Теорія прикладної статистики
Показники в присудку розташовують у логічній послідовності. Присудок таблиці має бути не набором випадкових цифр, а певною системою думок, висловлених мовою цифр.
Правила складання статистичних таблиць:
? Для того щоб таблиці були наочними і виразними, їх не треба робити громіздкими та перевантажувати деталями. Інколи доцільніше замість однієї великої таблиці побудувати кілька пов’язаних, логічно послідовно таблиць.
? Загальний заголовок таблиці має розкривати зміст таблиці у стислій, виразній формі, містити відомості про те, якої території і періоду стосуються наведені в ній дані, одиниці виміру, якщо вони єдині для всієї сукупності. Заголовок (назви) рядків і граф також треба формулювати стисло і виразно. Слова в таблиці пишуться повністю, без скорочень. У разі відсутності загальної одиниці виміру в кожній графі проставляють відповідну.
? У таблиці мають бути всі необхідні підсумки: групові і загальні.
? Якщо таблиця складається з багатьох граф, то їх слід нумерувати.
? До таблиці потрібно давати пояснення у вигляді посилання, примітки в тих випадках, якщо наведені в ній дані вирізняються певними особливостями, наприклад, є попередніми, стосуються лише частини певної території, не охоплюють усіх одиниць сукупності тощо.
? Відсутність значень ознаки у певних одиниць позначають знаком тире, а відсутність відомостей - трьома крапками.
Аналіз статистичних таблиць доречніше починати із загальних підсумків, які дають змогу скласти загальну характеристику сукупності, після чого можна переходити до вивчення даних окремих рядків та граф.
Статистичні графіки і правила їх побудови
Унаслідок опрацювання даних різних видів спостережень дістають багато цифрового матеріалу, який розміщують у таблицях. Застосування табличного методу суттєво полегшує орієнтування в зібраному та згрупованому матеріалі. Проте здебільшого статистичні дослідження не обмежуються лише таблицями.
Таблична форма викладу кількісного матеріалу не завжди дає змогу достатньо наочно і чітко відобразити загальну картину стану чи розвитку якого-небудь явища, розкрити закономірності зв’язку статистичних показників або їхнього розподілу. А тому для розв’язання цих та інших завдань поряд із статистичними таблицями широко застосовують графічний спосіб зображення статистичних величин.
Статистичний графік – це спосіб наочного зображення й узагальнення статистичних даних про соціально-економічні явища і процеси за допомогою геометричних образів, малюнків або схематичних географічних карт.
Графіки застосовують здебільшого для характеристики (порівняння) розвитку показників у часі й просторі, вивчення структури та структурних зрушень, контролю за виконанням планових завдань, характеристики розміщення і поширення явищ у просторі, а також для аналізу зв’язків і залежностей між різними показниками або між значеннями варіаційної ознаки і частотами чи частками. Для побудови статистичного графіка потрібно знати, з якою метою складається графік, вивчити вихідний матеріал та оволодіти методикою графічних зображень.
Основні елементи графіка: поле графіка, графічні образи, масштабні орієнтири та експлікація графіка. Кожний елемент має своє призначення і виконує відповідну роль у побудові й інтерпретації графіка.
Поле графіка – це простір, на якому розташовуються геометричні та інші знаки, тобто графічне зображення. Цей простір має певний розмір і обмежується або аркушем чистого паперу, або географічною чи контурною картою.
Розмір поля залежить від призначення графіка. В статистичних дослідженнях найчастіше застосовують графіки у вигляді прямокутників з нерівними сторонами по вертикалі і горизонталі, а також і графіки у вигляді квадратів. Співвідношення нерівних сторін полів графіка звичайно беруть від 1 : 1,33 до 1 : 1,50, якщо вертикальну сторону прийняти за 1.
Просторові орієнтири задають у вигляді прямокутної системи координат, тобто координатної сітки. В картограмах засобами просторової орієнтації є географічні карти.
Графічний образ – це сукупність різноманітних геометричних та графічних знаків, за допомогою яких відображують статистичні величини. У статистичних графіках використовують такі геометричні знаки, як крапки, відрізки прямих ліній, квадрати, прямокутники, кола, півкола, сектори, а також негеометричні знаки - символи у вигляді силуетів або малюнків. Це і є основою графіка, його мовою.
Масштабові орієнтири статистичних графіків – це масштаб, масштабні шкали і масштабні знаки, які використовуються для визначення розмірів геометричних та інших графічних знаків.
Масштаб – це умовна міра переведення числового значення статистичного явища в графічне і навпаки. Тобто це довжина відрізка шкали, прийнята за числову одиницю. Наприклад, 1 см на графіку відповідає 1000 одиницям виробленої продукції, або 1 см2 дорівнює 100 км2 на досліджуваній території.
При побудові графіка масштаб має бути таким, аби ясно і чітко проявлялися відмінності зображення статистичних величин і можна було їх легко порівнювати між собою. Найпоширенішою для статистичних графіків є система прямокутних координат. Найкраще співвідношення масштабу по осі абсцис і ординат становить 1,41 : 1, відоме під назвою „золотого перетину”. На осі ординат графіка мас бути нульова точка. У випадках, коли мінімальне значення ознаки набагато вище нуля, доцільно робити розрив вертикальної шкали.
Масштабна шкала – це лінія, поділена на відрізки точками відповідно до прийнятого масштабу. Носієм шкали звичайно є пряма або крива лінії. Залежно від цього масштабні шкали поділяють на прямолінійні і кругові.
Довжину відрізків між сусіднім поділками шкали називають графічним інтервалом, а різницю між числовим значеннями цих поділок – числовим інтервалом. Обидва інтервали можуть бути рівними і нерівними.
Шкалу, в якій рівним графічним інтервалом відповідають рівні числові інтервали, називають рівномірною, або арифметичною.
Якщо рівним графічним інтервалам відповідають нерівні числові інтервали, шкалу називають нерівномірною, або функціональною. Для побудови статистичних графіків з функціональною шкалою найчастіше застосовують логарифмічну функцію у=lg x.
Масштабні знаки – це еталони , які зображують на графіку статистичні величини у вигляді квадратів, кругів, силуетів тощо. Ними користуються для визначення розмірів і співвідношень статистичних величин, зображених на графіку. Тобто для порівняння графічних знаків зі знаком - еталоном.
Експлікація графіка – це пояснення, що розкривають його зміст і основні елементи: заголовок (назва) графіка, одиниці виміру, умовні позначення.
Назва графіка має зрозуміло, чітко і стисло розкривати основний його зміст і відповідати на три запитання: - „що?”, „коли?”, „де?”.
На кожній масштабній шкалі графіка вказують відповідні статистичні величини та одиниці їх вимірювання.
Пояснювальні написи до окремих елементів графічного образи можуть лежати в полі графіка або виносить як умовні позначення за його межі.
Класифікація статистичних графіків дає можливість визначити їхні загальні риси, аналітичні можливості та метод побудови. Графіки класифікуються за функціонально - цільовим призначенням, видами, формами і типами основних елементів:
За загальним призначенням:
аналітичні, ілюстративні та інформаційні;
За функціонально-цільовим призначенням: графіки групувань і рядів розподілу, динаміки, взаємозв’язку і порівняння;
За формою графічних образів; крапкові, лінійні, площинні, просторові і фігурні;
За типом системи координат: графіки у прямокутній і полярній системі координат;
За масштабними шкалами: графіки з рівномірними, функціональними і мішаними шкалами.
Класифікація графіків за виглядом Ії поля дає змогу виділити дві великі групи графіків: діаграми і статистичні карти.
З огляду на розв’язувані завдання розрізняють статистичні графіки:
1) порівняння статистичних величин;
2) структур і структурних зрушень;
3) зображення динаміки статистичних показників;
4) контролю виконання плану;
5) розташування і поширення в просторі;
6) варіаційних рядів ( їх буде розглянуто далі, в гл. 7)
7) взаємозв’язку і взаємозалежності (гл. 9) .
Графіки, які застосовують для зображення статистичних даних, надзвичайно різноманітні. Розглянемо ті, що найчастіше трапляються в статистичній практиці.
Графіки порівняння статистичних величин
Здебільшого для графічного порівняння величин статистичного показника, які характеризують його зміну в просторі, застосовують діаграми.
Діаграми – це вид графіків, в яких цифровим (кількісним) даним відповідають різні геометричні фігури і лінії. Діаграми бувають стовпчикові, стрічкові, секторні, лінійні та деякі інші.
Стовпчикові діаграми найбільш простий, наочний і поширений вид графіків в одному вимірі. В них статистичні дані зображують у вигляді стовпчиків – прямокутників однакової ширини, розташованих вертикально на осі абсцис і будь-якої висоти. Кожний окремий стовпчик характеризує окремий об’єкт. Загальне число стовпчиків дорівнює кількості порівнювальних об’єктів. Відстань між стовпчиками однакова, але інколи стовпчики розташовують упритул один до одного.
Якщо стовпчики - прямокутники, які зображують числа, розташовувати не по вертикалі, а по горизонталі, тоді це – стрічкова діаграма.
Стовпчикові і стрічкові діаграми взаємозамінні, оскільки в обох випадках використовують один вимір - висоту стовпчика або довжину стрічки.
Зображення діаграм у вигляді стрічок зручніше, ніж у вигляді стовпчиків, оскільки біля кожного прямокутника можна вказати відповідну назву, записавши її горизонтально (рис. 4.2).
Стрічки на даній діаграмі розташовані щільно одна до одної.
Для порівняння кількох абсолютних значень використовують також квадратні діаграми. Для того щоб визначити сторони квадрата, потрібно добути корінь квадратний із абсолютного значення, що характеризує явище, в даному випадку - з обсягу виробництва телевізорів кольорового зображення.
Кругові діаграми зображують порівняльні розміри досліджуваних явищ площами кругів, радіуси яких пропорційні кореню квадратному значень порівнювальних показників. Отже, щоб знайти радіус, потрібно добути корінь квадратний із абсолютних значень.
Прямокутні діаграми застосовують у тих випадках, коли потрібно порівняти три взаємопов’язані показники, один з яких дорівнює добутку двох інших та показати роль кожного з них у формуванні першої величини. Цей вид діаграм уперше запропонував російський статистик В.Є. Варвар (1851-1940) і тому його називають ще знаком Варвара.
У разі прямокутних діаграм установлюють два масштаби: один - для множника, який приймають за основу, а другий - для множника, який беруть за висоту. В наведеному прикладі (табл.. 4.1) основою прямокутника є кількість телевізорів, висотою - середня ціна одного телевізора, площею прямокутника - вартість всіх виготовлених телевізорів. Добираємо масштаб для основи прямокутника (10 тис. шт. = 1 см) і висоти (200 грн = 1 см) (рис. 4.5).
Збільшити наочність зображення статистичних явищ можна, замінивши абстрактні геометричні фігури малюнками. Такий вид діаграм називають фігурними діаграмами.
Фігурні діаграми будують двома способами:
? Малюють фігури, розмір яких пропорційний розміру зображуваного явища;
? Встановлюють певний масштаб для фігур.
Фігури діаграми привертають увагу, достатньо зрозумілі й дохідливі, а тому їх часто використовують як агітаційний інструмент.
Графічне зображення динаміки статистичних показників
Зміну статистичних явищ у часі ілюструють динамічні графіки. Динаміку явищ також часто описують стовпчикові, стрічкові, квадратні та фігурні діаграми, в яких кожний стовпчик, стрічка, квадрат і тощо зображують обсяг статистичного явища на певну дату або за відповідний період часу.
Крім значення, часто застосовують і лінійні графіки.
Лінійні графіки характеризують зміни явищ у часі, виявляють залежності між двома показниками тощо. Їх будують за допомогою прямокутної системи координат, на осі абсцис якої розташовують шкалу характеристик часу, а на осі ординат - рівні динаміки явища.
У лінійній діаграмі (графіку) динаміки шкала на осі ординат має починатися з нуля, інакше діаграма неправильно відображатиме характер розвитку явища.
Оскільки в разі великих значень рівні динамічного ряду діаграма з початковим нульовим рівнем ординат є невиразною і некомпактною, то вісь ординат доречно розірвати (рис. 4.12). Для базисних характеристик швидкості зміни досліджуваного явища початковий рівень ординати можна починати, наприклад, зі ста.
Лінійні діаграми дають можливість наочно визначити період часу, коли явища зростали (зменшувалися) більш чи менш інтенсивно або лишалися без змін.
Для аналізу темпів динаміки явища у статистичній практиці використовують лінійні графіки на напівлогарифмічній сітці, коли на осі абсцис нанесено звичайний масштаб, а на осі ординат - логарифмічний. Перевага напівлогарифмічної сітки для аналізу динаміки явища полягає в тому, що вона дає конкретнішу уяву про темпи розвитку. Діаграму на напівлогарифмічній сітці називають ще діаграмою темпів.
В разі лінійного графіка з напівлогарифмічною шкалою на осі ординат замість звичайної шкали відкладають логарифмічну з рівними інтервалами. Далі за таблицею логарифмів знаходять логарифми цілих чисел, які проставляють праворуч осі ординат, аби поліпшити наочність. За масштабом логарифмічної шкали знаходять відповідні точки, які відкладають на графіку і сполучають лініями.
Різновидом лінійних діаграм є радіальні діаграми, які відображують процеси і явища, періодично повторювані в часі (переважно сезонні коливання).
За вісь ординат у полярних координатах приймають радіуси, а за вісь абсцис - коло. За точку відліку править центр кола або власне коло. Радіальні діаграми бувають двох видів - замкнені і спіральні.
Замкнені радіальні діаграми відображують увесь внутрішній цикл зміни явища за певний період, наприклад один рік.
Спіральні радіальні діаграми використовують у тому разі, коли є дані по місяцях за кілька років. Принцип побудови такий самий, що й замкнених діаграм, однак різниця лише в тому, що в спіральних діаграмах точка, що позначає грудень одного року, сполучається з точкою січня не даного року, а наступного, внаслідок чого утворюється крива, що має вигляд спіралі.
Контрольно-планові графіки
Графічний метод широко використовується для поточного контролю за виконанням плану. Форми графічного зображення для порівняння планових і фактичних показників досить різноманітні. Розглянемо два основних види графіків:
Лінійні графіки виконання плану;
Обліково - планові графіки.
Лінійні графіки виконання плану є зручним засобом контролю виконання плану за одним будь - яким об’єктом або показником. Для аналізу на графіку доцільно показати наростаючим підсумком не тільки планові й фактичні показники за звітній період, а й фактичні - за минулий рік (табл.. 4.6).
У тому разі, коли потрібно організувати наочний контроль виконання плану водночас на кількох об’єктах, доречними стають обліково - планові графіки.
Графіки просторового розміщення явищ
Для вивчення розташування, рівня розвитку і ступеня поширення будь - якого явища в просторі використовують три види графіків: картограму, картодіаграму та центрограму.
Картограма – це схематична географічна карта, на якій розподіл зображуваних явищ по території подається за допомогою відповідних графічних і тонових символів (штриховки, крапки тощо). Залежно від використання символів розрізняють: фонові, ізоліній ні і крапкові картограми.
Фонові картограми зображують карту в межах досліджуваної території, на якій чітко позначено контури меж адміністративного поділу країни, області, району.
Географічний ряд, призначений для картографування, потрібно оптимально розбити на групи (райони), що дає змогу простежити закономірності розташування зображуваного явища. Кожній групі (району) відповідає певний тип штриховки або колір, що наносять на карту.
Іноді як умовний знак замість штриховки застосовують колір, добирають його в такий спосіб, аби витримати зростаючу інтенсивність у міру переходу від нижчих груп до вищих.
У деяких випадках розподіл за адміністративними районами не має великого значення, тому можна виділити райони з однаковими показниками досліджуваного явища за допомогою ізоліній них картограм. Такі картограми використовують у метеорології і геодезії.
В економіці ізоліній ні картограми застосовують для визначення часу виконання основних сільськогосподарських робіт (ізотопи), для зображення регіонів з однаковими цінами (ізопрайси) тощо. На ізоліній них картограмах замкненими лініями позначають контури приблизно однакового статистичного показника.
Недоліком штрихового способу зображення є те, що певний географічний регіон заштриховується однаково, з однаковою густотою штрихів, хоча в дійсності розподіл будь - якої ознаки на місцевості не завжди рівномірний. А тому замість позначення кольором і штриховою в картограмах застосовують крапки.
У крапкових картограмах графічним символом статистичних даних є крапки строгого визначеного розміру, розміщені в заданих межах. Кожна крапка відповідає певному числовому значенню і є носієм елементу обліку. Крапки на картограмі надають обліку наочності та природності.
Крапкові картограми розподілу території України за густотою населення міст і селищ міського типу зображують чітку характеристику їх розміщення в географічному розрізі (рис. 4.20). Вони добре ілюструють ступінь концентрації об’єктів промисловості і сільського господарства в різних районах і можуть бути корисними в багатьох галузях статистики.
Крапки на розрахунковій картограмі розташовують на контурах території з урахуванням їхнього фактичного розподілу по окремих ділянках цієї території. Це дає змогу порівнювати щільність розміщення досліджуваних об’єктів на різних ділянках території за густотою крапок. Виразність такого виду діаграми залежить від розміру крапки. Якщо зменшити розмір крапки, тоді на цій самій площі можна розмістити їх набагато більше та усунути нашарування крапок однієї на одну (рис. 4.21).
Крапкові діаграми за своєю суттю близькі до фонових. Однак фонові картограми, як правило, використовують для зображення середніх і відносних показників. Крапкові ж картограми використовуються для об’ємних (кількісних) показників, а також в разі, коли сума часток частинного розподілу показників по районах має економічний зміст. У фонових діаграмах сума часток економічного змісту немає.
Після нанесення штриховки, кольору чи крапок на відповідні ділянки карти виявляється певна закономірність географічного розподілу по території однакового зображуваного показника і можна судити про залежність даного показника від географічного чинника. Якщо ж райони з однаковим зображенням розміщені на карті хаотично, то це свідчить про відсутність певної просторової закономірності даного показника.
Картодіаграма – це поєднання схематичної географічної карти із діаграмою. Основне завдання картодіаграм – показати географічний досліджуваного статистичного явища. Головна їх особливість полягає в тому, що ці явища відображують на контурній географічній карті за допомогою спеціальних знаків - символів у вигляді стовпчиків, квадратів, кругів тощо. Розмір геометричного знаку відповідає обсягу даного явища в розглядуваному районі. Знаки і символи на картограмі розташовують не в простій лінійній послідовності, а орієнтують географічно.
Основна перевага картограм перед звичайними діаграмами - це точна географічна орієнтація статистичних величин, їх взаємна відповідальність і просторовий розподіл.
Основним видом знаків - символів при складанні картодіаграм є кругові і секторні діаграми. За допомогою цих символів на картодіаграмі зображують водночас як обсяг, так і структуру (склад) статистичного явища з урахуванням розташування.
Якщо на картограмі ілюструють лише структуру досліджуваного явища, не зважаючи на його обсяг, тоді круги мають однаковий радіус.
Для зображення розподілу за територією абсолютних значень на карту наносять прямокутники у вигляді стовпчиків або стрічок. Їх можна використовувати також для графічного зображення структури явища.
В економічних дослідженнях доводиться іноді поєднувати картодіаграми з картограмами. Діаграми ніби накладаються на картограми. Картограми в поєднанні з картодіаграмами, якщо їх вміло скласти, є важливим засобом наочності та аналізу суспільно - економічних явищ і процесів. Наприклад, такий графік дає можливість поєднати показники населення: територіальний розподіл міст за чисельністю та густоту розселення в селах. Міста за чисельністю жителів на карті зображують за допомогою кругових діаграм, а щільність сільського населення - певною штриховою відповідних територій. Наочність соціально-економічного районування на географічній карті досягається також поєднанням цих двох графіків. Обсяг і структуру промисловості на карті ілюструють секторними діаграмами, а напрями сільськогосподарського виробництва - штриховою відповідних регіонів. Покажемо це на практиці соціально - економічного районування (рис. 4.23).
Центрограма – це контурна карта, на якій розміщують короткі цифрові таблиці з інформацією про історико - географічний розвиток і розташування досліджуваного явища чи процесу. Центрограми ще називають історико - географічними картами, бо вони дають змогу наносити цілі статистико - географічні списки для різних територій у вигляді цифрових (кількісних) рядів на карті і в такий спосіб наочно простежити окремі аспекти динаміки досліджуваного процесу.
Центрограми дають можливість визначити питому вагу певних регіонів, а також тенденцію переміщення центра розвитку в розташуванні окремих явищ.
Центрограми широко використовують при вивченні міграції народонаселення. Такі дослідження здійснюють центрографічним методом в багатьох країнах світу. Цей метод також застосовують для вивчення переміщення центрів виробництва різних галузей народного господарства.