Xreferat.com » Рефераты по экономике » Економічна теорія

Економічна теорія

на ринку за певну ціну за певний проміжок часу.

Бажання, підкріплені грошовими можливостями, перетворюються на попит. Попит - це потреби людей, представлені на ринку і забезпечені грошима; іншими словами, попит — це платоспроможні потреби людей. Згідно із законом попиту, чим вища ціна на товар, тим меншу його кількість купуватимуть споживачі. І, навпаки, чим нижча ціна товару, тим більшу його кількість купуватимуть. Отже, закон попиту відображає обернену залежність між ціною товару і величиною попиту на нього. Цю залежність можна зобразити за допомогою простого графіка (рис. 1.1), на якому по горизонталі відкладено кількість ( 0<і ), а по вертикалі — ціну (Р). З рис. 1.1 видно, що чим вища ціна на товар, тим менша крива індивідуального попиту на продукт


Економічна теорія


Наприклад, якщо ціна на лимони підвищилася, ми купуємо меншу їх кількість і шукаємо продукти-замінники ( апельсини. мандарини тощо), через що попит лимони зменшується. На попит впливають такі основні чинники: - ціна товару; - ціна на взаємозамінювані ( якщо зниження ціни на один товар веде до зменшення попиту на інший) та взаємодоповнювані (якщо зниження ціни на один товар збільшує попит на інший) товари; - індивідуальні смаки й уподобання. За незмінних усіх інших чинників зміна ціни на товар змінює величину попиту на нього. Графічно цю ситуацію показують як рух по сталій кривій попиту (рис. 1.2.).

Економічна теоріяЕкономічна теорія

Рис.1.3. Вплив змін нецінових чинників на попит


Якщо змінюються нецінові чинники, то відбуваються зміни у попиті. Графічно цю ситуацію показують як переміщення кривої попиту. Зі збільшенням попит вона переміщується вправо, а зі зменшенням — вліво.

Пропозиція – це та кількість товарів, яку виробник бажає та спроможний виробляти і постачати для продажу на ринку за певну ціну і впродовж визначеного проміжку часу.


Економічна теорія


Пропозиція визначається виробнищ'вом, але не завжди збігається з ним, бо не все, що виробляється, потрапляє на ринок. Між ціною та кількістю пропонованого товару існує пряма, або позитивна, залежність. Якщо ціна зростає, відповідно збільшується й величина пропозиції: якщо цінс знижується, то зменшується величина пропозиції.Цю залежність називають законом пропозиції.

З рис. 2.1. видно, що зі зростанням ціни продукту величині його пропозиції збільшується. Якщо ціна зростає, величина пропозиції збільшується, мі переміщуємося вгору по кривій , якщо ж ціна знижується величина пропозиції зменшується, і ми переміщуємося донизу по кривій . Положення самої кривої не змінюється.

Ціну, що встановлюється на ринку під впливом взаємоді попиту та пропозиції, називають ринковою ціною, або цінок рівноваги. За умов конкуренції на ринку будь-якого товару існує багато покупців і продавців. Тому можемо перейти від індивідуальним попиту і пропозиції до ринковою попиту та ринкової пропозиції підсумувавши величину попиту кожного покупця та величину про позиції кожного продавця. Точка перетину цих двох кривих і визна час ринкову ціну (рис. 3.1.).


Економічна теорія


Через це ринкову ціну і називають ціною рівноваги, або рівноважною ціною, оскільки вона передбачає рівність величини попиту й величини пропозиції товару-

15. Домогосподарство як суб’єкт господарювання


Отже, домогосподарство має вирішити проблему; при певній структурі та рівні потреб і доходів знайти так; комбінацію споживчих благ, яка б максимальне відповідала його потребам. Якщо потреби домогосподарства є варіаційнок величиною, то рівень доходів - наявна величина, яка ; фінансового боку встановлює межу задоволення потреб інакше кажучи, являє собою бюджетне обмеження.

Оскільки згідно з попередніми припущеннями вс доходи домогосподарства мають витрачатися на споживання бюджетне обмеження набуває вигляду:


М = Р1Х1 + ... РІХі +... + Р пХп,


де М - отриманий за певний період доход; Р1, Рі, Рп – ціни споживчих благ; XI, Хі, Хп - обсяг споживання певного блага.

Так, якщо отримуваний доход дорівнює 100 г.о., а ціні на продукти XI та Х2 становлять відповідно 5 і 10 г. о. бюджетне обмеження матиме вигляд 100 = 5Х1+ 10Х2. Сукупність планів споживання, яка задовольняє це обмеження, називають фінансова можливими планами споживання. Як видно з рис.1, сукупність фінансове можливих планів обмежена прямою, яка відповідає бюджетному обмеженню. Плани споживання А та В є фінансове можливими, тоді як- С - ні

Економічна теорія


Проте оскільки домогосподарство, згідно з припущенням, має витратити всі наявні гроші на споживання, воно буде реалізовувати лише ті плани, що лежать на бюджетній прямій М. Точки перетину графіка бюджетного обмеження з осями координат показують, яку кількість одного блага може спожити індивід, якщо повністю відмовиться від споживання іншого. На фінансові можливості домогосподарства впливають: • розмір отримуваного доходу М (чим він більший, тим ці можливості за інших незмінних обставин ширші); • розмір цін на блага (зростання цін вестиме до зміщення бюджетного обмеження вниз і навпаки); • фактори, що зумовлюють зміну цих параметрів, наприклад, оподаткування доходів.


16. Мікроекономічна модель підприємства


Об’єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. До основних суб’єктів мікросистеми належать домогосподарства, ділові одиниці (підприємства, фірми) та держава.

Економічна теорія

Рис.1. Підприємство (фірма) в системі ринкових відносин


У цій моделі представлені реальні та грошові потоки, що мають місце між господарськими суб'єктами. Домогосподарства продають фактори виробництва (1) діловому сектору та державі, за що отримують відповідні доходи, а також соціальні трансферти від держави, купують за ці доходи споживчі блага у підприємств (2) та, сплачуючи податки, користуються суспільними благами, що їх надає держава (3).

Підприємства (ділові одиниці) купують фактори виробництва у домогосподарств (1), а також користуються послугами (суспільними благами) держави (3), сплачуючи за це податки, продають вироблені приватні блага домогос-подарствам та державі (2), отримуючи за це виручку, та отримують субвенції.

Нарешті, держава виробляє для господарських суб'єктів суспільні блага (3), отримуючи за них платню у вигляді податків, та витрачає свої доходи на придбання факторів виробництва у домогосподарств (приватних благ у ділового сектора (2), надання соціальних трансфертів та субвенцій діловому сектору.

(директор підприємства - начальник цеху, робітник-робітник тощо) або соціально-економічний (власник - невласник, акціонер - акціонер, кредитор-позичальник тощо) характер.

17. Вир-во , основні фактори


Вир-во – це процес праці, який має завершений результативний характер . Якщо виготовлено продукт процес вир-ва відбувся , але може статися так , що праця мала місце , а продукт не створено. Таке вир-во має незавершений характер. Суспільне вир-во передбачає наявність таких факторів :


18. Варіації факторів вир-ва оптимум товаровиробника


Фактори вир-ва – важливі об’єкти або елементи , які здійснюють вирішальний вплив на можливість і результати виробництва . Капітал під яким розуміють переважно засоби вир-ва , приносить капіталісту прибуток , земля - ренту землевласнику, а праця – платню робітникові.

Розглянемо варіант коли змінними є 2 фактори виробництва, які при певному сполученні дають в результаті один обсяг виробництва блага.

Двофак горна виробнича (функція у табличній формі подається у вигляді так званої виробничої сітки, її приклад див. у таблиці 1


Виробнича сітка

Робочий чиє (L) людичо-днів за міс


Витрати капіталу (К), одиниць за міс



1


2


3


4


1


1


2


3


4


2


2


4


5


19


3


3


5


10


15


4


4


6


13


20


5


5

10


15


22


6


6


12


17


23

7


7


13


19


24


8


8


14


20


25



Кожна клітина таблиці відображає максимальний; обсяг випуску, який забезпечується відповідними обсяг агами факторів. Для побудови двофакторної функції у графічній формі слід вибрати к табл.І всі різні комбінації ресурсів, що забезпечують один і тон же обсяг випуску, і нанести точки з відповідними координата ми (L,К) на координатну площину (рис.2).


Економічна теорія


Так. випуску Qo= 10 відповідають точки Ao (2,4), B (3.3), Do (5,2) на рис. 2. Якщо з'єднати ці точки плавкою кривою, отримаємо лінію незмінного випуску - ізокванту. Ізокванта - не крива, що показус всі можливі комбінації ресурсів (LК), які дозволяють отримати певний фіксований обсяг виробництва (Qo)

Аналогічно можна розглянути різні варіанти досягнення обсягів випуску Q1=5, Q2 =15 та побудувати підновідні їм ізокванти.

Якщо обсяги викори-ня факторів змінюються в одному,Ю а не в протилежних напрямках , можна казати про зміну масштабу вир-ваа, яка може спостерігатись у довгостроковому періоді, коли всі фактори є змінними

Оптимум товор-ка.

Кожний виробник купуючи фактори для орг-ї вир-ва має обмеження в коштах. Припустимо . що змінними є праця (L) і капітал (К) . вони мають певні ціни які на період аналізу залиш незмінними (PL, Pk- const)

19. Витрати вир-ва і прибуток під-ва


Витрати виробництва - це те, у що обходиться створення і продукту підприємству. Водночас суспільні витрати на створення продукту включають також додаткову працю, втілену в .додатковому продукті.

Витрати виробництва благ - це загальноекономічна категорія. Процес виробництва являє собою продуктивне споживання факторів виробництва, заміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення. Соц. –екон-на сутність витр вир-ва полягає в тому , що вони від об-ть виробничі відносини з приводу витрат власне капіталу , а не праці на вир-во про-ї. Динаміка рівня витрат та кількості створеного продукту пов’язана з категорією “граничні витрати”. Сума постійних і змінних витрат фірми при виробництві певної кількості продукту становить загальні (сукупні) витрати. Їх можна обчислити як витрати на виробництво однієї одиниці продукції плюс додаткові витрати на виробництво другої, плюс додаткові .витрати на. виробництво третьої і т. д., включаючи п-у одиницю продукції. Збільшення кількості вироблюваної продукції супроводжується зростанням сукупних витрат. Для того щоб порівняти витрати на виробництво продукту з його ціною, треба підрахувати витрати на виробництво одиниці продукту, або середні витрати. Середні витрати поділяються на середні постійні та середні змінні. Середні постійні витрати зі зростанням виробництва знижуються. Це пояснюється тим, що сукупні постійні витрати у короткостроковий період залишаються незмінними. Відповідно зі збільшенням випуску продукції постійні витрати на одиницю продукту знижуються. Середні змінні витрати знижуються до мінімального рівня, який відповідає випуску максимальної кількості продукту, що припадає на зростаючі змінні ресурси. Після цього середні змінні витрати починають зростати, оскільки збільшення виробництва цього продукту потребує непропорційного збільшення змінних факторів ( табл. І). Зміна витрат залежно від кількості створеного продукту відображається категорією "граничні витрати", тобто ті, які додатково необхідні для виробництва кожної нової одиниці продукції.

Граничні витрати визначаються, по-перше, відніманням сукупних витрат (при незмінних постійних) на виробництво певної кількості продукції від таких витрат на збільшення виробництва і,-по-друге, діленням цієї різниці на зрослу кількість одиниць продукту.

Зміна кількості виготовленої продукції залежить від зміни кількості змінних ресурсів. Цю залежність відбиває категорія граничний продукт", тобто продукт, отриманий у результаті застосування додаткової одиниці змінного ресурсу.

Зворотним боком витрат виробництва є прибуток. Він тим більший, чим менші витрати виробництва, і навпаки. Кількісно прибуток - це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на виробництво.

Чистий доход - виражена у вартісній формі вартість додаткового продукту, який являє собою основну складову доходу. Джерело чистого доходу - додаткова і певною мірою необхідна праця. Оскільки чистий доход є категорією розподілу, то його можна також визначити як реалізований надлишок вартості товару понад виробничі витрати. Внаслідок відхилення ціни товару від його вартості чистий доход кількісно не збігається з вартістю додаткового продукту. А. Сміт розглядав прибуток, по-перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додас: до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця;

по-друге - як результат функціонування капіталу.

Д. Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної плати: прибуток зростає, якщо знижується заробітна плата. Одним з головних чинників підвищення прибутку є суспільна продуктивність праці, яка- зростаючи, зумовлює зниження вартості робочої сили.

20. Капітал під-ва


Вир-чі фонди ( засоби вир-ва) розглядаютья не просто як засоби для вир-ва мат-х благ, а як капітал, тобто як вартість , яка принести додаткову вартість.

Життєвий шлях капіталу історично і логічно починається з грошової форми. Гроші самі по собі не є капітал. Щоб перетворити гроші в капітал, їх необхідно авансувати.

Підприємець із своїм грошовим капіталом (Г) спочатку звертається до товарного ринку і ринку праці. Тут він купує засоби виробництва (3В) і робочу силу (РС). Цей акт руху капіталу можна виразити формулою:


Економічна теорія


Виконуючи функцію купівельного засобу й засобу платежу, гроші виступають як грошова форма капіталу. Причому відбувається не просто купівля звичайних товарів за гроші, а авансування вартості в грошовій формі для придбання факторів виробництва, у процесі якого в майбутньому повинна бути вироблена додаткова вартість. Саме це й перетворює грошову форму капіталу на продуктивну. Перетворення грошового капіталу на продуктивний - це перша стадія руху капіталу. Вона протікає у сфері обігу.

Після цього процес обігу капіталу переривається, хоча рух його продовжується. Куплені підприємцем у сфері обігу фактори виробництва, повинні бути застосованими. І це застосування відбувається в процесі виробництва, яким починається друга стадія руху капіталу:

У процесі виробництва в результаті поєднання робочої сили із засобами виробництва відбувається продуктивне їх споживання, в якому робітники своєю конкретною працею переносять на продукт, що виробляється, вартість засобів виробництва, що споживаються, а абстрактною працею створюють нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Тому вироблені товари відрізняються від товарів, що були куплені підприємцем на першій стадії, по-перше, своєю натуральною формою (був. наприклад, бавовник, а стала пряжа), по-друге, за вартістю (бо не тільки відшкодовують авансовану на першій стадії вартість, але включають в себе те й додаткову вартість). При цьому капітал знову змінює свою форму - з продуктивної він перетворюється на товарну (Т).

Проте й на цьому рух капіталу не припиняється, бо ж створена в процесі виробництва додаткова вартість поки що "річ у собі", тому вона прихована у вартості нового виробленого товару (Т). Тому підприємець знову повертається на то варний ринок, але вже не як покупець, а як продавець. У цьому акті капітальна вартість скидає з себе товарну форму й набуває первісної грошової форми.

Товарний капітал знову перетворюється на грошовий. Це третя стадія руху капіталу. Здійснюється вона у сфері обігу і виражається формулою

Г--Г'.

Таким чином, капітал у своєму русі послідовно проходить три стадії і тричі змінює свою форму. Цей рух можна представити такою схемою (див. схему 2.2.).


Економічна теорія


Процес руху капіталу, який охоплює три стадії, де він послідовно набуває трьох різних форм, кожна з яких виконує певну функцію, називається кругооборотом промислового капіталу. Слово " промисловий тут вживається у широкому значенні. Тобто мова йде не лише про промислове виробництво. Такий кругооборот є характерним для будь-якого капіталу, вкладеного у виробничу діяльність: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт тощо.

Основ-й капітал- це та частина продуктивного капіталу , яка повністю бере участь у вир-ві і тривалий час зберігає свою споживчу вартість , а вар-ть його перенос частинами на прод-ю . яка вир-ся впродовж усього періоду викор-ня і повертається до свого власника теж по частинах в міру реал-ї ГП. Оборотний кап-л- це та частина продуктивного капіталу , яка впродовж 1-го період втрачає свою стару споживчу вартість , а її варт-ть повністю переноситься у вар-ть товару , що вир-ся . і повністю переноситься до свого власника у грошовій формі після реа-ї тов.


22. Підпр-во сутність його види


Під-во – це первинна ланка СПП і одночас основна структурна ланка н/г комплексу і основний суб’єкт ринкової економіки

Основни якісним параметром, за яким відбувається класифікація підприємств, є власність. Згідно з законами України "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", підприємства України за цим параметром поділяються на такі види. Див. схему 1.2.


Економічна теорія

Схема 1.2. Соціально-економічні види підприємств України

Відповідно до обсягів господарського обороту й кількості працівників підприємства поділяються на великі й малі.

З точки зору умов користування майном і результатами праці підприємства поділяються на первинні, де користування основане на праві власності, й орендні, де користування зумовлено правом тимчасового володіння.

За способом формування статутного капіталу ти відповідальності юридичних і фізичних осіб розрізняють:

приватні фірми, колективні підприємства з необмеженою відповідальністю, колективні підприємства з обмеженою відповідальністю (акціонерні товариства).

Нарешті підприємства, згідно з Законом "Про підприємства" можуть на добровільних засадах об'єднуватись в асоціації, консорціуми, концерни, трести та інші об'єднання (навіть транснаціональні) як за галузевою, так і за територіальною та іншими ознаками.


23. акціонерне тов-во як сучасна форма під-ва в Укр.


Акціонерна компанія — основна форма організації великих, частини середніх та малих підприємств. Акціонерна компанія — компанія, власність якої формується внаслідок злиття капіталів її засновників, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій) та їх продажу для отримання прибутків.

Щоб досягти стратегічної мети, компанія може прагнути збільшити ринкову вартість акцій, дохід на окрему акцію тощо. Розрізняють види акцій : іменні , на пред’явника , привілейовані (дивіденди виплач-ся у формі фіксов-го % незалежно від прибутку компанії) , прості (дивіденди залежать від величини прибутку)

24. Позичковий капітал і під-ка діяль-тьКредит є конкретною формою руху позичкового капіталу


Позичковий капітал - це певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання процента. Поява тимчасово вільних грошових коштів суперечить самій суті капіталу (бо ж капітал - це вартість, яка приносить податкову вартість) Тому за таких умов об'єктивно утворюється особлива група підприємців, яка концентрує у своїх руках тимчасово вільні гроші і пускає їх в обіг з метою забезпечити їх зростання, Саме такі гроші, передані одними підприємцями в тимчасове користування іншим з метою їх самозростання набувають форм позичкового капіталу.

Підприємництво - це це самос-не організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами , відкриття нових джерел сировини , ринків збуту тощо для отримання прибутку та самореалізації власної мети.

За формами власності та організацією розрізняють такі оснвні форми підприємництва: 1) індивідуальна — заснована на приватній власності фізичної особи та її особистій праці (фермеї ремісники, окремі винахідники); 2) сімейна — базується на щ ватній власності та праці членів сім'ї; 3) колективна — заснова на власності трудового колективу та праці його членів; 4) приватнокапіталістична — базується на власності й праці окреме підприємця та найманої ним робочої сили; 5) колективна ка талістична — заснована на власності кількох (багатьох) власиків капіталу та найманої ними робочої сили; 6) орендна — оре дована за певну плату на різний період, що дає змогу орендар бути власником частини результатів праці та розпоряджатися мг ном; 7) інноваційна — створення та використання інтелектуаної власності (патентів, ліцензій, "ноу-хау") тощо; 8) спільна, а змішана — заснована на поєднанні різних форм капіталу, в то числі із залученням іноземного капіталу; 9) державна — базується на державній власності.


25. Капітал у сфері торгівлі


Торговельний же капітал - це капітал, який обслуговує процес перетворення товарної вартості в грошову в сфері обігу.

Отже, сутність тоговельного капіталу полягає в тому, що він, по-перше виступає як відокремлена частина промислового капіталу і, по-друге, він займається не просто реалізацією товарів, а перетворенням товарного капітану в грошовий.

Інакше кажучи, тоговельний капітал виконує функцію промислового капіталу у сфері обігу.

Торговельний капітал авансується особливою категорією підприємців - торгівцями й постійно перебуває у сфері обігу. Він виступає лише в двох формах - грошовій і товарній, а формулою його руху є; Г - Т – Г’ тобто купівля товарів і Їх наступна реалізація. Наглядно сутність торговельного капіталу розкривається в схемі 1


Економічна теорія


26. Інфрас-ра ринку сутність основні елементи


Розрізняють:

1) організаційно-технічну інфраструктуру (товарні біржі й аукціони, торгові доми й торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, пункти прокату й лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.

2) фінансово-кредитну інфраструктуру (банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій).

3) науково-дослідницьку інфраструктуру (наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

Знаходимо й іншу класифікацію: всі елементи ринкової інфраструктури зводяться в три функціональні групи. Виходячи з цього, виділяється два види ринкової інфраструктури:

- спеціалізована, тобто така, яка обслуговує окремі ринки: товарний ринок та ринок природних ресурсів -товарні біржа; ринок праці - служба зайнятості (біржа праці)', ринок капіталів і грошей - банки та фінансово-кредитні посередники; ринок цінних паперів - фондові біржі та ін.;

- загальна, тобто така, яка обслуговує всю економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір віл виробника до споживача. До основних елементів спеціалізованої інфраструктури, тобто, інфраструктури, яка сприж організаційному оформленню ринкових відносин, відносяті біржі, системи Оптової й роздрібної торгівлі, ярмарки аукціони, торговельні доми і т. ін. (схема 1).

Основні елементи спеціалізованої інфраструктури


Економічна теорія

Загальна інфраструктура обслуговує ринкову економіку в цілому. З певною мірою умовності сюди відносять: грошову, фінансову, кредитну й податкову системи.

Отже, в сучасній економічній системі інфраструктура ринку виконує функції:

- виступає як механізм функціонування підприємництва. Вона заповнює величезний економічний простір від виробництва до споживання. Отримуючи вироблену продукцію, вона організовує укладання контрактів на постачання, просуває товарні потоки по галузях і регіонах, регулює збут і обслуговування економічної системи;

- сприяє учасникам ринкових відносин реалізовувати власні інтереси;

- підвищує оперативність і ефективність роботи ринкових суб'єктів на основі спеціалізації окремих суб"єктів економіки і видів діяльноссті;

забезпечує організаційне оформлення ринкових відносин;

- полегшує форми юридичного та економічного контролю, державного і суспільного регулювання ділової практики.


27. Підпр-во в аграрній сфері


Науково-технічна революція здійснюється на основі ринкових механізмів, ідо в сільському господарстві передбачає не просто використання техніки, а створення системи машин. Система машин повинна враховувати особливості й специфіку виробництва кожного виду продукції в їх поєднанні, виходячи з принципу максимального використання робочих машин, агрегатів, транспортних засобів.

Дуже важливо також забезпечувати максимальну кількість необхідних засобів виробництва в критичні строки, •з тим щоб виконати всі роботи в оптимальний період і не допустити втрат врожаю внаслідок. Скажімо. Затримки при посіві чи збиранні врожаю. Тому в сільському господарстві необхідна більша маса засобів виробництва, більш висока енергоозброєність праці.

У сільському господарстві підприємець обмежений вибором виробництва тих чи інших продуктів природними умовами і специфікою цієї галузі. Головною особливістю підприємницької та й всієї господарської діяльності в аграрному секторі економіки є те, що в цій сфері особливу роль виконує земля. Земля в даному випадку виступає не просто як місце для виробництва, але і як предмет і засіб праці.

У зв'язку з цим в аграрній сфері господарства виникають особливі рентні відносини і утворюється особливий вид факторного доходу - земельна рента ( від лат. гесісіла - повернена назад)

Поняття "рента" в економічній літературі трактується у широкому і вузькому значенні.

В широкому значенні рента - доход, який регулярно отримує власник капіталу, майна, землі, облігацій і т.п. В даному випадку зміст ренти багато де в чому співпадає -зі змістом процента, якщо його також розглядати в широкому значенні. У вузькому значенні рента - це доход від землі, який отримує й власник (землевласник)на відміну від доходу, який отримує підприємець (орендатор-землекористувач), використовуючи землю як об'єкт господарства. Іншими словами, рента - це доход землевласника, тобто фізичної чи юридичної особи (держави, банку, фірми), які мають право власності па дану земельну ділянку. Землекористувач - це орендатор. Підприємець, який отримує звичайний прибуток. Ціну землі розрах-ть за формулою : Цз=(Р:НПВ)х100

НПВ- норма позичкового відсотка; Р- рента.


28. Модель ринку доско-ї конкуренції та її характеристики


Для ринку чистої (досконалої) конкуренції ні ознаки такі:

/. Дуже багато продавців, які на рівних умовах конкурують між собою.

2. Стандартна продукція, що пропонується для продажу. Це означає, що споживач не відрізняє товар одного продавця від товару іншого, навіть якщо вони мають відмінності. Тому йому однаково, у якого з продавців придбати товар.

3. Відсутність можлливості у окремого продавця впливати на ринкову ціну. Продавець може запропонувати свою продукцію за нижчими цінами порівняно з тими, що склалися на ринку.

4. Вільний вступ до галузі та вихід з неї. Ринок буде конкурентним лише тоді, коли не існуватиме ніяких законодавчих, технологічних, фінансових чи інших перепон, що могли б завадити появі чи зникненню нових фірм, які виробляють певний продукт. Па цій особливості досконалої конкуренції слід наголосити, оскільки саме н;і ній грунтується пояснення механізму пристосування галузі до вимог ринку у довготерміновому періоді.

5. Відсутність нецінової конкуренції. Основою для проведення нецінової конкуренції, як правило, є диференціація товару. Оскільки на конкурентному ринку товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренції В умовах чистої конкуренції, як уже зазначалося, фірма не може проводити власної ціпової політики. Вона може лише пристосовуватися до тих цін, які на даний час склалися на ринку. Отже, можна зробити дуже важливий висновок: скільки продукції для продажу не запропонувала б конкурентна фірма, це ніяк не вплине на ринкову ціну.

Модель “чистої” монополії та її характеристики

Цей ринок має такі характеристики:

1. на ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції.

2. Товар, який виробляє монополіст, немає близького замінника.

3. Чистий монополіст сам установлює ціну на свій товар.

Якщо конкурентну фірму ми назвали такою, що погоджується з ціною, то монополіст - це той, хто диктує ціну. Щоб зрозуміти механізм диктату монополіста, треба згадати, як взагалі формується ринкова ціна. Ціна рівноваги є результатом взаємодії попиту та пропозиції. Оскільки для монополіста попит збігається з ринковим, і його можна розглядати як заданий, то встановити рівноважну ціну він може, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін.

4. Вступу галузь інших виробників заблокований. Практично кожен виробник бажає стати монополістом та обмежити конкуренцію на ринку його товарів. Монополізація ринку може досягатися:

1. Зростанням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування у галузі.

Об'єднанням капіталів на добровільних засадах і перетворенням такого об'єднання на панівного виробника.

Олігополістичний ринок : основні ознаки , особ-ті організації.

Ознаки :

1.панування на ньому кількох фірм

Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва.

Для його виміру використовується ціла система показників, серед яких такі:

- частка кількох найбільших виробників (як правило, чотирьох чи восьми) у загальному обсязі галузевого продажу.

- індекс Херфіндаля-Хіриімана (ІХХ), в основу розрахунку якого теж покладена частка окремих виробників на галузевому ринку продаж.

Він розраховується за формулою

ІХХ=Sd . де d - частка кожної окремої фірми на галузевому ринку продаж, %.

Продукт, який виробляє олігополія, може бути як стандартним, так ідифенційованим.

3. Оскільки частка будь-якого виробника на загальному ринку відповідного товару досить значна, кожен з них може проводити самостійну ціпову політику. Чи то

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: