Стратегічні аспекти управління ресурсами на підприємствах
Окремі напрямки діяльності реалізуються ефективно, коли функціональні та ресурсні стратегії узгоджені та пристосовані одна до одної та до стратегій вищого рівня. Координація між окремими видами стратегій - це “концептуальний клей”, що поєднує окремі види діяльності - як виробничі (бізнесові), так і управлінські.
Одна з головних цілей стратегічного управління на підприємстві забезпечення раціонального розподілу ресурсів між напрямками діяльності і їх ефективного використання для як найкращого досягнення поставлених стратегічних цілей.
Ресурсне забезпечення стратегічної діяльності підприємства має здійснюватись у відповідній формі на основі розробки ресурсних стратегій, які сприяють розв'язанню таких завдань:
- визначення перспективних потреб підприємства в ресурсах всіх необхідних видів;
- розрахунок допустимих ресурсних обмежень і формування прогресивних норм витрат ресурсів різних типів;
- визначення “зон стратегічних ресурсів”, можливостей їхнього використання шляхом балансування обсягів і складу, термінів постачання з динамікою використання;
- розробка заходів щодо раціонального транспортування, зберігання та використання;
- використання підходів з позиції логістики щодо системи реалізації ресурсних стратегій.
Стратегічні цілі для того, щоб бути досягнутими в майбутньому, вже сьогодні потребують рішень щодо витрат ресурсів. Майбутнє завжди невизначене, тому витрати ресурсів завжди супроводжуватимуться тим чи іншим рівнем ризику. Зовсім позбутися ризику неможливо; зведення ризику до мінімуму, як правило, потребує додаткових витрат і може бути неекономічним. Розроблюючи ресурсні стратегії, треба обґрунтовувати можливий та допустимий рівні ризику, який бере на себе керівництво при використанні ресурсів з максимально можливою віддачею.
В умовах ринкової економіки процес ресурсного забезпечення діяльності підприємства має форму процесу закупівлі. Для постачальника - це етап завершення процесу відтворення, для споживача - етап, на якому фінансові ресурси, грошовий капітал, перетворюються в один із елементів виробничого процесу. Діяльність підприємства спрямована на вивчення кон'юнктури ринку з метою забезпечення свого виробничого процесу з найменшими втратами. Керівники підприємства на основі сформованого “портфеля” визначають кількість, якість, структуру, ціни, терміни поставки та постачальників по окремих видах ресурсів, виходячи з можливостей ринку, потреб споживачів і вимог виробничих процесів, наявних на підприємстві та запланованих до введення з метою виготовлення необхідної продукції [36, с.177].
Ресурсні стратегії суттєво залежать від ситуації на ринках, що їх постачають. Зараз спостерігається інтенсивна пропозиція різних ресурсів і, як наслідок, основна увага в ресурсних стратегіях приділяється вибору найпривабливіших ринків, що характеризувалися широким набором варіантів „ціна якість”, сполучень взаємодоповнюючих ресурсів, географічною різноманітністю тощо.
Останніми роками людство зрозуміло обмеженість природно - сировинних ресурсів (за оцінками представників Римського клубу, пік виробництва сировини на душу населення Землі припав на кінець 60-х років XX століття); характерною особливістю стало бурхливе зростання цін на ресурси. Не лише українські, а й підприємства розвинених країн зіткнулися з ситуацією, коли ресурси стають одним із головних обмежень (разом з часовими характеристиками), які можуть унеможливити здійснення будь-якої продуктивної стратегії. Дефіцит окремих ресурсів намагаються подолати різними шляхами, в тому числі за рахунок розвитку ресурсозберігаючих технологій, використання штучних матеріалів тощо, але не завжди ці заходи допомагають досягти бажаних результатів. Фізичний брак ресурсів доповнюється політичними обмеженнями в постачанні тих чи інших компонентів у різні країни.
Ураховуючи сказане, треба відслідковувати двосторонній зв'язок продуктово-товарних і ресурсних стратегій: не тільки потреби кінцевих споживачів „задають” зміст продуктово-товарних стратегій та відповідні ресурси для їхнього здійснення, а й визначення доступності та якості ресурсів впливають на зміст та кількісні характеристики продуктових стратегій. Це, звісно, ускладнює роботу з розробки обґрунтованого „стратегічного набору”, але не виходить за межі звичних оцінок: 1) що потрібно зробити, тобто яку продукцію виготовити; 2) що можна зробити, виходячи з наявних ресурсів [36, с.179-180].
Стадія реалізації стратегії відіграє важливу роль і процесі здійснення стратегічного управління організацією. Важливою особливістю стадії виконання стратегії є те, що вона потребує висококваліфікованого менеджменту. Невміле виконання найперспективнішої стратегії може привести до погіршення ситуації, а за умови професійного підходу організація може отримати шанс на успіх, навіть якщо і були допущені помилки при розробці стратегії. Задовільне виконання стратегії має здатність компенсувати негативні наслідки, що можуть виникати на цьому етапі через наявність у ній недоліків або ж у силу появи в середовищі непередбачених змін [22, с.316-325 ].
Реалізація стратегії – один з найважливіших етапів стратегічного управління. Найпоширенішою помилкою є та, що вся робота, пов’язана з вибором стратегічного набору, у який були вкладені час, гроші, зусилля, буває марною через недбалу та невмілу реалізацію. Серед основних причин, які призводять до невдач, є:
- невміння проводити необхідні зміни через опір працюючих;
- цілі, стратегії і плани не були доведені працівникам, аби ті зрозуміли завдання, поставлені перед фірмою, й прилучилися до процесу виконання стратегій (зокрема, які конкретні зміни передбачаються в поведінці співробітників, які обов’язки перед фірмою має кожен з них).
- незабезпечення керівництвом своєчасного надходження всіх необхідних для реалізації стратегії ресурсів;
- недосконалість системи контролю за результатами виконання стратегічних рішень та своєчасного внесення необхідних змін;
- відсутність системи мотивації та відповідної атмосфери відповідальності;
- невідповідність організаційних структур тим змінам, які заплановані стратегічним набором [21, с.256].
1.3 Моніторинг витрат як засіб досягнення стратегічних цілей
В умовах ринкової економіки особливо важливого значення набувають проблеми формування виробничих витрат підприємства.
Менеджмент виробничих витрат – окрема ланка менеджменту і економіки, яка має важливе значення для їх функціонування та загальної ефективності економічної системи. На рівні підприємства менеджмент виробничих витрат поєднує в собі елементи виробничого і фінансового менеджменту з метою оптимізації виробничих витрат і забезпечення максимального прибутку. На макроекономічному рівні менеджмент виробничих витрат полягає у впливі на основні макроекономічні важелі регулювання економіки з метою мінімізації питомих виробничих витрат і забезпечення найвищої ефективності використання ресурсів у сільському господарстві.
Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат, коштів і різноманітних видів продукції за місцем виникнення потреби в них при постійному контролі їх рівня і стимулюванні зниження [12, с.25].
Виконання функцій управління в повному обсязі за всіма елементами складає цикл впливу керуючої (суб'єкт) системи на керовану (об'єкт управління). Суб'єктами управління витратами є керівники і спеціалісти підприємства та виробничих підрозділів (цехів, відділів, дільниць). Окремі функції управління витратами виконують службовці (диспетчер, бухгалтер).
Об'єктом управління є витрати на розробку, виробництво, реалізацію та утилізацію продукції (робіт, послуг). Управління витратами не є самоціллю, але абсолютно необхідне для досягнення підприємством певних економічних результатів, підвищення ефективності роботи.
Функції управління витратами є первинні відносно виробництва, оскільки для досягнення певного економічного результату спочатку потрібні витрати, тому ціль управління витратами - досягнення запланованих результатів діяльності підприємства найбільш економічним способом.
Функціонально дана система управління включає в себе нормування витрат, їх планування, облік, аналіз, стимулювання їх зниження.
Функції суб'єктів управління витратами зводяться до такого:
- планування витрат: На великих підприємствах цю функцію виконує плановий відділ на чолі з головним економістом підприємства.
- облік витрат та калькуляція собівартості продукції. Ця функція виконується бухгалтерією підприємства.
- контроль та аналіз витрат. Ця функція виконується бухгалтерією підприємства разом з іншими економічними службами.
- розробка заходів із зниження собівартості продукції (робіт, послуг). Ці функції виконує відділ головного економіста [4, с.215].
Управління витратами на підприємстві спрямоване на вирішення таких завдань:
- визначення витрат за основними функціями управління;
- розрахунок витрат за виробничими підрозділами;
- розрахунок витрат на одиницю продукції, робіт, послуг;
- підготовка інформаційної бази для прийняття господарських рішень;
- пошук резервів зниження витрат на всіх етапах виробничого процесу й у виробничих підрозділах;
- вибір способів нормування витрат.
Отже, управління витратами - це динамічний процес управлінських дій для досягнення високого економічного результату діяльності підприємства.
Система управління витратами базується на принципах, сформованих у практичній діяльності, і виражається в такому:
- єдність підходів на різних рівнях управління, планування, обліку, калькулювання, оцінки та аналізу управління витратами на різних стадіях життєвого циклу виробу від створення до утилізації;
- органічне поєднання зниження витрат з досягненням високої якості продукції;
- недопущення появи надлишкових витрат;
- широке впровадження найбільш ефективних методів зниження витрат;
- орієнтація системи планування, обліку і калькулювання на зниження витрат, удосконалення інформаційного забезпечення підрозділів підсистем про динаміку витрат;
- мотивація трудових колективів у зниженні витрат [27, с.132].
Класифікуючи формування, функціонування, управління та контроль виробничих витрат як певний цілісний механізм, виділяють такі основні узагальнюючі системи цього механізму: початкову, традиційну, інтегровану інформаційну й систему менеджменту витрат. Початкова система характеризується слабким контролем витрат, а отже, неможливістю здійснювати нормальний процес управління ними. Ця система, як правило, є типовою для новостворених підприємств на стадії їх становлення. На відміну від початкової системи, традиційна має вищий рівень контролю й тісно пов'язана з оперативною виробничою системою. Така система використовується підприємствами, в яких зміни в технології виробництва є незначними, виробляється вузький асортимент продукції (робіт, послуг), а також з досить високим рівнем інтенсивності праці [6, с.325].
Характерною особливістю інтегрованої інформаційної системи є високий рівень контролю, тісна інтеграція з оперативною виробничою системою. Однак її недоліком є не досить тісний зв'язок з організаційним оточенням. І, нарешті, система менеджменту витрат базується на філософії менеджменту стосовно управління ресурсами підприємства - матеріальними, фінансовими, трудовими й процесами їх використання.
Основними характеристиками менеджменту витрат є:
1) зосередження на попередженні витрат, а не на їх обліку;
2) тісний зв'язок між оперативними і стратегічними цілями виробництва;
3) концентрація на оцінці прибутковості діяльності й аналізі руху готівки та витрат;
4) рівноцінне використання технологічних удосконалень і шляхів економії витрат з метою збільшення прибутку;
5) залучення в систему всіх видів витрат, у тому числі витрат з реалізації, маркетингу, загальногосподарських.
Система менеджменту витрат базується на трьох основних принципах: глибокому аналізі діяльності підприємства; побудові всієї системи на оцінці витрат; постійному процесі вдосконалення діяльності. При цьому слід зазначити, що менеджмент витрат не означає управління витратами безпосередньо як такими, скоріше це управління діяльністю, в процесі якої виникають витрати. Тільки шляхом змін у виробничій діяльності, зміни тактики і оперативних цілей, що відповідно викликає попит на певні дії або знижує його, менеджер може суттєво вплинути на рівень витрат.
Система забезпечення зниження витрат також тісно пов'язана з життєвим циклом витрат, який, в свою чергу, має зв'язок з життєвим циклом продукту. Фазами життєвого циклу витрат є:
1. Дослідження формування витрат, що охоплює планування, аналіз ринку, дослідження самого продукту, технологічні та інженерні дослідження, оформлення потрібних документів, комп'ютерне програмування, тестування і оцінку виробничої моделі.
2. Процес виробництва і формування витрат.
3. Здійснення менеджменту витрат.
4. Зникнення витрат.
Управління вартістю і аналіз витрат є складовою частиною виробничого обліку, що оперує даними про витрати. Цей процес поділяється на наступні основні стадії:
Планування витрат являє собою визначення цілей організації і її підрозділів у формі постановки виробничих задач і вибору засобів для їх виконання.
Контроль витрат. Цим процесом встановлюються вихідні стандарти (наприклад, нормативні витрати і запаси), на основі яких можна визначити показники ефективності. Потім виявляють розбіжності між плановими та фактичними показниками, що дозволяє визначити несприятливі тенденції. Контроль витрат допомагає встановити причини відхилення від плану і внести відповідні корективи.
Управління вартістю для прийняття рішень. На цій стадії відбувається оцінка точних і значимих даних про витрати і аналіз цієї інформації для прийняття рішень. Чи слід розпочинати виробництво нової продукції? За якою ціною приймати замовлення? Чи слід замінити наявне обладнання? Чи потрібно збільшувати виробничі потужності? Система управління вартістю для того і призначена, щоб сприяти керівництву в прийнятті оптимальних рішень, які стосуються розробки виробів, призначення ціни, маркетингу асортименту і сприяти внесенню удосконалень на постійній основі [27, с.146].
Класифікація витрат є основою їх обліку, аналізу та планування на підприємстві. До того ж вона допомагає оцінити здійснені витрати, знайти можливі способи підвищення ефективності витрат та прийняти правильні рішення щодо управління ними.
Теорія обліку та аналізу наводить більше двадцяти видів класифікації витрат за різними ознаками. У таблиці 1.1. наведено класифікацію витрат за найбільш розповсюдженими в економічній теорії та практиці ознаками.
Не дивлячись на те, що існує багато схем класифікації бухгалтерської інформації, не можливо виділити з них одну в якості еталону.
Діяльність будь-якого підприємства починається зі здійснення одноразових витрат. Одноразові витрати - це об'єктивно необхідний елемент розвитку підприємства, який забезпечує перетворення авансованих ресурсів у застосовані.
Більшість вітчизняних учених розглядають одноразові витрати в аспекті інвестицій та капітальних вкладень. При цьому не всі оперують терміном „одноразові витрати”, використовуючи замість нього термін „капітальні вкладення”.
Одноразові витрати - це сукупність витрат підприємства на відтворення основних засобів, оборотних коштів та нематеріальних активів.
Таблиця 1.1
Класифікація витрат підприємства
| Ознаки класифікації | Види витрат |
| За періодичністю виникнення |
Одноразові Поточні |
| За центрами відповідальності (за місцями виникнення) | Витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу |
| За єдністю (однорідністю) витрат |
Одноелементні Комплексні |
| За доцільністю витрат |
Продуктивні Непродуктивні |
| За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат |
Змінні Постійні |
| За способом перенесення вартості на продукцію |
Прямі Непрямі |
| За визначенням відношення до собівартості продукції |
Витрати на продукцію Витрати періоду |
| За роллю в процесі виробництва |
Виробничі Позавиробничі (комерційні) |
| За видами витрат |
Витрати за економічними елементами Витрати за статтями калькуляції |
Капітальні вкладення - це витрати підприємства на відтворення основних фондів, а саме на створення нових, розширення, модернізацію і реконструкцію діючих основних засобів, у результаті чого досягається економічний, соціальний та екологічний ефект [37, с.242].
Отже, одноразові витрати включають:
капітальні вкладення;
витрати на одноразове формування оборотних коштів;
витрати на придбання патенту, ліцензії, торгової марки тощо.
1. Найбільшу питому вагу в структурі одноразових витрат займають капітальні вкладення.
Капітальні вкладення класифікують за різними ознаками (табл.1.2).
Одноразові витрати з приводу придбання основних засобів включають витрати на придбання будівель, споруд, обладнання, устаткування тощо.
Таблиця 1.2
Класифікація капіталовкладень
| № п/п | Ознаки класифікації | Види капітальних вкладень |
| 1 | За цільовим призначенням об'єктів капіталовкладень | Виробниче будівництво, житлове будівництво, будівництво культурно-побутових об'єктів, будівництво адміністративних будівель тощо |
| 2 | За формами відтворення основних фондів | Придбання основних засобів, нове будівництво, технічне переозброєння, реконструкція, модернізація |
| 3 | За джерелами фінансування | Централізовані, децентралізовані |
| 4 | За технологічною ознакою | Будівельні роботи, придбання обладнання, меблів, інструментів, інвентарю, монтаж обладнання та ін. |
| 5 | За характером участі в процесі відтворення основних засобів | Прямі, непрямі |
| 6 | За терміном вкладання | Довгострокові, середньострокові, короткострокові |
| 7 | За формою власності інвесторів | Приватні, державні, спільні |
| 8 | За територіальним чинником | Внутрішньодержавні, іноземні |
При купівлі будівель, споруд, приміщень витрати дорівнюють їх вартості, а також вартості послуг щодо оформлення відповідних документів. Витрати на придбання обладнання та устаткування складаються з їх вартості, а також витрат на їх транспортування, установку та запуск.
Витрати на придбання основних засобів здійснюються у двох випадках:
створення нового підприємства;
розширення існуючого (діючого) підприємства.
Витрати на придбання основних засобів відшкодовуються за рахунок амортизації їх вартості, тобто перенесення вартості основних засобів на готову продукцію через включення амортизаційних відрахувань до собівартості готової продукції, або з прибутку підприємства.
Одноразові витрати на нове будівництво пов'язані з будівництвом комплексу виробничих об'єктів новостворюваних підприємств, а також філій, окремих підрозділів чи виробництв діючого підприємства. Нове будівництво здійснюється на нових майданчиках з метою створення нових виробничих потужностей.
Одноразові витрати на технічне переозброєння - це витрати на комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів чи ділянок шляхом механізації, автоматизації виробництва, впровадження нової техніки та технології, заміни фізично зношеного обладнання новим, більш продуктивним.
Технічне переозброєння здійснюють за проектами та кошторисами на окремі об'єкти, які розробляють за єдиним техніко-економічним обґрунтуванням, як правило, без розширення виробничих площ. Однак іноді процес технічного переозброєння потребує часткової перебудови (посилення конструкцій, що несуть навантаження, зміни планування будівель і споруд тощо), а також розширення наявних виробничих будівель і споруд допоміжного значення відповідно до габаритів розміщуваного нового устаткування.
Витрати на реконструкцію - це витрати, пов'язані з удосконаленням виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу шляхом переобладнання цехів і об'єктів основного, допоміжного й обслуговуючого призначення.
Реконструкція здійснюється відповідно до комплексного плану реконструкції підприємства в цілому з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості продукції, уведення нових, більш досконалих технологій тощо.
Під час реконструкції може здійснюватися:
розширення окремих виробничих будівель і споруд, коли нове технологічне обладнання не може бути розміщене в наявних будівлях;
будівництво нових будівель і споруд замість ліквідованих на території діючого підприємства того самого призначення з причини недоцільності їх подальшої експлуатації за технічними й економічними умовами [25, с.112].
1. Одноразові витрати на модернізацію здійснюються з метою вдосконалення і приведення активної частини основних виробничих засобів до стану, який би відповідав сучасному стану здійснення технологічних процесів (заміна основного парку машин, механізмів, обладнання тощо).
2. Одноразові витрати на відтворення оборотних коштів безпосередньо пов'язані з розширенням виробництва. Одноразові витрати на виробництво передбачають розширення виробничого потенціалу, що в більшості випадків зумовлює можливість виробництва додаткового обсягу продукції підприємства. Виробництво додаткового обсягу продукції передбачає відповідне розширення обсягу матеріальних оборотних активів, які використовуються в процесі виробництва (сировина, матеріали, напівфабрикати, малоцінні та швидкозношувані предмети тощо).
Отже, одноразові витрати на відтворення оборотних коштів - це витрати на розширення матеріальних оборотних коштів з метою додаткового виробництва продукції, зумовлені розширенням або переоснащенням необоротних активів підприємства.
3. Одноразові витрати на придбання нової технології пов'язані з уведенням нового виробництва продукції чи окремого її виду, започаткуванням нової діяльності, що потребує спеціального дозволу. Тобто це витрати на придбання патента (державного свідоцтва, що надає право суб'єкту господарювання займатися певним видом діяльності протягом установленого періоду), ліцензії (документа державного зразка, що засвідчує право суб'єкта господарювання на здійснення вказаного в ньому виду господарської діяльності протягом певного строку за умов виконання ліцензійних умов) або торгової марки.
Таким чином, одноразові витрати - це первинні витрати, необхідні для заснування підприємства, придбання та установки основних засобів, започаткування виробництва. У процесі виробництва суб'єкти господарювання здійснюють поточні витрати, котрі буде розглянуто у наступному розділі посібника [14, с.546].
Поточні витрати підприємства - це витрати, які здійснюються регулярно в кожному операційному циклі. Управлінський, бухгалтерський та податковий облік по-різному класифікують поточні витрати. Існування цих трьох підходів до класифікації витрат зумовлене тим, що кожен із них переслідує різні цілі. Основна мета управлінського підходу щодо класифікації витрат - підвищення ефективності витрат; бухгалтерського - відображення витрат у фінансовій звітності підприємства; податкового - визначення оподатковуваного прибутку підприємства.
Управлінський облік передбачає класифікацію поточних витрат за: способами перенесення вартості на продукцію, ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат, визначенням відношення до собівартості продукції, роллю у процесі виробництва та за видами.
Класифікація витрат за способами перенесення вартості на продукцію виділяє:
- прямі витрати;
- непрямі витрати;
Поділ витрат на прямі та непрямі необхідний для обчислення витрат на виробництво певного виду продукції, що дає змогу визначити рентабельність виробництва кожного виду продукції, скласти оптимальну виробничу програму з отриманням найбільшого економічного ефекту для підприємства.
За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат виокремлюють:
- постійні витрати;
- змінні витрати.
Змінні витрати бувають пропорційні та непропорційні.
За визначенням стосовно собівартості продукції виділяють:
- витрати на продукцію;
- витрати періоду.
За роллю у процесі виробництва витрати поділяють на:
- виробничі витрати - такі, що пов'язані з процесом виробництва продукції;
- позавиробничі (комерційні) витрати - котрі пов'язані з процесом реалізації продукції.
За видами витрати прийнято класифікувати за економічними елементами та статтями калькуляції.
Групування витрат за економічними елементами необхідне для аналізу фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Воно показує, що витрачено і скільки, не вказуючи конкретно на які потреби.
Класифікація витрат за економічними елементами передбачає виділення таких видів витрат:
Матеріальні.
Витрати на оплату праці.
Відрахування на соціальні заходи.
Амортизаційні відрахування.
Інші витрати.
Витрати можливо класифікувати за статтями калькуляції тільки в тому випадку, коли йдеться про абсолютну величину витрат виробництва продукції або окремого її виду. Така класифікація дає змогу обліковувати витрати за місцями їх виникнення та призначенням, розрахувати собівартість окремих видів продукції, визначити під впливом яких факторів відбувається зміна загального обсягу витрат, що сприяє виявленню шляхів зниження витрат.
Орієнтовна номенклатура статей калькуляції для більшості підприємств різних галузей має такий вигляд:
Сировина та матеріали.
Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій.
Паливо та енергія на технологічні цілі.
Зворотні відходи (віднімаються).
Основна заробітна плата.
Додаткова заробітна плата.
Відрахування на соціальні заходи.
Витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва.
Витрати на утримання та експлуатацію обладнання.
Загальновиробничі витрати.
Втрати від браку.
Супутня продукція (віднімається).
Інші виробничі витрати.
Позавиробничі витрати [6, с.346].
Для досягнення переваги по витратах загальні витрати підприємства по всьому ланцюжку цінностей повинні бути менші за сукупні витрати конкурентів.
Значні переваги по витратах можуть виникати при знаходженні шляхів реструктуризації, запровадження енергозберігаючих технологій, скорочення зайвих витрат і створення основ для більш економічної роботи.
Основні шляхи, по яких підприємства можуть досягти переваги у витратах ресурсів, створюються за рахунок перегляду своїх ланцюжків цінностей, а саме:
- використання енергозберігаючих технологій;
- використання більш простої, менш капіталомісткої чи більш раціональної технології;
- пошук шляхів для усунення використання дорогих матеріалів і комплектуючих виробів;
- використання продажів кінцевому споживачу і маркетингових підходів, що скорочують часто невиправдані, великі витрати і прибутки оптових і роздрібних торговців (витрати і прибутки оптово-роздрібної ланки в ланцюжку цінностей часто складають 50% від кінцевої ціни, що платить покупець);
- перенос виробничих потужностей ближче до споживача/постачальника, тому що поставка матеріалів і відвантаження продукції впливають на витрати;
- досягнення більшого економічного рівня вертикальної інтеграції “вперед та назад” у порівнянні з конкурентами [21, с.99-101].
Виробники з низькими витратами звичайно досягають переваг за рахунок постійної економії у всіх ланках ланцюжка цінностей. Усі шляхи використовуються і жодна сфера не залишається без уваги.
Підприємство з низькими витратами мають корпоративну культуру, орієнтовану на економію, що характеризується нетерпимістю до втрат, активним дотриманням бюджетних вимог, широкою участю персоналу в контролюванні рівня витрат і відсутністю привілеїв у роботі виконавців. Хоча підприємства, що працюють з низькими витратами, є чемпіонами з ощадливості, вони зазвичай агресивні в пошуку засобів на проекти, які обіцяють подальше зниження витрат.
Низькі витрати дозволяють підприємству не тільки встановлювати низькі ціни і створювати бар’єри для захисту своїх позицій, але й діставати прибуток. В майбутньому цінова конкуренція стане основною силою на ринку, і менш успішні підприємства будуть задавлені більше сильними.
Розділ 2. Оцінка факторів, що формують стратегію зниження собівартості продукції на підприємстві
2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства
Об'єктом дослідження є товариство з обмеженою відповідальністю “Пельменна”, воно засновано в 1996 році - це підприємство, що є зареєстрованою юридичною особою, має самостійний баланс, займається виробництвом та реалізацією хлібобулочних виробів.
Товариство є товариством з обмеженою відповідальністю. Засновниками та учасниками товариства є особи, що підписали установчий договір про створення товариство з обмеженою відповідальністю “Пельменна”.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Пельменна” знаходиться за адресою: обл. Полтавська, м. Миргород, вул. Гоголя 28.
Підприємство здійснює діяльність у відповідності до чинного законодавства та зі своїм статутом (Додаток А).
Майновий стан підприємства характеризується складом, розміщенням, структурою та динамікою активів (майна) і пасивів (власного капіталу і зобов'язань).
З метою комплексної характеристики майнового стану підприємства будується скорочений аналітичний баланс. Він утворюється з вихідного балансу шляхом об'єднання в окремі групи однорідних за своїм складом та економічним змістом статей. Аналіз майна підприємства здійснюється шляхом аналізу активу скороченого аналітичного балансу (Додаток Б).
Під ресурсним потенціалом господарства розуміють забезпеченість підприємства, матеріально – технічними, трудовими ресурсами та грошовими коштами.
Одним із основних факторів виробництва, як у харчовій галузі, так і в інших галузях виробництва, є трудові ресурси. Ефективність їх використання у товаристві проаналізовано у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Ефективність використання трудових ресурсів у ТОВ “Пельменна” за 2005 – 2007 роки
| Показники | 2005р. | 2006р. | 2007р. | 2007р. у% до 2005р. |
| Середньорічна чисельність працівників, чол. | 47 | 45 | 43 | 91,5 |
| Відпрацьовано працівниками за рік, люд. - днів. | 13392 | 12780 | 12286 | 91,7 |
| Середньорічна заробітна плата, грн. | 6189 | 6575 | 7894 | 127,5 |
З даних таблиці випливає, що середньорічна чисельність працівників господарства за останні три роки зменшилася на 4 працівників, тобто на 8,5%.
Середньорічна заробітна плата працівників підприємства збільшилась в 2007 році порівнянно з 2005 роком на 1705 грн. або на 27,5% і становить 7894 грн., це пояснюється насамперед зростанням мінімальної заробітної плати.
Для розробки стратегії зниження собівартості ТОВ “Пельменна” потрібно здійснити аналіз забезпечення підприємства основними фондами таблиця 2.2.
Обсяг основних фондів у 2007 році порівняно з 2005 роком дещо збільшився, а саме на 17,2% і становить 199,3 тис. грн. Наявність основних фондів на одного середньорічного працівника збільшилось відповідно на 27,8%.
Таблиця 2.2.
Забезпеченість основними фондами ТОВ “Пельменна”
за 2005 – 2007 роки
Показники |
Роки | 2007р. до 2005р. в% | ||
| 2005 | 2006 | 2007 | ||
| Наявність основних фондів у товаристві, всього, тис. грн. | 170,0 |
254,2 |
199,3 |
117,2 |
|
Наявність основних фондів на 1-го середньорічного працівника, тис. грн. |
3,6 |
5,6 |
4,6 |
127,8 |
Фінансово стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних фінансових ресурсів формує свої активи, не допускає невиправданої дебіторської, кредиторської заборгованості, а відтак вчасно розраховується за своїми фінансовими зобов’язаннями.
Вважається за доцільне запропонувати провести аналіз фінансової стійкості ТОВ “Пельменна” (таблиця 2.3), так як фінансова стійкість характеризує стан фінансових ресурсів, при якому підприємство має можливість забезпечити ефективний процес виробництва і реалізації продукції, зростання прибутковості, збереження належного рівня платоспроможності.
Аналізуючи наведені в таблиці розрахунки, можна зробити висновок, що ТОВ “Пельменна” за 2005 – 2007 роки є фінансово стійким і незалежним від кредиторів, на що вказує коефіцієнт автономії, який збільшився в 2007 роком порівняно з 2005 роком на 0,096 пт.
Коефіцієнт концентрації залученого капіталу має позитивну тенденцію до зниження (на 0,096 пт), він вказує на зростання фінансової незалежності підприємства.
Таблиця 2.3
Аналіз фінансової стійкості ТОВ “Пельменна” за 2005 – 2007 роки
| Показники | 2005 р. | 2007 р. | Відхилення 2005 р. від 2007 р. |
| Показники структури капіталу: | |||
| коефіцієнт автономії | 0,690 | 0,786 | 0,096 |
| коефіцієнт концентрації залученого капіталу | 0,310 | 0,214 | -0,096 |
| коефіцієнт фінансування | 2,229 | 3,675 | 1,446 |
| коефіцієнт фінансового ризику | 0,449 | 0,272 | -0,177 |
| коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів | 0,010 |
0,008 |
-0,002 |
| коефіцієнт структури залученого капіталу | 0,002 | 0,030 | 0,008 |
| Показники стану оборотних активів: | |||
| коефіцієнт маневреності власного капіталу | 0,527 | 0,583 | 0,056 |
| коефіцієнт забезпеченості оборотними коштами | 0,546 |
0,688 |
0,142 |
| коефіцієнт забезпеченості запасами | 0,578 | 0,733 | 0,155 |
| коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів | 0,004 |
0,007 |
0,003 |
| Показники стану основного капіталу: | |||
| коефіцієнт реальної вартості майна | 1,017 | 0,835 | -0,182 |
| коефіцієнт реальної вартості основних засобів в майні | 0,516 |
0,334 |
-0,182 |
| коефіцієнт накопичення амортизації | 0,549 | 0,363 | -0,186 |
| коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів | 2,000 |
1,993 |
-0,007 |
Коефіцієнт фінансування показує, що в 2007 роком порівняно з 2005 роком частка власного капіталу на 1 грн. зобов’язань зросла на 1,446 пт, а коефіцієнт фінансового ризику, навпаки, вказує, що використання товариством позикових коштів на 1 грн. вкладеного в майно власного капіталу зменшилося на 0,177 пт.
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів вказує на зменшення залежності підприємства від довгострокових зобов’язань (на 0,002 пт). Разом з тим можливість підприємства залучати довгострокові зобов’язання збільшилась на 0,008 пт.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу збільшився на 0,056 пт, що характеризує збільшення частини власного капіталу, вкладеного в оборотні кошти.
Коефіцієнт забезпеченості оборотними коштами показує, що ТОВ “Пельменна” здатне самостійно фінансувати свою поточну діяльність; він збільшився на 0,142 пт.
Коефіцієнт забезпеченості запасів характеризує, що власні оборотні кошти для формування запасів є достатніми і збільшився у 2007 роком на 0,155 пт. Крім того частка власних оборотних коштів в загальній величині оборотних коштів збільшилась на 0,003 пт.
Показники стану основного капіталу є недостатньо репрезентативними в нашому випадку, оскільки основні засоби не обліковуються на балансі підприємства, так як в основному вони взяті в оренду.
Отже, ТОВ “Пельменна” станом на кінець 2007 роком є фінансово стійким і незалежним підприємством.
Таким чином, ТОВ “Пельменна” є прибутковим, фінансово стійким господарством, що є безумовно позитивною характеристикою діяльності господарства.
В таблиці 2.4. розглянемо економічну ефективність діяльності підприємства.
Таблиця 2.4
Економічна ефективність діяльності ТОВ “Пельменна” за 2005 – 2007 роки
Показники |
Роки | 2007 р. в% до 2005 р. | ||
| 2005 | 2006 | 2007 | ||
| Дохід (виручка) від реалізації продукції, тис. грн. | 695,7 | 816,7 | 898,5 | 129,2 |
| Отримано чистого дохіду від реалізації, тис. грн. | 579,7 |
680,6 |
748,7 |
129,2 |
| Собівартість реалізованої продукції | 576,3 | 675,7 | 735,8 | 127,7 |
| Чистий прибуток | 3,4 | 4,9 | 12,9 | 379,4 |
| Рівень рентабельності по підприємству,% | 0,6 | 0,7 | 1,7 | +1,1 |
Аналізуючи дані таблиці 2.4. можна зробити наступні висновки, що в 2007 році порівняно з 2005 роком на підприємстві дохід від реалізації продукції збільшився на 29,2% і становить в 2007 році 898,5 тис. грн., чистий прибуток також збільшився в 2007 році порівняно з 2005 роком майже у 3,8 рази і становить 12,9 тис. грн. разом з тим в ТОВ “Пельменна” спостерігається досить низький рівень рентабельності в 2005 році становив 0,6%, а в 2007 році 1,7%. Це обумовлено насамперед досить високим рівнем собівартості реалізованої продукції.
Отже, на даному підприємстві доцільно здійснити заходи для зниження собівартості виробленої продукції.
Щоб раціонально спланувати використання ресурсів на підприємстві, потрібно сформувати та реалізувати стратегію зниження собівартості продукції. Для цього потрібно правильно розподілити ресурси підприємства і здійснити фокусування на стратегічних задачах.
Процеси розподілу ресурсів відбуваються на всіх рівнях стратегічного управління.
Для підготовки ресурсних планів необхідно:
- визначити ключові фактори успіху і основні задачі, що