Боротьба з контрабандою
Органи дізнання є структурно-організованими, у них є штатний розклад, а також мається необхідне матеріальне, фінансове й інше забезпечення (приміщення, оргтехніка, зв'язок, транспорт і т.п.). Причому, усі вищезгадані властивості органів дізнання зв'язані між собою.
Компетенція органів дізнання визначає характер і ступінь їхньої участі в карно-процесуальній діяльності. Те, що вони є державними органами, що ведуть карний процес - основний момент їхнього правового положення. Задачі органів держави (орган дізнання, слідчий, суд, прокурор) у карному судочинстві єдині і зважуються різному, властивому тому чи іншому органу засобами і методами. Причому, їхнє рішення неможливе без постійної тісної взаємодії, безупинного удосконалення його форм. Отже, під правовим положенням органів дізнання в карному процесі варто розуміти положення, закріплене карно-процесуальним законодавством, що виражається в їхніх задачах, компетенції і процесуальних відносинах з іншими органами держави, що ведуть карний процес, учасниками процесу, обличчями, що беруть участь у процесі.
Свою діяльність у карному судочинстві органи дізнання здійснюють відповідно до карно-процесуального законодавства. У процесі попереднього розслідування органи дізнання нерідко використовують норми митної, цивільної, трудової й іншої галузей права, але найчастіше застосовуються кримінально-правові норми. Велике значення для карно-процесуальної діяльності органів дізнання має визначення, що міститься в карному законі, злочину. У залежності від того, яке злочин зроблений, карно-процесуальний закон розмежовує компетенцію органів дізнання і попереднього наслідку, установлює визначений порядок розслідування. Карно-процесуальна діяльність здійснюється при наявності ознак визначеного складу злочину, що роблять необхідним уживання карно-процесуальних заходів з метою виконання задач карного судочинства. Зміна кваліфікації може змінити підслідність справи, спричинити необхідність застосування іншого запобіжного заходу і т.п. Загалом співвідношення норм карного і карно-процесуального права можна виразити в такий спосіб: норми карного права визначають підстави кримінальної відповідальності і її характер, а норми карно-процесуального права – умови і порядок установлення події злочину, і встановлення події злочину, викриття і залучення винних до відповідальності, застосування покарання. Ці норми є загальними правовими підставами карно-процесуальної діяльності органів дізнання.
Органи дізнання діють виходячи з загальних правових основ, однак виходять при цьому з процесуальних рішень (власних чи інших органів), що прийнято називати безпосередніми правовими підставами.
Таким чином, загальними правовими підставами діяльності органів дізнання є закони й інші нормативні акти, що встановлюють задачі, права, обов'язку, умови і порядок функціонування цих органів. Власні процесуальні рішення, а також доручення і вказівки слідчого, прокурора, дані органам дізнання у встановленому законом порядку, варто вважати безпосередніми правовими підставами.
Ціль карного процесу – це захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави від злочинних зазіхань. Задачі – це те, що має бути зробити на тім чи іншому етапі карного процесу для досягнення його мети. Задачі карно-процесуальної діяльності органів дізнання визначаються загальними задачами карного судочинства. У цілому ці задачі сформульовані в статтях 2, 22, 23, 29 КПК Україна. Ці задачі такі: швидке і повне розкриття злочинів; викриття винних і встановлення об'єктивної істини; забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожен скоївши злочин був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний; виявлення й усунення причин і умов, що сприяють здійсненню злочину; відшкодування матеріального збитку й іншої шкоди, заподіяного злочином.
Під розкриттям злочину розуміється встановлення обличчя скоївшого злочин.
Викриття винних означає установлення всіх облич, причетних до зробленого злочину, одержання незаперечних доказів, що підтверджують винність кожного з них.
Встановлення об'єктивної істини - це повне, усебічне дослідження всіх обставин справи, з'ясування що викривають і виправдують, зм'якшуючих і обтяжуючих відповідальність підозрюваного обставин, установлення усіх фактів, що входять у предмет доведення і необхідних для дозволу справи власне кажучи.
Досвід показує, що повнота розкриття злочину знаходиться в найтіснішому зв'язку з його швидкістю. Найбільше повно розкривається злочин "по гарячих слідах", коли правопорушник затримується і викривається відразу ж після здійснення протиправного діяння. Швидкість розкриття злочину максимально наближає момент залучення винного до відповідальності і його покарання до моменту здійснення злочину, що сприяє більш ефективній боротьбі зі злочинністю. Навпроти, несвоєчасне і неповне розкриття злочину породжує самі негативні наслідки. Підривається авторитет державних органів, обов'язком яких є боротьба зі злочинністю. В облич, що зробили злочин і знали про нього, створюється думка про можливість діяння. Такі невикриті злочинці становлять реальну небезпеку для суспільства, держави.
Задача забезпечення правильного застосування закону для того щоб кожен скоївший злочин був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний тісно зв'язана з попередньої, тому що діяльність органів дізнання по зборі доказів, спрямована на викриття облич, винних у здійсненні злочину, неможлива без застосування закону. І це зрозуміло, адже тільки реалізуючи розпорядження і дозволи карно-процесуальних норм можна зібрати докази. Зібрані докази, у свою чергу, служать підставою правильного застосування карного, карно-процесуального й іншого законів.
Важливе місце в застосуванні закону органами дізнання належить кваліфікації ними розслідуваних діянь. Правильно кваліфікуючи дії підозрюваного, орган дізнання сприяє вірному подальшому рішенню питань про залучення обличчя в якості обвинувачуваного, про переказ обвинувачуваному суду, про визнання підсудного винним, про застосування до нього покарання.
При розслідуванні кожного злочину органи дізнання зобов'язані з'ясувати безпосередні причини його здійснення, установити умови, що сприяли реалізації злочинного наміру. Про виявлені причини й умови, що сприяли здійсненню злочину, орган дізнання вносить представлення відповідним державним органам, громадським організаціям, посадовим особам. Представлення є ефективною формою діяльності органа дізнання по усуненню причин і умов, що сприяли здійсненню злочину. Відповідний державний орган, громадська чи організація посадова особа, що одержала представлення, зобов'язані розглянути його, ужити необхідних заходів і повідомити орган дізнання не пізніше чим у місячний термін із дня одержання представлення. Посадова особа, що залишила представлення органа дізнання без чи розгляду несвоєчасно відповіли на нього несе адміністративну відповідальність по статті 185 КПК України.
Орган дізнання зобов'язаний уживати заходів до забезпечення відшкодування збитку, заподіяного злочином і до забезпечення можливої конфіскації майна по кримінальній справі про злочин, за яке може бути застосований даний додатковий захід покарання. Такими мірами можуть бути: накладення арешту на майно (внески) підозрюваного; вилучення майна, нажитого злочинним шляхом, для чого орган дізнання виносить мотивована постанова.
Важливим є правильне з'ясування поняття суб'єкта, наділеного правом виробництва дізнання. У карно-процесуальному законі і відповідній літературі використовуються терміни “орган дізнання” і “обличчя, що робить дізнання”. Це сформувалися самостійні поняття, загальновживане значення яких ширше, ніж сума значень, що складають їхніх слів. Орган дізнання, у прикладу, здійснює не тільки дізнання, але й інші види діяльності.
Карно-процесуальний закон "не дає основ для протиставлення повноважень органа дізнання і дізнавача".
Визначені елементи цього виду діяльності можуть здійснюватися як тим, так і іншим суб'єктом. Зі сказаного можна зробити висновок, що в дізнання два суб'єкти діяльності: орган дізнання і дознавач.
Карно-процесуальний закон, регламентуючи порядок виробництва дізнання, в одних статтях визначає права й обов'язки органа дізнання (статті 4, 23, 29, 65, 81, 97-99, 100, 103, 104, 106, 109 КПК Україна й інші), а в інші - права й обов'язки дізнавача (статті 21, 22, 26, 53, 60, 66, 67, 79 КПК України й інші).
Суб'єкти виробництва дізнання зобов'язані виконувати покладені на них задачі і, отже, здійснювати у встановленому законом порядку представлені їм владні права. Вони складаються в наданні органу дізнання (дізнавачу) можливість однобічними діями (актами) породжувати, змінювати, припиняти конкретні правопорушення. От чому законодавець при регламентації компетенції органа дізнання (дізнавача) не обмежується вказівкою на їхньому обов'язку, а також передбачає обсяг і конкретний зміст наданих їм прав.
Карно-процесуальний закон наділяє суб'єктів виробництва дізнання широким колом прав:
викликати будь-яку особу, як свідка для чи допиту експертів для дачі висновку; жадати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, що можуть установити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій (стаття 66 КПК України).
поєднувати і виділяти в окреме виробництво кримінальні справи (стаття 26 КПК України);
розв'язувати питання про речовинні докази (стаття 81 КПК України);
затримати обличчя, підозрюване в здійсненні злочину (стаття 106 КПК України);
застосувати до підозрюваного запобіжний захід (стаття 148 КПК України);
приймати рішення про виробництво невідкладних слідчих дій (стаття 104 КПК України) і інші права.
Крім перерахованих вище прав, суб'єкт виробництва дізнання несе такі обов'язки:
роз'ясняти обличчям, що бере участь у справі, їхнього права і забезпечувати можливість забезпечення цих прав (стаття 53 КПК України);
заявляти самовідвід (стаття 60 КПК України);
забезпечувати збереження речовинних доказів (стаття 79 КПК України);
забезпечувати належне оформлення протоколів (статті 84, 85, 851,852 КПК України);
виносити постанови про порушення кримінальної чи справи про відмовлення в порушенні справи (статті 98, 99 КПК України) і інші обов'язки.
Основою організаційного пристрою органа дізнання є єдиноначальність. Воно необхідно для оперативного реагування на поточні події, для швидкого прийняття рішень. Характерною рисою єдиноначальності є персональна відповідальність за рішення і проведення їх у життя. Повноваження органа дізнання не можуть бути реалізовані без ведена його начальника. Можна вважати, у випадках, коли карно-процесуальний закон говорити про орган дізнання, постанови дізнавача затверджуються начальником органа дізнання.
У карно-процесуальному законі відсутні згадування про начальника органа дізнання, тим більше не одержав регламентації і питання про обсяг і співвідношення прав начальника органа дізнання і дізнавача. На цій підставі окремі автори роблять висновок про те, що начальник органа дізнання є тільки адміністративним керівником відповідного органа дізнання і ніяких процесуальних функцій не володіє, а його відносини з дізнавачем носять чисто службовий, а не процесуальний характер.
Більш обґрунтованої, однак, є інша позиція: відносини між начальником органа дізнання і дізнавачем повинні будуватися на тій же основі, що і відносини між начальником слідчого відділу і слідчим і носити процесуальний характер.
Звичайно на практиці так і відбувається. Начальник органа дізнання контролює дії дознавателя, приймає меря до найбільш повного, всебічного й об'єктивного виробництва розслідування. З метою такого контролю начальник органа дізнання затверджує постанови про виробництво слідчих дій у процесі дізнання, бере участь у них безпосередньо. Керівнику органа дізнання належить право перевірки справ, дачі вказівок дізнавачу праву від одного працівника дізнання до іншого, доручити розслідування групі працівників. На жаль, зазначені фактично права начальника органа дізнання не одержали закріплення в законі. Але оскільки він має в процесі розслідування визначені права і несе визначені обов'язки його, безумовно, варто визнати суб'єктом карного процесу.
Відносини службового підпорядкування дізнавача і начальника органа дізнання не повинні підмінювати процесуальних відносин. Між ними можуть виникнути розбіжності по принципових питаннях, зв'язаним з розслідуванням конкретної кримінальної справи. Зрозуміло, указівки начальника обов'язкові для дізнавача в силу службової підпорядкованості, однак, коли мова йде про прийняття рішень по істотних процесуальних питаннях, не можна усі зводити тільки до адміністративно-службових відносин. У відповідності зі статтею 67 КПК України дізнавач рішення в справі приймає на основі оцінки доказів по своєму внутрішньому переконанню, заснованому на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їхнє сукупності, керуючись законом.
Поняття "дізнавач", у юридичній літературі визначається по різному. Є думка, що дізнавач – це процесуальна фігура, наділена законом обумовленими правами й обов'язками.
Більш обґрунтованої представляється точка зору, що дізнавач – це начальник органа чи дізнання відповідне посадова особа цього органа, уповноважена начальником органа дізнання на виробництво дізнання.
Рішення про виробництво дізнання приймається: у центральному апараті Державної митної служби України – Головою чи служби його заступниками, у митниці – начальником чи митниці його заступниками.
Безпосереднє керівництво дізнанням у митній системі України по конкретних кримінальних справах про контрабанду здійснюється Керуванням по організації боротьби з контрабандою і порушеннями митних правил Державної митної служби України, а в митницях – начальником чи митниці його заступниками (пункти 1.6, 1.7 Наказу ДМС України № 587 від 19.09.98 р.)
У регіональних митницях (митницях) маються Відділення (Служби) по боротьбі з контрабандою і порушеннями митних правил, структурними підрозділами яких є відділи (сектори) дізнання, працівники яких здійснюють дізнання по справах про контрабанду (Наказ ДМС України № 400 від 08.07.98 р.)
Керівники підрозділів дізнання митниць призначаються Головою Служби за узгодженням з керівництвом Керування по боротьбі з контрабандою і порушеннями митних правил (пункт 1.9. Наказу ДМС України № 587 від 19.09.98 р.)
Посадові особи митних органів України є представниками органа держави. Законні вимоги працівників митних органів України обов'язкові для виконання громадянами і посадовими особами.
Працівники митних органів України при виконанні покладених на них обов'язків керуються тільки законом, діють у його рамках і підкоряються тільки своїм безпосередньому і прямому начальникам. Ніхто інший, за винятком уповноважених посадових осіб, у випадках, передбачених законом, не вправі втручатися в законну діяльність працівників митних органів України. Втручання в діяльність працівників митних органів України волоче відповідальність за законами України (стаття 156 МК України).
Митні органи і їхні посадові особи, що допустили неправомірні дії несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства. Посадові особи митних органів, що порушили чинне законодавство при виробництві по справах про контрабанду, несуть карну, адміністративну, дисциплінарну відповідальність.
Збиток, заподіяний неправомірними діями посадових осіб митних органів України під час виконання службових обов'язків, відшкодовується на загальних підставах (стаття 150 МК України).
4 ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ
Порушення кримінальної справи - акт застосування процесуального права, що охоплює загальну можливість виробництва усіх без винятку слідчих і інших процесуальних дій і застосування примусових заходів.
Стадія порушення кримінальної справи - це початкова стадія карного процесу, зміст якої утворить діяльність по прийому, розгляду, перевірці і дозволу заяв і повідомлень про злочини, з'ясуванню чи наявності відсутності основ до порушення кримінальної справи.
Для порушення кримінальної справи про контрабанду, дізнання по який віднесено до компетенції митних органів необхідні законні приводи і достатні підстави.
Достатні підстави - фактичні дані, що вказують на наявність ознак злочину.
Законні приводи - джерела інформації про злочин.
Стаття 94 КПК України дає вичерпний перелік приводів до порушення кримінальної справи:
1) чи заяви повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, чи громадськості окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, чи громадськості окремих громадян, що затримали підозрюваного на місці здійснення чи злочину на гарячому (з речовинними доказами);
3) явка з винної;
4) повідомлення, опубліковані в печатці;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання ознак злочину.
Чи заяви повідомлення представників влади, чи громадськості окремих громадян можуть бути усними чи письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, що підписується заявником і посадовою особою, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджується про відповідальність за помилковий донос, про що відзначається в протоколі. Письмова заява повинна бути підписана обличчям, від якого воно виходить. До порушення справи варто упевнитися в особистості заявника, попередити його про відповідальність за помилковий донос і відібрати від нього відповідну підписку.
Повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб повинні бути викладені в писемній формі.
Повідомлення представників влади, чи громадськості окремих громадян, що затримали підозрюване обличчя на місці здійснення чи злочину на гарячому, можуть бути усними чи письмовими (ст. 95 КПК України).
Повідомлення громадян по телефоні, анонімні заяви й інша інформація про злочини, що не носить характеру офіційних повідомлень і заяв про злочини, не може бути приводом до порушення кримінальної справи і не породжує карно-процесуальних правовідносин. Однак вона підлягає перевірці в адміністративному порядку і може служити підставою для виїзду на місце події, призначення ревізії, виробництва інших перевірочних дій.
Приводом до порушення кримінальної справи може бути безпосереднє виявлення ознак злочину самим органом дізнання, якому доручена перевірка.
Якщо в процесі перевірочних дій будуть виявлені ознаки злочину, складається рапорт (документ) про безпосереднє виявлення ознак злочину.
Повідомлення, опубліковані в печатці - це статті, замітки, листа і т.п., опубліковані в періодичній пресі.
Явка з винною - добровільну заяву громадянина органу дізнання про здійснення їм чи з його участю злочину. У випадку явки з винної встановлюється особистість що явились, після чого складається протокол, у якому докладно викладається зроблена заява. Також установлюється причина явки, співучасники злочину і коло облич, що можуть підтвердити обставини злочину. Явка з винної є пом'якшувальною обставиною і тому від її процесуального оформлення залежить її подальше значення (стаття 96 КПК України).
Безпосереднє виявлення органом дізнання ознак злочину, як привід до порушення кримінальної справи, означає, що ці органи самі, без або повідомлення, виявляють злочин і збуджують справу, використовуючи надані їм повноваження.
Стосовно до діяльності митних органів України, серед передбачених законом приводів до порушення кримінальної справи, особливе місце займає безпосереднє виявлення органом дізнання ознак злочину. Так, абсолютна більшість фактів контрабанди (як при увозу в Україну, так і при вивозі з України) виявляється працівниками митниці в ході здійснення митного контролю і спеціальних заходів щодо припинення незаконного переміщення через митний кордон предметів контрабанди крім митного контролю.
Митний контроль здійснюється з метою забезпечення дотримання державними органами, підприємствами і їхніми посадовими особами, а також громадянами порядку переміщення через митний кордон України товарів і інших предметів.
Митний контроль здійснюється посадовими особами митниці шляхом перевірки документів, необхідних для такого контролю, митного огляду (огляду транспортних засобів, товарів і інших предметів, особистого огляду), переогляду, обліку предметів, переміщуваних через митний кордон України, а також в інших формах (статті 21, 22 МК України ).
В усіх зазначених випадках відповідне посадова особа митного органа складає протокол про здійснення протиправного діяння відповідно до вимог статті 122 МК України. Протокол, а також вилучені на підставі статті 128 МК України предмети і документи (предмети, що є безпосередніми об'єктами контрабанди; предмети зі спеціально виготовленими схованками, для переміщення через митний кордон України з прихованням таких предметів; а також документи, необхідні для розгляду справи про контрабанду) передається начальнику чи митниці його заступнику, що вирішує питання про порушення кримінальної справи.
Також орган дізнання безпосередньо виявляє ознаки злочину в результаті перевірки зібраних оперативних матеріалів; виявлення ознак контрабанди при виробництві по справах про порушення митних правил (пункт 3 статті 140 МК України).
У відповідності зі статтею 97 КПК України орган дізнання зобов'язаний приймати заяви і повідомлення про зроблені чи підготовлені злочини, у тому числі і по справах не підметом їх веденню.
Діяльність органа дізнання по перевірці заяв і повідомлень про злочини є діяльністю карно-процесуальної. Вона докладно регламентується законом і в силу цього носить процесуально-правову природу. Основний зміст цієї діяльності полягає у встановленні чи наявності відсутності в досліджуваній події ознак злочину. Т.як така діяльність носить пізнавальний характер. Пізнання в карному процесі може здійснюватися не інакше як у формі доведення. Діючий карно-процесуальний закон передбачає наступні засоби одержання доказів у стадії порушення кримінальної справи:
а) власне одержання заяв і повідомлень про злочини;
б) явка з винної;
в) одержання пояснень від громадян;
г) чи витребування одержання представлених предметів і документів;
д) виробництво огляду місця події.
За заявою чи повідомленням про злочин орган дізнання зобов'язаний не пізніше триденного терміну прийняти одне з таких рішень:
1) порушити кримінальну справу;
2) відмовити в порушенні кримінальної справи;
3) направити чи заява повідомлення по приналежності.
Одночасно приймаються всі можливі міри, щоб запобігти чи злочин припинити його.
Якщо ж у чи заяві повідомленні міститься недостатньо даних для рішення питання про порушення кримінальної справи, то орган дізнання в плині 10 днів робить їхню перевірку, за результатами якої зважується питання про порушення кримінальної справи (стаття 97 КПК України).
Начальник органа дізнання (начальник чи митниці його заступники) розглядає передані йому матеріали і при наявності приводів і основ, зазначених у статті 94 КПК України і відсутності обставин, що виключають його порушення (ст. 6 КПК України), виносить постанову про порушення кримінальної справи, а також доручає дізнавачу виробництво дізнання по кримінальній справі.
При складанні постанови про порушення кримінальної справи необхідно виходити з загальних вимог, яким повинно відповідати постанова органа дізнання (дізнавача), викладених у статті 130 КПК України.
Про рішення, прийнятих органом дізнання (дізнавачем) у випадку зазначених у карно-процесуальному законі, а також у випадках коли це визнає необхідним орган дізнання (дізнавач), складається мотивована постанова. У постанові вказується місце і час його складання, посада обличчя, що виносить постанову, його прізвище, справа, по якому виробляється розслідування, і обґрунтування прийнятого рішення, а також стаття карно-процесуального закону, на підставі якої прийняте рішення.
Будь-які процесуальні документи повинні відповідати вимогам закону: складатися уповноваженим на те обличчям, при наявності передбачених законом основ, виконуватися і засвідчуватися відповідно до вимог закону. Документи повинні відповідати вимогам закону як за формою, так і по змісту. Кожен документ повинний відповідати по своєму змісті фактичним обставинам, установленим матеріалами справи, ґрунтуватися на установлених фактах. Сформульовані висновки повинні відповідати об'єктивній дійсності.
У процесуальних документах усі судження повинні бути доведені, а висновки - мотивовані і логічно заможні; повинні дотримуватися офіційно діловий стиль юридичних документів, а також властиві юридичному документу стислість, грамотність, ясність викладу і культура оформлення.
Процесуальні документи, що підлягають твердженню начальником органа дізнання, здобуває юридичну чинність з моменту їхнього твердження останнім.
Постанови органа дізнання (дізнавача) складається з трьох частин: вступної (вступної), описово-мотивувальної і резолютивний (постановляючого).
При відсутності основ до порушення кримінальної справи, а дорівнює при наявності обставин, що виключають виробництво в справі (стаття 6 КПК України), орган дізнання своєю постановою відмовляє в порушенні кримінальної справи.
Орган дізнання вправі, відмовивши в порушенні кримінальної справи, передати матеріали для застосування у встановленому порядку мір адміністративного стягнення (стаття 99 КПК України).
Про порушення кримінальної справи про контрабанду орган дізнання невідкладно інформує прокурора, Керування по боротьбі з контрабандою і порушеннями митних правил Державної митної служби України, слідче керування обласного керування Служби безпеки України, куди направляються копії постанови про порушення кримінальної справи (пункт 1.10 наказу ДМС України № 587 ДМС від 19.09.98 р.).
У відповідності зі статтею 101 МК України з метою припинення міжнародного незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин і виявлення облич, що беруть участь у такому обороті, митні органи України в кожнім окремому випадку за домовленістю з митними й іншими відповідними органами іноземних чи держав на основі міжнародних договорів України використовують метод "контрольованого постачання", тобто допускають під своїм контролем увіз в Україну, вивіз з чи України транзит через її територію наркотичних чи засобів психотропних речовин, включений у незаконний оборот. У випадку ухвалення рішення про використання методу "контрольованого постачання" кримінальних справ у відношенні обличчя, що здійснює незаконний оборот наркотичних засобів і психотропних речовин, не збуджується.
"Контрольоване постачання" проводиться відповідно до вимог Інструкції про порядок поводження контрольованого постачання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженої спільним Наказом Державної митної служби України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету границі України № 383Д/547/142/242 для секретного користування від 14.08.95 р. за узгодженням з Генеральною Прокуратурою України і зареєстрованої в Мін'юсту 31.08.95 м. № 318/854.
5 ПОНЯТТЯ ДІЗНАННЯ
Попереднє розслідування - здійснювана відповідно до вимог карно-процесуального закону діяльність органа дізнання і слідчого, спрямована на збирання, дослідження, оцінку, перевірку і використання доказів, попередження, припинення і розкриття злочинів, встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону.
Юридичною підставою для здійснення попереднього розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. Попереднє розслідування може вироблятися тільки по збудженій кримінальній справі.
Попереднє розслідування містить у собі дві форми: дізнання і попередній наслідок. У карному процесі дізнання і попередній наслідок як форми попереднього розслідування мають загальні риси і визначені розходження. До загальних рис відносяться: єдині задачі боротьби зі злочинністю; рівний обов'язок порушення кримінальної справи в межах своєї компетенції при наявності ознак злочину; здійснення діяльності на основі єдиного карного і карно-процесуального законодавства; дотримання єдиної процесуальної форми при виробництві слідчих дій; рівне доказне значення встановлених зведень і інші.
Розходження між дізнанням і попереднім наслідком стосуються повноважень органів, що ведуть розслідування; термінів, відведених для виробництва розслідування; процесуального режиму розслідування.
Більш широка сфера діяльності органів попереднього наслідку в порівнянні з органами дізнання обумовлена поруч обставин. У першу чергу, необхідно відзначити, що розслідування злочинів є спеціальне призначення слідчого. Для органів дізнання функція розслідування - не єдина і далеко не основна. Крім того, слідчий наділений більш широкими процесуальними повноваженнями для розслідування злочинів, володіє більшою процесуальною самостійністю. При попередньому наслідку передбачені великі можливості для забезпечення прав і законних інтересів облич, вовлеченных в орбіту карного судочинства.
Слідчий, не погодившись із указівками прокурора по найбільш принципових питаннях наслідку, що стосується залучення обличчя в якості обвинувачуваного, кваліфікації злочину, обсягу обвинувачення, припинення справи, а також підсумкового рішення про напрямок справи, вправі не виконуючи вказівок, оскаржити їхньому вищестоящому прокурору (частина 2 статті 114 КПК України).
Орган дізнання зобов'язаний виконати будь-яка указівка прокурора. Оскарження цих указівок вищестоящому прокурору не припиняє їхнього виконання (частина 3 статті 227 КПК України).
Постанови слідчого не бідують ні в чиїм твердженні (крім випадків, коли по карно-процесуальному законі необхідна санкція прокурора). Дізнавач же звертається до начальника органа дізнання за твердженням ряду основних процесуальних документів, у яких відбивається рішення органа дізнання (про чи порушення відмовленні в порушенні кримінальної справи; про припинення виробництва в справі; про виробництво обшуку, виїмки, огляду; про накладення арешту на майно; про обрання, зміну чи скасування запобіжного заходу; про напрямок кримінальної справи по підслідності й інші). Начальник органа дізнання вправі не затвердити рішення дізнавача і запропонувати йому інше. Указівки начальника органа дізнання про виконання процесуальних дій по кримінальній справі обов'язкові для дізнавача.
Попередній наслідок є вища і більш складна форма попереднього розслідування.
Дізнання - форма попереднього розслідування, допоміжна стосовно попереднього наслідку, що полягає в закріпленні слідів злочину і здійсненні первісних і невідкладних слідчих дій для того, щоб повне і всебічне розслідування справи було зроблено на попередньому наслідку.
Відповідно до частини 2 статті 104 КПК України дізнання по справах про контрабанду є дізнанням, по якому попередній наслідок обов'язковий. у цьому випадку дізнання являє собою первісний етап стадії попереднього розслідування, за яким обов'язково настає другий і остаточний його етап - попередній наслідок. При цьому дізнання може і не вироблятися, якщо слідчий сам порушить кримінальну справу або прийме його до свого виробництва відразу ж після порушення кримінальної справи органом дізнання.
В історії дізнанням називалися різні по своєму змісті явища. Більш того і зараз, коли здаються суперечки з приводу поняття-утворюючих ознак дізнання вляглися, у юридичній літературі цим терміном користаються подвійно: з одного боку, характеризуючи специфічний вид діяльності, з іншого боку - первісний етап стадії попереднього розслідування.
Частина процесуалістів узагалі не бачить розходжень між етапом і діяльністю.
Етап - проміжок часу, відзначений якою-небудь подією.
Дізнання як етап попереднього розслідування характеризується: визначеним положенням у карному процесі, моментом початку і закінчення, а головне, специфікою здійснюваної в цей час діяльності. Остання, хоча і не може входити в зміст проміжку часу (етапу), безумовно характеризує його.
Дізнання - вид діяльності, як виробництво невідкладних слідчих дій, здійснюваний у часовий проміжок між порушенням кримінальної справи і напрямком його по підслідності. Однак, його специфіка обумовлена не моментом початку і закінчення. Між порушенням кримінальної справи і напрямком його по наслідку, поряд із процесуальної, може вироблятися оперативно-розшукова й інша діяльність. Тому для діяльності, іменованої дізнання, такий ознака не може бути визнаний поняття-утворюючих.
Істотним для розглянутого поняття, у першу чергу, є те, що це, регульована карно-процесуальним законом, що переслідує свої мети діяльність, здійснювана спеціальним суб'єктом - органом дізнання (дізнавачем) у строго визначеній процесуальній формі (слідчі дії і процесуальні рішення). Інші ж ознаки є лише відображенням вимог, пред'явлених до дізнання карно-процесуальним законам. До них відносяться: обмежене коло дій і рішень, що утворять зміст дізнання (невідкладні слідчі дії і зв'язані з ними процесуальні рішення); терміни виробництва; правовий статус суб'єктів, його здійснюючих.
Після порушення кримінальної справи орган дізнання починає дізнання (частина 4 пункт 2 статті 98 КПК України).
Дізнавач виконує в справі невідкладні слідчі дії від свого імені. Після