Xreferat.com » Рефераты по финансовым наукам » Особливості оподаткування в Україні: становлення та розвиток

Особливості оподаткування в Україні: становлення та розвиток

основних фондів), вводиться митний тариф, що значно підвищило прибуток держави з митних зборів (з 8 до 15% усіх державних прибутків).

30 квітня 1885 р. за проектом міністра фінансів Миколи Христофоровича Бунте при казенних палатах вводяться посади податкових інспекторів. Вони займалися контролем за господарською діяльністю та розмірами одержаних прибутків, викривали зловживання при зменшенні у звітах реальної суми прибутків. Були введені також посади податкових ревізорів, які контролювали діяльність місцевих установ та податкових інспекторів, (Додаток Ж) [29].

Завдяки всім цим заходам, уряду вдалося збільшити податкові надходження, створити перевищення експорту над імпортом, розширити запаси золота. Все це сприяло проведенню грошової реформи 1895-1897 рр., яку підготував та впровадив у життя міністр фінансів Сергій Юлійович Вітте. Фактично Вітте зробив те, що не змогли зробити його попередники: ввів золотий грошовий обіг, забезпечивши тим самим майже до першої світової війни країну твердою валютою та надходження іноземних капіталів. Паперовий рубль був зрівняний із золотим. Було створено бездефіцитний бюдж Крім того, Вітте різко збільшив оподаткування, особливо непряме. 1894 р. він ввів винну монополію, яка невдовзі стала одним із головні джерел надходжень до бюджету (до 26,5% доходів до казни).

П'ятим етапом є податкове законодавство України у сфері культури та розваг на початку XX ст.

Сфера культури і розваг та питання взаємин з державою (зокрема в контексті оподаткування) для нинішньої України є проблемою не новою, законодавче ще остаточно не вирішеною та не вдосконаленою. Це й не дивно, адже законодавча база оподаткування у цій галузі почала формуватися відносно недавно. Втім Україна має історичний досвід такого податкового законодавства. Його зародження припадає на початок XX ст., коли організація культурного відпочинку і масових розваг громадян стала комерційною справою, отримавши загальну назву "прилюдні вистави та гулянки" [35].

Податок на всі платні прилюдні вистави і гулянки вперше на терені підросійської України (як і на всьому обширі Російської імперії) було запроваджено законом від 5 травня 1892 року на користь добродійного "Відомства, учрежденнаго Императрицей Марией". Оподаткуванню підлягали всі спектаклі, концерти, бали, маскаради тощо; у театрах і цирках, клубах і садах, різні виставки (крім сільськогосподарських), ярмарки з музикою, приватні музеї (за винятком лекцій, народних читань тощо), перегони, біги, звіринці, тири, каруселі та гойдалки. Такий збір стягувався шляхом продажу марок, що наклеювалися на квитки і розподілялися за ціною на п'ять розрядів (2, 5, 10, 25 та 50 коп.). Контроль за цим покладався на поліцію, а продаж марок провадився скарбницями.

Під час Першої світової війни законом від 22 листопада 1915 року в Російській імперії було запроваджено тимчасовий військовий податок, який разом із добродійним збором був завеликим. Такі заходи влади призвели до занепаду, зокрема театральної діяльності, і тому вже 30 серпня 1916 року його було зменшено, проте не відмінено. Одна полонина такого податку надходила до державної скарбниці як військовий податок, а інша на користь "Водометна, учрежденнаго Императрицей Марией". Особи, які порушували цей закон, каралися штрафом у розмірі встановленого збору, що збільшувався у 30 разів [29].

Після Лютневої революції 1917 року в Росії Тимчасовий уряд не змінив вищезазначені збори. З утворенням у Києві в березні 1917 року Центральної ради, а пізніше і її виконавчого органу - Генерального Секретаріату як уряду автономної (пізніше - федеративної) республіки в Української Народної Республіці де-юре діяло загальноросійське фінансово-податкове право. (Додаток З). Таким чином, вищеозначені закони від 22 листопада 1915 року та від 30 серпня 1916 року зберігали юридичну силу на території України. Втім занепад під впливом війни і революційних подій у 1917 році тогочасної "індустрії розваг", порушення системи податкових зборів як на державному, так і на місцевому рівнях обумовили практичне нівелювання податкових надходжень до скарбниці. За таких умов наприкінці 1917 року у Києві міська дума встановила власний податок на окремі театри столиці, що викликало обурення національних діячів культури. Ситуацію ускладнила боротьба різних громадських органів, які прагнули набрати владної чинності як у містах, повітах, краях, так і в державі. Крім того, власні розпорядження щодо оподаткування закладів культури здійснила Рада солдатських депутатів.

На зміну Українській Народній Республіці прийшла Українська держава у формі Гетьманату генерала Павла Скоропадського.

Новостворений український уряд на чолі з Федором Лизогубом більш практично підійшов до державної розбудови у різних сферах господарського і культурного життя країни, у тому числі і до взаємовідносин так званих видовищних заходів і закладів та проблеми їх оподаткування. За Гетьманату в Україні відбулася відносна стабілізація економіки і фінансової системи. Національна валюта зміцнила своє становище тощо. Такі ознаки стабілізації поряд із поверненням гетьманом права на приватну власність й ініціативу, сприяли відродженню і збільшенню в країні приватних закладів культурного відпочинку, розваг тощо. В Україну, особливо до Києва, масово потягнулися представники заможних класів з Петрограду, Москви та інших російських міст.

Те що сьогодні називається індустрією розваг (щоправда на початку XX ст. цей процес важко кваліфікувати як "індустрію" з огляду на рівень суспільно-економічного розвитку), вже тоді давало немалий зиск її діячам, які згідно з чинним законодавством змушені були частину своїх прибутків віддавати державі.

Невдовзі законопроект, поданий Міністерством фінансів, було розглянуто заступниками урядових міністрів (журнали малої ради міністрів від 27, 28, 30, 31 травня та 3, 4 червня 1918 р.), які постановили:

"Законопроект ухвалити з тим, щоб половина надходжень від зазначеного податку грошей була в рівних частинах призначена на потреби народної освіти і державного опікування" [41].

14 червня 1918 року Закон про оподаткування прилюдних вистав та гулянок було затверджено Гетьманом Павлом Скоропадським. Розмір цього податку встановлено пояснювальною запискою міністра фінансів, наступний: з квитків, ціною менше 50 коп. - 5 коп., з 50 коп. до 1 крб. - 10 коп., з 1 крб. до 1 крб. 50 коп. - 20 коп., від 1 крб. 50 коп. до 2 крб. - 35 коп., з 2 крб. доЗ крб. - 50 коп., від 3 крб. до 4 крб. -- 80 коп., з 4 крб. до 5 крб. - І крб., від 5 крб. до 8 крб. - І крб. 50 коп., з 8 крб. до 10 крб. - 2 крб., а з квитків, що коштують більше 10 крб. - 1/5 вартості всього квитка.

Закон встановлював, що "податок з прилюдних вистав та гулянок і пеня за невиплату податків, що збираються у розмірі, який установлено законом 22 листопада 1915 року та 30 серпня 1916 року надходять до прибутку Державної скарбниці".

"Постанова Фінансової палати, - як зазначав § 8 Закону "Про оподаткування прилюдних вистав та гулянок" - за порушення законів про податок з прилюдних вистав та гулянок у розмірі не більш 200 карбованців вважається остаточною і виконується владою Фінансової палати в беззаперечному порядку" [2].

Що стосується українських театрів, то уряд гетьманату з метою допомоги у становленні та розвитку багатьом з них надав статус державних (у тому числі й вищезазначеному театру Садовського). Це дало можливість театрам отримувати значні на той час грошові асигнування з Державної скарбниці, що широко відомо сьогодні з наукової і популярної літератури про здобутки уряду Гетьмана Павла Скоропадського на ниві науки, освіти, культури і мистецтва.

Павло Скоропадський змушений був зректися влади в оточеному військами Директорії Кисві, яка одразу після своєї перемоги проголосила відновлення Української Народної Республіки. Згідно з зазначеним законом усі театральні видовища у сфері оподаткування поділялися на три групи, а саме на тих, що звільнялися від оподаткування:

а) всякого роду українські вистави;

б) сільські народні вистави;

в) робітничі вистави;

г) кіно та театральні вистави, в яких завжди демонструються фільми з українськими написами й театральні вистави - українські концерти (ті, в яких текст до виконання, афіші, програми викладалися українською мовою), видовища, гулянки, улаштовані коштом і засобами державних і громадських культурно-освітніх, мистецьких чи наукових закладів, а не приватних підприємців [41].

5 % театрального збору встановлювалося для видовищ, які мають культурно-освітнє й художнє значення, а саме:

а) оперні вистави;

б) драматичні вистави у тих театрах, що ставлять у вечір тільки одну виставу;

в) симфонічні концерти;

г) балетні вистави.

20 % податку сплачувалося з вистав "що не мають культурно-освітнього чи художнього значення", а саме:

а) всякі вистави, видовища й розваги, улаштовані в ресторанах, кафе-шантанах, кабаре і всяких інших закладах ресторанного характеру;

б) кінотеатральні вистави;

в) мініатюри;

г) фарси;

д) опереточні (опереткові) вистави; е) літні садові гуляння з виставами характеру иар'єте. Як видно, закон мав виразний соціальний і національний характер і був далекий від досконалості, через що Директорії невдовзі довелося його скасувати для доопрацювання [12].

Невдовзі у січні 1919 року Директорія під тиском наступаючих більшовицьких військ евакуювалася з Києва, а Україну охопила кривава громадянська війна, що в підсумку закінчилася крахом української державності. З 20-х років розпочався новий радянський період вітчизняної історії з новим соціально-політичним, економічним ладом, з новою формою господарської, грошової податкової системи тощо початку XX ст.


1.2 Функції податків та принципи оподаткування в Україні


Вітчизняна фінансова наука при вивченні природи податку традиційно приділяє значну увагу дослідженню проявів конкретних функцій цієї категорії, без визначення яких неможливе розкриття суспільного призначення податків.

Функції податку — це вияви його сутності в дії, спосіо вираження його властивостей [21].

Виходячи із сутності податку як категорійного поняття та враховуючи те, що податки виступають необхідним елементом централізації частини вартості національного продукту в бюджеті для державних суспільних благ і засобом перерозподілу цієї вартості, можна визначити дві функції цієї категорії: фіскальну і розподільчо-регулюючу ( Додаток И).

Вказані функції мають об'єктивний характер та існують з моменту виникнення податків. Але конкретні прояви їх рис пов'язані з умовами суспільного розвитку. Тому пошук основних функцій це хибний шлях дослідження податків як економічної категорії [3].

Спочатку податки в усіх державах вводились з метою виконання фіскальної функції, тобто забезпечення держави джерелами грошових коштів для фінансування державних витрат. Пізніше держави більшою чи меншою мірою почали використовувати податкові ставки і податкові пільги з метою регулювання соціаль-но-скопомічни процесів, і податки почали виконувати регулюючу функцію, тобто впливати на відновлення (стимулювати чи стримувати його темпи, збільшувати чи зменшувати нагромадження капіталу і платоспроможний попит населення) і сприяти рішенню різноманітних соціальних завдань (таких, як захист низь-кооплачуваних осіб, перерозподіл доходів для забезпечення соціальне незахищених верств населення, здійснення ефективної демографічної політики).

Однак на сучасному етапі розвитку і модернізації механізмів оподаткування відбувається свого роду диверсифікація функціонального призначення фіску, тому на теоретичному рівні у складі основних податкових функцій можна умовно виділити певні під-функції залежно від того, на реалізації якого з аспектів впливу оподаткування акцентується увага або прояв якого ефекту в межах головної функції є найбажанішим у конкретній соціально-економічній ситуації.

Такий підхід, по-перше, суттєво не ускладнює понятійного апарату фінансової науки. По-друге, дає змогу чітко і з достатньою мірою деталізації зрозуміти специфічне призначення податків як самостійного фінансового явища і водночас уникнути концентрації уваги на дії податків, що мас "побічні, зовнішні для фіску соціальні наслідки" [21].

Так, суть фіскальної функції полягає в тому, що з допомогою податків формуються фінансові ресурси держави. Фіскальна функція забезпечує об'єктивні умови для утворення матеріальної основи функціонування суспільства. За її допомогою реалізується велика частина суспільного призначення податків, проявляються конкретні форми утворення грошових фондів держави, які забезпечують виконання покладених на неї функцій. Податки виступають основним (найважливішим) джерелом доходів бюджетів різних рівнів. Об'єктивне існування податків як основного джерела доходів передбачає:

а) надходження їх рівномірно в календарному розрізі (рівнона-пруженість);

б) стабільність надходження;

в) податки повинні рівномірно надходити на всіх територіальних рівнях.

Що ж до інтерпретації фіскальної функції, то в сучасній фінансовій літературі спостерігається використання змішаної марксистської і немарксистської наукової термінології. Так, одна група науковців і практиків вважає, що податки акумулюють у бюджетних фондах держави частину створеного національного доходу (вартості необхідного і додаткового продукту). Друга вже застосовує понятійний апарат західної економічної науки, де податки виступають частиною вартості ВВП чи ВНП, а третя комбінує обидва підходи. Таку дещо заплутану ситуацію в науці у перехідний період ми розцінюємо як об'єктивно неминучу. Адже фінансова наука також переживає трансформацію. Так чи інакше держава, будучи учасником розподільних процесів, примусово відчужує у вигляді податкових вилучень частину вартості створених у суспільстві благ (продукту) для формування своєї казни, що доводить тісний взаємозв'язок між податковими функціями [8].

Розподільчо-регулююча функція полягає в тому, що за допомогою податків відбувається перерозподіл вартості валового внутрішнього продукту між державою та її суб'єктами і через елементи податку (об'єкт, суб'єкт оподаткування, ставка податку, податкові пільги тощо) держава в змозі регулювати вартісні пропорції такого розподілу. Змінюючи пропорції функціонування ресурсів в економіці, оподаткування суттєво впливає на процес виробництва, нагромадження капіталу, інвестування, платоспроможний попит і пропозицію. Завдяки податкам держава отримує можливість регулювати різні аспекти соціально-економічного життя на макрорівні, а на мікрорівні - впливати на конкретну поведінку платника податків. Так, маніпулюючи пропорціями та режимами вилучення в суб'єктів господарювання або домогосподарств частки їх доходів, податок може відповідно міняти напрями їхньої діяльності.

З наведеного визначення випливає, що застосування терміна "розподільчо-регулююча функція" є найдоцільнішим, бо він точно розкриває зміст цієї функції, механізм її вияву, підкреслює органічне поєднання розподільчого призначення з регулюючим впливом оподаткування. Крім цього, "амортизуючи" кризові явища, усуваючи диспропорції в ринковій економіці та сприяючи раціональнішому використанню виробничих факторів, ця функція стабілізує і розширює податкову базу і відповідно забезпечує успішне здійснення фіскальної функції, а це ще один аргумент на користь тісного взаємозв'язку та взаємообумовленості фіскального і регулюючого аспектів функціонування податків.

Сьогодні, поряд з переліченими, виокремлюють стимулюючу функцію податків. Однак, зауважимо, податкове стимулювання -один із наслідкови.х ефектів розподільчо-рсгулюючого впливу податків на економічну діяльність, а тому стимулюючу дію оподаткування слід розглядати як підфункцію регулюючої функції [3].

По-перше, сам термін "регулювати" означає вносити певний порядок у якусь діяльність, спрямовувати розвиток (чи зміну) чого-небудь у певне русло. Керуючись таким тлумаченням, слід вважати, що "регулювання" поєднує в собі і стимулювання, заохочення, прискорення, посилення, спонукання до дії чи до певних змін процесів, явищ, і рсвсрсний вплив - стримування, сповільнення, послаблення, обмеження.

По-друге, заперечення стимулюючої здатності або, навпаки, виокремлення самостійної стимулюючої функції податків значною мірою зумовлені психологічними факторами. Так, депресивність вітчизняної системи оподаткування щодо підприємницької та інвестиційної активності породжує заперечення будь-якої стимулюючої дії податків взагалі. З іншого боку - применшення їх значення в дирсктивно-плановій економіці радянського типу і зростання ролі оподаткування на нинішньому етапі соціально-економічного розвитку країни іноді викликають певну гіперболізацію його значимості як стимулятора економічного зростання. Західні вчені до дослідження регулюючого впливу фіску на соціально-економічні сторони життя суспільства підходять із виважених позицій, без надмірних емоцій. Адже циклічність розвитку зрілих ринкових економік- потребує використання податкового механізму не тільки для економічного пожвавлення, а й для захисту від "перегріву" господарської кон'юнктури ринку (кризи перевиробництва).

По-третє, говорити про виконання податками окремої стимулюючої функції недоречно через тс, що конкретні заходи,податкової політики впливають на економіку опосередковано, через процеси розподілу і перерозподілу вартісних пропорцій ВНП. Тому між застосуванням форм податкового заохочення платників податків та виявом результатів їхнього впливу минає певний час. Інколи внаслідок наявності останнього економічна ситуація змінюється настільки, що податкове стимулювання не лише втратить доцільність, а й може стати деструктивним фактором. Крім цього, сам стимулюючий вплив матиме суперечливий характер, викликаючи поряд із позитивними ефектами негативні. Інакше кажучи, скономічну реакцію суб'єктів господарювання на зміну податкового механізму спрогнозувати дуже важко, бо вона залежить від низки інших чинників, які можуть впливати на цей механізм, суттєво віддаляючи його від початкового задуму.

Із з'ясування сутності податків та єдності їх функцій випливає важливий у теоретичному плані висновок про те, що специфічне суспільне призначення податків знаходить своє вираження не в існуванні кожної функції окремо, а лише в їх єдності.

Справляння податку пов'язано з вартісними пропорціями розподілу ВВП та національного продукту. Причому держава через конкретні ставки та пільги може регулювати ці вартісні пропорції розподілу. Іншими словами, податки - це інструмент державною втручання в економічні процеси та розподільчі відносини, що мають місце у суспільстві (Додаток І) [21].

Використовуючи такий інструмент, держава повинна оптимально враховувати інтереси трьох сторін оподаткування:

• держави;

• платників податку;

• громадян - виборців, які отримують суспільні блага;

Соціально-економічний характер податку виявляється в одночасному існуванні податку як фіскального інструменту формування дохідної частини бюджету, а також як інструменту економічного регулювання вартісних пропорцій розподілу ВВП та національного продукту. В цьому і виявляється природа податну.

Труднощі пізнання природи податку пояснюються тим, що податок - це одночасно економічне, господарське і політичне явище. Російський економіст М. М. Алексєєнко в XIX ст. відзначив цю особливість податку: "З одного боку, податок - один із елементів розподілу та перерозподілу... З другого боку,- запровадження, справляння та використання податків є однією із функцій держави" [5].

Теоретично економічна природа податку полягає у визначенні призначення податку, об'єкта оподаткування і джерела сплати, а також визначення того впливу, який чинить податок у кінцевому підсумку на суб'єктів оподаткування і на всю економіку - як одне ціле. Тому основне завдання пізнання природи податків - простежити еволюцію уявлень про природу податку під впливом учення про державу.

Принципи оподаткування як складова частина податкової політики держави та базис для побудови системи оподаткування

Із проголошенням незалежності Україна стала на шлях самостійного розвитку з метою побудови ефективної, соціальне орієнтованої ринкової економіки. Це період становлення податкової системи, в основу якої було покладено класичну схему податків, характерну для країн із розвиненою ринковою економікою. Становлення податкової системи України відбувалось на тлі системної перебудови економіки, спаду виробництва, загострення соціально-економічної ситуації. Для забезпечення необхідних надходжень до бюджету акцент у побудові системи оподаткування було зроблено на фіскальній функції, проте не набула належного розвитку її регулююча функція. Тому проблема побудови ефективної податкової системи залишається однією із найактуальніших у процесі становлення ринкових відносин і закладення підвалин для економічного зростання [21].

Побудова системи оподаткування починається із визначення його принципів, того базису, на якому надалі ґрунтуватиметься податкове законодавство. Безумовно, податкову систему можна вважати ефективною за двох умов:

1) спроможність фінансове забезпечити виконання необхідних функцій державою;

2) досить повне виконання основних принципів оподаткування.

Тому реформування податкової системи потрібно розпочинати із встановлення таких принципів оподаткування, які б несли в собі ідею як фіскальної ефективності, так і регулюючих механізмів для економічного зростання, а в подальшому на основі таких принципів реформувати податкове законодавство.

В економічній літературі, яка присвячена проблемам оподаткування, пропозиції та дослідження щодо реформування податкової системи України здебільшого стосуються законодавчого поля, однак не враховуються принаймні ще дві не менш вагомі складові частини - це принципи оподаткування як початок побудови системи оподаткування і система взаємовідносин між платниками та контролюючими органами, тобто поведінка всіх учасників податкового процесу. Слід зазначити, що саме формулюванню принципів оподаткування науковці приділяють недостатньо уваги, публікацій на цю тематику, на жаль, дуже мало. Серед фахівців-економістів, які досліджували це питання, хотілось би назвати таких, як:

В. Андрущенко, О. Ковалюк, Т. Демченко, Б. Синельников, Л. Шаблиста, та ін. [5].

Висвітлення принципів оподаткування, які визначали б побудову системи оподаткування в Україні з ефективним поєднанням фіскальної та регулюючої функцій на підставі прикладів досліджень учених-еконо-містів в історичній ретроспективі та особливостей сучасного стану системи оподаткування в Україні.

Аналізуючи будову системи оподаткування, звернемось спочатку до базового Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.91 р. № 1251-12 із змінами та доповненнями. В ньому наведено таке визначення системи оподаткування (вживається також термін "податкова система"):

Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Це визначення є дещо звуженим, неповним, адже система оподаткування - це не тільки сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а й сукупність законодавчих і виконавчих органів держави, органів контролю, які забезпечують надходження податків до бюджету, самих платників податків, тобто досить складне економічне і політичне явище із своїми взаємозв'язками як продукт розвитку суспільства. Виходячи з цього можна дати таке визначення:

Система оподаткування - це законодавче встановлені економіко-правові відносини між громадянами та державою у їх взаємозв'язку, за допомогою яких відбувається примусове привласнення державою частини створеного суспільного продукту з метою виконання суспільне необхідних функцій, які не можуть виконуватись індивідуально громадянами та які суспільне необхідні для існування самої держави і для покриття державних видатків.

Структурно можна визначити будову системи оподаткування так:

1. Податкова політика держави.

2. Сукупність законодавчих і виконавчих органів держави.

3. Органи контролю, які забезпечують надходження податків до бюджету.

4. Платники податків.

Передусім базисом системи оподаткування, основою для формування її структури є податкова політика держави.

Податкова (бюджетно-податкова) політика -це діяльність держави зі створення та забезпечення функціонування системи оподаткування.

Оскільки система оподаткування є одним із механізмів формування фінансових ресурсів держави, бюджету держави, то відповідно податкова політика - це складова і вагома частина фінансової політики держави.

Складовими елементами податкової політики можна назвати:

• принципи оподаткування;

• законодавство з питань оподаткування (законодавче встановлені податки, збори);

• система взаємовідносин між платниками податків та контролюючими органами, визначена законодавче.

Іншими словами, податкову політику можна інтерпретувати як систему відносин між державою і платниками податків, це так би мовити неформальний кодекс поведінки всіх учасників податкового процесу.

Виходячи з викладеного, можна навести схему побудови системи оподаткування ( Додаток Ї).

Реформування податкової політики слід розпочинати, як зазначалося вище, з формування принципів оподаткування.

Принципи оподаткування були сформульовані англійським економістом Адамом Смітом (1723-1790 рр.). Праця ученого "Дослідження про природу та причини добробуту націй" започаткувала народження ліберальної економічної теорії й стала справжнім проривом у світовій економічній думці [5].

Аналізуючи функції держави, учений обгрунтував чотири основних принципи оподаткування:

1. Піддані держави мають брати участь в утриманні уряду відповідно до своєї здатності й сил, тобто відповідно до доходу, яким вони користуються під протегуванням і захистом держави. Цей принцип можна назвати принципом пропорційності в оподаткуванні.

2. Податок, який зобов'язується сплачувати кожна окрема особа, має бути точно визначеним, а не довільним. Цей принцип можна назвати принципом визначеності в оподаткуванні.

3. Кожен податок слід стягувати в той час або в той спосіб, коли і як платникові має бути найзручніше його платити. Цей принцип можна назвати принципом зручності.

4. Кожен податок має бути так задуманий і розроблений, щоб він дав змогу брати і утримувати із кишень народу якомога менше понад те, що він приносить державній скарбниці. Цей принцип можна назвати принципом необтяжливості податку.

Видатною постаттю серед славної когорти вчених-економістів по праву вважають англійського економіста епохи промислової революції, талановитого фінансиста та послідовника вчень А. Сміта Давіда Рікардо (1772-1823 рр.). Найповніше економічні ідеї вченого викладено у його основній праці "Начала політичної економії та оподаткування" (1817 р.). У цій праці Д. Рікардо не тільки критично проаналізував і розвинув ідеї А. Сміта, а й виклав власний оригінальний підхід до аналізу економічних процесів та явищ. Важливим способом взаємодії держави та населення вчений вважав оподаткування. Визначивши податок як частку продукту праці та землі, що надходить в розпорядження уряду, Д. Рікардо продовжив аналіз принципів оподаткування, започаткований А. Смітом.

Д. Рікардо обґрунтував низку важливих положень оподаткування, згідно з якими:

• податки мають бути справедливими і необтяжливими для населення. "Найкращий податок" писав Д. Рікардо, - найменший податок" [3];

• будь-який новий податок стає тягарем для виробництва, викликаючи підвищення природної ціни;

• необхідно оподатковувати дохід, а не капітал;

• завданням податкової політики є заохочення "прагнення до нагромадження".

Принципи оподаткування, сформульовані А. Смітом та Д. Рікардо, з часом мало змінювались послідовниками вченими-економістами.

У базовому Законі України "Про систему оподаткування" визначено 12 принципів оподаткування, а саме:

1. Стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок ви-сокотехнологічної продукції.

2. Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності — введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва.

3. Обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на основі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, і встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.

4. Рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку та забезпечення сплати однакових податків і зборів (обов'язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов'язкових платежів) - на більші доходи.

5. Рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

6. Соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення через запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи.

7. Стабільність - забезпечення незмінності податків і зборів (обов'язкових платежів) та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

8. Економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей із урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами.

9. Рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат.

10. Компетенція - встановлення та скасування податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільг їх платникам, що здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування винятково Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.

11. Єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів, із обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг.

12. Доступність — забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Спробуємо провести аналогію між існуючими принципами оподаткування сьогодення в Україні та постулатами, сформульованими А. Смітом:

1. Принцип пропорційності знаходить своє відображення в принципах № 4 та № 8 системи оподаткування в Україні.

2. Принцип визначеності певною мірою викладено в принципах № 7 та № 12, проте він не повністю відображує визначеність в оподаткуванні. Задекларовано тільки незмінність протягом бюджетного року та дохідливість норм податкового законодавства для платників. Крім того, тут немає вимоги щодо точного визначення податку, а також точного визначення строку сплати, суми платежу, способу платежу.

3. Принцип зручності взагалі не знайшов відображення в системі оподаткування України.

4. Принцип необтяжливості частково відображено в принципі № 8, оскільки не декларується ідеологія необтяжливості сплати для платників податків. Податкова політика на сьогодні "працює" за принципом достатності, тобто забезпечення достатніх надходжень до бюджету для фінансування державних видатків, не навпаки - визначення економічно обґрунтованих виходячи із створеного ВВП та середніх рівнів рентабельності по галузях господарства податкових надходжень і вже на їх основі планування державних видатків, тобто державні видатки мають бути вторинними. Що заробили, те й розподіляємо, а не розподіляємо те, що не заробили.

Отже, як показує порівняльний аналіз, основні чотири принципи оподаткування не повною мірою знайшли своє відображення в системі оподаткування України.


РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ РОЗВИТКУ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ


2.1 Статистика податкової системи в Україні


Оподаткування доходів фізичних осіб

Основним джерелом надходжень до місцевих бюджетів є податок з доходів фізичних осіб (ПДФО), якого за січень 2009 року надійшло 258,6 млн.грн., що на 2,9 відс., або на 7,2 млн.грн., більше відповідного періоду минулого року. Основою дій податкових органів у цьому напрямі став системний підхід до адміністрування податку з доходів фізичних осіб, починаючи з аналізу соціального складу населення та його соціального захисту у співвідношенні з розміром заробітної плати.

За результатами спільних дій з місцевими органами влади та індивідуально-роз’яснювальної роботи з керівниками 173 СГ у січні поточного року погашена заборгованість із виплати заробітної плати 91 СГ, додатково сплачено 2,4 млн. грн. податку з доходів фізичних осіб.

З питання підвищення рівня середньої заробітної плати проведено бесіди з керівниками 437 СГ, за результатами яких керівники 215 СГ підвищили середню заробітну плату, у результаті до бюджету додатково надійшло 66,4 тис. грн. податку з доходів фізичних осіб.

В області скоординовано спільні дії підрозділів оподаткування фізичних осіб, податкової міліції та податкового аудиту щодо проведення перевірок підприємств, установ, організацій та громадян – підприємців, у

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: