Сексуальна культура сучасних українських підлітків: соціологічний аспект проблеми
Дані дослідження свідчать про нерозбірливість щодо вибору партнерів серед наймолодших респондентів. Відсоток тих, що протягом останніх трьох місяців, мали зносини з 6-ма чи більш партнерами, найвищий серед 15-річних (6,5%), тоді як 18-річних респондентів у три рази менше. Ми вважаємо, що цей момент також деякою мірою підтверджує наш попередній висновок про надання респондентами не зовсім щирих відповідей.
Однак ця невелика у середньому цифра не може вважатися підставою для припинення тривоги, оскільки сам факт наявності серед молодих українців таких, хто мав протягом останніх трьох місяців 6 і більше сексуальних партнерів, є надзвичайно небезпечним з огляду на перспективи поширення ВІЛ-інфекції та захворювань, що передаються статевим шляхом.
За таких умов дуже гостро постає питання стосовно обізнаності молодих українців щодо засобів контрацепції та їх використання. З розумінням функцій контрацептивних засобів у підлітків, що вже мали сексуальні зносини, за статистичними даними нібито все гаразд [4, С. 35]: 88% з них знають, що ці засоби використовуються для запобігання вагітності; 77% розглядають їх як запобіжні заходи венеричним захворюванням; 73% виділяють боротьбу із СНІДом як окрему специфічну функцію контрацептивів. Водночас опитування виявило той факт, що серед підлітків є певна кількість осіб (12-17%), що не до беруть уваги таку важливу функцію використання контрацептивів, як запобігання вагітності, венеричним захворюванням та особливо СНІДу.
Природно, найбільш “необізнаними” у даному питанні є 15-річні респонденти: таку важливу функцію контрацептивів, як запобігання венеричним захворюванням, зазначили лише 56% респондентів (серед 17-річних – 85%); стосовно СНІДу особливих вікових розбіжностей немає, проте помітна більша увага до цієї функції контрацептивів серед респондентів чоловічої статі (76%), ніж серед підлітків-дівчат (69%) [4, С. 38].
Узагальнюючи, зазначимо, що лібералізація установок стосовно статевого життя в молодіжному середовищі виглядає вкрай небезпечною з огляду на перспективи поширення ВІЛ-інфекції та хвороб, які передаються статевим шляхом, а необізнаність істотної частки молодих громадян України щодо засобів контрацепції у багатьох випадках матиме наслідки у вигляді штучного переривання вагітності з негативним впливом на здоров’я. У зв’язку з цим гостро постає питання про необхідність спеціального сексуального виховання молоді та підлітків.
Значний вплив на ціннісний, мотиваційний та поведінковий рівні індивідуальної сексуальної культури сучасних підлітків здійснюють ЗМІ. Зараз вже неможливо уявити собі телебачення чи пресу без сексуальних тем. А в останні роки вплив ЗМІ значно зріс завдяки Інтернету, який відкрив значні нові можливості у світі людської сексуальності. Сьогодні Інтернет став важливою формою сексуального задоволення, особливо для тих людей, які по тим чи іншим причинам мають деякі труднощі в реалізації своїх еротичних бажань в реальному житті. Як і будь-яке нове явище, це загрожує певною небезпекою, перш за все можливість відриву від дійсності і виходу із реального життя в віртуальне.
Мас-медіа створюють у масовій свідомості певні міфи, транслюють стереотипні сексуальні образи та зразки поведінки. Саме ЗМІ підтримують, культурно легалізують або, навпроти, трансформують сексуально-культурні норми та цінності. Так, українська дослідниця В.А. Суковата на прикладі аналізу гендерних стереотипів реклами зазначає, що вітчизняні мас-медіа орієнтовані на найбільш патріархальні зразки масової свідомості, апелюють до архаїчних комплексів та інстинктів, стереотипізують образ жінки як об’єкту купівлі-продажу та джерело сексуального задоволення: увага ЗМІ здебільшого спрямована на жінок-актрис, проституток або жертв криміналу [суковатая, С. 67].
Подібні тенденції у соціокультурному середовищі не можуть не вплинути на особливості сексуальної культури підлітків. Дослідники визначають, що сексуальна культура в сучасному світі має певні підґрунтя для диференціації. Так, вивчаючи сексуальні практики підлітків на пострадянському просторі, соціологи зазначили існування культурного розриву між центром і периферією: «центри», як правило, характеризуються толерантністю та різномаїттям сексуальних практик; «периферії» притаманні патріархальні цінності та агресивна маскулінність [салагаев1; 2; пушкарева].
У аспекті виявлення нормативних основ сексуальної культури потребує уваги питання про гомосексуальні стосунки та відношення до них суспільства. Слід відмітити, що відношення до гомосексуальності у підлітків з часом постійно змінювалось: від міфів до розуміння. Лібералізація суспільної моралі полегшує юним геям та лесбіянкам прийняття себе. Але навіть у самих найкращих умовах цей процес зіставлений з соціально-психологічними труднощами, що викликає почуття самотності, депресії, а також збільшену схильність до самогубства.
В силу експериментальності підліткового періоду гомосексуальні практики, фантазії і сумніви щодо визначення своєї сексуальної орієнтації досить широко розповсюджені серед підлітків. І разом з тим лише у незначної частини підлітків дійсно формуються сексуальні ідентичності геїв та лесбіянок. Але навіть ті підлітки, які охоче сексуально експериментують з однолітками своєї статі, не здатні ідентифікувати себе в якості геїв або лесбіянок.
За даними моніторингу 2001 року, серед українських підлітків гомосексуальні контакти мали 3,2% респондентів; 96,4% не мали таких контактів; 0,4% не змогли відповісти на запитання “Чи доводилось вам мати сексуальні контакти з партнерами тієї ж статі, що й ви?” [9].
Слід зазначити, що представників гомосексуальних стосунків (між чоловіками) серед респондентів виявилось в 2,5% рази менше, ніж прибічниць так званого “лесбійського кохання” – відповідно 2 і 5%. Але дана інформація не може вважатися абсолютно адекватною, оскільки, як відомо, серед чоловіків зізнання у подібній практиці вважається більш ганебною справою, ніж серед жінок. Сексуальні ж установки дівчат більш схильні до впливу соціальних і батьківських установок, визначну роль у формуванні їх сексуальних норм відіграє почуття кохання.
Таким чином, можемо дійти висновку, що сексуальна культура сучасних українських підлітків відрізняється певною маргінальністю, об’єднуючи риси традиційної та постмодерної культур. З одного боку, в ній присутня лібералізація установок щодо статевих відносин та суттєве зниження вікової межі першого сексуального досвіду; з іншого, деякі норми та цінності традиційної культури: «подвійний стандарт» суджень щодо чоловічої та жіночої сексуальності, сприйняття жіночості як пасивного сексуального об’єкту, гомофобія як нетолерантність до Іншого. Подібна амбівалентність ускладнює прогнози стосовно подальших культурних змін, проте дозволяє стверджувати, що сексуальна культура підлітків значною мірою втілює риси загальної сексуальної культури українського суспільства.
2.2. Сексуальне виховання: специфіка та проблеми сьогодення.
В рамках нашого дослідження важливим моментом є звернення до тематики сексуального виховання підростаючого покоління. Зазначимо, що ця проблематика в соціології досліджувалася як на тлі сучасності, так і в історичному аспекті. Так, зокрема, історії змін у соціальних поглядах на відносини жінок та чоловіків приділяв увагу відомий дослідник Н. Еліас.
Матеріалом для дослідження Н. Еліасу послугувала книга, яку написав у 1522 р. Еразм Ротердамський для сина свого видавця. Зазначимо, що ця книга користувалася великою популярністю та неодноразово тиражувалася впродовж наступних двох століть. Тільки у ХІХ столітті ця книга стала об’єктом суспільної критики через помітні соціальні зміни, що охопили різні сфери життя. Стало не зовсім пристойним у книжках, що рекомендовані для підліткового читання, описувати доми розпусти та їхніх мешканок. У часи Еразму ця тематика відносилася до публічної сфери. У XIX и XX століттях подібні заклади також існували, проте вже були сховані «за лаштунки» суспільного життя.
В епоху Середньовіччя від дітей не приховувалося нічого. З Нового часу почали виникати певні сфери прихованого, було немов би возведено стіну, яка уберігала підлітків як від будь-яких висловлювань про секс, так і від сексуальних практик. Ця тенденція приховування знаходить прояв у інших, зокрема ритуальних, життєвих аспектах. Так, у Середньовіччі вважалося природним, що після весільного бенкету молодята супроводжувалися гостями до самого шлюбного ліжка, у їх присутності та за їхньою допомогою роздягалися та лягали у нього. Наприкінці Середньовіччя цей ритуал починає змінюватися: спочатку молоді лягають у ліжко одягненими, потім їх супроводжують тільки до дверей відпочивальні, а то й будинку. На думку Н. Еліаса, цей приклад ілюструє пролонгійований процес створення порогу сорому та незручних становищ у сфері статевих відносин.
Згідно з дослідженням Н. Еліаса, процес цивілізації рухається у напрямку повної інтимізації усіх тілесних функцій, замкнення їх у віддалених анклавах. Цей рух приводить до певного розподілу людського життя на два різні боки: один відкрито репрезентується в суспільних відносинах, а другий має залишатися «таємним», інтимним. При цьому такий розподіл сприймається індивідами як певна даність, що існувала завжди [гергилов].
Переміщення сексуальності у сферу приватності значним чином відбилося на сексуальному вихованні. Поступово знання про секс як життєвий феномен і про техніки сексуальних практик та, відповідно, інформаційні розмови про секс набувають статусу непристойностей, таємниць; сексуально-виховний дискурс будується на недосказаностях та евфемізмах. Соціокультурний статус сексу переміщується у масовій свідомості з позиції природного феномена до положення чогось забороненого та брудного, проте необхідного.
Культурні трансформації сексуальності ХХ ст. і пов’язані з цим соціальні проблеми обумовили постановку питання про сексуальну освіту та сексуальне виховання на глобальному рівні. Наприкінці минулого сторіччя більшість західних країн звернулися до створення суспільних систем сексуальної просвіти для дітей та підлітків. Як зазначають дослідники, позитивні зміни вже спостерігаються, особливо стосовно питання зменшення кількості абортів та ІПСШ. При цьому ті держави, в яких секспросвіта почалася з запізнюванням (наприклад США), мають на сьогодні значно тривожніші показники [кон, сб, С. 32].
У нашій країні історія сексуального виховання має цікаві сторінки радянського періоду. С 30-х років ХХ ст. радянська влада звернулася до репресивних методів впливу на сексуальне життя громадян: заборона комерційної еротики, рекриміналізація гомосексуальності, контроль за сімейним життям через обмеження причин до розлучень і т.ін. [кон, С. 41]. Дослідниця А. Роткирх за результатами аналізу біографічних інтерв’ю визначає, що сексуальне виховання на радянському просторі у післявоєнні часи здійснювалося завдяки художній та медичній літературі: «Довідник із гінекології» та твори Боккаччо, Г. де Мопассана, Е. Золя, О. де Бальзака ставали головними джерелами інформації про сексуальний бік життя. Безумовно, інформаційний потік був дещо однобоким, тому дослідження А. Роткирх наповнене описаннями трагічних та трагікомічних біографічних ситуацій, які пояснюються інформантами як наслідок відсутності в них відповідного знання про секс [роткир, С. 141-143].
Приблизно з 90-х років сексуальність у нашій країні стає легітимною областю публічного дискурсу та наукових досліджень. Зрозуміло, що одним з головних питань постає проблематика сексуального виховання молоді та підлітків. У шкільний курс вводиться дисципліна «Валеологія», певні розділи якої присвячуються питанням сексуальної безпеки. Проте у 2001 р. за вимогами громадської думки, яка угледіла в цьому курсі «розбещення чистого покоління», дисципліну було викреслено зі шкільної програми. Зараз подібна ситуація відбувається щодо курсу «Основи безпеки життєдіяльності», на цей раз увагу високоморальної громадськості привернув розділ «Здоровий спосіб життя», деякі положення якого присвячені статевому вихованню. До диспуту щодо доцільності такої виховательної програми залучені батьки, вчителі, священики та журналісти [сайт].
Складається таке враження, що розумні дорослі люди серйозно вважають, що якщо підліток не буде мати науково обґрунтованої інформації стосовно сексу, він знаходитиметься у безпеці. При цьому немов би не існує телепрограм із не зовсім невинним змістом, безлічі Інтернет-сторінок еротичного наповнення, нарешті, скабрезних розповідей однолітків. Так чи інакше, повсякденність підлітка занурена у світ сучасної культури, у якій сексуальність вже не є табуйованою, секс є легітимізованим як невід’ємна складова нормального життя. Тому політика контролю та заборони – зовсім нелогічний і, вважаємо, малопродуктивний шлях.
Сексуальна просвіта, як і навчання, створює певні нормативні обмеження і самообмеження. Існуючі в більшості західноєвропейських країн шкільні курси по цьому предмету не послаблюють підліткову сексуальність, але дещо відтягують сексуальний дебют і, що саме головне, роблять його більш безпечним. Порівняння досвіду Англії і Нідерландів показує, що одним із головних факторів соціального благополуччя в цій сфері життя є шкільна сексуальна просвіта, яка повинна починатися задовго до того, коли підлітки вступають у сексуальні стосунки [кон, С. 41].
Вказані суспільні протиріччя, на нашу думку, викликають необхідність соціологічного виміру проблематики сексуального виховання. Відсутність емпіричної бази стала для нас поштовхом для проведення власного дослідження піднятої проблеми. В рамках дипломної роботи було проведено опитування батьків та педагогів, що у цьому випадку виступили експертами щодо означеної тематики. Нами було опитано 52 експерти, 50% яких становлять батьки підлітків і 50% – вчителі. Серед респондентів 30,8% чоловіків та 69,2% жінок; такий розподіл з урахуванням переважної кількості жінок серед педагогів є цілком зрозумілим. Присутність учителів у вибірковій сукупності обумовила освітню структуру експертів: 25% опитаних мають середню освіту, 32,7% – середню спеціальну і 42,3% – вищу.
Сексуальне виховання – доволі складний і неоднозначний процес. Розуміння його сутності, мабуть, має суто індивідуальний характер. Але для більш глибокого розуміння відповідей експертів ми спочатку запропонували їм дати визначення цього поняття. Дані опитування дали змогу зрозуміти, що для більшості опитаних це виявилося досить складним запитанням, бо відповіді ми від них не отримали. Трохи більше половини, а саме 61,5% респондентів, спробували з’ясувати сутність поняття «сексуальне виховання» (можливо, перш за все для себе особисто). Аналіз показав, що батьки та вчителі вбачають в сексуальному вихованні перш за все профілактику ранніх статевих зв’язків, ранньої вагітності та небезпечних венеричних захворювань. Тобто, на їх думку, треба попередити все перераховане – і можна свій обов’язок щодо сексуального виховання своїх дітей та учнів вважати виконаним. Але нам це поняття здається більш широким, таким, що вміщує в себе саме те, що друга за кількістю група експертів назвала як «передача знань про питання статевих взаємовідносин» та «знання про різницю між статевими партнерами». Оскільки підлітковий вік – це кризова фаза соціалізації, коли фізіологічний розвиток на порядок випереджає психологічне становлення особистості, на нашу думку, сексуальне виховання розпочинається з взаємної довіри дітей та батьків. Яка, в свою чергу, може сприяти результативному дискурсу стосовно сексуальної культури взаємовідносин. Так, наступна група експертів зазначила, що сексуальне виховання – це відверта розмова на підняту тему та ознайомлення підлітків з відповідною літературою. Можна погодитися з цими ствердженнями, але, на нашу думку, сексуальне виховання особистості – це комплекс дій, направлених на ознайомлення тінейджера із психологічною та фізіологічною специфікою його організму та на формування власної лінії поведінки у сексуальних взаємовідносинах, з урахуванням норм і цінностей, для нього прийнятних. Цікавим виявився той факт, що сформулювали визначення сексуального виховання, у своєму розумінні, 75% жінок і лише 25% чоловіків. Це свідчить про гендерний розподіл думок щодо піднятого запитання.
Форма донесення інформації про будь-яке явище або подію іноді має вирішальне значення. Так, на думку респондентів, найефективнішими формами ознайомлення підлітків з сексуальним аспектом життя є бесіди з батьками і родичами (65,4%) та лекції медичних працівників (53,8%). Тобто характер отриманої інформації повинен бути довірливим та мати вагу в очах учнів, оскільки доноситься представниками близького оточення або спеціалістами в зазначеному питанні. Найменша кількість батьків та вчителів (3,8%) вважають прийнятною ту форму інформації про сексуальні відносини, яку їх діти можуть отримати із бесіди з однолітками та друзями. Причому стосовно цього питання опитані жінки та чоловіки продемонстрували небачену солідарність.
Вищезазначена тенденція прослідковується і у відповідях опитаних щодо джерел отримання інформації про сексуальний аспект життя підлітками. 69,2% респондентів зазначили, що пізнавати абетку статевих відносин діти повинні за допомогою батьків та родичів, але при цьому друга за кількістю група експертів (53,8%) назвали основним джерелом спеціалізовану літературу. Можна припуститися думки, що обговорення цього інтимного питання викликає у дорослих певні ускладнення. Чи не свідчить це про деяку малограмотність самих батьків та вчителів щодо методики викладення питання сексуальних взаємовідносин партнерів. Або можна припуститися думки, що батьки хотіли б перекласти цей діалог на освітні заклади, а вони, в свою чергу, підкреслюють, що це батьківський обов’язок. Саме про це свідчать дані кореляційного аналізу щодо питання: хто ж повинен займатися сексуальним вихованням підлітків. 80,2% вчителів обрали варіант відповіді «сім’я», а 78,9% батьків – «школа». Серед тих, хто вважає, що підлітки повинні самі займатися своїм сексуальним вихованням, чоловіки і жінки представлені у рівному співвідношенні (по 50% відповідно). Але слід зазначити, що думка і батьків, і вчителів співпала щодо першоджерела отримання інформації про статеві відносини: це, на думку переважної кількості опитаних (73,1%), друзі та однолітки. Саме від цих агентів соціалізації дитина отримує перші знання про сексуальний аспект життя, причому інколи в перекрученій формі. Хоча слід відмітити, що мають надію на право першого пояснення статевих відносин 70% жінок, а переважна кількість чоловіків не мають ілюзій з цього приводу.
Зазначимо, що у визначенні вікової категорії дітей, для якої потрібно починати сексуальне виховання, думка експертів розподілилася у цікавий спосіб. Тобто 34,6% опитаних зазначили, що це необхідно робити з народження, але при цьому така ж кількість вважають за потрібне знайомити дітей з основами сексуального виховання з моменту відвідування навчального закладу (мається на увазі школа). Менше п’ятої частини (19,2%) опитаних хотіли б розпочати сексуальне виховання дітей у віці 4-6 років. А як відомо, саме у цьому віці відбувається статева самоідентифікація і просинається жвава зацікавленість в анатомічній відмінності протилежної статі.
Повертаючись до визначення сутності поняття «сексуальне виховання», підкреслимо, що результати опитування показали спрямованість дій у рамках цього процесу на профілактику раннього статевого життя, вагітності та венеричних захворювань. Цю тенденцію підтверджують і відповіді експертів щодо змісту інформації, яку підлітки повинні отримувати у рамках сексуального виховання. Так, 84,6% респондентів вважають за потрібне повідомляти учнів про захворювання, які передаються статевим шляхом, а 73,1% – про протизаплідні препарати. Отже, на думку переважної більшості респондентів головне – вберегти дітей від хвороб та небажаної вагітності. Це чи не найважливіший момент, який вкрай необхідний для збереження здоров’я підростаючого покоління. Але, на нашу думку, психічне здоров’я та гармонія у відносинах з оточуючими, можливість пережити любовні негаразди та індивідуальне конструювання свого інтимного життя – це ті складові, які повинні формувати комплексний підхід дорослих до сексуального виховання дітей. На жаль, не всі дорослі мають можливість і потребу досконало оволодіти методикою навчання дітей сексуальній грамоті, тому цілком зрозумілим є їх бажання введення спеціального курсу сексуального виховання у школі.
Слід зазначити, що бажання введення спеціального курсу з сексуального виховання у програму загальноосвітньої школи можна пояснити і тим фактом, що лише п’ята частина опитаних (19,2%) вважає, що їх діти довіряють їм повністю. Стільки ж респондентів ускладнилися з відповіддю на це запитання, а переважна кількість експертів (61,5%) визнали, що їх діти довіряють їм певною мірою. Тобто можна припуститися думки, що введення спеціального курсу у школі із сексуального виховання – це або батьківська невпевненість у власних силах, або бажання уникнути відповідальності за цей аспект життя власної дитини.
За результатами опитування з’ясувалося, що у разі, коли підліток признається своїм батькам про проблеми у статевому житті (наприклад, наявність у нього венеричного захворювання), переважна більшість з батьків (73,1%) будуть допомагати дитині вирішити це питання, особливо матері (78,9%). Закономірним виявився той факт, що 62,5% чоловіків при такому стані речей зазначили, що допоможуть розв’язати дану ситуацію, але при цьому приймуть запобіжні заходи для того, щоб це не повторилося.
Таким чином, підводячи підсумки, слід зазначити, що сексуальне виховання – це складний комплекс дій, направлених на ознайомлення тінейджера із психологічною та фізіологічною специфікою його організму та на формування власної лінії поведінки у сексуальних взаємовідносинах, з урахуванням норм і цінностей, для нього прийнятних. Доведення необхідних знань до старшого школяра потрібно доручити фахівцю, який знається на питаннях психології та фізіології, але норми і цінності щодо сексуальної поведінки мають формуватися у родині.
2.3. Особливості сексуальної культури українських підлітків: ціннісно-нормативний аспект
Становлення сексуальної культури підлітків формується під безпосереднім впливом сексуального виховання. Проблеми сексуального виховання нами були докладніше розглянуті у попередньому пункті нашої дипломної роботи. Тепер вважаємо за необхідне виявити ставлення самих підлітків до сексуального аспекту їхнього життя. Для цього у рамках написання дипломної роботи автором було проведено власне опитування школярів старших класів, яке проілюструє проблему емпірично.
В якості об’єкту дослідження, виходячи з теми дипломної роботи, нами були обрані школярі останніх класів загальноосвітньої школи міста Дніпропетровськ. (Програма та результати опитування викладені у додатках 3, 4) Хотілось би зупинитися на мотивах обрання об’єктом саме середньої школи № 143. Ця школа розташована у так званому спальному районі міста на Червоному Камені, тобто має свої специфічні особливості, які суттєво відрізняють її від центральних шкіл. Ще однією особливістю, на нашу думку, виступає той факт, що саме в цій школі навчалися серійні вбивці, дії яких сколихнули не лише мешканців нашого міста. Відлуння історії про хлопців, які вбивали громадян та знімали це на відео з метою продажу кривавих сцен до мережі Інтернету, вразила всю Україну. До того ж вивчення результатів соціологічних досліджень підліткових субкультур робочих районів дозволило очікувати, що сексуальна культура підлітків – учнів вказаної школи відрізнятиметься особливою акцентуалізацією маскулінно-агресивних норм та патріархальною моделлю статевих відносин [пушкарева;салагаев 1;2].
На нашу думку, створення угрупувань підлітків за інтересами – це характерна особливість та ознака саме віддалених від центру міста житлових масивів. Тут відіграють свою роль кілька факторів. По-перше, забудови на Червоному Камені відносно нові, тобто можливо говорити про відсутність давніх та стабільних відносин між мешканцями масиву. По-друге, ціни на житло у спальних районах якісно відрізняються від рівня коштування квадратних метрів у центрі, це свідчить про нижчий рівень доходів громадян, які купують квартири на масивах. Третьою причиною ми вважаємо те, що оскільки людині притаманно шукати роботу поближче до дому (у разі відсутності власного автотранспорту), то слід припустити, що більшу кількість мешканців житлового масиву складають працівники робочих спеціальностей та нижча щаблина обслуговуючого персоналу (наприклад, рядові бухгалтери на заводі, комірники, реалізатори). Без сумніву, на Червоному Камені проживають і представники середнього класу, і люди досить заможні, але, враховуючи наявність великої заводської зони поряд з масивом, можна стверджувати, що переважна кількість мешканців району – представники робітничих спеціальностей, тобто житловий масив можна розглядати як робочу околицю міста. Ще однією ознакою спальних районів є слабо розвинена інфраструктура дозвілля. На масиві присутній осередок культурно-естетичного виховання дітей – Будинок творчості, але він розрахований на дошколят та школярів середньої школи. В послуги Будинку творчості входять секції для підлітків, але відвідують їх одиниці. Також на житловому масиві Парус розташований філіал спортивно-культурної бази «Штурм», де старшим школярам створено набагато більше можливостей для культурного дозвілля, але відвідувачів у них теж небагато. На нашу думку, це явище можна пояснити географічною віддаленістю центрів дозвілля, матеріальними затратами, що необхідні для відвідування секцій, та найголовнішою причиною ми вважаємо небажання самих підлітків культурно проводити своє дозвілля. Відвідування секції вимагає відповідного структурування власного часу та відповідної форми самоорганізації та самодисципліни. Тобто створює додаткові рамки, які так не до вподоби підліткам в силу психофізіологічних особливостей віку. Але, оскільки потреба у комунікації з однолітками існує, шкільна молодь об’єднується у так звані дворові компанії за інтересами. Ці угрупування досить різноманітні, деякі об’єднуються у спортивні команди та змагаються з представниками інших дворів, хтось досить часто відвідує нічний клуб і знаходить там однодумців, ті, що мають власні комп’ютери вдома та доступ до Інтернету, грають один з одним у мережі. Спілкування підлітків різнобарвне, але хотілось би зупинитися на особливостях ціннісно-нормативного аспекту їх субкультури.
Звертаючись до теми нашої дипломної робити, хотілося б зазначити, що приналежність до того або іншого угрупування має суттєвий вплив на формування зразків поведінки старших школярів, оскільки доведеним фактом є те, що сексуальну культуру підлітків формують перш за все друзі, однолітки та ціннісно-нормативна концепція угрупування, якому належить індивід. Для того щоб увійти до компанії, потрібно визнати та прийняти її правила гри. Старші школярі намагаються відокремитися від молодших представників двору, і однією з ознак відмінності виступають сексуальні аспекти комунікації всередині угрупування та наявність різностатевих членів компанії. Як відомо, підлітковий вік – пора перших закоханостей, і тому найчастіше навколо пари формується компанія, яка складається з подруг та товаришів, які будують свою лінію поведінки з представниками протилежної статі, в тому числі і сексуальної поведінки.
Повертаючись до результатів нашого опитування, слід зазначити, що на думку більшості респондентів (45,1%), вступати до сексуальних відносин можна у віці 16-17 років. Оскільки переважна кількість опитаних знаходиться у цьому віці, можна припустити, що віковою точкою відрахунку початку статевих відносин вони вважають саме свій вік. Хоча лише 27,5% школярів зазначили, що серед їх друзів та однолітків майже всі вже мають досвід сексуальних стосунків. Майже половина (49,0%) підлітків стверджують, що лише деякі з їх дружнього оточення розпочали своє сексуальне життя. Якщо говорити про гендерний розподіл відповідей на це запитання, була виявлена більша кількість дівчат, які стверджують, що в їхньому колі немає сексуально досвідченого друга або подруги (61,9% дівчат проти 38,1% хлопців).
Як відомо, початок статевих відносин інколи призводить до деяких небажаних наслідків або явищ, пов’язаних із сексуальним аспектом. Так, 21,6% опитаних стверджують, що стали свідками небажаної вагітності в середовищі друзів або близьких знайомих, а 19,6% стикнулися з проблемами ранніх шлюбів. Слід зазначити, що переважна кількість школярів (68,7%) говорять, що ніхто з знайомих не стикалися з вищезазначеними проблемами. Опитування з’ясувало, що 66,7% дівчат знають про сексуальне насилля стосовно їх знайомих проти 33,3% хлопців, які знайомі з подібними фактами. Можна припустити, що ця тенденція пояснюється тим, що дівчата частіше стають об’єктом насилля та довіряють цю інформацію лише представникам своєї статі. Те, що ніхто з опитаних нічого не знає про венеричні захворювання друзів, зовсім не свідчить про відсутність таких. Цей факт можна пояснити недовірою до інтерв’юера, або низьким ступенем довіри у друзів, або досить інтимним характером інформації, якою не бажають ділитися.
З’ясування причин вступу до сексуальних відносин знову повертає нас до специфіки проведення дозвілля представниками дворових компаній, оскільки більшість опитаних (56,9%) зауважили, що їх однолітки починають своє сексуальне життя випадково, у стані алкогольного сп’яніння. Друга за кількістю група респондентів (51,0%) вважають основною причиною бажання задоволення сексуального потягу. По 47,1% приходиться на третю та четверту групу школярів, які думають, що вагомою причиною розпочати будування своєї сексуальної біографії виступає кохання та прагнення здаватися дорослим. Цікавим, на наш погляд, є розподіл відповідей на дане запитання за статтю. Так, лише хлопці вважають, що сексуальне життя можна розпочати, щоб обурити батьків. Слід зазначити, що психотравмуючі фактори, котрі набувають патологічне значення, перш за все обумовлюються негативним впливом мікросередовища, особливо сімейних відносин. Саме сім’я несе значну відповідальність за певні викривлення сексуальності в будь-якому віці, особливо у неповнолітніх, коли закладаються основи статевого характеру, формуються відповідні норми і принципи статевої поведінки. Є можливість виділити найбільш поширені, негативні за своїми наслідками, помилки в сімейному вихованні: це порушення емоційних зв’язків з дитиною, гіпер- або гіпоопіка, перенесення власних неадекватних статеворольових установок і виховних