Лісова фауна Солотвинського лісопункту
Вид - Рись — Felis lynx L.
Розміри рисі, що населяє західні області України типові для європейського підвиду цього хижака. Забарвлення зазнає помітних індивідуальних змін. В забарвленні хутра яких переважають червону-ватобурі відтінки. Темний рисунок в цьому випадку виявлений слабо. Плями і смуги розкидані, їх краї, як правило, розмиті. Поряд з описуваним забарвленням є також яснобурі. рисі (переважають пальово-сірий і світлий відтінки шерсті), у яких на тулубі розкидані чіткі темні плями. Мінливість забарвлення європейської рисі (Lynx lynx lynx L.) відзначає також С. І. Огньов (1935). В західних областях мабуть, переважають рисі, що мають перший тип забарвлення.
Е. Незабитовський відзначає поширення рисі в північно-східних районах Галичини (Волинь) і в Карпатах, причому, згідно з статистичними даними, наведеними Е. Незабитовським, в північно-східних районах налічувалось близько 200, а в Карпатах — близько 100 рисей.Нами місцезнаходження цього хижака встановлено в Івано-Франківській області Богородчанського району с.Манява, Ужгородському (Хомецька гора) районах; у Дрогобицькій області — с. Радич Турківського району, сс. Поляна і Устріки; у Станіславській області — на вершинах Барсучня, Кічера, Клива, Лабеску, Підбердо, Говерла, хребті Яблониця Яремчанського району, у Перегінському, Калуському, Долинському районах; у Львівській області — заказник Грабово Кам'янко-Бузького району; у Волинській області — Устилузький район; у Ровенській області — Рокитнянський, Соснівський, Клесівський, Березнівський райони, сс. Волошки (район м. Ровно) і Карасі Сарненського району.
з кам'янистими розсипами, великими уламками і брилами пісковику, а також нижня межа криволісся або стланців, з непрохідними заростями гірської сосни (Ріпиs тиghus) і ялівця (Jипіреrиs папа). На Волині (Сарненський район, Ровенська область). Рись найчастіше зустрічається в мішаному сосново-дубовому і старому листяному дубово-грабовому і вільхово-березовому лісі.
З літературних даних видно, що вивченням живлення рисі в західних областях України ніхто не займався. Нам відомий ряд випадків, коли рись нападала на овець і за ніч могла зробити велике спустошення в отарах. Для свого гнізда рись шукає відповідну щілину в скелях або серед каміння в поясі тайги.
Було оглянуто близько 20 гнізд цього звіра. З усіх цих гнізд тільки два знаходились під коренями вивернутих бурею ялин, інші були влаштовані в глибоких тріщинах серед виходів основних порід.
Про розмноження рисі в Карпатах відомо мало. За час нашої роботи ми тричі зареєстрували знаходження молодих рисенят. Весною в гнізді, влаштованому під навислою кам'яною плитою в поясі тайги на горі Магура в Яремчанському районі Івано-Франківської області, були знайдені дві зрячі маленькі рисі.
Вид - Ведмідь бурий Felis lynx lynx.
Зовнішній вигляд цього звіра дуже добре відомий. Ведмеді трапляються масою до 600 кг і довжиною тіла до 2 м. Ведмеді живуть в глухих лісах, де є водойми: озера, ріки. Для ведмедя велике значення має неаявність поля з вівсом. Літом ведмідь устроюється на відпочинок лягаючи прямо на землю серед трави, кущів моху, лиш би це місце було безпечним. Зимою ведмідь впадає в сплячку в берлозі до весни. Для берлоги шукає надійне місце недалеко від мохового болота. Сон у ведмедя може тривати від 75 до 110 днів. В повну сплячку ведмеді не погружаються, їх стан називається зимовим сном, вони зберігають повну життєздатність, і в разі небезпеки вони покидають берлогу, і блукаючи по лісі займають нову. Під час сну ведмеді витрачають багато енергії, існуючи завдяки накопиченому жиру за літо і осінь. Зима для ведмедя тим тяжча коли він бродить по глибокому снігу. Ведмеді є небезпечними для людини, але вони стараються не зустрічатися із людиною. Можуть полювати на копитних, ловити рибу в гірських річках. Харчуючись на полях з вівсом вони з′їдають велику кількість вівса, а ще більшу кількість витоптують, сильно псують дерева. Розмножуються літом з травня по червень, видаючи при цьому сильний рев. Вагітність триває 6-8 місяців. Ведмедиця народжує 2-4 малят. На Передкарпатті його бачили біля підніжжя гори в селі Стара Гута. Облік проводиться методом фотозйомки.
Вид - Свиня дика — Sus scrofa scrofa L.
Російське — кабан, вепр, свиня дика.
Розглянутий матеріал — 49 екземплярів (чучела і шкури), 12 черепів. Розміри кабанів із західних областей: довжина тіла 127,5—198 см. довжина хвоста 15—21 см, висота 73—98 см. загальна довжина черепа 30,2—47,5 см (середня — 380,3 мм), кондилобазальна довжина черепа 273—416 мм (середня 139.8 мм), вилична ширина 120—177 мм (середня — 140 мм), довжина верхнього ряду зубів 81—131 мм (середня — 109,0 мм), міжочна ширина 93—96 мм (середня — 78.7 мм). Середня вага кабанів, що їх здобували, 120 -180 кг.
Вертикальне поширення кабана в Східних Карпатах досягає субальпійського пояса. Ми часто зустрічали лігва і сліди діяльності цих звірів у ландшафті криволісся на висоті 1700—1800 м над рівнем моря.
В жовтні три свині дикі нами спостерігались майже під самою вершиною гори П’єтрос (Чорногорії) на висоті 1900 м над рівнем моря. На Кавказі кабан підіймається в гори вище деревної рослинності до 2600 м, а в горах Середньої Азії його вертикальне поширення досягає 3000 м над рівнем моря.
В західних областях улюбленим біотопом свині дикої є букові, буково-грабові і дубові ліси в рівнинних і гірських районах. У цих місцях свині знаходить найбільшу кількість корму і затишні сховища. Денні лігва кабан влаштовує на густих заростях букової порості, у важкопрохідних хащах криволісся, в густих молодих ялинниках і соснових посадках. Інолі кабан проводить день в гірських пралісах, а на рівнині — в очеретових глухих заростях серед боліт або в невеликих чагарниках серед полів і лук.
Про живлення кабана в західних областях є дуже уривчасті дані. Так, в Кременецькому і Яремчанському районах у Прикарпатті, а також у Воловецькому районі Закарпаття ми знаходили в лісі молоді ялиці і смереки, кора на яких була здерта кабанами більш як на 1.5 м від землі. Місцеві мисливці повідомили нас, що їм доводилось бачити, як дикі свині стають на задні ноги і, захопивши зубами кору, обривають її високо над землею. Ми бачили, що в багатьох місцях, де кабани численні і сильно пошкоджують зазначені породи, молоді ялини засохли. У Карпатах кабани поїдають коріння, підземні цибулини деяких альпійських трав'янистих рослин і не пропускають нагоди знищити мишу або полівку. У полі і па лісових узліссях ми бачили, як свині дикі розривали нори полівок сірих. Свині поїдають у великій кількості і вегетативні частини різних трав'янистих і чагарникових рослин, проте основним видом корму є плоди бука і дуба — горішки і жолуді. Різко помітна сезонна зміна в раціоні свині дикої. Так, якщо взимку і ранньою весною вони їдять кору і хвою ялиць, сосен і смерек і, розриваючи сніг, шукають плоди бука і дуба, то влітку вони в основному живляться зеленими вегетативними частинами рослин, а восени і на початку зими здебільшого плодами бука. У шлунках кабанів, здобутих з жовтня по січень, доводилось знаходити білу масу ядер букового насіння і їх тригранні покриви.
Місцеві жителі скаржаться, що свині дикі завдають їм істотної шкоди, вириваючи картоплю і поїдаючи початки кукурудзи. Однак ці скарги надзвичайно перебільшені і не можуть бути причиною віднесення кабана до шкідливих тварин.
Гони у кабана в західних областях починаються в першій декаді листопада і продовжуються до кінця грудня, рідко затягуючись до десятих чисел січня. Молодняк з’являється рано, мабуть в березні, або в лютому в Миколаївському районі Дрогобицької області була здобута самка з сімома великими ембріонами. У фондах Науково-природознавчого музею Львівського філіалу АН УРСР є молоденькі смугасті поросята, здобуті у Тернопільській (Бучач) і Львівській (Сокаль) областях 10 квітня і 3 травня. Проте в холодну весну 1954 р. 15 червня були здобуті приблизно тритижневі смугасті поросята в. Ужгородському районі Закарпатської області.
У свині дикої виявлено паразитичних черв'яків, зокрема Ascaris suilla, Metastrongylus elongatus, Gnathostotum hispidum, Taenia hydatigena, Echinococcus granulosus, Gastrodiscoides hominis та iн.
Залежно від пори року кабани заселяють ті або інші ландшафти в різних рослинних поясах. Так, весною вони піднімаються в гори, і їх найчастіше можна зустріти біля верхньої межі лісу в ландшафті криволісся. Вночі кабани виходять на полонини, де пасуться і виривають підземні частини субальпійських рослин. У горах в кінці жовтня стада кабанів починають спускатися все нижче і нижче, з'являючись в передгір'ях, а потім і на рівнині. Всю пізню осінь і зиму кабан живе в передгір’ях і в рівнинних лісах і дуже рідко зустрічається в поясі гірського букового лісу, а в тайзі він нами зовсім не відзначений. На початку березня свині починають поступово повертатися в гори, де в густих хатах самки пароджують малят. У Львівській, Ровенській, Тернопільській і Волинській областях такі міграції нами не відзначені, але в карпатських областях (Станіславська, Дрогобицька і Закарпатська) такі переміщення чітко виявлені.
Таким чином, на наш погляд, слід розрізняти: а) сезонні міграції, зв'язані з періодами року, і б) корінні міграції, зв’язані з кормністю угідь, кліматичними умовами року, промислом і культурно-господарською діяльністю людини.
Кабан — звір, шо тримається закритої експозиції, тому вирубування лісів негативно впливає на чисельність його поголів'я. З метою створення сприятливих умов для кабана та інших промислових лісових звірів і птахів слід провадити тільки вибіркові рубки, обов'язково залишаючи перемички завширшки не менше 50 м.
Для збереження промислової чисельності кабана в західних областях УРСР треба суворо регламентувати здобування цього звіра і встановити точний облік його чисельності, а в малокормні і багатосніжні зими організувати в мисливських господарствах підгодівлю звіра відходами сільсько-господарського виробництва.
Вид - Козуля європейська - Capreolus capreolus capreolus.
На обстеженій території зареєстрована повсюдно, однак чисельність її не скрізь однакова. На 1000 га припадає близько 35 особин. Довжина її тіла 130 cм, а висота холці - до 75 см. Невеликі роги на кінці розділяються на 2-3 гілки, а основи їх стовбурів вкриті буграми. Живиться козуля як і всі олені трав'яною, деревною і чагарниковою рослинністю. Нерідко козулі пасуться і на озимі.
Раз на рік, весною козуля народжує 1-2 і навіть троє малят, які протягом тижня лишаються на місці народження, затаївшись у траві. На 7-8 день козуленята вже починають ходити за матір'ю, у двотижневому віці бігають так швидко, що не відстають від дорослих, у місячному віці починають живитися травою. Козуля - цінний мисливський звір. У неї смачне поживне м'ясо. Вона охороняється законом, а чисельність її регулюється ліцензійним відстрілом.
Розглянутий матеріал — 41 екземпляр (шкури і чучела), 23 черепи, 216 пар рогів. Розміри і забарвлення тіла, як і будова рогів у самців, типові. Літньо-весняне линяння у козуль, шо водяться на північних карпатських схилах і в Придністров'ї, закінчується до двадцятих чисел квітня. У Сихівському лісі вдалось бачити трьох козуль (2 і 1) , які мали літнє хутро, а роги у самця були цілком очищені. Зимове хутро виростає на кінець жовтня.
Тепер козуля нами відмічена у усіх лісових районах дослідженої території. Улюбленим місцезнаходженням козулі в західних областях є букові ліси, що чергуються із заростаючими порубками і ділянками оброблюваних пилів. Влітку козулі піднімаються високо в гори, де тримаються біля верхньої межі лісу, проводячи тут весь день, а увечері виходять пастись на полонину. Взимку козулі не піднімаються високо в гори: найчастіше їх можна зустріти а буковому рідколіссі, де вони розривають сніг, відшукуючи плоди, які охоче поїдають.
У верхів'ях Дністра козулі постійно живуть в очеретових заростях, які простягаються на кілька десятків кілометрів, займаючи значну площу (Самарські болота). Так, 1 грудня за два дні полювання на зайців в районі сс. Конюшки Семенівські ї Чайковичі ми бачили 11 козуль.
Про живлення козулі, в західних областях конкретних даних нема. У двадцятих числах січня 1950 р. в Кам'янко-Бузькому районі коло лісового болотця Лусениці ми бачили, як невелике стадо козуль об’їдало з дубів лишайники, причому деякі з тварин ставали на задні ноги, впираючись колінами передніх ніг у стовбур дерева.
Підійшовши до краю болота, де росли вікові дуби, тварини почали розривати копитами неглибокий сніг і вишукувати жолуді.
Мабуть, такі шукання були вдалими, бо сніг був розритий під більшістю могутніх дубів.. В Карпатах взимку козулі у великій кількості їдять бруньки бузини, стебла тирлича. На нижніх гілках буків козулями були об'їдені кінці гілок і бруньки, а на кущах ожини об'їдене зелене листя, що проглядало з-під снігу. Велику кількість лігв цих копитних знаходили в околицях с. Підмонастир Бобрського району в листопаді 1952 р. і в лісі біля села Страдч Івано-Франківського району в січні 1953 р. Розміри лігв козуль: 53X91 см, 86X95 см, 60X79 см, 48X100 см, 62X87 см, 38Х7І см.
Гони у козуль збігаються з закінченням другого покосу на низинних луках (приблизно остання декада серпня). У 1949 р. перший гучний рев самця було чути 7 вересня. У 1951 р. самців, що билися, вдалось спостерігати 30 серпня на дикому гірському схилі в Чорногорах (Рахівський район Закарпатської області).
Поява телят у козуль точно не зареєстрована. Молоді козулі зустрічаються в кінці квітня. При ранньому спаровуванні телята можуть бути і на початку квітня.
Телята ростуть дуже швидко і до осені відрізняються від дорослих тільки розмірами.
Козулі добре пристосувалися до життя в окультуреному ландшафті. У зв'язку з цим при мінімальній охороні кількість їх швидко зростає. Вирубування лісів пе позначається негативно на чисельності козуль, які охоче тримаються молодих порубок як у гірських, так і в рівнинних районах. Ворогів у козулі багато. На молодих тварин нападають куниці. Облік копитних ведуть методом нагону.
Вид - Заєць сірий (заєць-русак) — Lepus europaeus transsilvanicus Matschie
Розглянутий матеріал — 127 екземплярів, 34 черепи.
Розміри зайців сірих із західних областей України (25 екземплярів): довжина тіла 500 -607 мм (середня — 565 мм), довжина хвоста 85-140 мм (середня -104 мм), довжина задньої ступні 150-185 мм (середня 163 мм), довжина вуха 105-160 мм (середня –118 мм), кондилобазальна довжина черепа 79,7-95,2 мм, вилична ширина 46,6-51,7 мм, вага 3600-4560 г (середня –4110 г).
Літнє забарвлення типове. На зиму незначна частина особин помітно світлішає, причому найбільша кількість білих волосинок виростає на боках і задній частині тіла. Ми зареєстрували зайця сірого в усіх районах і областях західної частини України. Вертикальне поширення його в Східних Карпатах досягає 2000 м над рівнем моря (Ф.І.Страутман і К.А.Татаринов, 1949).
Цей заєць живе у найрізноманітніших умовах. За роки роботи нам доводилося зустрічати його в околицях і парках м.Львова, в широко-листяних лісах рівнин і передгір’ї, на полях, луках, в очеретових заростях і чагарниках, в карпатській тайзі, в ландшафті криволісся і на карпатських субальпійських пасовищах-полонинах. У зазначених місцях зайці зустрічаються у всі періоди року.
У літній період заєць сірий найбільш густо заселяє відкриті експозиції –поруби, вологі луки з розкиданмим “острівками” чагарників, поля, що чергуються з ярами, а в Карпатах –ділянки полонин, які мають високий і густий травостій.
Заєць активний протягом цілого року. Влітку виходить на жирування в момент заходу сонця, а в безлюдних місцях ще раніше. В Яремчанському районі ми бачили трьох зайців, що жирували на грядках з бобами до заходу сонця. При ясній погоді жирування триває цілу ніч. На ранок заєць залягає найчастіше в густій траві поблизу узлісся (в рівнинних районах) або безпосередньо біля верхньої межі лісу (в Карпатах) . Взимку, особливо в похмуру теплу погоду, заєць сірий ходить і вдень. В ясні морозні дні на жирування виходить в місячну ніч.
Живлення зайця сірого різноманітне. Проведені в околицях Львова спостереження над зимовим живленням свідчать про те, що зайці віддають перевагу молодим гілкам бука, осики, дроку, верби і стеблам зеленої взимку пильчастої осоки. Якщо зайця не особливо тривожити, він довго перебуває в певному районі.
Зимові лігва зайців звичайно розташовані під яким-небудь вкриттям: під молодим кущем бука, в завалі бурелому, під навислим каменем, серед очерету, у малиннику, під сухим листям папороті, серед кущів ялівця, й невеликих заглибинах, часто в старих окопах та інших місцях. Розміри типових зимових лігв: ширина -- 13 см. довжина — 13 см або 23X12 см (Бескиди), 16X24 см (Вінниківський ліс). У сильні морози зайці інколи закопуються в сніг, прокладаючи в ньому довгі і глибокі ходи. Такі ходи чимало разів бачили у Львівській області взимку. Влітку в суху погоду русаки залягають скрізь, найчастіше у відкритих місцях (на луках, полях, городах. узліссях тощо). В Карпатах у субальпійському поясі лігва часто бувають розташовані під кущами ялівця або гірської сосни.У систематичному відношенні популяція русаків належить до румунського підвиду Lepus europaeus transsylvanicus Matschie. У низовинних районах Закарпаття, Українських Карпатах і на Прикарпатті поширена мало морфологічно диференційована карпатська форма румунського русака - Lepus europaeus transsylvanicus natio carpathorum, морфометричні показники якої наводяться О.П.Корнєєвим (1960). На Волинському Поліссі (північ Ровенської та Волинської областей України) поширений середньо-російський підвид русака Lepus europaeus hybridus Pallas. Для поновлення крові в Нестеровський район Львівської області (Кулачківське мисливське господарство) в 1956 р. було завезено 120 русаків із Запорізької області.
Крім бліх (Татаринов, 1956) влітку на русаках виявлені іксодові кліщі по кілька сот на одній особині.
Облік зайця ведуть за допомогою методу обліку при відносній частоті зустрічей.
Вид – Білка
Широко відомий звір нашої фауни, стрункий, дуже спритний гризун, усією своєю будовою нерозривно зв’язаний з лісом і деревним способом життя.
Живуть білки в верховітті дерев, де на висоті від 3 до 20 і більше метрів роблять з тонких гілочок, зеленого моху і лишайників круглястої форми кубла. Оселяються вони також у дуплах старих дерев.
Білки –денні тварини, особливо діяльні в ранні години. Живляться різноманітним рослинним кормом: насіння і плодами дерев та кущів, бруньками, ягодами, грибами тощо. Зрідка білка споживає і тваринну їжу: яйця птахів і навіть пташенят, комах, і їх личинки, мурашині яйця тощо. На зиму робить значні запаси жолудів, горіхів, грибів.
У зимову сплячку білки не залягають, вночі, у дуже люті морози та в хуртовину кілька днів сплять і не виходять з дупла.
Щороку білка дає два приплоди: в кінці квітня і в кінці липня або в серпні.
Після 35-40 днів вагітності самка народжує 3-7 сліпих і голих малят, які прозрівають лише на 32-37 день. Малята після цього швидко ростуть, вже через 15 днів починають самостійно добувати собі їжу, а на 5-му місяці життя досягають повного розвитку. Статевозрілими молоді білки стають на 8-10 місяць.
Білка — Sciurus vulgaris L. У гірсько-карпатських районах трапляється карпатська білка S. vulgaris carpathicus Pietruski, на Волинському Поліссі — S.vulgaris vulgaris L., у західноукраїнському лісостепу -S. vulgaris kessleri Migulin.
Питання про поширення підвиду S. vulgaris fuscuater Altum залишається відкритим. Чисельність білки в рівнинних районах західних областей України відносно стабільна, а в Українських Карпатах зареєстровані періодичні інтенсивні розмноження, пов'язані з багатим врожаєм шишок основних хвойних — смереки та ялині. У роки, наступні за багатим плодоношенням хвойних, популяція карпатської білки місцями досягає високої щільності —від 79 до 120 голів на 1000 га лісових угідь (в середньому на 1000 га 18 звірків). У зв'язку з тим, що лише в карпатській області хвойні займають близько 40% лісопокритої площі, загальна чисельність білок у такі роки дозволяє вести їх промисел. Смерека в Карпатах починає плодоносити в 20-25-річному віці і через кожні 3-4-5-6 років дає багаті врожаї насіння. Не менш суттєве значення у живленні білки мають плоди (горішки) бука, родючість якого була дуже інтенсивною в 1945, 1948, 1960 рр., а вище середнього—в 1951, 1957 і 1963, 1968 рр. Оскільки врожаї основних лісоутворюючих карпатських деревних видів — смереки і бука — не завжди збігаються, а чергуються, то білки в середньому через кожні 2 роки мають ситу зиму і в цей час посилено розмножуються, хоч коефіцієнт плодючості карпатської популяції взагалі нижчий, ніж білок, поширених в інших частинах їх великого ареалу. Ми вважаємо, що головною причиною низької чисельності білки в Українських Карпатах є невідповідність статей: в суворі й бідні кормами зими гинуть в першу чергу самці, тому навесні значна кількість самок залишається не заплідненою, а запліднені самки мають по три-чотири зародки. І. І. Турянин (1959) інакше трактує причини низької чисельності білок у Карпатах. У пізньопліоценових лісах Карпат переважала кедрова сосна, що була дуже поширеною і в ранньому антропогені, коли домінували кедрово-соснові та березові формації. За Г.В.Козієм (1950), це березово-соснова підфаза карпатської рослинності. Пізніше кедрова сосна майже випала з насаджень, що значно погіршило кормові умови білки і зумовило скорочення їх популяцій. Отже, І. І. Турянин вважає найбільш важливою причиною малої чисельності білки низьку кормову продуктивність угідь. Другою причиною є «засміченість» стада старими особинами, нездатними до інтенсивного розмноження.
Серед численних наших тварин білка найкраще пристосована до життя на деревах. Пазурі має настільки цупкі, що легко драпається по деревах з гладкою корою. У пошуках корму спускається на землю. Хутро від рудо-червоного до сірого, а в Карпатських районах зустрічається темно-бура, навіть чорна карпатська. Черево завжди біле. На деревах звіття, моху, лишайників робить круглясте кубло, з 1-2 входами. Товсті стінки кубла охороняють тварину від морозів і негоди. Трапляється, що заселяє шпаківню і дупла дятлів. Живиться насінням дерев смереки, сосни, кедра, бука, лісовими горішками, бруньками, свіжою зеленню смерек, комахами, а також яйцями і пташенятами дрібних птахів. Робить запаси на зиму з грибів і насіння. Велике значення у скрутні зимово-весняні часи мають шишки, збиті вітрами чи не вилущені шишкарями і покинуті на землі. У таких шишках зберігається насіння цілу зиму і