Xreferat.com » Рефераты по экономике » Сталий розвиток ВАТ "Павлоградвугілля"

Сталий розвиток ВАТ "Павлоградвугілля"

якості обробки і збірки, відповідної сучасним світовим стандартам.

Сутність фінансової стійкості визначається стабільним перевищенням доходів над витратами, забезпеченням вільного маневрування фінансовими ресурсами шляхом ефективного їх використання, що сприяє безперебійному процесу виробництва і реалізації продукції.

Організаційно-економічна стійкість характеризується конкурентоспроможністю організаційної і виробничої структури підприємства, рівнем організації виробництва і праці персоналу, внутрішнього управління і зовнішніх взаємин з клієнтами і постачальниками, партнерами і конкурентами, державними інститутами.

Маркетингова стійкість відображає сукупність маркетингових стратегій в реалізації досягнення цілей підприємства. А саме здобуття точної і об'єктивної спеціалізованої інформації про попит на різних сегментах ринку, зменшення риски нерегулярності здобуття замовлень, збільшення завантаження потужностей і підвищення рейтингу підприємств; а також вивчення залежності підприємства від ринкових чинників, у тому числі від ємкості ринку, конкуренції, еластичності попиту.

Соціальна стійкість показує міру соціальної захищеності персоналу підприємства, у тому числі доля участі персоналу в прибутку і управлінні виробництвом, стабільність в збереженні робочих місць, наявність і ефективне використання фонду соціального розвитку, ув'язка розміру оплати праці з прожитковим рівнем.

Стійкість техніко-технологічного рівня характеризується прогресивністю вживаної техніки і технологічних процесів, механізацією, впровадженням гнучких автоматизованих виробництв і нової техніки.

Екологічна стійкість визначає взаємозв'язок економіки підприємства, його екологічній безпеці (облік рівня комплексного вирішення економічних і екологічних питань при ухваленні інвестиційних рішень, співвідношення споживаня обмеженого природного капіталу і поновлюваного в процесі виробництва) і мінімізації шкідливого впливу виробничо-господарської діяльності підприємства на довкілля.

Інноваційна стійкість характеризує здібність підприємства до впровадження нових технологій і способів організації і виробництва, до випуску нових видів продукції, виконання нового вигляду робіт, надання нового вигляду послуг.

Інвестиційна стійкість забезпечує перевищення грошових припливів над грошовими відтоками, необхідне для розвитку інвестиційної діяльності і зростання вартості її бізнесу.

Стійкість і стабільність фінансового стану залежать від результатів виробничої, комерційної, фінансово-інвестиційної діяльності підприємства, а стійкий фінансовий стан, у свою чергу, робить позитивний вплив на його діяльність. Фінансова стійкість в тривалому періоді може бути досягнута лише на основі стійкого зростання підприємства.

Основними ознаками, що характеризують стійкий розвиток підприємства, виступають [36]:

1) використання найкращих на даний період часу технологій, що забезпечують мінімізацію шкідливого впливу виробничо-господарської діяльності на довкілля;

2) забезпечення міри соціальної захищеності персоналу підприємства не нижче середнього рівня по галузі;

3) встановлення оптимального балансу між споживаними і створюваними ресурсами підприємства;

4) забезпечення найбільш раціонального рівня виробництва з точки зору регіонального і національного збалансованого розвитку;

5) забезпечення реалізації всіх зобов'язань, перейнятих на себе підприємством.

Очевидно, основним недоліком трактування поняття «сталий розвиток» на рівні підприємств є ігнорування (повне або неповне) системи механізмів природоохоронної діяльності.

Особливістю підприємств гірничодобувних галузей промисловості є використання природного середовища як джерела споживаних ресурсів, так і як середовища для зберігання корисної продукції, а також скидання і поховання відходів виробництва. Отже, два основні аспекти природокористування: раціональне використання природних ресурсів і захист природного довкілля в процесі здійснення виробничо-господарської діяльності підприємств – виступають в діалектичній єдності. Чим досконаліше виробництво, тим менше відходів і втрат, і, відповідно, менше витрат на захист і відновлення природного середовища [26].

Тому під сталим розвитком промислового, у тому числі гірничого, підприємства доцільно розуміти такий розвиток, при якому поліпшення його економічних показників не погіршує екологічних показників і навпаки, що забезпечує збалансованість досягнення еколого-економічних цілей та гарантує соціальну гармонію. При цьому слід враховувати, що з позицій системного підходу стійкий розвиток повинен включати не лише чисто екологічні аспекти, але в цілому цілеспрямований і ефективний розвиток цілісної еколого-соціально-економічної системи.

Зрозуміло, що на даний час досягнення гірничодобувними підприємствами цілей сталого розвитку неможливо; і основна задача на сьогодення – це максимально можливе приближення діяльності гірничодобувних підприємств, їх дії і наслідків на навколишнє природне середовище вимогам сталого еколого-економічного розвитку.

Очевидно, що забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства залежить від досконалості і ефективності відповідного механізму управління. Він є частиною системи управління, що активно реагує на зміну факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, підтримуючи стійкість об’єктів управління. На підставі послідовної характеристики об’єктів, цілей, критеріїв, факторів, методів, ресурсів управління та зв’язків узгодження між ними, може бути збудовано структуру механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства. Цей механізм, на відміну від існуючих, здатний створити умови для такого функціонування гірничодобувного підприємства, що не має негативних наслідків як для нього самого, так і для навколишнього середовища [22].

При цьому, при розробці механізму сталого розвитку доцільно зосередити увагу на тих об’єктах управління, стійкий стан яких більшою мірою може забезпечити сталий розвиток промислового підприємства. Синтез наукових досліджень за цим напрямком дав змогу стверджувати, що з позиції забезпечення сталого розвитку має значущість стійкість виробничої, фінансової, техніко-технологічної та екологічної підсистем підприємства [15, 23-27].

Підводячи підсумок розгляду існуючого положення справ даній проблемі в світовій і вітчизняній літературі, можна виділити наступні основні ознаки поняття «сталий розвиток підприємства»:

- сталий розвиток підприємства має бути направлений на поліпшення якості життя людей (якості довкілля, добробут, підвищення тривалості життя, здобування необхідної освіти і т.д.);

- збереження природного довкілля повинне складати невід'ємну частину процесу стійкого розвитку підприємства і не повинне розглядатися у відриві від нього, в одне ціле має бути сполучений економічний розвиток, справедливий розвиток соціальної сфери і екологічна безпека;

- сталий розвиток підприємства має бути заснований на невичерпному використанні ресурсів, безпечній утилізації відходів, розробці для цих цілей відповідних високих технологій;

- формування стійко-орієнтованої економічної системи розвитку підприємств, повинно забезпечувати «вписування» антропогенної діяльності в біосферні цикли;

- сталий розвиток підприємства підтримується широким використанням принципу обережності, випереджаючого вживання ефективних заходів по попередженню погіршення стану довкілля, превентивних дій із запобігання екологічним катастрофам;

- сталий розвиток підприємства можливий при розвитку і становленні відкритого суспільства, включаючи правову державу, ринкове господарство і цивільне суспільство;

- провідна роль в створенні умов, що забезпечують реалізацію завдань і цілей стійкого розвитку підприємства, повинна належати державі як гарантові забезпечення економічного розвитку, соціальної справедливості і охорони природного довкілля.


1.3 Мета, наукові завдання і методи їх вирішення


В Україні до цих пір реалізується проста економічна модель, пов'язана із забезпеченням економічного зростання і розвитку за рахунок використання природних ресурсів, тобто як і раніше переважає екстенсивна модель розвитку. Вже впродовж декількох десятиліть першочерговим завданням вважається підйом економіки країни, а екологічні проблеми відсунуті на задній план. Необхідно розуміти, що пошук доріг економічного підйому України має бути невід’ємним від механізму реалізації екологічних інтересів розвитку. А самий економічний розвиток України невіддільно від сталого розвитку її гірничодобувної промисловості і її гірничопромислових регіонів, тобто гірничопромислових підприємств.

Сталий розвиток будь-якого промислового, у тому числі гірничодобувного підприємства як системи передбачає збалансоване функціонування його економічної, екологічної та соціальної підсистем. Незаплановані деформації в процесі функціонування та розвитку будь-якої з підсистем призводять до втрати стійкості всією системою. Особливо небажаною є втрата стійкості функціонування і тим більше розвитку гірничодобувними підприємствами, на ефективності роботи яких базується стратегія сталого еколого-економічного розвитку України.

Останнім часом багато вчених займається дослідженням різних аспектів теоретико-методологічної концепції сталого розвитку. Проаналізувавши результати різноманітних досліджень сучасних вчених щодо формування й функціонування економічних механізмів управління підприємствами, слід відзначити, що проблеми забезпечення сталого розвитку промислових підприємств потребують подальшого вивчення.

Поза увагою ще залишаються питання, пов'язані з необхідністю вдосконалення відповідного механізму забезпечення сталого розвитку гірничопромисловими підприємствами. Науково-теоретична та практична значущість зазначених проблем зумовила вибір теми, актуальність та цільову спрямованість магістерської роботи.

Метою магістерської роботи є розвиток теоретичних положень, розробка методичних підходів і практичних рекомендацій щодо вдосконалення механізму забезпечення сталого розвитку гірничопромислового підприємства.

Мета дослідження обумовлює необхідність вирішення таких завдань:

узагальнити поняття "сталий розвиток" та розкрити особливості реалізації сталого розвитку на рівні гірничодобувних підприємств;

розглянути методичні підходи до формування механізму забезпечення сталого розвитку гірничопромисловим підприємством;

дослідити тенденції та особливості розвитку вугільної промисловості України;

провести аналіз природоохоронної діяльності ВАТ «Павлоградвугілля»;

розробити методику еколого-економічної оцінки індикаторів сталого розвитку гірничопромислового підприємства;

запропонувати послідовність реалізації заходів, спрямованих на забезпечення сталого розвитку гірничопромислового підприємства.

Об’єктом дослідження є механізм забезпечення сталого розвитку гірничопромислового підприємства.

Предметом дослідження є теоретико-методичні та практичні засади вдосконалення механізму забезпечення сталого розвитку гірничопромислового підприємства.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі й нормативні акти, матеріали Державного комітету статистики, звітні дані гірничопромислових підприємств (ВАТ «Павлоградугілля»), спеціальні наукові та інші джерела.

У першому розділі надано узагальнення поняття "сталий розвиток", розглянуто методичні підходи до формування механізму забезпечення сталого розвитку в системі управління гірничодобувним промисловим підприємством. Застосування системного підходу дає змогу розглядати промислове (гірничопромислове) підприємство як відкриту стаціонарну систему, якій притаманні всі властивості систем такого типу, у тому числі й здатність до сталого розвитку. Критичний аналіз теоретичних підходів щодо інтерпретації поняття "сталий розвиток" засвідчив наявність певних суперечностей у визначенні його сутності на макро- та мікрорівнях.

Встановлено, що на макрорівні трактування сталого розвитку хоча й відрізняються окремими позиціями, але по суті не виходять за межі традиційної концепції, прийнятої у 1992 р. у Ріо-де-Жанейро, що проголосила необхідність збалансування економічних, екологічних та соціальних інтересів теперішніх та майбутніх поколінь шляхом створення соціально-орієнтованої економіки, що спирається на раціональне використання природних ресурсів та охорону навколишнього середовища.

На мікрорівні сталий розвиток частіше ототожнюється зі стабільним економічним розвитком та стійким фінансовим станом. Тобто ігноруються екологічні та соціальні наслідки виробничої діяльності, що порушує змістовну сутність сталого розвитку, рамки якого окреслено визнаною у всьому світі концепцією. Такий підхід не тільки призводить до постійного збільшення антропогенного забруднення, але й гальмує економічний розвиток самого підприємства. Тому під сталим розвитком промислового підприємства пропонується розуміти такий розвиток, при якому поліпшення його економічних показників не погіршує екологічних показників і навпаки, що забезпечує збалансованість досягнення еколого-економічних цілей та гарантує соціальну гармонію.

Забезпечення сталого розвитку промислового підприємства залежить від досконалості відповідного механізму управління. Він є частиною системи управління, що активно реагує на зміну факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, підтримуючи стійкість об’єктів управління.

Економічний механізм, що забезпечить сталий розвиток підприємств, буде забезпечувати сталий розвиток і систем вищого рівня: галузі, регіону, країни тощо. Виходячи з цього, особливої актуальності проблеми забезпечення сталого розвитку набувають для підприємств тих галузей економіки, функціонування яких супроводжується суттєвими еколого-економічними суперечностями, що перешкоджають сталому розвитку всієї країни. В Україні такою галуззю є гірнича.

У другому розділі виявлено тенденції та особливості розвитку гірничопромислових підприємств України, шляхом аналізу економічних та моніторингу екологічних показників стану механізму забезпечення сталого розвитку, визначено стійкість функціонування виробничої, техніко-технологічної, фінансової та екологічної підсистем гірничопромислового підприємства та проведено системну еколого-економічну оцінку індикаторів сталого розвитку.

У третьому розділі розроблені напрямки удосконалення механізму сталого розвитку гірничодобувного підприємства.


Висновки за розділом 1


Досліджено теоретичні засади концепції сталого розвитку, в основі якої лежать ідеї динамічно-збалансованого розвитку тріади – економіка, природа, суспільство. На даний час основні принципи концепції сталого розвитку зводяться до збалансування масштабів господарської діяльності з можливостями природного середовища до самовідновлення, мінімізації вилучення з надр вичерпних ресурсів і їх втрат у процесі виробництва з метою забезпечення права майбутніх поколінь задовольнити свої потреби в таких же ресурсах, поліпшення рівня життя населення різних країн. Усе це повинно відбуватися на фоні зниження загального техногенного пресу на навколишнє середовище. Ці ж ідеї мають бути покладені і в основу концепції стійкого розвитку гірничодобувних підприємств.

2. Виділені наступні взаємодоповнювані аспекти переходу діяльності гірничодобувних підприємств на принципи сталого розвитку:

- економічні;

- екологічні;

- соціальні;

- технологічні.

3. Дослідження питань прояву сутності сталого розвитку складних систем, у тому числі стійкого розвитку підприємств, показала відсутність на сьогоднішній день єдиної загальноприйнятої думки за визначенням даної категорії.

4. Встановлено, що на мікрорівні (рівні підприємств) сталий розвиток частіше ототожнюється зі стабільним економічним розвитком та стійким фінансовим станом. Тобто ігноруються екологічні та соціальні наслідки виробничої діяльності, що порушує змістовну сутність сталого розвитку.


Розділ 2. Діагностика механізму забезпечення сталого розвитку гірничодобувного підприємства


2.1 Характеристика гірничодобувної промисловості України. ВАТ «Павлоградвугілля»


Гірничодобувна промисловість України представляє один з найбільш важливих елементів соціально-економічної структури держави. У цій промисловості задіяне до 10% її трудових ресурсів і вона є однією з найбільш крупних галузей за вартістю основних і оборотних фондів. Це визначає суттєвий вплив економічної ситуації в ній, тенденцій її розвитку, позитивних і негативних процесів, що відбуваються в ній, на соціально-економічну та екологічну сфери.

Вугільна промисловість це найбільш розвинена галузь як гірничодобувної, так і паливної промисловості України, яка за обсягом видобутку палива в натуральному виражені посідає перше місце серед інших галузей паливно-енергетичного комплексу. Тут зосереджена більшість працівників (93%) і основних фондів (78%) паливної промисловості. Вугільна промисловість є, по суті, базою для розвитку електроенергетики, коксохімії, металургії.

У світовій економіці вугілля використовується як основний енергоносій, посідаючи третю позицію за обсягами використання після нафти та природного газу.

У світовому виробництві електроенергії частка вугілля – (2009 р.) – 39,1%, природного газу – 17,4%; гідроенергії – 17,1%; атомної енергії – 16,9%; нафти – 7,9%. В країнах ЄС частка вугілля у виробництві електроенергії нижча – 15–27%, в Україні – 26%.

Світові запаси вугілля є найбільшими серед горючих копалин і в перерахунку на горюче паливо складають 66% їх загального обсягу.

На нафту припадає 18%, на природний газ – 15%. В Україні ці показники становлять відповідно 95,4% 2 і 2,6%.

Найбільші загальні ресурси вугілля знаходяться в США, КНР, Росії, Австралії, Канаді, ФРН, ПАР, Великобританії, Польщі, Індії, Україні.

Найбільшими вугледобувними країнами в наш час є Австралія, Індія, Китай, Польща, ПАР, Росія, США, Україна. Вони дають близько 85% кам'яного вугілля.

За геологічними запасами викопного вугілля Україна посідає перше місце в Європі й восьме місце у світі. Розвідані запаси вугілля в Україні складають 34,0 млрд. т у. п. або близько 50 млрд. т (станом на 1998 р.). Прогнозні запаси – близько 120 млрд. т. У структурі балансових запасів представлені всі марки від вугілля бурого до високометаморфізованих антрацитів.

Питома вага марок вугілля складає (%): буре (Б) – 6,6; довгополуменеве (Д) – 22,4; газове (Г) – 36,1; газово-жирне (ГЖ) – 4,1%; жирне (Ж) – 4,7%; коксівне (К) – 3,1%; опіснене спікливе (ОС) – 3,3%; пісне (П) – 8,4; антрацити (А) – 11,3%. Географічно вугільні запаси зосереджені в п’яти областях України – насамперед у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській. Переважна частка запасів вугілля зосереджена в Донецькому вугільному басейні. Вугілля характеризується порівняно великою зольністю – близько 25% і високою сірчистістю – 2,5%.

Історія вугільної промисловості України налічує понад 200 років. Історія видобутку вугілля в Україні починається з відкриття рудознавцем Г.Капустіним у 1721 році на р. Кундрючій (поблизу Сіверського Дінця) і в Оленевих горах поблизу Лисичанська кам’яного вугілля. У 1795 році у м. Лисичанську була споруджена перша кам’яновугільна шахта. А з 1796 по 1806 роки в Донбасі вже було видобуто 40 тис. т вугілля . З 1870 по 1923 роки видобуток вугілля зріс у 100 разів.

За минуле сторіччя (1901-2000 рр.) в Україні видобуто 9,4 млрд. т вугілля, у тому числі за друге півсторіччя (1951-2000) – 8,0 млрд. т, тобто відпрацьована майже чверть тих запасів, якими володіє держава. Через невідтворюваність запасів поступово доводиться переходити на роботу в менш сприятливих гірничо-геологічних умовах, і ця обставина є об’єктивним чинником, що ускладнює становище в галузі.

Найбільший вплив на розміщення вугільної промисловості справляє сировинний фактор, який зумовлений розміщенням родовищ кам’яного та бурого вугілля. Деякі його види нетранспортабельні і потребують переробки на місцях видобутку. Обсяги сировини перевищують масу готової продукції, тому підприємства, які переробляють таку сировину, повинні розміщуватися поблизу зон видобутку (збагачувальні комбінати).

Основним споживачем вугілля є виробництво енергії, металургійна промисловість та ін., але споживчий фактор не є вирішальним у територіальній організації вугільної промисловості.

Найбільшим в Україні центром видобутку кам’яного вугілля є Донбас. Вугленосні площа на Лівобережжі становлять понад 150 тис. квадратних кілометрів, що дорівнює приблизно четвертій частині площі країни. Тут зосереджено приблизно 92 % її запасів кам’яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля (56 %). Основні його запаси зосереджені в Луганській області. У Донбасі знаходиться найглибша в Україні шахта "Глибока" (1405 м), загальна кількість коксівних шахт тут складає 81.

Коксівне вугілля становить 44 % від загальних запасів і залягає переважно в Донецькій області. Тут зосереджено найбільше шахт і сформувалися найпотужніші центри видобутку вугілля: Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Торез, Красноармійськ. Донецьке вугілля використовують як енергетичне паливо на теплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для виробництва коксу в Донбасі та Придніпров’ї. Найбільшими виробниками вугілля є тут об’єднання: Антрацит, Красноднвугілля, Лисичанськвугілля, Стахановвугілля, Донбасантрацит, Первомайськвугілля, Макіїввугілля, Павлоградвугілля. Діють шахти: Дніпровська, Західно-Донбаська, Новодонецька, Павлогарадська, Степова, ім. Стаханова, ім. Сташкова, ім. Димитрова, Білореченська, Княгинінська, Краснолуцька, Суходільсько-Східна, ім. Артема, ім. Мельникова та багато інших.

В районі діє багато коксохімічних заводів. Найбільші центри коксохімії: Алчевськ, Стаханов, Авдіївка, Горлівка, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Донецьк, Єнакієве, Запоріжжя, Кривий Ріг, Макіївка, Маріуполь.

Найбільший видобуток вугілля зафіксовано в 1976 р. – 218,1 млн. т, на сьогодні (2007 р.) – 75,5 млн. т. При цьому по Мінвуглепрому видобуто 42,2 млн. т. (Донецька область – 19,3 млн. т, Луганська – 19,4 млн. т).

Шахтний фонд складає на 01 січня 2009 р. 160 шахт, із них 140 – державні. У 1991 р. нараховувалося 276 шахт. Діючий шахтний фонд вугільної промисловості України має несприятливу структуру, тому що складається з великого числа шахт в основному малої потужності, які знаходяться в експлуатації тривалий час, що призвело до ускладнення підземного господарства і шахтної поверхні.

Виробнича потужність наявного шахтного фонду в 2009 р. – 95 млн. т вугілля на рік. У 1991 р. – 193 млн. т.

Кількість діючих лав МВП у 2009 р. – 253, у т. ч. комплексно-механізованих вибоїв – 143.

Навантаження на діючий очисний вибій становить: завдання 790 т на добу (реально в 2009 р. – 742 т на добу).

Продуктивність праці робітника (2009 р.) – 21,9 т/місяць.

Середня глибина розробки вугільних пластів – понад 720 м. Близько 20% шахт працюють на горизонтах 1000–1400 м.

Середня товщина вугільного пласта – близько 1 м. У Донбасі близько 85% вугілля укладено в пластах потужністю до 1,2 м.

Залягання пластів: пологе (65%) і крутоспадне (35%).

Тривалі терміни експлуатації шахт призвели до зростання глибини розробки, наслідком чого є підвищена температура порід, висока газовість, небезпека раптових викидів вугілля, газу і гірничих ударів. Складні гірничо-геологічні умови сприяють зниженню ефективності роботи шахт галузі. Зольність вугілля протягом 50 років зросла більше ніж у два рази і наближається до 35-40%, що негативно впливає на економічні показники роботи підприємств галузі. Продуктивність праці у вугільній промисловості України після її істотного зростання в 70-ті роки знизилась до величини, яка була 50 років тому, а собівартість видобутку вугілля зросла за минулі 50 років майже в 10 разів (у розрахунку на 1 т рядового вугілля). Аналіз геологічної бази галузі показує, що природні умови функціонування і розвитку вугільної промисловості України не тільки складні нині, але залишаться такими ж, а можливо, і більш складними в майбутньому.

Фактори небезпеки:

90% шахт небезпечні через метан;

60% – через вибухи вугільного пилу;

45% – через раптові викиди;

22% – через самозаймання вугілля.

У 2002 р. коефіцієнт травмування складав на 1 млн. т 26,7 осіб, коефіцієнт смертельного травматизму – 3,3 особи. Кількість професійних захворювань – 56 тис. осіб.

Людський потенціал вугільної галузі. За останні 16 років чисельність працівників у галузі зменшилася на 640 тис. чол. (74% загальної кількості) і сьогодні складає близько 224 тис. чол.

Загальна кредиторська заборгованість вугледобувних підприємств перевищує 7 млрд. грн., більшість із них банкрути.

Вугільна промисловість у цілому й основна частина діючих шахт стійко зберігають стан нерентабельних підприємств, і за показником рентабельності галузь варто було б віднести до економічно неефективних. Однак така однозначна і спрощена оцінка не характеризує належною мірою роль і ефективність вугільної промисловості як складової частини паливно-енергетичного комплексу і базової галузі економіки країни.

При оцінці розвитку вуглевидобувних підприємств, вугільних шахт необхідно враховувати такі важливі складові, як науково-технічний прогрес, безпека праці та екологія. Економіка всіх країн, особливо зі значним промисловим потенціалом, до яких відноситься і Україна, рухається в напрямку високих технологій, і темп цього руху зростає. Вугільна промисловість, зважаючи на особливості структури основних фондів, не відноситься до галузей з високою технологією навіть за умови, що рівень механізації виробничих процесів буде істотно підвищено. Отже, витрачаючи значні ресурси, держава буде відтворювати галузь низького технічного рівня, що обтяжує економіку України. Негативного значення набуває і проблема безпеки праці. Складні і небезпечні умови праці спричиняють значний рівень травматизму і професійної захворюваності. Не виключено випадки катастрофічних подій, що відбуваються від необережності або внаслідок дії некерованих факторів, наприклад раптових викидів вугілля і газу. Кількість таких подій не зменшується і, що найголовніше, вони призводять до загибелі значного числа людей. Зі збільшенням глибини розробки зростають об'єктивні передумови небезпечних подій і погіршуються умови праці.

Видобуток вугілля супроводжується значним негативним впливом на навколишнє середовище і призводить до порушення природної екологічної рівноваги, що проявляється у виснаженні і забрудненні підземних вод, рік і водоймищ, затопленні і заболочуванні прилягаючих до підприємств територій, зневоднюванні і засоленні ґрунтів, забрудненні атмосфери, вилученні земельних площ із сільськогосподарського обороту, деформації земної поверхні. Незважаючи на істотне зниження обсягів видобутку вугілля в Україні, екологічні проблеми загострюються.

Таким чином, головним фактором, що визначає шляхи і напрями розвитку вуглевидобувних підприємств, є вирішення питання і прийняття принципової вихідної передумови про перспективу розвитку галузі нині і в майбутньому.

У вересні 2001 р. був прийнятий системний документ – Програма «Українське вугілля», розрахований на період 2001–2010 рр. Він передбачав курс на роздержавлення вугільної галузі, зокрема пришвидшення процесу корпоратизації шахт, визначення інвестиційно привабливих об’єктів та проведення їх приватизації.

Однак у 2002–2003 рр. відбувалася структурна реформа галузі, яка не відповідала програмі «Українське вугілля». Мінвуглепром передбачав роздержавлення не окремих об’єктів, а цілісних комплексів, які починали створюватися. На базі державних холдингових компаній, виробничих об’єднань та самостійних шахт створено 21 державну компанію. До їх складу входили як рентабельні, так і нерентабельні підприємства, які втрачали статус юридичної особи. За такої структури рентабельні підприємства не мали стимулу для розвитку. Виняток – ДХК «Павлоградвугілля», яка приватизувалася.

У липні 2005 р. Кабінетом міністрів України була схвалена Концепція розвитку вугільної промисловості. Згідно з Концепцією основні напрями реформування галузі включають:

– приватизацію на конкурсних засадах привабливих для інвестування шахт (розрізів), здатних забезпечити самофінансування подальшого розвитку;

– приватизацію малопривабливих для інвестування шахт (розрізів) як цілісних майнових комплексів на пільговій основі з проведенням конкурсів програм їхнього розвитку.

Найважливішою передумовою формування у вугільній промисловості ринкового конкурентного середовища є створення відкритого, прозорого внутрішнього ринку вугілля.

Реалізація Концепції розділена на три етапи:

На першому етапі (2006–2010 роки) приділено увагу комплексному розв'язанню проблеми розвитку шахтного фонду шляхом його відтворення на сучасній технічній і технологічній основі та подальшого роздержавлення. До 2010 року обсяг видобутку вугілля передбачалось збільшити до 90,9 млн. тонн на рік, а виробничих потужностей – до 105,8 млн. тонн на рік. Для цього необхідно ввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 17 млн. тонн за рахунок завершення будівництва других черг на трьох шахтах, а також реконструкції діючих вугледобувних підприємств. Обсяг експорту енергетичного вугілля поступово зменшиться до 5 млн. тонн.

На другому етапі (2011–2015 роки) передбачається збільшити обсяг вуглевидобутку до 96,5 млн. тонн, а виробничих потужностей – до 112,2 млн. тонн на рік. Для цього необхідно ввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 8,8 млн. тонн за рахунок завершення будівництва трьох нових шахт, які були закладені до 2001 року, та продовження реконструкції діючих вугледобувних підприємств. З метою підтримання позитивної динаміки розвитку виробничих потужностей необхідно з 2011 року здійснити закладення чотирьох нових шахт.

На третьому етапі (2016–2030 роки) із урахуванням позитивної динаміки попереднього десятиріччя як в економіці держави в цілому, так і у вугільній промисловості зокрема обсяг видобутку вугілля повинен бути збільшений у 2030 році до 112 млн. тонн на рік. Обсяг виробничих потужностей на кінець періоду, що розглядається, повинен зрости до 124,4 млн. тонн на рік при коефіцієнті їх використання 90 відсотків.

У травні 2008 р. прийнято «Концепцію реформування вугільної галузі».

Мета Концепції – забезпечення прискореного розвитку вугільної промисловості та досягнення показників роботи, передбачених Енергетичною стратегією України на період до 2030 року (145а-2006-р), шляхом ринкового реформування підприємств і системного усунення кризових чинників.

В цей же час в галузі відмічається цілий ряд проблем. Однією з головних є застаріле обладнання та відсталі технології. Десятками років комплекс не переоснащувався. Тому близько 90 % обладнання фізично і морально спрацьовано. У період спаду виробництва та складної економічної кризи в Україні майже не відбувається технічне й технологічне переозброєння паливно-енергетичного комплексу, що негативно позначається на техніко-економічних та екологічних показниках.

Крім того, українське вугілля в основному має високу собівартість. У кам’яновугільних басейнах це пов’язане з глибоким заляганням пластів та невеликою їхньою потужністю. Буре вугілля невигідно перевозити на далекі віддалі, тому що він має низьку теплотворну здатність, сипучість, підвищену вологість.

Також до сьогодні немає чіткого механізму управління і належного державного нагляду за використанням і охороною надр, що призводить до негосподарного ставлення гірничодобувних підприємств до мінеральної сировини та становища природного середовища. Через недосконалі технології видобування та переробки мінеральної сировини, незадовільне рішення комплексного освоєння родовищ, недоліки організації управління еколого-економічними процесами на підприємствах галузі у залишаються надрах чи втрачаються до 28% вугілля.

Нерозв’язаною є проблема геологічного вивчення і використання техногенних родовищ корисних копалин – відвалів видобутку і відходів збагачення та переробки мінеральної сировини, які містять цінні корисні копалини і мають промислове значення. Вже сьогодні в Україні обсяги цих відходів перевищують 25 млрд. тонн, займаючи площу понад 150 тис. га. З кожним роком їх кількість збільшується. Таким чином в Україні утворено сотні великих, середніх та малих техногенних родових різних корисних копалин, придатних для промислового освоєння. Потенційна вартість техногенних родовищ за попередніми розрахунками обчислюється десятками млрд. доларів США. Така маса вторинних продуктів у перерахунку на 1 кв. км території України перевищує аналогічний показник для США у 6 разів, для держав Європейського Союзу – у 3 рази.

Історія одного з найбільших вуглевидобувних підприємств України - ВАТ «Павлоградвугілля» - розпочинається з 60-х років минулого століття. У січні 1965 року Рада міністрів Української РСР ухвалила організувати трест «Павлоградвугілля» на базі двох діючих шахт Західного Донбасу - «Першотравневой» і «Терновськой». Потім трест був реорганізований у виробниче об'єднання, і до нього увійшли 11 шахт, побудованих в цьому регіоні за 20 років. У 1989 році «Павлоградвугілля» досяг рекордного об'єму видобутку - більше 14 млн. тонн.

З 1991 року внаслідок економічної кризи в країні і в гірничий промисловості, зокрема, рівень видобутку і ведення гірничих виробок в об'єднанні почав різко падати. У 1997 році «Павлоградвугілля» добув 8,4 млн. тонн.

Шахту «Першотравнева» закрили, а її невідпрацьовані запаси передали шахті «Ювілейна». Об'єм гірничих виробок на «Павлоградвугіллі» в 1998 році впав до рівня 1970-1971 року. Переломний момент настав в 1998 році, після акції протесту гірників Західного Донбасу, які пішки пішли в Київ. Вуглепрому повернули державні дотації, а в 2000 році уряд погасив частину боргів по зарплаті шахтарям. Наступного року видобуток вугілля на «Павлоградвугіллі» виріс до 11 млн. тонн, проведення гірничих виробок - до 100 км в рік.

З червня 2004 року в права власності активами холдингу «Павлоградвугілля» вступило ВАТ «Авдеевський коксохімічний завод». У тому ж році «Павлоградвугілля» увійшов в ТОВ «Донбаську паливно-енергетичну компанію» (ДПЕК). Це стало знаменним етапом в історії розвитку і процвітання підприємства.

На сьогодні у складі ВАТ «Павлоградвугілля» працює 10 шахт, 9 філій і 4 структурні підрозділи. Об'єднання є найбільшим і завдяки ефективному менеджменту найефективнішою вуглевидобувною компанією в Україні. У липні 2007 року у рамках реструктуризації бізнесу Групи СКМ пакет акцій ВАТ «Павлоградвугілля», належний Авдеевському коксохімічному заводу (Група Метинвест) був переданий ТОВ «ДПЕК». Усі інвестиційні зобов'язання за договором купівлі-продажу акцій «Павлоградвугілля» також перейшли ДПЕК.

Впровадження інноваційних технологій значно поліпшило якість вугілля, яке поставляється на теплові електростанції і коксохімічні підприємства. Запорукою успішної роботи ВАТ «Павлоградвугілля» стала розроблена власником концепція розвитку, що включає модернізацію виробництва, використання сучасних методів управління, підвищення безпеки праці. Перспективним напрямом розвитку у ВАТ «Павлоградвугілля» вважається впровадження технології анкерного кріплення гірничих виробок і стругової виїмки вугілля, а також високоефективного гірничошахтного устаткування зарубіжного виробництва. Видобуток вугілля у ВАТ «Павлоградвугілля» за результатами 2009 року склав 14,16 млн. тонн, виробниче об'єднання збільшило свою долю в загальноукраїнському об'ємі вуглевидобування до 18,2%. Прохідниками «Павлоградвугілля» було пройдено 106 847 п.м. розкриваючих і готуючих гірничих виробок.

ВАТ «Павлоградвугілля» реалізує Програму соціального партнерства з містами і районами присутності підприємства. У 2009 році було спрямовано більше 3 млн. грн. на програми, що сприяли підвищенню якості життя населення трьох міст, - Павлоград, Тернівка, Першотравенск - і двох районів - Павлоградський і Петропавловський - Дніпропетровській області.

Сьогодні «Павлоградвугілля» - стабільно працююче підприємство з великою перспективою. Власник розглядає вугільне об'єднання як один з основних активів, тому вкладає кошти в його розвиток. У 2008 році ДТЭК інвестував у вуглевидобування на шахтах «Павлоградвугілля» близько 1 мільярда гривен, що більш ніж на 80% перевищує об'єм інвестицій 2007 року (551 млн. 355 тис. грн.). Ці засоби використані для придбання нового гірничошахтного устаткування - 8-ми очисних і 11-ти прохідницьких комбайнів, 18-ти скребкових конвеєрів і перевантажувачів і 23-х стрічкових конвеєрів, - і поліпшення умов праці працівників виробничого об'єднання, виконання вимог охорони праці і соціальних програм. Оплата податків, зборів і інших обов'язкових платежів ВАТ «Павлоградвугілля» робить своєчасно і в повному об'ємі, також робиться передоплата по ресурсних і місцевих видах платежів до бюджету. Це в цілому сприяє не лише

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: