Фінанси підприємств
МІНИСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ФІНАНСІВ
Курсова робота
з дисципліни «Фінанси підприємства»
Варіант № 3
Виконала: Ст. гр. ФН-06п Єгорова Д.С.
Перевірила: Акмаєва Н.В.
Алчевськ, 2008
ЗМІСТ
ВСТУП
1.1. Зміст та порядок організації взаємовідносин підприємств з бюджетами різних рівнів
1.2. Бюджетний устрій та бюджетна система України
1.3. Бюджетний період та бюджетний процес
1.4. Сутність та функції податків
1.4. Сучасна податкова система України
1.5. Фінанси підприємств – це основа фінансової системи України
1.6. Призначення та роль державних фінансів.
1.7. Основні напрями зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування в Україні
1.8. Призначення та структура фінансового ринку
2. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
2.1. Загальна характеристика бухгалтерської звітності, яка використовується для оцінки фінансового стану підприємства
2.2. Загальна оцінка динаміки і структури статей бухгалтерського балансу.
Висновок
2.3. Загальна характеристика фінансового стану підприємства.
Висновок
2.5. Аналіз ліквідності балансу
Висновок
Висновок
2.6. Аналіз обертання оборотних коштів
Висновок
2.7. Аналіз ефективності використання майна підприємства
Висновок
3. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПОЛІПШЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.
Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.
Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.
Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму грошових розрахунків, так як сучасний його стан характеризується розладом платіжно–розрахункової системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов’язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб’єкта окремо.
Від стану грошових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система грошових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків.
В сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але і вдосконалювати організацію грошових розрахунків. Беручи до уваги вищенаведене, актуальність даної роботи очевидна.
Метою курсової роботи є вивчення організації грошових розрахунків Виходячи з зазначеної мети задачами курсової роботи є розгляд сутності та принципів грошових розрахунків, вивчення документообігу при використанні різних форм готівкових та безготівкових розрахунків.
Об'єктом дослідження даної роботи є:
Методи, які були використані при роботі на курсовою роботою: спостереження, статистичний, аналітичний, порівняльний, графічний. При написанні курсової роботи були використані дані фінансової і бухгалтерської звітності, періодична література, книги, законодавчі, нормативні матеріали.
1.ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
1.1. Зміст та порядок організації взаємовідносин підприємств з бюджетами різних рівнів
Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.
Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.
В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром - прибутком.
Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами. Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.
Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.
Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами.
У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.
У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів.
Перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних організаційно-правових форм господарювання.
Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з іншими і державної власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав, - електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших. Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єктів господарювання.
На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.
У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції.
Акціонерне товариство організується на добровільних засадах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших основних фондів.
Законом України "Про господарські товариства" передбачено можливість реєстрації різних видів товариств. Особливо поширеним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків.
Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств. Характерним для них є те, що власність товариства - це спільна власність усіх його учасників.
Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу створити значну кількість невеликих підприємств з не багатьма учасниками, причому не вдаючись до акціонування.
Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промисловості, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів виробництва та результатів праці.
1.2. Бюджетний устрій та бюджетна система України
Бюджетний устрій - характеризує, яким чином побудована бюджетна система, тобто це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями влади. Бюджетна система - відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність усіх бюджетів, які формуються в даній країні згідно з її бюджетним устроєм. Основи бюджетного устрою: встановлення принципів побудови бюджетної системи; виділення видів бюджетів; розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи; організація взаємовідносин між бюджетами. Принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни і встановлюються за двома напрямами. Перший характеризує структурну побудову бюджету, другий - взаємозв'язок різних його ланок. Можливі три підходи до структурної побудови бюджету: створення єдиного для всієї країни бюджету: створення регіональних бюджетів; поєднання централізованих ідецентралізованих ланок. Принцип єдності означає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний (зведений, консолідований) бюджет, який складається і затверджується в загальному обсязі. Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що входить до складу бюджетної системи, є відносно обособленою і самостійною ланкою. Виділення видів бюджетів засновується на політичному устрої та адміністративно-територіальному поділі кожної країни. Встановлено два основних види бюджетів: центральні та місцеві. Україні центральними є Державний бюджет України і Республіканський бюджет Криму. Склад місцевих бюджетів відображає територіальний поділ країни: в Україні - області, райони, поселення. Відповідно місцеві бюджети поділяють на дві групи: централізовані (обласні, районні, міські) і бюджети базового рівня (сіл, селищ, міст, міських районів). Розмежування доходів і видатків між бюджетами є важливим елементом бюджетного устрою. Розмежування доходів може проводитись на основі двох методів. Перший - закріплення доходів за кожним бюджетом у повній сумі чи за твердо фіксованими нормативами в умовах автономності кожного бюджету. Другий метод полягає у встановленні системи бюджетного регулювання в умовах єдності бюджету, тобто у проведенні відрахувань до бюджетів нижчих рівнів, виходячи з їх потреб. Розмежування видатків засновується на призначенні того чи іншого бюджету: з центрального бюджету фінансуються видатки загальнодержавного характеру, з відповідних місцевих бюджетів - видатки регіонального значення. При цьому може застосовуватись два підходи: розподіл за територіальною ознакою (за місцем знаходження об'єкта фінансування); розподіл, виходячи з відомчого підпорядкування (фінансування ведеться з бюджету того рівня, до якого відноситься орган управління, якому підпорядкований даний об'єкт фінансування). Організація взаємовідносин між бюджетами передбачає виділення їх напрямів, видів та форм. За напрямами взаємовідносини між бюджетами поділяються на вертикальні - між бюджетами різних рівнів, і горизонтальні - між бюджетами одного рівня (в Україні тільки вертикальні). Види взаємовідносин: регламентовані законодавчими та інструктивними документами; договірні - на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління. Форми взаємовідносин: субсидіювання, вилучення коштів, взаємні розрахунки; бюджетні позички.
Бюджетна система нашої держави сформована на основі закону «Про бюджетну систему України». У ньому визначені принципи бюджетного устрою: єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності й самостійності всіх бюджетів. Однак принципи повноти, достовірності, гласності, наочності належать до бюджетного процесу, а не до бюджетного устрою і системи. Поєднання принципів єдності й самостійності просто неприпустиме. Причому принцип єдності на практиці не реалізується, оскільки єдиний зведений бюджет не складається. Самостійність же проголошується суто декларативно - реальної законодавчої бази для неї немає. Відповідно до зазначеного закону бюджетна система України включає Державний бюджет, Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, міст, селищ, сіл, районів у містах. Склад та структурна побудова бюджетної системи України відображена на схемі 22 (жирним шрифтом виділені централізовані види бюджетів, курсивом - децентралізовані):
1.3. Бюджетний період та бюджетний процес
Бюджетний процес - це організація і порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджету. Він складається з двох частин: бюджетне планування; виконання бюджету. Бюджетне плануваннявключає складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження. Це серцевина бюджетного процесу - виконується такий бюджет, який прийнято. Завданнябюджетного планування: 1) достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами і галузями; 3) збалансування бюджету. Станбюджету як фінансового плану може характеризуватись трьома показниками: перевищення доходів над видатками; бюджетний надлишок; рівновага доходів і видатків; перевищення видатків над постійними доходами - бюджетний дефіцит. Наявність дефіциту вимагає встановлення джерел його покриття, якими можуть бути: державний кредит; емісія грошей. Процедура бюджетного планування - послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Законом «Про бюджетну систему України» і на державному рівні включає такі етапи та стадії: 1. Складання проекту бюджету: направлення Верховною Радою Президенту бюджетної резолюції, в якій визначаються основні напрями бюджетної політики на наступний рік; розробка Міністерством фінансів на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвиткупрогнозного проекту бюджету; доведення прогнозних показників проекту бюджету до міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади; узгодження показників прогнозного проекту бюджету з пропозиціями міністерств, відомств та інших органів; розробка Міністерством фінансів робочого (узгодженого) проекту зведеного та Державного бюджету і подання його в Кабінет Міністрів; розгляд проекту бюджету в Кабінеті Міністрів, прийняття рішення про його схвалення і подання Президенту проекту Закону про бюджет; розгляд проекту Закону про бюджет Президентом і подання його до Верховної Ради.2. Розгляд проекту Закону про Державний бюджет України: розгляд проекту Закону про Державний бюджет в комісіях і комітетах Верховної Ради; доповідь Міністра фінансів на засіданні Верховної Ради та співдоповідь голови комітету з питань бюджету; обговорення проекту Державного бюджету на засіданні Верховної Ради; прийняття відповідного рішення про результати розгляду проекту Закону про Державний бюджет: а) затвердити Закон про Державний бюджет України; б) схвалити у першому читанні і направити на доопрацювання; в) відхилити і направити на переробку. Виконання бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків. Організація виконання бюджету покладається на Кабінет Міністрів, оперативна робота ведеться Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією і казначейством. Бюджетный период 1. Бюджетный период для всех бюджетов, которые составляют бюджетную систему, составляет один календарный год, который начинается 1 января каждый год и заканчивается 31 декабря того же года. Непринятие Верховной Радой Украины закона о Государственном бюджете Украины до 1 января не является основанием для установления другого бюджетного периода.2. В соответствии с Конституцией Украины бюджетный период для Государственного бюджета Украины при особых обстоятельствах может быть другим, чем предусмотрено частью первой этой статьи.3. Особыми обстоятельствами, по которым Государственный бюджет Украины может быть принят на иной, чем предусмотрено частью первой этой статьи, бюджетный период, являются: 1) введение военного положения; 2) объявление чрезвычайного состояния в Украине или в отдельных ее местностях; 3) объявление отдельных местностей зонами чрезвычайной экологической ситуации, необходимость устранения природных или техногенных катастроф.4. В случае принятия Государственного бюджета Украины на иной, чем предусмотрено частью первой этой статьи, бюджетный период местные бюджеты могут быть приняты на такой же период.
1.4. Сутність та функції податків
Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб до бюджету. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства. За економічним змістом - це фінансові відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають односторонній характер - від платників до держави. Податок-це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового внутрішнього продукту (ВВП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство існувати не може. Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Фінанси в цілому виконують дві функції - розподільну і контрольну. Податки безпосередньо пов'язані з розподільною функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію. Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але, головне, - надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. Поспішність означає, що податки повинні надходити до бюджету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки. Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені Законом про бюджет на поточний рік доходи будуть отримані у повному обсязі. Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі необхідна для забезпечення достатніми доходами всіх ланок бюджетної системи. У сутності кожного податку закладу регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників.
Суб'єкт, або платник податку - це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Джерело сплати податку - це дохід платника, з якого він сплачує податок. Податкова ставка - це законодавче встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.
Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні.
Процентні ставки встановлюються тільки щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вираз. Пропорційні - це єдині ставки, що не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Прогресивні - це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування.
Класифікація податків.
За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування. Податкова квота - це частка податку в доході платника. Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить вiд його доходів. За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються.
Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. За способом стягнення розрізняють два види податків - розкладні й окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні - між платниками. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Податкова система-це сукупність установлених у країні податків та механізму їх справляння.
1.4. Сучасна податкова система України
Податкова система України встановлена Законом «Про систему оподаткування», який був прийнятий вперше в 1991 р. У 1994 р. цей Закон був прийнятий у новій редакції з урахуванням змін та доповнень, які мали місце в 1992-1993 pp. Нині діє редакція з доповненнями до закону, прийнята в 1997 р. До нього включено як податки, так і інші обов'язкові платежі, що справляються в Україні, з поділом їх на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки та обов'язкові платежів включають чотири групи: прямі й непрямі податки, платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі, внески у цільові фонди.
До складу цих груп входять: а) прямі податки: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); ' - плата (податок) за землю; податок на промисел; б) непрямі податки: податок на додану вартість; - акцизний збір; мито; в) платежі за ресурси та інші обов'язкові платежі: збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету; відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг; державне мито; плата за торговий патент за деякі види підприємницької діяльності; г) внески до цільових фондів: збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; збір на страхування на випадок безробіття; збір до Державного інноваційного фонду; збір за забруднення навколишнього природного середовища. До місцевих податків та зборів належать: податок з реклами; комунальний податок; готельний збір; збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь у бігах на іподромі; збір за виграш у бігах на іподромі; збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; збір за право використання місцевої символіки; збір за право проведення кіно - і телезйомок; збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу й лотерей; збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі; збір з власників собак. У складі податкової системи України нині переважають прямі податки: в 1997 р.47% проти 44% непрямих. Основними видами податків виступають податки на додану вартість - 35%, на прибуток підприємств - 26% і на доходи фізичних осіб - 15%.
1.5. Фінанси підприємств – це основа фінансової системи України
Фінанси підприємств призначені для забезпечення їхньої виробничої діяльності. Основою фінансів підприємств є формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва. Вони виконують роль сполучної ланки між окремими циклами відтворювального процесу. Порушення в їх функціонуванні відразу ж впливають на виробництво. Недостатність ресурсів веде до падіння виробництва, а їх відсутність до його припинення. Наявність достатніх доходів створює передумови для нормального ходу відтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розподілу і ефективного використання. Саме це і є основним завданням фінансів підприємств. Фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства.
Виробнича і фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування.
Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. Амортизаційні відрахування, як фінансові ресурси підприємства, окремо не формуються, а знаходяться на поточному рахунку, куди вони надходять у складі виручки від реалізації. Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень. Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. По-перше, вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. По-друге, частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції. По-третє, до них належать залишки грошових коштів підприємства. Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам у таких формах: бюджетні інвестиції; бюджетні кредити; державні дотації; державні субсидії. Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Бюджетні кредити виступають формою фінансової допомоги підприємствам у разі тяжкого фінансового стану. Державні дотації - це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової. Державні субсидії - це виділення коштів з бюджету суб'єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм.
Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі державних інвестицій і субсидій, кредитів. Надходження з централізованих фондів характеризують внутрішньо корпоративний перерозподіл фінансових ресурсів. Ці фонди створюються за рахунок прибутку структурних одиниць корпоративного об'єднання. Кредити характеризують фінансові ресурси, які тимчасово знаходяться у розпорядженні підприємств. Кредит існує у двох основних формах. Комерційний - це придбання товарів чи отримання послуг з відстрочкою оплати. Банківський кредит полягає в отриманні позичок від банків чи інших кредитних установ. Прибуток є формою фінансових ресурсів.
1.6. Призначення та роль державних фінансів.
Головне призначення державних фінансів - сприяти через різноманітні фінансові інституції успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Досягають цього через методи і форми мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх на цілі розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів усіх ланок влади. Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином у зв'язку з відповідними об'єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист тих громадян, які з'являються на ринку в ролі споживачів - інваліди, діти, престарілі, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальну освіту, підготовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охорону здоров'я тощо. За умов ринку основними формами мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори і відрахування. Визначення об'єкта оподаткування або обчислення платежів, передбачених пільг, ставок податків і платежів, строків сплати їх, відповідальності за несвоєчасну сплату становлять механізм впливу на економічні та соціальні процеси, який окреслює роль фінансів на мікро-рівні.
При використанні ресурсів держава визначає метод фінансування витрат - пряме бюджетне фінансування, бюджетне кредитування або самофінансування. Ринкова економіка передбачає залучення коштів через випуск акцій, облігацій, різних кредитних зобов'язань. Це форма реалізації ролі фінансів у господарському механізмі держави.
Бюджет у регулюванні економічних і соціальних процесів у державі.
Призначення бюджету в державі виявляється через систему економічних відносин, структура яких така:
між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансування з бюджету; між державою і населенням у процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту; між ланками бюджетної системи при бюджетному регулюванні. Економічний зміст бюджету і його ланок розкривається в розподільчих відносинах, які за своєю сутністю дуже різноманітні й охоплюють усі рівні державного управління. Рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях - від створення до споживання - здійснюється за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає в кінцевому підсумку на формування фондів споживання і нагромадження, визначається роль бюджету в управлінні економікою. У зв'язку з цим важливе значення має постійне удосконалення системи мобілізації доходів бюджету, краще використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Діюча в Україні система взаємовідносин господарських суб'єктів з бюджетом включає податок на доходи, плату за землю, податок з власників транспортних засобів, вивізне мито, митний доход, плату за воду, податок на майно, відрахування на геологорозвідувальні роботи.
Другим важливим напрямом впливу бюджету на економічні та соціальні процеси в державі є видатки. Найзначніші суми бюджетних ресурсів призначені для формування фонду споживання. Збільшується частка коштів на капітальні вкладення та інші витрати на розширення виробництва. Важливою проблемою посилення ролі бюджету в розподільчих процесах є досягнення оптимальних співвідношень між різними ланками бюджетної системи. З загальнодержавного бюджету фінансується понад