Xreferat.com » Рефераты по таможенной системе » Боротьба з контрабандою

Боротьба з контрабандою

з обов'язковим повідомленням прокурора про обшук і його результати в добовий термін.

До не терплять зволікання відносяться випадки :

а) необхідність виявлення і затримки розшукуваного злочинця, коли зволікання з обшуком може дозволити розшукуваному сховатися;

б) зволікання з обшуком може спричинити знищення важливих доказів у справі чи приховання майна, нажитого злочинним шляхом;

в) підстави для проведення обшуку встановлені в ході виробництва невідкладної слідчої дії, а для одержання санкції прокурора буде потрібно багато часу.

По справах про контрабанду проводяться особисті обшуки затриманих, обшуки за місцем їх проживання і роботи.

Предметом обшуку можуть бути самі предмети контрабанди; документи, що свідчать про чи підготовку здійсненні контрабанди; засобу для їхнього виготовлення; документи, що можуть мати відношення до чи підготовки здійсненню контрабанди (записні книжки, аркуші з записами адрес і телефонів, аркуші з записами розрахунків, візитні картки та інше); гроші і цінності, що нажиті злочинним шляхом.

Письмове повідомлення про зроблений обшук без санкції прокурора пересилається в Державну митну службу негайно після закінчення цієї слідчої дії.

Обшук виробляється в присутності двох понятих і обличчя, що займає дане чи приміщення повнолітнього члена його родини, а при його відсутності – посадової особи житлово-експлуатаційного чи установи представника місцевої державної адміністрації. Обшук у службовому приміщенні, де знаходиться обличчя, щодо якого винесене постанова, здійснюється в його чи присутності представників адміністрації підприємства, установи, організації. Для участі у виробництві обшуку можуть залучатися відповідні фахівці, перекладач, а в необхідних випадках дізнавач також має право залучати до обшуку працівників міліції (стаття 183 КПК України). У відповідності зі статтею 182 КПК України в приміщеннях дипломатичних представництв і в приміщеннях родин дипломатів, що користаються правом дипломатичної недоторканності, обшук виробляється тільки по згоді дипломатичного представника і тільки в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ України.

Коли в приміщенні, що підлягає обшуку, знаходяться інші громадяни, дізнавач перед обшуком повинний установити їхню особистість і забезпечити контроль за їх поводженням під час виробництва цієї слідчої чи дії усунути їх з місця обшуку. Такі міри здійснюються і щодо громадян, що ввійшли в приміщення під час обшуку. Дізнавач вправі заборонити всім обличчям, щодо яких він прийняв рішення про їхнє перебування в приміщенні на місці обшуку, спілкуватися між собою, користатися телефоном до закінчення обшуку.

Посадові особи і громадяни зобов'язані чи пред'являти видавати чи документи предмети, необхідні дізнавачем (стаття 179 КПК України). Перед початком обшуку дізнавач пропонує обличчю, що займає приміщення, що підлягає чи обшуку представнику підприємства, установи, організації, де буде вироблятися обшук, добровільно здати указані в постанові предмети і чи документи вказати місцезнаходження підозрюваного, котрий ховається від розслідування. У випадку відмовлення виконати його вимога, дізнавач приступає до виробництва обшуку в примусовому порядку.

При виробництві обшуку, дізнавачем вправі відкривати закриті приміщення і сховища, якщо власник відмовляється їх відкрити. При цьому варто уникати не викликаних необхідністю ушкоджень дверей, замків і інших предметів. Після закінчення обшуку обстановка, предмети і речі повинні бути приведені, по можливості, у попередній вид (стаття 183 КПК України).

При виявленні під час обшуку предметів і документів необхідно забезпечити їхня цілісність і недоторканність поверхні в тих місцях, де можуть бути сліди пальців рук підозрюваного й іншого облич. Якщо в процесі обшуку були виявлені схованки, то кожний з них, як і їхній вміст і місцезнаходження повинні бути сфотографовані й оглянуті з дотриманням статей 190, 191 КПК України.

Предмети і документи, що були в схованці, а також, по можливості, саму схованку підлягають вилученню. Результати огляду заносяться до протоколу обшуку приміщення, а виявлені предмети і документи приєднуються до цього протоколу (стаття 186 КПК України).

При наявності даних, що обличчя, у якого виробляється чи обшук хто-небудь із громадян, що знаходилися з ним в одному приміщенні ховають при собі документи і предмети, що мають значення для справи, вони підлягають особистому обшуку (стаття 184 КПК України).

На проведення особистого обшуку санкції прокурора і відповідного постанови не потрібно.

Дізнавач повинний ужити заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при обшуку обставини особистого життя що обшукується й інших облич, що проживають чи тимчасово знаходяться в цьому приміщенні (стаття 185 КПК України).

Особистий обшук може вироблятися тільки обличчям тієї ж підлоги, що й обличчя, що обшукується, і в присутності понятих.

Предмети і документи, вилучені законом зі звертання, при їхньому виявленні під час обшуку, підлягають обов'язковому вилученню незалежно від їхнього відношення до справи (стаття 186 КПК України).

У відповідності зі статтями 85, 188 КПК України дізнавач складає протокол. У чи протоколі в прикладеній до нього опису приводиться список вилучених предметів і документів із указівкою їхнього найменування (кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені) тобто характерних для нього ознак; а також місця, де вони знаходилися на момент їхнього виявлення. Крім того, у протоколі повинне бути зазначено, чи був предмет (документ) виданий обшуково чи особисто вилучений примусово.

При наявності в протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, дізнавач не пізніше двох днів сповіщає про це прокурору (стаття 189 КПК України).

По кримінальній справі про контрабанду одночасно з проведенням обшуку дізнавач з метою забезпечення можливості цивільного позову і можливої конфіскації майна по цій справі зобов'язаний накласти арешт на майно (внески, цінності й інше майно) підозрюваного, де б це майно не знаходилося. Не підлягають арешту й опису предмети першої необхідності, що використовуються цими обличчями і членами їхніх родин. Перелік цих предметів визначений у додатку до кримінального кодексу.

Про накладення арешту на майно дізнавачем виносяться мотивована постанова. Накладення арешту на майно здійснюється шляхом його вилучення дізнавачем чи передачі визначеному обличчю на збереження по розсуду дізнавача.

Цими обличчями можуть бути власник чи майна повнолітні члени його родини, представник житлово-експлуатаційної чи установи місцевої державної адміністрації, інші громадяни.

У протоколі опису майна вказується точний список речей, цінностей, інших предметів, на які накладений арешт, їхнє найменування й інші зовнішні особливості, приналежність до власності конкретних громадян. Обличчя, яким передане майно, попереджуються під розписку про кримінальну відповідальність по частині 182 КК України за розтрату майна, підверненого арешту.

Виїмка – слідча дія, що виробляється в той же цілях, що й обшук, але у відмінності від обшуку вона виробляється тоді, коли дізнавач має у своєму розпорядженні точні дані, що предмети і документи маючі значення для справи, знаходяться у визначеного чи обличчя у визначеному місці.

Як правило, виїмка виробляється без санкції прокурора. Санкціонується прокурором тільки виїмка документів, що складають державну таємницю і виїмка в поштово-телеграфних установах кореспонденції, на яку накладений арешт. Виїмка виробляється по постанові дізнавача (стаття 178 КПК України).

Вимоги карно-процесуального закону щодо порядку виробництва виїмки, умов виробництва виїмки в приміщенні дипломатичних представництв; обличчя, у присутності яких виробляється виїмка, особистого обшуку обличчя, нерозголошення обставин особистого життя що обшукуються, вилучення предметів і документів, складання протоколу виїмки подібні з вимогами, пропонованими до виробництва обшуку.

Накладення арешту на кореспонденцію і її виїмку виробляються згідно статті 187 КПК України і санкціонується прокурором при винесенні мотивованої постанови. У кримінальній справі про контрабанду накладення арешту на кореспонденцію, її огляд і виїмка здійснюється з метою розширити можливості органа дізнання по виявленню спільників злочину і їхніх намірів, місць перебування предметів контрабанди, а також речей і цінностей, нажитих злочинним шляхом, адрес облич, що ховаються від розслідування і т.п.

Арешт може бути накладений як на вхідну кореспонденцію на адресу підозрюваного, так і на кореспонденцію, що їм відправляється (маються на увазі листа, телеграми, поштово-телеграфні переклади, бандеролі і т.п.)

У постанові вказуються: підстави для арешту визначеної кореспонденції визначеного обличчя, його адреса (місце чи проживання місце роботи), назва установи зв'язку, на яке покладається обов'язок затримувати кореспонденцію, що їм відправляється.

Огляд і виїмка поштово-телеграфної кореспонденції виробляється в присутності двох представників поштово-телеграфної установи.

Про результати огляду і виїмки кореспонденції складається протокол. У протоколі варто вказати, яка саме кореспонденція була оглянута і вилучена для приєднання до справи.

Дізнавач вправі не вилучати кореспонденцію, а відбити в протоколі її зміст ( чицілком частково) чи зняти з її копію. Якщо кореспонденція ніякого відношення до кримінальної справи не має, вона посилається адресату, про що вказується в протоколі (пункт 4.4 Наказу ДМС України № 587 ДМС від 19.09.98 р.)

Підозрюваним згідно статті 43 КПК України, визнається обличчя, затримане по підозрі в здійсненні чи злочину обличчя, до якого застосована запобіжний захід до винесення постанови про залучення в якості обвинувачуваного.

Затримка, як примусовий захід і як слідча дія виробляється дізнавачем тільки по збудженій кримінальній справі. Затримане обличчя, що підозрюється в здійсненні злочину, позбавляється на короткий термін волі і міститься в спеціальне приміщення - ізолятор тимчасового змісту. Рішення дізнавача про затримку підлягає обов'язковому твердженню начальником органа дізнання.

Органи дізнання по справах про контрабанду мають право затримати обличчя, що підозрюється в здійсненні злочину при наявності одного з наступних основ:

коли це обличчя захоплене при здійсненні чи злочину безпосередньо після його здійснення;

коли очевидці прямо вкажуть на дане обличчя, як на злочин, що зробив;

коли на підозрюваному чи на його одязі, при ньому чи в його житло будуть виявлені явні сліди злочину.

При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати обличчя в здійсненні цього злочину, воно може бути затримано тільки в тому випадку, коли намагалося сховатися, не має постійного місця чи проживання не встановлена його особистість (стаття 106 КПК України).

Про кожен випадок затримки обличчя, підозрюваного в здійсненні контрабанди, дізнавач зобов'язаний скласти протокол із вказівкою основ і мотивів затримки й у плині 24 годин повідомити прокурору. У плині 48 годин з моменту одержання повідомлення про затримку прокурор зобов'язаний дати санкцію на висновок під чи варту звільнити затриманого. Обличчя, затримані по підозрі в здійсненні контрабанди підлягають особистому обшуку. Дані про особистий обшук і його результати вказуються в протоколі затримки. Термін затримки обличчя, підозрюваного в справі про контрабанду відраховується з моменту доставки цього обличчя в органи дізнання для складання протоколу. Якщо затримка і протоколювання затримки здійснювалися на місці здійснення обличчям чи злочину в іншім місці його перебування (у приміщенні, за місцем роботи і т.п.), то термін затримки відраховується з моменту фактичної затримки.

Затримка в карно-процесуальному порядку, для загального терміну якого відведено 72 години (стаття 106 КПК України ), варто відрізняти від адміністративної затримки з його терміном – 3 години (стаття 125 МК України), що застосовується до облич, що зробили порушення митних правил.

Про виробництво затримки дізнавачем, орган дізнання повідомляє його родину, якщо відомо її місце проживання.

Дізнавач роз'ясняє затриманому його права (статті 21, 43 КПК України), про що вказується в протоколі. Обличчя, затримані по підозрі в здійсненні контрабанди, звільняються з місць тимчасового висновку, якщо: не підтвердилася підозра в здійсненні злочину; відсутня необхідність у застосуванні запобіжного заходу у виді висновку під стражів; закінчився встановлений законом термін затримки.

Звільнення виробляється по постанові органа дізнання, прокурора.

Якщо щодо цього обличчя, підозра в здійсненні контрабанди не відпало, то застосовується такий запобіжний захід як підписка про невиїзд, про що виноситься окрема постанова.

Запобіжного заходу – це примусового заходу, що обмежують волю переміщення підозрюваного, застосовувані з метою припинити можливість сховатися від розслідування, перешкодити встановленню об'єктивної істини, а також продовжити злочинну діяльність (стаття 148 КПК України).

При обранні запобіжного заходу враховується крім обставин, зазначених у статті 148 КПК України особистість обвинувачуваного, вік, стан здоров'я, родиний стан (стаття 150 КПК України).

Види, зміст і порядок застосування запобіжних заходів визначаються статтями 149-163 КПК України. Підписка про невиїзд складається у відібранні в підозрюваного письмового зобов'язання не відлучатися без дозволу дізнавача з місця постійного чи проживання з місця тимчасового перебування (стаття 151 КПК України).

Якщо підозрюваний порушує дану їм підписку про невиїзд, вона може бути замінена більш строгим запобіжним заходом. Про цьому підозрюваному з'являється при відібранні в нього підписки про невиїзд.

У випадку злісного відхилення підозрюваного від явки на виклик, дізнавач у відповідності зі статтями 135, 136 КПК України, здійснює щодо цього обличчя привід, що здійснюється органом внутрішніх справ за мотивованою постановою дізнавача чи застосовує із санкції прокурора такий запобіжний захід як висновок під варту (стаття 155 УПК України).

Мірами перетинання є : підписка про невиїзд, особисте поручительство, поручительство громадської чи організації трудового колективу, застава, висновок під варту, спостереження командування військової частини (стаття 150 КПК України).

Висновок під варту є найбільш строгим запобіжним заходом і обирається звичайно тоді, коли ніякий інший запобіжний захід не може забезпечити рішення задач карного процесу.

Виклик і допит підозрюваного в здійсненні злочину виробляється з дотриманням правил, установлених ст. ст. 134-136, 145, 146 КПК України.

Якщо підозрюваний був затриманий чи до нього був застосований запобіжний захід у виді висновку під варту, допит виробляється негайно, а при неможливості негайного допиту, не пізніше 24 годин після затримки. Підозрюваний допитується в місці виробництва чи дізнання в місці його перебування. Допит – слідча дія, у процесі якого дізнавач одержує від допитуваного словесну інформацію про обставини події злочину й інших фактів, що мають значення для справи.

Підготовка до допиту складається з наступних елементів:

а) вивчення вихідних даних, що маються в справі;

б) одержання зведень по спеціальних питаннях, зв'язаним із предметом допиту;

в) вивчення особистості допитуваного;

г) підготовка і визначення часу допиту, а також його технічне забезпечення;

д) складання плану допиту.

Підозрюваний викликається на допит телефоном, чи телефонограмою повісткою з дотриманням правил, установлених статтею 134 КПК України.

Підозрюваний зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого в призначений термін. У випадку неявки без поважної причини, підозрюваний підлягає приводу.

Давати показання – право підозрюваного, а не його обов'язок, він не несе кримінальну відповідальність за відмовлення від дачі показань і за дачу свідомо помилкових показань.

Про кожен допит підозрюваного складається протокол, з дотриманням вимогою статті 85 КПК України.

До участі в допиті підозрюваного можуть залучатися фахівець, перекладач і інші обличчя.

Показання підозрюваного і відповіді на поставлені йому питання викладаються від першого обличчя і по можливості дослівно. Якщо викликаний на допит підозрюваний обмежується тільки заявою, про те, що показання він буде давати в присутності захисника, у протоколі вказується суть заяви і її мотивація. Показання підозрюваного підлягають перевірці, у тому числі шляхом зіставленням їхній з іншими доказами в справі. (п 4.8. наказу ДМС України № 587 від 19.09.98 р.)

У протоколі допиту відносно даних підозрюваного вказується: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, громадянство, утворення, родиний стан, місце чи роботи посада, місце проживання, судимість і інші необхідні по обставинах справи зведення про нього.

Свідок – незацікавлене в результаті справи обличчя, якій відомі зведення, про обставини, що підлягають установленню по кримінальній справі.

Не можуть бути допитані як свідка :

захисник підозрюваного про обставини, що стали йому відомі в зв'язку з виконанням обов'язків захисника;

обличчя, що у силу своїх фізичних чи психічних недоліків нездатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи і давати про їх показання. (стаття 69 КПК України)

Виклик і допит свідка виробляється з дотриманням правил, установлених статтями 166-170 КПК України.

Свідок викликається на допит телефоном, чи телефонограмою повісткою з дотриманням правил статті 166 КПК України.

Обличчя, викликане як свідок органом дізнання, зобов'язано з'явитися в призначений час і дати правдиві показання про відомих йому обставинах справи, відповісти на поставлені питання. Якщо свідок не з'явиться без поважних причин, орган дізнання вправі застосувати до нього примусовий привід через органи внутрішніх справ у порядку, передбаченому статтями 135, 136 КПК України.

Допит свідка здійснюється в місці виробництва дізнання, а в разі потреби – у місці перебування свідка. Свідок допитується окремо у відсутності інших свідків. При цьому дізнавач уживає заходів, щоб свідки, викликані по одній справі, не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту, а по можливості і після нього. Предметом показань свідка є фактичні обставини, що вони сприймали безпосередньо – бачили, чули і т.п., а також фактичні обставини, що вони сприймали з інших джерел – зі слів іншого чи обличчя з якого-небудь документа. Ці обличчя повинні також бути допитані в процесі розслідування. Зміст документа, на який посилається свідок, підлягає детальній перевірці. Не можуть бути доказами повідомлені свідком дані, джерело яких невідомий (стаття 68 КПК України).

Перед допитом дізнавач встановлює особистість свідка, повідомляє йому по якій справі він викликаний і попереджає про обов'язок давати показання по цій справі, і також про кримінальну відповідальність за відмовлення від дачі показань (стаття 179 КК України) і за дачу свідомо помилкових показань (стаття 178 КК України), про що робиться відповідна запис у протоколі.

На початку допиту дізнавач з'ясовує характер відносин між свідком і обличчям, щодо якого він повинний дати показання і пропонує свідку розповісти усе, що йому відомо в справі. Після розповіді свідок відповідає на питання дізнавача (стаття 167 КПК України).

Допит неповнолітнього свідка у віці до 14 років, а по розсуду дізнавачу до 16 років, виробляється відповідно до статті 168 КПК України. Свідки, що не досягли 16 років про відповідальність за відмовлення, чи відхилення дачу свідомо помилкових показань не попереджуються. На допит обов'язково запрошується педагог, а при необхідності лікар, батьки й інші законні представники неповнолітніх.

Про допит свідка складається протокол з дотриманням правил статей 85, 170 КПК України. В анкетній частині протоколу вказуються: прізвище, ім'я, по батькові свідка, вік, громадянство, місце проживання, утворення, місце роботи, рід чи занять посада, а також зведення про його відносини з підозрюваним. Показання свідка і відповіді на поставлені питання викладаються в першому обличчі і, по можливості, – дослівно.

Однієї з форм використання спеціальних знань у судочинстві є судова експертиза. "Судова експертиза – дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, що знаходяться у виробництві дізнання" (стаття 1 Закону України "Про судову експертизу" від 25.02.94 р.)

Питання, зв'язані з виробництвом експертизи, у карному судочинстві регулюються статтями 75-77, 196-203 КПК України.

Судові експертизи, являє собою слідча дія, спрямована на установлення фактів, що мають значення для справи з використанням спеціальних пізнань, застосовуваних з метою доведення, проведеного у встановленому законом порядку.

Експерт – незацікавлене в результаті справи обличчя, що володіє необхідними спеціальними знаннями й уміннями у визначеній галузі науки і техніки, чи мистецтва ремесла.

Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Висновок експертом – самостійне джерело доказів.

Судова експертиза може бути призначена тільки по збудженій кримінальній справі. Виробництво судових експертиз у порядку проведення яких-небудь перевірок не допускається.

Обличчя, призначене експертом, зобов'язано з'явитися за викликом і дати правильний висновок на ухвалені питання. Питання, що ставляться експерту і його висновку по них, не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта (стаття 75 КПК України).

Експертиза призначається мотивованою постановою дізнавача (стаття 196 КПК України).

Крім даних, передбачених статтею 130 КПК України, дізнавач у постанові вказує підстави для виробництва експертизи, прізвище чи експерта найменування державного спеціалізованої установи, експертом якого доручається виробництво експертизи; питання, що ставляться перед експертом; перелік об'єктів, порівняльних і інших матеріалів, пропонованих експерту.

Якщо експертиза виробляється не в експертній установі, експерту роз'ясняються його права й обов'язки (стаття 77 КПК України), кримінальна відповідальність за відмовлення від виконання покладених на нього обов'язків (стаття 179 КК України), за дачу свідомо помилкового висновку (стаття 178 КК України), указуються також зведення про особистість експерта, його компетентності у визначеній галузі знань.

Про виконання цих дій складається протокол. У разі потреби дізнавач вправі винести постанову про чи вилучення відібранні зразків почерку й інших зразків. Зразки зберігаються за правилами збереження речовинних доказів (статті 79-81 КПК України).

Після виробництва необхідних досліджень експерт складає висновок. Результат експертизи і якість висновку експерта визначаються насамперед якісною підготовкою об'єктів дослідження й інших матеріалів справи, що представляються експерту. "Дізнавач повинний: проаналізувати обставини, що викликають необхідність призначення експертизи; визначити предмет експертизи (область знань і загальну задачу); правильно і чітко сформулювати питання, що ставляться перед експертом; визначити і підготувати об'єкти, що направляються на експертне дослідження; зібрати зразки й інші порівняльні матеріали, необхідні для дачі експертного висновку; скласти постанова про призначення експертизи".

Результати виробництва експертизи оформляються висновком експерта (стаття 200 КПК України)

Ознайомивши з висновком експерта дізнавач вправі допитати експерта з метою одержання чи роз'яснення доповнення до висновку (стаття 201 КПК України).

На первісному етапі розслідування контрабанди звичайно призначається досить обмежене коло експертиз, у число яких можуть входити товарознавча експертиза, техніко-криміналістична експертиза документів, криміналістична експертиза листа, трасологічная експертиза. Також може бути призначена відповідна експертиза про визначення виду засобів і речовин, предметів, що відносяться до предметів контрабанди. Результати всіх розглянутих експертиз використовуються дізнавачем у тактичних цілях, що особливо важливо на первісному етапі розслідування і служать доказами в справі.


7 ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ З ОРГАНАМИ ПОПЕРЕДНЬОГО НАСЛІДКУ И З ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВИМИ ОРГАНАМИ


Попереджаючи, припиняючи і розслідуючи злочину, орган дізнання (дізнавач) вступає зі слідчим у різні відносини, що у юридичній літературі і на практиці називаються взаємодією, а встановлені карно-процесуальним законом способи зв'язку між ними – формами взаємодії.

Термін "взаємодія" означає взаємний зв'язок двох явищ, взаємну підтримку.

Даний термін правильно передає характер відносин органа дізнання (дізнавача) зі слідчим, тому що взаємодія саме і припускає взаємну допомогу органів попереднього наслідку і дізнання в процесі розслідування кримінальних справ, взаємну інформацію про хід і результати проведених ними заходів і спільну відповідальність за розкриття злочину і викриття винних.

Взаємодія органа дізнання і слідчого має теоретичні і правові підстави.

Теоретичні підстави взаємодії – це положення, що пояснюють його зміст і значення. Їхнього з'ясування робить взаємодія більш осмисленим і цілеспрямованої, сприяючи тим самим його законності й ефективності. При цьому потрібно мати на увазі, що у випадку закріплення в нормах права теоретичні підстави здобувають характер правових.

Теоретичними підставами взаємодії є :

а) спільність задач органів дізнання і попереднього наслідку;

б) однакова юридична чинність процесуальних актів органа дізнання і слідчого;

в) необхідність використання можливостей органів дізнання і слідчого.

Фундаментом взаємодії органів попереднього наслідку і дізнання служать норми карно-процесуального закону, якими встановлені загальні для них задачі. Лише поєднуючи зусилля, названі органи можуть ефективно вирішувати ці задачі.

Процесуальні акти органів дізнання і попереднього наслідку мають однакову юридичну чинність. Тому слідчий вправі давати органам дізнання доручення про виробництво слідчих дій. І, дійсно, якби протоколи слідчих дій, виконаних органами дізнання, не мали доказного значення протоколів, складених слідчими, то не мало би змісту давати органам дізнання доручення про виробництво слідчих дій.

Уміле сполучення можливостей слідчого й органа дізнання дозволяє успішно вирішувати задачі карного судочинства.

Під правовими підставами взаємодії органів дізнання і попереднього наслідку варто розуміти розпорядження законів і підзаконних нормативів актів, якими визначаються задачі і порядок взаємодії, його організація, права й обов'язки органів дізнання і слідчого.

Безпосереднім організатором і керівником даної взаємодії є слідчий, оскільки попередній наслідок – основна форма розслідування. При виробництві попереднього наслідку всі рішення про напрямок наслідку і виробництво слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачене одержання санкції від прокурора, і несе повну відповідальність за їхнє законне і своєчасне проведення.

Таким чином, під взаємодією органів дізнання і попереднього наслідку, варто розуміти засновану на законах і відомчих нормативних актах, їхню спільну погоджену діяльність, спрямовану на рішення задач карного судочинства при керівній і організуючій ролі слідчого при чіткому розмежуванні компетенції.

Мети взаємодії органів дізнання і попереднього наслідку можуть бути досягнуті найбільше повно тоді, коли дотримуються вироблені теорією і практикою визначені умови, на яких будується вся спільна діяльність органа дізнання і слідчого. Більшість авторів до числа таких умов відносять: найсуворіше дотримання всіма учасниками взаємодії у своїй діяльності законності; організуючу роль слідчого і його процесуальну самостійність у взаємодії; поділ компетенції слідчого і дізнавача, що випливає з вимог закону і специфіки їхньої діяльності; комплексне використання сил і засобів, якими розташовують слідчий і орган дізнання; самостійність обох сторін у виборі засобів і тактичних прийомів здійснення заходів при рішенні всіх питань, що виникають у ході розслідування злочинів; підтримки атмосфери співробітництва і взаємодопомоги; нерозголошення даних попереднього розслідування.

Аналіз діючого карно-процесуального законодавства, а також вивчення практики і теоретичні розробки, що маються в юридичній літературі, дозволяє зробити висновок про наявність процесуальних і непроцесуальних (організаційних) форм взаємодії органів дізнання з органами попереднього наслідку.

До процесуальних форм можна віднести:

- спільний розгляд органом дізнання заяв і повідомлення про факти що готуються чи зроблених злочинів, з метою дозволу питань про порушення кримінальної справи, віднесених до компетенції слідчого (стаття 97 КПК України);

- виробництво органом дізнання невідкладних слідчих дій, спрямованих на встановлення і закріплення слідів злочину (частина 2 статті 104 КПК України);

виробництво органом дізнання невідкладних слідчих дій по виконанню доручень і вказівок слідчого, обов'язкових для виконання органом дізнання (частина 5 статті 104, частина 3 статті 114 КПК України);

виконання органом дізнання вимог слідчого про сприяння при виробництві окремих слідчих дій (частина 3 статті 114 КПК України);

виконання окремих слідчих дій з доручення слідчого (стаття 118 КПК України).

При виробництві дізнання орган дізнання самостійно вирішує питання і проведення невідкладних слідчих дій і не зобов'язаний погоджувати свої рішення зі слідчим. На цьому етапі взаємодія виражається у взаємних консультаціях, у радах методичного характеру, у рекомендаціях про побудову версій і їхньої реалізації, в обговоренні плану невідкладних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Разом з тим, орган дізнання повинний повідомити начальнику слідчого відділу (слідч) про почате виробництво в справі. Інакше слідчий буде позбавленийі можливості реалізувати своє право в будь-який момент, не чекаючи виконання органом дізнання невідкладних слідчих дій, прийняти справу до свого виробництва (частина 4, стаття 114 КПК України).

Особиста участь слідчого Служби безпеки України у виробництві хоча б однієї невідкладної слідчої дії після порушення кримінальної справи органом дізнання означає прийняття слідчим цієї справи до свого виробництва. Факт участі слідчого у виробництві невідкладної слідчої дії вказується в постанові органа дізнання про передачу кримінальної справи по підслідності (пункт 5.8 Наказу ДМС України № 587 від 19.09.98 р.)

Ученими поняття "доручення" і "указівка" слідчого трактуються не зовсім однаково. Більшість визнає, що доручення стосується переліку слідчих дій, а указівка визначає порядок і умови реалізації доручення, проте не можна затверджувати, що використовувані в юридичній літературі поняття приведені до одного знаменника.

Під дорученнями і вказівками розуміються письмові завдання органам дізнання, у яких перелічуються слідчі дії, що підлягають виконанню, їхній обсяг, зміст, термін і суб'єкти виконання, а при необхідності і засобу їхнього здійснення.

Доручення, як правило, даються слідчим письмово, указівки можуть бути як письмовими, так і усними, у залежності від конкретної практичної ситуації і їхнього змісту.

З практики відомо, що в більшості випадків заяви і повідомлення про зроблені чи підготованих злочини надходять в органи дізнання. Ці органи найбільш мобільні і можуть негайно відреагувати на інформацію, що надійшла, про злочин. Закон ставить за обов'язок органу дізнання приймати також заяви і повідомлення, проводити по них перевірку, і при наявності ознак злочину збуджувати кримінальні справи, у тому числі про злочини, підслідних органам попереднього наслідку, і робити невідкладні слідчі дії.

За узгодженням з органом дізнання за матеріалами даної перевірки, слідчий Служби безпеки України вправі порушити кримінальну справу про контрабанду особисто (пункт 5.10 Наказу ДМС України № 587 від 19.09.98 р.)

Вибір моменту прийняття справи до свого виробництва слідчим може бути продиктований його обґрунтованою думкою про те, що окремі слідчі дії він може зробити більш кваліфіковано або іншими розуміннями тактичного характеру. З огляду на можливу складність, обсяг виробництва невідкладних слідчих дій органом дізнання, слідчий

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: