Вексельна форма розрахунків та її використання на підприємствах
На зворотi векселя та його копiй iнспектор вiддiлу платежiв ставить напис "Взято на облiк" iз зазначенням дати взяття на облiк i облiкового номера, якi скрiплюються його пiдписом i печаткою. До облiкового номера через дефiс додається лiтера "Ф" (у разi видачi векселя пiд час ввезення в Україну майна до статутного фонду пiдприємства з iноземною iнвестицiєю) або лiтера "К" (у разi видачi векселя пiд час ввезення в Україну майна на пiдставi договору (контракту) з iноземним iнвестором про спiльну iнвестицiйну дiяльнiсть).
10.2. Погашення векселя
З метою погашення векселя векселедавець звертається у письмовiй формi до державної податкової адмiнiстрацiї з проханням зробити вiдповiдну вiдмiтку на його копiї векселя.
До заяви додаються:
- копiя векселя;
- копiя ввiзної вантажної митної декларацiї на майно;
- документи про зарахування майна на баланс пiдприємства з iноземними iнвестицiями або окремий баланс сторiн, що провадять спiльну iнвестицiйну дiяльнiсть на пiдставi укладеного договору (контракту). У разi потреби державна податкова адмiнiстрацiя має право перевiрити на мiсцi фактичну наявнiсть майна у векселедавця;
- документи про державну реєстрацiю iноземної iнвестицiї.
Пiсля встановлення факту зарахування майна на баланс державна податкова адмiнiстрацiя на зворотi копiї векселя, що належить векселедавцю, робить напис "Зараховано на баланс" iз зазначенням дати виконання, який скрiплюється пiдписом начальника (заступника начальника) та печаткою державної податкової адмiнiстрацiї. Зазначену копiю векселя векселедавець подає векселедержателю, який здiйснює погашення векселя шляхом проставлення на лицьовому боцi векселя напису "Погашено" i дати, якi скрiплюються пiдписом начальника (заступника начальника) та печаткою митного органу.
11. Місце Національного Банку України в регулюванні вексельного обігу.
Важливою умовою запобігання негативних явищ у області грошового обігу є постійне регулювання умов та порядку косвеного банківського кредитування з боку центральних банків.
Регулюючі функції Національного банку виконуються таким чином. По-перше, обмеженням представлення вексельних суд у вигляді кредитів під комерційні та фінансові векселя чи рівнозначні їм боргові зобов’язання, що виникли в результаті вже здійсненної товарної чи грошової угоди.
По-друге, введенням повсякденного чи відбіркового контролю з боку банківських установ другого рівня за обов’язковим товарним забезпеченням комерційних векселів.
По-третє, представленням жорстких гарантій, що з боку комерційних банків будуть ліквідовані усі форми економічних взаємовідносин, виконавцями фіктивних вексельних угод.
Національним банком ретельно регулюються умови обліку та переобліку комерційних векселів, передбачаються деякі вимоги до їх якості, тобто здійснюється так звана якісна дисконтна політика.
У більшості розвинених країн центральні банки переобліковують лише першокласні комерційні векселя - виставлені на основі реально здійснених угод купівлі-продажу і по яким відповідають як мінімум три особи, яких знають у банку як безперечно грошово- та кредитоспроможних. Але строк векселя, що залишається після його купівлі банком, не повинен бути більше трьох місяців.
З іншого боку, центральні банки встановлюють для комерційних банків лімітування контингенту переобліку векселів, здійснюючи так звану кількісну переоблікову політику. Коли центральному банку необхідно стимулювати, наприклад експорт, то у першу чергу право на переоблік отримують експортні векселя. У деяких країнах, наприклад у Японії, здійснюють різноманітні облікові ставки, для комерційних та зовнішньоторгових векселів та для державних платіжних паперів. Якщо необхідно “загальмувати” підвищення курсу векселів, скажімо, у будівництві, то центральний банк забороняє облік векселів підприємств цієї галузі. Аналогічна заборона може бути покладена і на операції з векселями неперспективних галузей.
Межі ліміту по обліку векселів для деяких банківських операцій були встановлені після другої світової війни у Франції, ФРН, та деяких інших країнах. У Японії за понадлімітний переоблік векселів з банків стягується штраф.
Національний банк рахує, що у даних умовах переоблік має бути мінімальним. Розрив у обігу між сферою виробництва та бюджету, з одного боку, та споживання , з другого, відсутність у країні гарно розробленого вексельного права та кредитних історій векселедавців не дають змоги Національному банку приймати на себе кінцевий ризик по вексельних угодах, так як у кінцевому рахунку погіршення якості його активів загрожує надійності грошовій системі країни. Для вирішення цієї проблеми необхідна сумісна робота з формування бази даних о векселедавцях, особливо о фактах неповертання виданих банками великих кредитів. Поки що вона не створена, практика отримання забезпечених кредитів себе оправдує.
12. Комерційні банки і вексельний обіг.
У вексельному обороті виключно важливу роль відіграють комерційні банки та їх вексельні операції. В умовах загальної недовіри до державних цінних паперів намір НБУ пожвавити ринок банківських векселів здатний не лише піднести значення і роль банківської системи, а й зробити її авторитетним гарантом банківських векселів як різновиду цінних паперів. Саме комерційні банки спроможні дати вирішальний поштовх для започаткування вексельного обороту.
Як передбачено Женевською вексельною конвенцією №358 1930 року та згідно з українськими нормативними актами комерційні банки мають право:
емітувати векселі;
виступати векселедавцем простого векселя;
акцептантами переказного векселя;
виступати одночасно векселедавцями і акцептантами переказного векселя;
векселедавцями переказного векселя, який заперечує можливість його пред’явлення для акцепту;
векселедавцями неакцептованого переказного векселя.
До цього слід додати й можливість включати власні векселі комерційних банків у загальний розрахунок суми обов’язкових резервів, що підлягають депонуванню у Національному банку України. Перевагою такого резервування є те, що обов’язкові відрахування до резервних фондів поміщаються на безвідсотковий рахунок НБУ, отже, не приносять доходу комерційним банкам, а вексель є високоліквідним активом, який формує частину обов’язкових резервів і водночас приносить дисконтний дохід.
Операції з векселями в Україні здійснюються згідно з вимогами Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” (19.06.91 р.), листа НБУ № 22001/85 від 25.02.93 р. “Про порядок проведення банками операцій з векселями”, Постанови КМУ і НБУ №528 від 10.091992 р. “Про застосування векселів у господарському обороті України”, листа НБУ №15010/48 від 22.02.95 р. та деякими іншими нормативними документами.
Найпоширенішим способом розрахунків за векселями стало їхнє інкасування в комерційних банках. Інкасо-платіж за векселем, що його отримує банк за дорученням векселедержателя. Інкасування в банках виникло із потреби отримання вексельних платежів в строк за дорученням векселедержателів. Інкасування векселів - це банківська розрахункова операція, за допомогою якої комерційний банк за дорученням свого клієнта векселедержателя бере на себе відповідальність за пред’явлення векселів платникові та отримання в указаний строк належних платежів за відвантажені на його адресу товарно-матеріальних цінностей й надані послуги і зараховує їх на рахунок цього клієнта. Оплачений вексель повертається боржникові з відповідною поміткою. У випадку несплати банк передає вексель до опротестування, а потім повертає кредиторові. Тут роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій свого клієнта.
Облік або дисконт векселів полягає в тому, що банк, обліковуючи вексель, терміново сплачує його вартість пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням вказаного у векселі строку. Економічна суть даної операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його держателем банку і перетворенні комерційного кредиту в банківський.
Процес обліку векселів виникає внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселедержателем, досить часто під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо-комерційної діяльності відчуває нагальну потребу в грошах для розрахунків з власними кредиторами. Щоб розрахуватися з власними постачальниками чи банком він, не чекаючи настання строку сплати за векселем, шукає таку організацію, яка б купила у нього чуже зобов’язання. Таким покупцем боргів і виступає комерційний банк.
Сукупність операцій комерційних банків з обліку і переобліку векселів у ринковій економіці утворює обліковий (дисконтний) ринок. Провідні позиції на цьому ринку належать НБУ. Тільки НБУ шляхом переобліку векселів, що надійшли до комерційних банків, може здійснювати рефінансування даних банків. Водночас купівля-продаж векселів не тільки дає відповідні доходи, а й забезпечує високу ліквідність вексельного кредиту. Адже куплений банком вексель практично негайно можна продати іншому банку (комерційному чи НБУ). Тому дисконтні операції відіграють важливу роль у регулюванні ліквідності балансу банку для його наступного рефінансування шляхом переобліку векселів.
Облік векселів - це купівля комерційним банком, іншим кредитним закладом векселів до настання строків платежу за ними. У даному процесі банк, купуючи вексель у свого клієнта - векселедержателя, отримує зобов’язання третіх осіб і стає утримувачем тих коштів, що мають надійти при настанні строку погашення, чим достроково повертає позичені кошти. Такий процес погашення позички за допомогою обліку векселів називається рефінансування.
Операція, за допомогою якої Національний банк облікує векселі, що їх подали і вже облікували комерційні банки, носить назву переобліку векселів. Його механізм майже цілковито відображає схему вексельної взаємодії комерційних банків з клієнтами. Переоблік векселів використовується комерційними банками для отримання готівки від НБУ для власного фінансування і у кінцевому рахунку становить одну із форм інтервенцій, які впливають на загальний обсяг грошових коштів у обігу. Провідними умовами переобліку векселів є те, що ставка переобліку складає величину загальної облікової ставки НБУ, а прийнятими до переобліку є комерційні векселі строком на 90 днів.
Операції обліку і переобліку векселів у ринковій економіці набули такого масового характеру, що дозволяють центральним банкам використовувати відповідне маніпулювання офіційною обліковою ставкою для впливу на ліквідність усієї банківської системи і загальних обсягів кредиту. Тобто тут реалізується масштабна “облікова політика”. І навпаки, в Україні немає масового вексельного обігу, а отже , бракує й обліку векселів як типової банківської операції. Це суттєво обмежує простір для діяльності НБУ у сфері кредитування розрахунків комерційних банків. Водночас дисконтні операції надають широкі можливості для творчої діяльності комерційних банків та їхніх філій, тому нерозвиненість їх засвідчує недостатній рівень розвитку комерційного кредиту, а отже, і ринкових перетворень.
Здійснюваний банком облік векселів за векселедержателями і за векселедавачами дозволяє встановити на кожну дату: чиї, на яку суму і з яким строком погашення є обліковані в портфелі банку векселі.
Операції з обліку векселів можуть супроводжуватись наданням банком вексельного кредиту. Заявки на цей вид кредиту векселедержатель подає до банку за місцем відкриття його розрахункового або поточного рахунку. При визначенні доцільності надання кредиту під облік векселів банк орієнтується на рівень платоспроможності клієнта і його можливості вчасно повернути позику.
Для підприємств, що інтенсивно використовують векселі, більш прийнятою формою вексельного кредиту є позичка, що наддається під заставу у вигляді відкритого рахунку в певному процентному співвідношенні заборгованості відносно наданого забезпечення.
Застава в умовах кредиту є способом забезпечення зобов’язань. Вона може включати речі, цінні папери, інше майно і майнові права.
Комерційний банк як заставу під наданий кредит може приймати від позичальника і векселі. При цьому вартість застави оцінюється за ринковим курсом цінних паперів, а не за номіналом.
Загальноекономічною основою кредиту під заставу векселів є їх оборот, рух. У процесі даного руху, завжди пов’язаного з нерівномірністю надходжень і видатків, в учасників господарського обороту виникають проблеми вчасності повернення кредитів. Тому, щоб мати гарантії платоспроможності платника, банк може приймати від позичальників векселя під заставу. Цим самим комерційний банк перебирає переважне (першочергове) право задовольнити свої вимоги на випадок несплати кредитованої суми без порушення судового позову.
При відкритті кредиту під заставу векселів комерційний банк може виставити позичальнику ряд інших обов’язкових вимог. Зокрема він може в кредитному договорі передбачити своїм правом вимагати:
а) одностороннього підвищення розміру процента і комісії з попередженням клієнта;
б) закриття рахунку або вимоги у будь-який час повного чи часткового погашення заборгованості або подання додаткового забезпечення;
в) погашення заборгованості клієнта з сум, які належать клієнту і знаходяться у банку в інших операціях клієнта;
г) переведення в погашення боргу сум, що надходять в оплату векселів;
д) дозволу заміни клієнтом одних векселів до їхнього строку оплати іншими.
Ломбардна операція, здійснювана у банках з векселями, складається у прийомі векселів, що мають як мінімум два підписи, в забезпечення виданих сум до їх урегулювання, а отже:
по позикам строковим по позичковим та кореспондентським рахункам;
по позичкам до востребування по спеціальним поточним та кореспондентським рахункам.
Усі аналогічні векселя забезпечуються передаточним надписом, так як хоча на базі особливого обов’язку векселя і отримуються з погашенням їхнього боргу чи з заміною іншими векселями, але банк обов’язково повинен гарантувати себе на випадок, коли пред’явник цього не зробить і банку самому прийдеться інкасувати вексель і отриманим розрахунком погасити видану позичку і нараховані проценти, а на це він може мати право тільки по передаточному надпису.
Комісійні операції, які банки здійснюють з векселями, складаються:
у прийомі простих та переказних векселів та супроводжуючих їх документів для інкасо до настання по них строку сплати, а у випадку несплати - у протесті їх;
у прийомі переказних векселів для пред’явлення їх акцепту, а у випадку неакцепта - у протесті їх;
у прийомі протестованих векселів для інкасо, але не судовим порядком, а шляхом пред’явлення їх до сплати тим особам, які вказані особою що їх довірила;
у сплаті векселів за платника - міціліанта, але не інакше, як по отриманню від попереднього покриття.
Депозитні операції чи операції депо, які здійснюють банки з векселями складаються у прийомі векселів:
на зберігання (чисте депо);
на зберігання та в управління (кваліфіковане депо);
на зберігання, в управління та розпорядження.
Акцептна операція, яку здійснюють банки з векселями, складається у тому, що банк акцептує виставлений на нього клієнтом переказний вексель при умовах, що клієнт пред’явить банку покриття до наступу строку платежу по векселю. У цій операції банк сам стає платником.
Акцептовані векселі є більш авторитетними, приймаються до оплати у першу чергу, мають вищу цінність та ліквідність. За своїм характером і наслідками акцепт, підтверджуючи зобов’язання боржника, є одним із найважливішим технічних засобів надання кредиту.
Гарантійна операція, яку здійснюють банки з векселями, складається з того, що банк приймає на себе відповідальність по зобов’язанням довірника чи у формі письмової гарантії, чи у формі авальованого векселя і таким чином видає авальний кредит.
Аваль, це вексельна запорука, в силу якої особа (авалій), яка її здійснила, приймає на себе відповідальність за виконання зобов’язань будь-якої із зобов’язаних за векселем осіб: акцептанту, векселедавця, індосанта. Поручительство може означати гарантію повного або часткового платежу. Авалій, приймаючи на себе відповідальність за виконання зобов’язання іншої особи, стає відповідачем, який відповідає за неспроможність боржника усім своїм майном.
13. Дисконт і оподаткування векселя
Дисконтом векселя називається придбання векселя до закінчення його строку, а також відсоток, який отримується придбавачем під час цієї операції.
Дисконт як відсоток вексельної суми законодавством ніколи не лімітувався. В Україні одним із перших актів, що освітлював питання дисконтування векселя, був Указ Президента України «Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України» від 14.09.1994 р. №530, пунктом 4 якого чітко вказано, що при погашенні заборгованості та інших зобов'язань, заставі і проведенні інших операцій згідно з законодавством країни норма дисконту від суми векселя не обмежується.
Пунктом 6 того ж Указу встановлено, що при обрахуванні оподаткованого доходу векселедержателя не враховуються суми зобов'язань за векселями, які прийняті на бухгалтерський облік, але не сплачені.
Державне мито на придбання вексельного бланку
Згідно з роз'ясненням Головної державної податкової інспекції України від 06.12.1995 р., суб'єкти підприємницької діяльності звільняються від сплати державного мита при придбанні вексельних бланків.
Підстава: стаття 2 Указу Президента України «Про внесення змін до Указу Президента України від 2.11.1993 р. №504» від 22.12.1994 р. № 794 і стаття 2 Указу Президента України «Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України» від 14.09.1994 р. №530.
Вартість бланків сплачується у звичайному порядку.
14. Приклади заповнення векселів
Вексель є письмовим документом. Тільки письмова форма документа, яка відповідає усім вимогам вексельного закону, може породити вексельні правовідносини.
14.1. Реквізити переказного векселя.
1. Найменування — «переказний вексель», а також вексельну мітку, яка позначається у бланку словом «Вексель». Відсутність вексельної мітки перетворює вексель на звичайне боргове зобов'язання. У бланках, що використовуються на території України, така відмітка вже передбачена в тексті.
2. Простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму грошей — вексельний наказ. Усяка умова, яка прямо чи не прямо ставить під сумнів безумовність вексельного зобов'язання, буде вважатися ненаписаною. Наприклад, у векселі з формулюванням «платіть ... за контрактом такому-то», або «заплатіть по факту поставки продукції» ця умова буде вважатися ненаписаною.
3. Строк платежу. Відрізняють такі строки платежу:
За пред'явленням. Платіж повинен бути призведений за пред'явленням векселя, що оговорюється фразою «за пред'явленням». У цьому випадку день пред'явлення є і днем платежу. Якщо у векселі не обумовлені строки пред'явлення (наприклад, «за пред'явленням, але не пізніше 20 вересня 1996 р.»), вважається, що вексель повинен бути пред'явлений до платежу на протязі року з дня його складання.
В стільки-то часу від пред'явлення. Запис у тексті векселя у цьому випадку має такий вигляд: «Платіть через 21 день від пред'явлення». Використання вказаного строку робить дуже важливим день пред'явлення, тому що від нього починається відлік строку платежу. Днем пред'явлення вважається відмітка платника на векселі про згоду на оплату (акцепт) або дата протесту з цього приводу. Вексель строком в стільки-то часу за пред'явленням повинен бути пред'явлений до платежу на протязі року з дня його складання, якщо інше не обумовлене у самому векселі. Для цього необхідно заздалегідь пред'явити вексель платнику з тим, щоб остаточний строк пред'явлення не виходив за межі річного строку. Наприклад, якщо вексель виданий 1 червня 1996 р. «через місяць від пред'явлення цього векселя», вексель повинен бути пред'явлений вказаним вище порядком не пізніше 1 травня 1997 р.
В стільки-то часу від складання. Відлік часу починається з наступного дня після дати складання векселя. Строк платежу вважається таким, що настав, у останній день, вказаний у векселі, а не на наступний після нього. Якщо строк платежу визначається місяцями від дати складання, то настає в те число останнього місяця, яке відповідає числу написання векселя, а якщо такого числа немає, то в останнє число цього місяця. Наприклад, за векселем від 31 січня 1996 р. на один місяць строк платежу настав 29 лютого 1996 р. Якщо строк платежу призначений на початок, середину, кінець місяця, то під цим маються на увазі перше, п'ятнадцяте і останнє число місяця. Фрази, що відповідають умовам платежу в стільки-то часу від складання, мають вигляд: «Оплатіть вексель через 3 місяці» або «Строк 2 місяця з дня виставлення».
На визначений день. У даному випадку у векселі вказується конкретна дата платежу.
Строк платежу — неробочий день. Платіж за таким векселем повинен бути здійснений у перший наступний робочий день.
Переказні векселі, що містять будь-яке інше визначення строку платежу недійсні. Якщо у векселі строк платежу не вказаний, то він вважається векселем з платежем за пред'явленням.
4. Вексельна сума вказується з такою визначеністю, яка виключає сумніви щодо її розміру. Вексельна сума повинна бути точно вказана у тексті векселя цифрами та прописом. Валюта платежу, вказана цифрами — наприклад, гривня, рубль, долар США і повинна бути ідентична валюті вексельної суми, вказаної прописом. У випадку різних значень суми, вказаної цифрами і прописом, вірною вважається сума, вказана прописом. Буде недійсним вексель, у якому сума вказана в таких висловах: «Платіть залишок мого рахунку у Вас», «Платіть не вище 10 млн.гривень», «Платіть від десяти до п'ятнадцяти мільйонів гривень» або «Платіть по 1 млн. гривень щомісячно». Якщо у векселі присутні декілька сум, то він вважається виписаним на меншу. Ніякі виправлення вексельної суми не дозволяються навіть оговорені підписом векселедавця.
У переказному векселі, який підлягає сплаті строком за пред'явленням або в стільки-то часу від пред'явлення, на вексельну суму можуть нараховуватися відсотки, так як неможливо вирахувати суму відсотків за вексельний кредит заздалегідь. Процентна ставка у таких випадках повинна бути вказана у векселі під сумою, написаною прописом у протилежному випадку вона вважається ненаписаною. Відсотки розраховуються з дня складання переказного векселя, якщо не вказана інша дата. В інших (фіксованих) строках сплати векселя процентна оговірка вважається ненаписаною.
Якщо вексель оплачується через стільки-то часу від пред'явлення, то використовується таке формулювання, наприклад, «Платіть через 15 діб від пред'явлення...1000 гривень разом з 30% річних, які будуть нараховані з 15 травня 1996 р.».
5. Найменування та адреса платника або боржника (трасата). Для юридичної особи використовується її найменування, під яким вона офіційно зареєстрована, із зазначенням у векселі її адреси.
6. Місце платежу. Воно може відповідати місцю знаходження платника, вказаного у векселі, місцю знаходження третьої особи.
Вексель вважається недійсним, якщо вказані декілька місць платежу.
7. Найменування отримувача платежу, якому або за наказом якого повинен бути здійснений платіж. Якщо платіж призводиться на особу, яка видала переказний вексель, тобто векселедавця, то на ньому пишеться: «Платіть ... на мою користь» або «Платіть ... за нашим наказом».
8. Місце і дата складання векселя і вексельна дата. Векселі з нереальними датами складання або в яких відсутні відмітки про дату складання вважаються недійсними.
Місцезнаходження векселедавця і місце складання векселя можуть не співпадати. Якщо місце складання не вказане, ним вважається місце знаходження векселедавця (трасанта). Якщо і цього у векселі немає, то він вважається недійсним. Місцем складання не можуть бути неконкретні географічні пункти, наприклад, «Київська область».
9. Підпис векселедавця (трасанта). Включає в себе повне найменування, код ЄДРПОУ, місцезнаходження векселедавця і два підписи уповноважених осіб (директора і головного бухгалтера), а також печатку юридичної особи. Відсутність підпису не тільки лишає документ вексельної сили, але й сили зобов'язання взагалі.
10. Простий вексель відрізняється від переказного найменуванням «простий вексель», а також відсутністю зазначення платника, тому що по формі простого векселя платником є векселедавець.
Документ, в якому відсутній будь-який із обов'язкових реквізитів, не має сили простого векселя, за виключення таких випадків:
- простий вексель, строк платежу по якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленню;
- якщо відсутнє особливе зазначення, місце складання документа вважається місцем платежу;
- простий вексель, ще не вказує місце його складання, розглядається як підписаний в місці, зазначеному...
11. Недотримання вексельної форми, що вимагається законом, позбавляє документ сили векселя і перетворює його у письмове доручительство, яке регулюється відповідними нормами цивільного права.
14.2. Практичні рекомендації щодо заповнення векселів.
Мова складання
У відповідності до Закону України «Про мови в Україні», введеним в дію постановою Верховної Ради України №8313-11 від 28.10.1989 р., зі змінами згідно із Законом №75/95 від 28.02.1995 р., державною мовою нашої країни є українська мова. Російській мові наданий статус мови міжнаціонального спілкування.
Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що у роботі державних і суспільних органів, підприємств, установ та організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони, сільські та селищні Ради, сільські населені пункти, їх сукупність), можуть використовувати як українську мову, так і їх національні мови. У випадку, якщо громадяни іншої національності, які складають більшість населення вказаних адміністративно-територіальних одиниць, не володіють у належному обсязі національною мовою, а також коли у межах цих адміністративно-територіальних одиниць компактно проживає декілька національностей, може використовуватися українська мова або мова, придатна для усього населення, в роботі державних і суспільних органів та організацій.
Як показує текстуальний аналіз законодавчої норми, альтернатива використання мов при складанні підприємством векселя обмежена.
Враховуючи обіговість векселя як цінного паперу на усій території України, можна зробити висновок: вексель повинен бути складений, індосований, акцептований та авальований на українській мові.
Додаткові вимоги до підпису учасника вексельного обігу
Серед обов'язкових реквізитів векселя, перелічених у пункті 1 Положення про переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.1937 р. №104/1341, визначений підпис того, хто видає вексель. Такою ж є вказівка у пункті 13 Положення про те, що індосамент повинен бути підписаний індосантом, у пункті 25 і що простий підпис платника має силу акцепта, у пункті 31 і що аваль підписується авалістом.
Інші нормативні акти і положення діловодства нашої країни вимагають наступних доповнень до міжнародних стандартів:
а) усі вексельні записи повинні бути підписані двома уповноваженими представниками векселедавця, акцептанта, аваліста або індосанта, якими визнаються керівник і головний бухгалтер підприємства (див. розділ 2 Правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р. №528).
У відповідності до пункту 6 Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженого Головою НБУ 25.02.1993 р., і пунктом 17 листа Управління платіжних систем НБУ «Про роботу установ банків в Україні у зв'язку з оформленням заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України векселями» від 22.09.1994 р. №193 уповноваженими особами підприємства визнаються особи, зразки підписів яких внесені в банківські картки зразків підписів. У вексель вносяться повне і правильне найменування посад і прізвищ учинивших підписи осіб;
б) усі вексельні записи повинні бути засвідчені печаткою підприємства. У відповідності до вимог Закону України «Про підприємства в Україні» печатка містить повне найменування підприємства. Відтиск на печатці і зазначене у векселі найменування учасника вексельного обігу повинні співпадати, у протилежному випадку виникає загроза перервати індосаментний рядок. Скорочення у найменуваннях можуть носити тільки загальноприйнятий характер;
в) векселедавець, акцептант, аваліст і кожний індосант повинні вказати свою повну адресу (місцезнаходження органу управління), у протилежному випадку ускладнюється реалізація права векселедержателя на стягнення вексельної заборгованості, особливо при опротестуванні векселів і пред'явленні арбітражного позову;
г) векселедавець, акцептант, аваліст і кожний індосант як учасники розрахункових відносин повинні вказати свій код у відповідності до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, передбаченим постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р.
Виходячи із вищезазначеного, вексельний запис про векселедавця виглядає таким чином:
Приватне підприємство «Весна»,
код ЄДРПОУ 123456789,
253047, м. Київ, вул. Молодіжна, д.47, к. З
Директор АБ.Вознюк
Гол. бухгалтер 3.1, Котова
м.п.
15. Характеристика підприємства та приклад використання векселю на підприємстві.
Найменування – фірма «Лідія».
Адреса – Київська область, Білоцерківській район, м. Узин, вул.. Червоноармійська, 189
Форма власності – приватна.
Система оподаткування – традиційна. Платник ПДВ – 3 роки.
Основний вид діяльності – зберігання та переробка б/у шин та гумововмістких відходів, оптова торгівля сировиною для хімічної промисловості.
Наявність матеріальних активів – земля у приватній власності, споруди, вантажний автомобіль.
Наявність нематеріальних активів – право на користування земельною ділянкою, ліцензія на переробку б/у шин та гумововмістких відходів, право на винахід.
Наявність капітальних вкладень – вкладення в устаткування для переробки, але не встановленого.
Постачальники– заводи Гумовотехнічних виробів, Тепломережа, Укрзалізниця, фізичні особи та багато інших.
Основні покупці – заводи Гумовотехнічних виробів.
Для закінчення та монтажу обладнання для переробки б/у шин та гумововмістких відходів необхідно закупити додатково обладнання. На момент закупки у фірми брак обігових коштів, тому керівництво фірми приймає рішення використати безвідсотковий вексель при розрахунках з нерезидентом, який постачає необхідне обладнання.
Фірма «Лідія» 01.04.2004р. отримує від нерезидента фірми «Страйс» обладнання, контрактна вартість якого – 32 тис. дол.. США. Курс НБУ на 01.04.04 р. – 5,03 грн./1 дол. США. Сума ввізного мита (5% від митної вартості) – 8048 грн., митного збору (0,2% від митної вартості) – 321,92 грн., ПДВ – 33801,6 грн. ( (32 тис. дол.. США * 5,03 грн./1 дол. США + 8048 грн.) * 20%).
Фірма «Лідія» виписує простий вексель на суму заборгованості, який