Місце України в глобалізаційних процесах
Зростання ролі і місця інтелектуальної і гуманітарної глобальної інтеграції вступає у суперечність із глобальною теорією трансатлантичного економізму. Але тут можливі компроміси, оскільки в нову еру інтелектуальної глобальної економіки трансатлантичний економізм або буде неминуче піддано інтелектуалізації, або він зійде зі сцени. Тому, оцінюючи перспективи України щодо реалізації її «глобального замислу» — інтеграції в Європу, слід ще раз наголосити, що наздогнати Європу Україна не зможе. Вона через внутрішній інтелектуально-інноваційний розвиток має Європою знову стати і тоді європейці прийдуть до неї по науку. І це трапиться вже в першій половині XXI століття. Але вже сьогодні ми повинні розпочати творчу конкуренцію з Європою за безпеку і якість розвитку.
Важливою сучасною прикметною рисою економіки США та інших економічно розвинених країн Заходу є систематична еволюційна трансформація під тиском нових і високих технологій. Цю трансформацію не слід змішувати з поняттям системної трансформації, або трансформації неринкової економіки до ринкової системи, що є характерною для нових незалежних країн Центральної і Східної Європи. Історичний досвід Америки свідчить, що колишня колонія і нація фермерів змогла досягти космічних висот завдяки впровадженню машин та нової технології під час "промислової революції". Наступні революційні технологічні перетворення сталися вже в XX сторіччі - комплексна механізація, автоматизація, кібернетизація, інформати-зація, елекронізація, і, нарешті, перехід до технотронно-інформаційної ери.
Велику трансформацію економічної і промислової політики США можна побачити, оцінюючи еволюцію цієї країни щодо політики у міжнародній торгівлі та за рівнем її інтеграції у світову економіку. Аж до кінця Другої світової війни США вели жорстку протекціоністську політику. Протекціонізм став однією з причин Великої економічної депресії в США 30-х років. Тому після війни США перейшли до стратегії вільної торгівлі, або стратегії відкритої економіки. Ця стратегія дала свої позитивні результати, але вже починаючи з 70-80-х років багато галузей промисловості США почали відчувати реальні загрози з боку потужних іноземних конкурентів. Почав зростати дефіцит торговельного балансу. Виникла загроза економічній безпеці країни, міжнародній конкурентоспроможності, почалось падіння питомої ваги США в загальному обсязі світової економіки. Міжнародна економічна безпека стала найважливішим пріоритетом національної і міжнародної стратегії США.
Розглянута на прикладі США економічна еволюційна трансформація є характерною і для інших країн світу, незважаючи на специфіку кожної країни. Тобто економічна трансформація має глобальний характер. На особливу увагу заслуговує досвід Європи і Південно-Східної Азії. Тут трансформації економіки, і особливо промисловості проходили в класичних формах і досягли найвищого рівня. На нинішньому етапі трансформація економік як динамічний процес остаточно і реально, і не лише як закономірність, набула глобального характеру. Вже практично немає країни, яку б не торкалась глобальна трансформація. В процесах економічної трансформації все більш провідне місце займає приватизація, масштаби якої набули глобального характеру. Але не слід забувати, що за своєю природою приватизація відрізняється, диференціюється від регіону до регіону і навіть від країни до країни. Для Заходу приватизація означає передачу державою деяких своїх функцій приватному сектору. В країнах Центральної та Східної Європи приватизація означає зміну форм власності від державної до акціонерної в рамках переходу від надцентралізованої державної економіки до ринкової.
Сучасні національні і міжнародні економічні стратегії приділяють і будуть приділяти особливу увагу таким новим аспектам економічного розвитку і економічного зростання як загальна організація економіки, й конкурентоспроможність, стабільність і стійкість та здатність до виживання в екстремальних умовах, а також до саморозвитку в будь-яких ускладнених умовах внутрішнього і зовнішнього середовища. В останній період сучасної економічної історії все більшого значення набуває категорія економічної безпеки. Вона трактується як на рівні національної економіки, так і на міжнародному рівні.
Класичні економічні теорії XIX століття не дають повного висвітлення категорій національної і міжнародної економічної безпеки. І це зрозуміло. Сучасна національна економіка, тобто і економічна система, і структура народного господарства повинні бути організовані так, щоб забезпечити не лише нормальне функціонування економіки, а й мінімізувати всі загрози її стійкості, стабільності, здатності до виживання і до підвищення ефективності і конкурентоспроможності.
Кожна національна економіка розвивається не в якомусь ідеальному вакуумі, а цілком реальному навколишньому економічному і політичному середовищі. Слід розрізняти внутрішнє середовище і зовнішнє, або міжнародне економічне середовище. Як внутрішнє, так і зовнішнє навколишнє середовище ніколи не буває ідеально стабільним і сприятливим. Воно завжди включає складну сукупність загроз і нових можливостей розвитку. Внутрішнє середовище більшою мірою підконтрольне національним системам управління і регулювання, ніж зовнішнє, яке формується під впливом величезної сукупності різнонаправлених факторів. Деякі з них носять регіональний і навіть глобальний характер.
У певні періоди розвиток національної економіки кожної країни об'єктивно входить у надзвичайно складну фазу. І тоді питання економічної безпеки стають найбільш пріоритетними. Саме в такій історичній фазі перебуває сьогодні група республік колишнього СРСР, в тому числі Україна. Тут одночасно йде зміна суспільно-економічної формації, ведеться радикальна реформа економічної системи на фоні структурної кризи і найгострішої загальноекономічної кризи, викликаної в тому числі надмілітаризацією економіки в умовах колишнього СРСР.
Не менш складним є регіональне і глобальне навколишнє середовище для економічного розвитку цих країн і перш за все України. Впродовж довгого часу це був режим неприродного економічного розвитку в умовах тоталітарних імперій, в яких Україні відводилась роль розвиненої колонії. В останній період після проголошення незалежності зовнішнє економічне і політичне оточення України характеризується різким посиленням економічного тиску, спробами економічної блокади і "холодної економічної війни" з боку низки крупних держав, у тому числі й сусідніх. В стратегіях і політиці зарубіжних країн аж до останнього часу було відсутнє розуміння ролі і місця України як важливого фактора політичної стабілізації і міжнародної економічної безпеки. Лише починаючи з 1993 року США, Німеччина і деякі інші країни включили існування незалежної, економічно сильної України в свої національні інтереси і стратегії. Це значно покращило її зовнішнє навколишнє середовище, зупинило прояви економічної агресії, блокади і війни. США надали Україні режим найбільшого сприяння в торгівлі і режим преференцій, а також велику допомогу, яка через існування ряду причин почала реалізовуватись починаючи практично лише з 1995 року. Під впливом США і провідних країн Європи міжнародні фінансові організації, такі як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк нададуть Україні багатомільярдні пільгові кредити.
Це дасть можливість провести стратегічні стабілізаційні заходи, посилити економічний суверенітет України, зменшити зовнішню економічну і ресурсну залежність від сусідів-монополістів і розпочати радикальні економічні і структурні реформи, що приведе до покращання внутрішнього економічного середовища і посилення економічної безпеки.
Захист економічного суверенітету кожної держави є найвищим національним пріоритетом. Зовнішня економічна залежність має свій критичний рівень і межі, за якими іде втрата реального державного суверенітету. Економічна могутність держави, економічна сила країни, її економічний потенціал і можливості економічного розвитку і прогресу рівною мірою залежать від сукупності факторів зовнішньої і внутрішньої безпеки. Тому в сучасних концепціях економічних стратегій і політик ряду зарубіжних країн (США, ФРН, Японія) особливе місце відводиться питанням захисту економічного потенціалу, тобто питанням економічної безпеки. В цих країнах вже інвестовано великі інтелектуальні зусилля на розробку стратегій економічної безпеки, на вдосконалення системи стратегічної економічної розвідки і прогнозування.
Відомо, що на сьогоднішній день незалежні країни - колишні республіки СРСР, у тому числі й Україна, знаходяться в центрі уваги. Слід виходити з геополітичного місця і ролі та потенційного значення України як могутнього фактора стабілізації в Європі і Євразії.
З огляду на стратегічні критерії, наших зарубіжних політичних і економічних партнерів найбільше цікавлять такі питання як специфіка, характер і перспективи нинішньої глибокої економічної кризи і кризи управління, межі можливого спаду виробництва, масштаби економічних можливостей і загроз для зарубіжних інвесторів, ємкість (нинішня і перспективна) національних ринків України, потенцінна конкурентно-спроможність економіки в цілому та її складових частин, економічні й ресурсні резерви, реальна мобільність та ефективність робочої сили, легальна захищеність зарубіжних інвестицій і можливості комерціалізації науково-технологічного потенціалу, можливі наслідки повного економічного краху. Всі питання розвитку перехідної економіки України є предметом особливої зацікавленості зарубіжних аналітиків.
Радикальні економічні реформи, приватизація, економічна демократія, зростаюча господарська (економічна) самодіяльність населення посилюють інтенсивність економічної динаміки і формують передумови для соціально-економічного прогресу.
На порозі XXI століття стався величезний глобальний вибух - крах тоталітарних політичних, економічних і соціальних систем, внаслідок якого кардинально змінилась глобальна ситуація і загальна політична картина світу. Розпад СРСР і світової системи соціалізму, ліквідація Варшавського пакту, реінтеграція Німеччини, інтенсивна інтеграція Західної Європи, створення великої кількості нових незалежних держав в Європі та Євразії, зміни політичних і соціальних систем у нових незалежних країнах, посилення процесів глобальної інтеграції- все це матиме величезні історичні наслідки. Під впливом цих процесів на порозі XXI століття світ зіткнувся з низкою нових глобальних проблем, до вирішення яких він не був і ще не є підготовленим. Серед цих нових проблем найважливіше місце посідають проблеми виживання, трансформації і розвитку.
Без успішного вирішення означених проблем не можна сподіватись на безпечне майбутнє. Глобальна безпека сьогодні зіткнулась з новими небаченими раніше загрозами, специфічну природу яких ясно видно на прикладі колишньої Югославії. Модель югославської трагедії є глобальною і може повторитись і на території колишнього СРСР. Для України, виникнення і становлення якої як великої незалежної європейської держави є по суті глобальним історичним і політичним феноменом, проблеми впливу глобальних трансформацій і глобальної інтеграції повстали з особливою силою. Якщо протягом найближчих 5-10 років Україна не інтегрується у світові і європейські політичні та економічні структури, вона не матиме історичної перспективи як незалежна держава. Рішення будь-яких актуальних національних проблем не дадуть бажаних результатів, якщо ці рішення не виходитимуть з повного урахування впливу глобальних факторів. Цим визначається особливе значення розробки національних і міжнародних стратегій нових незалежних країн, у тому числі України. Цим визначається особлива актуальність і значимість наукових досліджень у галузі політичної і економічної глобалістики
Вчені вважабть, що одним з головних завдань співробітництва XXI століття є пошук можливостей для формування глобальних міжнародних стратегій співробітництва і забезпечення на цій основі гарантій і передумов національної і міжнародної безпеки. Відома формула Римського клубу: "Мислити глобально, діяти локально" - повинна знайти своє втілення. Необхідно суттєво розширити традиційне визначення і розуміння проблеми міжнародної безпеки (безпеки виживання, існування і розвитку) через глобальну інтеграцію і співробітництво. Вона розглядається як комплексна, багатоаспектна проблема не лише завдяки введенню додаткових чинників та вимірів в економічній, екологічній, інформаційній та соціальній сферах, але й завдяки "правам і свободам" людини над правами держави.
Наприкінці XX століття людство полинуло до нового складного етапу історії - до епохи глобальних потрясінь, криз і трансформацій. Суть нових глобальних трансформацій полягає перш за все в переході від одного світу з його двома протилежними соціально-політичними системами, двома ворогуючими військово-політичними блоками і глобальною конфронтацією до якогось нового стану. Але не тільки в цьому. Ліквідація тоталітарних політичних і економічних систем, демократизація і відкритість суспільства, включаючи економічну демократію - це також найважливіші і суттєві складові нової стадії трансформацій.
Сьогодні наука ще не має остаточної відповіді на запитання про характер нових глобальних трансформацій. Очевидно, що замість двополярного новий світ може стати або багатополярним, або однополярним. Але чи існують гарантії проти реставрації тоталітарних систем і держав, чи безповоротною є "холодна війна", чи не замінить її "холодний мир", чи достатньо підстав сподіватися, що на зміну епосі конфронтації прийшла епоха співробітництва і розвитку на базі співробітництва? Ці і багато інших важливих запитань ще не знайшли відповіді. На рівні робочих гіпотез на нинішньому перехідному етапі є можливими всі сценарії розвитку подій аж до реставрації тоталітарних систем включно. Питання в тому, чи будемо ми мати хоча б мінімальний набір сил і чинників протидії такому можливому розвитку. Наприклад, теоретично є можливим, хоч практично і малоймовірним, новий варіант двополярності. Хоч багато вчених і політиків вважають, що перетворення Росії в нову наддержаву є нереальним, ця точка зору нам здається не досить обґрунтованою. Тут все залежатиме від внутрішнього розвитку Росії, від її здатності притягати й об'єднувати навколо себе інші країни і від загального балансу сил. В усякому разі фактор Росії залишається фактором глобального характеру, а її прагнення як до великої світової держави і наддержави є реальною політикою і стратегією, про що свідчить феномен Білорусії, спроби "білорусизації" інших країн - багатьох колишніх республік СРСР. Крім того, на роль великих держав і навіть наддержав вже реально претендують Японія, Німеччина і навіть Китай. Слід особливо відзначити і фактор інтегрованої, об'єднаної Європи, яка стає, поряд зі США, глобальним силовим центром.
На рівні наукових гіпотез сьогодні можна вважати найбільш вірогідними сценарії багатополярного або однополярного світу. Обидва вони є можливими, бо на користь кожного з них діють могутні фактори - політичні, економічні і військові. Але їх порівняльні переваги потрібно і можливо визначати лише з точки зору глобальної політичної динаміки. А вона сьогодні ще не досить рельєфно окреслена. Разом із тим немає сумнівів, що крах двополярної конфронтаційної структури створює не лише безпрецедентні історичні можливості, а й нові небезпеки і загрози людству.
Серед цих нових можливостей є взаємозалежність, інтеграція та глобалізація політичних і економічних процесів і структур як основа для широкого міжнародного співробітництва. Серед нових небезпек і загроз - відсутність стабільності, безконтрольність і некерованість регіональних і глобальних процесів. Двополярність у системі СРСР-США, хоч і викликала значні загострення і конфронтації, але врешті-решт означала і певну стабільність і збалансованість контролю глобальних процесів. Сьогодні ми дивимось на той минулий розкол світу в системі двополярності як на архаїзм, але та стара глобальна система забезпечувала відносну стабільність через політику і відповідні механізми стримування. Таку стабільність і контроль в умовах однополярної або багатополярної системи можливо буде знову відновити лише через глобальне співробітництво і лише на певному його рівні. Звідси глобальна інтеграція і глобальне співробітництво стають безальтернативними. Сучасний перший етап глобальної трансформації і переходу об'єктивно несе в собі нестабільність. Простота і відома симетрія глобальної ситуації двополярного світу поступились місцем невизначеності і дестабілізації, що видно з прикладу відносин США-Росія, Росія-Україна, Росія-інші республіки колишнього СРСР, США-колишня Югославія та інші.
Ця невизначеність і нестабільність є великою загрозою для загального миру і безпеки. Для глобального світового розвитку і в наші дні, як і в епоху "холодної війни", є характерними великі і глибокі суперечності і конфлікти, територіальні претензії, етнічна ворожнеча й релігійна нетерпимість. Усе це разом взяте створює картину глобальної нестабільності. Тому, як нам здається, і в теоретичних пошуках, і в практичній політиці і старі, і новостворені країни повинні шукати загальноприйнятні механізми забезпечення стабільності міжнародної безпеки. Аналіз показує, що це стане можливим лише на основі пошуку ліній збігу стратегічних інтересів. Дослідники приділяють велику увагу визначенню сучасних і прогнозуванню майбутніх національних і міжнародних стратегічних інтересів провідних країн світу. Чи можуть, наприклад, США мати довгостроковий інтерес до стратегічного партнерства з Україною? Які політичні й економічні інтереси можуть дати поштовх формуванню партнерського трикутника США-Україна- Росія, якщо він є реально можливим?
Серед ще не досліджених і не вирішених питань сучасності є і велике питання про нову політичну алгебру полюсності. З огляду на попередні первинні дослідження вчені схиляються до висновків, що загальна тенденція сучасності - це рух до політичної багатополярності. Але це лише робоча гіпотеза, бо багато чинників впливу і аспектів розвитку ще не вивчено і не визначено. Поки що ясно одне: рух до багатополярності не може бути спокійним, простим і мирним. Глобальна перспектива і стратегічна мета є безальтернативною. Людство, якщо воно хоче вижити й розвиватись, повинне рухатись до побудови нового світового порядку, демократичного і справедливого, в центрі якого мусить бути людина. Та чи зможе людство усунути головну загрозу - загрозу нової "холодної війни"? Готової відповіді на це запитання ще немає, але дослідження цього наукового напрямку ведуться вже декілька років, адже потрібні нові підходи, нові погляди і нові результати.
3. ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ В СИСТЕМУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ
Одним із головних виявів глобалізації економіки виступає здійснення трансформацій в постсоціалістичних країнах, що відбуваються в процесі їх переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Перед цими країнами постають завдання в короткий історичний строк здійснити радикальні економічні реформи та інтегруватися в світове співтовариство.
Сьогодні вже чітко окреслилися певні спільні риси, шляхи, якими йшли всі країни, що обрали ринкову модель. Це, передусім, широкі свободи, приватна власність, конкуренція, свобода входу на ринок та виходу з нього, обмежена влада урядовців та держави взагалі.
Але треба визнати, що старт реформ в Україні, як і в інших колишніх республіках СРСР, був складніший, ніж в країнах Центральної та Східної Європи, тому що Україна до недавнього часу не мала своєї державності, а отже - всіх необхідних складових соціально-економічної системи. Тому можна казати, що системні трансформації в Україні носять більш глибокий характер.
За роки незалежності в Україні створено елементи нової соціально-економічної системи, такі, як інститут приватної власності і, відповідно, клас приватних власників, інфраструктура ринку, вільна конкуренція, власні банківська, фінансова та податкова системи, власні гроші і національний бюджет, прикордонна та митна системи тощо.
Але трансформаційні процеси в Україні не обмежуються перебудовою її соціально-економічного устрою. У сучасному світі міжнародне економічне життя перебуває на етапі глобалізації, тобто більшість країн втягнуто в єдиний економічний простір. Тому курс України на активне входження у світогосподарські зв'язки є природним. Практикою доведено, що країни, які активно беруть участь у міжнародному розподілі праці, неодмінно роблять успіхи в економічному і культурному розвитку.
Втім, не применшуючи значення інтеграції України в світове співтовариство, слід зазначити, що завдання входження України в економічні структури на континенті і утворення єдиного внутрішнього ринку на загальноєвропейському просторі не слід розглядати як окрему систему. Ці процеси в умовах сучасної міжнародної кооперації виробництва, розподілу праці, стану науково-технічної сфери є передусім засобом вирішення соціальних, гуманітарних, екологічних проблем, збереження та оздоровлення навколишнього середовища, встановлення необхідних пропорцій суспільного виробництва, підвищення життєвого рівня громадян. Поза таким широким смисловим контекстом інтеграційні заходи позбавлені обґрунтованої цільової спрямованості.
Політичні успіхи в сфері зовнішньої політики України, прагнення діяти згідно з міжнародними нормами, дотримання укладених угод привели до зростання авторитету і поваги до України з боку світового співтовариства, посилення її ролі при вирішенні глобальних і регіональних проблем, зокрема проблем європейської безпеки. Разом із тим слід визнати, що занадто оптимістичними є сподівання щодо швидкого перетворення України у рівноправного партнера розвинених країн Заходу. Цьому перешкоджає кризовий стан економіки країни, низька ефективність і культура виробництва, широке застосування застарілих технологій.
Спрямовуючи свої погляди в Європу, треба пам'ятати, що інтеграція країни у світову економіку - це послідовне вирішення завдань, що забезпечують в першу чергу загальнонаціональні інтереси країни в цілому. Ця проблема не може вирішуватися без врахування зовнішньополітичних інтересів та внутрішньоекономічних орієнтирів. І тільки після того, як будуть досить чітко визначені основні елементи національної зовнішньої та внутрішньої економічної політики, можна буде визначити масштаби інтеграції у світове господарство.
Ґрунтуючись на єдності економічних та політичних інтересів України, вже зроблених нею реальних кроків, можна говорити про цілком визначену тенденцію розширення і розвитку її інтеграції до європейських структур.
Стратегія України полягає у наближенні до загальноєвропейських структур двома паралельними курсами - безпосередньо та через членство в центральноєвропейських інституціях.
За цих умов особливого значення набуває завдання налагодження відносин з такими міжнародними економічними організаціями та угрупуваннями, як Європейський Союз (ЄС), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Рада Європи (РЄ), Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Економічна комісія ООН для Європи, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ).
Можливість вступу України до міжнародних організацій і структур їх члени пов'язують з багатьма чинниками. Одним із вирішальних серед них є визначеність нашої держави щодо таких аспектів її внутрішньої і зовнішньої політики, як національні інтереси, реальні і потенційні загрози, основні напрями і сформованість системи національної безпеки в цілому, зокрема економічної безпеки.
Під національною економічною безпекою ми розуміємо такий стан національної економіки, який характеризується сталим розвитком в усіх її сферах, “імунітетом” до впливу внутрішніх і зовнішніх факторів, що порушують нормальне функціонування держави, підривають досягнутий рівень життя населення і тим самим викликають підвищену соціальну напруженість в суспільстві, а також загрозу самому існуванню держави.
Категорія економічної безпеки тісно пов'язана з категоріями економічної незалежності і економічного суверенітету.
Щоб забезпечити національну безпеку держави, Україна зробила ряд політично виважених кроків, проголосивши свою нейтральність, без'ядерність, позаблоковість, добрі відносини з сусідами, намір інтегруватися в Європу й сприяння миру в усьому світі. Але всі ці прогресивні кроки більше сприяють політичній, ніж економічній незалежності. Одне проголошення намірів не може забезпечити економічної безпеки України. Для цього потрібні корінні економічні зміни у внутрішній та зовнішньоекономічній політиці.
Проблема економічної безпеки України має кардинальне значення не лише в рамках сфери національної безпеки, а й у контексті загального рівня розвитку країни. Однією з загроз в економічній сфері названа економічна ізоляція України від світової економічної системи. З іншого боку, до серйозних загроз економічній безпеці України слід віднести надмірну відкритість економіки України, невиважену лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, що призводить до ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн. Окрім цього, найбільш небезпечними зовнішніми загрозами пріоритетним національним інтересам України на сучасному етапі в економічній галузі експерти вважають завдання збитків Україні від санкцій міжнародних організацій і недосконалість зовнішньоекономічної діяльності.
Одним з головних завдань України в галузі забезпечення економічної безпеки є налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма країнами, інтегрування в європейську і світову спільноту, урегулювання відносин України з міжнародними економічними організаціями в контексті національної економічної безпеки, а звідси - необхідність вивчення економічних інтересів інших країн та угрупувань і їхнє урахування при плануванні своїх дій на світовому ринку.
По мірі інтернаціоналізації виробництва національна економічна безпека більш тісно пов'язується з міжнародною (в тому числі регіональною) економічною безпекою, а якщо йдеться про Україну, то, напевне, перш за все треба говорити про систему європейської економічної безпеки.
Потрібно зазначити, що системні трансформації у країнах Центральної та Східної Європи ініціювали жваве обговорення планів розвитку ЄС на Схід, який бажає якомога скоріше поширити єдиний європейський простір. З іншого боку, постсоціалістичні країни Європи бажають вступити до ЄС і одержати кошти для більш динамічного розвитку, вийти зі своїми товарами на ринки Західної Європи, стати учасниками загальної системи безпеки.
Щодо участі України в європейському співтоваристві та в системі європейської економічної безпеки, серед вітчизняних політологів та економістів існує цілий спектр думок. Одна з них, (яка була поширена в перші роки незалежності України, особливо в колах політичних діячів) заключається в тому, що вся європейська спільнота тільки і мріє прийняти до своїх лав Україну, що майже всі європейські політичні та економічні структури готові беззастережно прийняти нашу державу в свої члени. Життя довело, що все набагато складніше: міжнародні політичні й економічні відносини базуються не на симпатіях і антипатіях, а на політичних і економічних інтересах окремих держав та їх угрупувань. Треба враховувати ще й те, що вигідне географічне розташування України є, з одного боку, сприятливим чинником, але з іншого - призводить до того, що через Україну проходять дуже важливі геополітичні інтереси. Тому не можна і мріяти про безконфліктність нашого входження в європейське співтовариство.
Друга крайність щодо вступу України до цивілізованої Європи - це повне неприйняття того, що Україна може стати членом Європейського Союзу і дійсно бути корисною для розвитку європейської економіки. Представники цієї думки зображають сприятливе ставлення євроструктур до України або як акт милосердя, або як "підступний" план.
Але всеж таки істина знаходиться десь посередині, і європейські країни можуть бути реально зацікавлені у всебічних відносинах з Україною з двох причин.
По-перше, що стосується питань безпеки, європейська економічна безпека нерозривно пов'язана з економікою всіх європейських країн, тобто економічна безпека України є складовою європейської економічної безпеки. Від ступеню економічної безпеки, від геополітичного вибору України, як і більшості пост-соціалістичних країн, багато в чому залежить стабільність усієї євроатлантичної системи. Ці країни сьогодні фактично визначають і визначатимуть у майбутньому стан і структуру європейської безпеки. Тому євроструктури, особливо в умовах прагнення України до європейського співтовариства, зацікавлені в економічній безпеці України. В той же час, реабілітація української економіки, її стабільний і збалансований розвиток виступають як фактор усунення внутрішніх загроз, а отже сприймаються більшістю європейських країн як фактор економічної безпеки як в Україні, так і на всьому європейському континенті. Таким чином, допомога Україні у вирішальний для неї час являє собою стратегічне інвестування у забезпечення загально-європейських інтересів.
По-друге, що стосується суто економічного фактора. Європа не може залишатися байдужою до долі нашої країни, адже вона має тут чимало ключових позицій: транзитні магістралі, поклади сировини, десятки мільйонів кваліфікованих робітників та перспективних споживачів (адже Україна - це п'ятдесятимільйонний, поки що майже вільний ринок), або ж навпаки - потенційний епіцентр нестабільності, якщо країна залишиться один на один зі своїми проблемами.
Входження України до європейського співтовариства не означає, що інтереси України повністю вписуються в економічні інтереси Європейського Союзу та інших економічних структур, а також європейських країн. Але цього не треба лякатися. В незбігу національних інтересів різних країн немає нічого протиприродного. Вочевидь, вони і не можуть бути повністю ідентичними. Головне, що на цьому шляху немає суперечностей, а отже проблему може бути вирішено. Успішне вирішення цієї проблеми приведе до зміцнення безпеки України, розбудови стабільної, мирної та неподільної Європи.
Геополітичні орієнтації України багато в чому залежатимуть від реальних акцій на підтримку України як у процесі внутрішніх трансформацій, так і в процесі її інтеграції до європейських структур.
Розглянемо відносини України з міжнародними економічними та фінансовими організаціями в контексті економічної безпеки.
Європейський Союз
Особливої стратегії вимагають відносини України з найкрупнішим інтеграційним об'єднанням в Європі - Європейським Союзом. Це пояснюється тим, що образ сучасної Європи в основному визначається інтеграційними процесами, які об'єднують 15 держав у європейське співтовариство. Аналогів ЄС у світі не існує. За своїм статусом, функціями і правами Євросоюз відрізняється від звичайних міжнародних організацій тим, що держави-члени наділили його законодавчими повноваженнями та виконавчою владою наднаціонального характеру. А це значною мірою перевищує компетенцію інших міжнародних організацій.
Сьогодні Європейський Союз вступає в новий етап інтеграції. Відбуваються серйозні зміни в напрямках уніфікації податкових систем, зближення законодавств, введено єдину валюту - євро. В один ряд з економічними стають політичні, соціальні і екологічні проблеми, проблеми прав людини і проблеми безпеки. Йдеться про створення в найближчі роки не тільки економічного і валютного, але й політичного союзу цих країн. Тобто, сьогодні ми спостерігаємо багатофакторність розвитку Європейського Союзу, а разом із цим - і підвищення його ролі і місця в глобальній економіці.
Зрозуміло, що це об'єднання дуже привабливе для України як молодої європейської держави. Тому одним з найактуальніших завдань України виступає асоційоване членство в Європейському Союзі.
Бажання України стати повноправним членом ЄС уперше було проголошено Президентом України Л. Кучмою у січні 1996 року на засіданні Ради Європи у Страсбурзі. А під час проведення 8-9 червня 1998 року у Люксембурзі першого засідання Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС було зроблено політичну заяву Уряду України щодо набуття нашою державою асоційованого членства в Євросоюзі.
Інтеграція в Європейський Союз прискорить та удосконалить процес економічної трансформації в Україні, що вочевидь затягнувся, а членство в ЄС принесе не тільки значні економічні вигоди, але й позитивно вплине на безпеку країни.
У відносинах з ЄС Україна сподівається на:
- послідовну підтримку з боку ЄС та його країн-членів у питанні приєднання України до Генеральної Угоди про тарифи і торгівлю ГАТТСОТ, одержання доступу до Загальної системи преференцій ЄС;
- вирішення питань щодо приєднання України до окремих європейських програм, зокрема в галузі енергетики, транспорту, науки і техніки, охорони навколишнього середовища, освіти тощо;
- забезпечення недискримінаційного доступу основних товарів експорту України на ринки ЄС;
- активізацію фінансової і технічної допомоги країн ЄС Україні тощо.
Розглянемо шанси України в контексті її інтеграції до структур Європейського Союзу.
Учасниками процесів, передбачених подальшим розвитком ЄС, стануть країни, економіка яких буде відповідати чітко визначеним критеріям. Кандидати у члени ЄС мають відповідати загальним вимогам, ухваленим Радою ЄС у червні 1993 року у Копенгагені. Кожна країна, котра бажала б бути прийнятою, має довести здатність захистити демократію і правову державу зсередини, реалізацію гарантій прав людини, захисту меншин. Окрім того, потрібна наявність функціонуючої ринкової економіки, а також здатність витримати тиск ринкових сил всередині союзу. Членство вимагає від кандидата також прийняти всі зобов'язання, що випливають з участі не лише в економічному, а й у валютному та політичному союзі.
Сьогодні в Україні