Історичні віхи у розвитку макроекономічної теорії
Виходить суперечність. З одного боку, передбачалося, що економічні суб'єкти здатні з великою точністю передбачати наслідки досить кваліфікованих мерів урядового регулювання економіки і протистояти їм, але, з іншою, - вони не в змозі відрізнити спільну інфляцію від локальних коливань цін на окремі товари.
Подібна непослідовність робила теорію раціональних очікувань мало наближеною до реальності. Не узгоджується з реальність і найважливіша передумова – досконала конкурентність ринків, гнучкість цін і здатність миттєво пристосовуватися до змінних ринкових ситуацій.
Та все ж теорія раціональних очікувань завоювала широку популярність в 80-і рр. ХХ ст головним чином тому, що зробив спробу ліквідовувати існуючий пропуск попередніх концепцій, об'єднавши єдиним методологічним підходом мікро- і макроекономічний аналіз, додавши економічній науці бракуючу нею цілісність.
2.8 Інстітуционалізм
Однією з течій, що з'явилися ще до оформлення кейнсіанства як ведуча опозиційною неокласику сили, став институционализм, представники якого протиставили класичній моделі системи, що самоуравновешивающейся, погляд на економіку як на процес еволюції господарських форм і встановлень, що постійно змінюється, – інститутів.
Поняття інституту – центральне в цій концепції – мало досить широке трактування. Під інститутами розумівся образ мислення і дії, що закріпився в звичках, звичаях, нормах поведінки соціальних груп і общностей, а також в законодавчих установках. Це – сталий порядок речей, закріплених у формі звичаю, закону або установи. Суспільство в цілому і його економіка зокрема є переплетенням і безперервною тканиною інститутів, і щоб виявити закономірності розвитку, потрібно просто відстежувати їх еволюцію.
Послідовний історизм – характерна межа методології институционализма. Економічних буд суспільства є результат процесів, що йдуть з минулого в сьогодення. Хід цих процесів схожий на біологічну еволюцію, найбільш істотними рисами якої є мінливість і пристосовність.
Зрозуміти економічні явища можна тільки в їх історичному розвитку, в динаміці, а не шляхом побудови абстрактних універсальних схем оптимального розподілу ресурсів в ході ринкової конкуренції. Це означало, що необхідно враховувати не лише економічні, але і соціальні, правові, психологічні, політичні і інші чинники суспільного розвитку. Економічна теорія тісно взаємодіє з іншими суспільними науками, і лише міждисциплінарний підхід дозволяє провести комплексний аналіз реальних економічних буд.
Такий аналіз передбачає розгляд ринкової системи як соціального інституту, який зазнає глибокі зміни в ході еволюції. Ринок трансформується разом із змінами всієї інституційної системи суспільства.
Об'єктом критики у институционалистов стала неокласична поведінкова модель «раціональної економічної людини», що максимізувала свою вигоду шляхом зіставлення витрат і полезностей на основі сугубих індивідуальних уявлень про перевагу того або іншого вибору. Економічна поведінка людей, на думку институционалистов, формується під впливом чинників не стільки індивідуальною, скільки соціальної психології: звичаїв, традицій, сталих норм поведінки, моди, дії реклами. Частенько люди схильні діяти в збиток своїй вигоді з міркувань престижу, відчуття довга, груповій солідарності і тому подібне
Економічна теорія перетворюється на економічну соціологію, завдання якої – прослідити взаємини крупних соціальних груп і утворень, що впливають на економічну поведінку. Рішенню цієї задачі в найбільшій мірі сприяє описово-статистичний метод аналізу.
Біля витоків інституційного напряму знаходилася група американських економістів, найбільш помітною фігурою серед яких був Торстейн Веблен (1857-1929).
Веблен прагнув прослідити процеси природного відбору і пристосовності різних соціальних інститутів. Він вважав за суперечливий «дихотомію індустрії і бізнесу». Образ мислення і інтереси промисловців і бізнесменів не лише не збігаються, але частенько противоречат один одному. Мета промисловців – «виготовлення благ», виробництво, мета бізнесменів – «робота грошей», користолюбство. Психологія бізнесу створює перешкоди на шляху технічного прогресу, машинної техніки, оскільки непродуктивно використовує наявний в їх розпорядженні капітал. Він не вкладається у виробництво, надається в кредит. Джерелом доходу бізнесу стають не об'єми продукції, що випускається, що збільшуються, а фінансові спекуляції: маніпуляції цінними паперами, гра на біржі і тому подібне
Власність все більше набуває фіктивного характеру, стаючи «абсентеистской» (absent – відсутній), втіленою не в реальному матеріальному багатстві, а в його невідчутних фінансових титулах: акціях, облігаціях, кредитних зобов'язаннях.
Відрив абсентеистской власності від реальної створює величезний розрив між грошовою оцінкою капіталу і його дійсною вартістю.
Носієм всіх цих негативних тенденцій є інститут «дозвільного класу» - власників, ведучих паразитичний спосіб життя і благ, що не беруть участь в творчому процесі виробництва, і послуг. Єдине значення для них грає накопичене багатство, яке визначає їх соціальний статус в суспільстві, ступінь престижності займаного ними положення, способу життя, заснованого на демонстративному суперництві і марнотратному споживанні. Така поведінка представників дозвільного класу створює економічні ситуації, які не можуть бути пояснені з погляду загальноприйнятої неокласичної теорії попиту. В разі збільшення ціни на який-небудь престижний товар, вони не скорочую на нього попит, а з снобістських спонук збільшую його. Така ситуація отримала назву «Ефект Веблена».
Антиподом дозвільному класу є клас науково-технічної інтелігенції. Його інтереси обумовлені принципами виробничої раціональності. Він – носій науково-технічного прогресу, в його руках знаходиться управління складними системами сучасного виробництва, немислимого без спеціальних знань і високої кваліфікації. Антагонізм між індустрією і бізнесом вирішується шляхом переходу влади до інженерно-технічної еліти. Веблен був біля витоків формування технократичного варіанту институционализма, який набув широкого поширення вже на наступному етапі його еволюції.
Учнем і послідовником Веблена був Уеслі Клер Мітчелл (1874-1948). Завдання своїх досліджень він бачив в з'ясуванні дійсних мотивів господарської поведінки людей, яка, на його думку, не підтверджує уявлень про раціонального суб'єкта, що прораховує свої дії в прагненні отримати максимум задоволення. Поведінка визначається інстинктами і звичками і в значній мірі ірраціонально. Це виявляється в розриві між динамікою виробництва і динамікою цін, який Мітчелл досліджує, приваблюючи обширний статистичний матеріал. Він приходить до висновку, що рух цін обумовлений не змінами в характері і обсягах виробництва, а прагненням до придбання грошей. Гроші грають відносно самостійну роль в житті суспільства, роблячи істотний вплив на характер людської поведінки. Тому в центрі уваги дослідників має бути еволюція інститутів грошового господарства. Сам Мітчелл пропонує зразок такого аналізу в роботі «Історія гринбеков» (1903), в якій просліджується рух цін і маси паперових грошей в період громадянської війни в США.
Рушійний мотив економічної діяльності Мітчелл бачить в прагненні до отримання прибули. На відміну від Веблена він не бачить в цьому нічого негожого і порочного. Проблема, на думку Мітчелла, не в умінні «робити гроші», а в мистецтві їх раціонального витрачання.
Мітчелл аналізував циклічні процеси. Циклічними коливаннями є чергування підйомів і спадів економічної кон'юнктури, що виникає під впливом процесів, що відбуваються в інституційній сфері підприємництва. Циклічність – характерна межа економіки, підпорядкована інтересам бізнесу. В той же час перебіг циклів піддається регулюючій дії, якщо впливати на них шляхом корекції інститутів ринку – фінансів, кредиту, грошового звернення. Державні установи повинні розробляти і реалізовувати програми антициклічного регулювання, покликані забезпечити більш рівномірний економічний і соціальний розвиток.
Третім видним представником раннього етапу американського институционализма був Джон Роджерс Коммонс (1862-1945). Його практична діяльність стала основою для теоретичних узагальнень і розробки системи ідей, в узагальненому вигляді представленою в роботі «Інституційна економічна теорія» (1934).
У розумінні Коммонса інститути – це звичаї, що історично склалися, відображають особливості колективної психології і закріплені у вигляді юридичних норм і встановлень. Саме інститути права відображають результати взаємодії організованих соціальних груп – корпорацій, профспілок, державних установ – досягаючих розумних компромісів, які забезпечують нормальне функціонування економіки.
Не індивідуальні інтереси, а колективні дії визначають хід економічних процесів. У основі колективної взаємодії лежить поняття «операції» (трансакції). Учасниками операцій є як колективні інститути, так і індивіди.
Взагалі, завдання економічної науки полягає в тому, як вважає Коммонс, щоб виробити рекомендації по перебудові економічного життя на розумних підставах. Оптимістичну упевненість в силі людського розуму, який здатний вирішити всі актуальні проблеми, якщо його направити на вірний шлях, і його здатності знаходити раціональні рішення шляхом спільних узгоджених зусиль Коммонс виразив в останній своїй роботі «Економіка колективних дій (видана посмертно в 1950 р.), а також намагався реалізувати на практиці, беручи участь в розробці трудового законодавства і соціального захисту.
Розділ 3. Макроекономічні теорії українських сучасників
3.1 Теорія ринків і криз
Глибокий критичний перегляд Михайлом Івановичем Туганом-барановським (1865 – 1919) теорії ринків і криз, які існували на той час, приводить до виводу про суперечність пояснення кризи невідповідністю між виробництвом і споживанням, «недоспоживанням» народних мас, яке заважає розширеному створенню. Ця теорія, на думку ученого, ніяк не пояснює капіталістичні цикли. Учений високо оцінював раціональні принципи теорії реалізації Ж.-Б. Сіючи, по якій продукти завжди обмінюються на продукти, пропозицію завжди породжує власний попит, а так само виводи про можливість зростання капіталістичного виробництва, яке виходить з теорії Д. Рікардо (1772 – 1823).
У основі «теорії Сея-рікардо», вважав М. Туган-барановський, лежить цілком вірна думка про те, що розвиток виробництва обмежений продуктивними силами суспільства, а не розмірами проведеного продукту. Жорстко дотримуючись цієї точки зору, як вважав учений, причини промислових криз слід пояснювати неправильністю розділення національного виробництва, а не тільки порушеннями у галузі виробництва або тільки у галузі обміну, або ж у галузі розподілу національного доходу і споживання, як це робили представники різних політекономічних шкіл і течій.
Намагаючись пояснити проблеми створення суспільного продукту, М. Туган-барановський проаналізував умови його реалізації до простого і розширеного створення і показав упущення своїх наукових попередників, які переоцінили особливості споживання в забезпеченні економічного зростання: попит на товари, затверджував він, дорівнює пропозиції, цінність виготовлених засобів дорівнює цінності засобів виробництва, яких суспільне виробництво вимагає, а цінність предметів споживання працівника – сумі заробітної плати, цінність предметів споживання капіталістів – сумі прибули.
Користуючись схемами До. Маркса, Туган-барановський робить такий вивід: у ринковому капіталістичному господарстві одночасно відбувається розширення суспільного виробництва і скорочення суспільного споживання без якого-небудь порушення рівноваги між суспільною пропозицією і суспільним попитом.
Учений показав, що попит на предмети споживання замінюються попитом на засоби виробництва, а тому обмеження індивідуального споживання пролетарів ніяк не загрожує функціонуванню ринкової економіки, тобто для капіталіста-підприємця немає ніякої різниці між витратами на роботу і витратами на засоби виробництва.
Учений, виходячи із загальноприйнятої на той час в теоретичній економіці точки зору, що в реальній економіці додаткова вартість не існує окремо від вартості товарів і послуг і практично дохід виступає як надлишок над витратами, робить вивід, що «попит на товари створюється самим виробником і ніяких зовнішніх кордонів розширеного відтворення, окрім браку продуктивних сил, не існує. Якщо запас продуктивних сил дуже великий, завжди можна розширити виробництво і знайти застосування для нового капіталу».
3.2 Основи інвестиційної теорії циклів
М. Туган-барановський в поясненні циклічності розвитку промисловості вводить функцію інвестування. Він заснував основи сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсианкой теорії циклів «заощадження – інвестиції», як початковий внутрішній імпульс всього механізму циклічних коливань. Він позначив функціональний взаємозв'язок основних чинників економічної активності. Кризи в теорії М. Тугана-барановського – лише одна з фаз капіталістичного циклу. Причини циклів і криз учений виводить, у відзнаці від неоклассистов, з недосконалості регулювальної ролі реального ринкового механізму у сфері нагромадження і витраченого суспільного капіталу, що веде до порушень його раціонального розділення між різними сферами застосування. Відповідно регулювання інвестицій тільки в галузях, що проводять засоби виробництва, могло б забезпечити неухильне розширення виробництва.
Регулярне чергування періодів промислового зростання і спаду в сукупності створює те, що називається економічним циклом. М. Туган-барановський детально охарактеризував полягання промисловості в основних фазах циклу, а також супутні економічні явища. На думку ученого, капіталістичний цикл складається з трьох фаз: промислового підйому, кризи і промислового застою. Проте криза не є неминучою фазою капіталістичного циклу – підйом може переходити в застій і поступально, без гострої кризи.
Причини криз криються в самій природі капіталістичного господарства, тому що, по-перше, працівник в нім є простим спосіб виробництва; по-друге, воно має тенденцію до необмеженого розширення; по-третє, воно в цілому неорганізовано. Охоплюючи всі сфери господарства, промислова криза ніколи не настає раптово, йому завжди передує особливий стан промисловості і торгівлі, і симптоми цієї лихоманки настільки характерні, що промислову кризу можна передбачати.
Зростання попиту на засоби виробництва – це фаза підйому, ослабіння попиту – фаза кризи і навіть застою. Наприклад, у фазі підйому будівництво і «грюндерство» створюють посилений попит не лише на елементи основного і оборотного капіталу (залізо, машини, деревину), але і на предмети особистого споживання, оскільки зростає чисельність зайнятих, капіталісти отримують великі прибутки.
Теорія економічної кон'юнктури, заснована М. Туганом-барановським, отримала свій розвиток в праці українських економістів, які залишалися в еміграції. Одним з таких дослідників був бывшый співробітник Інституту економічної кон'юнктури в Киеве в.П. Тимошенко (1885 – 1965), учень і послідовник М. Тугана-барановського.
Тимошенко досліджував економічні коливання в сільському господарстві в основному за динамікою цін. «Ціни, до певної міри виявляють циклічність або періодичність», - писав він. Проте, ці явища, не стали об'єктом належного эмпирико-статистического аналізу, а тому власні досягнення по цій темі вважаються за значущі і з методологічного погляду.
У руслі виведених Тимошенко виводів, він досліджував сучасне йому світове сільське господарство, намагаючись проникнути в суть Великої депресії 1929 – 1933 рр.. Він розкрив роль цін, зростання промислового виробництва, управлінського потенціалу, інших стимулюючих чинників розвитку сільського господарства, його зв'язку з промисловістю, участь в міжнародних економічних відносинах в умові депресії, зробивши виводи, цінні для науки і практики.
Праця Ст Тимошенко, присвячені циклічності сільськогосподарського виробництва з урахуванням ендогенно-екзогенних економічних зв'язків, зробили ім'я ученого відомим не лише в США, а в багатьох інших країнах.
Будучи засновником нової теорії, таким чином, М. Туган-барановський не єдиний її репрезентант, оскільки серед українських економістів були його учні, однодумці і послідовники (Е. Слуцкий, В. Тімошенко і ін.)
Ідеї М. Тугана-барановського розвивав його учень М. Кондратьев, що заснував в 1920 р. в Москві спочатку лабораторія, а потім Кон'юнктурний институт.
3.3 Методологія планування М. Кондратьєва
М. Кондратьеву славу і визнання принесли роботи «Питання про поняття економічної статистики, динаміки і кон'юнктура», «Великі цикли економічної кон'юнктури», «План і передбачення». Центральною в наукових інтересах М. Кондратьева – це проблема економічної динаміки. Наукове значення цієї проблеми учений пояснює тим, «тільки динамічні закономірності можуть вказати шлях і форми переходу дій з сучасної стадії до тієї або іншої стадії майбутнього». Розробки проблеми економічної динаміки М. Кондратьева безпосередньо пов'язував з прогностичною функцією економічної науки.
У 20-х р. він займався розробкою методології планерування народного господарства. Кондратьев серйозно підійшов до концепції змішаних форм впливу на економіку – з боку держави, торгівельно-підприємницьких структур, місцевих органів влади, окремих сільських господарств. Він висунув вимоги ринкової перевірки методом державної політики. Кондратьев виходив з необхідності об'єднання на базі непланових і ринкових принципів, висунув ідею тісного зв'язку і рівноваги аграрного і індустріального секторів економіки. Ефективний аграрний сектор, вважав він, який може забезпечити підйом всієї економіки, стати гарантією стійкості всього народного господарства. Кондратьев вважав за необхідне насамперед дати допомогу господарствам, наближеним до фермерського типа, здатний забезпечити швидкий приріст виробництва товарного хліба. Його програма була зорієнтована на міцних сімейних трудових господарствах, здатних стати основою економічного підйому в країні.
М. Кондратьев був прихильником активного державного втручання в економічні процеси через систему державного планерування, де важливу роль грає економічне прогнозування в ринкової економіки побудова прогнозу економічного розвитку необхідна для реалізації методів державного регулювання.
Кондратьев вивчає об'єктивні характеристики і тенденції ринкової економіки. Він розглядував ринок, як зв'язуючий ланцюг, між націоналізованим кооперативним і приватним секторами, а так само як важливе джерело господарської інформації. Значення плану учений передбачав в забезпеченні швидшого, ніж при спонтанному розвитку, темпу зростання продуктивних сил, а так само в збалансованому зростанні виробництва. Об'єднання ринкових і планових принципів Кондратьев вважав за якнайкраще для всієї економіки. У сільському господарстві повинні перевищувати непрямі впливи на ринок, а в націоналізованій промисловості – прямі.
3.4 «Цикли Кондратьева»
Особливе місце в розробці теорії циклічності належить H.Д. Кондратьеву, визнанням його заслуг в цій області служить те, що багато зарубіжних учених називають довгі хвилі його ім'ям. Випускник юридичного факультету петербурзького університету H.Д. Кондратьев ще в двадцятих рр. відкрив широку дискусію по проблемах довгих хвиль.
Достовірно світову популярність принесла йому доповідь "Великі цикли кон'юнктури", зроблений їм на засіданні вченої ради Інституту економіки в 1928г. дослідження Кондратьева охоплюють розвиток країн Европи за 100-150 років.
В результаті дослідження Кондратьев виділив наступні великі цикли:
| Під'їм | Спад |
| 1789-1814 рр. | 1814-1849 рр. |
|
1849-1873 рр. 1897-1920 рр. |
1873-1896 рр. |
Найбільшою науковою заслугою Кондратьева є те, що він здійснив спробу сконструювати теоретичну соціально-економічну систему, яка сама може генерувати тривалі коливання.
Циклічність – відхилення від рівноваги.
Теорія довгих хвиль виходить з того, що економічна система постійно знаходиться в стані відхилення від макроекономічної рівноваги. По-перше, це відхилення попиту від пропозиції і навпаки на тривалих відрізках часу. По-друге, це відхилення, пов'язані із змінами попиту на устаткування, споруди, будівельні матеріали і тому подібне Ці відхилення долаються в рамках промислових циклів середньої тривалості. По-третє, це тривале відхилення від рівноваги, тривалість яких складає 40-60 років. Вони мають місце на ринках промислових будівель, споруд інфраструктури і робочої сили.
Відзначимо, що перший і другий типи відхилень мають місце при одному і тому ж технологічному способі виробництва, В рамках якого відбувається зміна лави поколінь техніки і технології. Після того, як можливості підвищення ефективності в рамках використовуваних науково-технічних принципів вичерпані, відбувається перехід до використання нових науково-технічних принципів, перехід до нового технологічного способу виробництва. Настає епоха науково технічній революції. Цей перехід займає значний час і дає початок новій довгій хвилі, що і відбувається в даний час у всіх індустріально розвинених країнах, історія свідчить, що адміністративно-командна економічна система не в змозі забезпечити такий перехід.
Можна стверджувати, що ринкова система в цьому відношенні володіє властивістю постійно стимулювати науково-технічний прогрес, так що в цьому зацікавлено само суспільство, засноване на змішаній регульованій ринковій системі.
Взагалі, циклічний розвиток – це прояв самої суті розвитку виробництва, його природна властивість, спосіб його прогресивного руху.
Тим самим циклічність – свідоцтво життєздатності даних економічних буд, свідоцтво його права на існування.
Висновок
У даній роботі була зроблена спроба прослідити розвиток макроекономічної теорії, зачинаючи з XVIII і закінчуючи кінцем ХХ вв.
Розгледіли основні макроекономічні учення, які внесли як теоретичний вклад до розвитку економіки в цілому, так і практичний, який дозволяє робити конкретні рішення по встановленню економічної політики в країні, господарюючому суб'єктові і підприємстві зокрема.
Ідеї учених-економістів і до цього дня знаходять віддзеркалення в економічному житті суспільства. Кожен напрям має свої як позитивні сторони, так і недоліки у вигляді непристосованості до постійно змінного життя і правил ринку. Тому, розглядувати яку-небудь конкретну течію як ідеальне на всі століття було б, м'яко кажучи, не правильно.
Слід звертати увагу на той час і місце, де існує спроба застосувати які-небудь твердження з макроекономічних теорій.
Економічна теорія продовжує розвиватися і сьогодні. Різноманіття підходів, що пропонуються різними школами, напрямами і течіями, - характерна межа сучасної економічної науки, що з'явилася результатом її багатовікової еволюції.
Даною роботою не була вичерпана вся економічна теорія, що існує до цього дня, оскільки впродовж всієї історії людства були і робитимуться спроби переосмислити існуючі норми і правила, і знайти продуктивніший і результативніший вихід з проблем економічного життя, що складаються, для поліпшення цього самого життя.
Список використаної літератури
За ред. В.Д. Базилевича. Історія економічних учень. Київ: Знання, 2004, 1300 с.
Івашина О.Ф., Дулік Т.О., Новікова Л.Ф. Макроекономіка. Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 1999, 124 с.
Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях. Київ: Центр навчальної літератури, 2004, 676 с.
Кучерявенко І.А. Макроекономіка: Практикум. Київ: Вікар, 2003, 239 с.
Малуй О.О., Гриценко О.А., Гриценко Л.В., Дарнопих Г.Ю. Основи економічної теорії. Київ: Юрінком Інтер, 2003, 480 с.
Манків Г.Н. Макроекономіка. Київ: Основи, 2000, 588 с.
Рибалкін В.О., Хмелевський М.О., Біленко Т.І., Прохоренко А.Г. Основи економічної теорії. Київ: Видавничий центр "Академія", 2002, 352 с.
Рокоча В.В. Міжнародна економіка. Кн.2. Монетарна теорія міжнародної економіки. Київ: Таксон, 2003, 302 с.
Савченко А.Г. Макроекономіка. Київ: КНЕУ, 1999, 120 с.