Обґрунтування комплексу заходів, спрямованих на підвищення ресурсного потенціалу підприємства
Рівень продуктивності праці вартісним методом визначається шляхом розподілу обсягу продукції в грошовому вираженні на середньострокову чисельність персоналу.
У залежності від складу витрат, що включаються в трудомісткість продукції, розрізняють наступні її види:
а) технологічна трудомісткість (витрати праці основних робітників);
б) трудомісткість обслуговування виробництва (витрати праці допоміжних робітників);
в) виробнича трудомісткість (витрати праці основних і допоміжних робітників);
г) трудомісткість керування виробництвом (витрати праці керівників, фахівців і службовців);
д) повна трудомісткість (витрати праці всього промислово-виробничого персоналу).
Фактори підвищення продуктивності праці можна класифікувати по трьох напрямках:
1) фактори, що створюють умови для росту продуктивності праці: рівень розвитку науки, підвищення кваліфікації працівників, зміцнення трудової дисципліни, скорочення плинності кадрів і ін.)
2) фактори, що сприяють росту продуктивності праці: матеріальне і моральне стимулювання, удосконалювання оплати праці, упровадження науково і технічно обґрунтованих норм праці, упровадження прогресивної технології й ін.
3) фактори, що безпосередньо визначають рівень продуктивності праці на підприємстві: механізація й автоматизація виробничих процесів, поліпшення якості праці, ліквідація простоїв, усунення браку, удосконалювання керування й організації праці й ін.
Базою підвищення рівня продуктивності праці є науково-технічний прогрес.
2.3 Формування фінансових ресурсів підприємства
Фінансові ресурси підприємства - це грошові доходи і надходження, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійсненню витрат по розширеному відтворенню й економічному стимулюванню працюючих. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних і прирівняних до них засобів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку і надходження коштів від фінансово банківської системи в порядку перерозподілу.
Первісне формування фінансових ресурсів відбувається в момент становлення підприємства, коли утвориться статутний фонд. Його джерелами в залежності від організаційно-правових форм господарювання виступають: акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів, галузеві фінансові ресурси (при збереженні галузевих структур), довгостроковий кредит, бюджетні засоби. Величина статутного фонду показує розмір тих коштів - основних і оборотних, - які інвестовані в процес виробництва.
Основним джерелом фінансових ресурсів на діючих підприємствах виступає вартість реалізованої продукції (наданих послуг), різні частини якої в процесі розподілу виторгу приймають форму грошових доходів і нагромаджень. Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку (від основного й іншого видів діяльності) і амортизаційних відрахувань. Поряд з ними джерелами фінансових ресурсів також виступають:
- виторг від реалізації вибулого майна,
- стійкі пасиви,
- різні цільові надходження (плата за перебування дітей у дошкільних установах і т.д. ),
- мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві й ін.
Поряд з перерахованими вище важливу роль грає ще одне джерело фінансових ресурсів - пайові й інші внески членів трудового колективу.
Значні фінансові ресурси, особливо по знову створюваним і реконструйованим підприємствам, можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку. Формами їхньої мобілізації є: продаж акцій, облігацій і інших видів цінних паперів, що випускаються даним підприємством, кредитні інвестиції.
До переходу на ринкові умови господарювання значні фінансові ресурси підприємства одержували на основі внутрішньогалузевого перерозподілу коштів і бюджетного фінансування. Однак принципи ринкового господарювання, упровадження комерційних початків у діяльність підприємств, природно, зажадали принципово інших підходів до формування фінансових ресурсів. Орієнтація на ініціативу і заповзятливість, повна матеріальна відповідальність обумовили дві найважливіших зміни в області фінансових взаємозв'язків підприємств з іншими структурами: по-перше, розвиток страхових операцій, і, по-друге, істотне скорочення сфери безоплатно одержуваних асигнувань. У цьому зв'язку при переході на ринкові основи господарювання в складі фінансових ресурсів, формованих у порядку перерозподілу, усе велику роль поступово будуть грати виплати страхового відшкодування, що надходять від страхових компаній, і все меншу - бюджетні і галузеві фінансові джерела. Підприємства зможуть одержувати фінансові ресурси: від асоціацій і концернів, у які вони входять (лише в тому випадку, якщо це передбачено механізмом використання відповідних грошових фондів); від вищестоящих організацій - при збереженні галузевих структур; від органів державного керування - у виді бюджетних субсидій на строго обмежений перелік витрат. Зате в умовах функціонування ринку цінних паперів з'являться такі види фінансових ресурсів, як дивіденди і відсотки по цінних паперах інших емітентів, а також прибуток від проведення фінансових операцій.
Використання фінансових ресурсів здійснюється підприємством по багатьом напрямкам, головними з який є:
платежі органам фінансово-банківської системи, обумовлені виконанням фінансових зобов'язань. Сюди відносяться; податкові платежі в бюджет, сплата відсотків банкам за користування кредитами, погашення раніше узятих позичок, страхові платежі і т.д. ;
інвестування власних засобів у капітальні витрати (реінвестування), зв'язане з розширенням виробництва і технічним його відновленням, переходом на нові прогресивні технології, використання "ноу-хау" і т.д.;
інвестування фінансових ресурсів у цінні папери, що здобуваються на ринку: акції й облігації інших фірм, звичайно тісно зв'язаних кооперативними постачаннями з даним підприємством, у державні позики і т.п. ;
напрямок фінансових ресурсів на утворення грошових фондів заохочувального і соціального характеру;
використання фінансових ресурсів на благодійні цілі, спонсорство і т.п..
В даний час надзвичайно зростає не тільки роль керівників підприємств, членів правлінь акціонерних компаній, але і фінансових служб, що грали другорядну роль в умовах адміністративно-командних методів керування. Вишукування фінансових джерел розвитку підприємства, напрямків найбільш ефективного інвестування фінансових ресурсів, операції з цінними паперами й інші питання фінансового менеджменту стають основними для фінансових служб підприємств в умовах ринкової економіки. Досягнення успіху в області фінансового менеджменту багато в чому залежить від такого поводження працівників фінансових служб, при якому головними стають ініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність операцій і виправданий ризик, ділова хватка.
Мобілізуючи кошти інших власників на покриття витрат свого підприємства, працівники фінансової служби насамперед повинні мати ясне представлення про цілі інвестування ресурсів і уже відповідно до них давати рекомендації про форми залучення засобів.
Розділ 3. Проблеми та напрями підвищення ефективності формування та використання ресурсів підприємства
3.1 Проблеми формування та використання ресурсів підприємства
В останні роки в усьому світі спостерігається зниження ефективності ресурсовикористання. Проблема стає галузевою, міжнародною, державною. Причому проблема ресурсовикористання є актуальною для підприємств будь-якої форми власності та галузевої належності. Раціональність використання ресурсів формується на мікрорівні та залежить, беперечно, від досконалості процесів, які супроводжують використання ресурсів по всьому шляху їх споживання від нормування, під яким розуміється встановлення оптимальної величини витрат ресурсу на умовну одиницю (виріб, операцію і т. ін.)
Процес нормування ресурсовикористання свідчить про взаємопов'язанність великої кількості чинників, які можуть впливати на рівень ресурсовикористання і характер дії яких складно врахувати, оскільки зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищах носять постійний характер. Процес нормування - ширший ніж виробничий, так як охоплює зовнішнє середовище підприємства: ринки сировини, ринки продукції, фінансові тощо. Умови використання нормативних чинників мають свої особливості, що залежать від призначення, використання, технологічного рівня продукції та інш. Так на кожному підприємстві споживається велика кількість різних видів матеріальних ресурсів. Тому окремі підприємства встановлюють норми шляхом укрупнення, за аналогією з іншими об'єктами, за звітними даними і т. ін., що зовсім неприйнятно з точки зору їх оптимальної величини [4, с. 257]. Встановлення норм витрат матеріальних ресурсів по мінімуму ще не гарантує мінімум витрат на продукцію. Інакше кажучи, між нормованою вартістю матеріалів, безпосередньо використаних на виготовлення одиниці продукції, та матеріальними витратами, що сформувалися фактично, є певний «розрив». У процесі аналітичних досліджень було з'ясовано, що коефіцієнт даного «розриву» становить від 1,02 до 1,3 [2, с. 96]. Управління цим розривом у розрахунках та можливість його регулювання повинно стати одним із завдань ресурсовикористання. В ринкових умовах завдання управління процесом ресурсовикористання починає включати не тільки розрахунок первісної натуральної норми, а й застосування нормування витрат ресурсів у вартісному виразі та відстежування тенденції зміни матеріалоємності протягом усього процесу, тобто створення системи моніторингу.
Поряд з обмеженістю процесу нормування етапу виробництва, було з'ясовано, що і в його межах на сучасному етапі функціонування виробничих систем не всі процеси супроводжуються нормуванням. Крім того, не проводиться аналіз впливу рівня існуючих норм на ефективність виробництва. Відсутній аналіз якості норм, їх аналітичне обгрунтування у складі завдань ресурсовикористання, а на стиках етапів виробничо-комерційного циклу він взагалі не проводиться. Це створює умови неврегульованності левової складової вартості витрат. Теоретичне узагальнення існуючих методичних основ дозволяє стверджувати, що для їх більш глибокого аналізу потребується узагальнення і удосконалення організаційних та технологічних інструментаріїв, що використовуються.
Вирішенню даної проблеми сприятиме якісно новий підхід як до нормування, так і оцінки нормативної бази, який повинен відповідати діалектичному методу, передбачати та враховувати всі взаємозв'язки, а його процес розглядатися як сукупність багатьох елементів, пов'язаних між собою. Нормування окремих видів ресурсів залежить від складових комерційно-виробничого циклу виготовлення і реалізації продукції, причому кожен етап цього процесу має особливості свого нормування. Єдиний процес ресурсовикористання потребує системного розгляду формування норм з моменту їх розробки, можливих змін на етапі забезпечення виробничого процесу ресурсами, використання ресурсів у виробництві та на етапі реалізації готового продукту. При вирішенні проблеми підвищення ефективності використання ресурсів нагальним стає завдання створення механізму їх сукупної ефективності, що можливо за умов виокремлення проблеми нормування ресурсів в окрему обслуговуючу підсистему.
Формування технологічної схеми процесу ресурсовикористання та її застосування повинно здійснюватись з урахуванням системного характеру процесу ресурсовикористання, вона повинна передбачати чітко визначені параметри «входу» процесу і його «виходу», а також зміст, послідовність, систему показників і суб'єкти окремих етапів процесу ресурсовикористання. Слід відмітити, що характерною ознакою процесу є велика кількість учасників формування та використання норм витрат ресурсів, діяльність яких упродовж усього процесу не координується і не регулюється з точки зору кінцевого результату, що мотивує доцільність об'єднання цих завдань в одному структурному підрозділі під єдиним керівництвом. Підрозділ може спиратися на єдиний за принципами нормування та методичними підходами, показниками якості, відповідальності та ін. стандарт ресурсовикористання. Саме наявність об'єднуючого показника та механізму нормування з наступним його аналізом дозволить суттєво підвищити якість управлінських рішень щодо використання виробничих ресурсів.
Що стосується аналізу ефективності використання ресурсів підприємств, то вона оцінюється шляхом визначення «ціни» кожного виду ресурсу, тобто витрат підприємств на його придбання та віддачі (ефективності) цих витрат. На низьку ефективність використання ресурсів, крім відсутності якісного нормування, впливає і недосконалий аналіз ресурсовіддачі, який спирається на обмежену сукупність показників.
Узагальнюючі показники ресурсовіддачі (фондовіддача, матеріаловіддача і т. д. ) не дозволяють дати відповідь на питання, як вони використовуються. Навіть при аналізі рівня й динаміки цих показників, обчислених за товарною продукцією, спостерігається різна тенденція. Крім того, слід мати на увазі, що товарна продукція виготовлена на підприємстві, містить і ту частину вартості, яка створена за межами підприємства (уречевлена праця) і перенесена живою працею з засобів виробництва на виготовлену продукцію. Ця обставина може істотно змінити динаміку ресурсовіддачі без зусиль з боку підприємства. Показники ресурсовіддачі дають загальні характеристики процесу ресурсовикористання, а питання рівня якості, безпосередньої вартості й ефективності залишаються поза увагою. Разом з тим, їх рівень, як плановий, так і фактичний не достатньо використовується керівництвом та іншими фахівцями для оцінки якості системи нормування ресурсу. До того ж, серед них відсутні показники оцінки якості норм. Це вимагає глибокого аналізу формування норм, визначення всіх чинників, що впливають на даний процес.
У сучасних умовах традиційний аналіз і оцінка рівня використання кожного з великої кількості застосованих на підприємстві ресурсів не може задовольнити потреби управління ефективністю діяльності підприємства. Необхідно здійснювати цілісний комплексний аналіз ресурсовикористання на підприємстві та впливу цього процесу на кінцеві результати діяльності. Потрібен комплексний підхід до оцінки рівня ресурсомісткості, під якою розуміється сукупність витрат всіх видів ресурсів, що припадають на одиницю доходів.
Вирішення проблеми раціонального ресурсовикористання можливе за умови доповнення управління цим процесом функцією моніторингу зміни ресурсомісткості виробництва кожного з етапів виробничо-комерційного циклу та розширення завдань аналізу. Аналіз нормування і використання ресурсів підприємства має проводитися по двох основних напрямках: перший, пов'язаний із забезпеченням підприємства нормами витрат ресурсів та їх якості; другий - з їх регулюючим впливом на ефективне і раціональне ви користання ресурсів. Аналіз процесу ресурсовикористання слід здійснювати за етапами входження ресурсів у процес на підставі норм, розроблених для кожного його виду та кожного «кроку» їх просування, інформація для реалізації яких повинна спиратися на якісно нову систематизацію норм. Створення можливості визначення ефективності ресурсовикористання в практичній діяльності потребує відповідних нормативів, організації управлінських процесів, розширення аналітичної бази, інформаційної бази, в т. ч. і за рахунок збільшення кількості показників у процесі аналізу, використання нормативних показників вартісної оцінки процесу відтворення та загальної ефективності процесу ресурсовикористання.
3.2 Перспективи підвищення ефективності формування та використання ресурсів підприємства
Ефективність використання ресурсів і підвищення рівня економічної стійкості підприємства в сучасних економічних умовах значною мірою залежить від наявності, використання й вдосконалення економічного потенціалу підприємства. Однією з особливостей нестійкого функціонування
сучасних підприємств є кількісна, якісна та структурна недосконалість економічного потенціалу господарюючих суб’єктів, що зумовлена великими втратами ресурсів у здійсненні реформ і складним фінансовим становищем підприємств.
Використання й вдосконалення економічного потенціалу до необхідного рівня повинно надавати можливість підприємству для ефективного застосування своїх ресурсів, а значить сприяти поглинанню зовнішніх й внутрішніх дестабілізуючих факторів, що є свідченням стійкості функціонування [2].
Першочерговим етапом у покращання фінансового стану українських підприємств є пошук оптимального співвідношення власного і позикового капіталу, яке б забезпечило мінімальний фінансовий ризик за максимальної рентабельності власного капіталу. Оптимізація ліквідності підриємства реалізується за допомогою оперативного механізму фінансової стабілізації – системи заходів, спрямованих, з одного боку, на зменшення фінансових зобов’язань, а з іншого, на збільшення грошових активів, що забезпечують ці зобов’язання. Фінансові зобов’язання підприємство може зменшити за рахунок: зменшення суми постійних витрат (зокрема витрат на утримання управлінського персоналу); зменшення рівня умовно-змінних витрат; продовження строків кредиторської
заборгованості за товарними операціями; відтермінування виплат девідендів та відсотків. Збільшити суму грошових активів можна за рахунок: рефінансування дебіторської заборгованості (шляхом факторингу, врахування та дисконтування векселів, форфейтингу, примусового стягнення); прискорення оборотності дебіторської заборгованості (шляхом скорочення термінів надання комерційного кредиту); оптимізація запасів товарно-матеріальних цінностей (шляхом встановлення нормативів товарних запасів методом техніко-економічних розрахунків); скорочення розмірів страхових, гарантійних та сезонних запасів на період перебування підприємства у фінансовій кризі.
Також, на мою думку одним з перспективних напрямів підвищення ефективності формування та використання ресурсів підприємства є застосування ресурсних стратегій управління на підприємстві.
Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити два напрямки підвищення вище згаданих показників – організаційний, технологічний та ресурсний.
В межах організаційного напрямку здійснюється пошук можливостей підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При цьому насамперед увага звертається на ефективність управління.
Важливою складовою ефективності підприємства, а отже, і значним резервом її підвищення, є організація виробничого процесу. У конкретних умовах підприємства слід проаналізувати всі аспекти, що визначають ефективність організації робіт – від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому. Для виробничих підприємств, ураховуючи, звичайно, специфіку їх діяльності, особливу увагу треба звертати на можливості застосування більш ефективних типів виробництва (масового, великосерійного).
В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне для українських підприємств. Причому проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а другий - організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання технічного і технологічного відставання потребує не просто переходу на сучасні технології, а впровадження комплексу відносин, що називається корпоративною культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.
Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також по можливості порівняти з показниками найближчих конкурентів. Для оборотних фондів найважливішим показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники її збільшення, зокрема такі: зменшення обсягів незавершеного виробництва; удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів; прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності); зменшення обсягів дебіторської заборгованості.
Крім того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів: проаналізувати основні причини втрат та нераціонального використання ресурсів; забезпечити обґрунтоване нормування витрат матеріалів; організувати використання вторинних ресурсів; створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість; акцентувати увагу на використанні сучасних високотехнологічних матеріалів.
Щодо аналізу ефективності використання трудового потенціалу підприємства, то тут слід зосередити увагу на таких аспектах: внутрішньозмінні втрати робочого часу; втрати робочого часу внаслідок плинності кадрів; рівень використання засобів механізації, автоматизації праці та комп'ютерної техніки; аналіз системи стимулювання працюючих; визначення професійно-кваліфікаційної структури працюючих.
Висновок
У загальному виді ресурси підприємства розуміються як сукупність засобів, запасів, джерел, засобів і предметів праці, що маються в наявності в підприємства і здатних бути мобілізованими і приведеними в дію, а також використаними для досягнення його цілей. Мати достатні ресурси для підприємства означає мати у своєму розпорядженні необхідні можливості за певних умов для свого розвитку і нормального функціонування відповідно до поставленої мети.
Теоретичне осмислення сутності ресурсів як основи економічного розвитку, виявлення їхніх джерел, розробка шляхів, форм і методів їхнього використання дозволяють сформулювати принципи активізації економічної політики по інтенсифікації економічних процесів. В умовах складностей розвитку української економіки визначення ресурсних можливостей повинне стати пріоритетним напрямком стратегії будь-якого господарюючого суб'єкта. Тенденція залежності економічного росту від стану потенціалу очевидна, завжди відзначалося творцями теорії економічного росту, підтверджується практикою господарювання.
У сучасних умовах традиційний аналіз і оцінка рівня використання кожного з великої кількості застосованих на підприємстві ресурсів не може задовольнити потреби управління ефективністю діяльності підприємства. Необхідно здійснювати цілісний комплексний аналіз ресурсовикористання на підприємстві та впливу цього процесу на кінцеві результати діяльності. Потрібен комплексний підхід до оцінки рівня ресурсомісткості, під якою розуміється сукупність витрат всіх видів ресурсів, що припадають на одиницю доходів.
Оскільки економічний результат виробництва в загальному виді визначається різницею доходу від продажу продукції (робіт, послуг) і витрат ресурсів на їхнє виробництво і реалізацію, важко переоцінити важливість аналізу витрат ресурсів і управління ними на підприємстві.
Управління ресурсами - засіб досягнення підприємством високого економічного результату. В умовах, коли спад виробництва в Україні досяг критичної риси і поставив цілі галузі буквально на грань виживання, три чверті промислових підприємств не мають прибутку, цього основного джерела розвитку. Більшість керівників і фахівців усвідомили нарешті, що тільки грамотне відношення до ресурсів на всіх етапах виробничого процесу дозволить виправити положення. До цього рішення підштовхує і систематичний ріст цін і тарифів на усі види ресурсів. Практично на кожнім підприємстві маються резерви для зниження витрат до раціонального рівня, що дозволяє домогтися росту економічної ефективності діяльності, підвищення конкурентноздатності.
Вирішення проблеми раціонального ресурсовикористання можливе за умови доповнення управління цим процесом функцією моніторингу зміни ресурсомісткості виробництва кожного з етапів виробничо-комерційного циклу та розширення завдань аналізу. Аналіз нормування і використання ресурсів підприємства має проводитися по двох основних напрямках: перший, пов'язаний із забезпеченням підприємства нормами витрат ресурсів та їх якості; другий - з їх регулюючим впливом на ефективне і раціональне ви користання ресурсів.
Список використаних джерел
Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV// Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 9 січня 2007 року N 549-V
Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року N 1576-XII // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 17 листопада 2005 року N 3107-IV
Закон України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 року N 2658-III // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 9 вересня 2004 року N 1992-IV.
Авдеенко В.Н., Котлов В.А. Производственный потенциал промышленного предприятия. - М.: Фінанси і статистика, 1999. - 255с.
Акулич И. Л. , Герчиков И. З . Маркетинг: Учеб. пособие. –Мн.: Интнрпрессервис; Мисанта, 2003. –397с.
Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы / Гос. ун-т управления, Нац. фонд подготовки фин. и упр. кадров. - М.: ОАО "Тип. "Новости", 2000. - 256 с.
Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента: учебное пособие – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 526 с.
Батенко Л.П., Зав городніх О.А.Ліщинська В.В. Управління проектами: навч. посібник.- К., КНЕУ,2003.- 231 с.
Бороненкова С.А. Управленческий анализ – М.: Финансы і статистика, 2001. – 384 с.
Василенко В.О., Ткаченко Т.І. Стратегічне управління. Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2003.
Васильков В.Г. Організація виробництва : Навч.посібник. – К. : КНЕУ, 2003. - 524 с.
Большой коммерческий словарь/ под ред. Т.Ф. Рябовой. – М.: Война и мир, 1996.–399 с.
Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів.- Київ, Центр навчальної літератури, 2006. – 488 с.
Грещак М.Г., Гребешкова О.М.,Коцюба О.С. Внутрішній економічний механізм підприємства : Навч.посібник. – К.: КНЕУ,2001 – 228 с.
Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. д-ра екон. наук, проф. С.Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2003. – 608 с.
Івашенко В.І., Болюх М.А. Економічний аналіз господарської діяльності.-Київ:НІЧЛАВА,2001.-204 с.
Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз.-Київ:МАУП,2001-152 c.
Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. М.: «Финансы и статистика», 2001. - 276 с.
Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств.-Київ:Знання,2002.-294 с.
Котлер Ф., Армстронг Г., Сондерс Д., Вонг В. Основы маркетинга: Пер. с англ. - 2-е европ. изд. К.; М.; СПб.: Издат. дом “Вильямс”, 1998 – 379 с.
Котлер Ф. Маркетинг, менеджмент. Анализ, планирование, внедрение, контроль. М., Издат. дом “Вильямс”, 1999 – 452 с .
Котлер Ф. Маркетинг в третьем тысячелетии. Как создать, завоевать и удержать рынок - М., Издат. дом “Вильямс”, 2000 – 507 с.
Размещено на /