Xreferat.com » Рефераты по экономике » Загальна характеристика основних економічних моделей

Загальна характеристика основних економічних моделей

потенціал незавершених аграрних перетворень та очікування творчих сил революції, а також на заперечення колишніх інститутів, включаючи мораль і законність. Але вона здійснювалася в країні, яка і без марксистських схем була на підйомі. Руйнування творчих сил, які розвивалися знизу, - ринку, капіталізму - зумовило недовге життя модернізаторського пориву і призвело до виснаження економічних і соціальних сил суспільства. Суспільство виявилося хворим і, очевидно, не готовим до експериментів нових диктаторів.

Потрібно чітко усвідомлювати, що модернізація зверху, щоб досягти результатів, які можна було хоча б спочатку трактувати як позитивні, повинна забезпечити колосальну концентрацію ресурсів, волі і влади, в першу чергу, такої, як у Петра І, Сталіна, і у влади повинна бути готовність до придушення тих, хто не погодиться поступитися власними інтересами. А пригнічення власних інтересів є пригніченням тієї енергії та ініціативи людей, які самі могли б при іншому варіанті стати головною силою модернізації.

Шлях другий - модернізація знизу, з опорою на приватну ініціативу та енергію кожного. Цей шлях, як показує світовий досвід, забезпечує ринкова модель економіки.

Одним із найбільших недоліків нинішньої реформи в Росії є та обставина, що вона була „опущена" зверху і без наукової проробки економічної моделі реформ, особливо її стратегічного вектора. Це не могло не вплинути і на її соціально-економічні результати [110].


3.2 Оцінка першого етапу російської кризи


Динаміка ВВП, реальної заробітної плати та інвестицій в основний капітал за період з 1990 р. по 2005 р. зображена на рисунку 3.1. Як видно з рисунка, найнижче значення ВВП становило 58,5 % (1998 p.), реальної заробітної плати - 42,1 % (1999 р.) і капітальних інвестицій - 20,9 % (1998 p.).


Загальна характеристика основних економічних моделей
Рис. 3.1 - Динаміка реальної заробітної плати, ВВП та інвестицій в основний капітал в Росії


Безробіття становило 10,5 млн, або 13 % чисельності самодіяльного населення. І найгірший показник - депопуляція. Кількість померлих перевищувала кількість народжуваних на 950 тис. осіб на рік.

Криза охопила ціле десятиріччя. Вона розвивалася дуже нерівномірно. Якщо взяти промислове виробництво, то в 1990 р. воно скоротилося на 2 %, в 1991 р. - на 8 % тобто, спад на 10 % був ще за часів радянської влади, при централізованій економіці, в надрах якої ця криза почалася. На час переходу до ринку в 1992 р. спад становив 19 %, в 1993 р. - ще 14 %, в 1994 р. - 20 %, в 1995 р. - 4 %, в 1996 р. – 6 %. 1997 p. був єдиний рік, коли виробництво не спадало, але і не зростало. І в 1998 р., коли на загальну соціально-економічну кризу наклалася фінансова, промислове виробництво впало ще на 5 %.

Історія людства таких глибоких криз в мирний час у великій країні не знала. Найбільша криза до російської спостерігалася в 1929-1933 pp. в США, але вона була менш глибокою за економічними показниками і за показниками рівня життя. Єдине, що тоді було більшим, це кількість безробітних, яка перевищувала 13 млн. осіб. Але інвестиції скоротилися не в 5 разів, а в 4 рази; рівень падіння ВВП і реальної заробітної плати в Росії був більшим, ніж в США, відповідно в 1,17 і в 2 рази. Американська криза тривала всього 4-5 років.

Навіть якщо взяти періоди війн, то після Першої світової і громадянської війн валовий продукт Росії знизився в 5 разів в 1921 р. порівняно з 1913 р. Але рівень 1913 р. був досягнутий в 1928 р., за 15 років. Після Великої Вітчизняної війни, коли було окуповано 2/3 економічного потенціалу Радянського Союзу, рівень 1940 р. був відновлений в 1948-1949 pp.

Німеччина, зруйнована бомбардуваннями і військовими діями, деморалізована, досягла довоєнного 1937 р. в 1948 р. Японія відновлювалася ще швидше.

Єдина криза в історії людства, тривалість якої перевищувала 15 років, це російська. Вона наклала відбиток на все життя в країні, і її наслідки будуть відчуватися дуже довго. Чому все так відбувалося? Російська криза особлива, оскільки відбулося суміщення декількох факторів. По-перше, криза вибухнула в рамках соціалістичної системи, централізованого, планового господарства. Вона була проявом її нездатності ефективно управляти економікою. По-друге, криза була підсилена розпадом Радянського Союзу. Впродовж року зв'язки між колишніми республіками Союзу, які складали єдиний народногосподарський комплекс, скоротилися в 4 рази. Природно, це відбилося на падінні виробництва. Третій фактор пов'язаний з масовою конверсією військових виробництв. Випуск військової техніки скоротився обвально в період кризи - в цілому в 11 разів. Слід врахувати, що на підприємствах дев'яти оборонних міністерств працювали 9 млн. людей.

Четвертий фактор - власне перехід до ринку. Ринок - це система, де виробляється те, що може бути оплачено з боку виробників. Продукція повинна бути реалізованою. В плановому господарстві вироблялось багато продукції, на яку не було попиту. Тому перехід до ринку хворобливо вплинув на всю структуру і обсяги виробництва. Наприклад, Росія виробляла в 7 разів більше тракторів, ніж США. Продавали їх нижче собівартості, оскільки тракторні заводи знаходилися на дотації. Для цього колгоспам і радгоспам видавалися безвідсоткові держкредити, які Пленуми ЦК партії раз в 3-5 років списували. Коли перейшли до ринку, ціна на трактори різко підвищилася, в неї стали включати капітальні вкладення, витрати на розробку, прибуток - і тепер уже господарства повинні були розраховуватися своїми грошима, а не держкредитами. В результаті виробництво тракторів скоротилося приблизно в 20 разів. Такі приклади можна навести і по вантажівках, і бульдозерах, і залізничних вагонах, і верстатах, і по багатьох інших товарах. Якщо стільки продукції не потрібно, то і виплавляти 146 млн. т сталі (коли Америка виплавляла всього 70 млн. т) безглуздо - з падінням платоспроможного попиту виробництво сталі скоротилося в 3 рази.

Сказане відноситься і до зерна. Росія виробляла 120 млн. т зерна та ще докупляла. Цього бракувало, вважалося, що для худоби необхідно більше кормів. Ставили задачу досягти рівня 1 т зерна на душу населення. В той час Європа, де жило 350 млн. людей, виробляла 150 млн. т зерна, отримувала в 3 рази більше м'яса. Половину зерна в Росії згодовувалося худобі в необробленому вигляді, незбалансованому по протеїну. Зерно збувалося за безцінь, використовувалося нераціонально. З переходом до ринку, коли за зерно почали вимагати реальні гроші, виявилося, що його стільки не потрібно. В 2003 р. врожай був 84,5 млн. т зерна. Це сприймалося як лихо - на зерно різко впала ціна, вивезено на експорт 17 млн. т і ще 10 млн. т залишилися без попиту.

Тому перехід до ринку виявився вкрай хворобливою обставиною, ов'язаною з величезним скороченням виробництва. Одночасно ринок потребує, виробництва того, що не випускалося в плановому господарстві. Але спочатку йде скорочення, а потім, із вивільненням ресурсів, починаються інвестиції, і можна виробляти те, на що виникає ринковий попит.

Основні помилки були зроблені в 1993-1994 pp. В 1993 р. потрібно було скоротити інфляцію, прив'язати ціни до долара, рублі до доларів - „повісити на якір" (як зробили балтійські країни із своєю валютою), пережити цей важкий рік стагнації, високого безробіття, зниження рівня життя. Зате потім могло початися оздоровлення.

На жаль, весь 1993 р. в Росії буяла інфляція 19-20 % на місяць, ціни зросли в 10 разів впродовж року, і в результаті восени 1993 p., коли були вичерпані оборотні фонди, промисловість просто зупинилася. Це вже не дія об'єктивних факторів, а результат помилок в економічній політиці. Можна було не допустити такого зростання інфляції, знецінення оборотних фондів тощо. В інших постсоціалістичних країнах такого не було. Всі „завалилися" в період переходу до ринку, всі пережили розрив налагоджених економічних зв'язків, але величезний спад 1993-1994 pp. є специфічним лише для Росії [108].


3.3 Загальна характеристика російських реформ та підходів


На першому етапі, який включав більшу частину 1990-х років, створювалися базові інститути ринкової демократії і відновлювалася стабільність - макроекономічна і політична. Наведення економічного і політичного порядку в основних рисах було завершено до 1999 р., результатом чого був початок економічного зростання.

На кінець 1991 р. в Росії були практично повністю відсутніми інститути, які повинні забезпечувати стабільне функціонування і навіть існування будь-якої країни. Були зруйновані економічні інститути, що проявилися в масштабних ринкових дисбалансах (економічний спад, товарний дефіцит, очікувана загроза холоду і голоду). Але ще більшу небезпеку становило те, що з розпадом СРСР в Росії були зруйновані інститути державної влади [99].

Влада в Центрі і регіонах практично не діяла. В органах виконавчої влади виявилося багато некомпетентних людей, що не мали практичного досвіду управління економікою, які призначалися не за діловими якостями, а за їхньою приналежністю до визначеного кола, „родини" [102].

Основною причиною проблем в економіці були принципові помилки в ринковому реформуванні. Перша помилка полягала в тому, що в умовах, коли 50 % власності залишалося в руках держави, ринкові закони майже не могли діяти. Друга помилка - однаковий підхід до підприємств, що функціонують у монопольному і конкурентному секторах економіки. Третя помилка - безоплатна передача в приватні руки підприємств, побудованих на держбюджетні кошти. Практику проведення приватизації у Великобританії і у Франції в Росії не вивчали і не використовували. Поспішали за 100 днів перейти до ринку. У результаті велика частина народного надбання перейшла в руки приблизно 10 олігархів. Помилки, допущені при приватизації, потребують внесення змін у закон про приватизацію, зосередження підприємств, що функціонують на монопольних ринках, у держави і звільнення держави від підприємств, що функціонують на конкурентних ринках.

Ще одна проблема, що гальмувала економічне зростання, - відсутність повноцінного грошового обігу, необхідної пропорції між обсягом виробленої продукції й обсягом грошової маси. Наступна проблема - необізнаність чиновників із процесами, що відбувалися на підприємствах, що призводило і до введення нових податків. Збільшення податків видавалося для них невеликим навантаженням для підприємств. У результаті збільшення податкового навантаження ціна продукції підвищувалася, продукція ставала ще більш неконкурентоспроможною, обсяги виробництва і надходжень у бюджет скорочувалися, у системі управління з'являлися нові структури, що не створювали доданої вартості.

Тому найважливішою задачею було відновлення елементарних інститутів, без яких не може існувати ні одна держава, перш за все, державних інститутів, хоча б елементарних економічних механізмів, а також відношень власності.

На кінець 1990-х pp. були вирішені такі задачі:

- створені і зміцнені базові політичні інститути, упорядковані федеративні відносини;

- здійснена макроекономічна стабілізація, в результаті країна отримала стабільну валюту і збалансований бюджет;

- проведена масова приватизація, яка заклала основи переходу російської економіки на ринкові рейки.

Другий етап в основному відноситься до 1999-2003 pp. Суть його полягала в тому, що на основі досягнутої стабільності почалося формування економічних інститутів, характерних для сучасного суспільства і більш точно орієнтованих на особливості Росії. Основна увага була приділена створенню таких базових інститутів, як цивільний, податковий, бюджетний, трудовий і земельний кодекси, пенсійне законодавство. Почалися процеси перегулювання (зниження адміністративних бар'єрів підприємницької діяльності), приступили до реформування природних монополій тощо. Були зроблені кроки по приєднанню до світової організації торгівлі. Реалізація цих та інших реформ дозволила Росії просунутися по шляху економічних перетворень, забезпечити економічне зростання. Швидко зростали золотовалютні резерви Центрального банку, поступово знижувалася інфляція.

Економічне зростання на цьому етапі мало переважно відновлю-вальний характер, тобто опиралося на активне залучення у виробництво не задіяних в період кризи виробничих потужностей. Другою особливістю відновлювального зростання є його поступове затухання в силу вичерпання вільних і придатних для використання потужностей.

Сьогодні можна говорити про перехід на третій етап економічних реформ і відповідної економічної політики. Мова повинна йти про відпрацювання стратегії соціально-економічного прориву в умовах сучасного постіндустріального суспільства. Ці задачі є надзвичайно складними [99].

Перша особливість постіндустріального суспільства - новий технологічний устрій, перехід від механічної технології впливу на зовнішню форму предмета праці до фізико-хімічного і біологічного впливу на його молекулярно-атомну і генно-клітинну структуру за допомогою нанотехнології і нових джерел енергії. Цей устрій визначають 50-55 критично важливих технологій, з яких 45-46 монополізовані країнами „великої сімки", що контролюють більше 90 % світового ринку високих технологій. Обсяг останнього на початку XXI ст. перевищив 2,3 трлн. дол. Частка США на цьому ринку 39%, Японії - 30%, Німеччини - 16 %, Росії - 0,5 %. Однак Росія зберегла конкурентоспроможність за 10-12 базовими технологіями в галузі авіації і космонавтики, нових матеріалів, паливних елементів, атомної енергетики, плазмових, лазерних, інформаційних і біотехнологій. Але ці технології дають лише кілька відсотків ВВП. Для відновлення устаткування в масштабах, необхідних для того, щоб почати перехід до нового технологічного устрою, потрібно не менш 100 млрд. дол. [101].

Сучасні економісти відзначають, що у суспільстві, насиченому знаннями й інформацією, межа між „моїм" і „твоїм" стає усе менш чіткою, ринки перетворюються в комунікаційні мережі, а суспільство -у сукупність мережевих структур. У результаті змінюється сама якість економічного зростання: його темпи, стійкість визначають не природні ресурси, чисельність робочої сили й інші екстенсивні фактори, а ефективність управління й інформаційного обміну.

За останні роки погляди російських економістів і на цей аспект реформ істотно зблизилися: усі підтримують багатоустрійну ринкову економіку й адаптацію до нових умов господарювання. Так, Л.С. Бляхман [101] вважає, що успіх реформ, у кінцевому підсумку, залежить від вибору між трьома концепціями - ліберально-моне-тарної, державницької та інституціональної. Перша з них базується на ідеях індивідуалізму, прийнятих у класичній і неокласичній політекономії. Людина сприймає й обробляє ринкову інформацію, приймає раціональні рішення, орієнтуючись на особисту вигоду, але сприяє тим самим загальному благу. Державі залишається лише розробляти закони, контролювати їхнє виконання і регулювати грошово-кредитну сферу. Головна мета реформ у цьому випадку - розвиток економічної свободи і скорочення частки державних витрат у ВВП.

Скорочення адміністративних функцій і витрат держави, а також підвищення рівня монетизації економіки дійсно необхідні. За останні роки цей рівень виріс у РФ до 22 %. Але в ряді країн, що розвиваються, він становить 40-60 %, а в розвинених - 80-100 %. Тут є чому повчитися у Казахстану, що провів банківську і соціальну реформу, знизив інфляцію і випередив Росію за темпами економічного зростання. Однак ця концепція викликає і серйозні заперечення. Людина не може одержати повну і надійну інформацію про стан глобального ринку, тим більше, що її навмисно приховують виробники, особливо вищі менеджери корпорацій.

Не підтверджується прямий причиновий зв'язок між індексом економічної свободи (за М. Фрідманом, він враховує рівень бюджетних витрат, частку державного сектора економіки, ступінь відкритості економіки тощо) і національним добробутом (ВВП на душу населення). Зв'язок тут, скоріше, зворотний - висока конкурентоспроможність економіки, досягнута за допомогою держави, дозволяє розширити економічні свободи.

США в 1930-ті pp., а країни ЄС - у 1950-1960 pp. нарощували державні витрати, стимулюючи попит. Те ж робить адміністрація Буша сьогодні. Частка бюджетних витрат у Фінляндії, Норвегії і Швеції, що займають перші місця у світовому рейтингу конкурентоспроможності, не нижча, ніж у Росії. Сінгапур має в цьому відношенні перевагу перед Росією тому, що не повинен утримувати сильну армію, Китай - тому, що 70 % населення (селяни) не одержують ні пенсій, ні дотації, європейські країни - тому, що не повинні субсидіювати ЖКГ, а також тому, що средньогодинна зарплата в Німеччині становить 24, а в Росії - лише 1,7 дол.

Тому виявляється ґрунтовною і друга концепція. „Державники", беручи за основу ідеї К. Маркса і Дж. Кейнса, орієнтують реформи на посилення регулюючої і перерозподільної ролі держави, її прямі інвестиції в пріоритетні сфери, розширення державного попиту на товари і послуги, активну підтримку вітчизняного виробника за допомогою тарифної політики. Заслуговують усілякої підтримки пропозиції прихильників цієї концепції по розвитку високих технологій, заміні ряду податків рентними платежами, державній підтримці науки, освіти, охорони здоров'я, родини і молоді.

Однак державним чиновникам, зокрема, російським, не можна доручати встановлення галузевих пріоритетів і розподіл інвестицій. Однакові і сприятливі умови для конкуренції повинні одержати всі інформаційно відкриті підприємства. Протекціонізм, відгородження від закордонних конкурентів лише збільшать відставання. У лібералів і державників, незважаючи на їхні політичні розбіжності, є одна загальна риса - прагнення знайти „золотий ключик", що відкриває двері в чарівний сад. Перші вбачають в цьому скорочення державних витрат, другі - вилучення прибутку видобувних галузей. Однак різке збільшення податків унеможливить освоєння нових районів на Півночі і Сході РФ, зменшить інвестиційний попит, попит на вітчизняну продукцію, а у випадку зниження цін на сировину на світовому ринку - призведе до занепаду бюджетоутворюючих галузей.

Найбільшою мірою відповідає умовам Росії інституціональна концепція структурних реформ. Соціальні інститути - це сукупність правил, механізмів їхньої реалізації, норм поведінки, що перетворюють безліч підприємств і інших організацій у соціально-економічну систему, забезпечують їхню ефективну взаємодію. При цьому, як відомо, життєздатні лише правила, вироблені господарським досвідом, а не насаджені зверху. Інституціональна концепція розглядає економіку тільки як підсистему суспільства, а ринкові реформи і збільшення ВВП - як засіб розв'язання протиріч суспільного розвитку, а не самоціль. Сучасна соціоекологоекономічна наука вивчає поведінку господарських суб'єктів, що визначається не тільки економічними законами. Ключові проблеми структурних реформ пов'язані не з економікою у вузькому значенні цього слова, а з відсутністю довіри між підприємствами, громадянами і владою, незахищеністю особистості і власності. Тому головна задача російських структурних реформ - перетворення інституціонального середовища, що визначає здатність задіювати національне багатство в ринковий оборот, забезпечувати комерціоналізацію інтелектуальної власності, підвищувати низьку ділову активність маси населення і якість управління.

Але потрібно враховувати, що соціальні інститути багато в чому обумовлені історичними традиціями і менталітетом населення. Не випадково не дали результатів спроби механічно використовувати в російських умовах деякий досвід, що виправдав себе на Заході. Закон про банкрутство, що успішно діє в Німеччині і скопійований у Росії без врахування особливостей її адміністративно-судової системи, фактично призвів до кримінального перерозподілу власності. Те ж стосується до спроб використовувати методи реструктуризації підприємств, що виправдали себе в Москві і Санкт-Петербурзі, у ряді південних і східних регіонів Росії. Господарське законодавство в Росії повинно відповідно орієнтуватися не на абстрактні ідеали, а на реально досяжний розвиток соціальних інститутів.

Основні напрямки структурних реформ повинні визначатися з врахуванням гостроти нинішніх проблем, оцінюваної з позицій більшості населення, а не фінансової чи політичної еліти. За 1992— 2000 pp. частка Росії у світовому населенні скоротилася - з 2,73 до 2,43 %, а у світовому ВВП (за паритетом купівельної спроможності) з 2,79 до 1,64%. Це значить, що раніше Росія перевершувала за економічним розвитком світове господарство, а тепер поступається йому, хоча володіє унікальними природними багатствами (у тому числі 25 % світових ресурсів лісу і прісної води) і відносно високим людським капіталом, незважаючи на те, що він зменшився в останні роки. Вся справа в нераціональному використанні національного багатства. До 1960-х pp. відставання за продуктивністю праці від найбільш розвинених країн в Росії скорочувалося, потім стало збільшуватися і нині у ряді галузей стало десятикратним.

Особливу проблему становлять міжрегіональні відмінності. Виробництво ВВП на душу населення, за даними статзбірника „Регіони Росії", у 2002 р. по регіонах РФ відрізнялося в 30 разів, інвестиції в основний капітал у розрахунку на душу населення — у 180 разів, офіційне безробіття - у 20, відношення середнього розміру доходу на душу населення до прожиткового мінімуму - у 15 разів. Це нерідко перевищує розбіжності між США і країнами Африки, не кажучи вже про розбіжності між країнами в ЄС.

За даними Держкомстату РФ, у 2003 р. 22,5 % ВВП виробила неофіційна економіка (за оцінками закордонних економістів, ця частка становить в країнах СНД до 48 %, у Центральній і Східній Європі -22 %, на Заході - 5 %). За оцінкою Ради безпеки Росії, доходи тіньової економіки порівнянні з доходами федерального бюджету, причому 9 млн. чоловік певним чином пов'язані з криміналом.

Головна проблема малого і середнього бізнесу - розвиток його зв'язків з великими корпораціями, що у розвинених країнах виступають як головні замовники й інвестори мережі малих і середніх фірм. Так, у Сан-Франциско (США) малий бізнес дає 50 % робочих місць і надходжень у міський бюджет, у Москві - 25 % , у містах Сибіру - менше 5 %. Щодо змін у сфері промислової політики, то потрібно брати до уваги, що в США, наприклад, функції міністерств виконують транснаціональні корпорації, багато з них („Дженерал Електрик", „Майкрософт" та ін.) за ринковою капіталізацією перевершують усі російські компанії разом узяті. Курс їх акцій залежить від того, наскільки реалізуються подані на сайтах квартальні плани. Ці плани втілюються в замовленнях тисячам постачальників і субпідрядників по усьому світі. І Росія переходить не від планової до ринкової економіки, а від адміністративного до обґрунтованого економічного планування.

На переконання Л.С. Бляхмана, реформа структури російського господарства потребує:

- підтримки прискореного розвитку переробної промисловості, у першу чергу, машинобудування й інформатики, сфери послуг, розширення внутрішнього попиту на їхню продукцію;

- розвитку експорту продукції з високою доданою вартістю (техніка в Китаї становить 47 % експорту, а в Росії - лише 15 %). За оцінкою американських експертів, у найближчі 15 років зі США буде переведено за кордон 3,3 млн. робочих місць, в основному в сфері інформатики і сервісних послуг. Значну їх кількість могла б отримати Росія. Не можна погодитися з пропозиціями про орієнтацію Росії на експорт сировини в Китай. Головне - відмова від протиставлення видобувної і переробної промисловості, перетворення видобутку сировини в галузь високих технологій;

- скорочення неринкового сектора, у якому 31 % працівників створює всього 12 % ВВП (за розрахунками Е. Ясіна);

- реструктуризацію підприємств на основі ліквідації або консолідації безперспективних (майже половини їх загальної кількості), підтримки успішно працюючих (близько 20 %) і оздоровлення потенційно конкурентоспроможних (30 %) [101].

С.М. Бляхман [108] вважає, що російська економіка за останнє десятиріччя стала ринковою в тому сенсі, що вона приватизована, не є об'єктом державного планування, а значною мірою відкрита світовому ринку, реагує на зміну його запитів, забезпечує платоспроможних покупців товарами та послугами. В останні роки вона характеризується бездефіцитним бюджетом, зниженням боргу, приростом ВВП. Однак економіка Росії та інших країн СНД, на відміну від держав Балтії, Польщі, Угорщини тощо, являє собою особливу, невідому науці раніше систему, нездатну конкурувати на світовому ринку. Вказана відмінність полягає в такому.

Основний суб'єкт російської економіки - акціонерні товариства (AT), - їх кількість перевищує 300 тис. 200 найбільших вертикально інтегрованих структур (де-факто це холдинги, хоча в законодавстві таке поняття досі відсутнє) виробляють більше половини промислової продукції. Однак ці структури відповідають закордонним AT лише за назвою. Більшість AT не зареєстрували емісію акцій і не зберігають їх в депозитаріях (як передбачено законом), їх статутний капітал набагато менше реальних масштабів діяльності, тобто юридично усі їх угоди можуть бути оголошені мізерними. Невідомі фактичні власники найбільших структур, які визначають долю російської економіки, основні рішення приймаються в офшорних центрах за межами Росії.

Прибуток не є кінцевим результатом діяльності російських фірм. Лише 20 % з них (паливні і оборонні фірми не враховувалися) конкурентні на світовому ринку. 30 % реалізують продукцію всередині країни лише поки ринок захищений від імпорту, а майже 50 % впродовж тривалого часу нерентабельні. В нормальній ринковій економіці такі фірми не можуть існувати, у нас же їх директори роз'їжджають на „мерседесах". Їх реальні фінансові потоки приховані в розрахунках з підставними, в тому числі закордонними, структурами і не мають нічого спільного з офіційними звітами. До 40 % виробляє тіньова економіка, 20 млрд. дол. щорічно вивозиться за кордон.

Реальна конкуренція в більшості галузей відсутня. Банки не виконують свою головну функцію - перетворення збережень (їх частка в Росії не нижча, ніж в розвинутих країнах) в інвестиції, їх перерозподіл в найбільш ефективні галузі, організацію лізингу (за кордоном в цій формі реалізується до 1/3 інвестицій), управління активами і венчурне фінансування (основу інноваційної активності). Ринкова капіталізація усіх російських компаній, а їм належить 13 % запасів нафти та приблизно 30 % газу тощо, менше, ніж в одній фінській компанії Nokia.

Не досягнутий для ринкової економіки реальний взаємозв'язок цін і оплати праці. Мінімальна зарплата в 2002 р. становила 300 руб. при прожитковому мінімумі 1500 руб. Частка зарплати в російському ВВП вдвічі нижча, ніж за кордоном. Оклад російського професора на порядок нижчий, ніж в країнах Балтії.

Чому навіть з урахуванням успіхів останніх років ВВП Росії і промислове виробництво в 2002 р. виявилися на 27-33 %, а в науко-ємних галузях на порядок нижче, ніж в 1990 р.? Тут зіграли роль і об'єктивні фактори. Більша частина військової продукції (Росія випускала більше танків, ніж всі інші країни світу) виявилася непотрібною. Ринкові реформи почалися одночасно з розпадом великої держави, держава не контролювала свої кордони і збирання податків. Однак головні причини, які відкинули Росію на узбіччя глобалізації, були ініційовані державою.

Ще в 1920-х pp. було узаконено „повне господарське ведення", яке дозволило на початку ринкових перетворень директорам держпідприємств продати найбільш цінні активи підставним „малим" і „кооперативним" фірмам, залишивши за державою зобов'язання виплачувати робітникам, які залишилися, заробітну плату. „Виборність" керівників, затіяна в кінці 1980-х pp., дозволила замінити багатьох принципових керівників псевдодемократами, які крали самі і не заважали це робити підлеглим. В тому ж руслі діяла небачена в світовій практиці здача в „оренду" з наступним викупом за балансовою вартістю (без урахування гіперінфляції) великих підприємств (так було знищене високорентабельне Балтійське пароплавство). Була ліквідована без усякої реальної заміни середня ланка управління - галузеві міністерства і главки, що підсилило хаос в економіці.

Естафета „перебудови" була продовжена в роки обвальної приватизації. Одночасна відміна монополії зовнішньої торгівлі дозволяла у співробітництві з владою скуповувати за мізерними цінами стратегічні запаси і продавати їх за валюту. Прибалтика стала найкрупнішим експортером металу і металобрухту. Так з'явилися російські олігархи. На відміну від Форда, Рокфеллера або Дюпона вони не створили ніяких нових виробництв. Але скупили задарма ваучери, які дісталися рядовим працівникам. Успішно провели реформи лише ті країни, які почали приватизацію з малого бізнесу, а великі заводи продавали лише стратегічним інвесторам.

Особливо слід^ відзначити указ Бориса Єльцина про свободу торгівлі алкоголем. Його частка

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: