Конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку та шляхи її підвищення
6) «портфель» іноземних замовлень, обсяг якого характеризує рівень попиту на продукцію вітчизняних підприємств;
7) завантаження виробничих потужностей виготовленням продукції на експорт (зниження попиту викликає зменшення даного показника);
8) обсяги й напрями капіталовкладень (показник відтворює ступінь спрямування капітальних інвестицій на виробництво найперспективиіших і конкурентоспроможних видів продукції).
З точки зору покупців, конкурентоспроможним вважається товар, в якому відношення корисного ефекту до витрат на його придбання та використання є максимальним порівняно з аналогами. При визначенні конкурентоспроможності продукції треба виходити з таких основних методологічних засад:
• конкурентоспроможність продукції оцінюється шляхом порівняння двох чи більше аналогів, що зумовлює відносність даного показника;
• при оцінці конкурентоспроможності продукції враховуються не всі властивості, а лише ті, які викликають інтерес іноземного споживача, задовольняючи його потреби;
• рівень конкурентоспроможності визначається для окремого виду продукції з урахуванням конкретних умов її реалізації та споживання, тобто для конкретного ринку збуту чи його сектору.
На конкурентоспроможність експортної продукції впливає ряд факторів:
• економічних, що характеризують основні економічні та споживчі властивості продукції (ціну, собівартість, рівень попиту на неї тощо) і відтворюються в показниках загальних витрат на придбання продукції та експлуатаційних витрат за термін її служби;
• класифікаціюіих (параметрів призначення), які використовуються для визначення належності продукції до відповідного класу за рядом ознак (видом продукції, її призначенням, змістом, новизною);
• юридичних або нормативно-правових, які визначають правову захищеність продукції на зовнішньому ринку;
• техніко-технологічних, які визначають технічні властивості продукції і регламентуються технологічними стандартами випуску продукції, що відповідає стандартам і нормам, діючим в обраній для експорту країні;
• ергономічних, які характеризують властивості продукції в процесі її використання людиною (гігієнічні, антропометричні, психофізичні);
• естетичних, які відображають виразність і досконалість зовнішнього вигляду продукції, особливості її сприйняття споживачами в процесі експлуатації (насиченість кольорів, дизайн, зручність у використанні);
• організаційних, які призначені для оцінки умов платежу, поставок, термінів та умов гарантії, сервісних послуг тощо.
До факторів, які безпосередньо впливають на забезпечення конкуренто-спроможності експортної продукції, слід віднести не лише високу якість та економічні умови продажу, а й ряд нецінових чинників: унікальність, ефективність бази для поширення інформації про продукцію, динамізм збуту і можливість швидкого реагування на ринкові досягнення.
Реалізація програми підвищення конкурентоспроможності продукції має включати сукупність організаційних, науково-технічних, екологічних, інвестиційних, управлінських та інших рішень, пов'язаних між собою єдиною метою. Для досягнення позитивного результату керівництво повинно забезпечити зростання якісного рівня продукції та максимальне задоволення вимог іноземних споживачів при одночасній мінімізації витрат на її виготовлення й реалізацію. З цією метою необхідно розробити комплекс заходів з удосконалення організації виробництва, звернувши особливу увагу на оновлення й модернізацію основного технічного парку підприємства, раціоналізацію та стимулювання ефективності виробництва, створення системи мотивації управління працею, підготовку персоналу.
Проблема підвищення конкурентоспроможності має декілька аспектів: технічний, організаційний, економічний, соціальний, психологічний, юридичний (правовий), комерційний. І хоч всі вони складають єдину систему забезпечення конкуренто-спроможності продукції, існує відповідна черга у вирішенні питань кожного з аспектів з урахуванням їх «вагомості»:
1) цінова політика щодо конкурентоспроможності продукції;
2) інвестиційна політика держави щодо випуску конкурентоспроможної продукції;
3) оподаткування підприємств, які випускають конкурентоспроможну продукцію;
4) кредитна політика держави і банківських структур щодо підприємств, які випускають конкурентоспроможну експортну продукцію, і щодо самої конкурентоспроможної продукції (розробка, освоєння, виробництво);
5) регулювання імпорту продукції;
6) регулювання фінансового обліку;
7) антимонопольна політика.
Цінова політика у сфері забезпечення конкурентоспроможності продукції повинна грунтуватися на принципах державного регулювання цін на окремі види продукції, наприклад, заборона демпінгових цін, обмеження монопольних, державних, прейскурантних і деяких інших ринкових цін.
Інвестиційна політика держави щодо випуску конкурентоспроможної продукції повинна будуватися на підставі першочергового інвестування перспективних технологій та виробів, цільових програм з їх розробки та впровадження.
Оподаткування як засіб створення конкурентоспроможної продукції повинно носити сприятливий характер для підприємницьких структур, що випускають конкурентоспроможну продукцію або впроваджують новітні технології.
Кредитна політика має носити пільговий характер щодо умов і строків кредитування тих підприємств, які опановують технологію випуску і виробляють конкурентоспроможну продукцію.
Регулювання імпорту продукції з метою захисту вітчизняного виробника пропонує проведення протекціоністських або обмежувальних заходів відносно продукції, яка імпортується в Україну.
Регламентація фінансового обліку повинна здійснюватися за допомогою регулювання складу витрат фінансових результатів підприємств, які випускають конкурентоспроможну продукцію, впроваджуючи новітні розробки системи бухгалтерського та управлінського обліку.
Антимонопольна
політика держави
для забезпечення
конкурентоспроможності
продукції може
бути побудована
на прикладі
держав з розвинутою
ринковою економікою
з урахуванням
особливостей
розвитку народного
господарства
України та його
стану у перехідний
період.
Тепер, коли проаналізовано основні аспекти становлення маркетингового механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності, фактори впливу на маркетингове зовнішнє та внутрішнє середовище, слід визначити, як вони впливають на формування іміджу вітчизняних підприємств на зовнішньому ринку.
Кожне підприємство має власний імідж. Яким він буде: сильним, прозорим та винятковим або хаотичним, непевним і фрагментарним - цілком залежатиме від уміння менеджера застосувати цей не завжди використовуваний ресурс.
На Заході дослідження у сфері формування позитивного іміджу підприємств (іміджмєгікінгу) одержали значне поширення. Було б неправильним стверджувати, що в нашій країні вони не проводилися взагалі: такі дослідження мали вузьку ідеологічну спрямованість і були закриті для широкого доступу громадськості.
Розвиток ринкової економіки сприяв збільшенню категорій суб'єктів, зацікавлених у правильному і дієвому формуванні власного іміджу. У той же час, опрацьовані схеми рішення подібних завдань не відповідають повною мірою умовам життя пострадянського співтовариства.
Призначення заходів іміджмейкінгу"- позацінова конкуренція, що має за мсту формування керованого іміджу товарів (послуг), самої фірми (підприємства), особистості, моди, ідеології тощо. Як правило, ці заходи складаються не зі штучних (що сприймаються клієнтами як випадкові), а з цілої системи взаємоузгоджепих акцій, спрямованих на дійсних і потенційних.
Корпоративний імідж формується з чотирьох складових:
1) продукти та послуги (включаючи якість продукту, інновації та турботу про споживача);
2) соціальна відповідальність, розуміння ролі підприємства в суспільстві, етичні норми;
3) оточення (офіси, виробничі споруди);
4) комунікації (реклама, Public Relations, особиста комунікація, публікації та програми корпоративіюї ідентичності).
Створення позитивного іміджу підприємств на зовнішніх ринках згідно із зазначеними складовими формується завдяки розробці відповідних стратегій на різних ієрархічних ланках управління підприємством.
Починається цей процес із опрацювання стратегії комунікацій, тобто серед багатьох засобів комунікаційної політики обираються саме ті, які, на думку фахівців відповідної галузі, сприятимуть привертанню уваги потенційних споживачів продукції, що випускає підприємство. На основі обраної комунікаційної стратегії визначається стратегія маркетингу, яку буде сповідати підприємство залежно від сфери своєї діяльності, товарного асортименту, частки зовнішнього ринку, якою воно вже володіє чи сподівається оволодіти. Наступним кроком буде формування маркетингової концепції управління підприємством залежно від обраної мети та напрямків розвитку. І, нарешті, визначальним фактором у становленні позитивного іміджу підприємства на зовнішньому ринку виступає розробка майбутнього образу підприємства, в якому вирішальну роль відіграє такий засіб, як Public Relations (PR) (зв'язки із громадськістю).
Заходи PR спрямовані на досягнення однієї із п'яти основних цілей:
• позиціювання об'єкта;
• підвищення іміджу;
• антиреклама (зниження іміджу);
• відрив від конкурентів;
• контрреклама.
Формування іміджу вбирає в себе елементи усіх перерахованих вище завдань Public Relations, але базою для поняття іміджмейкінгу служить позиціювання.
Якщо об'єкт не позиційований - вій просто незрозумілий потенційним клієнтам.
Об'єктами формування іміджу виступають:
1. Об'єкти, рейтинг яких залежить винятково від створеного ними або для них іміджу. До цієї категорії можна віднести окремихособистостей (політиків, лідерів суспільного і релігійного руху), соціальні групи (військовослужбовці, студенти, пенсіонери), партії, радіо- та телекомпанії, окремі телепередачі.
1. Об'єкти, рейтинг
яких в однаковій
мірі залежить
як від іміджу,
так і від якості
виготовлених
ними товарів
або наданих
послуг. Це,
насамперед,
великі національні
і транснаціональні
корпорації
«Злагода»,
«DAEWOO»). До цієї ж
категорії можна
віднести і
дрібніші фірми
(підприємства),
якщо їх успіх
на ринку залежить
не тільки від
того, що вони
продають, але
і від того, як
вони це роблять.
Метою цих об'єктів
є збільшення
обсягу продажу
при одночасному
створенні
позитивного
іміджу і поліпшенні
якості продукції.
3.
Об'єкти, для
яких коливання
іміджу не є
вирішальним
чинником їхнього
процвітання.
Переважно це
дрібні торговельні
організації,
чий успіх на
ринку залежить
від якості
запропонованої
продукції.
Чисельність
об'єктів цієї
категорії
значно зменшується
з розвитком
культури ринку.
Залежно від категорії об'єкта набір прийомів щодо формування іміджу може змінюватися. Різнпня в складності завдань визначає розбіжності в методах іміджмейкінгу і каналах впливу на аудиторію. Основними каналами впливу (передачі інформації) можна назвати усне повідомлення, наочну агітацію, періодичні друковані видання, телебачення і радіо. Набір каналів для всіх категорій об'єктів залишається незмінним, а їхній вибір визначається Доцільністю і потребами замовника.
Найбільш поширеними методами іміджмейкінгу виступають: 1. Приєднання клієнта до:
• дії інших клієнтів, яка відбувається в поточному періоді;
• раніше зробленої ним дії.
Ефект цього методу заснований па психочогічному впливі, коли людина несвідомо засвоює емоційний стан групи або авторитетної для неї особи.
На практиці він використовується як заснування і підтримка корисних традицій, ритуалів, свят, як приєднання клієнта до дій, які впевнено здійснюються іншими клієнтами.
2. Вкладена дія, яка містить в собі:
• пропозицію клієнту здійснити дію, знайому йому і пов'язану з дією, необхідною виробнику;
• пропозицію клієнту на вибір діапазону товарів (послуг), при якій не обговорюється можливість відмови від вибору;
• ситуацію, коли клієнтів ставлять перед проблемою вибору, знаходячи нові докази «за» і «проти», тим самим роблячи об'єкт звичним для себе і для населення (у випадку трансляції або публікації дискусії);
• «ефект Герострата», коли впроваджується «ніби-то заборона» на якусь дію. Насправді, щоб усвідомити власне заборону, клієнту необхідно спочатку уявити «дію, що забороняється».
3. Зміна каналу
сприйняття.
Якщо вплив
обраного каналу
на клієнта
недостатній,
то варто удатися
до:
• зміни методу впливу;
• зміни каналу сприйняття (при цьому врахувати, що орієнтовно людина запам'ятовує 10% того, що читала, 20% того, що чула, 30% того, що бачила, 50% того, що чула і бачила, 70% того, про що сама розповіла, 90% того, що сама зробила);
• зміни часу або місця впливу;
• одночасного впливу по різних каналах.
4. «Диво» і наступні розповіді про нього. При цьому засобами створення «дива» виступають:
• аномально великі об'єкти і рекордні досягнення;
• «постановка клієнта в глухий кут з наступним виходом із нього»;
• подолання або порушення заборон, норм поведінки (реальне або вдаване).
5. Натяк. Краще запам'ятовуються ще не закінчені людиною дії і забуваються закінчені. При неможливості виконати бажану дію вона заміняється іншою. На базі цих ефектів застосовуються такі композиції:
• натяк як осмислення клієнтом сприйнятого у своїх словах, уявленнях за рахунок використання «вічних стереотипів»;
• осмислення клієнтом потрібного змісту за рахунок попередньо виробленої тенденції;
• «прорив» клієнта до змісту за рахунок «перекладу» навмисно ускладненої форми на мову власної уяви.
Слід зазначити, що секрет успіху далеко не в кількості появ рекламних матеріалів у газетах, на радіо і телебаченні, а в правильності концепції розвитку суспільних зв'язків. Якою б непередбаченою не була реакція громадськості в період реформування вигляду підприємства на зовнішньому ринку, вся система обов'язково повинна підпорядковуватися єдиній концепції логіки.
Доцільним буде зазначити відмінності Public Relations від рекламних акцій, адже перші часто плутають з останніми через їх вражаючу схожість.
Зауважимо, що реклама рідко є метою. Як правило, реклама товару (послуги) є лише частиною загальної кампанії щодо формування іміджу. Отже, Public Relations - це стратегія, а реклама - це тактика успіху. Таким чином, Public Relations має велике значення для суб'єкта ринку. За допомогою старанно продуманих і добре виконаних PR-акцій можливе як успішне позиціювання, а потім підвищення репутації суб'єкта, так і його повне знищення в очах громадськості.
Сильний імідж може дати суттєву перевагу, особливо в тому випадку, коли підприємство (компанія) не відрізняється або незначно відрізняється на ринку від конкурентів. Уже сьогодні в Україні є приклади позитивного використання корпоративного іміджу для позиціювання товару па ринку (можна згадати продукти компаній «Торчин продукт», «Оболонь» тощо). Показово, що інтенсивніше використовують власний корпоративний імідж для просування своїх товарів підприємства, що виробляють продукти харчування, адже саме в цьому секторі спостерігається найбільш жорстка конкуренція як із зарубіжними товарами, так і поміж вітчизняними товаровиробниками.
Ефективність і способи її підвищення
Соціально-економічне значення підвищення якості й конкурентоспроможності продукції полягає в тім, що заходи такого спрямування сприяють формуванню ефективнішої системи господарювання за умови ринкових відносин. Соціально-економічна ефективність підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції, що виробляється підприємствами, полягає передовсім у такому:
1) високоякісна й конкурентоспроможна продукція завжди повніше та ліпше задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;
2) підвищення якості продукції є специфічною формою виявлення закону економії робочого часу: загальна сума витрат суспільної праці на виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо досягнення такої зв'язане з додатковими витратами, істотно зменшується;
3) конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість фірми, а також одержання нею максимально можливого прибутку;
4) багатоаспектний вплив підвищення якості та, як наслідок, конкуренто-спроможності продукції не тільки на виробництво та ефективність господарювання, а й на імідж і конкурентоспроможність підприємства.
На рівень якості й конкурентоспроможності продукції впливає багато різнопланових чинників. Досягти необхідного рівня якості та конкурентоспроможності реалізовуваних на відповідних ринках товарів можна різними способами, скоординованими в часі і просторі. Сукупність найважливіших конкретних способів (чинників) підвищення якості та конкурентоспроможності всіх видів продукції:
Технічні
1. Використання досягнень науки і техніки в процесі проектування виробів
2. Запровадження новітньої технології виробництва і суворе дотримання технологічної дисципліни
3. Забезпечення належної технічної оснащеності виробництва
4. Удосконалення застосовуваних стандартів і технічних умов
Організаційні :
1. Запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління
2. Удосконалення методів контролю й розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції
3. Розширення прямих господарських зв'язків між продуцентами та покупцями (споживачами)
4. Узагальнення й використання передового вітчизняного та зарубіжного досвіду в галузі підвищення конкурентоспроможності продукції
Економічні та соціальні:
o Застосування узгодженої системи прогнозування і планування необхідного рівня якості виробів
o Установлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів
o Використання ефективної мотивації праці всіх категорій персоналу підприємства
o Усебічна активізація людського чинника та проведення кадрової політики, адаптованої до ринкових умов господарювання.
За змістом і спрямуванням їх можна об'єднати в чотири взаємозв'язані групи: технічні, організаційні, економічні та соціальні.
З-поміж технічних способів (чинників) підвищення якості продукції визначальне місце належить постійному вдосконаленню проектування, техніко-технологічної бази підприємства. Це зумовлюється тим, що належні підвалини технічного рівня та якості виробів, як було вже сказано, формуються в процесі їхнього проектування. Саме в цьому циклі здійснюється комплекс лабораторію дослідних і конструкторських робіт, спрямованих на забезпечення необхідних (бажаних) техніко-економічних параметрів зразків продукції. Про вирішальне значення стадії проектування для досягнення рівня якості згідно з вимогами ринку, свідчить хоча б той факт, що понад 50% відмовлень технічних пристроїв спричиняють дефекти, допущені за проектування виробів. Досягнення запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливе лише за умови високої технічної оснащеності виробництва, застосування найновішої технології, суворого дотримання технологічної дисципліни.
До важливих і ефективних способів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому й раціональному ринках цілком підставне відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації та забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти й технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів до технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, відбивають тенденції розвитку науки і техніки.
Ринкові умови господарювання передбачають активне й широке використання організаційних чинників підвищення якості продукції на всіх підприємствах. До пріоритетних належать: запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки і прогресивної (бездефектної) технології; удосконалення Методів технічного контролю та розвиток масового самоконтролю
На всіх стадіях виготовлення продукції нагальною потребою є розробка й використання різноманітних форм і методів дійового соціально-економічного впливу на всю низку процесів формування й забезпечення виробництва високоякісної та конкурентоспроможної продукції. Формами та методами економічного впливу на ці процеси є передовсім узгоджена система прогнозування й планування якості продукції, установлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів, достатньо потужна мотивація праці всіх категорій працівників підприємства, а формами впливу соціального—усебічна активізація людського чинника, проведення ефективної кадрової політики, створення належних умов праці та життєдіяльності.
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯІЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
2.1 Господарсько-правові засади функціонування ЗАТ "КЗШВ "Столичний" та його загальна характеристика
Правовий статус та форма власності
Характеристика підприємства
Юридична адреса (місцезнаходження підприємства): 04073, м. Київ, вул. Сирецька, 27, iдентифiкaцiйний код: 30373419.
Згідно статуту ЗАТ,,Київський завод шампанських вин "Столичний", зареєстрованого Подільською районною державною адмiнiстрацiєю від 14.05.2003 №02096, та довідки про включення до єдиного державного реєстру підприємств i організацій за № 4534 від 02.04.2001, яка видана Київським міським управлінням статистики Державного комiтeтy статистики зазначена діяльність підприємства виробництво вин (в т.ч. ігристих вин), слабоалкогольної та безалкогольної продукції, виробництво лікеро-горілчаних виробів, виробництво та розлив мінеральної води, здійснення вcix видів торгівлі (в т.ч. роздрібної, оптової, фермової).
Cвiдoцтвo про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької дiяльноcтi юридичної особи видане Подільською районною державною адмiнiстрaцiєю у м. Києві за. № 02096 вiд 14.04.1999 року.
Довідка про взяття на облік платника податків вiд 22.04.1999 р. за № 773/183/172, видана у спецiалiзованiй ДПI у м. Києві по роботі з великими платниками податків.
Форма власності - колективна.
Сировинна база підприємства – закупка виноматеріалів вiд первинних виноробних підприємств Одеської, Херсонської, Миколаївської областей, АР Крим та Молдови.
Виробничі потужності підприємства на момент перевірки складають: по місткостям одночасного зберігання - 850 тис.дал, по шампанському - 25000 млн. пляшок на рік, 62% виробничих потужностей належать підприємству, 38% - орендовані потужності.
Історична довідка ЗАТ КЗШВ „Столичний”
За роки діяльності ім’я Київського заводу шампанських вин „Столичний” стало синонімом якості та надійності. Історія заводу – це історія прогресу та розвитку, кропіткої роботи та успіху, об’єднаної однією ідеєю, команди професіоналів.
Початком будівництва Київського заводу шампанських вин можна вважати січень 1950р. І вже за рік завод розпочав свою господарську діяльність, яка полягала в зберіганні коньячного спирту та виноматеріалів. Одночасно тривала реконструкція та побудова приміщень заводу. Постійно нарощуючи темпи виробництва, вдосконалювалась технологія.
Перша черга заводу, потужністю 1,5 млн. пляшок за рік, була прийнята державною приймальною комісією 24 грудня 1954 р. У грудні 1954 р. провели пробні пуски розливу шампанського. Офіційною датою пуску заводу, днем початку його нової ери вважається 27 грудня 1954 р .
З метою розширення асортименту та впровадження нових типів високоякісних ігристих вин у 1957 р. завод розпочав випуск нового тиру ігристого вина «Советское шампанское мускатное». Нова марка шампанського стала оригінальним ігристим світло-золотистим вином, яке відрізнялось від звичайного шампанського особливо ніжним ароматом та приємним смаком, притаманним свіжому мускатному винограду, який входив до складу ігристого. Масове виробництво «Советского шампанского мускатного» було розпочато в 1957 р., протягом якого випустили 62 тис. пляшок. Київський завод шампанських вин вперше в СРСР розпочав випуск нового ігристого вина «Советское шампанское».
На початок 1993р. асортимент продукції, яка випускалась складався з шампанського кондицій: брют, сухе, напівсухе, напівсолодке, солодке. Зваживши на вимогу часу та естетичні уподобання споживачів, прийнято рішення про оновлення всієї етикувальної продукції, для зовнішнього оформлення пляшок з шампанським і досягнуто у цьому значних результатів. На міжнародному конкурсі під егідою міжнародної організації винограду та вина „Крим ігристе – 98”, що проходив у м. Ялта, „Ювілейне” червоне отримало диплом за кращий дизайн.
26 березня 1999р. Проведено установчі збори засновників Закритого акціонерного товариства „Київський завод шампанських вин „Столичний”. Метою діяльності стало отримання прибутків українській та іноземній валютах в інтересах акціонерів. Основним предметом діяльності товириства передбачено виробництво ігристих вин, слабоалкогольної та бекалкогольної продукції, розробка та запровадження нових видів продукції, здійснення усіх видів торгівлі та інших видів діяльності, визначених у статуті товариства.
14 квітня 1999р. Подільською районною державною адміністрацією міста Києва зареєстровано Закрите акціонерне товариство „Київський завод шампанських вин „Столичний” та видано свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницькою діяльністю – юридичною особи з організаційно- правовою формою „акціонерне товариство”.
Головною причиною успіху діяльності заводу є персонал, що відрізняється своїми високими професійними якостями, а результат цього- продукція високої якості,що гідно оцінена в різних країнах світу, таких як: США, Англія, Голландія, Німеччина, Ізраїль, Швейцарія, Росія, Греція, Чехія та ін.
Виробнича діяльність Київського заводу шампанських вин „Столичний” спрямована, насамперед, на збереження лідируючих позицій та підвищення рентабельності підприємства з метою його подальшого розвитку. Статус та лідерський дух Київського заводу шампанських вин „Столичний” є запорукою виконання провідної ролі в галузі виробництва шампанських вин.
На даний час потенціальна потужність підприємства становить 22 млн. пляшок за рік. Достатьо широкий асортимент білих, рожевих і червоних марок шампанського випускається резервуарним періодичним та резервуарним безперервним способами. В перспективі - виробництво шампанського пляшковим класичним методом.
Організаційна структура ЗАТ КЗШВ „Столичний”
При дослідженні підприємства вивчають його загальну структуру, виробничу структуру та організаційну структуру управління.
Виробнича структура ЗАТ „КЗШВ „Столичний” належить до такого типу виробничих структур, як цехова. За цеховою виробничою структурою основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративно відокремлена частина підприємства, у якій виконується певний робіт у відповідності з внутрішньозаводською спеціалізацією. У цеховій виробничій структурі присутнє основне, допоміжне та обслуговуюче виробництво.
Зараз на території заводу розташовані такі підрозділи:
1. Головний корпус, де розміщено біохімічне відділення, цех упаковки і експедиції.
2. Три виносховища.
3. Котельня.
4. Компресорна.
5. Механічна майстерня.
6. Трансформаторна підстанція.
7. Посудотарний цех.
8. Насосна і три артезіанські свердловини.
9. Цех по виготовленню поліетиленових ящиків.
10. Адміністративний корпус.
11. Цех по виготовленню мюзле та поліетиленової пробки.
12. Матеріальні склади.
Також завод має свою прирейкову базу у Мінському районі м. Києва по вулиці Полярній, 16, площа території складає 1,5 га. На території бази розташовані :
- склад тари
- склад готової продукції
- виносховище.
На сьогодні завод має розвинуту інфраструктуру, що у стані забезпечити потужності усім необхідним: енергією, транспортуванням, технічним обслуговуванням і т.д..
Забезпечення заводу виробляється:
електроенергією – від державної електромережі, на заводі мається понижуюча підстанція;
вода – із трьох власних артезіанських шпар;
теплом (гаряча вода і пара) – від власної котельні;
скидання стічних вод заводу здійснюється в міську каналізацію.
Основне виробництво - всі процеси, що пов’язані з перетворенням сировини в готову продукцію. Воно займає центральне місце у всій виробничій діяльності підприємства. Від потужності основного виробництва залежить виконання планових завдань і поліпшення техніко-економічних показників підприємства.
Допоміжним виробництвом являється технічне обслуговування основного виробництва. До цього виробництва відноситься ремонт устаткування; виробництво усіх видів енергії (електрики, пари, холоду), інструментів і пристосувань; виготовлення тари, пакувальних матеріалів і літографічної продукції; проведення виробничих експериментів. Допоміжне виробництво має органічний зв’язок з основним виробництвом, воно покликано забезпечити його планомірну і безперебійну роботу.
Побічне виробництво займається переробкою залишків та відходів основного виробництва і виробляє побічну продукцію, що не має відносини до основного призначення підприємства (винної кислоти на заводах первинного виноробства).
При виготовленні шампанського вина застосовується один із двох методів шампанізації: класичний (пляшковий) чи резервуарний. Суть цих методів полягає в тім, що в герметичних ємностях (у закупорених чи пляшках чи резервуарах) за певних умов суміш з різних вин – купаж – піддається вторинному шумуванню, у процесі якого вуглекислота зв’язується з вином природним, а тому міцним чином.
Київський завод шампанських вин складається з шести цехів,а саме :
цех виноматеріалів;
цех шампанізації;
посудотарний цех;
ремонтно-механізований цех ;
ремонтно-будівельний цех ;
цех нових технологій.
Технологія виробництва шампанського на ЗАТ КЗШВ „Столичний”.
Асортимент продукції ЗАТ Київського заводу шампанських вин „СТОЛИЧНИЙ” представлений в основному ігристим вином, але на теперішній час завод випускає газовану воду, воду у сифонах, а також шипуче „Дніпровське”. Шампанське представляє собою насичені діоксидом вуглецю ігристі і пінні властивості.
Відповідно до технологічної схеми контролю на заводі контролюються наступні показники: зовнішнє оформлення, прозорість та відсутність сторонніх домішок, смак, аромат, колір, повнота наливу, масова доля СО2, тощо.
Шампанське повинно відповідати вимогам ГОСТ-13918.
Готова продукція повинна відповідати таким вимогам:
за органолептичними показниками:
Таблиця 2.1 Органолептичні показники
| Назва показників | Характеристика |
| Забарвлення | Світло – солом’яне з відтінком золотистого |
| Букет | Розвинутий, тонкий |
| Смак | Свіжий, гармонійний |
|
Ігристі та пінливі властивості |
При наливанні у келих повинна утворюватись піна у бульбашки вуглекислого газу |
за фізико-хімічними показниками:
Таблиця 2.2 Фізико – хімічні показники
| Назва показників | Норма |
| Об’ємна частка етилового спирту, % | 10,5-12,5 |
|
Масова концентрація цукрів, у перерахунку на інвертний, г/100 см3: Сухе Напівсухе Напівсолодке |
2,0-2,5 4,0-4,5 6,0-6,5 |
| Масова концентрація титрованих кислот в перерахунку на винну кислоту, г/дм3 | 5,5-8,0 |
Інші показники і допустимі відхилення від норм повинні відповідати вимогам ГОСТ 13918.
Вміст токсичних елементів не повинен перевищувати допустимі рівні, встановлені в „Медико-біологічних вимогах і санітарних нормах якості продовольчої сировини та харчових продуктів”, затверджених Міністерством охорони здоров’я СРСР 01.08.89 р. № 5061.
Технологічний процес виробництва шампанських вин на ЗАТ КЗШВ «Столичний».
Приймання, обробка виноматеріалів, їх купажування і підготовка до шампанізації, приготування розводок чистої культури дріжджів, приготування резервуарного та експедиційного лікерів, шампанізація періодичним способом, обробка холодом здійснюється згідно з чинним „Технологическими инструкциями по производству и конролю качества Совецкого шампанського”, затвердженими МХП СРСР 21.06.82
Бродильна суміш готується з розливостійкого купажу, резервуарного лікеру і чистої культури дріжджів. Складовою частиною купажу для виготовлення шампанського є виноматеріали із сортів винограду Рислінг, Фетяска, Совіньон.
Бродильна суміш готується з вмістом цукрів 2,2 г100см3.
Виброджування проводиться за температури не вище 15 С. В процесі бродіння, що триває не менше 20 діб, має бути зброджено не менше 1,8г100см3 цукрів. Досягнутий тиск в акратафорі повинен бути не менше 480 кПа при температурі не вище 20 С.
Розводка чистої культури дріжджів готується згідно з чинними технологічними інструкціями у дріжджанці, обладнаній перемішуючим та керуючим пристроями. Розводка дріжджів в бродильну суміш вводиться з розрахунку 2-3 млнсм3 дріжджових клітин.
Одержане шампанізоване вино витримується на дріжджах протягом двох місяців.
Шампанізоване вино охолоджується до мінус 3-4 оС, після чого витри-мується при цій температурі близько 48 годин.
Після обробки холодом шампанізоване вино фільтрується в акратофори – приймальники. В процесі фільтрації насосом – дозатором задається експедиційний лікер з розрахунку до відповідної масової концентрації цукрів в готовому шампанському.
В приймальниках шампанське вино витримується перед розливом близько 8 годин.
Розлив, закупорювання та оформлення пляшок, зберігання, пакування та транспортування вина здійснюється згідно з вимогами ГОСТ 13918.
Приймання, обробка шампанських виноматеріалів і виготовлення шампанського вина здійснюється з використанням обладнання і тари, виготовлених з корозійностійких матеріалів, чи із спеціальним покриттям, дозволеними Міністерством охорони здоров’я України для виноробної промисловості.
Основне технологічне обладнання ліній фасування шампанського вітчизняна машинобудівна галузь не випускає. Це пояснюється тим, що загальна кількість заводів шампанських вин була і залишається невеликою. Було кілька спроб розробити та виготовити таке обладнання в нашій країні, однак позитивного результату досягти не вдалося, майже всі спроби були марними. Замовляти і купувати обладнання доводилось за кордоном.
Одними з перших одиниць такого обладнання були емальовані стальні цистерни для зберігання виноматеріалів. Їх отримали з НДР. В 1968-1969 роках завод отримав автоматичну лінію фасування шампанського західнонімецької фірми “Антон Олерт”, продуктивність 6 тисяч пляшок за годину. З того часу розпочався новий етап у розвитку міжнародних стосунків з закордонними країнами. Застосування високопродуктивного і новітнього обладнання позитивно вплинуло на якість продукції. В 1980 році було закуплено обладнання в ФРН, серед якого – розливно-закупорювальний моноблок фірми “Зейтц”, та етикетувальний автомати фірми “Ягенберг”, мюзельний автомат фірми “Дратомат”, пластинчаті фільтри фірми “Оріон”. В 1985 році було закуплено автоматичну лінію фасування шампанського французької фірми “Баль Ганглоф”. Все це обладнання постачалось централізовано через зовнішньоекономічні структури СРСР.
2.2 АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО – ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАТ КЗШВ «СТОЛИЧНИЙ»
Проаналізуємо використання основних засобів та оборотних коштів на підприємстві
Виробництво продукції відбувається при взаємодії робочої сили (людської праці) та засобів виробництва, які в свою чергу поділяються на основні засоби та оборотні фонди.
Основні засоби – це засоби праці, які приймають безпосередню участь у виробництві більше одного року або одного виробничого циклу, свою вартість переносять на собівартість виробленої продукції поступово у вигляді амортизаційних відрахувань.
Таблиця 2.3 Склад і структура основних засобів в 2005 – 2006 рр.
| Група ОЗ | 2005 рік | 2006 рік | Відхилення | |||
|
Вартість, тис. грн. |
п. в., % |
Вартість, тис. грн. |
п. в., % |
Абсолютне, +/- |
Відносне, % |
|
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| Будинки, споруди та передавальні пристрої | 16228,00 |
46,51 |
16779,5 |
44,12 |
+551,5 |
+3,40 |
| Машини та обладнання | 13363,90 |
38,30 |
15054,6 |
39,59 |
+1690,7 |
+12,65 |
| Транспортні засоби | 3003,50 |
8,61 |
3678,9 |
9,67 |
+675,4 |
+22,49 |
| Інструменти, прилади, інвентар | 1457,90 |
4,18 |
1582,1 |
4,16 |
+124,2 |
+8,52 |
| Інші основні засоби | 633,80 |
1,82 |
695,3 |
1,83 |
+61,50 |
+9,70 |
| Бібліотечні фонди | 38,60 |
0,11 |
69,40 |
0,18 |
+30,80 |
+79,79 |
| Малоцінні необоротні | 165,40 |
0,47 |
170,60 |
0,45 |
+5,20 |
+3,14 |
| Разом | 34891,10 | 100,00 | 38030,4 | 100,00 | +3139,30 | +9,00 |
Роблячи висновки з таблиці можна сказати, що в 2006 році на 9% зросла вартість основних засобів. Проте, дивлячись на зміни в структурі, варто відмітити, що в 2006 році значно зросла лише питома вага групи «Транспортні засоби», «машини та обладнання»,»інші основні фонди» та «бібліотечні фонди», а всі інші мали тенденцію до невеликого зростання («будинки і споруди» - +3,40%, «інструменти, прилади, інвентар - +8,52%, «малоцінні необоротні фонди - +3,14% ».
Взаємодія основних засобів з високореагуючими речовинами призводить до швидкого зносу та спрацювання фондів. Це є фізичним спрацюванням. Формою компенсації часткового фізичного спрацювання є їх ремонт. Моральне спрацювання проходить внаслідок НТП та появи нового, більш вдосконаленого обладнання. Формою компенсації морального спрацювання є його модернізація. Відшкодування їх повного фізичного та морального зносу здійснюється шляхом зміни об’єктів ОФ новими. Охарактеризувати стан основних фондів підприємства можна за допомогою наступних показників:
Коефіцієнт зносу
ОЗ = Зо.з. / ОЗк.р.
Він показує питому вагу вартості ОЗ, що вже перенесена на