Xreferat.com » Рефераты по философии » Філософські традиції німецького містицизму XIV-XVI століть

Філософські традиції німецького містицизму XIV-XVI століть

людини, яка бажає лише задовольнити себе саму, а для людини, яка перебуває в Божій волі і Божій любові, є радістю робити добрі справи, які хоче Бог, і залишати осторонь злих, які йдуть супроти Бога. І для такої людини неможливо не виконати справу, яку Бог хоче бачити виконаною.

Творче начало Мейстер Екхарт бачить у стражданні: “Бог не руйнівник природи, а її будівник; Він руйнує лише те, щоо може замінити на краще. У великому стражданні Він бачить скорочення шляху того, кого Бог любить” [14;19].


2.1.2 Ідея Бога як єдності буття та пізнання

Екхарт черпав свої думки не лише з книг Отців Церкви, схоластів і античних філософів, вчення яких знав дуже глибоко (неоплатоніки Плотін і Прокл було йому особливо близькими) - він пережив ці думки, ідеї сам, і його думка просякнута вірою та любов’ю до Творця. Ідея єдності Бога і людини, природної і надприродної, домінує в духовному світі Екхарта. Єдність - метафізичний принцип, релігійний сенс життя, кінцева мета людських вчинків. Проте ця єдність, на відміну від абстрактного буття елеатів, повинна розумітися як життя. Трійця втілює, за Екхартом, вічний ритм породження любові, не виходячи за межі самої себе, залишаючись інтимною у власному крузі досконалості.

У Богові буття і пізнання реально співпадають, тому в ньому від початку присутня ідея творіння і воля творити. Інтелект Бога і його пізнання суть його буття. Екхарт часто звертається до Євангелія від Іоанна: "На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово" [10; 128], коментуючи це так: "євангеліст не говорить, що на початку було істота, і істота була Богом. Слово посилає до інтелекту як сущого в нім, слово сказане, в якому глибоко приховано і буття і небуття. Через те Спаситель і говорить: Я єсмь Істина" [14; 37]. І оскільки на початку всього було слово, в ієрархії досконалості перше місце належить пізнанню, лише потім суще і буття. Проте, можна сказати також, що “ Бог це буття, але не як створене, а таке буття, заради якого існує, наділене буттям, все інше. Тому Бог не просто буття, але чистота буття.” [14; 103] Але, якщо буття відмінне від самого Бога, тоді у вигляді чого він міг би існувати сам Бог? Відповідь Екхарта - це милосердя. Він є, оскільки є любов, що єднає і всеосяжна. Єдине, сходячи до всього зовнішнього, множинного, одиничного, ні в одній з речей не розпадається, а заповнюючи собою роз'єднане, приводить його до єдності. “Бог в своїх творіннях, без нього вони - тлінні, але сам Бог вищий за них, бо він єдиний в багатьох речах і повинен бути поза ними. Суще таке, як воно є, коли воно володіє суттю, але її не було б, якщо не було б в мисленні Бога. Буття може бути пізнане, але сам Бог не може бути виражений.” [14; 106]

Тобто, як висновок, філософія Екхарта є по суті інтенсивним релігійним переживанням. Екхарт не цікавився світом природи, а постійно звертається до Бога та душі, і в цьому відношенні близькими до нього були Діонісій та Еріугена.


2.1.3 Вчення про сутність в філософії Майстра Екхарта

В основу своєї містичної концепції Екхарт кладе вчення про сутність (Wesen), яку він ототожнює з Богом. Бог є першоосновою та сутністю всіх предметів. На противагу Томі Аквінському, який в Богові вбачає активне начало, Екхарт розглядає в божественній сутності принцип потенційності. Розуміючи Бога як певну можливість існування всього іншого буття, він вважає, що потенційне буття по відношенню до дійсного є чимось невідомим, недоступним для розуміння. Першим проявом божественної сутності Екхарт називає природу, проте сутність та природа для нього не дві різні властивості, а Єдине в одній якості. Природа та сутність так відносяться одна до одної, як світло до темної першооснови, з якої воно витікає. Тому Екхарт розуміє під природою сутність об'єктивовану, вже не потенційну, а перетворену в образ. Бог вже не потенційність, а особистість, яка сама себе визначає. Це процес, який Екхарт ототожнює випроміненням світла сонцем. Бог виводить думку про себе та про свою природу із себе самого, що є здатністю бути Отцем, думка Отця про самого себе є особистість Сина. Таким чином, в одному й тому ж самому суб'єкті відбувається через акт свідомості розподілення на дві особистості; в той же час, ці дві особистості перебувають в абсолютній єдності, що виражається єдиною волею — Святим Духом.

Екхарт каже, що «Бог є світ» і, що «Світ є Бог». Ці слова треба розуміти таким чином, що в Богові потенційно перебувають всі речі, весь світ. Процес самопрояву Бога є вічно обновлюваним актом. Світ, створений Богом в акті Божої любові, є вічним для Бога. Хоча вічним насправді є тільки триєдність Бога. А від створення ідеї світу починається час. До створення світу речей, речі перебувають в думці Сина як потенційність. Отець створив Сина, і в своїй триєдності створив ідеї речей. Син є прототипом світу, в його природі розкривається вся різноманітність ідей світу. Від милості Божої залежить перехід речі від потенції до актуальності. У вченні про речі, яких Екхарт визнає стільки ж, скільки існує окремих видів речей, Екхарт зближується з вченнями Томи Аквінського та Плотіна, але розходиться з вченням Платона, який за ідеями визнає самостійне існування.

Що стосується порядку, то тут Екхарт притримується законів, запропонованих неоплатонічною школою, а згодом і Діонісієм Ареопагітом: закону передачі життя, згідно з яким життя переходить від вищого сущого до нижчого, поступово послаблюючись; закону іманентності, згідно з яким сутність вищого полягає в сутності нижчого, а не навпаки; закону причетності, згідно з яким нижче перебуває у вищому, оскільки все, що є в ньому, подібне до вищого; закону зворотного руху, згідно з яким вже нижче має знайти спокій у вищому як в своєму початку.

Матеріальний світ, за Екхартом, створений для того, щоб людина могла пізнати Бога: душа не може безпосередньо споглядати Бога, як око не може дивитися на сонце. Як усе тварне є засобом для досягнення людиною цієї цілі, так і вона, в свою чергу, є посередником в прагненні тварного до возз'єднання з Богом. Спершу, до гріхопадіння, людина була у єдності з Боги, але зараз зв'язок з Богом порушений.

Історія світу відбувається за Божим провидінням, але це не виключає свободу волі людини. Бог не має зміни почуттів та бажань, радості та страждань, він є вічно нерухомим, завжди дорівнює собі. І його вплив на людину залежить від самих людей, від їх бажання та готовності до возз'єднання з Богом.

В питанні походженні зла Екхарт розходиться з неоплатоніками, згідно з вченнями яких причиною зла необхідно є Бог. Згідно з Томою Аквінським , Бог дозволяє людині вибирати між добром та злом, оскільки це необхідно для прояву досконалості Бога. Таким чином, Бог є непрямою причиною зла, що є необхідним наслідком його вчення про Бога як про чисту діяльність. Екхарт, за вченням якого Бог є чистою потенційністю, вбачає джерело зла в погано спрямованій свободній волі людини. З Аквінатом Екхарт погоджується в тому, що зло не має власної сутності, а є лише запереченням добра.

Існують різні ступені Богопізнання, або наближення до Бога. Наші знання про Бога, як і наші знання взагалі, не досконалі саме тому, що ми пізнаємо Його через велику кількість образів; але, чим вища Його сутність, тим менше їй потрібно образів для пізнання. Богу взагалі не потрібно образів. У стані душі, який дарується нам милосердям Божим, ми не потребуємо образів та безпосередньо споглядаємо сутність Бога. Тоді душа ототожнюється з Богом, адже тоді в ній нема нічого, окрім сутності Бога. Душа і Бог в акті споглядання суть одне. Але, хоча душа заглиблюється у вічність буття Бога, вона все ж не в змозі охопити повністю його першооснову. Бог залишає можливість повернення душі до розуміння своєї тварності. Єднання з Богом, споглядання його є єдиним засобом для розуміння Божої сутності, Божого прояву та Божої досконалості. Сили душі після такого спілкування отримують можливість нової, вищої діяльності. Вищу мету містики Екхарт вбачає не в знищенні особистості, не в пасивному занепаді, а у возвишенні душі до Бога. Згідно з його вченням, життя споглядання є засобом до життя діяльного.

Підводячи підсумок, можна сказати, що Майстер Екхарт досяг небачених висот в ієрархії ордену домініканців, перебуваючи в опозиції до схоластики, яка панувала в більшості богословських шкіл. Проповіді Екхарта мали шалений вплив на сучасників, ними захоплюються і досі. Йоганн Екхарт знаходив яскраві та влучні слова для вираження свого внутрішнього досвіду. Його жива мова, якою він користувався для передачі власного досвіду богопізнання, була предметом критики, захоплення, пародіювання, наслідування. Незважаючи на багатство одкровень в Середньовіччі, його тексти виглядають живими та яскравими. Роботи Майстера Екхарта і сьогодні цікаві не лише як філософські трактати, а як словесне відтворення унікального містичного досвіду християнина.

Найцікавішим є його епістемологічні теорії, базовані на власному глибинному досвіді. Екхарт вважав, що людина за життя зможе прийти до стану споглядання Бога в моменті єднання з ним навіть на короткий час, і в цьому моменті людина досягне вічності споглядання. В цьому стані дух перебуває в безпосередньому спогляданні Істини без будь-яких образів, тіло позбавлене зовнішніх чуттів і перебуває в тихому спокої. Споглядання Бога в образах та видіння, якими хизувалися інші містики, не мало значення для Мейстера Екхарта. Він не надавав цим видінням жодного значення, вважаючи, що образи заважають вищому спогляданню. Для містики як такої головне – пізнання сутності Бога, в чому полягає і святість, і блаженство; перед цим відступають на другий план добрі вчинки. Екхарт писав, що не окремі добрі вчинки роблять людину святими, а святість змушує людину до добрих вчинків. Якщо людина здатна чинити зло, то вона не досягла єдності з Богом. Вищий стан душі, допоки вона перебуває в тілі, є таким, коли доброчесність стає особистою властивістю душі. Істинна доброта полягає в добрій волі, яка підкорена волі Божій.

На нашу думку, потрібно підкреслити, що роздуми головної постаті німецької містики, Мейстера Екхарта, і по формі, і по філософському змісту далеко відходять від норм традиційної схоластики. Екхарт доводить до крайності ідеї християнського неоплатоніка Діонісія Ареопагіта. Роздуми Екхарта сконцентровані на Божестві, яке характеризується повнотою якостей і являється творчим джерелом світобудови.

Найбільш оригінальним аспектом вчення Екхарта є його уявлення про душу. Людина в змозі пізнавати Бога, оскільки в глибині її душі знаходиться частинка, яка єднає її з Божеством. Екхарт називає її “іскоркою”, яка є для людини орієнтиром, спрямовує її волю до самовдосконалення. Душа звільняється від розсудкового змісту, який пов’язаний зі світом відчуттів, і переходить в сферу вищого розуму, відновлюючи свій зв’язок з Богом. Душа людини стає засобом вічного народження Богом самого себе. Душа приходить до єднання з Богом.

Екхарт підкреслює відмінність двох Божественних принципів, називаючи сутність Божеством, а природу Богом.


2.2 Йоганн Таулер як перший послідовник М. Екхарта


Йоганн Таулер народився близько 1300 р. в сім'ї багатого купця Ніколауса Таулера. Рано звернувшись до внутрішнього духовного життя і відмовившись від батьківського спадку, в 15 років він вступив в домініканський монастир в Страсбурзі. Таулер здобув хорошу освіту, вчившись спочатку в своєму монастирі, найвірогідніше у Іоханна фон Штернгассена, а потім в Кельні, де став духовним учнем Майстра Екхарта, що визначило все його подальше життя. Потім, не поїхавши до Парижа для отримання магістерського звання, чого від нього всі чекали через його незвичайну обдарованість і освідченість, він повернувся в свій монастир до Страсбурга, де, за винятком короткої відсутності, він і провів все своє життя. Там він і помер 13 червня 1361г., і там же похоронений.

Зовні небагате подіями, життя Таулера було надзвичайно насиченим. Він абсолютно свідомо відмовився від отримання ступенів і побудови кар'єри усередині ордена, на що мав повне право, будучи дипломованим вчителем Священного Писання.

У Таулері дуже рано прокинувся дар проповідника, але проповідника особливого роду. Його проповіді в соборах, на площах і в численних жіночих монастирях були настільки могутні по глибині думок і відчуттів, такі близькі до життя і так відповідали настроям слухачів, що дуже швидко Таулер став одним з найвідоміших проповідників свого часу. Сам Таулер ніколи не записував свої проповіді, це робили його слухачі, записуючи їх на самі різні діалекти німецької мови, якою він услід за Мейстером Екхартом заговорив зі своєю паствою. Його проповіді побудовані за звичайним принципом: фраза з Біблії і її тлумачення. Але вибір цих фраз у Таулера абсолютно вільний і не підпорядкований циклу церковних читань, цитує він, передаючи не букву, а дух, тому цитати у нього дуже рідко бувають дослівно точні і майже ніколи не мають посилань.

Найголовнішим вчителем і безперечним авторитетом для Таулера був Майстер Екхарт. Розділяючи його погляди по суті, він завжди прагнув пом'якшити їх, щоб захистити опального вчителя від зайвих нападів. Тому довгий час багато проповідей Екхарта приписувалися Таулеру, оскільки слухачі не помічали відмінності в їх поглядах, не кажучи вже про подальших переписувачів.

Головним в містичному ученні Таулера було глибоке внутрішнє переконання, засноване як на знанні Священного Писання і вченні Отців Церкви, так і на власному досвіді релігійного життя. Як представник практичної містики і живого діяльного християнства, Таулер був далекий від якого-небудь фанатизму. Чернечій втечі від світу він протиставив завдання подолання мирського в собі. Він учив, що Царство Боже слід шукати там, де воно заховане, - в глибині душі, хоча це і вимагає від людини величезних зусиль і самообмеження: “твори зовнішнє життя силою внутрішньою, щоб зовнішнє і внутрішнє сталі єдині і щоб Царство Боже стало зовнішньою і внутрішньою реальністю.” [23; 127] Центральний пункт містики Таулера - глибина душі, яка одна може стати глибиною.

Наступний найважливіший момент - необхідність самообмеження або вміння відмовлятися від всих прихильностей і цінностей, власних бажаннь, земних або духовних, всякого знання і образів. Невимірне блаженство міститься не в діяльності, а в наданні себе волі Божій. Стань бездіяльним і безмовним, залиш себе, не покладайся на розум, зробися абсолютно порожнім - і тоді Бог заповнить цю порожнечу.

Проте в містиці Таулера, на відміну від його вчителя Екхарта, менше умоглядних спекуляцій і більше сотеріологічних мотивів. Цивільну доблесть він робив однією з неодмінних, хоча і не головних, умов досягнення Царства Божого. І в цьому розгадка його особливої популярності в подальші часи. Сам же Таулер завжди залишався правовірним католиком, для якого слідування церковним правилам було неодмінною умовою життя християнина.

В даний час відомі 84 справжні проповіді Таулера, що збереглися більш ніж в сотні рукописів. Проповіді були переважно записані черницями, рукописи багато разів переписувалися і мали широке розповсюдження в Рейнській області і Нідерландах, деякі з них сталі відомі ще до смерті Таулера. Не виключено, що він сам їх проглядав і, можливо, навіть редагував. В усякому разі, вони відрізняються набагато більшою точністю і письменністю текстів, чим записи проповідей Екхарта. На жаль, не збереглися листи, які Таулер писав своїм духовним дочкам. А про те, що такі листів було багато, свідчить лише єдиний його лист, що зберігся, із згадкою про це.

Друкарське видання проповідей Таулера з'явилося досить рано - в Лейпцігу, в 1498 р. Потім протягом двох наступних століть праці Таулера видавалися в різних містах Німеччини, Швейцарії і Нідерландів з частотою раз в 30-40 років. Примітно, що був виданий навіть переклад латиною, і це значно розширило круг його читачів, додавши до них майже всю Європу. Після такого видавничого буму слідує перерва до середини XIX в., коли з подачі Карла Розенкранца виникає поняття «Німецька містика», поновлюється інтерес до неї і починається більш менш серйозне вивчення творів містиків взагалі і Йоганна Таулера зокрема.

Проповіді Таулера вражають своєю глибиною, ясністю, енергією і незвичайною емоційністю мови, по-сучасному точної і економної у виразах. І хоча головні теми проповідей Таулера - глибинне життя душі, внутрішня людина, його перемоги і поразки, разом з цим він велику увагу приділяв повсякденному життю людини - необхідності сумлінно і неухильно слідувати своєму земному призначенню, трудитися, піклуватися про сім'ю і дітей. Таулер в набагато більшій ступені, ніж Екхарт і Сузо, може розглядатися як передвісник протестантизму. Недивно, що саме на нього посилався Лютер, реформуючи Церкву. І головне, чому він учив, - набуття Бога в собі - завдання, яке рано чи пізно може встати перед всіма і кожним, незалежно від конфесійної приналежності, і тому допомога в цьому такого вчителя, як Таулер, безцінна у всі часи.


2.3 Особистий досвід як глибоке містичне переживання Генріха Сузо


Генріх Сузо, як його називають в Росії, Хайнріх Зойзе, як його називають в Німеччині, народився 24 березня близько 1295-1297 рр. в сім’ї Бергів в Констанці (Південна Німеччина). З поваги до матері і її старовинного і знатного роду він узяв її прізвище Сузо. У 13 років, рухомий незвичайно сильним релігійним почуттям, Сузо пішов в домініканський «Острівний монастир», що знаходився там же, в Констанці. Згодом його батьки вели довгу тяжбу з монастирем, який не мав права приймати його в такому юному віці, і лише через десять років Мастер Екхарт позбавив його від постійного страху бути поверненим назад в сім'ю. Дуже здібний від природи, він до того ж здобув прекрасну освіту - спочатку в монастирі, а потім в Кельні, де потрапив під сильний вплив Майстра Екхарта, ставши його учнем і прихильником. У 1327 р., після закінчення навчання, він повернувся в свій монастир до Констанци, щоб навчати братів Священному Писанню. Довгі роки Сузо вів надзвичайно суворий спосіб життя, описаний ним в автобіографічному творі “Життя”, катуючи плоть і вдаючись до аскези. Так, в працях, пильнуваннях, молитвах, постах він провів 20 років, майже не відлучаючись зі свого монастиря. Але спокій і розміреність монастирського життя були грубо порушені в 1330р., коли він був звинувачений в єресі і притягнутий до суду. Причина була в тому, що Сузо не тільки відкрито розділяв погляди свого вчителя Екхарта, на той час вже засудженого Папською буллою, але і виступив в своїй «Книжці істини» в захист його поглядів, правда, намагаючись пом'якшити їх і представити в поетичнішій формі. Як і Екхарт, він учив набуття Бога в собі, поверненні в глибину душі, де народжується Бог, спокою і відчуженості.

У 1362-1363рр. у Ульмі він склав книгу «Exemplars»(«Зразки»), до якої увійшли тексти його творів з «Vita», «Книжки вічної Премудрості» (між 1328 і 1330), «Книжки істини» (між 1327 і 1329) і «Малої книжки листів» (11 з 28 листів, зібраних Елізабет Штагель). Окрім цього, до його творів відносяться «Великі збори листів», 4 проповіді і «Книжка любові», достовірність якої викликає суперечки і залишається недоведеною.

Все, написане Сузо, засновано на особистому досвіді, пройнято особистими переживаннями, перемогою над пристрастями, і розумінням того, що всі випробування послані йому Богом і він повинен гідно винести їх. І хоча мові Сузо бракувало похмурої сили Екхарта і ясності Таулера, вона відрізнялася дивовижною красою, чистотою і майже дитячою наївністю. Якщо Екхарта можна в повному розумінні назвати головною постаттю німецької містики, Таулера - енергетичним центром і наставником в містичній практиці, то Сузо - її серце, великий лірик, оспівувач глибокого і щирого відчуття, зверненого до одного тільки Бога. Його твори переписувалися і перевидавалися, уривки з них ставали гімнами і включалися в церковні служби. Вже в пізньому середньовіччі до нього почали відноситися як до святого, і лише в 1831г. Папою Григорієм XVI Сузо був канонізований.

Лейтмотивом «Книжки істини» стають пошуки правильного розрізнення між прагненням до «впорядкованого знання» і до «безладної свободи». Книга адресована найближчому чернечому оточенню, в середовищі якого якраз в цей час виникла небезпечна єресь, причина якої - невміння правильно розпізнавати дійсну і помилкову свободу духу, дійсну і помилкову відчуженість. Крім того, явними адресатами книги були бегари і бегінки, брати вільного духу, члени напівчернечих общин, в постійному діалозі з якими знаходився Сузо. Книга, будучи програмною для нього, малює образ досконалої людини, якою Сузо її бачить: цілком зверненою до Бога, так що між нею і Богом немає ніякої відмінності, у всьому так подібної до Христа, що Христос діє в ній, і вона діє з Христом, і дано їй все, що дане Христу.

Тобто, можна помітити, що Генріх Сузо органічно вписався у видатну тріаду середньовічних містиків Екхарт-Таулер-Сузо, продовжуючи власними доробками ту лінію, яка йде ще від Майстра Екхарта, і яку можна означити такими його словами: “ Люди говорять мені часто:”Помолись за мене.”, і я думаю: навіщо ви виходите? Чому не залишаєтесь в собі і нічого не берете із свого власного скарбу? В нас самих, по суті, вся правда. ” [14; 38]


2.4 Зло як необхідна умова саморозкриття Божественної особи у працях Якоба Бьоме


Якоб Бьоме, народився в Альтзейденберзі поблизу Герліца в 1575 р., помер в 1624 р. (24 листопада). Селянин за походженням, Бьоме в дитинстві був пастухом. Ще дитиною він виявляв схильність до мрійливості, до змішання марень і дійсності, самозаглиблення. Підлітком він був відданий в підмайстри до шевця в Герліці і згодом значну частину свого життя займався цим ремеслом. Через його підвищений інтерес до релігійних питань і містичну настроєність, він був звільнений зі своєї роботи і став мандруючим підмайстром, що жив випадковою роботою. У 1594 р. Бьоме знову поселяється в Герліці і одружується. З дружиною своєю він прожив щасливо 30 років і мав четверо дітей.

У житті його можна відзначити декілька “вузлових точок” - моментів глибокого духовного зламу. Перший такий значний перелом мав місце в 1600 р. Одного разу, сидячи у себе в кімнаті, він побачив раптово яскраве віддзеркалення сонця на олов'яній посудині. Це красиве видовище не тільки вразило його, але зіграло символічну роль в його подальшій філософії. Йому “в цю мить сенс буття таємничий відкрився” [18;690]. Він вийшов прогулятися, думаючи, що це суб'єктивна ілюзія, що проходить, але зелень, трава, весь Божий світ виглядав якось по-новому.

Через десять років він раптом знову відчув якесь внутрішнє осяяння. Цього разу він відчував нестримний потяг привести свої релігійні переживання в систематичну форму, викласти їх - не для інших, а у вигляді “меморіалу” для самого себе. Результатом цих прагнень з'явилася книга “Аврора або Ранкова зоря в сходженні”. Цей твір скоро почав розповсюджуватися в рукописах і привернув до себе увагу багатьох, а також накликав на Бьоме переслідування, викликане підступами Григорія Ріхтера, що був пастором в Герліці. Бьоме був вигнаний з міста, але його на наступний же день повернули.

У літературній його діяльності наступила перерва, але праця “ Аврора або Ранкова зоря в сходженні ” широко розповсюдилася в публіці, і біля Бьоме опинилися численні однодумці і друзі, зокрема Вольтер і лікар Кобер. Останній був учнем Парацельса. Ці два натуралісти збагатили запас знань Бьоме. Його філософський кругозір розширився, і він знов відчув потребу поділитися з іншими своїми ідеями, вважаючи гріхом перед Господом заривати в землю даний йому талант.

З 1614 по 1624 рр. триває останній період його літературної діяльності. З його творів привернули увагу: “Про три принципи”, “Про триєдність людського життя”, “Про народження і найменування всіх істот”, “Про милість”, Велика таємниця або Пояснення першої книги Мойсея”, “40 питань про душу”. У рік своєї смерті Бьоме знову потрапив у немилість богословів, від яких він почав шукати захисту при дрезденському дворі, де чотири богослови, розглянувши його твори, відмовилися засудити їх, визнаючи себе некомпетентним засуджувати те, чого вони не можуть зрозуміти.

Мрійливість, глибина відчуття, запал фантазії - ось характерні риси цього містика, мислення якого відрізняється образним характером.

Недолік освіти, недисциплінованість відчуттів і уяви сильно зменшують цінність його нелегких для читання творів, в яких, проте, просвічує величезний природний філософський талант. Гегель, що бачив в Бьоме геніальну натуру, порівнює його з прекрасним духом Арієлем з “Бурі” Шекспіра, але ущемленим, згідно

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: