Xreferat.com » Рефераты по экономике » Грошово-кредитна політика держави

Грошово-кредитна політика держави

зниження прибутковості комерційних банків. Зміна норм резервування не сприяє розробці комерційними банками довготермінових стратегій розвитку, оскільки обов'язкове резервування є прихованою формою оподаткування. Зі збільшенням вимог резервування банки неохоче надають довготермінові кредити.

Згідно з положенням "Про порядок формування банківською системою України обов'язкових резервів" комерційні банки формували обов'язкові резерви у розмірі 11% від залучених коштів як у національній, так і в іноземній валютах незалежно від терміну і характеру внеску. На початку 1998 р. НБУ змінив норму резервування з 11 до 15% з метою зменшення пропозиції грошей і гальмування інфляції.

Крім політики резервування, НБУ здійснює грошово-кредитне регулювання шляхом провадження дисконтної політики, інструментами якої є офіційна облікова ставка. її застосовують для обліку державних короткотермінових зобов'язань або переобліку комерційних векселів і ставки рефінансування у разі надання кредитів комерційним банкам.

У світовій практиці облікова ставка з погляду комерційних банків - це витрати надлишкових резервів. Тому коли Національний банк її знижує, то тим самим стимулює комерційні банки до отримання позик. Відповідно кредити, які видають комерційні банки за рахунок цих позик, збільшують пропозицію грошей. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, центральний банк послаблює стимули комерційних банків до отримання позик, що зменшує обсяг кредитів, виданих банками, а отже, і пропозицію грошей.

Головним елементом відсоткової політики НБУ протягом 1995-97 pp. було підтримання позитивної реальної дисконтної ставки. Таку політику почали вести 1994 р. з метою стримування інфляції та забезпечення зацікавленості підприємств і населення зберігати гроші в банках. Дисконтну ставку визначають з огляду на поточні темпи інфляції, попит та пропозицію кредитних ресурсів на міжбанківському ринку, ситуацію на валютному та фондовому ринках.

З травня 1995 р. дисконтна ставка почала відігравати активну регулівну роль і стала базовою ставкою для кредитних угод. НБУ зобов'язав комерційні банки вводити до кредитних угод пункт про коригування відсоткової ставки залежно від зміни дисконтної. У вересні 1996 р. вимоги щодо коригування відсоткових ставок за кредитами відповідно до змін дисконтної ставки було скасовано.

Суттєве зниження інфляції в 1995 р. дало змогу знизити дисконтну ставку НБУ з 225 до 71%. Кредитна ставка знижувалась із запізненням.

Протягом 1997 р. НБУ поступово знижував дисконтну ставку з 40% річних (на початок року) до, 16% (серпень 1997 p). Відповідно кредитна ставка (за одномісячними кредитами) знизилася з 64 до 45% річних. Незбалансованість валютного ринку змусила НБУ з листопада 1997 р. підвищити дисконтну ставку до 35% річних. Протягом перших семи місяців 1998 р. дисконтна ставка змінювалась п'ять разів: 6 лютого - з 35 до 44%; 18 березня - до 41; 21 травня - до 45; 29 травня - до 51%. На кінець липня, коли інфляція в Україні становила 2.1%, облікова ставка НБУ була 82%.

За умов розгортання світової фінансової кризи США, Великобританія, Японія та інші країни вдавалися до зниження облікових ставок. Таким шляхом пішов і центральний банк Росії, запровадивши облікову ставку на рівні 42%.

Регулювання дисконтної ставки НБУ є чинником подвійної дії, його використовують як для підвищення, так і зниження інфляції. З одного боку, підвищення дисконтної ставки в короткотерміновому періоді дало змогу дещо стримати відплив спекулятивного іноземного капіталу з ринку облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП), що спостерігалося наприкінці 1997 р. Це позитивно (лише в короткотерміновому періоді) вплинуло на стан виконання державного бюджету. З іншого боку, цей «захід зумовив зростання кредитних ставок, яке відшкодовують підприємства або шляхом підвищення цін, або затримкою заробітної плати, чи іншим шляхом. У разі зниження поточних темпів інфляції знижується дисконтна ставка і, відповідно, відсоткова ставка за кредити.

Високий рівень кредитних ставок комерційних банків порівняно із дисконтною ставкою НБУ обумовлюють такі чинники:

1. Високі інфляційні очікування, що перевищують поточний рівень інфляції, та відчуття штучного стримування інфляційного процесу, що безпосередньо підтримує високий рівень відсоткових ставок.

2. Різке збільшення у пасивах банків обсягу коротко - і середньотермінових депозитів порівняно з коштами клієнтів.

3. Низька питома вага кредитних операцій в активах банків.

Нижньою межею для відсоткової ставки за кредити є дохідність безризикових фінансових активів - вкладень в облігації внутрішньої державної позики. Очікувана динаміка відсоткових ставок за ОВДП більше впливає на відсоткову ставку за кредити, ніж нормативне зниження дисконтної ставки. Тому у разі залучення Мінфіном грошей на фондовому ринку шляхом підвищення дохідності ОВДП збільшаться ставки і на кредитному ринку.

В Україні імпорт - одна із найбільш дохідних сфер застосування капіталу, тому банкам вигідніше кредитувати його під високі відсотки (набагато вищі, ніж для виробничого сектора).

В умовах економічного спаду та важкого фінансового, стану всіх підприємств різко зростає ризик неповернення кредиту і відсотків за його використання. Відсутність орієнтирів зростання, несприятливий інвестиційний клімат, невизначеність економічної і соціальної перспективи - це ті причини, які перешкоджають комерційним банкам проводити кредитну політику, спрямовану на зростання галузей матеріального виробництва.

На думку економістів, у країнах із перехідною економікою необхідною умовою поступового не інфляційного зростання грошової маси та нагромаджень у національній валюті для фінансування національної економіки є підтримання системи відсоткових ставок на рівні 5-9% для депозитів та 7-17% для кредитів.1 Наближення відсоткової ставки за кредити до дисконтної ставки, забезпечення економіки кредити за оптимальною відсотковою ставкою можливе лише за умови підтримування стабільних макроекономічних параметрів і невисокої дисконтної ставки тривалий час.

У 1994 р. НБУ визначив, що в умовах перехідного періоду відсоткова політика повинна мати індикативний характер, а дисконтна ставка - відображати інтереси вкладників і забезпечувати збереження реальної вартості депозитів. Ці принципи є актуальними і сьогодні, оскільки в Україні досить висока ймовірність зростання інфляції.

Серед основних способів реалізації державою грошово-кредитної політики в розвинутих країнах важливу роль відіграють операції на відкритому ринку. Ці операції передбачають купівлю і продаж державних облігацій центральним банком з одного боку і комерційними банками, фінансовими компаніями і населенням - з іншого. У випадку купівлі центральний банк переказує відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи залишки на їхніх резервних рахунках. У разі продажу центральний банк списує суми з цих рахунків.

Головними покупцями на ринку ОВДП в Україні є банки. НБУ налагодив механізм обігу ОВДП, створив систему електронного обліку цінних паперів.

Пряма участь НБУ у фінансуванні бюджетного дефіциту через операції на первинному ринку ОВДП звела до мінімуму виконання ним своєї основної функції - ролі кредитора останньої інстанції стосовно комерційних банків, що відповідно звузило їхні можливості кредитувати національну економіку.

Важливою передумовою ринкової трансформації економіки та ефективності її функціонування є становлення фінансових ринків - грошового, фондового, валютного та ринку цінних паперів. В усіх країнах провадиться державне регулювання цих ринків з огляду на їхню важливу роль, оскільки вони переміщують кошти від тих, хто має їх у надлишку, однак не може використати продуктивно, до тих, хто відчуває в них нестачу і може використати їх ефективно. Таке регулювання спрямоване на реалізацію національних інтересів держави та всіх учасників цих ринків, насамперед, на захист прав громадян, які передають свої заощадження фінансовим посередникам, проте не мають спеціальних знань та кваліфікації, щоб самим захистити свої інтереси.

Державне регулювання фінансових ринків - це комплекс заходів щодо упорядкування, контролю та нагляду за ринками з метою забезпечення їх прозорості, ефективності та запобігання зловживанням і порушенням з боку фінансових посередників.

Загальноприйнятими елементами державного регулювання фінансових ринків с такі:

ліцензування професійної діяльності на ринках, тобто визначення відповідності суб'єкта підприємницької діяльності (фінансово-економічного стану, організаційно-правової форми, кваліфікації співробітників та інше) вимогам державного законодавства, яке регулює цю професійну діяльність, та видача спеціального дозволу (ліцензії) в разі, якщо така відповідність є;

нагляд за діяльністю фінансових посередників, що передбачає подання періодичної, фінансової звітності про діяльність відповідним державним органам з метою її аналізу; безпосередній нагляд за діяльністю професійних учасників фінансових ринків з метою виявлення порушень державного законодавства;

моніторинг діяльності учасників фінансових ринків з метою виявлення порушень законодавства, що регулює ці ринки. Він передбачає проведення планових та позапланових перевірок діяльності учасників цих ринків і з'ясування всіх обставин і відомостей щодо фактів виявлених порушень законодавства;

правозастосування, тобто вжиття державою відповідних заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства з боку фінансових посередників шляхом застосування санкцій, передбачених законом.

Система законодавчого регулювання фінансових ринків в Україні - це багаторівнева ієрархічна структура, в основі якої є Конституція України. У ст.92 Конституції зазначено, що "заходи створення та функціонування фінансового, грошового та інвестиційного ринків" визначені винятково законами України. До актів законодавства, за допомогою яких ведуть законодавче регулювання фінансових ринків, належать Цивільний кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінальний Кодекс України, Закони України "Про власність", "Про цінні папери та фондову біржу", "Про господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", пакет законів про приватизацію тощо.

Система органів, у компетенції яких передбачено регулювання, контроль або інші функції управління фінансовими ринками, складається із кількох груп.

До першої групи належать Верховна Рада, Президент України та Кабінет Міністрів України, які шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів з питань фінансових ринків і фінансових показників забезпечують загальні засади державного регулювання усієї фінансової сфери. До цієї групи можна віднести і Міністерство юстиції, яке виконує загальну нормотворчу функцію у державі.

Друга група об'єднує державні стани, які контролюють або виконують функції управління на фінансових ринках, Це Міністерство фінансів, НБУ, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація та деякі інші.

До третьої групи належать державні органи, які виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства і правозастосування в державі, - Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки, Вищий арбітражний суд.

Державне регулювання фінансових ринків сприяє збільшенню довіри населення до фінансових інституцій. У міру лібералізації економіки воно буде посилюватись і деталізуватись з одночасним збереженням і підтриманням ринкових сил та ініціативи учасників цих ринків.

Доцільно розробити концепцію розвитку ринку державних цінних паперів, щоб вирішити такі проблеми:

забезпечення інформаційної відкритості первинного ринку, особливо таких його показників як обсяг, продаж, активи, доходи, кількість учасників (резидентів та іноземних інвесторів) тощо;

розширення обсягу залучення коштів для фінансування дефіциту державного бюджету шляхом випуску ОВДП з терміном погашення від одного до трьох років, що дало б змогу більше залучати кошти населення;

випуску середньо - і довготермінових державних цінних паперів під заздалегідь визначені конкретні інвестиційні проекти;

цілісності, прозорості, відповідності законодавчої бази загальноприйнятим стандартам захисту інтересів інвесторів.

Необхідно запровадити ефективний механізм регулювання ринку облігацій внутрішньої державної позики. Потрібні законодавчі обмеження на прибутковість державних запозичень. Вона не повинна перевищувати середню відсоткову ставку за кредитами комерційних банків, що їх надають суб'єктам господарювання. Така норма є у багатьох країнах і повинна сприяти переорієнтації фінансових потоків у сферу виробництва.

Періодичні фінансові кризи у країнах світу потребують відповідних оперативних дій з боку уряду України і НБУ.

З появою перших ознак можливого розгортання фінансової кризи в Україні у серпні-вересні 1998 р. уряд разом з Національним банком України розробили антикризові заходи фінансової стабілізації, затверджені постановою KM України від 10 вересня 1998 р. №1413. Зокрема, НБУ було вжито низку заходів з упорядкування операцій купівлі-продажу валюти тільки через валютні біржі, а готівку - на аукціонах української міжбанківської валютної біржі. Запроваджено обмеження на виконання резидентами-імпортерами авансової оплати у вільно конвертованій валюті, на закупівлю іноземної валюти банками-нерезидентами. Заборонено кредитування комерційними банками резидентів для реалізації контрактів, за винятком придбання товарів критичного імпорту, посилено валютний контроль за діяльністю комбанків та обмінних пунктів тощо. Це припинило вимивання валюти з банківської системи, зокрема у Росію, уповільнило темпи девальвації гривні.

Практика запровадження валютного коридору гривні сприяє стабілізації офіційного валютного курсу, підтриманню прогнозованості ситуації, появі більш-менш реалістичних орієнтирів для суб'єктів господарювання та запобігає втраті довіри населення до гривні.

Важливим завданням НБУ є підтримання ліквідності банківської системи, збільшення обсягів і поліпшення кредитного портфеля комерційних банків, його орієнтації на обслуговування реального сектора. З цією метою визначено вимоги щодо повного формування комерційними банками резервів на покриття кредитних ризиків до 1 січня 1999 p., підвищено норми обов'язкового резервування до 16,5% від суми залучених коштів, змінено порядок зарахування коштів у покриття обов'язкових резервів, проведено взаємозалік заборгованостей за міжбанківськими кредитами, депозитами тощо.

Для розвитку банківської системи в Україні характерні дві протилежні тенденції - диверсифікація та об'єднання банків. Розвиток банківської сфери в такому напрямі дає змогу створювати конкурентоспроможну банківську систему, яка відповідає економічним завданням. Останніми роками процес формування банківської системи, удосконалення грошово-кредитної політики, пошуку дієвого інструментарію і механізмів контролю роботи комерційних банків фактично триває.

Аналіз діяльності банків свідчить про загострення їхніх фінансових проблем, що зумовлені:

загостренням кризи в економіці і насамперед у сфері виробництва;

відсутністю виробленої стратегії і тактики роботи в ринкових умовах.

Незадовільний фінансовий стан комерційних банків може бути наслідком помилок, допущених самими банками: порушень чинного законодавства і нормативних актів НБУ, порядку формування статутного фонду, здійснення ризикованої кредитної політики, що загрожує інтересам кредиторів і вкладників; недотримання визначених економічних нормативів і обов'язкових резервних вимог; порушень правил ведення бухгалтерського обліку.

Головними напрямами розвитку банківської системи України є такі:

закріплення фінансової стабілізації і зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці шляхом подальшого стримування темпів інфляції;

кількісний контроль за динамікою грошової маси, яка відповідає реальній зміні ВВП;

підтримка короткотермінової ліквідності комерційних банків Національним банком України;

стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення в банківську систему шляхом підвищення гарантованості їх повернення завдяки дії механізмів страхування депозитів;

подальше скорочення питомої ваги готівки в обігу;

утримання валютних резервів у обсягах, потрібних для підтримки національної валюти;

продовження процесу "дедоларизації" національної економіки шляхом підвищення привабливості гривневих активів порівняно з вкладеннями в активи в іноземній валюті;

поступове зростання мінімальних вимог до статутних фондів банків за рахунок капіталізації прибутку акціонерів;

поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів;

забезпечення нормального функціонування національної валютної системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів;

ретельний контроль за операціями резидентів та нерезидентів на фінансовому ринку України;

сприяння співробітництву з міжнародними фінансовими організаціями та залученню інвестицій від цих установ для виконання програми стабілізації та структурної перебудови економіки.

Подальше зміцнення банківської системи - процес перманентний, що залежить від конкретних обставин, які складатимуться в економіці країни.

Список використаної літератури


Гальчинський А.С. Теорія грошей. - К.: Основи, 1996. - 413 с.

Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн. пособие. – 2-е изд. – М: Дело, 2002. – 280с.

Гребеник Н.І. Тенденції розвитку управління грошово-кредитним ринком в Україні за період 1991-1999 pp. // Банківська справа. - 1999. - № 6. - С.22-28.

Гроші та кредит / За ред. М.І. Савлука. - К.: Либідь, 1992. - 331 с.

Деньги, кредит, банки: Учебник / Под ред.О.Й. Лаврушина. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 448 с.

Єпіфанов А.О. та ін. Управління ризиками в платіжних системах / НБУ: УАБС / Єпіфанов А.О., Міщенко В.І., СавченкоА.С. - Суми: Ініціатива, 2001. - 168с.

Єпіфанов А.О., Сало І.В., Дьяконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. - К.: Наукова думка, 1997. - ЗОЇ с.

І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання економіки. – ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. – 640с.

Науменкова С.В. Проблемы сбалансированности денежного рынка Украины. - К.: Наукова думка, 1997. - 55 с.

Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. д-ра екон. наук, проф. A. M. Мороза та канд. екон. наук, доц. М.Ф. Пуховкіної. - К.: КНЕУ, 1999 - 368 с.

Общая теория денег и кредита. - М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1996. - 304 с.

Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. –362с.

Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2000. - 176с.

Ющенко В., Лисицький В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. - К.: Скарби, 2000. - 336 с.

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: