протидержавних, злочинів (насильницьке захоплення або утримання влади, насильницька зміна конституційного ладу, публічні заклики до такої зміни, тероризм і т.п.). Злочинність функціонально зв'язана з протіканням соціальних процесів, що визначають характер і напрямки суспільного розвитку, зміст соціальних змін. [1]
Політичне насильство безпосередньо зв'язане з рівнем стабільності даного суспільства. Рівень політичного насильства залежить також від характеру існуючого режиму. Характер режиму може бути оцінений по ступені переваги в процесі регулювання суспільних відносин або примусових методів, або методів дозвільного характеру.
Економічна злочинність являє собою явище, що виникає в ході й у зв'язку з взаємодією держави і економіки. У ході цієї взаємодії державні структури, що розпоряджаються практичним і правовим ресурсом влади, пересікаються з економічними інститутами, суб'єктами господарських відносин, що розпоряджаються матеріальними (майновими, грошовими) ресурсами.
Там, де відсутнє роздільне існування об'єкта і суб'єкта регулювання, де вони злиті воєдино, там регулювання закінчується і починається беззаконня, тому що реальне регулювання припускає доцільно орієнтоване обмеження діяльності об'єкта регулювання з боку регулюючого суб'єкта на основі принципів, правил і норм, обов'язкових для них обох.
Без досягнення реального домінування на ринку легального, впливового приватного капіталу неможливий серйозний ріст продуктивної економіки.
Злочинність - відображення пороків людства. І дотепер викорінити її не удалося жодному суспільству. У даний час необхідно зосередитися на реальній задачі - зниженні темпів приросту й утриманню злочинності під контролем на соціально допустимому рівні.
Соціологія розглядає злочинність як соціальне явище, що носить деструктивний для суспільства характер. Її можна визначити як відносно стійку розповсюджену форму девіантної поведінки, що досягла ступеня суспільної небезпеки і визначена карним законодавством.
У зв'язку зі значним зменшенням віку злочинців - поняття злочинності серед неповнолітніх і молоді зв'язано з віковими групами від 14 до 29 років, хоча ряд тенденцій має місце й у молодших вікових групах.
Специфічними рисами злочинності молоді і неповнолітніх є:
По-перше, її висока латентність (тобто неповнота виявлених злочинів).
Через це нефактичний рівень злочинності в 2-3 рази вище, ніж зареєстрований. Латентність зв'язана з наступними факторами:
а) дорослі потерпілі не завжди звертаються в правоохоронні органи;
б) значна частина злочинів відбувається у своєму ж середовищі, взаємини в якій специфічні й у ряді випадків виключають повідомлення батькам, учителям, працівникам міліції;
в) у правоохоронних органів у даний час недостатньо сил і засобів, і тому вони прагнуть зосередити них на боротьбі з тяжкими злочинами, у той час як заява про менш тяжкі злочини (а це 4/5 усіх злочинів неповнолітніх, тобто крадіжки, хуліганство, грабежі) часто залишаються без реєстрації і заходу для них не приймаються. [1]
По-друге, серед молодого покоління підвищеною кримінальною активністю відрізняються неповнолітні. Рівень злочинності серед підлітків у 1,5 разів перевищує аналогічний показник серед інших молодіжних груп.
По-третє, злочинність неповнолітніх носить переважно груповий характер - 3 з 5 чинених злочинів.
По-четверте, злочинність неповнолітніх і молоді в значно більшому ступені, ніж злочинність дорослих, "відчутно" до мір боротьби з нею, до рівня контролю з боку родини, виховних установ, соціальних служб, громадськості, тим більше, що до 80 % злочинів відбувається поблизу місця проживання, навчання, у тому числі і безпосередньо в навчальних закладах і гуртожитках. Біля половини злочинів неповнолітніх відбувається через відсутність батьківського контролю.
Процес перетворення злочинності обумовлений, як правило, залученням неповнолітніх у злочинну діяльність шляхом передачі кримінального досвіду і підбурювання карними елементами.
Усе більше молодих людей утягують у сферу організованої злочинності.
У цілому молоді люди у віці від 14 до 29 років роблять 57% усіх зареєстрованих злочинів.
Процес правопорушення підлітка в правопорушника або злочинця забирає тривалий час. В міру наростання соціальної дезадаптації девіантний підліток стає об'єктом впливу різних інститутів, що займаються профілактикою дитячої бездоглядності і правопорушень неповнолітніх. Вони, у залежності від виконуваних ними функцій можуть бути розділені на 4 категорії:
Установи первинної соціальної профілактики (дитячі сади, школи, установи додаткової освіти, мед. установи і т.д.), діяльність яких спрямована на забезпечення адекватної соціалізації основної маси дітей, реалізацію їхніх прав і законних інтересів.
Установи первинної спеціальної профілактики (соціальні притулки, реабілітаційні центри для дітей з обмеженими можливостями, центри соціальної допомоги родини і дітям, психолого-медико-соціальні центри, центри постинтернатної адаптації і т.д.), що надають допомогу соціально - дезадаптованим дітям і дітям, опинившимся у важкій життєвій ситуації, що мають підвищений ризик здійснення правопорушення.
3. Установи вторинної спеціальної профілактики (відділи попередження правопорушень неповнолітніх органів внутрішніх справ, відкриті і закриті спеціальні учбово-виховні установи), що повинні здійснювати ресоціалізацію неповнолітніх правопорушників і дітей, що зробили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку настання кримінальної відповідальності.
4. Установи кримінально - правової і кримінально-виконавчої профілактики (виховні колонії), головною задачею яких є попередження рецидивної злочинності неповнолітніх.
Таким чином, ріст дитячої злочинності в Україні відповідає загальносвітової тенденції, яку можна розглядати в якості мегатенденції - спрямованої, тривалої і глобальної динаміки розвитку соціального феномена. Субстанціальні причини мегатенденції повинні бути однаковими незалежно від просторових і тимчасових розходжень. Вони є постійно діючими факторами. Наростаюча соціальна дезорганізація веде до втрати соціальними інститутами даного суспільства можливості реалізовувати основну функцію - задоволення конкретної соціальної потреби.
Наслідки злочинності.
1. Це створення угруповань для контролю над визначеною територією або видом діяльності з метою одержання прибутку у виді злочинного промислу (рекет, проституція, торгівля наркотиками, і т.д.).
2. Рецидив. В останні роки він складає більш 40% (в інших країнах, наприклад, у ФРН - 5 %).
4. Це крадіжки, співучасть у шахрайстві, вимагання, убивство і навіть зґвалтування.
5. Військові злочини (за даними військової прокуратури в 1997 р. в армії зареєстроване близько 12 тис. злочинів у результаті яких постраждали більш 3,5 тис. чоловік, загинули 862 військовослужбовців, більш 350 покінчили життя самогубством).
6. Навмисні убивства, замахи на убивство, розбої, і т.п.
2.2 Алкоголізм
Віддавна людству відомі оп'яняючі напої. Виготовлялися вони з рослин, і їх споживання було частиною релігійного ритуалу. Порівняно дешевий спосіб одержання міцних напоїв був освоєний у XVI в. Корінні зміни відбулися після того, як був відкритий промисловий спосіб одержання етилового спирту. Саме це відкриття уможливило масове споживання алкоголю, і в XVIII в. пияцтво придбало широкий розмах у таких європейських країнах, як Англія, Німеччина, Швеція й ін. Приблизно в цей же час у Росії швидко входить у вживання горілка. Можна сказати, що XIX в. породив, а XX в. збільшив досить складну проблему для людської цивілізації - проблему алкоголізму. [41]
Фактично алкоголь ввійшов у наше життя, ставши елементом соціальних ритуалів, обов'язковою умовою офіційних церемоній, святий, деяких способів часопроводження, рішення особистих проблем. Однак ця соціокультурна ситуація дорого обходитися суспільству. Як свідчить статистика, 90% випадків хуліганства, 90% зґвалтувань при обтяжуючих обставинах, майже 40% інших злочинів зв'язані зі сп'янінням. Вбивства, грабежі, розбійні напади, нанесення тяжких тілесних ушкоджень у 70% випадків відбуваються особами в нетверезому стані; близько 50% усіх розводів також зв'язано з пияцтвом.
Вивчення різних аспектів споживання алкоголю і його наслідків представляє велику складність. За якими критеріями можна судити про алкогольну ситуацію і її динаміку? Як правило, використовуються три групи соціологічних показників гостроти алкогольної проблеми і масштабів поширення пияцтва в країні: по-перше, рівень споживання алкоголю на душу населення і структура споживання; по-друге, характеристики масової поведінки, що є наслідком споживання спиртного; по-третє, збиток, заподіяний економіці і суспільству пияцтвом.
Показник рівня споживання алкоголю має сенс тільки в сполученні з даними про структуру споживання. Варто враховувати і ще цілий ряд характеристик, наприклад, регулярність споживання, тривалість, зв'язок із прийомом їжі. Важливі й особливості розподілу загального обсягу споживання алкоголю серед населення: чисельність і склад питущих, непитущих, питущих помірковано; розподіл споживання алкоголю між чоловіками і жінками, по віку і інших соціально-демографічних ознаках. Поведінка при однаковому ступені сп'яніння й оцінки цієї поведінки також істотно розрізняються в соціокультурних і етнічних групах. Усі перераховані характеристики входять у поняття моделі алкогольного споживання.
В історії боротьби суспільства з алкоголізмом можна знайти два напрямки. По-перше, обмеження приступності спиртних напоїв, скорочення їхнього продажу і виробництва, підвищення цін, жорсткість каральних мір за порушення і обмеження. По-друге, зусилля, спрямовані на зменшення споживання алкоголю, поліпшення соціальних і економічних умов життя, ріст загальної культури і духовності, спокійна, зважена інформація про шкоду алкоголю, формування в населення безалкогольних стереотипів поведінки.
Історія боротьби з алкоголізмом знала і спроби введення на території деяких країн "сухого закону" (Англія, США, Фінляндія, Росія). Але вони не досягли своєї мети, тому що наявність алкоголеві - не єдина і не головна причина існування алкоголізму. Проблема подолання пияцтва й алкоголізму є важкою, вона включає економічний, соціальний, культурний, психологічний, демографічний, юридичний і медичний аспекти. Тільки з обліком усіх цих аспектів, можливо її успішне рішення. Пияцтво, алкоголізм, токсикоманія - соціальні пороки, що “вписані” у громадське життя досить ґрунтовно.
Життєвий досвід і наукові дослідження переконливо показали величезну шкоду і непоправний збиток, що наносити зловживання алкоголем фізичному і психічному здоров'ю, працездатності і творчій активності людини, добробутові родини і суспільства в цілому.
Пияцтво - вікове зло, воно пустило глибокі корені в нашому побуті, породивши цілу систему питних звичаїв.
Більшість соціологів, юристів і економістів, що займаються соціальним аспектом алкоголізму, як основну причину пияцтва висувають живучість звичок і звичаїв, що дісталися нам від предків, прихильність людей “до диких питних звичаїв”.
Разом з тім під впливом вікових традицій і звичок підсилювалася дія й інших відомих факторів, що сприяли розвиткові алкоголізму. [41]
Про негативний вплив пияцтва батьків на потомство знали ще в далекій давнині. Грецька міфологія оповідає, що богиня Гера родила від сп'янілого Зевса кульгавого Гефеста.