Аналітичне дослідження кривошипно-шатунного механізма автомобільних двигунів
Дипломна робота
Вступ
Двигуни внутрішнього згорання належать до найбільш поширеного типу теплових двигунів. На їх долю припадає понад 80% всієї виробленої в світі енергії. Завдяки компактності, високій економічності, надійності і довговічності вони використовуються у всіх галузях народного господарства і є практично єдиним джерелом енергії на транспортних, будівельних і дорожних машинах.
Головним напрямком розвитку сучасного автотракторного двигунобудування є підвищення питомих енергетичних і економічних показників, збільшення моторесурсу двигунів при одночасному зниженні питомої металоємкості, забезпечення роботи на недорогих видах палива, покращення економічних характеристик – зниження токсичності і димності відпрацьованих газів, зменшення питомих затрат на виготовлення, обслуговування і ремонт.
Одним з шляхів вирішення цих завдань є удосконалення конструкції механізмів двигуна. Аналіз конструкції кривошипно-шатунних механізмів показує, що на багатьох двигунах використовують механізми, в яких вісь циліндра не перетинає вісь колінчастого вала, або у яких вісь поршневого пальця зміщена відносно осі циліндра. Такі механізми називають дезаксіальними. За даною схемою побудовані механізми двигунів ВАЗ усіх моделей, МеМЗ-968, ЗМЗ-51, ЗІЛ-130, М-20, СМД-60 та інших. Перевага дезаксіального механізма полягає у більш рівномірному зношуванню циліндрів за рахунок часткового перерозподілу сил, що діють на правий і лівий боки циліндра, а також меншу швидкість поршня в районі верхньої мертвої точки, що покращує процес горіння. Крім цього вирішується і ряд проблем компоновки двигуна.
Проте в літературі не наведено результатів кінематичних і динамічних досліджень дезаксіального механізма, які б ілюстрували його переваги.
В даній дипломній роботі поставлено завдання аналітичного дослідження аксіального і дезаксіального кривошипно-шатунного механізмів з метою виявлення якісного і кількісного впливу дезаксіалу на їх кінематичні і динамічні характеристики.
Реалізація даного завдання вимагала проведення кінематичного і динамічного дослідження обох типів механізмів, побудови індикаторної діаграми робочого циклу двигуна, відповідних обчислень.
При проведенні досліджень та обчислень було прийнято ряд припущень, спрощень і наближень: кутова швидкість w колінчастого вала постійна; маси тіл зосереджені в центрах ваги цих тіл; нехтування силою тертя; ідеалізація робочих процесів в циліндрі двигуна. Тому отримані результати в більшій мірі якісно ніж кількісно характеризують досліджувані процеси.
Термодинамічний і дійсний цикли поршневих двигунів внутрішнього згорання (ДВЗ)
1.1 Термодинамічний і теоретичний цикли поршневого ДВЗ
Процеси перетворення теплоти в роботу можуть здійснюватися в різних теплових двигунах, одним з яких є поршневий ДВЗ.
Термодинамічний (ідеальний) цикл – зворотній круговий процес, в якому теплота перетворюється в роботу з мінімальними втратами.
Аналіз термодинамічних циклів поршневих ДВЗ проводиться з припущенням, що: 1) на протязі всього циклу ні хімічний склад, ні кількість робочого тіла (газу) не змінюється; 2) процеси стиску і розширення здійснюються адіабатично; 3) теплоємність робочого тіла не залежить від температури. Процеси горіння і газообміну, що протікають під час роботи реального поршневого двигуна, при розгляді термодинамічних циклів заміняються процесами підведення і відводу теплоти. Умови аналізу термодинамічних циклів такі, що отримані розрахункові значення їх показників являють собою деяку найвищу межу, до якої можуть лише наближатися показники дійсних циклів в залежності від ступеня їх досконалості.
Ступінь досконалості теплових двигунів може бути оцінена шляхом співставлення їх дійсного робочого процесу з відповідним термодинамічним циклом.
Загальноприйнятими теоретичними циклами поршневих ДВЗ є цикли Отто-Бо де Роша, Дизеля, Сабате-Трінклера. Ці цикли характеризуються наступними особливостями: 1) стиск починається у н.м.т.; 2) стиск і розширення здійснюються адіабатично з узагальненим постійним показником; 3) підведення і відведення теплоти проходить при V=const і P=const.
Еталонний термодинамічний цикл повинен мати найбільший к.к.д. Параметри стану робочого тіла у визначаючій точці цього циклу (в точці кінця стиску) повинні бути близькі до параметрів стану робочого тіла в тій же ж точці дійсного робочого процесу ДВЗ.
В дійсних процесах поршневих двигунів внутрішнього згорання стиск починається не у н.м.т., а пізніше, через запізнення закриття впускного клапана. Як правило, стиск здійснюється політропічно. Через це параметри стану робочого тіла у визначаючій точці в термодинамічних циклах нічого спільного не мають (при умові рівності ступенів стиску) з параметрами стану робочого тіла в тій же ж точці дійсних робочих процесів. Таким чином термодинамічні цикли Отто-Бо де Роша, Дизеля, Сабате-Трінклера не є еталонними і не можуть бути використані для оцінки ступеня досконалості робочого процесу ДВЗ.
У 1948 році Н.І.Білоконь запропонував узагальнений теоретичний цикл (рис. 1), який позбавлений вказаних недоліків. В цьому циклі стиск починається не у н.м.т., а пізніше, як у дійсних процесах поршневих ДВЗ. Стиск в цьому циклі здійснюється політропічно з відведенням теплоти. Параметри стану робочого тіла у визначаючій точці циклу Н.І.Білоконя близькі до параметрів стану робочого тіла в цій же ж точці дійсного робочого процесу ДВЗ. Крім цього цикл Н.І.Білоконя в умовах найвигіднішого політропічного стиску має найбільший к.к.д. з всіх відомих термодинамічних циклів.

Рис.1 Узагальнений теоретичний цикл ДВЗ
На основі цього узагальнений теоретичний цикл може бути використаний для оцінки ступеня досконалості дійсних робочих процесів ДВЗ і покладений в основу теплових розрахунків.
Елементи узагальненого теоретичного циклу: а-с – найвигідніший політропічний стиск з відведенням теплоти, при якому к.к.д. циклу має найбільше значення; c-f-z – послідовний підвід теплоти при V=const і p=const; z-r – адіабатичне розширення; r-s-a - послідовний відвід теплоти при V=const і p=const
1.2 Дійсний цикл поршневих двигунів внутрішнього згорання
Дійсним циклом поршневого двигуна внутрішнього згорання називають комплекс процесів, що періодично повторюються і здійснюються з метою перетворення термохімічної енергії палива в механічну роботу.
Зміну тиску газів в циліндрі працюючого двигуна визначають з допомогою спеціального приладу – індикатора тиску, а отриману при цьому діаграму в координатах тиск – об’єм (p – V) або тиск – кут повороту колінчастого вала (р – j) називають індикаторною діаграмою.
Індикаторна діаграма дійсного циклу чотиритактного бензинового двигуна наведена на рис.2. Цей цикл здійснюється за два оберти колінчастого вала або чотири такти (ходи поршня), під час яких в циліндрі відбуваються наступні процеси.
Процес впуску паливної суміші починається в точці аў, що відповідає початку відкриття впускного клапана, коли поршень ще не дійшов до в.м.т. Закінчується впуск в точці аўў, коли впускний клапан повністю закрився, а поршень пройшов н. м. т. Середній тиск газів в циліндрі на протязі впуску діє по напрямку руху поршня до н.м.т.; по значенню він менший за атмосферний р0, який перешкоджає руху поршня.
Процес стиску заряду проходить після закінчення впуску (точка аўў) і супроводжується підвищенням температури і тиску заряду. При наближенні поршня до в.м.т. паливна суміш запалюється електричною іскрою (точка d).
Процес горіння починається в точці d. В цей момент поршень на більшості режимів роботи двигуна ще не доходить до в.м.т. Момент закінчення цього процесу може знаходитись достатньо далеко після в.м.т. Прийнято вважати, що цей процес закінчується в точці z1. На протязі процесу горіння температура і тиск в циліндрі досягають найбільших значень.
Процес розширення триває від точки z до точки bў. При розширенні палива теплова енергія, що виділилась в результаті згорання палива, перетворюється в механічну.
Процес випуску починається в точці bў, що відповідає початку відкриття випускного клапана. Закінчується процес в точці bўў, після того, як поршень пройде в.м.т. і випускний клапан закриється.
Процеси, під час яких проходить заміна робочого тіла – впуск і випуск називаються процесами газообміну.
Поділ дійсного циклу на процеси дещо умовний, так як між закінченням попереднього і початком наступного процесів немає чіткої межі.

Рис. 2 Індикаторна діаграма дійсного циклу
1.2.1 Процеси газообміну
Від кількості і складу свіжого заряду в значній мірі залежить отримана в циклі робота, а відповідно, потужність двигуна. Кількість пальної суміші, що поступає в циліндри на протязі процесу впуску залежить від того, наскільки добре циліндри очищаються від відпрацьованих газів під час випуску в попередньому циклі. Таким чином впуск і випуск тісно взаємозв’язані.
Випуск відпрацьованих газів починається в кінці розширення з випередженням 40 – 700 до приходу поршня в н.м.т.
В цей момент тиск в циліндрі р » 0,4...0,6 МПа. Перший період процесу випуску називається періодом вільного випуску і закінчується біля н.м.т., коли випускний клапан є відкритим менше ніж на половину від свого максимального підйому.
Під час другого періоду, тобто при русі поршня від н.м.т. до в.м.т., випуск відбувається під дією поршня.
У випускній і впускній системах двигуна виникають коливальні процеси. Природа коливальних процесів в системах випуску і впуску має багато спільного. Досвід показує, що для кращого газообміну впускний клапан потрібно почати відкривати приблизно за 10 – 300 до приходу поршня в в.м.т., а випускний клапан закривати 100 – 500 після в.м.т. Період, коли одночасно відкриті обидва клапани, називають перекриттям клапанів. Під час перекриття клапанів в залежності від співвідношення значень тиску в циліндрі p, у впускному pВ і випускному pP трубках гази можуть рухатися в різних напрямках. В оптимальному випадку при pB<pP<p через впускний клапан в циліндр поступає свіжий заряд, а через випускний виходять відпрацьовані гази.
Через деякий час після відкриття впускного клапана тиск в циліндрі і перед клапаном вирівнюються і з цього моменту починається впуск.
Тиск в циліндрі в кінці газообміну
pа = pВ – Dpа,
де pВ – тиск у впускному трубопроводі, Dpа – опір впускної системи.
Опір впускної системи визначається за залежністю
Dpа = k1Чw2 = k2Чn2,
де k1 i k2 – коефіцієнти пропорціональності, w – швидкість пальної суміші у впускній системі (w = 40 – 80 м/с), n – частота обертання колінчастого вала.
Наближено опір впускної системи може бути визначений за емпіричною формулою
Dpа = (0,05 – 0,1) pВ.
Для дизелів приймаються нижчі значення коефіцієнта у даній залежності, для бензинових двигунів – вищі.
Орієнтовні значення основних параметрів газообміну, визначених експериментально, наведені в таблиці 1.
Таблиця 1
| Параметр | Бензиновий двигун | Дизелі | |
| без наддуву | з наддувом | ||
| Тиск кінця випуску pr, МПа | 0,102–0,120 | 0,102–0,125 | (0,75–0,95)pк* |
| Температура кінця випуску Тr, С | 630 – 730 | 330 – 630 | 330 – 630 |
| Тиск кінця випуску pа, МПа | 0,08 – 0,09 | 0,08 – 0,09 | (0,9–0,96)pк |
| Температура кінця випуску Та, С | 47 – 107 | 37 – 77 | 47 – 127 |
* pк – тиск наддуву
1.2.2 Процес стиску
При термодинамічному
розрахунку
процесу стиску
вважають, що
він протікає
на протязі
всього ходу
поршня від
н.м.т. до в.м.т. В
теорії поршневих
двигунів внутрішнього
згорання прийнято
вважати, що
стиск проходить
політропічно
з постійним
середнім показником
n1 по рівнянню
= const. Тоді тиск
заряду в кінці
стиску
pc = pa
,
де e – ступінь стиску.
Температура заряду в кінці стиску
Tc = Ta
![]()
Орієнтовні значення параметрів кінця стиску і показника n1 подані в таблиці 2.
Таблиця 2
| Параметр | Бензиновий двигун | Дизелі | |
| без наддуву | з наддувом* | ||
| Ступінь стиску e | 6 – 11 | 15 – 23 | 12 – 15 |
| Середній показник політропи стиску n1 | 1,34 – 1,38 | 1,34 – 1,38 | 1,34 – 1,38 |
| Тиск в кінці стиску pс, МПа | 0,9 – 1,3 | 2,9 – 6,0 | до 8,0 |
| Температура в кінці стиску Тс, С | 330 – 480 | 430 – 630 | до 730 |
* тиск наддуву pк Ј 0,2 МПа
1.2.3 Процес горіння
Горіння є складним фізико-хімічним процесом. На більшу частину показників двигуна впливають, однак, не фізико-хімічні особливості процесу горіння, а закономірності тепловиділення і викликаних ним зміни тиску і температури в циліндрі. Ними визначаються енергетичні і економічні показники циклу, статичні і динамічні навантаження на деталі, що оцінюються максимальним тиском циклу і швидкістю наростання тиску при горінні, теплова напруженість деталей.
Задовільні показники роботи двигуна забезпечуються при тепловиділенні, що починається за 5 – 150 до в.м.т. і завершується через 45 – 500.
Максимальний тиск робочого процесу бензинового двигуна визначається по формулі
pz = lpc,
де l – ступінь підвищення тиску в процесі горіння.
Дійсне значення максимального тиску для карбюраторних двигунів рівне
pzд » 0,85 pz.
Параметри стану робочого тіла в кінці видимого горіння наведенні в таблиці 3.
Таблиця 3
| Параметр | Бензиновий двигун | Дизелі | |
| однопорожнинні | двопорожнинні | ||
| Тиск газів pz, МПа | 3 – 5,5 | 7,5 – 12,5* | 5,5 – 7,5 |
| Ступінь підвищення тиску l | 3,8 – 4,2 | 1,7 – 2,1 | 1,2 – 1,8 |
| Температура Тz, С | 2200 – 2500 | 1500 – 1900 | 1400 – 1700 |
* верхні значення для двигунів з наддувом.
1.2.4 Процес розширення
В процесі розширення здійснюється основна частина позитивної роботи циклу. Як і для процесу стиску, дійсний процес з змінним показником політропи може бути замінений умовним з середнім показником, який вибирають так, щоб тиски на початку і в кінці процесу були такими ж, як і в дійсному процесі. Параметри стану робочого тіла в кінці розширення наведені в таблиці 4.
Таблиця 4
| Параметр | Бензиновий двигун | Дизель без наддуву |
| Показник процесу розширення n2 | 1,23 – 1,34 | 1,15 – 1,28 |
| Тиск в кінці розширення pr, МПа | 0,35 – 0,50 | 0,2 – 0,4 |
| Температура в кінці розширення Тr, С | 930 – 1230 | 730 – 930 |
2. Кінематика кривошипно-шатунного механізма
При роботі поршневого двигуна в його кривошипно-шатунному механізмі виникають сили, які визначають умови роботи окремих деталей, а також самого двигуна в цілому.
Величина і характер зміни цих зусиль можуть бути визначені за допомогою рівнянь кінематики і динаміки кривошипно-шатунного механізма. Ці рівняння дозволяють також визначити точне положення для будь-якого кута повороту колінчастого вала, що дуже важливо для розрахунку процесів сучасних автомобільних і тракторних двигунів.
При розгляді кінематики КШМ вважають, що кутова швидкість обертання колінчастого вала w постійна і, відповідно, кут його повороту пропорційний часу t.
В деяких автомобільних і тракторних двигунах застосовують кривошипно-шатунний механізм, у якого вісь циліндра не перетинає вісь колінчастого вала, а зміщена відносно неї на деяку відстань. Такий механізм називають дезаксіальним. Дезаксіал також може бути отриманий зміщенням осі поршневого пальця.
До переваг дезаксіального КШМ слід віднести:
зменшення різниці в тиску поршня на праву і ліву сторони циліндра, що забезпечує більш рівномірне зношування двигуна;
менша швидкість поршня біля В.М.Т., завдяки чому покращується процес згорання робочої суміші;
при нижньому розміщені газорозподільного вала є можливість зменшити відстань між осями колінчастого і газорозподільного валів, а разом з тим діаметри розподільних шестерень і габарити картера привода.
2.1 Кінематика центрального кривошипно-шатунного механізма
Схема центрального КШМ подана на рис.3. Залежність між кутом повороту колінчастого вала і відповідним йому часом є такою
,
(1)
де j – кут повороту колінчастого вала, град; t – час, що відповідає цьому куту, сек; n – число обертів колінчастого вала, об/хв.
За вихідне приймаємо таке положення КШМ, при якому поршень знаходиться у верхній мертвій точці (в.м.т.). Вводимо такі позначення: r – радіус кривошипа; l – довжина шатуна; S=2r – хід поршня; s – шлях поршня (переміщення від в.м.т.), що відповідає повороту колінчастого вала на кут j; b – кут відхилення осі шатуна від осі циліндра.
2.1.1 Шлях поршня
Визначимо залежність шляху поршня від відповідного кута повороту колінчастого вала. З рис.2 шлях поршня S рівний
S = OA – OA1
або
S = (r + l) – (rЧcosj + lЧcosb) = rЧ(1 - cosj) + lЧ(1 - cosb) =
= rЧ[(1 - cosj)
+
Ч(1
- cosb)].

Рис.3 Схема центрального КШМ
Ввівши
позначення
,
отримаємо
S=rЧ[(1-cosj)
+
Ч(1-cosb)].
(2)
З рис.2
слідує, що BC =
rЧsinj
= lЧsinb.
Звідси sinb
=
Чsinj
= lЧsinj.
Так як
то, розкладаючи
праву частину
цього виразу
в ряд за біномом
Ньютона, отримаємо
cosb=1
-
Чl2Чsin2j
-
Чl4Чsin4j
-
Чl6Чsin6j
В цій формулі значення членів, які включають величину l в степені вище першої, швидко зменшуються. Це дозволяє з достатньою для практики точністю обмежитися першими двома членами розкладу, тобто
cosb = 1 – 0,5Чl2Чsin2j. (3)
Тоді вираз для шляху поршня
S = rЧ(1
- cosj)
+
Ч[1
- (1 - 0,5Чl2Чsin2j)]
= rЧ(1
- cosj)
+ 0,5ЧlЧrЧsin2j.
Так як
,
то S »
rЧ(1
- cosj)
+
Ч(1
– cos2j).
Після ряду перетворень отримаємо:
S= r{(1 +
)
– [cosj
+
cos2j]}.
(4)
2.1.2 Швидкість поршня
Наближену формулу для визначення швидкості поршня отримаємо, диференціюючи вираз (4) по часу:

Так як
= w
– кутова швидкість
колінчастого
вала, то
V = rЧwЧ(sinj + 0,5ЧlЧsin2j). (5)
2.1.3 Прискорення поршня
Формулу для визначення прискорення поршня отримаємо диферент ціюванням виразу (5) по часу
j =
= rЧwЧcosjЧ
+ lЧrЧwЧcos2jЧ
.
Звідси
j = rЧw2Ч(cosj + lЧcos2j). (6)
2.2 Кінематика дезаксіального кривошипно-шатунного механізма
Схема
дезаксіального
КШМ подана на
рис.4. За вихідне
приймаємо таке
положення КШМ,
при якому кривошип
займає вертикальне
положення, а
поршень знаходиться
практично у
в.м.т. Вводимо
нові позначення:
e – дезаксіал;
k =
– відносний
дезаксіал. Інші
позначення
залишаємо
такими ж, як і
для центрального
КШМ, тільки
добавивши
індекс “д” у
позначеннях
шляху, швидкості
і прискорення.
2.2.1 Шлях поршня
З рис.4 шлях поршня Sд рівний
Sд = O1A – O1Aў,

O1Aў = O1C + CAў =
rЧcosj
+
= rЧcosj
+ rЧ
.
Тоді
Sд = rЧ
- rЧ
- rЧcosj.
(7)

Рис.4 Схема дезаксіального КШМ
2.2.2 Швидкість поршня
Формулу для визначення швидкості поршня отримаємо, диференцію-ючи вираз (7) по часу
Vд =
+
rЧsinj)Чw
=
= rЧwЧ(
+
sinj). (8)
2.2.3 Прискорення поршня
Формулу для обчислення прискорення поршня отримаємо диференцію-ванням виразу (8) по часу
jд =
=
= rЧw2 *
(9)
3. Динаміка кривошипно-шатунного механізма
3.1 Сили, що діють в КШМ
Сили, що діють в елементах КШМ двигуна, визначаються в результаті сумісної дії сил тиску газів Pr на поршень і сил інерції рухомих мас Pj. Закон зміни діючих сил в кожному циліндрі багатоциліндрового двигуна теоре-тично однаковий, тому аналіз сумарної дії сил можна провести на схемі сил, що діють в КШМ одноциліндрового двигуна (рис.5).
Сумарна сила P, що діє на поршень, рівна
P = Pr + Pj (10)
Ця сила змінна по величині і напрямку і в залежності від кута повороту колінчастого вала може бути направлена до осі вала, або від неї. Сила Р, що діє по осі циліндра, розкладається на дві складові: силу N, перпендикулярну до осі циліндра і силу S, направлену по осі шатуна. Бокова сила N притискає поршень до лівої або правої частини стінки циліндра і викликає його зношу-вання. Сила S розтягує або стискає шатун і передається на шатунну шийку кривошипа
N = PЧtgb ; (11)
S = PЧ
(12)
Якщо перенести силу S по напрямку її дії в центр шатунної шийки Sў, то її можна розкласти на дві складові: тангенціальну силу Т, напрямлену перпендикулярно до радіуса кривошипа, і силу К – по його радіусу.
Т = РЧ
(13)
К = РЧ
(14)
Сила Т створює обертовий момент
Мкр = ТЧr
= PЧrЧ
Одночасно опори двигуна сприймають перекидаючий момент
Мпр
= – NЧh,
h = rЧ