Процес становлення та розвитку підприємництва в Україні
Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким засновниками можуть бути «фізичні та юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України». Уповноважені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник.
Засновники реалізують своє право шляхом:
вибрання організаційної форми підприємства;
визнання цілей та предмету його діяльності;
прийняття рішень щодо його створення;
затвердження у встановленому порядку статуту;
передачі безкоштовно на баланс підприємства основних фондів та оборотних засобів;
формування органів управління, визнання в статуті рамок їх повноважень тощо.
Створення підприємства в юридичному розумінні — це затвердження та здобуття передбачених законом документів: рішення власника (власників) чи вповноваженого органу про створення підприємства, статуту (якщо цього потребує організаційна форма), свідоцтва щодо державної реєстрації. Якщо для тільки що створеного підприємства необхідна земельна ділянка, то сюди додаються також документи на землекористування (землеволодіння), яке визначене земельним законодавством України.
Господарче законодавство регулює також способи створення суб’єктів господарювання. Так, підприємство може бути створено відповідно до рішення одного чи кількох власників, або уповноваженого ними органа.
Юридичні особи мають право створювати на території України та за її межами суб’єкти господарчого права (без прав юридичної особи) — свої уособлені підрозділи: філії, представництва тощо із правом відкриття поточних та інших рахунків. Уособлені підприємства діють на основі затверджених підприємством положень щодо них. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їхньої реєстрації. Підприємство лише повідомляє реєстраційний орган шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.
Установчі документи підприємства мають містити обов’язкові дані щодо суб’єкта господарювання, без яких вони вважаються тими, що не відповідають вимогам законодавства. Це наступне:
1) найменування і вид;
2) ім’я власника (склад засновників, учасників) та місцезнаходження;
3) предмет і цілі діяльності;
4) юридичне положення (це положення про юридичну особу, склад його майна, наявність самостійного балансу, банківського рахунку, фірмового найменування та товарного знака, якщо він використовується. Якщо юридична особа має право випускати цінні папери, то таке право також відноситься до юридичного статусу);
5) перелік фондів (основні, оборотні, інше майно, статутний фонд, резервний фонд, страховий фонд, інші фонди);
6) про порядок створення майна;
7) про порядок розподілу прибутку та покриття витрат;
8) про порядок випуску акцій (для акціонерного товариства);
9) перелік органів управління, порядок їх формування, компетенція;
10) про контрольні органи;
11) про порядок припинення діяльності; орган, який приймає рішення щодо припинення; про порядок створення та роботи ліквідаційної комісії; про умови розрахунків з бюджетом та кредиторами; розподіл майна, яке залишилося).
Крім обов’язкових, в установчі документи можуть додаватися звичайні та випадкові положення, які не повинні суперечити законодавству України. Ці положення, пов’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, про раду, про інші органі, які реалізують повноваження трудового колективу.
Державна реєстрація юридичної особи є обов’язковою стадією при його створенні. Вона визначена ст. 58 Господарського Кодексу України. Ця стаття визначає державні органи, на які покладається обов’язок реєстрації суб’єктів підприємництва (органи державної реєстрації), а також загальні умови і порядок реєстрації.
Законодавство визначає органи державної реєстрації підприємств. Згідно загальному правилу, це державні органи по місцезнаходженню підприємства, а саме:
а) виконкоми міських, районних в містах рад;
б) районні, районні міст Києва і Севастополя державні адміністрації.
Законодавством визначені також органи, які здійснюють державну реєстрацію окремих видів суб’єктів господарського права. Так, господарські товариства, які займаються банківською діяльністю, реєструє Національний банк України в порядку, який передбачений Законом України «Про банки та банківську діяльність». Фондова біржа підлягає державній реєстрації Державною комісією по цінних паперах та фондовій біржі.
Відмова від державної реєстрації підприємства вважається законною лише в двох випадках:
внаслідок порушення встановленого законом порядку створення підприємства;
в разі невідповідності установчих документів вимогам законодавства.
Відміна державної реєстрації підприємства може бути добровільною (по заяві підприємства) або примусовою ( на основі рішення суду, господарчого суду) в випадках:
визнання недійсними або суперечливими діючому законодавству установчих документів;
здійснення діяльності, яка суперечить установчим документам та діючому законодавству України;
несвоєчасного повідомлення підприємством про зміни свого місцезнаходження;
визнання підприємства банкрутом ( в умовах, які передбачені законодавством);
якщо підприємство не пред’являє на протязі року органам державної податкової служби декларацій, документів бухгалтерського звіту у відповідності до законодавства.
Відміна державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — здійснюється органом державної реєстрації по заяві власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів, а також на підставі рішення господарського суду в разі:
визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству установчих документів;
здійснення діяльності, яка суперечить установчим документам та законодавству;
несвоєчасного повідомлення суб’єктом підприємницької діяльності щодо зміни його найменування, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;
визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом (в випадках, які передбачені законодавством);
якщо підприємство не пред’являє протягом року органам державної податкової служби декларацій, документів бухгалтерського звіту у відповідності до законодавства.
Відміна державної реєстрації позбавляє суб’єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи та є основою для вилучення його з Єдиного реєстру підприємств і організацій України.
Відміна державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи здійснюється шляхом вилучення його з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності.
Зрозуміло, що процедура відміни державної реєстрації є складною, якщо навіть це здійснюється за власним рішенням.
Таким чином ми розглянули основні напрями удосконалення нормативної бази регулювання підприємницької діяльності в Україні. Після цього ми дійшли до таких висновків: в Україні проблеми нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності стосуються надзвичайно широкого кола економічних питань, передусім забезпечення надійного законодавчого підґрунтя для проведення економічних реформ; головними рисами легітимізації підприємницької діяльності є реєстрація та ліцензування підприємницької діяльності; для виконання завдань по забезпеченню реалізації пріоритетів законодавства щодо регулювання підприємницької діяльності, потрібна повна правова інвентаризація – перегляд усього корпусу законодавства чинного в Україні. В цьому параграфі були також відзначені правові аспекти розвитку підприємництва в Україні.
3.4 Шляхи вдосконалення державного регулювання підприємництва в Україні
Проблеми вдосконалення державного регулювання підприємницької діяльності в Україні представляють як теоретичний, так і практичний інтерес. В Україні ці проблеми стосуються надзвичайно широкого кола економічних питань.
Наближення державного регулювання підприємництва до вимог і потреб населення слід визнати фактором підвищення ефективності функціонування підприємницького сектора економіки і як напрям удосконалення державної політики регулювання цієї сфери діяльності.
Шляхи вдосконалення державного регулювання розвитку підприємництва в Україні можна класифікувати за певними напрямами. Ними можуть бути:
В сфері правових відносин та регулювання діяльності підприємництва:
гармонізація законів, які регулюють правила та інституціональні структури з метою стимулювання підприємництва, спрощення бюрократичних процедур, скорочення кількості державних органів, що беруть участь у регулюванні підприємництва, а також у скасуванні норм, що надають чиновникам зайві права діяти за своїм розсудом;
застосування заходів по удосконаленню і спрощенню реєстраційних, ліцензійних і адміністративних процедур стосовно малого, середнього та великого бізнесу;
зміна ставлення державного апарату до підприємництва (в тому числі МСП) аж до навчання чиновників щодо способів роботи з даним сектором;
залучення представників підприємництва до процесу розробки законів і правил регулювання цього сектора економіки.
В сфері інституціоналізації державної політики підтримки підприємництва:
створення більш широкого середовища для стимулювання і підтримки підприємництва (створення мереж, альянсів, кластерів);
забезпечення прозорості і послідовності в інституціональній сфері при чіткому розмежуванні функцій усіх гілок влади на національному, регіональному та місцевому рівнях;
чітке визначення цілей суб’єктів підприємництва у планах національного розвитку, а також уточнення функцій захисту його інтересів на урядовому, регіональному та місцевому рівнях;
посилення ролі місцевої та регіональної влади у допомозі в розвитку МСП відповідно до потреб і можливостей регіонів;
належний і регулярний аналіз прогресу в розвитку підприємництва і використання висновків для коригування відповідної політики і програм.
В сфері оподаткування суб’єктів підприємництва:
розробка податкової політики як основи партнерських відносин бізнесу з урядом, враховуючи більше надходження фінансових ресурсів у бюджет при динамічному розвитку сектора;
створення бюджетно-податкового клімату, що сприяє розвитку підприємництва і передбачає спрощення правил, “прозорість” і стабільність режиму оподаткування;
залучення суб’єктів підприємництва до регулярної участі в консультативному процесі з податкового законодавства;
перегляд податкових пільг у бік скорочення і застосування лише таких, що ефективними, справедливими і адресними;
застосування “презумптивного” оподаткування для мікропідприємств (база виводиться на основі простих показників);
координація податкової політики для суб’єктів підприємництва з іншими її напрямами з метою забезпечення внутрішньої несперечливості та зменшення податкового пресу на підприємницький сектор.
В сфері фінансових інструментів підтримки суб’єктів підприємництва:
створення сектора фінансових послуг для підприємницького сектору;
залучення суб’єктів підприємництва до реалізації проектів, що фінансуються з державних джерел;
створення і розвиток ключових компонентів інфраструктури сектора фінансових послуг (у т. ч. кредитних ліній, венчурного капіталу, лізингу та ін.)
навчання і консалтинг для підприємців з питань підготовки бізнес-планів та економічної оцінки;
створення фінансових інструментів для суб’єктів підприємництва на місцевому і національному рівнях;
фінансування капіталомістких та інноваційних проектів;
створення організацій, що надають мікро кредити, та розробка програм фінансування.
У сфері консалтингових послуг для підприємництва:
визначення завдань і розробка плану консалтингових послуг;
переведення на комерційну основу менеджменту і виконання консалтингових послуг, адаптованих до мінливих потреб бізнесу;
повне передання консалтингу для суб’єктів підприємництва приватному сектору;
врахування великої кількості джерел фінансування і місцевих ресурсів при наданні консалтингових послуг для суб’єктів підприємництва.
У сфері діяльності бізнес-інкубаторів:
визначення ролі бізнес-інкубаторів в розвитку суб’єктів підприємництва;
створення системи управління бізнес-інкубаторів;
вибір місця і розміщення бізнес-інкубаторів з урахуванням існуючої інфраструктури й устаткування;
вивчення міжнародного досвіду діяльності бізнес-інкубаторів і розвиток через них сучасної культури підприємництва та взаємодії підприємницьких структур.
Вирішення означених питань передусім залежить від забезпечення надійного законодавчого підґрунтя для проведення економічних перетворень та вдосконалень. Йдеться про розуміння самої логіки законодавчого процесу, важливості окремих його складових, послідовності проходження окремих питань (законопроектів) у ході законодавчого процесу.
Прийняття та набрання чинності Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р. дали підстави сподіватися на зміну законодавства у сфері підприємницької діяльності. Однак Закон поставив також чимало запитань не тільки перед органами виконавчої влади, а й перед самими суб’єктами господарювання, які отримали змогу перетворитись із сторонніх спостерігачів на безпосередніх учасників законотворчого процесу. Так, Указ Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» від 3 лютого 1998 р. № 79/98, в якому вперше було визначено поняття дерегулювання як сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва. Починаючи з цього моменту, регуляторна політика в Україні стала безвідривно пов’язуватися з Держкомпідприємництва України, тому що цим же Указом Президента України на Державний комітет України з питань розвитку підприємництва було покладено забезпечення реалізації заходів щодо дерегулювання і координації діяльності органів виконавчої влади в цій сфері []. Указ Президента України, який також мав величезне значення – «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», чітко окреслив поняття планової та позапланової перевірок і дав вичерпний перелік контролюючих органів.
Ще більше ситуація змінилася завдяки Указу Президента України «Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва» від 25 травня 2000 р., яким було запроваджено поняття регуляторної політики як різновиду державної політики, пов’язаної з регуляторними актами – проектами нормативно-правових актів і директивних листів, підготовлених органами виконавчої влади, з питань регулювання підприємницької діяльності.
Разом з цим Указ Президента України від 25 травня 2000 р. передав «під крило» Держкомпідприємництва України Ліцензійну палату України, а до її повноважень відніс координацію діяльності органів виконавчої влади, які, відповідно до законодавства видають ліцензії і здійснюють державну реєстрацію підприємництва; здійснення ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; організацію контролю за додержанням установленого порядку ліцензування підприємницької діяльності й державної реєстрації підприємництва. Це дозволило суттєво впорядкувати ліцензування господарської діяльності.
Однак не обійшлося й без недоліків. Неодноразово міністерства та відомства, які направляли проекти регуляторних актів на погодження, отримували спочатку одні зауваження і пропозиції, а після повторного подання – зовсім інші. Суб’єкти підприємницької діяльності також висловлювали свої претензії, які найчастіше стосувались недостатньої, з точки зору підприємців, підтримки їхньої позиції з того чи іншого проекту регуляторного акту. Але Держкомпідприємництва України – це все ж таки державний орган виконавчої влади, і нехтувати інтересами держави не може.
У лютому 2004 року набрав чинності Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Слід відзначити, що він у першій же статті наводить поняттєвий апарат, якого так не вистачало українській законотворчості. Закон, з одного боку, більш широко тлумачить такі суттєві поняття, як «регуляторний акт», «регуляторна політика», «аналіз регуляторного впливу», «звіт про відстеження результативності регуляторного акту», а з іншого – подає вичерпний перелік суб’єктів, яких вони стосуються.
З моменту набрання чинності Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» підприємці, їх об’єднання та асоціації стають учасниками законотворчого процесу зі своїми правами й повноваженнями. Але чи були готові до цього самі суб’єкти підприємницької і господарської діяльності? З моменту чинності цього закону і до сьогоднішнього дня стало зрозумілим, що він не зміг вирішити всіх проблем реалізації регуляторної політики в державі, що викликало неабияке обурення. Причин цьому декілька.
По-перше, в Україні ще досі дуже слабка методологічна база регуляторної політики. Наприклад, візьмемо таке поняття, як «відстеження результативності регуляторного акта». В Законі України йому присвячено ст. 10, але з її змісту все одно незрозуміло, що і як при цьому потрібно рахувати. При цьому слід також відзначити, що у самих підприємців часто відсутня єдина позиція стосовно одного й того самого регуляторного акта. Ні для кого не є таємницею той факт, що навіть в одній сфері господарювання можливості, припустимо, малих і великих підприємств або товариств зовсім різні. І ті вимоги, що висуваються, наприклад, для отримання ліцензії на право здійснення певного виду господарської діяльності, можуть повністю влаштовувати великих або середніх підприємців і, водночас, бути абсолютно неможливими для виконання малими. То чию ж думку слід враховувати? В такій ситуації Держкомпідприємництва України доводиться врегульовувати питання не з іншими органами центральної влади, а приводити до єдиного „знаменника” інтереси всередині галузі.
Ще однією болючою проблемою є терміни погодження проектів регуляторних актів. В ч. 4 ст. 21 Закону України зазначено, що тривалість погодження проекту регуляторного акта не може перевищувати одного місяця з дня одержання проекту спеціально вповноваженим органом або його територіальним органом. Термін не такий вже й малий, але міністерства та відомства віднайшли спосіб його трішечки скоротити – інколи навіть до 2–3 днів. Робиться це так: проект регуляторного акта надсилається для погодження не прямо до Держкомпідприємництва України, а у вигляді термінового доручення – до Кабінету Міністрів України. У цьому випадку, часу на ґрунтовне і всебічне опрацювання проекту не вистачає фізично, не говорячи вже про неможливість чекати пропозицій від суб’єктів господарювання [, с. 21]. Однак, Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» є свідченням розвитку, а не кінцевим результатом у сфері української нормотворчості. Він відкрив великі перспективи перед суб’єктами підприємницької діяльності, але скористатись ними вони мають самі.
Зрозуміло, що нині сам законодавчий процес викликає багато нарікань, чимало обґрунтованої критики з’являється як у пресі, так і в солідних наукових та науково-практичних матеріалах. Далеко не всі проблеми тут можна розв’язати відразу, якщо мати на увазі вкрай нетривалий з погляду історичної ретроспективи період самостійної законодавчої діяльності в Україні, нестачу відповідного досвіду, брак кваліфікованих кадрів.
Забезпечити реалізацію пріоритетів законодавства щодо регулювання підприємницької діяльності можна такими шляхами:
зміцнивши контроль за реалізацією прийнятих актів, що, насамперед, має включати: збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що належать до компетенції комітетів;
вивчення доцільності та ефективності дій Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, їх посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції комітетів; підготовка та подання відповідних висновків на розгляд Верховної Ради України (пункти 2-4 ст. 5 Закону України «Про комітети Верховної Ради України»);
широко залучаючи вчених-юристів та відомих юристів-практиків до роботи в комітетах як позаштатних консультантів, в наданні комітетам кваліфікованої правової допомоги при підготовці найважливіших законопроектів;
визначення пріоритетних напрямів законодавчої діяльності комітетами Верховної Ради України на основі зібраної та проаналізованої інформації; врахування невідкладних законопроектів Президента України, їх першочерговий розгляд;
забезпечивши розгляд пропозицій Президента України, висловлених ним до прийнятих законів України з метою поліпшення їх змісту; використання всенародних обговорень найважливіших законопроектів, присвячених актуальним питанням, публікації таких законопроектів у пресі з тим, щоб громадськість мала змогу впливати на поліпшення змісту цих документів ще на етапі їх прийняття.
Важливо, що реалізації цих завдань має передувати повна правова інвентаризація – перегляд усього корпусу законодавства, чинного в Україні, відокремлення в ньому прогалин, суперечностей, які потребують усунення.
Важливим напрямом реалізації визначених законодавчих пріоритетів є розробка Державної програми розвитку законодавства з регулювання підприємницької діяльності на найближчі роки та її послідовне і неухильне виконання. Прийняттю такого важливого стратегічного документа, природно, має передувати широка суспільна дискусія, принаймні дискусія в середовищі юридичної громадськості.
Отже, процес становлення підприємництва є довготривалим, процес його державного регулювання – складним, багатогранним та таким, що не має меж.
Із проголошенням незалежності України її народ має змогу будувати власну державу, обирати модель соціально-економічного розвитку, проводити свою внутрішню та зовнішню політику. Найважливішим завданням у встановленні та зміцненні економічного суверенітету України є формування у мільйонів її громадян інтересів і стимулів до праці, розкріпачення їх інтелектуальних, організаторських, духовних здібностей. Реалізація цього завдання неможлива без усвідомлення того, що народ України, ставши господарем своєї землі, прилучається до світової економічної спільноти, шукає своє місце на глобальному ринку розподілу праці, починає усвідомлювати, що рівень його життя, життя майбутніх поколінь залежатиме від результатів їхньої праці, від умілого управління економікою, від формування та практичної реалізації нового економічного мислення, яке поєднує універсальні засади світової практики із особливостями становлення власного внутрішнього ринку.
Процес трансформації неминуче спричинює зміну різних соціальних структур, наповнює їх функціонування новим змістом. Зазнає змін і система освіти, яка повинна забезпечити підготовку молоді до праці в умовах нових економічних відносин. У зв’язку з цим переосмислюється і посилюється роль економічного виховання: громадяни України повинні зрозуміти суть економічних перетворень, зокрема молоде покоління, прилучившись до витоків підприємницької освіти, повинно забезпечити незворотність економічного зростання держави, гарантувати її розвиток у майбутньому на рівні економічно розвинених держав світу.
Одним із пріоритетних напрямів розвитку освіти в Україні є підвищення якості економічної освіти школярів, оновлення форм та методів організації навчально-виховного процесу, використання інноваційних та інформаційних технологій з урахуванням інтеграційних процесів європейського освітнього простору.
Економічна освіта у загальноосвітній школі покликана сформувати систему раціонального мислення і поведінки людини в умовах економічних відносин, що склалися у сучасному суспільстві, розвивати підприємницькі здібності, виховувати майбутніх громадян, які стануть носіями національної та людської гідності, патріотизму, порядності, ділової культури, активними творцями матеріальних і духовних цінностей.
Вивчення економіки у загальноосвітніх навчальних закладах України здійснюється на основі Державного стандарту базової і повної середньої освіти України.
Метою вивчення навчального предмету «Економіка» є:
з’ясування суті фундаментальних засад економічного життя суспільств, економічної поведінки людини, законів та закономірностей функціонування ринкової економіки, сутності трансформаційних процесів в Україні та завдань створення соціально орієнтованої економіки;
розвиток в учнів економічного мислення як умови для формування відповідних компетентностей, що характеризують сучасний тип особистості. Виховання у молодого покоління рис, які забезпечують його раціональну поведінку як майбутніх учасників економічного процесу і як членів суспільного життя.
Програма предмета «Економіка» охоплює п'ять розділів системного курсу, розрахована на 105 год, з них у 10 класі – 70 год (у т.ч. 10 год резервних), у 11 класі – 35 год (у т.ч. 5 год резервних).
Що стосується проблеми «Підприємництво в Україні», то вона розглядається при вивченні теми «Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Підприємництво», яка знаходиться у третьому розділі програми «Підприємство та підприємництво» на вивчення якого відводиться 18 годин.
Основною формою навчальної роботи з основ економіки є урок. Урок – така форма організації навчання, при якій навчальні заняття проводяться вчителем з групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки протягом певного часу і відповідно до розкладу занять.
При вивченні теми «Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Підприємництво» та проблеми «Підприємництво в Україні» зокрема, доцільно використати комбінований тип уроку.
Структура комбінованого уроку: організація учнів; перевірка домашнього завдання; повторення вивченого матеріалу; мотивація навчальної діяльності; оголошення теми, мети уроку; вивчення нового матеріалу; самостійна робота учнів; підсумок уроку і повідомлення домашнього завдання.
При вивченні теми «Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Підприємництво» та проблеми «Підприємництво в Україні» ставиться така мета:
Освітня: сформувати в учнів загальні уявлення про підприємство, функції підприємства, про зміст підприємництва, видів підприємницької діяльності та підприємництво в Україні.
Виховна: виховати в учнів риси, якими має володіти сучасний підприємець; виховати уявленя про ринкову економіку, в якій особливу роль виконує підприємство як ланка національної економіки.
Розвиваюча: розвивати творчу активність, мислення, самостійність, знання про стан розвитку підприємництва в Україні, про сфери діяльності в яких мале підприємництво є найбільш доцільним. При цьому:
Учні повинні знати:
сутність підприємства та його функцій;
види підприємств залежно від їх функцій;
що являє собою підприємництво;
види підприємницької діяльності;
стан розвитку підприємництва в Україні;
риси якими має володіти сучасний підприємець;
які види підприємництва властиві сучасній економіці.
Учні повинні вміти:
свідомо зробити вибір на користь підприємницької діяльності, якщо її зміст викликає зацікавленість;
характеризувати стан розвитку підприємництва в Україні;
пояснювати чому в Україні створений альтернативний державному сектор економіки;
визначати сфери діяльності в яких мале підприємництво є найбільш доцільним;
порівнювати переваги і недоліки різних організаційних форм підприємств, великих і малих підприємств.
Рекомендована література:
Моя економіка: Підручник для учнів 8-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням економіки та для учнів 10-х класів загальноосвітніх і гуманітарних профілів./ Л.М.Кириленко і ін. – К.: А.П.П., 2001. – 320 с.
Мочерний С. Основи економічних знань: Запитання і відповіді. – К.Феміна, 1996.
Загальна економіка: Підручник для 10 (11) класів середніх загальноосвітніх навчальних закладів / І.Ф. Радіонова, І.С.Кравченко, В.В.Радченко. За ред. І.Ф.Радіонової. – 4-те вид., доп. і перероб. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2005.– 368 с.
І.Ф.Радіонова, І.Л.Петрова, І.С.Кравченко, В.В.Радченко Загальна економіка. Підручник для 10-11 класів середніх загальноосвітніх закладів. Видавництво «А.П.Н.», м. Київ, 2000.
Триєдина мета уроку досягається вчителем при поєднанні різноманітних методів та прийомів навчання. При викладанні нового матеріалу використовують такі основні методи навчання: пояснення, розповідь, бесіду.
Ефективність уроку з основ економіки, як і з будь-якої іншої навчальної дисципліни, залежить від усвідомлення учнями цільового компоненту навчання. З цією метою вчитель, спираючись на набуті учнями знання на попередньому уроці, робить логічний перехід від вивченого до нового навчального матеріалу. При цьому він повідомляє учням тему, мету та завдання уроку, а також підкреслює значення нового навчального матеріалу для вивчення наступних тем курсу та практичної діяльності школярів.
Методика викладання нового матеріалу залежить від його обсягу, змісту, вікових особливостей та рівня підготовленості учнів.
На уроці, присвяченому темі «Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Підприємництво», вчитель має пояснити сутність підприємства, його функції та організаційні форми, також показати учням зв’язок окремого підприємства з національною економікою в цілому, розповісти що собою являє підприємництво, яку роль відіграє підприємець, які види підприємницької діяльності існують. Безумовним є те, що розглядаючи цю тему, вчитель обов’язково має зупинитися на проблемі підприємництва в Україні: розглянути етапи становлення підприємництва, звернути увагу учнів на законодавчі документи, що регулюють підприємницьку діяльність в Україні, проаналізувати позитивні та негативні тенденції розвитку підприємництва, а також визначити роль підприємництва для економіки, розглянути досвід розвитку підприємництва в інших країнах та зробити об’єктивні висновки.
Після подання нового матеріалу йде етап контролю. На цьому етапі за допомогою тестів, економічних задач, проблемно-пошукових питань вчитель може проаналізувати сформовані в учнів вміння та навички.
Можна запропонувати учням такі завдання:
Завдання 1. Заповніть таблицю:
|
Види підприємств |
Переваги |
Недоліки |
|
І. За організаційно-правовою формою: 1) 2) 3) |
||
|
ІІ. За формою власності: 1) 2) 3) |
||
|
ІІІ. За розміром: 1) 2) 3) |
Завдання 2. Дайте відповіді на запитання.
Якого розміру має бути підприємство, що виробляє залізничні вагони, знімає музичні кліпи, надає юридичні послуги, видає книжки і листівки?
Також доцільно застосовувати інтерактивні засоби навчання – ділові ігри.
Для підведення підсумків уроку вчитель має визначити кілька питань до учнів. Наприклад:
Що розуміють під поняттям «підприємництво»?
Як на вашу думку, чому так важко і повільно йде процес становлення підприємництва в Україні?
Якими рисами має володіти сучасний підприємець?
Наприкінці уроку вчитель, проаналізувавши відповіді учнів, проводить оцінювання та повідомляє домашнє завдання.
Повніше це питання висвітлюється у курсі «Основи економічної теорії» у вищих навчальних закладах. Воно є складовим теми «Підприємство в системі ринкових відносин. Підприємництво». На вивчення цієї теми у вищому навчальному закладі виділяється 4 години: одне лекційне (2 год.) та одне семінарське заняття (2 год.).
Однією з основних форм навчального процесу у ВНЗ є лекція.
Лекція в педагогічній літературі визначається як систематичне послідовне викладання навчального матеріалу для студентів. Лекція має високий теоретичний рівень та насиченість проблемними елементами. Методика читання лекції передбачає доступний, чітко структурований , логічний виклад нового матеріалу відповідно до наявного плану, що включає визначення основних думок і висловлень, з’ясування нових термінів.
Підготовка викладача до лекції на тему «Підприємство в системі ринкових відносин. Підприємництво» передбачає такі етапи:
Актуалізація теми, правильна постановка завдань і мети.
Підбір та селекція матеріалів та літератури до теми.
Визначення питаннь лекції.
Структурування змісту питань, тобто складання розгорнутого плану конспекту лекції.
При вивченні питання «Підприємництво в Україні» ставиться така мета:
Освітня мета: закріпити і поглибити знання про підприємництво, економіку підприємницької діяльності, як таку що орієнтується на підприємницький дохід, з’ясування видів підприємництва, умов його існування та функцій. Знання про власність як економічне явище, її значення в ринковій економіці.
Виховна мета: виховання в студентів рис підприємця, справжньої економічної людини, яка здатна пов’язувати процес підприємництва і економічне становище людей в ринковій економіці з певним типом і формами власності; дбайливого ставлення до ресурсів, оскільки вони є обмеженими.
Розвиваюча мета: розвиток у студентів уявлень про ринкову економіку з ознакою підприємницької діяльності за принципом комерційного (господарського) розрахунку. При цьому:
Студенти повинні знати:
що собою являє підприємство як ланка національної економіки;
головні функції та види підприємств;
види підприємств в залежності від різний класифікаційних ознак;
поняття та зміст підприємницької діяльності;
види підприємницької діяльності;
види фондів підприємств;
сутність та класифікація витрат виробництва;
сутність та склад підприємницького доходу;
сутність та тенденції підприємницької діяльності в Україні.
Студенти повинні вміти:
визначати переваги і недоліки малих та великих підприємств.
класифікувати підприємства за різними ознаками.
визначати тенденції розвитку підприємництва в Україні.
розрізняти основні та оборотні фонди підприємства.
вираховувати підприємницький дохід підприємства.
визначати види підприємств.
визначати витрати виробництва.
Основні економічні категорії та поняття: підприємство, підприємництво, малий, великий, середній бізнес, підприємницький дохід, фонди підприємства, виробниче підприємництво, комерційне підприємництво, фінансове підприємництво, посередницьке підприємництво, основні фонди, оборотні фонди, витрати виробництва, постійні витрати, змінні витрати.
Рекомендована література:
Господарський кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 208 с.
Послання Президента України до ВР України Європейський вибір. «Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки» // Урядовий кур’єр , 2002, 4 червня, розд. ІІ, ІV – V, VІІ – VІІІ.
Економіка підприємства: Навч. посібник./За ред. А.В. Шегди. – К., 2001. Розділи 1 – 3; 7 – 9; 16.
Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К.: «Академія», 2001. Розділи 3.1 – 3.2; 3.5.
Насікан Н. Розвиток малого бізнесу в Україні // Географія та основи економіки в школі. – 2000. - № 2. – с. 36 – 39.
Мочерний С.В. Економічна теорія: Підручник / С.В. Мочерний, М.В. Довбенко. – К.: «Академія», 2004. – 856 с.
Питання лекції:
Сутність підприємства, його функції. Класифікація підприємств.
Підприємництво та його види.
Фонди підприємства, їх кругооборот та оборот.
Витрати виробництва і підприємницький дохід.
Під час розгляду першого питання треба розкрити сутність поняття підприємства, зазначивши, що в літературі є декілька його визначень; розкрити функції підприємства, звернути увагу студентів на його основну функцію – створення товарів і послуг для задоволення потреб людей і показати, що вона реалізується через виробничо-технологічну, економічну, соціальну та екологічну функції. Після цього вже класифікувати види підприємств.
Розгляд другого питання вимагає розкриття сутності підприємництва та трактування його різними вченими. Бажано нагадати історію – хто вперше ввів поняття «підприємництво», хто досліджував і т.д. Після цього розглядаються функції підприємництва, а далі класифікуються види підприємництва за різними ознаками. Необхідно також зазначити які види підприємництва поширені в Україні.
При викладанні матеріалу третього питання про фонди підприємств, доцільно, чітко виділити стадії кругообороту, обов’язково наголошуючи якої форми набуває капітал на кожній стадії.
Щодо четвертого питання лекції, то треба сказати що прибуток який отримує підприємець виступає у формі підприємницького доходу. Треба відзначити, що розуміння його суті тісно пов’язане з категорією «витрати виробництва».
При вивченні питань теми необхідним є те, щоб знання, уміння і навички формувалися системно, в певному порядку, щоб кожний елемент навчального матеріалу логічно пов’язувався з іншим, а нові знання спиралися на засвоєні раніше і створювали фундамент для засвоєння наступних знань.
Після розгляду всіх питання, викладач в кінці заняття може поставити кілька контрольних запитань до аудиторії для визначення рівня розуміння і засвоєння студентами нового матеріалу. Потім наголошується на необхідності вивчення всіх питань і узагальнюється весь матеріал заняття, підводяться підсумки. Якщо в аудиторії з’ясовуються незрозумілі моменти – дається їх пояснення. Після цього викладач визначає питання які виносяться на семінар, додаткові джерела літератури, теми рефератів та фіксованих виступів.
Що стосується семінарського заняття, то тут виділяють такі питання:
Підприємство в ринковій економіці та його функції.
Підприємництво: сутність та види; малий і великий бізнес. Підприємництво в Україні.
Фонди підприємства, їх кругооборот та оборот.
Витрати виробництва і підприємницький дохід.
Семінарське заняття визначається в методиці як форма навчального процесу, яка являє собою колективне обговорення студентами теми під керівництвом викладача. При підготовці до семінарського заняття студенти набувають умінь самостійної роботи з книгою (читання, конспектування, складання тез, плану тощо), підготовки виступів, висловлювання своїх суджень з приводу відповідей інших студентів. Як правило, семінар – це проведення роботи над темою, яка розглядалась на лекції.
При проведенні семінару необхідно закцентувати увагу на проблемі підприємництва в Україні. Зазначити, що у перехідній економіці України для формування і розвитку підприємництва необхідні певні умови. Студенти повинні розказати в чому вони полягають. Необхідно обговорити зі студентами основні тенденції розвитку підприємництва, основні проблеми, які сьогодні існують, проаналізувати можливі шляхи їх вирішення. Детально розглянути що собою являє «цивілізоване підприємництво» і чи існує воно в Україні. Проаналізувати статистичні дані по роботі підприємств в окремих видах економічної діяльності в