Поняття моральної норми та причини відхилення від них
Суттєвий вплив на формування девіантної поведінки справляють такі соціально-психологічні особливості людей, як національна нетерпимість, грубість і неврівноваженість, самовпевненість, марнославство, кар'єризм, низький самоконтроль. У нашій країні вони значною мірою є породженням адміністративно-командної системи управління.
Впливає на поведінку суперечливість, несталість норми, недоліки її фактичного застосування.
Необхідно враховувати вплив на поведінку стану реальних суспільних відносин. Стан соціальної напруги, конфронтації, кризи посилює розвиток негативних явищ — злочинності, алкоголізму, наркоманії і т. ін.
Дослідники сучасних процесів звертають увагу на те, що аномія закономірно виникає у суспільствах, які переживають трансформацію. Більш того, в умовах загальної кризи суспільства вона може набувати тотального характеру, що породжує хворобливі соціально-психологічні стани [2, с. 89-102]. На тлі посилення кризових явищ зростає невдоволеність своїм становищем. За даними загальнонаціональних опитувань в Україні 1992 р., близько половини населення у тій чи іншій мірі були невдоволені своїм становищем, одна третина вагалася у визначенні свого положення. Масове почуття соціальної невдоволеності, почуття зайвості, коли не можна реалізувати власні можливості призводить до відчуження від суспільства, до наростання тривожності. Одним з наслідків соціальної невдоволеності в умовах тоталітарної аномії є зростання песимістичних настроїв і навіть деморалізованість населення (занепад духу, розгубленість).
За даними Є.І. Головахи та Н.В. Паніної, той чи інший ступінь деморалізованості був характерний для 85% населення. Типовою реакцією на аномію стають байдужість до засобів досягнення мети, цинізм, екстремізм.
Механізм девіантної поведінки розкривається через аналіз взаємодії нормативного регулювання, особливостей особистості, її ставлення до норми та реальної життєвої конфліктної ситуації. На поведінку впливають гострота і тривалість конфліктної ситуації, особливості адаптації до неї особистості та інші моменти.
Різні види девіантної поведінки тісно пов'язані між собою, стимулюють одна одну. Стосовно підлітків, дослідження показали, що у 83% випадків небезпечним насильницьким злочинам передували порушення різних правових норм, а в 100% — моральних вимог. Дослідники вважають, зокрема, що наркоманія і злочинність молоді, як правило, є наслідком зловживання спиртними напоями [З, с. 103; 9,с. 36].
Дослідження 80—90-х років показують, що наркоманія є перш за все молодіжною проблемою. Вік більшості наркоманів не перевищує 35 років [І].
На першому місці серед факторів, які впливають на девіантну поведінку молоді, — оточення (сімейне і так зване "дворове середовище"). Порівняльні дослідження правопорушень підлітків у містах України показали, що спотворення уявлення про норми моралі у них в основному складалися під впливом сім'ї і закріплювалися потім у неформальних групах з найближчого оточення [З, 7].
Алкоголізм пов'язаний з усіма видами негативного відхилення. Заданими початку 80-х років, під впливом алкоголізму здійснюються 2/3 тяжких злочинів проти особистості, 9/10 хуліганських проявів, 3/4 пограбувань і розбоїв та ін. За даними ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров'я), в середньому від 2,8% до 8% алкоголіків закінчують життя самогубством, до 21% з них вдаються до спроб суїциду [12, с. 273]. Серед наркоманів висока питома вага злочинів проти громадського порядку, хуліганства. Наркоманія, алкоголізм прискорюють деградацію особистості, є джерелом різних видів девіантної поведінки.
У сучасну епоху гострих соціальних потрясінь негативні відхилення, в тому числі злочини, все більше поширюються. За даними VII Конгресу ООН (1985), злочинність у розвинутих країнах у 80-ті роки, порівняно с 70-ми, суттєво зросла: насильницькі злочини зросли в два рази, корисливі — у три рази. Алкоголізм охопив до 10% працюючих [5, с. 2]. З'явилися або дістали поширення нові, особливо небезпечні форми злочинності, у тому числі в бізнесі на внутрідержавному та міжнародних рівнях (злочинність транснаціональних монополій), корупція службовців, крадіжки творів мистецтва, злочинність пов'язана з наркотиками, міжнародний тероризм, злочини проти споживача (фальсифікація продуктів), екологічні злочини, економічний шантаж тощо.
Змінилися і форми злочинів, і типи негативних відхилень у нашій країні. Розвиток приватного підприємництва, кооперації викликав до життя таку форму посягань, як рекет. Набули розвитку організована злочинність, дитяча злочинність, проституція.
Якісне оновлення суспільства, розвиток демократії активізували боротьбу з бюрократизмом. Момент новизни при цьому по лягає в тому, що ця боротьба ведеться в умовах становлення нових політичних структур і утвердження нової бюрократії як соціально-класового утворення. Прояви бюрократизму різноманітні: від за хисту інтересів відомства, побоювання нового — до організованої злочинності. Для сучасного бюрократа характерні прагнення перебільшити свою роль, нетерпимість до ініціативи, самоуправління, "командний" стиль, марнославство, амбіція, низька культура. Бюрократизм тісно пов'язаний з іншими негативними відхиленнями, з аморальною поведінкою. Він створює грунт для розкрадання, хабарництва, переслідувань за критику і т. ін. Бюрократизм пов'язаний, як правило, з некомпетентністю, безініціативністю. Його подолання вимагає вдосконалення політичних інститутів, розвитку демократії, соціального контролю за діяльністю чиновництва. Вкрай необхідні спеціальні правові норми боротьби з бюрократизмом. Чи будуть вони ефективними? Це залежить від багатьох обставин, в тому числі й від ставлення до цих норм самої бюрократії і широких верств населення.
Висновки
Вихідним положенням є поняття норми. Соціальна норма – це складна в конкретному суспільстві міра допустимої поведінки окремої особи, соціальної групи чи організації. Соціальні норми знаходять відображення в юридичних законах, моралі, етикеті.
В більшості випадків відхилення поведінки підлягає соціальним санкціям. Слабкі і випадкові форми девіацій, пов'язані з порушенням порядку взаємодії між людьми (брехня, грубість), фіксуються суспільною думкою і коригуються самими учасниками взаємодії. Методи та засоби покарання по відношенню до сталих форм девіацій визначаються суспільною свідомістю чи інтересом керуючої еліти в залежності від ступеня небезпеки відхилень.
В певних умовах можливі "аномалії" самої норми. Тому соціальні відхилення можуть мати для спілкування різне значення. Нерідко вони виступають як засіб розвитку системи, подолання консервативних та реакційних стандартів поведінки, так як є позитивними. В наш час прикладом такої поведінки і реакції на неї тоталітарної системи може бути доля О.Д. Сахарова, генерала Л.Г. Григоренка, учасників української хельсінкської групи та інше.
Негативні форми соціальних відхилень є соціальною патологією. До них відносяться: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, самогубство та таке інше. Ці прояви характеризуються значною шкодою для особистості і суспільства в цілому.
Які ж причини виникнення такої поведінки? Соціологія має кілька теорій, які пояснюють причини подібної поведінки. Так, Р. Мертон причиною відхилення поведінки вважає неузгодженість між цілями" висунутими суспільством, і засобами, які вона пропонує для їх досягнення. Прихильник конфліктної теорії А. Коен вважає, що культурні зразки поведінки є відхиленням, якщо вони засновані на нормах іншої культури. Наприклад, злочинець розглядається як носій певної субкультури, конфліктної по відношенню до пануючої в даному суспільстві типу культури.
Я.І. Плінський вважає джерелом девіації наявність в суспільстві соціальної нерівноправності, високого рівня різниці в можливості задовольнити потреби для різних соціальних груп.
Соціологи відзначають факт відносного взаємозв'язку між різними формами девіацій. Наприклад, алкоголізм сприяє посиленню злочинності.
Існує залежність всіх форм девіацій від економічних, соціальних, демографічних, культурологічних та інших факторів. В теперішній час, коли всі сфери суспільства охоплені кризою, здійснюється девальвація попередніх норм поведінки, почастішали випадки девіантної поведінки громадян.
Розглянемо основні форми девіантної поведінки: злочинність, алкоголізм, проституцію, наркоманію. Кожна з перелічених форм має свою специфіку.
Злочинність. Серед соціологів немає єдиної думки з питань причини злочинності. До цього часу залишається дискусійною проблема співвідношення біологічного та соціального у формуванні злочинної поведінки. В СРСР існувало ідеологічне тлумачення, згідно з яким в умовах соціалізму зникають різні форми соціальної патології. Правда, певні формальні підстави для подібного твердження мали місце. Тоталітарний режим в певній мірі сприяв зниженню кримінальної злочинності. Але з другого боку, значно зростала кількість політичних в'язнів.
В Україні сьогодні на стан злочинності великий вплив здійснює перехід до ринкових відносин, нестабільність в суспільстві і поява таких феноменів, як безробіття, інфляція, погіршення життєвого ріння населення. Збільшилась групова злочинність, має місце встановлення зв'язків мафіозних груп з посадовими особами різних структур влади.
Історія людства свідчить, що жодному суспільству повністю викоренити злочинність не вдавалось. І тому більш реальним завданням є зведення її до мінімуму, утримання під контролем держави. А це проблема політична, економічна, соціальна, правова, медична, виховна.
Алкоголізм. Вживання алкогольних напоїв має давню історію, коріння якої починається з Стародавньої Греції, Римської імперії. В наш час алкоголь міцно увійшов в життя наших громадян, став елементом соціальних ритуалів, обов'язковою умовою офіційних церемоній, свят, вирішення особистих проблем. Між тим, як свідчить статистика, 90% випадків хуліганства, 90% зґвалтувань при обставинах, які збільшують провину, майже 40% інших злочинів пов'язані з оп'янінням. Наслідками пияцтва та алкоголізму є економічна, матеріальна шкода від злочинів та нещасних випадків, виграти на лікування хворих на алкоголізм, утримання правоохоронних органів. Не піддається матеріальному обліку збиток духовних та моральних відносин в суспільстві, сім'ї.
На жаль, різні заборони та обмежувальні заходи, які направлені на зменшення вживання алкоголю, в жодній державі очікуваних наслідків не дали. Проблема боротьби з пияцтвом дуже складна, вона включає економічний, соціальний, культурний, психологічний, демографічний, юридичний та медичний аспекти. її успішне вирішення можливе при комплексному обліку всіх перелічених факторів.
Наркоманія. Починаючи з кінця 70-х років в СРСР стало прогресувати
таке небезпечне явище, як наркоманія. Якщо в 1977 р. на обліку в органах внутрішніх справ за вживання наркотики стояло біля 3 тисяч неповнолітніх, то на початку 1987 р. налічувалось більше 12 тисяч. Головна небезпека наркоманії полягає в тому, що деградує особа, наноситься колосальна шкода державі. Однак, особи, які починають вживати наркотичні засоби не вбачають в цьому нічого поганого ні для себе, ні для оточуючих.
Токсикоманія. Це поняття для визначення групи захворювань, які викликаються використанням природних чи синтетичних речовин, що специфічно впливають на психіку (ейфорізуюче, стимулююче, галюциногенне). Небезпечних розмірів набули, зокрема, окремі форми підліткової токсикоманії - вдихання парів летучих речовин (ацетону, бензину, ефіру, лаків, клеїв) в силу їх доступності. І як наслідок, вони часто викликають глибоке отруєння і швидке враження мозкової діяльності.
Боротьба з наркоманією та токсикоманією припускає пристосування заходів соціального, економічного, культурного характеру, а також заходів правових, медичних.
Проституція. В перекладі з латинської - виставляю для розпусти, безчещу. Звичайно під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за платню, в основі яких не лежать почуття.
Про існування проституції відомо було ще в рабовласницьких державах. Однак її рівень різко виріс при капіталізмі.
В нашій державі проституція вважалась "відсутньою", хоча вона ніколи не переставала існувати.
Суспільство: завжди займалось пошуками шляхів і засобів боротьби з проституцією. Вони зводились до трьох основних форм: заборонні, регламентуючі, профілактичні. Заборони виявились безсильними, репресії - малоефективними в боротьбі з проституцією. Ні правова, ні медична регламентація найдревнішого фаху не дозволяли також вирішувати проблему. Лише радикальні соціально-духовні перетворення в суспільстві можуть на краще змінити ситуацію.
Крім перелічених форм відхилень від норми можна назвати ще такі як жебрацтво, гомосексуалізм, суїцид (наміри позбавити себе життя), адиктивні форми відхилення в поведінці. Адикція - це пагубний нахил до чого-небудь, потяг змінити свій психічний стан за допомогою вживання деяких речовин чи фіксування уваги на окремих предметах чи видах діяльності (азартна гра, забарне прослуховування ритмічної музики та інше). Внаслідок адиктивна частина особи повністю зумовлює поведінку особи, вона відчужується від суспільства, зростає самотність.
Як висновок можна відмітити, що усвідомлення неминучості відхилень в поведінці частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. Більш позитивний результат роботи проглядається у відказі від карного чи адміністративного переслідування злочинців без жертв (проституція, жебрацтво, наркоманія, гомосексуалізм та інше).
Тільки соціальні заходи дозволяють зняти чи нейтралізувати ці форми соціальної, патології, а також створення системи соціальної допомоги (наркологічної, суіцидологічної, соціальної реадаптації). (8, стр. 5-9)
Література
Габиани А.А. Наркомания и наркомани: на краю пропасти. — М., 1991.
Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумне. История, теория и современная практика. - Киев: Абрис, 1994.
Долгова А.И. Социально-психологические аспекти преступности несовершеннолетних. - М., 1981.
Дюркгейм 3. О разделении обшественного труда. Метод социологии. — М.:Наука, 1991.
Здоровье мира. //Журнал ВОЗ, 1982, N 12.
Кудрявцев В.Н. Правовое поведение. Норма и патология. — М.: Наука, 1982.
Левин В.М., Левин М.Б. Наркомания и наркоманьї. - М., 1991.
Мертон Р. Социальная структура и аномия. // Социологические исследования,1992. N 3,4.
Профилактика правонарушений среди учащихся . — Киев, 1983.
Смелзер Н. Девиация и социальньїй контроль. //Социологические исследования, 1992. N 1.
Соловьев В. Собрание сочинений. — СПб, 1900, т. V, с. 509-511, 382.
Социаіьньїе отклонения. — М.: Юридическая литература, 1989.
Толстой Л.Н. Собр. соч. в 14 томах. — М., 1953. Т. 13.
Тугаринов В.П. Теория ценностей в марксизме. — Л., 1968.
Чичерин Б.Н. Философия права. — М.: Наука, 1990.
Криминология. —М.: Юридическая литература, 1979.