Стан захисту лісів Чернігівської області
Неврожайні роки бувають дуже рідко. Досить високі врожаї повторюються через 2-3 роки. Щорічно в 60-120-річних насадженнях на ґрунт випадає від 0,2 до 5,0 кг або 32,2-709,2 тис. шт. насінин. Схожість насіння сосни звичайної складає 82-97%. Дерева берези на узліссях й ті, що ростуть на просторі, починають плодоносити з 6-8, а в насадженнях — з 10-12 років. Насіннєві роки повторюються через рік-два. В чистих березових насадженнях на ґрунт випадає 30-40 кг насіння, яке пошкоджується грибком склеротинія (Sclerotinia betulae), тому схожість його ледь сягає 30 %. В одному кілограмі насіння берези налічується понад п’ять мільйонів насінин. Отже, майже щороку на один гектар ґрунту висівається 45-60 млн насінин берези [2]. Крім того, маючи легше насіння, береза повисла здатна швидко заселяти незайняті лісовою рослинністю простори і занедбані сільськогосподарські угіддя, а завдяки швидкому росту успішно конкурує з бур’янами [4].

Рис. 3.1 Розподіл кількості самосіву сосни звичайної та берези повислої залежно від відстані від стіни лісу
Аналізуючи кількість самосіву, його групове розміщення та ступінь механічного пошкодження, ми дійшли висновку, що відносно задовільне відновлення сосни відбувається на прилеглих до стіни лісу смугах шириною 70-100 м, а берези — 150-160 м. Із збільшенням цієї відстані збільшується амплітуда температурних коливань, зменшується вологість ґрунту та повітря, тому сосна відновлюється незадовільно.
Іншим суттєвим фактором, що впливає на природне відновлення, є властивості ґрунту. Корінці сходів у перші тижні життя розміщені лише у верхньому шарі ґрунту і рослини живуть за рахунок його поживних речовин. На бідних ґрунтах можуть нормально розвиватись лише маловибагливі до ґрунту деревні породи, такі як сосна, береза, акація біла. Значний вплив на адаптацію і виживання сходів більшості деревних порід має вологість верхнього шару ґрунту. Особливо це стосується найстійкіших в умовах оптимальної середньої вологості, які вимирають на сухих, перезволожених і заболочених ґрунтах. Надмірне зволоження ґрунту може спричинити розвиток різних грибкових захворювань, і вимокання рослин, а посуха — усихання сходів.
Розвиток лісовідновних процесів зумовлюється видом та станом живого надґрунтового покриву. На занедбаних сільськогосподарських угіддях в основному ростуть злаки, серед яких панівне місце займає пирій, куничних, тимофіївка.
Живий надґрунтовий покрив захищає сходи не тільки від заморозків і сонячних опіків, але й від висушуючої дії вітру та інших шкідливих факторів [5]. Проте переважно трав’яні рослини шкодять сходам. Побічна їх дія полягає у виснаженні ґрунту внаслідок поглинання поживних речовин і у висушуванні його через витрати вологи на транспірацію. Ґрунт, особливо під злаками, ущільнюється, тому витрати на випаровування збільшуються, через його пересихання інтенсивність життєдіяльності мікроорганізмів в ньому знижується, сповільнюється багато хімічних процесів розкладу органіки, ускладнюється перехід різних солей у легкозасвоювані рослинами сполуки. Трав’яна рослинність негативно впливає на діяльність ґрунтових безхребетних організмів, які мають дуже велике значення у створенні структури ґрунту, а також затримує появу сходів деревних рослин і пригнічує їх розвиток. Це відбувається через брак простору як для розвитку коренів, так і надземної частини, нестачу світла, вологи, елементів мінерального живлення. Крім того, взимку посохлі стебла трав під тиском маси снігу ламають ще незміцнілі рослини. Суха трава, що перезимувала, є легкозаймиста, тому пожежно небезпечна для лісових насаджень, особливо навесні [3]. Густий живий надґрунтовий покрив затримує значну частину насіння деревних порід, яке зависає серед трав’яної рослинності і не досягає поверхні ґрунту.
З метою створення сприятливих умов для проростання насіння деревних порід проводять механічний обробіток ґрунту (мінералізацію). За даними наших досліджень, в результаті таких заходів значно зростає кількість самосіву. На площі, де проводилось сприяння природному поновленню, кількість рослин берези на відстані до 100 м від стіни лісу становить від 5 до 10-14 тис. шт./га, а на територіях, де не проводили такі заходи — від 1 до 5-8 тис. шт./га. Тому на площах, де планується створення лісових насаджень шляхом породного поновлення, для формування благонадійного самосіву доцільно проводити рихлення верхнього горизонту ґрунтообробними агрегатами.
3.4 Відтворення та охорона лісів в межах регіональних особливостей
Відновлення лісів і лісорозведення здійснюється постійними лісокористувачами.
На землях, що були вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища і т.ін.), здійснюється відновлення лісів, а на інших, призначених для створення лісів, землях, насамперед непридатних для використання в сільському господарстві (яри, балки, піски тощо), — лісорозведення.
Землі, призначені для лісорозведення, переводяться до складу земель лісового фонду відповідно до земельного законодавства.
Обсяги і способи робіт щодо відновлення лісів та лісорозведення визначаються на підставі матеріалів лісовпорядкування або спеціального обстеження з урахуванням фактичних змін у лісовому фонді і стану земель, що підлягають залісенню.
Відновлення лісів та лісорозведення повинні забезпечувати розширене їх відтворення і підвищення продуктивності з метою поліпшення навколишнього природного середовища та добробуту народу України.
Роботи, пов’язані з відновленням лісів, провадяться способами, що забезпечують створення в найкоротші строки високопродуктивних лісів з господарсько цінних деревних і чагарникових порід за спеціальними програмами і проектами, що розробляються державними органами лісового господарства.
Лісорозведення проводиться способами, що забезпечують створення лісових насаджень з високими продуктивними і захисними властивостями з метою підвищення лісистості території, запобігання ерозійним процесам, поліпшення навколишнього природного середовища.
Правила відновлення лісів і лісорозведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
З метою підвищення продуктивності лісів здійснюються:
роботи з селекції, лісового насінництва і сортовипробування найбільш цінних у господарському відношенні деревних порід;
заходи, спрямовані на підвищення родючості грунтів (меліорація земель, запобігання водній і вітровій ерозії грунтів, заболоченості, засоленості та іншим процесам, що погіршують стан грунтів);
своєчасний та ефективний догляд за лісовими культурами;
заходи щодо найбільш повного та ефективного використання земельних ділянок лісового фонду для вирощування лісів, поліпшення їх вікової структури, зменшення площі земель, не вкритих лісовою рослинністю, зайнятих чагарниками, рідколіссям, низькоповнотними і нестійкими деревостанами, охорони лісів від пожеж та самовільних порубів, захисту від шкідників і хвороб.
З метою поліпшення якісного складу лісів повинні проводитися рубки догляду за лісом, санітарні рубки, рубки, пов’язані з реконструкцією малоцінних молодняків і похідних деревостанів, лісовідновні рубки в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші корисні властивості, інші роботи.
Ліси України підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання.
Забезпечення охорони та захисту лісів покладається на центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, Верховну Раду Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів та постійних лісокористувачів відповідно до законодавства України.
Місцеві Ради народних депутатів, Уряд Республіки Крим для охорони лісів від пожеж:
щорічно організовують розробку і здійснення лісокористувачами заходів протипожежної профілактики у лісах;
залучають до гасіння лісових пожеж населення, протипожежну техніку і транспортні засоби підприємств, установ та організацій у встановленому законодавчими актами порядку;
забезпечують осіб, залучених до гасіння лісових пожеж, харчуванням та медичним обслуговуванням;
сприяють будівництву об’єктів протипожежного призначення, роботі повітряних суден авіалісоохорони;
організовують через засоби масової інформації пропаганду правил протипожежної безпеки, висвітлення проблем збереження лісів;
забезпечують координацію заходів, спрямованих на охорону лісів від пожеж у межах своєї території.
Підприємства, установи, організації та громадяни, діяльність яких впливає на стан і відтворення лісів, зобов’язані погоджувати відповідно до законодавства України з державними органами лісового господарства, державними органами охорони навколишнього природного середовища та іншими органами проведення організаційних, санітарних, технологічних та інших заходів щодо охорони і захисту лісів.
організовують через засоби масової інформації пропаганду правил протипожежної безпеки, висвітлення проблем збереження лісів;
Лісовпорядкування включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення ефективної охорони і захисту, раціональне використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.
Лісовпорядкування на всій території України проводиться державними лісовпорядними службами за кошти державного бюджету і за єдиною системою в порядку, встановленому Міністерством лісового господарства України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища.
Під час лісовпорядкування здійснюються:
визначення меж і внутрігосподарська організація території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів;
виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів;
інвентаризація лісового фонду з визначенням породного і вікового складу деревостанів, їх стану, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів;
виявлення деревостанів, що потребують рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства, визначення заходів щодо відновлення лісів і лісорозведення, меліорації, охорони та захисту лісів тощо, а також порядку і способів проведення цих робіт;
обгрунтування поділу лісів на групи і віднесення їх до категорій захисності;
обчислення розрахункової лісосіки, обсягів рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства, та обсягів використання інших видів лісових ресурсів;
визначення обсягів робіт щодо відновлення лісів і лісорозведення, охорони лісів від пожеж, захисту від шкідників і хвороб, а також інших лісогосподарських робіт;
лісобіологічні та інші обстеження і дослідження;
авторський нагляд за здійсненням розроблених під час лісовпорядкування заходів, а також інші лісовпорядні дії.
У матеріалах лісовпорядкування дається комплексна оцінка ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду, розробляються основні положення організації та розвитку лісового господарства.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються державними органами лісового господарства за погодженням з місцевими Радами народних депутатів та органами охорони навколишнього природного середовища. Вони є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами.
Державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді та забезпечення Рад народних депутатів, зацікавлених органів державної виконавчої влади, лісокористувачів відомостями про лісовий фонд [26].
Державний облік лісів і державний лісовий кадастр містять систему відомостей і документів про правовий режим лісового фонду, розподіл його між користувачами, якісний і кількісний стан лісового фонду, поділ лісів за групами та віднесення до категорій захисності, економічну оцінку та інші дані, необхідні для раціонального ведення лісового господарства і оцінки результатів господарської діяльності в лісовому фонді.
Державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться державними органами лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюджету. Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України.
ВИСНОВКИ
Загальна площа земель лісового фонду області станом на 01.01.2007 р. становить 724,0 тис. га, у тому числі вкритих лісовою рослинністю – 658,8 тис. га (20,6 % від загальної площі області). Ліси першої групи становлять 258,2 тис. га, площа лісів другої групи – 414,5 тис. га. Веденням лісового господарства в області займаються 58 постійних лісокористувачів, в тому числі 11 держлісгоспів Чернігівського обласного управління лісового господарства, 19 дочірніх підприємств ОКП «Чернігівоблагроліс», 2 лісгоспи та 1 лісництво Міноборони України, Коропське СЛП «Агролісгосп» та РКСЛП «Корюківкаліс», а також 23 сільгосппідприємства в різних районах області.
в Чернігівській області ліси першої групи становлять 258,2 тис. га, площа лісів другої групи - 414,5 тис. га. Вікова структура лісів області нерівномірна, в лісовому фонді переважають молодняки – 33,5 % площі, середньовікові насадження займають 47 %, пристигаючі – 14,2 %, стиглі – 5,3 % від загальної площі лісів. Запас деревини області становить 124,2 млн. м3, з них стиглої – 7,6 млн. м3 (6,2 %).
Проведено дослідження лісових насаджень природного поновлення в умовах свіжих суборів на староорних землях Щорського та Городнянського районів Чернігівської області. На непридатних для сільського користування землях заліснення природним шляхом відбувається в цілому задовільно, проте переважаючими в насадженнях, в основному, є другорядні породи, такі як береза, осика, вільха. В результаті цього процесу виявлено, що йде небажана зміна порід. В дослідженому нами регіоні доцільно проводити реконструкцію малоцінних лісових насаджень, а на безлісних територіях, які непридатні для сільського господарства, створювати лісові культури з участю головних та супутніх деревних порід, які характерні для цієї кліматичної зони.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Андриенко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны. - Киев: Наук. думка, 1983. - 216 с.
Андрієвський І. Д., Коржнев М.Н., Шеляг-Сосонко Ю.Р. та ін. Природно-ресурсний аспект розвитку України. – К.: КМ Academia, 2001. – 110 c.
Андрієнко Т.Л., Клєстов М.Л., Прядко О.І. Мережа регіональних ландшафтних парків України: наукові та організаційні основи створення. - Київ, 1996. - 56 с.
Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посібник. – Суми, 2002. – 284 с.
Борейко В.Е. История заповедного дела в Украине. — К.: Киевский эколого-культурный центр, 1995. — 183 с.
Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. - К., 1998. - 52 с.
Генсірук С. А. Ліси України. — Львів: Вид-во Укр. держ. лісотех. ун-ту, 2002. — 496 с.
Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наук. думка, 1977. – 302 с.
Гордієнко М. І., Гордієнко Н. М. Лісівничі властивості деревних рослин. К.: Вістка, 2005. — 816 с.
Доповідь про стан навколишнього природного середовища в Чернігівській області за 2005 – 2006 роки. – Чернігів, 2006.
Екологічне законодавство України (Збірник законодавчих актів).—К.: ЕкоПраво.—Київ, ЕкоПравот— Харків, 19%.-— 246 с.
Єлін Є.Я. Рослини наших лісів. – К.: Радянська школа, 1983. – 239 с.
Ємельянов І.Г. Оцінка біорізноманіття екосистем у контексті оптимізації мережі природно-заповідних територій // Заповідна справа на межі тисячоліть. – Канів, 1999. – 110 – 127 с.
Заповідники і національні парки України. - К.: Вища школа, 1999. -230 с.
Збереження і невиснажливе використання біорізноманіття України: стан та перспективи. / За ред. Шеляг-Сосонка Ю.Р. – К.: Хімджест, 2003. – 248 с.
Зеленая книга Украинской ССР. Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в охране растительные сообщества. / Под общ. ред. Шеляг-Сосонка Ю.Р./ – К.: Наук. думка, 1987 – 216 с.
Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посібник. – Суми, 2003. – 416 с.
Конвенція про біологічне розмаїття: громадська обізнаність і участь / Відп. ред. Т.В. Тардашук. – К.: Стилос, 1997. – 154 с.
Культури сосни звичайної в Україні / М. І.Гордієнко, В. П. Шлапак, А. Ф. Гойчук, В. О. Рибак, В. М. Маурер — К., 2002. — 872 с.
Поварніцин В. О. Ліси українського Полісся. — Львів: Вид-во АН УРСР, 1959. — 207 с.
Пороша С. І., Пастернак В. П. Природне лісовідновлення. — Харків: Вид-во Харк. держ. аграр. ун-ту, 1997. — 24 с.
Рослинність УРСР. Ліси. – К.: Наук.думка, 1971. – 460 с.
Свириденко В. Є. Швиденко А. Й. Лісівництво. — К.: Сільгоспосвіта, 1995. — 364 с.
Сукачев В.Н., Дылис Н.В. Основы лесной биогеоценологии. – М.: Наука, 1964. – 374 с.
Физико-географическое районирование Украинской ССР. – К.: Изд-во Киев. ун-та, 1968. – 684 с.
Чернявский М.В. Ліси України та збереження їхнього біологічного різноманіття. Охорона пралісів України // Конвенція про біологічне розмаїття; громадська обізнаність; участь. – К.: Стилос, 1997. – С. 75-89.
Шеляг-Сосонко Ю. Р., Стойко С. М., Вакаренко Л.П. Ліси України. Сучасний стан, збереження, використання. – К.: Наук. еколог. центр. Укр., 1996. – 32 с.
Шеляг-Сосонко Ю.Р. Ліси України: біорізноманітність та збереження. – Укр. ботан. журн., 2001, т.58, №5
Шеляг-Сосонко Ю.Р., Устименко П.М., Вакаренко Л.П., Попович С.Ю. Ценотаксономічне різноманіття лісів України: методи оцінки та синфітосозологічна класифікація // Укр. ботан. журн. – 1999. – 56, №1. – С. 74-78.
Шеляг-Сосонко Ю.Р., Устименко П.М., Попович С.Ю., Вакаренко Л.П. Зелена книга України. Ліси. К.: Наук. думка, 2002. – 253 с.