Місце України в глобалізаційних процесах
У всякому разі Україна має реальні перспективи розвитку відносин з Європейським Союзом. Наша країна перша серед колишніх республік СРСР парафіювала Угоду з ЄС про партнерство і співробітництво в березні 1994 року. А з 1 березня 1998 року ця угода набула чинності. Угода охоплює три сфери взаємодії - політичний діалог, економічне і культурне співробітництво.
Принципове значення цієї Угоди для України - поглиблення інтеграції з європейськими та трансатлантичними структурами. Саме через європейський ринок ми зможемо отримувати новітні технології, за допомогою яких виготовлятимемо продукцію, конкурентоспроможну на ринках Європи, Азії, країн СНД. Треба враховувати, що європейський ринок - це понад 500 млн. потенційних споживачів, що мають високу платоспроможність і де можливо знайти нішу і для українських товаровиробників. Прикладом можуть стати країни - колишні члени РЕВ, які за останні 10 років змогли переорієнтувати свої економіки на тісну співпрацю з ЄС.
На виконання цієї Угоди Указом Президента України від 11 червня 1998 року було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу. Ця стратегія визначає основні напрями співробітництва України з Європейським Союзом і основні пріоритети діяльності органів виконавчої влади на період до 2007 року, протягом якого мають бути створені передумови, необхідні для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі.
Стратегія інтеграції України до ЄС має забезпечити входження держави до європейського політичного, економічного і правового простору і отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньо-політичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі.
У процесі інтеграції України в економічний простір Європейського Союзу постає потреба вирішення низки конкретних завдань "назустріч Європі". Йдеться передусім про внутрішньореформаторські заходи і такі міжнародні акції, як спільна реалізація певних науково-технічних, інформаційних та інших програм, активізація політики просування українських товарів на західно-європейський ринок тощо.
Серед основних напрямів інтеграційного процесу - економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС. В економічному співробітництві Угода визначає широке коло сфер для співробітництва між Європейським Союзом та Україною. Метою цього є підтримка процесу економічних реформ та відновлення і постійного розвитку української економіки. Для цих цілей Угода визначає 28 галузей, в яких Європейський Союз та Україна хочуть збільшити та розширити своє співробітництво, серед яких промисловість, захист та заохочення інвестицій, гірничовидобувна та сировинна промисловість, наука й техніка тощо.
Співробітництво вже розпочалося. Так, наприклад, у сфері економіки європейські експерти працюють з українськими колегами по передачі ноу-хау в сфері управління компаніями та промислової і сільськогосподарської технології. В галузі науки та освіти організовується обмін науковцями, викладачами та студентами і впроваджуються спільні проекти. Співробітництво в галузях управління розвивається в таких сферах, як митна справа та боротьба зі злочинністю, проводиться обмін документами між керівництвом в таких технічних сферах, як стандартизація та статистика. Значні суми фінансових грантів виділяються на вдосконалення ядерної безпеки та на вирішення проблем, пов'язаних з наслідками Чорнобильської аварії.
Але ще багато чого може бути зроблено. Рада зі співробітництва відпрацьовує рекомендації відносно подальшого розвитку співпраці в усіх цих сферах. Європейський Союз та Україна погодились, що особлива увага буде надаватись тим заходам, що можуть сприяти співробітництву України з сусідніми державами .
Європейський Союз та його держави-члени відіграють значну роль в наданні фінансової та технічної допомоги Україні. Європейський Союз є головним міжнародним донором України, що за період 1991-1997 років надав допомоги на загальну суму 4061 млн. екю у формі технічної допомоги, експортних кредитів, позик і гуманітрної допомоги. На його частку припадає третина загального обсягу прямих іноземних інвестицій. ЄС виступає другим за величиною торговельним партнером України, якого випереджає лише Росія.
Значною подією у відносинах України з Європейським Союзом стало прийняття спільної стратегії Європейського Союзу щодо України, яке відбулося на черговому самміті ЄС 11 грудня 1999 року у Хельсінкі. Прийнята стратегія ЄС щодо України - документ, який розширює рамки Угоди про партнерство і співробітництво обох сторін, передовсім у галузі зовнішньої політики і безпеки, юстиції, внутрішніх справ. Вона виступає новим інструментом відносин між Україною і ЄС.
Документ визначає такі стратегічні цілі Європейського Союзу щодо України:
- сприяти створенню в Україні стабільної і відкритої демократії з верховенством закону й створенням умов для нормального функціонування ринкової економіки в інтересах народу;
- співробітничати з Україною у справі підтримання стабільності й безпеки в Європі та в ширшому світі;
- посилити економічне, політичне і культурне співробітництво з Україною, співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ.
У стратегії ЄС закладено певний потенціал до розвитку цього документа, тому сама стратегія ЄС, у разі її реалізації, може дати поштовх до принципово нової якості відносин України і ЄС.
За своєю суттю стратегія є внутрішнім документом ЄС, який відбиває бачення Євросоюзом його відносин з Україною. Очевидно, що Європейський Союз не поспішає брати на себе зобов'язання відчинити двері перед Україною, натомість ще раз підтверджує, що розглядає Україну як державу, котра зробила європейський вибір і вітає українські наміри приєднатися до Європи. Таким чином, про асоційоване членство України в ЄС поки що не говориться взагалі.
Окрім цього, треба усвідомлювати, що політика Європейського Союзу сьогодні багато в чому визначається посиленням проблем безпеки, що викликані політичною нестабільністю на європейському континенті, існуючими та потенційними регіональними конфліктами. Тому за цих умов цілком природний інтерес ЄС до України має здебільшого політичний характер, а сама Україна розглядається, перш за все, як стратегічний плацдарм на європейському континенті.
На шляху України до Європейського Союзу постають певні проблеми. Так, Європейська Комісія і Всесвітній банк провели в Брюсселі конференцію країн-донорів і міжнародних організацій (загальним обсягом - більше 20), що беруть участь у співробітництві з Україною. Критично оцінивши ситуацію в країні і політику макроекономічної стабілізації, що її проводить уряд, учасники конференції підтвердили свою готовність продовжувати фінансову допомогу Україні, але за умови, що її керівництво візьме на себе зобов'язання здійснювати середньострокову програму реформ у галузі державного управління, енергетики, бюджетної і податкової політики, розвитку приватного сектора, реорганізації систем соціального забезпечення та охорони здоров'я.
Це свідчить про бажання євроструктур контролювати економічну ситуацію в Україні, нав'язувати нам своє бачення проблем та шляхи їх вирішення. Але це не означає, що нам треба відмовитися від інтеграції до Євросоюзу. Економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом набирає обертів, і треба підтримувати та розвивати цю тенденцію. В той же час слід усвідомлювати, що разом із позитивними, можливі й негативні наслідки входження в ЄС. Тому національна концепція співпраці з союзом потребує проведення додаткового аналізу.
Подальший розвиток відносин з ЄС потребує:
- розробки національної концепції співробітництва та інтеграції України в європейський економічний простір, що має передбачати заходи щодо розвитку експортного потенціалу, формуванню сприятливого інвести-ційного клімату, поглибленню виробничої кооперації;
- вдосконалення системи валютного регулювання експортно-імпортних операцій суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, відмови від політики штучного заниження курсу долара;
- врахування особливостей окремих країн ЄС, розвиток субрегіональних відносин, зокрема, по лінії ЧЕС;
- вдосконалення системи взаємовідносин у галузі підвищення кваліфікації спеціалістів, залучення українських фахівців до вирішення ряду актуальних проблем розвитку європейського континенту.
Особливої уваги заслуговує проблема відкритості української економіки. Не принижуючи значення відкритості економіки як необхідної складової на шляху України до європейської інтеграції, треба усвідомлювати: відкритість, як і будь-яке явище, включає не тільки конструктивні, але і деструктивні елементи. Прискорене відкриття української економіки за її сьогоднішньої деформованості та кризового стану може призвести до достатньо серйозних наслідків.
Взагалі слід враховувати, що світове господарство, інтернаціональні ринки - це галузь жорстокої конкурентної боротьби, що потребує економічних сил, великого досвіду, чіткої організації. Нічого подібного в Україні ще немає. Продовжується падіння виробництва, зменшується його ефективність, відсутній необхідний підприємницький досвід, який дав би змогу протистояти досвідченим західним та східним конкурентам.
Питання входження України, як і будь-якої країни, до ЄС - дуже складна комплексна проблема. Процес розширення Європейського Союзу трансформує практично всі сфери його діяльності, але, насамперед, впливає на розподіл внутрішніх ресурсів Союзу. Прийом нових членів так чи інакше пов'язаний із необхідністю збільшення внесків з боку найбільш розвинених країн, та зменшення обсягів допомоги найменш розвиненим. Так, за західними розрахунками, прийом до Євросоюзу країн Східної Європи коштував би йому приблизно 66 млрд. дол. на рік, тобто вимагав би збільшення бюджету ЄС вдвічі та відмову від фінансування багатьох пріоритетних проектів. За іншими оцінками, для прийому в ЄС нових членів додатково буде потрібно 150 млрд. дол. на рік, що вище всіх попередніх прогнозів.
Саме тому поряд із прихильниками розширення ЄС (Німеччина, Франція, Італія) є досить сильна опозиція цьому процесу (Іспанія, Португалія, Ірландія). Так, деякі країни - члени ЄС погрожують заблокувати процес розширення, якщо їм не нададуть гарантій збереження обсягів нинішньої фінансової допомоги.
Не применшуючи значення щодо спільного майбутнього між Україною і країнами Європейського Союзу, слід зазначити, що інтеграція до європейських структур ні в якому разі не повинна обмежувати відносини з країнами СНД та іншими країнами світу. Чим ширшими і різноманітнішими є зовнішньо-економічні зв'язки, тим, буде більш сталою економіка та економічна безпека країни.
Інтеграція України в міжнародне співтовариство супроводжується активною співпрацею з міжнародними організаціями, іншими країнами, державними і приватними установами іноземних держав. При цьому неодмінно виникають проблеми збереження національних інтересів та економічної безпеки України, які потребують свого вирішення, а отже уваги і детального аналізу.
Особлива роль у цьому процесі належить стану взаємовідносин України з міжнародними фінансовими організаціями, зокрема, Міжнародним валютним фондом. Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку.
Після проголошення державного суверенітету Україна стала на шлях радикальних економічних реформ. Проте трансформаційні процеси в Україні з самого початку почали гальмуватися глибокою системною кризою. Вже в перші роки незалежності Україна мала вкрай розбалансовану фінансову і грошову системи. За роки незалежності економічна криза ще більше поглиблювалася, переплітаючись зі структурною, платіжною та енергетичними кризами. Інфляція набула своєї найруйнівної форми - гіперінфляції.
Катастрофічно зростав зовнішній борг: за два роки (1992- 1994) він збільшився більш ніж удвічі. В той же час валовий внутрішній продукт неухильно скорочувався: в 1992 і 1993 роках він скорочувався на 17%, в 1994 році - на 23%, в наступні роки ВВП щороку скорочувався приблизно на 10%. Почала виникати реальна загроза економічній безпеці країни.
У цій ситуації Урядом України було здійснено комплекс заходів щодо отримання Україною фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових організацій та інших офіційних кредиторів.
Міжнародний валютний фонд
Велику надію в подоланні системної кризи було покладено на бреттон-вудські фінансові інститути, і, перш за все, на Міжнародний валютний фонд як на найбільш впливову фінансову організацію в світі. Окрім цих сподівань передбачалось, що співробітництво України з МВФ відкриє широкі можливості співпраці з іншими кредитними організаціями, зокрема зі Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку.
Україна вступила до Міжнародного валютного фонду у вересні 1992 року. Уряд України спільно з керівництвом МВФ підписали Меморандум, який передбачає дотримання Україною певних "критеріїв ефективності" й інших спільних домовленостей. Передбачалося, що МВФ надаватиме Україні фінансову допомогу в проведенні економічних реформ, зокрема в здійсненні фінансової стабілізації.
Формами та механізмами співробітництва України з МВФ є так звані резервні кредити (або кредити stand-bу), кредити підтримки, розраховані на здійснення системних перетворень та надання кредитів розширеного фінансування. Необхідно наголосити, що теоретично кредити і позики міжнародних фінансових інститутів мають пільговий характер. Міжнародний валютний фонд посідає провідне місце серед донорів України.
Що ж реально отримала Україна від співробітництва з Міжнародним валютним фондом? На перший погляд, ця співпраця має певні позитивні наслідки. Залучення кредитів МВФ дозволило Урядові України реалізувати ряд заходів, спрямованих на досягнення макро-економічної стабілізації. В результаті фінансово-кредитна політика стала значно жорсткішою, вдалося призупинити розвиток інфляційного процесу. В 1995 році в обіг була впроваджена національна одиниця - гривня, яка впродовж двох років демонструвала свою стабільність. Значною мірою були усунені обмеження для формування ринкового характеру валютного курсу гривні, процес курсоутворення став базуватися на ринкових засадах. Була також різко зменшена кількість антиекспортних бар'єрів. Контроль над більшістю цін на товари внутрішнього ринку було скасовано, а ціни, що пов'язані зі споживанням енергії, були встановлені на рівні світових.
Завдяки виконанню певних вимог МВФ Уряд України зміг різко скоротити дефіцит державного бюджету і, починаючи з 1995 року, покривати його за рахунок державного боргу, не вдаючись до емісії. Також були започатковані програми структурної перебудови у сільському господарстві, в галузі енергетики, значні зрушення відбулися в сфері власності в результаті завершення малої приватизації. У 1998 році, вперше з 1989 року, вдалося зупинити падіння валового внутрішнього продукту України.
Але на думку багатьох українських економістів співпраця України з МВФ має набагато більше негативних наслідків, ніж "позитивних". В чому полягає суть "допомоги" МВФ? Надаючи кредити, керівництво МВФ виставляє свої вимоги, які країна-реципієнт повинна виконувати. Причому ці вимоги досить часто не враховують економічну ситуацію в країні, особливості її історичного розвитку, ментальність її народу і т. ін. Тому більшість заходів, що проводяться МВФ, йдуть не на користь країні, а на шкоду. Не обминула така доля і Україну. Так, керівництво МВФ поставило перед Урядом України ряд умов, виконання яких мало бути обов'язковим. Серед цих умов - досягнення макрофінансової стабілізації, зниження темпів інфляції до рівня, який відповідає міжнародним значенням (2-3% на рік), скорочення принаймні до рівня міжнародних стандартів бюджетного дефіциту. На думку МВФ, лише за умов здійснення цих стабілізаційних програм можливо призупинити інфляцію, активізувати інвестиційний процес, створити засади для початку економічного зростання.
Щоб закріпити і зробити незворотними ці реформаційні процеси, МВФ поставив перед Урядом України умови виконання ряду інших "критеріїв ефективності", зокрема: реальне здійснення економічних реформ, проведення ринкової за своїм характером кредитної політики, відмова від множинності валютного курсу. Уряд України мав здійснити лібералізацію зовнішньої торгівлі, скоротити розміри дефіциту платіжного балансу тощо.
І уряд "чесно" виконував ці умови. Здається, що головною турботою уряду за останні роки було догодити керівництву МВФ. У результаті виконання рекомендацій фонду цілий ряд макроекономічних показників (крім темпів падіння ВВП) вдалося наблизити до тих контрольних цифр, які визначені Меморандумом про економічну політику уряду. До речі, МВФ вимагав від Уряду України ще в 1996 році довести дефіцит консолідованого бюджету до 3,5% від ВВП . І лише такий макроекономічний показник, як платіжний баланс, через імпортну залежність України від іноземних постачальників нафти й газу із року в рік лишається незадовільним.
Але як уряд не намагається виконувати умови МВФ, не все відбувається саме так, як хочеться керівництву фонду. Звичайно в таких випадках МВФ не обмежується критикою та проголошенням невдоволення, а одразу вдається до економічного шантажу - замороження кредитів та припинення траншів. Так, розгляд Радою директорів МВФ питання щодо продовження співробітництва з Україною в рамках програми розширеного фінансування неодноразово переносився на інший строк.
Здається, що чим більше урядові кола України намагаються виконувати вимоги МВФ, тим частіше останній невдоволений подіями в Україні, тим більше нових вимог висуває фонд. Хай би виконання цих вимог сприяло розвиткові України. Але до цього часу немає жодних позитивних зрушень в жодному секторі економіки. Більш того, поглиблюється системна криза, триває руйнація економіки та виробництва, відбувається справжній геноцид цілої нації - українського народу.
Про що свідчать всі ці сумні факти? Тільки про те, що рецепти МВФ виявилися непридатними для України, а методи реформування української економіки за цими рецептами довели свою неефективність та руйнівний характер.
Зараз вже очевидно, що запропонована МВФ схема переходу до ринкової економіки на основі здійснення "шокової терапії" виявилася для України, з одного боку, надто жорсткою, а з іншого, - малопридатною, це визнають і самі експерти МВФ. Торкаючись, наприклад, грошово-кредитної політики, вони визнають, що вона "носила в цілому надмірно ліберальний характер і проводилася непослідовно. Робилися окремі спроби скоротити зростання кредитної емісії, проте за умов величезного попиту на кредити для фінансування бюджету, державних підприємств та сільського господарства вони мали короткостроковий характер... Зовнішньоекономічна політика сприяла труднощам в галузі платіжного балансу... Повсюдне і досить мінливе за своїм характером втручання держави в економіку, а також повільний хід структурної реформи і лібералізації створили складні умови для організованої підприємницької діяльності".
"Нульовий" результат спіткав практично всі напрями реформ. Так, непродумана і масова лібералізація цін викликала гіперінфляцію, науково не обґрунтована лібералізація зовнішньоекономічної діяльності призвела до того, що за межами України "осіли" на іноземних рахунках (а отже працюють на іноземну економіку) десятки мільярдів доларів. Руйнація економіки призвела до різкого відпливу інвестицій.
До цього треба додати, що Україна зазнала тяжких втрат і в галузі науки і техніки. Захоплення виконанням рекомендацій МВФ та турботою про те, як краще догодити керівництву фонду, послабило увагу до дуже важливої частини економіки і суспільства - науково-технічного прогресу, фундаментальної науки, розробки новітніх технологій. Треба усвідомлювати також, що зниження потенціалу України, її деіндустріалізація та деградація народу об'єктивно виступають загрозами економічній безпеці України, а отже можуть призвести до втрати державності. Тому очевидно, що якщо ми хочемо бачити Україну успішною, квітучою, цивілізованою державою, треба припинити сліпе виконання вимог і умов МВФ, перевести стосунки з фондом на якісно інший рівень.
Щодо подальших стосунків з МВФ існує цілий спектр думок. Одна крайність - це залишити все, як є. І хоча в неї є прихильники (особливо в уряді), ми бачимо, що такий сценарій неможливий, бо він веде нашу країну до національної катастрофи. Інша крайність, що має своїх прихильників серед лівих партій - це повний розрив відносин із МВФ, хоча, це теж не вихід. Достатньо зазначити, що у випадку розриву договору з МВФ Україна повинна була б повернути 11 млрд. дол. за борговими зобов'язаннями. Тому треба шукати істину десь посередині. Треба продовжувати співробітництво з фондом, знаходити розумні компроміси. Так, наприклад, у разі успішної реалізації Програми розширеного фінансування Україна могла б обмежитись консульта-тивною підтримкою фахівців МВФ. До такої практики відносин з МВФ перейшли Польща, Чехія, Угорщина після завершення фінансових програм, спрямованих на підтримку переходу національних економік до ринкових відносин. Можуть бути знайдені й інші форми співробітництва. Головне, щоб Україна у відносинах з МВФ почувала себе не прохачем, а рівноправним партнером.
Світовий банк
Велику роль серед міжнародних фінансових організацій відіграє в Україні Світовий банк. Україна є членом Світового банку з 1992 року і представлена у Вашингтоні як у Раді директорів, так і в Раді управляючих Світового банку. Їй належить 10908 акцій, що становить 0,7% від загальної кількості акцій Світового банку, а також 11158 голосів у банку, що становить 0,72% від загальної кількості голосів.
З моменту вступу України у Світовий банк Уряд України і керівництво банку розробили ряд програм і заходів щодо реформування багатьох сфер української економіки. Вони включають дослідження та звіти з різних секторів економіки, підготовку програм та проектів, що можуть бути представлені банку для фінансування, та інші заходи.
Першу позику в сумі 27 млн дол. США Україна отримала від Світового банку в 1993 році для цілей, як зазначалося, вдосконалення управління державним сектором ("public sector management"). Малося на увазі реформуван-ня управління фінансовою системою країни та вдосконалення системи оподаткування, що мало поліпшити становище з внутрішнім та зовнішнім боргами України.
Організаційні засади співробітництва між Україною і Світовим банком були закладені в 1994-1995 роках. Саме тоді було реалізовано так званий реабілітаційний проект, спрямований на досягнення макроекономічної стабілізації, лібералізації цінової та торговельної політики, створення конкурентного середовища на ринку товарів і послуг.
У 1995 році Україна отримала реабілітаційну позику у розмірі 400 млн дол. США. В цьому ж році Україна отримала і другий транш реабілітаційного кредиту в розмірі 250 млн. дол. США. Цей транш мав цільове спрямування - фінансування критичного імпорту та підтримання платіжного балансу України. Кредитною угодою було регламентовано, що кредити Світового банку надаються на термін до 20 років, мають пільговий період 5 років і ставку процента за кредит - 7,1%. Зазначені кредити направляються, зокрема, на покриття дефіциту бюджету.
Умовою їх надання є реалізація Україною проектів реформування економіки системного характеру, якими передбачається запровадження структурних та інституційних заходів. Такі заходи доповнюють програму макроекономічної стабілізації, поєднуючи її із заходами по структурних змінах економіки. Ці системні кредити залучаються в комплексі з кредитами МВФ, вирішуючи проблеми на рівні конкретних секторів економіки.
Крім системних, СБ фінансує інвестиційні проекти, які торкаються ринкової трансформації різних секторів економіки України.
У результаті співробітництва України зі Світовим банком в стадії розробки і реалізації знаходяться понад 20 спільних інвестиційних проектів. Серед них - проект реконструкції та модернізації паливно-енергетичного комплексу, проект підтримки трансформації державних та кооперативних господарств у приватні господарства, проект реформування сільськогосподарського сектору України, проект розвитку господарської інфраструктури, проект розвитку соціального сектору, проект створення транспортного зв'язку у Харкові і Львові та інші.
Взагалі не існує певної, заздалегідь визначеної, кількості коштів, які Світовий банк надасть Україні. Все буде залежати від результатів економічних реформ, які здійснюються в Україні, від числа заходів, які будуть узгоджені між Урядом України і Світовим банком, і від спроможності України погашати надані позики. Так, в 1997 році в рамках співробітництва зі Світовим банком було заплановано отримати 850 млн. дол. США, а отримано лише 200. млн дол. США. Недоотримання коштів по проектах пов'язане із невиконанням Україною заходів, передбачених відповідними кредитними угодами.
З метою визначення готовності до впровадження спільних із Світовим банком проектів, їх пріоритетності у економічному розвитку країни, у листопаді 1997 року було здійснено черговий перегляд проектного портфелю Світового банку в Україні. У ході переговорів досягнуто домовленості про наступні пріоритетні сфери залучення кредитів Світового банку: сільське господарство; енергозбереження; фінансовий сектор; соціальний захист; розвиток інфра-структури; підтримка інституційних реформ.
У 1999 році кредитні надходження від Світового банку тривали. Так, кредитний транш СБ, що Україна отримала в квітні 1999 року після рішення МВФ подовжити фінансування України, становить 150 млн. доларів. З них 100 млн. направлені на розвиток підприємств, 40 - на реструктуризацію вугільної галузі і 10 - на стабілізацію фінансового сектору України .
Обсяги кредитів, обіцяні Україні у 2000 році від СБ і МВФ, не зменшилися і становили 1,5 млрд. дол. В разі, коли Україна буде здійснювати комплексний підхід та прискорювати трансформаційні процеси за рецептами Світового банку, останній обіцяє надавати урядові цільові кредити на суму 1 млрд. дол. США щороку.
Діяльність Світового банку не обмежується лише фінансовою допомогою. Вона передбачає і надання технічної допомоги. В цій галузі Світовий банк активно співпрацює з іншими міжнародними організаціями і агенціями, які діють в Україні. Банк співпрацює з Урядом в рамках такої діяльності, як конференція донорів. Кожного року в Парижі проводяться консультативні зустрічі, на яких обговорюються питання допомоги країнам, в яких ці агенції працюють.
Аналізуючи більш ніж шестирічну співпрацю України зі Світовим банком, можна зробити деякі висновки.
По-перше, надаючи кредити, Світовий банк нав'язує Україні своє бачення тієї чи іншої проблеми. Так, наприклад, в представництві Світового банку в Україні вважають, що одним із шляхів, який повинен спричинити різке економічне зростання, є економічна лібералізація, яка включає три основні напрями: лібералізація торгівлі, цінова лібералізація і лібералізація умов щодо можливості створення нових підприємств і їх нормальної діяльності. Банк поставив перед Україною зобов'язання здійснити цілий ряд трансформаційних та стабілізаційних заходів, які були узгоджені з банком та зафіксовані в Меморандумі політики економічних реформ. Так, Україна зобов'язалася обмежувати щороку дефіцит консолідованого бюджету певним розміром, скорочувати темпи інфляції, здійснювати інші стабілізаційні заходи та заходи по структурній перебудові економіки. Свої кредити Світовий банк надає саме під ці заходи.
По-друге, в умовах бюрократичного хаосу та корумпованості чиновників, безгосподарності, відсутності належної дисципліни і відповідальності більша частина кредитної допомоги, яка впродовж кількох років надавалася Урядові України для здійснення економічних реформ, була використана вкрай нераціонально. В значній мірі кредити були "проїдені". Так, кредитні ресурси від Світового банку більш як на 1,5 млрд. дол. США, які надавались на розвиток підприємств, реструктуризацію сільського господарства та вугільної промисловості, фактично використовувалися Урядом для покриття його видатків - оплату закуплених енергоносіїв, фінансування державного бюджету, на погашення зовнішнього державного боргу. В той же час вугільна промисловість та сільське господарство країни опинилися в глибокій кризі.
Європейський банк реконструкції та розвитку
Уряд України надає великого значення співробітництву з Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР). Особливість ЄБРР та відмінність його діяльності від діяльності інших міжнародних фінансових організацій полягає в тому, що цей банк фінансує проекти та інвестиційні програми лише в країнах Центральної та Східної Європи, включаючи країни, що виникли від розпаду колишнього СРСР.
Головні критерії, якими керується ЄБРР при наданні фінансування, - це кредитоспроможність та самоокупність кожного проекту без огляду на державну гарантію. Це головна і основна вимога банку.
У рамках вибраної стратегії ЄБРР працює з Україною у двох напрямах: надання позик на пільгових умовах під гарантії Уряду (40% позик) і кредитування приватних підприємств України на комерційних умовах (60% позик). Однією з основних цілей банку є фінансування розвитку приватного сектору. Тобто увесь портфель кредитів, інвестицій чи гарантій ЄБРР у державному секторі не може перевищувати 40%.
Банк відкрив своє представництво в Україні на початку 1993 року. Упродовж перших двох років існування банку в Україні результати його діяльності були не дуже успішними. З 1995 року, коли реформи почали втілюватися в економічне життя України, активність ЄБРР значно підвищилась. До того ж відбулися зміни у політиці банку. Спрямованість фінансування, обсяг і різноманітність послуг Євробанку значно збільшилися. Так, у 1995 році банком профінансовано вже 15 проектів вартістю близько 200 млн. дол.
Дуже важливим став для України 1997 рік: вдалося фактично вдвічі збільшити обсяги фінансування вітчизняних проектів і довести їх до 320 млн. доларів. Завдяки цьому Україна у 1997 році вийшла на друге місце після Росії за загальним обсягом нових затверджених проектів і піднялася із сьомого на п'яте місце серед країн операцій банку (після Росії, Румунії, Угорщини та Польщі) за загальним обсягом коштів.
У цьому ж році відбулася ще одна подія - в червні 1997 року Рада директорів ЄБРР затвердила нову стратегію дій ЄБРР в Україні. Ця стратегія полягає в тому, що ЄБРР продовжуватиме сприяти розвитку фінансового сектору України, зокрема приватних банків з метою довгострокового кредитного фінансування приватних підприємств, а також сприяти розвитку експортного комерційного кредиту.
Фінансування і допомога розвитку фінансової системи України є найважливішим напрямом діяльності Євробанку. Стратегія банку в цьому напрямі полягає в тому, щоб: стимулювати розвиток місцевих банків з метою підвищення їх кредитоспроможності до рівня міжнародних стандартів; розширити фінансування національними банками приватних підприємств України з перспективою безпосереднього розміщення кредитних ресурсів цих банків і фінансування ними приватногосподарського сектору України; підтримувати ініціативи щодо забезпечення додаткового фінансування корпорацій. Окрім цього, планами ЄБРР передбачається також сприяння структурній перебудові щойно приватизованих банків, відкриття кредитних ліній провідним приватним банкам тощо.
На підтримку цієї стратегії банк створив кредитну лінію на 100 млн. екю, що передається через Національний банк України для місцевих банків, які можуть користуватися нею для фінансування малого і середнього підприєм-ництва. Кредитна лінія була створена спеціально для тих підприємств, які не можуть задовольнити критеріям Банку щодо мінімальної суми фінансування в 5 млн. доларів. ЄБРР інвестує напряму деякі банки України. Так, перший Український Міжнародний банк користується кредитною лінією