Захист навколишнього середовища, підвищення конкурентноздатності продукції
ідентифікувати відповідні вимоги законодавчих актів і норм;
ідентифікувати пріоритети й установити відповідні цільові й планові екологічні показники;
розробити організаційну схему й програму для реалізації політики й досягнення цільових і планових екологічних показників;
сприяти плануванню, керуванню, моніторингу, що коректують діям, аудитові й аналізу для забезпечення виконання зобов'язань політики й підтримки відповідності системи менеджменту навколишнього середовища;
забезпечити здатність адаптуватися до обставин, що змінюються.
Виконання перерахованих видів діяльності доцільно вести поетапно.
Етап 1. Організаційна робота
Призначити відповідальних за розробку системи управління навколишнім середовищем:
фахівця (для підприємств із чисельністю до 50 чіл.);
робочу групу (для підприємств із чисельністю до 1000 чіл.);
координаційна рада (для підприємств із чисельністю понад 1000 чіл.), також можливе створення робочих груп по окремих видах виробництв або структурних підрозділів;
визначити повноваження відповідальних і встановити строки по виконанню робіт і завдання по підготовці плану розробки системи управління навколишнім середовищем.
Провести навчання координаційної групи, можливо, із залученням консультантів.
Визначити завдання по проведенню первинного екологічного аналізу підприємства й порівняльного аналізу діючої системи з вимогами до системи управління навколишнім середовищем по ДСТУ ISO 14001 [13].
Аналіз охоплює наступні області:
вимоги законодавчих актів і регламентів і інших вимог, прийнятих організацією;
ідентифікацію важливих екологічних аспектів;
вивчення існуючих екологічних практичних підходів і процедур, включаючи ті, які пов'язані із закупівлями й підрядом;
оцінку попередніх надзвичайних ситуацій і аварій.
Аналіз може також включати контрольні переліки, інтерв'ю, безпосередні перевірки й виміри, результати попередніх аудитів або інших аналізів залежно від характеру діяльності організації.
У процесі ідентифікації важливих екологічних аспектів, пов'язаних з діяльністю функціональних одиниць, розглядаються:
викиди в повітря;
скидання у воду;
скидання в ґрунт;
використання сировини й природних ресурсів;
використання енергії;
виділення енергії, наприклад, тепло, радіація, вібрація;
відходи й побічні продукти;
фізичні характеристики, наприклад, розмір, форма, кольори, зовнішній вигляд.
Необхідно відкоригувати структуру підприємства відповідно до мети по впровадженню системи управління навколишнім середовищем.
Організувати проведення зборів (нарад) у колективі (колективах) для роз'яснення цілей і завдань по розробці системи управління навколишнім середовищем.
Призначити відповідального (відповідальних) за проведення навчання з питань экоменеджмента й вивченню вимог стандартів ISO серії 14000.
Наказом керівника підприємства призначити вповноваженого представника керівництва, відповідального за розробку й функціонування системи управління навколишнім середовищем. У наказі визначити його повноваження й відповідальність.
Етап 2. Підготовча робота
На цьому етапі, як правило, робочою групою виконується наступне.
Проводиться первинний екологічний аналіз, основною метою якого є виявлення невідповідностей національному природоохоронному законодавству. Допомогою для цієї роботи служить стандарт ДСТУ ISO 14004 [14].
Організується навчання (за участю компетентних консультантів) по застосуванню й впровадженню стандартів ISO серії 14000 у групах, у якому можуть входити:
керівники підприємства, головні фахівці й начальники структурних підрозділів;
лінійний адміністративний персонал (майстри, технологи й т.п.);
працівники структурних підрозділів;
обслуговуючий персонал.
Складається план розробки й впровадження системи управління навколишнім середовищем у відповідності зі стандартами ISO серії 14000. Проект плану повинен бути обговорений у колективах підприємства, дороблений по зауваженнях і пропозиціям працівників і затверджений керівником підприємства. План повинен містити в собі строки й ресурси (фінансові, людські, технологічні). План уводиться в дію наказом керівника підприємства.
Розробляються й обговорюються в колективах положення екологічної політики, основні цілі. Документується й підписується вищим керівництвом екологічна політика підприємства.
Складається перелік і план розробки документації системи управління навколишнім середовищем.
Переглядаються або розробляються положення про структурні підрозділи.
Розробляються (уточнюються) схеми одержання внутрішньої й зовнішньої інформації.
Етап 3. Розробка документації системи управління навколишнім середовищем
Як правило, система управління навколишнім середовищем торкається всіх видів діяльності, пов'язані з виробничими процесами, послугами й продукцією, і взаємодіє з ними. Вона охоплює всі стадії життєвого циклу продукції й процесів, починаючи із вхідних продуктів (сировина, енергія, транспорт, вода, повітря й т.д.) і закінчуючи вихідними (продукція, включаючи впакування, відходи виробництва й т.д.). На цій підставі й розробляється документація системи управління навколишнім середовищем. При цьому склад і обсяг документації варто обмежувати лише необхідними документами.
Дійсний етап завершується обговоренням документів (по приналежності) у колективах. Вносяться зміни, доповнення.
Документи согласовуються з усіма зацікавленими особами, після чого затверджуються керівництвом підприємства.
Документація, необхідна відповідно до ISO 14001 [1], може бути розділена на чотири рівні (рис. 3.1):
Розглянемо зазначені рівні докладніше.
Рівень 1: Посібник із системи управління навколишнім середовищем
Основним призначенням посібника із системи управління навколишнім середовищем є загальний опис системи управління навколишнім середовищем.
Керівництво містить екологічну політику, що встановлює напрямок і визначає принципи діяльності організації, визначає загальну мету щодо необхідного рівня відповідальності організації за стан навколишнього середовища. Екологічна політика доводить до відомості всіх працівників підприємства.

Рисунок 3.1 - Рівні документації системи управління навколишнім середовищем
Посібник із системи управління навколишнім середовищем виконує роль довідника по змісту й функціонуванню системи, підтримці її в робочому стані й удосконалюванню. Посібник з СУНС повинне описувати зміст і перелік всієї документації, включаючи процедури й, якщо необхідно, ( посадові інструкції. Посібник з СУНС пишеться вищим керівництвом і менеджерами з питань екології.
Типова схема посібника з СУНС:
екологічна політика;
організаційна структура;
опис діяльності в рамках системи управління навколишнім середовищем;
опис відповідальності й повноважень;
список поширення контрольних екземплярів;
опис системи управління навколишнім середовищем;
перелік методик;
перелік форм (повністю включений або посилання на нього).
Рівень 2: Документовані методики системи управління навколишнім середовищем
Це основна частина документації системи управління навколишнім середовищем, що охоплює всі застосовні елементи системи управління навколишнім середовищем по ДСТУ ISO 14001 [13].
Методики доцільно будувати й оформляти за уніфікованими правилами. Завдяки цьому користувачі будуть здобувати досвід погодженого підходу до регламентації кожної вимоги, збільшивши тим самим імовірність відповідності цих вимог стандарту на систему управління навколишнім середовищем.
Методики розробляються керівниками підрозділів і/або менеджерами з питань екології. Методики звичайно описують діяльність на рівні підрозділів і їхній зв'язок з діяльністю організації в цілому. У деяких випадках методики (2-й рівень) і посадові інструкції (3-й рівень) можуть бути скомбіновані.
Типова схема викладу (змісту) методик:
ціль/завдання методики;
опис/область застосування (що охоплює методика, а що ні);
визначення основних термінів і скорочень;
посилання (на всі документи, вказані методикою);
відповідальність (хто відповідає за певні завдання й дії);
процедури (опис дій і завдань, які повинні бути виконані, хто буде їх виконувати й у якій послідовності);
документація (які необхідні документи й записи).
Основні методики, наявність яких вимагає стандарт ДСТУ ISO 14001 [13], перераховані нижче:
ідентифікація значимих екологічних аспектів і пов'язаних з ними впливів;
визначення законодавчих і інших вимог;
підготовка, поінформованість і компетентність персоналу;
координація внутрішніх взаємодій;
підтримка зв'язків із зацікавленими сторонами;
моніторинг значимих екологічних аспектів;
ідентифікація аварійних ситуацій і схеми реагування на них;
коригувальні й попереджуючі дії;
планування й проведення внутрішнього аудита;
управління документацією.
Рівень 3: Робочі й посадові інструкції.
Робочі й посадові інструкції описують, як виконується робота. Можливо, на підприємстві вже є інструкції для більшості видів діяльності. Їх необхідно лише відкоригувати й доповнити. Для розробки даного рівня документації рекомендується:
розглянути наявні/нові робочі інструкції на відповідність установленим вимогам по керуванню навколишнім середовищем;
переконатися, що наявні робітники інструкції дійсно описують відповідну діяльність, якщо ні, відкоригувати їх;
оцінити й відкоригувати посадові інструкції;
використати робітничі/посадові інструкції як основу для навчання.
Рівень 4: Інша документація.
До даного рівня документації відносять всі форми або контрольні документи (у друкованому й/або електронному виді), що є «інформаційними документами» згідно ISO 14001 [1]. Збором використовуваних форм займаються керівники середньої ланки й менеджери з питань екології.
Інформаційні документи несуть у собі зареєстровані екологічні дані. До таких документів можуть ставитися:
звіти й протоколи аварійних ситуацій;
запису про претензії й рекламації;
відомості про профілактичне обслуговування;
протоколи екологічних нарад;
перелік заходів, спрямованих на недопущення аварійних ситуацій;
протоколи внутрішніх аудитів;
інформація про постачальників і підрядників;
інформація про продукцію й т.п.
Документація повинна легко читатися, бути датованої (із вказівкою дати перегляду), легко ідентифіцируємой, підтримуватися належним чином і зберігатися протягом установленого строку.
Етап 4. Впровадження системи управління навколишнім середовищем
Для впровадження розробленої системи управління навколишнім середовищем на підприємстві можна запропонувати наступний порядок дій:
перевірити повноту й наявність робочої документації системи управління навколишнім середовищем (по приналежності) у всіх працівників, у т.ч. екологічної політики;
провести інструктажі всіх працівників підприємства;
призначити й навчити призначених працівників для проведення внутрішніх аудитів;
скласти графік і програму внутрішніх аудитів на рік. Програма аудитів повинна охоплювати: види діяльності й ділянки, що підлягають аудитові; частоту проведення аудита; обов'язку, пов'язані з управлінням і проведенням аудита; передачу відомостей про результати аудита; компетенцію аудитора; способи проведення аудита;
провести внутрішній аудит (по підрозділах). Виявити наявні невідповідності;
розробити й здійснити коригувальні заходи;
скласти акт впровадження СУНС;
вибрати орган по сертифікації, подати заявку. Налагодити інформаційний зв'язок з органом по сертифікації для проведення аудитів системи управління навколишнім середовищем. Погодити план і програму здійснення сертифікаційних аудитів.
Порядок проведення сертифікації системи управління навколишнім середовищем аналогічний процесу сертифікації систем управління якістю на відповідність стандартам ISO серії 9000.
Основними об'єктами перевірки при сертифікації СУНС є:
діяльність по забезпеченню, керуванню й поліпшенню охорони навколишнього середовища в організації (на підприємстві) відповідно до вимог ДСТУ ISO 14001 [13];
технологічні етапи виробництва, при яких можлива поява продуктів, що викликають забруднення або шкідливі впливи, що роблять, на навколишнє середовище безпосередньо своєю появою або за рахунок збільшення концентрації викидів (скидань) за певний інтервал часу;
экологичність продукції на етапах маркетингу, розробки, виготовлення, споживання й утилізації.
4 ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ СЕРТИФІКАЦІЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ
4.1 Загальні відомості про сертифікації системи управління навколишнім середовищем
Екологічна сертифікація – це незалежна підтвердження відповідності об'єкта (продукції, процесу, послуги) належним екологічним вимогам, установленим у законодавстві й у нормативно-правових документах.
Екологічна сертифікація сприяє рішенню ряду найважливіших проблем у сфері забезпечення раціонального використання природних багатств, охорони навколишнього середовища від шкідливого впливу екологічно потенційно небезпечної продукції (виробництв, послуг) [25]:
розробці, впровадженню виробництв (робіт, послуг) і технологічних процесів, що задовольняють установленим екологічним вимогам;
виробництву продукції, що робить найменший негативний вплив на навколишнє середовище, підвищенню її якості й конкурентноздатності;
ощадливому використанню матеріально-сировинних і енергетичних ресурсів;
екологічно безпечному обігу з відходами;
попередженню ввозу в країну екологічно небезпечних технологій, продукції, відходів;
попередженню забруднення;
захисту споживача від несумлінності виготовлювача (продавця, виконавця).
Екологічна сертифікація може проводитися в обов'язковій і добровільній областях. Обов'язкової сертифікації в Системі УкрCЕПРО підлягають об'єкти, які відповідно до діючого законодавства повинні відповідати вимогам по охороні навколишнього середовища, забезпеченню екологічної безпеки й збереженню біологічної розмаїтості. Добровільної сертифікації можуть бути піддані інші об'єкти з обліком сформованої міжнародної й закордонної практики у відповідності зі ст. 16, 17 Закону України “Про підтвердження відповідності”.
Об'єкти обов'язкової екологічної сертифікації:
системи управління охороною навколишнього середовища, регламентовані міжнародними стандартами, розроблювальні в ISO/TС207 “Управління охороною навколишнього середовища”, у якому Україна бере участь;
продукція, шкідлива для навколишнього середовища, включаючи озоноруйнівні речовини й утримуючу їхню продукцію, передбачувані до ввозу в Україну й вивіз із України, а також товари, увезені на митну територію України;
екологічно шкідливі технології, включаючи ввезені на митну територію України й використовувані на промислових і дослідно-експериментальних об'єктах підприємств і організацій оборонних галузей промисловості;
відходи виробництва й споживання, включаючи небезпечні й інші відходи, що є об'єктом трансграничного перевезення, і діяльність у сфері обігу з відходами;
види тварин і рослин, їхньої частини або деривати, що попадають під дію Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни й флори, що перебувають під погрозою зникнення, добуті у відкритому морі судами, що плавають під прапорами України.
Зростаючі екологічні вимоги й одночасно гостра конкуренція на світових ринках змушують компанії займатися охороною навколишнього середовища й вишукувати шляхи для демонстрації своєї прихильності екологічним цінностям. Саме потреби бізнесу в досягненні економічних цілей з урахуванням природоохоронних вимог і формування сприятливого екологічного іміджу па основі загальновизнаних підходів до оцінки діяльності в області охорони навколишнього середовища визначили доцільність підготовки міжнародних стандартів спеціальної серії, що пропонують до використання уніфіковані процедури управління охороною навколишнього середовища, які можуть бути інтегровані в загальну діяльність по адміністративному керуванню підприємством і гарантувати певний, не перевищуючих припустимих меж рівень споживанні природних ресурсів і впливу на навколишнє середовище [26].
Існує думка, що сертифікація як самоціль впровадження систем екологічного менеджменту характерна тільки для нашої країни й визначається особливостями взаємин наших підприємств із закордонними партнерами але приводу експорту товарів, інвестиції, кредитів, придбання ліцензій і т.зв. Однак проведені дослідження показують, що швидко розвинуті процеси сертифікації систем екологічного менеджменту в усьому світі визначаються в основному зовнішньоекономічними передумовами. При цьому в європейських країнах певне значення мають правова підтримка й урядові міри, але практично повсюдно найважливішим фактором є забезпечення міжнародної довіри до стану екологічного управління підприємства-товаровиробників.
Оскільки сертифікація систем екологічного менеджменту обумовлена зовнішньоекономічними передумовами, її актуальність істотно розрізняється по галузях. Найбільш затребувана вона в галузях із твердою конкуренцією: у виробництві металу й металопрокату, хімічної продукції, електричного й оптичного встаткування, машин і будівельної продукції. У той же час, наприклад, у газовій промисловості сертифікація систем екологічного менеджменту має обмежене поширення.
Хоча сам стандарт ISO 14001:2004 [1] указує, що він не призначений для використання з метою створення нетарифних бар'єрів у торгівлі, формально ніхто не забороняє компаніям жадати від своїх постачальників сертифікати на відповідність цьому стандарту. Більше того, це вимога може бути частиною їх корпоративної екологічної політики й заохочуватися суспільною думкою в їхніх країнах (з екологічної точки зору), а заодно й захищати своїх товаровиробників від зовнішньої конкуренції з товаровиробниками з інших країн, де екологічний менеджмент не має широкого поширення.
З викладеного вище видно, що поняття екологічної сертифікації охоплює як аспекти екологічного аудита, так і екологічного маркування. Екологічна сертифікація функціонує в багатьох країнах миру, що говорить про її ефективність у справі забезпечення охорони навколишнього середовища.
У цей час із ініціативи Госпотребстандарта ведуться роботи зі створення системи екологічної сертифікації в Україні. У зв'язку із цим розглядаються питання реформування законодавства України (природоохоронного, підтвердження відповідності, санітарно-епідеміологічного), підготовки переліку продукції (процесів, послуг), що повинна підлягати екологічній сертифікації в обов'язковому порядку, розробки технічних регламентів, що встановлюють екологічні вимоги, розробки правил акредитації органів по екологічній сертифікації, підготовки аудиторів по сертифікації СУНС.
4.2 Порядок проведення сертифікації системи управління навколишнім середовищем
Сертифікацію системи управління навколишнім середовищем в Системі проводять органи по сертифікації систем якості (далі - органи по сертифікації), акредитовані на право проведення цих робіт, а у випадку їхньої відсутності - організації, яким доручене виконання функцій органа по сертифікації за рішенням національного органа України по сертифікації.
Порядок проведення сертифікації системи управління навколишнім середовищем регламентується ДСТУ 3419-96 [27].
Виготовлювач, що претендує на сертифікацію СУНС в Системі, подає в акредитований у Системі орган по сертифікації заявку.
Орган по сертифікації СУНС розглядає заявку й посилає підприємству-заявникові:
опитну анкету для проведення попереднього обстеження системи якості підприємства-заявника;
перелік вихідних матеріалів, які повинне подати підприємство в орган по сертифікації для проведення попередньої (заочної) оцінки системи управління навколишнім середовищем й стани виробництва.
Підприємство-заявник заповнює опитну анкету, готовить всі необхідні вихідні матеріали й подає їх в орган по сертифікації.
Процес сертифікації систем управління навколишнім середовищем складається з таких етапів (рис. 4.1)
попередня (заочна) оцінка системи управління навколишнім середовищем;
заключна перевірка й оцінка системи управління навколишнім середовищем;
оформлення результатів перевірки;
технічний нагляд за сертифікованою системою управління навколишнім середовищем протягом терміну дії сертифіката.
Попередня (заочна) оцінка системи управління навколишнім середовищем здійснюється з метою визначення доцільності продовження робіт із сертифікації системи управління навколишнім середовищем підприємства й, у випадку встановлення такої доцільності, розробки, програми перевірки.
Попередня оцінка здійснюється комісією органа по сертифікації шляхом проведення аналізу документів і вихідних матеріалів, отриманих від підприємства. До складу комісії повинен бути включений хоча б один аудитор, атестований у Системі.
Орган по сертифікації призначає головного аудитора, що формує комісію з компетентних фахівців для проведення аналізу отриманих матеріалів і підготовки попередніх висновків. Головний аудитор призначається навіть тоді, коли аналіз проводиться однією особою. До складу комісії не включають співробітників підприємства-заявника, а також представників інших підприємств, зацікавлених у результатах сертифікації СУНС підприємства-заявника. Склад комісії затверджується керівником органа по сертифікації.
Попередня (заочна) оцінка системи управління навколишнім середовищем завершується підготовкою письмового висновку про доцільність або недоцільність проведення заключної перевірки й оцінки системи управління навколишнім середовищем.
У випадку позитивного рішення орган по сертифікації посилає заявникові висновок і просить господарського договору на проведення заключної перевірки й оцінки системи управління навколишнім середовищем. У випадку негативного рішення за результатами оцінки у висновку приводять причини такого рішення й всі невідповідності перевіряємої системи вимогам відповідних нормативних документів. Всі невідповідності повинні бути усунуті до відвідування виготовлювача комісією. Після обліку всіх зауважень комісії підприємство може подавати документи на повторну попередню оцінку системи управління навколишнім середовищем. Повторну попередню оцінку підприємство оплачує окремо.
Заключна перевірка й оцінка системи управління навколишнім середовищем.
Перевірка здійснюється комісією, що проводила попередню оцінку, або іншою комісією, до складу якої обов'язково входять експерти, що виконували попередню оцінку. До складу комісії обов'язково включають експерта-фахівця по розробці й (або) технології виробництва відповідної продукції. Склад комісії затверджується керівником органа по сертифікації, з ним також знайомлять виготовлювача. Виготовлювач може відхилити запропонований склад комісії, якщо він уважаю, що здійснення (проведення) перевірки цим складом може викликати конфліктні ситуації.

Рисунок 4.1 – Процес проведення сертифікації системи управління навколишнім середовищем
На основі результатів аналізу матеріалів, що надійшли від підприємства-заявника на етапі попередньої оцінки, комісія розробляє програму (план) заключної перевірки системи управління навколишнім середовищем (з урахуванням специфіки підприємства, що випускає продукції, вимог споживачів і ін.), програми й методики перевірки й оцінки стану виробництва й готовить необхідні робочі документи.
Програма (план) перевірки в загальному випадку повинна містити: мета й область перевірки; склад комісії з перевірки; дату й місце проведення перевірки; перелік документів, на відповідність яким здійснюється перевірка; перелік структурних підрозділів, що перевіряють; назва елементів системи управління навколишнім середовищем й виробництва, що підлягають перевірці, розподіл перевірки елементів системи управління навколишнім середовищем й стани виробництва; орієнтовні строки проведення кожного з основних заходів програми: вимоги щодо забезпечення конфіденційності інформації, що є комерційною таємницею; перелік організацій і осіб, якою представляється звіт про перевірку.
Для реалізації програми (плану) перевірки й відображення її результатів щодо конкретних розділів програми якщо буде потреба розробляють форми таких робочих документів:
переліки контрольних питань, які використаються для оцінки елементів системи управління навколишнім середовищем;
форми для реєстрації спостереження під час перевірки;
форми для документування допоміжних даних, що підтверджують висновки аудиторів.
Робочі документи розробляють аудитори під керівництвом головного аудитора й цих документів не повинні обмежувати проведення додаткових заходів щодо перевірки, необхідність у які може бути виявлена на основі інформації, отриманої під час перевірки.
Перевірка включає такі процедури:
проведення попередньої наради;
проведення обстеження;
проведення заключної наради;
підготовка звіту про перевірку.
Попередню нараду організовують і проводять підприємства й головний аудитор. У ньому беруть участь члени комісії й персонал підприємства-заявника, призначений для участі в проведенні перевірки. Під час попередньої наради:
рекомендують членів комісії керівництву підприємства-заявника;
інформують учасників наради про мету й завдання перевірки, програмі, методах і процедурах перевірки;
установлюють офіційні способи спілкування між аудиторами й персоналом підприємства;
погоджують дату проведення заключної наради й проміжних нарад (у випадку виникнення необхідності їхнього проведення);
становлять графік перевірки підрозділів і виробництв підприємства;
з'ясовують всі незрозумілі питання програми перевірки.
За результатами попередньої наради складається й підписується головним аудитором протокол, а також розподіл обов'язків між аудиторами, що є додатком до протоколу.
Обстеження включає роботи з оцінки стану виробництва, аналізу фактичного матеріалу й підготовки попередніх висновків для заключної наради.
Оцінка здатності виробництва забезпечує стабільний випуск продукції необхідного рівня якості, здійснюється на основі аналізу відповідної інформації про якість продукції й спостережень за станом виробництва відповідно до програми й методиці, розробленими комісією для даного підприємства або діючими на підприємстві й погодженими з органом по сертифікації систем системи управління навколишнім середовищем.
У випадку наявності на підприємстві атестованого у встановленому порядку виробництва оцінка стану виробництва за рішенням комісії може не проводитися.
Аналіз фактичного матеріалу здійснюється з метою встановлення відповідності або невідповідності елементів системи управління навколишнім середовищем підприємства-заявника вимогам стандарту на системи управління навколишнім середовищем, а також здатності виробництва забезпечувати стабільний випуск продукції необхідного екологічного рівня. Аналіз проводиться відповідно до програми й контрольних питань по перевірці й оцінці системи управління навколишнім середовищем.
На основі результатів аналізу фактичного матеріалу підготовляють попередні висновки про відповідність або невідповідність:
системи управління навколишнім середовищем в цілому, вимоги нормативних документів на системи управління навколишнім середовищем;
виробництво вимогам стабільного забезпечення необхідного екологічного рівня продукції.
Після обстеження комісія повинна провести заключну нараду з керівництвом підприємства й особами, відповідальними за об'єкти перевірки. Основна мета наради - надати керівництву підприємства зауваження, складені за результатами перевірки й оцінки, а також зробити попередні висновки щодо можливості (або неможливості) видачі сертифіката відповідності системи управління навколишнім середовищем підприємства вимогам нормативним документам. Зауваження пред'являються головним експертом в усній формі й викладаються в протоколі залежно від їхньої вагомості й у формі, що забезпечує підприємству розуміння результатів перевірки.
Звіт про перевірку підготовляє комісія під керівництвом головного аудитора.
Звіт повинен містити:
загальні відомості про підприємство-заявника (назва, адреса, банківські реквізити) і про орган по сертифікації (назва, адреса, банківські реквізити, реєстраційний номер атестата акредитації органа);
відомості про експертів, про підстави для проведення перевірки, мета, завдання й масштаби перевірки;
перелік основних документів, на відповідність яким здійснювалася перевірка;
відомість про програму перевірки;
результати попередньої оцінки й висновок по них;
характеристика фактичного стану об'єктів перевірки;
зауваження щодо невідповідностей;
висновки комісії про відповідність або невідповідність системи якості вимогам нормативних документів;
вказівки про конфіденційність інформації, використаної у звіті;
висновок про можливість або неможливість видачі сертифіката;
відомості про організації й осіб, яким надається звіт.
Строк підготовки звіту - протягом місяця після заключної наради.
Орган по сертифікації передає заявникові два екземпляри звіту. Заявник сам вирішує, кому відіслати звіт.
Оформлення результатів перевірки
У результаті перевірки й оцінки системи управління навколишнім середовищем можливі такі основні висновки:
система повністю відповідає нормативним документам на системи управління навколишнім середовищем, на відповідність яким здійснювалася перевірка (варіант);
система в цілому відповідає нормативним документам на системи управління навколишнім середовищем, на відповідність яким здійснювалася перевірка, але виявлені деякі незначні невідповідності щодо окремих елементів системи, які можуть бути усунуті досить швидко (у строк до шести місяців) (варіант 2);
система має серйозні невідповідності, які можна усунути лише в результаті доробки протягом досить довгостроково тривалого часу (варіант 3).
У випадку позитивного висновку комісії орган по сертифікації оформляє сертифікат установленого зразка, реєструє його в Реєстрі Системи, видає підприємству-заявникові й відправляє копію органу по сертифікації продукції. Термін дії сертифіката визначає орган по сертифікації, але він не може перевищувати п'ять років.
У випадку варіанта 2, якщо підприємство в строк, установлений органом по сертифікації, усуне зауваження й звернеться з повторною заявкою на сертифікацію, робота із сертифікації може здійснюватися по повній або скороченій схемі, коли перевіряються лише ті елементи системи управління навколишнім середовищем, щодо яких були зроблені зауваження. У випадку позитивного рішення за результатами цієї роботи виготовлювачеві видається сертифікат.
У випадку варіанта 3 оцінка системи якості підприємства здійснюється повторно в обсязі всіх робіт і етапів, установлених цим розділом за повною схемою.
Продовження терміну дії сертифіката на систему якості
Термін дії сертифіката не продляє. Для одержання сертифіката на новий строк підприємство не пізніше, ніж за три місяці до закінчення строку його дії посилає в орган по сертифікації системи управління навколишнім середовищем заявку.
Порядок повторної перевірки й оцінювання системи управління навколишнім середовищем визначає орган по сертифікації в кожному конкретному випадку з урахуванням результатів технічного нагляду за сертифікованою системи управління навколишнім середовищем.
5 СЕРТИФІКАЦІЯ СИСТЕМИ УПРАВЛННЯ НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ НА ПІДПРИЄМСТВІ «БІОЛА»
5.1 Гармонізація нормативних документів з якості води
На Україні, де значними темпами розвивається сертифікація систем управління якості за стандартами ISO сери 9000, у Реєстрі Державної системи сертифікації – УкрСЕПРО станом на 01.01.2005 зареєстровано лише 16 сертифікованих систем СУНС. Серед, них підприємства, на яких системи були сертифіковані ДП «Укрметртестстандартом» (м. Київ) - акредитованим органом з сертифікації систем управління навколишнім середовищем. Компанія «Біола» одна з перших підприємств на якому була сертифікована СУНС.
Однією з основних проблем при розробці СУНС на підприємстві по виготовленню питних напоїв є контроль якості води. На підприємстві «Біола» вода, яку завод споживає на технологічні потреби, після біологічної очистки та лабораторних тестів, частково використовується знову. У наповненому очищеними стічними водами озерці, що розташоване на території заводу, розводять рибу. Всі відходи виробництва (картон, папір, пластик, метал тощо) уважно сортуються, пресуються та відвозяться до компанії, що займається утилізацією відходів. Спеціальне сучасне обладнання використовується для абсорбції продуктів згоряння природного газу, які надалі стають сировиною для виробництва вуглекислоти.
У цей час контроль якості води проводиться на відповідність стандарту колишнього Радянського Союзу й має потребу в подальшому розвитку. Одним з принципів державної політики є наближення вимог національних стандартів на питну воду, технологій виробництва, а також засобів вимірювання i методів оцінки до стандартів, технологій, засобів i методів, прийнятих в ЄС.
У процесі розроблення та переглядання стандартів на питну воду враховують показники державних санітарних правил i норм, а також європейські нормативи вимоги щодо якості питної води.
Повноваження стосовно організації розроблення державних, міждержавних i рeгіoнальних програм у сфері питної води та питного водопостачання покладено на Кабінет Міністрів України.
Основними регулювальними документами є [28,29] та інші законодавчі акти. Розроблено також ряд нових нормативних документів з питань водопостачання, але вони за своїми параметрами не відповідають тим вимогам, які встановлено аналогічними нормативними документами ЄC та Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). Слід зазначити, що у Російській Федерації з 1 липня 1997 року діє документ [30], який за кількістю та якістю нормованих показників максимально наближено до міжнародних НД аналогічного призначення.
У таблиці 5.1 показано порівняльну характеристику нормування показників якості води.
Таблиця 5.1 Порівняльна характеристика нормування показників якості питної води
|
Нормативні документи |
Категорії показників | Разом | |||||
| Хі-мічні | Органо-лептичні | Мікро-біологічні | Радіо-логічні | Органіч-ні речо-вини | Неорга-нічні речо-вини | ||
| Кількість показників за категоріями | |||||||
| НД Всесвітньої організації охорони здоров'я | 1 | 2 | 2 | 2 | 26 | 61 | 94 |
| НД Європейського Союзу | 6 | 2 | 6 | 2 | 28 | 11 | 55 |
| СанПиН РФ [30] | 4 | 5 | 6 | 2 | 43 | 37 | 97 |
| ДСанПіН України [31] | 4 | 4 | 6 | 2 | 15 | 5 | 36 |
| ГОСТ 2874-82 [32] | 3 | 4 | 2 | 0 | 17 | 1 | 27 |
Начасі в Україні є чинні нормативні документи ДСанПіН України [31] та ГОСТ 2874-82 [32]. Якщо їх проаналізувати, то легко побачити, що вони нормують набагато менше параметрів якості питної води, ніж аналогічні міжнародні документи.
Як видно з таблиці, у ДСанПіН [31] України та ГОСТ 2874-82 [32] нормовано приблизно однакову кількість показників якості води, тобто прийняття ДСанПіН [31] України не спричинило суттєвих змін у нормуванні показників якості води: їх кількість є набагато меншою за кількість показників у документах ВООЗ, ЄC та РФ.
Тому доцільно в Україні розробити i ввести в дію новий національний стандарт, котрий за кількістю нормованих параметрів та за їхніми числовими значеннями максимально наблизити до аналогічних НД, чинних в ЄC, врахувавши існуючу в Україні загострену екологічну ситуацію.
5.2 Статистична обробка результатів прямих багаторазових вимірів з незалежними рівноточними спостереженнями
На підприємстві з виробництва питних напоїв «Біола» постійно контролюють якість води відповідно до ГОСТ 2874-82 [32].
Одним з контрольованих параметрів є водневий показник рН. Водневий показник виміряється при рН метрі будь-якої моделі зі скляним електродом з похибкою вимірів не перевищуючої 0,1 рН.
Скляний електрод у більшості випадків являє собою трубку з горлового скла, на кінці якої напаяна чутлива мембрана зі спеціального електродного скла [33]. Мембрана виконує функцію одночасно двох водневих електродів: зовнішнього, дотичного з контрольованим розчином, і внутрішнього, дотичного із приелектродній рідиною, що має відому сполуку й певне значення рН. Контакт між обома електродами здійснюється через скляну мембрану, що володіє електричним опором.
Для зняття потенціалу із внутрішньої поверхні скляного електрода служить допоміжний електрод контактної системи.
Таким чином, потенціал скляного електрода є алгебраїчною сумою потенціалів внутрішньої й зовнішньої поверхні вимірювальної мембрани. За умови сталості величини рН приелектродній рідині результуюча э.д.с. скляного електрода буде функцією величини рН контрольованого розчину.
Для виміру показника рН води проводять багаторазові виміри експериментальним шляхом. Данні занесемо у таблицю 5.2.
Таблиця 5.2 Експериментальні результати вимірювань
-
№ 


№ 
1 6,888 -0,0106 0,00011342 1 6,881 2 6,910 0,0114 0,00012882 2 6,884 3 6,901 0,0024 0,00000552 3 6,886 4 6,904 0,0054 0,00002862 4 6,888 5 6,913 0,0144 0,00020592 5 6,889 6 6,900 0,0014 0,00000182 6 6,891 7 6,906 0,0074 0,00005402 7 6,891 8 6,894 -0,0046 0,00002162 8 6,894 9 6,886 -0,0126 0,00016002 9 6,896 10 6,902 0,0034 0,00001122 10 6,900 11 6,881 -0,0176 0,00031152 11 6,901 12 6,903 0,0044 0,00001892 12 6,902 13 6,884 -0,0146 0,00021462 13 6,903 14 6,889 -0,0096 0,00009312 14 6,904 15 6,909 0,0104 0,00010712 15 6,906 16 6,919 0,0204 0,00041412 16 6,906 17 6,906 0,0074 0,00005402 17 6,909 18 Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.Нужна помощь в написании работы?Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.Похожие рефераты: