Інвестиційний клімат в Україні та шляхи його поліпшення
Щодо регіональної структури розподілу прямих іноземних інвестицій, то іноземні інвестори надають переваги щодо вкладання своїх ресурсів у великі центри з розвиненою інфраструктурою, з порівняно високою платоспроможністю населення, а також сировинні регіони. Так, серед регіонів провідні місця за обсягами інвестицій посідають м. Київ – 6534,4 млн. дол. США ( 29,1 %. обсягу іноземного капіталу в економіку країни), Дніпропетровська область – 2146,0 млн. дол. ( 9,6 %), Харківська – 1077,8 млн. дол. (4,8 %), Донецька – 919,9 млн. дол. ( 4,1 %.), Київська – 919,2 млн. дол. ( 4,1 %.) та Одеська область – 720,1 млн. дол. (3,2 %.).
Сприяння поліпшенню інвестиційного клімату в Україні є одним з найважливіших пріоритетів державної політики на сучасному етапі.
На сьогодні суттєвим джерелом фінансування інвестицій в Україні є іноземний капітал. Іноземні інвестори будуть вкладати кошти після того, як наступить стабілізація виробництва, а політика держави буде орієнтована на стимулювання попиту в країні. Основними чинниками, що стабілізують виробництво в країні є збільшення попиту і зменшення вартості кредитів.
Показовим є також те, що навіть в умовах досягнутої макроекономічної стабільності Україна залишилася непривабливою для прямих іноземних інвестицій. Більше того, традиційні фактори інвестиційної непривабливості (недостатні надійність і авторитетність законодавчої бази, порівняно низька рентабельність галузей і конкретних об'єктів інвестування, перепони адміністративно-бюрократичного характеру тощо) доповнилися тим, що під впливом жорстких стабілізаційних заходів попит у країні занадто скоротився І перспективи його швидкого зростання не є очевидними. [104]
Попит же на товари і послуги формується за рахунок особистого споживання, державного споживання, інвестиційного попиту, чистого експорту.
Динаміка особистого споживання в значній мірі визначається соціальною диференціацією населення.
Державне споживання в ринкових умовах грає стабілізуючу роль. Внаслідок низького рівня збору податків і зменшення бюджетних витрат державне споживання не може дати додаткових стимулів процесу стабілізації виробництва.
Слід відмітити, що можливості продуктивного використання інвестицій в Україні разюче відрізнятимуться залежно від того, чи поєднуються стабілізаційні заходи, які проводить уряд з пожвавленням економіки, чи є сама стабілізація динамічною, розрахованою на структурно орієнтоване зростання. При цьому масштаби інвестицій залежатимуть не від пожвавлення і структурних зрушень як таких, а від таких змін на цих напрямах, які надають певного темпу формуванню внутрішнього й зовнішнього ринків.
Для динаміки інвестицій формування внутрішнього ринку має вирішальне значення. Головне для інвестора й товаровиробника - щоб вироблена продукція або послуги були оплачені, адже платоспроможний попит визначається рівнем доходів населення. На сьогодні важливо запустити такий механізм, завдяки якому кожний імпульс попиту супроводжуватиметься резонансним ефектом, тобто ефектом відтворення нових хвиль попиту та їх заспокоєння за рахунок пожвавлення взаємопов'язаних технологічних ланцюжків. Цьому сприятиме політика підтримки фірм, підприємств і навіть галузей, здатних взяти на себе функції локомотивів цього процесу. І якщо при цьому зароблені кошти залишаються на внутрішньому ринку й опосередковують відтворення, то небезпека сильних інфляційних сплесків виключається, а гроші, що обслуговують обіг, мінімізуються. Диверсифікація вкладень, яка при цьому відбуватиметься, супроводжуватиме розширення попиту й на ті інвестиції, що відтворюються за рахунок збільшення прибутку.[106]
Таким чином, можна визначити основні шляхи стабілізації виробництва:
проведення правильної макроекономічної політики, включаючи фінансово-кредитну і бюджетно-податкову політику;
використання мікроекономічних чинників підтримки макроекономічної стабільності, серед яких основними є: удосконалення механізмів регулювання на фінансових ринках, страхування депозитів, стимулювання фінансових інститутів;
подолання кризи неплатежів шляхом зменшення розміру пені, що начисляється в період високої інфляції.
Підвищення надійності фінансової системи грає важливу роль в акумулюванні вільних заощаджень суб'єктів господарювання. В Україні не створений ефективний механізм акумулювання коштів. І навіть таке позитивне рішення Кабінету Міністрів, як випуск державних облігацій для продажу фізичним особам, може не дати бажаних результатів, поки не буде забезпечена їх висока прибутковість і надійність .
Підвищення надійності фінансової системи у свою чергу створюється за рахунок підвищення якості інформації; створення механізмів регулювання, що забезпечують правову поведінку суб'єктів господарювання; захист споживачів фінансових послуг і стимулювання конкуренції на фінансових ринках.
Не викликає сумнівів те, що в активізації інвестиційного процесу головну роль повинні грати банки й інші фінансово-кредитні утворення. Можна виділити такі головні напрямки участі банків в інвестиційному процесі:
проведення операцій, пов'язаних із державними інвестиційними ресурсами;
здійснення інвестицій за рахунок власних коштів;
інвестиціях у складі промислово-фінансових груп;
трастове правління ресурсами;
притягнення іноземних інвестиційних ресурсів.
Але українська законодавча база сьогодні не має чітких визначених дій, спрямованих на удосконалення кредитних відносин між фінансово-кредитними утвореннями і підприємствами.
Тому, чинне законодавство України необхідно удосконалити за наступними напрямками:
1) розробити пакет нових законів, що регламентують діяльність банківських утворень, з урахуванням міжнародних норм і звичаїв у банківській практиці;
2) обмежити втручання держави в сферу приватних інтересів комерційних банків рамками, установленими законодавством;
3) узгодити норми спеціального банківського законодавства з нормами інших галузей українського законодавства;
4) дати чітку правову фіксацію структури і функцій фінансово-кредитної системи, її рівнів, елементів, визначити основні поняття.
Потрібно розробити і прийняти ряд необхідних законодавчих актів прямої дії, як-от закони України “Про безготівкові розрахунки”, “Про банківську і фінансову таємницю”, “Про грошово-кредитну політику в Україні”.
В умовах обмеженого обсягу фінансових ресурсів варто звернути увагу на основні принципи, що стосуються інвестування. Досвід країн Латинської Америки і Північної Кореї довів, що в умовах, де існує інфляція, існує можливість стимулювання виробничої діяльності на інноваційних принципах. У зв'язку з цим особливе значення має застосування нетрадиційних методів інвестування, до яких належить фінансовий лізинг. По своїм цілям і завданнями фінансовий лізинг схожий на звичайний банківський кредит, із тієї тільки різницею, що в кінцевому виді він здійснює в натурально-речовій формі. Феномен лізингових операцій, що спостерігався на поч. 80-х у більшості розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, визначалася як нова, специфічна, додаткова система перспективного фінансування, в якій задіяні орендні відносини, елементи кредитного фінансування під забезпечення й інші фінансові механізми. Фінансовий лізинг дозволяє зберігати реальну вартість активів банку незалежно від темпів інфляції, забезпечити цільове використання кредитів.
Активність банків у сфері лізингу відображає не тільки об'єктивний процес, спрямований на універсалізацію їхньої діяльності, але і потребу в багатосторонніх зв'язках із галузями економіки. Саме фінансовий лізинг допоміг у повоєнні роки країнам Європи (Італії), а пізніше Японії вирішити проблему залучення капіталу. Підприємства, що відчували потребу працювати з новою технікою, одержували її завдяки нестандартному рішенню банків, що змогли перемістити операції по лізингу з кредитної зони в інвестиційну.
Крім розвитку лізингового бізнесу в Україні, варто звернути увагу на необхідність розширення іпотечного кредитування. Воно може забезпечити базу для стимулювання житлового будівництва і для самофінансування діяльності підприємств.[107]
Світова практика показує, що розгорнута система іпотечного кредитування, що підтримується державою, може достатньо ефективно впливати на активізацію промислового, сільськогосподарського і житлового інвестування.
При проведенні регіонального інвестиційної політики необхідно докорінно змінити роль місцевих банків у фінансуванні інвестиційних проектів, тобто варто надати їм можливість самостійно досліджувати інвестиційну ситуацію в регіоні і самим же стати ініціаторами інвестицій. До того ж, як правило, інвестиційні проекти, подані місцевими бізнесменами, - недорогі і високоефективні. Тому у виграші були б всі: і комерційні банки, і малий та середній бізнес, і місцева влада.
Важливе значення має розвиток довірчих (трастових) операцій. Ці операції в Україні можуть здійснюватися по ліцензії НБУ комерційними й інвестиційними банками, інвестиційними компаніями й іншими фінансовими посередниками (в Україні тільки юридичними особами).
У країнах із розвинутими ринковими відносинами дуже велика кількість довірчих операцій, що здійснюють фінансові посередники.
По-перше, фінансовим посередникам необхідно згідно з чинним законодавством обумовити взаємовідносини між власником майна, грошей і інших активів, що бажають одержати від цього капіталу прибуток, і суб'єктом господарювання, що буде використовувати цей капітал із метою його збільшення. Фінансовий посередник виконує визначені процедури, що призначені закріпити його відповідальність перед довірителем капіталу в управлінні. Головною умовою є відкриття траст рахунку у фінпосередника і гарантія його використання. Ця умова дає можливість використання довірителем більшої кількості послуг, що надає фінансовий посередник.
Світова практика пропонує дуже широкий спектр послуг, але в сучасних умовах більшість цих операцій і послуг комерційними банками України не проводяться через відсутність спеціалістів із необхідними знаннями і досвідом роботи в цій сфері, через нерозвиненість українського фондового ринку і позабіржової фондової торгової системи.
Одночасно сьогодні багато написано про механізм реорганізації довірчих товариств у інституції загального інвестування, трансформацію інституціональних учасників українського фондового ринку в такі структури, як страхові компанії, інвестиційні банки. І це дійсно об'єктивний і необхідний процес. Але тут знову таки необхідна наявність відповідної законодавчої бази.
Такий досить ефективний спосіб активізації інвестиційної діяльності як інвестиційний податковий кредит (податкові канікули на час фінансування інвестиційних проектів) у сучасних умовах не може бути впроваджений через його високу вартість, а також через труднощі формування доходної частини бюджету.
У умовах сучасної економіки необхідним є розвиток конкуренції. Основними методами стимулювання конкуренції є:
проведення політики обмеження створення монополій;
створення рівних стартових умов для суб'єктів господарювання;
підтримка вільної торгівлі;
ліквідація обмежень розвитку підприємницької діяльності;
спрощення процедур відкриття підприємств;
спрощення системи оподатковування.
Економічні результати діяльності країни в значній мірі залежать від економічної політика і якості інституціонально-правової системи. Недостатня інституціонально-правова система сприяє посиленню зловживань державних організацій і чиновників. Потрібно підвищувати ефективність системи за рахунок правил і нормативів, які б стимулювали чиновників діяти в інтересах суспільства й обмежували корупцію. Що стосується загальних правових рамок, ситуація характеризується непевністю і суперечливим законодавством, що часто змінюється, а іноді навіть зі зворотною дією.
Сучасна макроекономічна теорія підтверджує, що вихід економіки з кризової ситуації можливий тільки за умови зростання виробництва, тобто пропозиції. А для цього необхідно активізувати попит. Але щоб, з одного боку, збільшилася пропозиція, а з іншого боку - попит додатково стимулював виробництво, необхідно знизити податковий тиск на виробника. У свою чергу, розвиток виробництва неможливо без росту інвестиційної активності, збільшення загального обсягу інвестицій в усіх секторах економіки. Проте, домогтися цього в наш час, в умовах вкрай низького рівня заощаджень населення, досить важко. Заощадження населення впливають на темпи економічного росту в країні, якщо вони сягають не менше 12-14% валового внутрішнього продукту .
Дослідження Світового банку свідчать, що одна третина громадян України залишилась за межею бідності, причому загальний рівень їх споживання приблизно на 10% нижче межі фізичного виживання. В той же час особливістю економіки є і те, що приріст заощаджень населення в усіх формах залишається високим при відносно низьких офіційних прибутках . Причина цього в значному тіньовому секторі в країні, що, по визначеннях деяких дослідників, охоплює 60% економіки. Біля 40% населення одержують офіційно незареєстрованні прибутки. Залучення цих засобів, хоча б частково, дуже важливо, тому що, по різних розрахунках, вони складають досить велику суму - 10-15 млрд. дол .
Це досить складне питання, тому що велика частина інвестиційного потенціалу націлена на вкладення в житло (через валютні заощадження). Крім того, значна частина заощаджень вкладається в короткострокові активи, що забезпечують високу прибутковість, або вивозяться за кордон. Крім привабливості для населення того або іншого фінансового інструменту вкладення засобів, велику роль грають психологічні чинники, насамперед ступінь довіри населення тим структурам, що мобілізують заощадження.
Кошти населення - не повною мірою реалізоване в Україні джерело інвестиційних ресурсів. За прогнозом, зробленим Німецькою консультативною групою при Міністерстві економіки України і Міжнародним Валютним Фондом, заощадження населення України в найближчі 4 - 5 років підвищаться в середньому до 20,5% у ВВП, тому зможуть реально впливати на темпи економічного росту. У зв'язку з цим необхідно вже зараз вирішувати питання створення економічного механізму високопродуктивного функціонування інститутів інвестиційної інфраструктури (інвестиційних банків, страхових компаній, інвестиційних фондів).
Значним потенційним джерелом реального інвестування є кошти, що вивозяться за межі країни. Безумовно, навіть при сприятливому інвестиційному кліматі в державі далеко не всі кошти були б використані на інвестування всередині країни. Потенційні можливості цього джерела дуже великі, з огляду на те, що, по оцінках спеціалістів, оборот капіталу, вивезеного за межі України за останні два роки, складає близько 5 млрд. дол., а загальна його сума за роки реформ досягла . [94,21]
Застосувавши світову практику спеціального регулювання грошових потоків в Україні необхідно відпрацювати регулятори, які роблять невигідним відтягнення коштів з їх основної сфери до спекулятивної. Вигідним має стати капітал, що фінансує довгострокові реальні проекти. Належна мотивація, використання механізмів переливу коштів у реальний сектор економіки і стимулів заміщення “коротких” грошей “довгими” - передумови вкрай необхідні, але за браком вільних коштів - недостатні. Справа навіть не в діях українського Уряду, “стратегічна воля” якого паралізована дуже важливою, але в кінцевому підсумку тактичною проблемою - будь-якими заходами зберегти атрибути “макроекономічної стабілізації”. Справа в тому, що реанімування й пожвавлення економіки дійсно не можливі без наповнення сфери виробництва реальним капіталом.
Існує багато способів вирішення цієї проблеми: послаблення податкового тягаря з розширенням податкової бази і легалізацією “тіньовою" економіки, пошук шляхів залучення заощаджень населення, мобілізація коштів через цінні папери, селективне стимулювання великих прямих іноземних інвестицій, використання іноземних кредитів тощо. Важливо усвідомлювати, що масштабність, швидкість та ефективність використання цих способів можуть суттєво різнитися, що залежить не тільки від їх значних природних відмінностей, а й від того, наскільки аналогічні способи були успішними чи неуспішними у поточній практиці реформування І наскільки вони адекватні сучасній фінансово-економічній ситуації. Так, зміщення податкового механізму в бік стимулювання виробника і, відповідно, послаблення фіскальної та перерозподільної функцій податків загальну ситуацію одразу не поліпшить. Послаблення фіскального начала може не супроводжуватися легальним нагромадженням капіталу в ринковому секторі. Внаслідок цього держава не зможе компенсувати втрати від зниження рівня оподаткування збільшенням загальної суми надходжень від податків. Може утворитися вакуум внаслідок інерції практики ухилення від податків через приховування прибутку. Самі собою кошти не "випливуть” з схованок. Тут потрібні зміни у законодавстві, які б посилювали довіру й надавали відчуття надійності й безпеки легальній підприємницькій діяльності.[91,45]
У цьому зв'язку необхідно ввести практику експертизи — і щодо ймовірних негативних наслідків, і щодо засобів подолання перешкод на шляху кожного заходу, пов'язаного з мобілізацією й переливом фінансів, насамперед, у вигляді заощаджень. Одночасно важливо долати недовіру населення до ринкових інститутів спільного інвестування, які були дискредитовані внаслідок державного дерегулювання при їх створенні та функціонуванні.
Використання державних цінних паперів як методу швидкого отримання коштів потребує детального планування фінансування відповідних проектів. Наповнення реального сектора грошима, одержаними від реалізації державних цінних паперів, стає і реальним, і дійовим заходом лише за умови, що ці кошти будуть направлені на фінансування інвестиційних проектів з високою і швидкою віддачею. Мається на увазі, що держава, фінансуючи високоліквідний проект, залучає до нього і підприємницькі структури, але утримує контрольний пакет акцій. Повертаючи гроші з прибутком, вона має можливість розширювати таку практику. Принцип спільної участі у високоприбуткових проектах держави і підприємницьких кіл може набути значного поширення й реалізовуватись у різноманітних формах. Адже саме такий симбіоз, заснований на взаємодії керма (держава) і мотора (підприємництво), не раз викликав до життя ефект економічного дива” (класичний приклад — Південна Корея). Практично невикористаним залишається потенціал залучення внутрішніх та іноземних інвестицій через муніципальні та, особливо, корпоративні цінні папери.
Селективне стимулювання великих проектів залишається практично єдиним способом залучення прямих іноземних інвестицій до української економіки, оскільки формування загального сприятливого інвестиційного клімату - процес досить тривалий.
Перераховані вище чинники і проблеми інвестиційного клімату повинні відповідати концепції соціально-орієнтованої ринкової економіки. Їхнє виконання і підтримка з боку держави дозволить Україні стати демократичною країною з розвинутою економікою, промисловістю, сільським господарством і науково-технічним комплексом.
Для України існують три основні напрямки подальшого економічного розвитку:[36,21]
Традиційний, що передбачає модернізацію суспільства, здійснюється «поверх». Умовами реалізації такого сценарію є зусилля центральної державної влади, побудовані на авторитарності.
Прихід до влади олігархії.
Веде до збільшення соціальної диференціації, послабленню державної влади, росту соціальної напруги з можливістю використання армії для досягнення миру.
Демократичний шлях. Модернізація суспільства здійснюється «знизу». Прихід до влади нових людей, що опираються на підтримку малого і середнього бізнесу, вільного від корумпованої державної номенклатури. Останній напрямок є найбільше прогресивним для України, але найменш можливий. На сьогодні найбільше реалістичним є розвиток по першому шляху. З цією умовою варто створити чинний механізм управління, який був би в змозі не допустити авторитарності влади.
Для реконструкції і модернізації української промисловості і розвитку вітчизняної економіки необхідні значні кошти. Обмеженість внутрішніх можливостей робить принципово важливе залучення в Україну іноземних інвестицій. За роки незалежності всі українські уряди "зазивали" у країну іноземних інвесторів, при цьому так і не зумівши створити прийнятні умови діяльності інвесторів з-за кордону. Позитивні результати, що демонструє українська економіка зараз, можуть залучити ряд інвесторів, однак лише на досить короткий проміжок часу.
3.3 Шляхи удосконалення механізму залучення іноземних інвестицій в Україну
Україна має великий споживчий ринок. За рівнем промислового виробництва Україна посідає одне з провідних місць у світі, зокрема за видобутком руди і виробництвом сталі. Перспективними є чорна та кольорова металургія, які становлять майже чверть усього промислового виробництва, машинобудування, хімічна та нафтохімічна галузі, легка промисловість.
Науково-технічний комплекс України за своїм обсягом і потенціалом залишається одним з найбільших в Європі і другим після Росії серед країн СНД. Країна має статус атомної і космічної держави (має власне Національне космічне на внутрішній і зовнішній ринки.
Тому для перетворення зазначених сприятливих факторів у переваги України в справі створення її високої інвестиційної привабливості з боку держави, насамперед, необхідно здійснення відповідних заходів.
З цієї метою в Україні розроблена програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002 – 2010 роки.
Ця Програма
ґрунтується
на положеннях
Послань Президента
України до
Верховної Ради
України "Україна:
поступ у XXI століття.
Стратегія
економічного
та соціального
розвитку на
2000-2004 роки" і "Про
внутрішнє і
зовнішнє становище
України у 2000 році",
Указів Президента
України від
22 лютого 2001 р. N 108
"Про додаткові
заходи щодо
збільшення
надходжень
інвестицій
в економіку
України" і від
12 липня 2001 р. N 512 "Про
заходи щодо
поліпшення
інвестиційного
клімату в Україні",
Концепції
регулювання
інвестиційної
діяльності
в умовах ринкової
трансформації
економіки,
затвердженої
постановою
Кабінету Міністрів
України від
1 червня 1995 р.
№384.
Насамперед для активізації інвестиційної діяльності передбачається:
знизити рівень державного регулювання підприємницької діяльності та забезпечити стабільність відповідного законодавства;
усунути неоднозначність трактування нормативно-правових актів та завершити судову реформу;
удосконалити нормативну базу з питань реалізації прав власності;
завершити адміністративну реформу, забезпечити публічність та прозорість у прийнятті рішень органами влади і в результаті подолати бюрократизм та прояви корупції;
запровадити ефективні методи корпоративного управління;
сприяти розвиненості ринків капіталу, в першу чергу банківського сектору, фондового та страхового ринків;
знизити податкове навантаження та забезпечити стабільність політичного середовища;
активізувати діяльність із створення позитивного іміджу держави.
Серед основних завдань, зазначених Програмою слід вказати такі, як:
створення привабливого інвестиційного середовища для приватного непозичкового капіталу;
лібералізація ділової активності;
завершення формування стабільної нормативно-правової бази, яка б ґрунтувалася на принципах рівності всіх інвесторів;
забезпечення прозорості процедур прийняття рішень центральними та місцевими органами виконавчої влади;
удосконалення механізмів управління корпоративними правами, в тому числі тими, що належать державі, посилення захисту прав дрібних акціонерів;
підвищення ефективності процедур банкрутства;
забезпечення подальшого реформування податкової системи, в тому числі шляхом зниження податкового навантаження, оптимізації та підвищення прозорості процедури адміністрування податків, безумовного додержання прав платників податків;
підвищення інвестиційної привабливості об'єктів приватизації;
зміцнення банківської системи України, сприяння концентрації банківського капіталу, практичне запровадження іпотечних механізмів;
пожвавлення інвестиційної діяльності у спеціальних економічних зонах та створення додаткових стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі української економіки, залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність.;
розширення і модернізація транспортної інфраструктури, (зокрема газотранспортної системи), створення умов для зростання обсягів транзитних перевезень, створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів на основі залучення інвестицій у розвиток транспортної інфраструктури, дорожнього господарства, з використанням механізмів концесії та лізингу та інші.
Слід зазначити, що реалізацію Програми розвитку інвестиційної діяльності передбачається здійснити на протязі 2-х етапів:
На першому етапі (2002-2004 роки) основна увага приділятиметься лібералізації підприємницької діяльності, створенню оптимального правового середовища, гармонізації національного законодавства з європейським та світовим законодавством, забезпеченню політичної стабільності і консолідованих дій усіх гілок влади, розширенню внутрішнього купівельно-споживчого попиту, активізації інвестиційно-інноваційного впливу на вітчизняне виробництво, послабленню податкового тиску, переорієнтації з суто фіскальних цілей на стимулювання економічного зростання, збільшенню припливу іноземного приватного капіталу, інформуванню ділових кіл України та іноземних держав про конкретні можливості залучення інвестицій та найбільш привабливі можливості їх вкладення.
На другому етапі (2005-2010 роки) передбачається продовжити виконання завдань з оптимізації структури економіки та промислового виробництва, ефективного використання енергетичних та матеріальних ресурсів, оздоровлення економічного середовища, розвитку експорту наукоємної, високотехнологічної, з високим ступенем переробки продукції, забезпечення зміцнення фондового ринку, розвитку інститутів спільного інвестування, страхових, пенсійних фондів, ринку корпоративних цінних паперів, його інтегрування у міжнародні ринки капіталів, реалізації конкурентних переваг галузей національної економіки, презентації інвестиційних проектів, вітчизняних товарів та послуг на міжнародних виставках і ярмарках.
Виконання завдань, передбачених Програмою буде сприяти:
- поліпшенню інвестиційного клімату в Україні;
створенню інститутів спільного інвестування;
формуванню прозору систему реалізації прав усіх інвесторів шляхом удосконалення системи корпоративного управління;
надходження прямих іноземних інвестицій за період до 2010 року очікується у розмірі майже 10 млрд. доларів США;
реалізації механізму концесії сприятиме залученню інвесторів до модернізації об'єктів інфраструктури, а завдяки використанню інвестицій у науково-технічній та інноваційній сферах - створенню нових робочих місць;
активізація інвестиційної діяльності дозволить досягти у 2005 році прогнозного обсягу інвестицій в основний капітал (капітальні вкладення) за рахунок усіх джерел фінансування у сумі 55,8 млрд. гривень (15 відсотків валового внутрішнього продукту) порівняно з 23,6 млрд. гривень, фактично вкладених в економіку в 2000 році (13,7 відсотка). До 2010 року обсяг інвестицій зросте до 122,1 млрд. гривень (18,8 відсотка валового внутрішнього продукту);[18,31]
розвиток небанківських фінансових установ, системи страхування вкладів, запровадження механізмів іпотечного кредитування спрямовано на збільшення обсягів залучення коштів населення в інвестиції в основний капітал у 7 разів порівняно з 2001 роком;
у реалізації стратегії довготермінового економічного розвитку держави прогнозується збільшення видатків державного і місцевих бюджетів на інвестиції у виробничу та соціальну сферу, обсяг яких визначатиметься бюджетами відповідного рівня.
Збільшена конкуренція серед країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою примушує уряди використовувати широкий спектр спеціальних мерів заохочення ПІІ (податкові, митні, фінансові і інші пільги). Якщо в розвинених країнах такі заходи, як правило, не потрібні, то в країнах з перехідною економікою і в країнах, що розвиваються, стимули виконують два ключові завдання:
- посилення існуючих мерів стимулювання з метою залучення ефективніших інвестицій і повнішої реалізації переваг ПІІ в умовах становлення інститутів ринкового господарства;
- поліпшення з їх допомогою інвестиційного клімату.
Одним з цікавих результатів вивчення досвіду КНР, описаних Дж. Саксом є висновок про те, що політика стимулювання прямих іноземних інвестицій, переважно шляхом надання тарифних або податкових пільг в середньостроковій і довгостроковій перспективах, не приводить до якого-небудь значущого збільшення зарубіжних інвестицій. Така політика ефективна тільки у разі прямої конкуренції за зарубіжні інвестиції двох регіонів, близьких по рівню інвестиційної привабливості, але ніяк не може бути основоположною ланкою в залученні іноземних інвесторів.
Для ефективного залучення якісних інвестицій необхідна постійна координація діяльності іноземних інвесторів. Але цього недостатньо для досягнення необхідного рівня інвестицій в економіці, для залучення стратегічно важливих інвесторів. Для цих цілей в приймаючих країнах створюються спеціальні організації, агентства. Їх діяльність полягає в тому, що в різних країнах, які мають стратегічне значення для приймаючої країни, розміщуються спеціальні органи (агентства, бюро). Загальний напрям діяльності задається головним органом, що знаходиться в приймаючій країні. Таким чином, створюється мережа спеціалізованих установ, основне завдання яких - пошук і залучення стратегічно важливих інвесторів.
Основною гідністю такого методу активної стратегії залучення ПІІ є безпосередній контакт з можливим інвестором. Існує ряд досліджень про ефективність такої діяльності.
В даний час в Україні немає єдиного органу, регулюючого діяльність іноземних інвесторів і однією з головних пунктів котрого буде приваблення іноземних інвесторів та збільшення рівнів прямих іноземних інвестицій.
На думку ряду фахівців для подальшого поліпшення державного регулювання ПІІ важливе значення мають наступні заходи:
Перш за все, необхідно укріпити правові гарантії для зовнішніх інвесторів, зокрема шляхом введення порядку розгляду інвестиційних суперечок з їх участю в міжнародному арбітражі. Така норма передбачена в двосторонніх договорах України з багатьма державами, але відсутній в її внутрішньому законодавстві. Без цього Україні важко конкуруватиме за залучення іноземних вкладень навіть зі своїми найближчими сусідами по пострадянському простору. Не можна не враховувати, що сучасний світовий ринок капіталу – це ринок інвесторів, арена гострого суперництва країн – реципієнтів інвестицій. Для досягнення успіху необхідно забезпечити іноземним інвесторам ліберальний, стабільний, передбачений правовий режим, відповідний стандартам СОТ. У зв'язку з майбутнім вступом України у СОТ особливої уваги вимагає лібералізація правового режиму для іноземних вкладень, що пов'язаних із зовнішньою торгівлею і безпосередньо входять в компетенцію цієї організації.
В рамках СОТ з даного питання є спеціальна угода про ТРІМС (Trade Related Investment Measures), де мова йде про вимоги до розміру національної складової при виробництві продукції підприємствами з іноземними інвестиціями, про обмеження на використання в розрахунках іноземної валюти, про особливі вимоги до частки експорту в продукції цих підприємств. У українському законодавстві, принаймні, на федеральному рівні, такі вимоги не міститься. Проте держави з федеральним устроєм, вступаючи до СОТ, повинні в обов'язковому порядку привести у відповідність з її стандартами і своє регіональне законодавство.
Для залучення масштабних іноземних інвестицій в українську економіку у формі підприємницького капіталу потрібно ще багато що зробити. Мова йде, перш за все, про дебюрократизації адміністративних дозвільних і погоджувальних процедур, зведенні їх до необхідного мінімуму. Зокрема, назріло скорочення сфери ліцензування інвестиційної діяльності і спрощення його процедур, а також реєстрації підприємств з іноземними інвестиціями.[30,31]
Позитивну роль могло б зіграти введення в роботі з іноземними інвесторами принципу “єдиного вікна”, що дозволяє їм мати справу з одним уповноваженим органом або навіть його представником, що бере на себе супровід проекту з їх участю (включаючи забезпечення контролю за проходженням в компетентних інстанціях необхідних погоджувальних і дозвільних процедур, отриманням потрібних резолюцій). Роль такого “вікна” могло б узяти на себе Агентство по іноземних інвестиціях, створення якого при Міністерстві економіки України пропонує автор, а також його відділення на місцях.
Та все ж головним, на наш погляд, є послідовне і неухильне наближення перехідної української системи управління підприємствами і інвестиціями з властивими нею вадами до нормальної моделі змішаної економіки, що успішно функціонує в найбільш розвинених країнах. Для досягнення цього необхідні, зокрема введення ефективної процедури банкрутства, забезпечення фінансової прозорості звітності на всіх рівнях управління, надійний захист інтересів і прав міноритарних акціонерів, а також рішуча боротьба з економічною і кримінальною злочинністю, корупцією, відмиванням брудних грошей і нелегальним вивозом їх за рубіж.
Початковою точкою державного регулювання іноземних інвестицій є визначення цілей регулювання. Загальними цілями державного регулювання залучення іноземних інвестицій є:
- здійснення мерів по формуванню сприятливого інвестиційного клімату;
- активізація притоки іноземних інвестицій;
- дія на вибір бажаних для держави напрямів залучення іноземних інвестицій.
В даний час в основному створена система нормативно-правових актів, регулюючих інвестиційну сферу в умовах переходу на ринкові механізми господарювання.
Надання іноземним вкладникам капіталу національного режиму, тобто рівних прав з вітчизняними інвесторами, тоді як в багатьох зарубіжних державах вони мають право вибору між національним режимом і режимом найбільшого сприяння, тобто рівних прав з інвесторами з будь-якої третьої країни. Очевидно, що право вибору режиму вигідне іноземному інвесторові і він, швидше за все, вкладе капітал туди, де таке право йому надане.
Міжнародним стандартом в області правового регулювання іноземних інвестицій країнами-реципієнтами виступає наявність в їх законодавстві стабілізаційної обмовки (Gross Father Clause). Вона припускає збереження для іноземного інвестора на термін окупності його капіталовкладень або інший період тих умов господарської діяльності (включаючи ставки податків і інших платежів), які існували на момент початку інвестування.
Особливістю угод про захист іноземних інвестицій є те, що вони забезпечують регулювання не тільки відносин між державами учасниками угоди, але так само і відносин з іноземним приватним інвестором однієї з держав - сторони в угоді в рамках національної системи має рацію. Наявність такого неоднорідного суб'єктного складу може послужити підставою для того, щоб при вирішенні суперечки між державою і приватним інвестором застосовувалися загальні принципи і норми міжнародного права.
Таким чином, можна вважати, що останнім часом виконана значна робота по розвитку нормативно-правової бази регулювання інвестиційної сфери, як на загальнодержавному, так і регіональному рівні, що сприяло поліпшенню інвестиційного клімату української економіки.
Необхідно прийняти, на нашу думку, нову програму по залученню іноземних інвестицій, в якій визначити подальші кроки по розвитку законодавства, регулюючого інвестиційну діяльність.
Слід також здійснити інвентаризацію вилучень, що містяться в нормативно-правових актах, регулюючих інвестиційну діяльність, які часто знижують їх позитивний зміст. [20,39]
Практика застосування інвестиційного законодавства показала, що в нім існують недоліки, що вимагають усунення. У зв'язку з розвитком ринкових відносин і законодавства про інвестиційну діяльність деякі поняття застаріли, інші вимагають уточнення з урахуванням правових норм і норм мови.
Підхід до стимулювання іноземних інвестицій повинен бути диференційованим. В першу чергу повинні стимулюватися інвестиційні проекти в галузях з низькою швидкістю обороту капіталу, які носять стратегічний характер, але є менш привабливими для іноземного, а також для національного капіталу. Враховуючи важливість цих галузей для української економіки, їх стимулюванню повинна приділятися першорядна увага.
Однією з найбільш вагомих причин, які перешкоджають активному внутрішньому та зовнішньому інвестуванню в місто Харків і регіон, є фактична відсутність контакту влади та бізнесу в інвестиційній сфері, брак активних дій місцевої влади із формування інвестиційної привабливості Харкова, його інвестиційного іміджу. Адже саме це — первинні економічні завдання органів самоврядування. Інвестиції, як відомо, вимагають сприятливого клімату. Вкладати гроші в країну або регіон має бути вигідно, а інвестори повинні це не просто знати, але й бути в цьому впевненими. Орган самоврядування виступає, по суті, гарантом інвестицій. Така допомога влади бізнесу створює ефект синергії, збільшуючи кількість інвестицій і забезпечуючи якість їхнього використання. Самостійно бізнес не зміг би досягнути такого результату.
Всі перераховані вище умови поліпшення інвестиційного клімату в Україні відповідають концепції соціально-орієнтованої ринкової економіки. Виконання і підтримка цих умов із