Релігійний ренесанс в сучасному суспільстві: його зміст, причини та основні напрямки
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Академічне релігієзнавство Підручник / За наук. ред. професора А.Колодного – Київ, 2000. – С. 862
2. Афонін Б. А., Бандурка О.М., Мартинов А.Ю. Велика розтока (глобальні проблеми сучасності: соціально-історичний аналіз). – К., 2002. – С. 352
3. Белл Д. Культурные противоречия капитализма // Религия и общество. Хрестоматия по социологии религии / Сост. В.И. Гараджа, Е.Д. Руткевич. М., 1996. – С. 703
4. Bell D. The Cultural Contradiction of Capitalism. - N.Y., 1976 // Етична думка. - М.,1990. - С. 251/ Пер. А.К. Оганесяна.
5. Белл Д. От священного к светскому // Религия и общество. Хрестоматия по социологии и религии./ Сост. В.И. Гараджа. - М.,1996. - С. 699.
6. Bell D. The Cultural Contradiction of Capitalism. - N.Y., 1976 // Этическая мысль . - М.,1990. - С.252/ Пер. А.К. Оганесяна.
7. Белла Р. Привычки сердца // Религия и общество. Хрестоматия по социологии религии / Сост. В.И. Гараджа, Е.Д. Руткевич. М., 1996. – С. 703
8. Белла Р. Социология религии//Американская социология. М., 1972. – С. 562
9. Бергер П. Розуміння сучасності: Пер. с англ. // Соціологічні дослідження.-1990.-№ 7.- С. 127-133.
10. Бондаренко В. Релігійна ситуація в Україні і перспективи її розвитку // Матеріали міжнар. конф. 15-16 травня 1998 року «Релігія і суспільство в Україні: фактори змін». - К. - 1998. - С. 14-30.
11. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма// Вебер М. Избранные произведения. -М.,1990. - С. 45-180.
12. Вебер М. Социология религии (Типы религиозных сообществ) // Избранное. Образ общества. М., 1994. – С. 704
13. Воецкая Т.В. В поисках истины. – Одесса: Маяк, 1996.– С. 252
14. Гараджа В. И. Социология религии: Учеб. пособие для студентов и аспирантов гуманитарных специальностей. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2005.– С. 348
15. Гоббс Томас. Избранные произведения: в 2-х томах - М.,1965. -Т.2.: Левиафан. - Гл. ХХХIХ. - С.462 -464.
16. Докаш В.І., Лешан В.Ю. Загальне релігієзнавство: Навчальний посібник. – Чернівці, 2005. – С. 376
17. Durkheim E. Les formes elementaires de la vie religieuse. - Paris, 1912. - P.65.
18. Durkheim E. Les formes elementaires de la vie religieuse. - Paris, 1912. - P.323.
19. Жижек Славой. Хрупкий абсолют, или Почему стоит побороться за христианское наследие. М., 2003. – С. 264
20. Зиммель Г. К социологии религии // Избранное. Том первый - Философия культуры. М., 1996. – С. 49-95
21. Зиммель Г. Проблема религиозного положения // Избранное. Т. 1. Философия культуры. М., 1996. – С. 656
22. Зиммель Г. К социологии религии // Избранное. Т. 2. Философия культуры. М., 1996. – С. 7-145, 445-516
23. socionav.narod/staty/renessans.htm - _ftnref5Ионин Л.Г. Социология культуры.– М.: ЛОГОС, 1996.– С. 200.
24. Кара-Мурза С.Г. Радянська цивілізація. – К.: Оріяни, 2004. – С. 800
25. socionav.narod/staty/renessans.htm - _ftnref6Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием в России сегодня.– М., 2001.– С. 261.
26. Кальниш Ю.Г. Державно-церковні відносини: світова практика і досвід України // Вісник Укр. академії держ. управління при Президентові України. - 2000. - № 1. - С. 166-175.
27. Кальниш Ю.Г. Державно-церковні відносини: історія розвитку і сучасна політична типологізація . / Зб. Актуальні проблеми державно-церковних відносин в Україні. - К.: ВіП,2001. - С.198-200.
28. Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство: Навчальний посібник. – Київ, 2004. – С. 424
29. Книга Нового Завета. От Иоанна Святое Евангелие.-18,36.
30. Колодний А. Україна в її релігійних виявах. - Львів, 2005. – С. 220
socionav.narod/staty/renessans.htm - _ftnref231.Кравченко С.А. Социологический энциклопедический англо-русский словарь.– М.: РУССО, 2002.– С. 407.
32. Лубский В. І., Теремко В. І., Лубська М. В. – Релігієзнавство підручник – Київ «Академвидав», 2006. – С. 133
33. Малиновский Б. Магия, наука и религия // Магический кристалл. - М.,1992. - С.84 - 110.
34. Манхейм К. Диагноз нашего времени. М., 1994. – С. 7 – 260
35. Марсден П. Талибан: Война и религия в Афганистане. М., 2002. – С.40 – 82
36. Митрохин Л. Религии «Нового века». – Москва, 1985. – С. 73 – 81
37. socionav.narod/staty/renessans.htm - _ftnref3Митрохин Л.Н. О религии, атеизме и православии. religare/article1062.htm
38. socionav.narod/staty/renessans.htm - _ftnref1Осипов Г.В. Православная церковь в жизни российского общества / Россия. Духовное возрождение.– М, 1999.– С. 9-10.
39. Парсонс Т. Структура социального действия // О структуре социального действия. М., 2002. – С. 880
40. Парсонс Т. Система современных обществ. М., 1997. – С. 270
41. Петрик В.М., Сьомін С.В., Ліхтенштейн Є.В., Гринько В.В., Остроухов В.В. Релігійні та містичні культи України. Навч. посібник. - Київ: Росава, 2003. – 336 с.
42. Платон. Законы / Общ. ред. А.Ф. Лосева, В.Ф. Асмуса, А.А. Тахо-Годи. — М.: «Мысль», 1999. — (Классическая философская мысль)
43. Разумков О. Державна політика щодо релігії і церкви як чинник емократизації церковно-релігійного життя в Україні // Матеріали міжнар. конф. 15-16 травня 1998 року «Релігія і суспільство в Україні: фактори змін». - К. - 1998. - С. 9-13.
44. Религия и общество. Хрестоматия по социологии религии./ Сост. В.И. Гараджа. - М.,1996. - С.12.
45. Русская православная церковь и право: комментарии./Отв. ред. М.Б. Ильичев. - М.: Изд. БЕК,1999. -С,6.
46. Сандулов Ю. А. Тайный мир сатанистов: История и современность. — СПб., 1997. – С. 145
47. Сикоев Р.Р. Талибы (религиозно-политический портрет). М., 2002. – С. 136
48. Слівінськии П. Й. Релігійний вінегрет: Кілька слів про нові релігійні і парарелігійні форми. — Львів, 1999. – С. 24 - 70
49. Смелзер Н. Социология. М., 1994. Гл. 15 «Религия» . – С. 273-303, 473-478
50. Сміт Е.Д. Національна ідентичність. – К., 1994. – С. 224
51. socionav.narod/staty/renessans.htm - _ftnref4См., напр.: Религиозный фундаментализм и экстремизм: политическое измерение. Круглый стол в РАГСе.– religare/article4037.htm
52. Сорокин П.А. Социальная и культурная динамика: Пер. с англ.- Спб.: Изд- В РХГИ, 2000. – С. 1056
53. Сорокин П.А. Главные тенденции нашего времени: Пер. с англ.- М.: Наука, 1997. – С. 510
54. Тиллих П. Мужество быть // Избранное. Теология культуры. М., 1995. – С. 160 - 172
55. Тиллих П. Христианство и встреча мировых религий // Избранное. Теология культуры. М., 1995. – С. 396-431
56. Тойнби А.Дж. Постижение истории. – М.: Айрис-пресс, 2006. – С. 640
57. Тойнби А.Дж. Цивилизация перед судом истории. – М.: Айрис-пресс, 2006. – С. 592
58. Тоффлер Э. Третья волна. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. – С. 539
59. Умнов А.Ю. «Талибан» в исламском контексте – В кн.: Ислам на постсоветском пространстве: взгляд изнутри. М., 2001.
60. Филипович Л.— Нові релігійні течії та організації в Україні – Київ, 1997. – С. 120
61. Фрейд 3. Будущее одной иллюзии // Сумерки богов / Сост. и ред. А.А. Яковлев. М.,1989. – С. 102 – 176
62. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. – М.: АСТ МОСКВА, 2006. –С.608
63. Черній А.М. Релігієзнавство: Посібник. – Київ, 2003. – С. 352
64. Шріла Прабхупада. Наука самоусвідомлення. – К., 1991. – С. 225
ДОДАТОК 1
Більшість українців виявляють толерантне ставлення до представників інших релігійних поглядів
Три чверті громадян України демонструють толерантне ставлення до представників інших релігійних поглядів. Такий висновок зроблено за результатами соцопитування, проведеного в рамках Міжнародного проекту соціального дослідження (ISSР) - щорічного порівняльного опитування населення за заздалегідь визначеною тематикою, в якому беруть участь 45 країн Європи, Азії, Північної та Південної Америки. Цього року темою дослідження стало ставлення до релігії та релігійні погляди громадян, передає УКРІНФОРМ із посиланням на Інститут політики.
Ініціаторами приєднання України до цього міжнародного проекту виступили Інститут політики та Київський міжнародний інститут соціології із залученням фахівців Інституту соціології НАН України. З 11 по 20 жовтня 2008 року Київський міжнародний інститут соціології і Центр "Соціальні індикатори" провів опитування 2036 респондентів за випадковою репрезентативною вибіркою, що відповідає стандартам ISSР і представляє доросле населення України.
Інститут політики представляє деякі результати опитування: 71% респондентів повністю чи скоріше погоджуються із твердженням, що різні релігійні групи мають рівні права в Україні, 75% з тим, що необхідно поважати всі релігії. При цьому 66% безумовно підтримають чи швидше підтримають людину інших релігійних переконань у тому випадку, якщо вона одружуватиметься з кимось із родичів опитаних, а 63% - людину іншого віросповідання на виборах від партії, яку підтримує респондент.
За результатами соцопитування виявилося, що майже в кожному українському домі є релігійні предмети. 87% опитаних повідомили, що мають ікони, розп'яття, менору, священні книги тощо. Окрім того, з'ясувалося, що кожний п'ятий опитаний (21%) молиться щодня, 11% - щотижня чи декілька разів на тиждень, 16% - раз на місяць чи кілька разів на місяць.
Церкву українці відвідають переважно на великі свята - 40% респондентів. Кожний 12-й (8%) робить це щотижня, а ще 13% один чи декілька разів на тиждень. Ніколи не заходять до церкви 19% опитаних, а 81% ніколи не відвідували священні місця з релігійних мотивів та не брали участі у паломництві.
У цілому, 32% опитаних погодилися із твердженням, що "життя має сенс лише тому, що Бог існує". Водночас для жінок (36%) таке твердження більш значуще, ніж для чоловіків (24%), для тих, кому більше 50-ти років ніж для тих, кому менше 30-ти років (36% проти 23%), жителі західних областей погоджувалися з ним частіше жителів східних областей (56% на противагу 18%).
Ще одним результатом цього опитування стало те, що, на переконання більшості українців, релігія та церква повинні залишатися окремою й вельми закритою сферою переважно приватного життя. 36% дотримуються думки, що вплив релігійних організацій на перебіг суспільного життя такий, як і має бути, і лише 15% наполягають на збільшенні цього впливу (26% воліють зменшення впливу, а інші не мають з цього приводу жодних припущень).
Окрім того, 77% опитаних повністю чи швидше погоджуються із твердженням, згідно з яким "релігійні лідери повинні утримуватися від спроб впливати на людей під час виборів", а 71% - й від спроб "впливати на рішення влади".
ДОДАТОК 2
МІЖКОНФЕСІЙНІ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ
(НА БАЗІ СОЦОПИТУВАНЬ)
Анотація
В аналітичній записці проаналізовано стан міжконфесійних відносин в Україні на основі соціологічних опитувань. Зокрема, наголошується на високому рівні релігійної терпимості українських громадян, недостатній злагодженості міжцерковної взаємодії в Україні, розмаїтті причин міжконфесійних конфліктів, поступовому зменшенні конфліктогенних точок, недостатній поінформованості українського суспільства стосовно розгортання процесів у релігійній сфері.
МІЖКОНФЕСІЙНІ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ
(НА БАЗІ СОЦОПИТУВАНЬ)
Напруження, що виникло на початку 90-х рр. у стосунках між послідовниками традиційних церков одного віросповідання, традиційних церков різної віроналежності, між носіями традиційної, з одного боку, а з іншого - новітньої релігійності, з більшою чи меншою інтенсивністю продовжує зберігатися й дотепер. Непорозуміння на релігійному ґрунті залишаються серйозною перешкодою процесам внутрішньосуспільної консолідації.
Тому метою аналітичної записки є окреслення певних вимірів громадської думки щодо розуміння характеру міжконфесійних відносин. Внаслідок відсутності спеціалізованих комплексних досліджень відповідної тематики у роботі над матеріалом використовувалися результати соцопитувань, в яких проблема міжконфесійної взаємодії розглядалася опосередковано або вибірково. До таких, зокрема, відносяться:
1. Опитування, проведене у жовтні 2008 р. Київським міжнародним інститутом соціології і Центром "Соціальні індикатори" в рамках реалізації Міжнародного проекту соціального дослідження (ISSP).
2. Загальнонаціональне опитування "Українське суспільство - 2008", проведене Інститутом соціології НАН України у квітні 2008 року.
3. Опитування, проведене у 2004 р. на виконання проекту "Утвердження толерантності в українському суспільстві шляхом кросс регіональних і багатовимірних моніторингів релігійних процесів".
4. Соціологічне дослідження "Національна та релігійна толерантність студентів вищих навчальних закладів", що проводилося у жовтні-грудні 2006 р. Молодіжною громадською організацією "Молодіжна асоціація релігієзнавців", Всеукраїнською громадською організацією "Український центр ісламознавства"та Міжобласною асоціацією громадських організацій "Арраїд".
5. Соціологічне опитування Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова "Релігійність українського суспільства: окремі тенденції 2000-2007 рр.".
Аналіз означених вище досліджень дозволяє окреслити низку позицій, що стосуються міжконфесійної взаємодії в Україні.
По-перше, незважаючи на використання різних методик і підходів, наявні дослідження суголосні в тому, що українці належать до розряду доволі терпимих і толерантних у релігійному відношенні спільнот.
Так, за даними опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології та Центром "Соціальні індикатори", 71 % респондентів повністю чи скоріше погоджуються з твердженням, що різні релігійні групи мають рівні права в Україні; 75 % з тим, що необхідно поважати всі релігії. При цьому 66 % безумовно підтримають чи скоріше підтримають людину інших релігійних переконань в тому випадку, якщо вона одружуватиметься з кимсь із родичів опитаних, а 63 % - людину іншого віросповідання на виборах від партії, яку підтримує респондент.
У підготовлених Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова матеріалах стверджується, що у суспільній свідомості українських громадян превалюють точки зору, згідно з якими "будь яка релігія, яка проголошує ідеали добра, любові, милосердя і не загрожує існуванню іншої людини, має право на існування" (43,1 %) та "всі релігії мають право на існування як різні шляхи до Бога" (24,8 %). Тільки у Центральному регіоні країни у порівнянні з 2000 р. дещо збільшилася кількість тих, хто схильний підтримувати виключно традиційні для України віросповідання. На Заході, Сході та Півдні держави подібна тенденція не зафіксована.
Автори соціологічного дослідження "Національна та релігійна толерантність студентів вищих навчальних закладів" для з'ясування релігійної терпимості столичної молоді користувалися шкалою "соціальної дистанції" Е. С. Богардуса. Ця методика дозволяє вимірювати відношення людини до представників різних національних груп та віросповідань за шестибальним градуюванням - від готовності прийняти їх у свою родину (1 бал) до категоричного відчуження (6 і більше балів).
З'ясувалося, що київські студенти найбільш прихильні до православних (індекс соціальної дистанції - 1,74), а найбільш неприйнятними для них є кришнаїти (4,14). Проміжні позиції посіли прихильники буддизму, іудаїзму, католицизму, протестантизму, ісламу тощо (див. табл. 2). Опитування також показало, що віруючі (3,86) толерантніші за невіруючих (4,54). Серед трьох ключових течій християнства найбільш толерантними є протестанти (2,90), за ними слідують католики (3,40), а от православні посіли останнє третє місце (3,97).
Означені показники підкреслюють той факт, що українцям не властиві такі прояви релігійної нетерпимості як ізольованість (індекс соціальної дистанції коливається в межах 5-6 балів) та ксенофобія (понад 6 балів).
Таблиця 2.
Показники соціальної дистанції за релігійною ознакою
Адепти віросповідного напрямку Індекс
Буддисти 3,48
Іудеї 3,93
Католики 2,94
Кришнаїти 4,14
Православні 1,74
Протестанти 3,53
Мусульмани 4,04
Язичники 3,97
По-друге, властива українцям релігійна толерантність сама по собі не гарантує злагодженості міжконфесійних відносин. Учасникам опитування, виконаного в рамках проекту "Утвердження толерантності в українському суспільстві шляхом кросс регіональних і багатовимірних моніторингів релігійних процесів", запропонували окреслити стан взаємин між релігійними спільнотами за тримірною шкалою - добрі, нейтральні, проблемні. Лише 25 % респондентів зі Сходу, 16 % з Півдня і 15 % із Заходу заявили про добрі відносини між релігійними організаціями. Від 35 до 50 % (накладає відбиток регіональна специфіка) вважають їх нейтральними, а біля 40 % по всіх регіонах - проблемними. Більшість опитаних зустрічалися з фактами дискримінації на релігійному ґрунті. Наявність подібних випадків визнало 79 % представників західних областей, 85 % - східних та 29 % - АРК. Респонденти також зазначили, що має місце вибіркове ставлення з боку влади до окремих релігійних організацій. З політикою владного протегування обізнані 65 і 63 % жителів відповідно Сходу і Заходу. У Криму таких дещо менше - всього 20 %.
Міжконфесійні відносини в Україні характеризуються ще випадками втручання однієї релігійної спільноти (конфесії чи церкви) у справи іншої. Частіше всього це відбувається в рамках християнства, а особливо православ'я. Про це, як показують результати опитування, добре відомо респондентам, особливо тим, хто живе в Західному регіоні. 74 % мешканців Галичини, 26 % кримчан і 25 % мешканців Донеччини заявили, що знають про такі факти. Незнання останніх (наприклад, 75 % респондентів зі Сходу) ще не говорить про те, що таких втручань немає.
По-третє, міжконфесійні протистояння і зіткнення продуковані різними причинами. Серед останніх респонденти назвали такі: втручання одних релігійних організацій в діяльність інших, зокрема критичні висловлювання УПЦ МП щодо інших конфесій і церков та її шовіністична позиція; намагання УПЦ МП захопити своїм впливом масову свідомість, ЗМІ та лобіювання цією інституцією власних інтересів в органах влади; нетолерантність у суспільстві і серед віруючих; розкол у православ'ї та протистояння між УПЦ МП й УПЦ КП; боротьба за майно між православними і католиками; відмінне тлумачення Святого Письма різними віросповіданнями і церквами; недостатня християнська свідомість та необізнаність зі Святим Письмом; відсутність чіткої об'єктивної громадської думки і позиції суспільства щодо міжцерковних протистоянь; обмежені знання громадян стосовно конфесійних відмінностей; фанатизм віруючих тощо.
Експерти Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова відзначають, що відносна більшість (36,2 %) громадян вбачає джерело конфліктності між релігійними організаціями у владних амбіціях церковних ієрархів. З 22,5 % у 2000 р. до 28,6 % у 2007 р. збільшилася кількість тих, хто чинником міжконфесійних непорозумінь вважає майнові суперечки. Також зріс контингент опитаних - з 19,9 % до 26,9 % - які переконані у політичному підтексті протистоянь на релігійному ґрунті. Дещо менший відсоток тих, хто інтерпретує міжконфесійні конфлікти через призму національного питання (див. табл. 3).
По-четверте, більшість респондентів вважає, що кількість конфліктів з року в рік зменшується. Таку думку висловили 70 % жителів Сходу та 68 % мешканців Заходу України. Показник (18 %), отриманий в АР Крим, викликає запитання у дослідників. Відповіді кримчани виглядають суперечливими. Стверджуючи про зростання рівня конфліктності у міжконфесійних взаєминах (34 %) або його незмінність (44 %), опитані одночасно задекларували найнижчі показники по Україні з таких позицій як: збільшення дискримінації за релігійною ознакою (29 %), посилення проблемності у стосунках між релігійними організаціями (34 %) та втручання однієї віросповідної спільноти у справи іншої (26 %). Це, з точки зору соціологів, демонструє певний хаос у головах резидентів АРК. А подеколи і їхню наївність.
Що стосується зміни характеру відносин між основними суб'єктами релігійно-церковного життя в Україні, то отримані результати також фіксують позитивну динаміку. У східних областях 58 % респондентів ратує за поліпшення цих взаємин, а 42 % розглядає їх такими, що не змінилися. Серед мешканців Західної України аналогічні показники становлять відповідно 37 % і 53 %.
По-п'яте, міжрелігійні конфлікти не відносяться до розряду негараздів, якими найбільше переймаються українські громадяни. В ієрархії проблем, що бентежать українців, перші позиції пов'язані з факторами матеріального благополуччя та соціального захисту. Зокрема, для 86,1 % опитаних - це зростання цін, для 54,4 % - безробіття, для 51,7 % - невиплата зарплат, пенсій тощо. Тільки 7,2 % респондентів схильні вбачати у міжконфесійних протистояннях ключову загрозу для власного існування. Правда, ще менше респондентів (6,7 %) такою загрозою вважають напад зовнішнього ворога (див. табл. 4).
Таблиця 4.
Ранжування соціальних тривог громадян (% опитаних не дорівнює 100 %,оскільки респонденти мали можливість обирати декілька відповідей)
Зростання цін 86,1 %
Безробіття 54,4 %
Невиплата зарплат, пенсій тощо 51,7 %
Зростання злочинності 43,2 %
Зараження небезпечними для життя інфекціями (туберкульоз, СНІД) 39,3 %
Виникнення голоду 31,9 %
Зупинення підприємств 30,0 %
Розпад України як держави 21,9 %
Холод у квартирі 21,2 %
Міжнаціональні конфлікти 18,6 %
Наслідки катастрофи на ЧАЕС 18,1 %
Масові вуличні безпорядки 16,3 %
Встановлення диктатури в країні 10,1 %
Наплив біженців, переселенців, приїжджих 10,1 %
Повернення до порядків часів застою 7,5 %
Міжрелігійні конфлікти 7,2 %
Нападу зовнішнього ворога 6,7 %
Інше 2,8 %
Не бояться нічого 2,2 %
По-шосте, стан поінформованості суспільства щодо релігійного життя та його колізій навряд чи можна вважати задовільним. Опитування "Утвердження толерантності в українському суспільстві шляхом кросс регіональних і багатовимірних моніторингів релігійних процесів" виявило, що у багатьох респондентів (особливо з Півдня та Сходу України) досить розмите і загальне уявлення стосовно перебігу процесів і тенденцій у сфері міжконфесійних відносин. Скажімо, 10 % респондентів зі східних регіонів та 7 % кримчан наголосили, що знають про випадки судового вирішення питань, що виникають на ґрунті релігії, але при цьому жодний з опитаних не зумів назвати конкретного прикладу звернення релігійних організацій до судових органів. Інший момент - пов'язаний зі встановленням фактів безпідставної відмови у реєстрації статутів релігійних організацій. 95 % респондентів на Сході й 89 % у Криму навіть не чули про таке, не говорячи вже про яку-небудь конкретизацію. На Заході ситуація з обізнаністю громадян в конфесійному аспекті краща: 74 % населення знає (й не тільки з книжок, але і з власної практики) про міжцерковні зіткнення, про складності в релігійному житті, про протистояння один одному не тільки фізично, відбираючи храми, але й проти органів влади, а також судячись зі своїми опонентами; 42 % респондентів із західних регіонів України відомі конкретні випадки безпідставної відмови релігійним спільнотам у реєстрації статутів.
Висновки
Узагальнюючи окреслені вище позиції, констатуємо наступне:
1. В Україні відсутні спеціалізовані соціологічні дослідження, які б містили аналіз усієї повноти міжконфесійної взаємодії.
2. Наявні напрацювання неповно описують сферу міжрелігійних та міжцерковних відносин, демонструють вибірковий підхід при характеристиці відповідної сфери. Тому до результатів означених досліджень потрібно ставитися зважено і критично.
3. Громадська думка не завжди корелює із реальним станом речей. Якщо, наприклад, послуговуватися виключно уявленнями населення, то складеться враження, що АРК в аспекті наявності міжконфесійної напруги та державно церковних непорозумінь - найбільш стабільний регіон. Але це зовсім не відповідає дійсності. Також потрібно зауважити, що масова свідомість недооцінює дестабілізуючого впливу міжконфесійних суперечностей.
4. Окремі пункти соцопитувань підтверджують висновки, зроблені фахівцями з питань суспільно-релігійних та державно церковних відносин. Зокрема, це стосується визнання: 1) високого рівня толерантності і терпимості українців; 2) не безпроблемності міжконфесійних взаємин в Україні; 3) поступового зменшення кількості конфліктів на конфесійній карті нашої держави; 4) превалювання політичної складової та почасти особистих амбіцій ієрархів у якості джерела міжрелігійних та міжцерковних непорозумінь.
5. Соцдослідження розкрили доволі значиму проблему українського суспільства - недостатню поінформованість громадськості стосовно перипетій релігійно-церковного життя. В силу відсутності належної уваги з боку ЗМІ до царини міжконфесійних відносин відчутно послаблюється зацікавленість громадян відповідною сферою суспільних взаємин, нівелюється їхня можливість реально впливати на гармонізацію стосунків між церквами і деномінаціями.
6. З метою підвищення якості науково-інформаційної презентації міжконфесійних та міжцерковних відносин необхідно провести ряд комплексних тематичних досліджень, покликаних з'ясувати основоположні інтенції, уподобання широких кіл громадськості, розуміння ними ключових проблем, тенденцій, процесів тощо у сфері міжконфесійної взаємодії.
Відділ гуманітарної політики
(В. Токман)
ДОДАТОК 3
МОЖЛИВОСТІ ОБ'ЄДНАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ
(НА БАЗІ СОЦОПИТУВАНЬ)
Анотація
В аналітичній записці розглядається відношення українських громадян до проблеми консолідації українського православ'я з чотирьох позицій: 1) чи має церква бути національно орієнтованою; 2) чи потрібна Україні Помісна Православна Церква; 3) яка з нині діючих православних юрисдикцій і церков найвірогідніше може вважатися правонаступницею давньої Української церкви; 4) чи є серед предстоятелів православних церков, функціонуючих в Україні, особа, котра користується беззаперечним авторитетом у суспільстві. Автори аналітичної записки дійшли висновку, що попри позитивні зрушення у масовій свідомості впродовж останніх років українське суспільство ще остаточно не визначилося стосовно інструментарію подолання міжправославних колізій та утвердження УППЦ.
При роботі над матеріалом використовувалися опитування, Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, Київського міжнародного інституту соціології, фонду "Демократичні ініціативи", фірма "Юкрейніан соціолоджі сервіс" тощо.
МОЖЛИВОСТІ ОБ'ЄДНАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ
(НА БАЗІ СОЦОПИТУВАНЬ)
Питання щодо об'єднання православних церков впродовж доби незалежності України перейшло у розряд стратегічно важливих. Адже розкол національного православ'я на три юрисдикції - УПЦ МП, УПЦ КП та УАПЦ, - що відбувся ще на початку 90-х рр. минулого століття, не додає іміджу Української Держави на світовому рівні, продовжує залишатися серйозним чинником внутрішньосуспільної дестабілізації та перешкодою на шляху утвердження єдиної Української Помісної Православної Церкви. Конституювання останньої невід'ємний атрибут зміцнення політичного суверенітету та ідентичності Української нації. Невипадково окремі європейські спільноти, формування державності яких нерозривно проходило під визначальним впливом православної традиції, не одне століття боролися за помісний статус власних церков.
Українське вище державне керівництво деякою мірою враховувало необхідність врегулювання міжправославних колізій. Певні зусилля у напрямку об'єднання УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ мали місце як за часів президентства Л. Кравчука, так і його наступника - Л. Кучми. Але саме за роки президентської каденції Віктора Ющенка намітилися істотні зрушення у "просуванні ідеї помісності" українського православ'я порівняно з попереднім періодом. Питання утвердження та визнання самостійної Української Православної Церкви стало пріоритетом гуманітарної політики чинного Глави Держави, який безпосередньо долучився до цього процесу, виступивши одночасно і посередником, і дипломатом у міжправославному діалозі як на внутрішній, так і міжнародній аренах. Саме В. Ющенко презентував ідею "утворення єдиної Помісної Православної Церкви" у якості одного "з найважливіших факторів самоозначення нашої нації, утвердження її ідентичності і єдності", символу "соборності нашої держави".
Проте ідея конституювання Помісної Церкви та подолання внутрішньоправославного розколу, аби бути успішно реалізованою, має віднаходити підтримку і сприяння не тільки серед патріотично налаштованої національної світської й духовної еліти, але й виглядати привабливою в очах переважної більшості українських громадян.
Тому метою аналітичної записки є аналіз громадської думки стосовно перебігу процесів у лоні вітчизняного православ'я.
В роботі над аналітичною запискою використовувалися наступні матеріали:
1. Загальнонаціональне опитування "Громадська думка про релігію і церкву в Україні", проведене соціологічною службою Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова з серпня 2000 р. по червень 2004 року.
2.Соціологічне опитування Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова "Релігійність українського суспільства: окремі тенденції 2000-2007 рр.".
3. Опитування центру "Українське демократичне коло", проведене з 30 січня по 5 лютого 2009 року.
4. Всеукраїнське опитування громадської думки, проведене протягом 11 15 липня 2008 р. Київським міжнародним інститутом соціології.
5.Опитування киян, проведені у першому півріччі 2008 р. фірмою "Юкрейніан соціолоджі сервіс" та фондом "Громадська думка - Україна", фондом "Демократичні ініціативи" та Київським міжнародним інститутом соціології.
6.Соціологічне опитування стосовно визначення рівня довіри до релігійних лідерів, проведене у грудні 2007 р. фірмою "Юкрейніан соціолоджі сервіс" та фондом "Демократичні ініціативи".
Жодне із перерахованих досліджень не дає прямої відповіді на питання щодо перспектив об'єднання православних юрисдикцій в Україні. Натомість дані соцопитувань містять низку позицій, що так чи інакше відтворюють сприйняття респондентами ситуації у православному середовищі країни, а тому є цікавими для нас з огляду на мету аналітичної записки. Цих позицій власне чотири - 1) чи має церква бути національно орієнтованою; 2) чи потрібна Україні Помісна Православна Церква; 3) яка з нині