Підвищення ефективності використання техніки при вирощуванні багаторічних трав і заготівлі сіна з застосуванням підбирачів кормів і досушування сіна методом активного вентилювання
| Картопля | 17 | 0,4 | 5 | 2,9 | 3 | 0,27 |
| Овочі | 9 | 0,6 | 9 | 0,6 | 9 | 0,57 |
| Всього: | 1701 | 100 | 1701 | 100 | 1701 | 100 |
За останні роки структура площ господарства майже не змінилася.
Основна частина площ відводиться під зернові культури і становить 54-56% всіх орних земель, під технічні культури відводиться 17-19%, а під кормові – 23-25% ріллі. Виходячи з цього можна зробити висновок, що основний напрямок спеціалізації господарства зерново-буряковий з розширеним тваринництвом [1].
З усіх культур найбільші площі відводяться під озиму пшеницю і цукровий буряк, їх посіви займають відносно 21% і 19% всіх посівних площ. Отже озима пшениця і цукровий буряк являються головними культурами, що вирощуються в господарстві. Урожайність та валовий збір культур показано в таблиці 1.3.
Таблиця 1.3 – Урожайність та валовий збір сільськогосподарських
культур
| Культура | 2000 | 2001 | ||||
|
Площа, га |
Урожайність, ц/га |
Валовий збір, ц |
Площа, га |
Урожайність, ц/га |
Валовий збір, ц |
|
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| Озима пшениця | 358 | 43,6 | 15609 | 305 | 43 | 1505 |
| Озиме жито | 12 | 30,2 | 3624 | 12 | 27,8 | 333,6 |
| Озимий ячмінь | 32 | 36,4 | 1164,8 | 64 | 38,4 | 1382,4 |
| Ярий ячмінь | 156 | 40,3 | 6256,8 | 150 | 41,3 | 6195 |
| Овес | 54 | 32,7 | 1765,8 | 60 | 38,4 | 2304 |
| Горох | 152 | 28,9 | 43928 | 140 | 34,7 | 4858 |
| Гречка | 21 | 14,6 | 306,6 | 24 | 18,2 | 436,8 |
| Просо | 46 | 25,2 | 459,2 | 48 | 25,7 | 1233,6 |
| Кукурудза на зерно | 120 | 39,4 | 4728 | 110 | 55,2 | 6072 |
| Цукровий буряк | 294 | 310,5 | 91287 | 310 | 349,1 | 10822 |
| Кормовий буряк | 42 | 400,1 | 16804,2 | 46 | 362,3 | 16669,8 |
| Кукурудза на силос | 90 | 312,3 | 28107 | 105 | 346,4 | 36372 |
| Кукурудза на зелений корм | 96 | 451 | 43296 | 74 | 425,3 | 31742,2 |
| Однорічні трави | ||||||
| - на сіно | 42 | 50,6 | 2125,6 | 42 | 52,4 | 2200,8 |
Продовження табл.1.3
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| - на зелений корм | 95 | 197,2 | 18734 | 105 | 215,3 | 22606,5 |
| Багаторічні трави | ||||||
| - на сіно | 28 | 50,6 | 1416,8 | 23 | 51,8 | 1191,4 |
| - на зелений корм | 32 | 340 | 10880 | 25 | 352,1 | 8802,5 |
| Озимий ріпак | 15 | 16 | 240 | 12 | 14,2 | 170,4 |
| Картопля | 7 | 110 | 270 | 5 | 106,3 | 531,5 |
| Овочі | 9 | 90 | 810 | 9 | 100 | 900 |
| Всього | 1701 | - | - | 1701 | - | - |
Як видно із таблиці 1.3 урожайність культур і валовий збір в 2001 році зросли в порівнянні з 2000 роком. Збільшилась урожайність трав на сіно, що пов’язано з сприятливими погодними умовами під час збирання врожаю.
1.2 Технічне обслуговування господарства
Господарство в цілому забезпечене новими високо оснащеними і високоефективними енергетичними засобами, а також високопродуктивними сільськогосподарськими машинами. Це дає змогу виконувати 85-90% всіх технологічних процесів за допомогою машин.
Наявність тракторів, автомобілів, а також їх сумарна потужність приведена в таблиці 1.4.
Таблиця 1.4 - Наявність енергетичних засобів
| Енергетичний засіб | Марка | Кількість | Сумарна потужність |
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| Трактори | Т-150 | 3 | 330 |
| ДТ-75 | 4 | 236 | |
| Т-74 | 2 | 116 | |
| Т-70С | 3 | 156 | |
| Т-150К | 3 | 366 | |
| МТЗ-80/82 | 6 | 332 | |
| МТЗ-100 | 7 | 514,5 | |
| ЮМЗ-6Л/6М | 9 | 399 | |
| Т-40АМ | 2 | 74 | |
| Т-25А | 1 | 18,4 | |
| Т-16М | 4 | 60 | |
| Автомобілі | ГАЗ-53А | 5 | 442,2 |
| ГАЗ-53 | 2 | 160,2 | |
| ГАЗ-51 | 1 | 76,4 | |
| ГАЗ-5307 | 3 | 265,5 | |
| САЗ-3502 | 4 | 338,4 | |
| САЗ-3507 | 3 | 253,8 | |
| ЗИЛ-ММЗ-555 | 4 | 470,4 | |
| КАЗ-608 | 1 | 114 | |
| ЗИЛ-157К | 1 | 110,4 | |
| КАМАЗ-5320 | 3 | 462 | |
| УАЗ-451М | 1 | 58,9 | |
| УАЗ-452Д | 1 | 58,9 | |
| ГАЗ-24 | 2 | 112,4 | |
| МЖ-2715 | 1 | 51,6 | |
| КАВЗ-651 | 2 | 17,7 | |
| Комбайни | СК-5 | 2 | 147,2 |
| СК-5М | 4 | 294,4 | |
| КС-6Б | 2 | 220 | |
| РКС-6 | 2 | 166,2 | |
| СПС-4,2 | 1 | 55,2 | |
| КСК-100 | 2 | 163,2 | |
| Е-301 | 1 | 55,2 | |
| Е-280 | 1 | 120 |
Як видно з таблиці 1.4 господарство має достатню кількість гусеничних і колісних тракторів для виконання всіх технологічних операцій в рослинництві і тваринництві, їхня сумарна потужність становить 26019 кВт. Даними тракторами відпрацьовано 9237 машино-змін. Виробіток на один умовний трактор становить 1340 умовних гектарів.
Всі транспорті роботи в господарстві виконуються автомобілями. Їх середньорічна кількість 35 шт. За 1999 рік даними автомобілями перевезено 136000 т вантажів. Загальний пробіг всіх машин становить 1460000км, в тому числі з вантажем 1140000км.
Збирання врожаю сільськогосподарських культур проводиться самохідними комбайнами. Річне завантаження на один зернозбиральний комбайн становить 136 га, а на бурякозбиральний 77га.
Господарство забезпечене різними марками сільськогосподарських машин, що дає змогу механізовано проводити всі операції по вирощуванню сільськогосподарських культур.
Перелік існуючих в господарстві машин наведено в таблиці 1.5.
Таблиця 1.5 - Перелік сільськогосподарських машин
| Назва машин | Марка | Кількість |
| 1 | 2 | 3 |
| Плуги | ПЛН-3-35 | 5 |
| ПЛН-6-35 | 2 | |
| ПЛН-4-35 | 6 | |
| ПЛН-5-35 | 3 | |
| Лущильники | ЛДГ-15 | 2 |
| ЛДГ-5 | 3 | |
| Борони | БДТ-7А | 3 |
| БДН-3 | 4 | |
| БДТ-3 | 2 | |
| БЗСС-1,0 | 64 | |
| БЗТС-1,0 | 28 | |
| БИГ-3А | 12 | |
| ЗОР-0,7 | 40 | |
| Котки | ЗККШ-6 | 16 |
| ЗКРГ-1,5 | 8 | |
| СКГ-2 | 10 | |
| КБН-3 | 6 | |
| Культиватори | КРН-4,2Б | 3 |
| УСМК-5,4В | 4 | |
| УСМП-5,4Б | 4 | |
| КРН-5,6 | 3 | |
| КШУ-6Б | 4 | |
| КПГ-4 | 2 | |
| КОР-4,2 | 2 | |
| ПСА-5,4 | 3 | |
| Зчіпки | С-11У | 3 |
| СП-11А | 4 | |
| Сівалки | СЗ-3,6А | 6 |
| СЗА-3,6 | 2 | |
| СЗТ-3,6 | 2 | |
| ССТ-12А | 2 | |
| ССТ-12В | 2 | |
| СУПМ-8 | 3 | |
| Машини для внесення мінеральних добрив | РУМ-5 | 4 |
| РУМ-8 | 2 | |
| РМГ-4Б | 3 | |
| РЖТ-4 | 4 | |
| Машини для внесення аміаку | АБА-0,5М | 2 |
| Агрегати для внесення робочої рідини | АПУК-12 | 2 |
| Обприскувачі та обпилювачі | ОПШ-15-01 | 3 |
| ПОМ-630 | 2 | |
| Протруювачі | ПС-10А | 1 |
| Жатки | ЖВН-6 | 3 |
| ЖВС-6 | 2 | |
| ЖРБ-4,2 | 2 | |
| Косарки | КРН-2,1А | 4 |
| КС-2,1 | 6 | |
| Граблі | ГВН-6А | 4 |
| ГВР-6,0 | 2 | |
| Машини для збирання сіна та соломи | ПВ-6 | 2 |
| ППГ-3А | 1 | |
| Скиртувальні агрегати | УСА-10 | 2 |
| Навантажувачі | ПФ-0,5А | 2 |
| Гичкозбиральні машини | БМ-6Б | 4 |
| Снігопад | СВУ-2,6А | 2 |
| Причепи | 1ПТС-2,4 | 6 |
| 2ПТС-4-887 | 14 | |
| ПСЕ-20 | 3 | |
| 1ПТС-4 | 23 | |
| Фуражир | ФН-1,4 | 4 |
Із даних таблиць видно, що господарство забезпечене сільськогосподарською технікою в необхідній кількості.
2 АНАЛІЗ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОЩУВАННЯ КОНЮШИНИ НА СІНО
2.1 Загальна характеристика конюшини
Конюшина лучна двохукісна – багаторічна перехреснозапильна бобова рослина.
У конюшини лучної за морфологічними і біологічно-господарськими ознаками розрізняють два різко відмінних типи: конюшину одно укісну пізньостиглу, більше поширену в північній частині Росії, та конюшину лучну двохукісну ранньостиглу, яку вирощують на всій території України. Остання дає за рік два, а в сприятливі за зволоженням і теплі роки – три укоси [2].
На Україні площа конюшини лучної становить 30-35% посівів багаторічних трав. За даними сортодільниць і передових господарств, при належній агротехніці і достатній вологості ґрунту врожай її зеленої маси може досягати 500-900 ц/га, або 100-200 ц/га сіна на рік.
Конюшина лучна – вологолюбна слабо посухостійка рослина. Добре росте при вологості ґрунту 70-80%НВ. За ґрунтової посухи різко збільшується загибель рослин протягом вегетаційного періоду та взимку [3].
Слід зазначити, що конюшина лучна не дуже вибаглива до ґрунту, але погано переносить підвищену кислотність: оптимальна величина рН 5,5-7. причина в тому, що кисла реакція негативно діє на азотофіксуючі бактерії, внаслідок чого порушується живлення рослин азотом [2].
2.1.2 Місце конюшини у сівозміні
Конюшину розміщують після озимих зернових по угноєному пару, після ярих, після озимих по пару та незасмічених удобрених картоплі, овочевих, буряків, кукурудзи на силос і зерно. На те саме поле її можна повертати через 5-6 років. Сама конюшина у сівозміні – добрий попередник для озимих і технічних культур[2].
2.1.3 Система удобрення
Ґрунти кислі, оглеєні, з вмістом закисних сполук заліза та алюмінію непридатні під конюшину. Токсична дія алюмінію і марганцю ослаблюється вапнуванням під попередники за два-три роки до сівби конюшини.
Рослини конюшини найбільш чутливі до кислотності у початковій фазі розвитку в рік сівби. У разі відсутності в господарстві потрібної кількості вапна його слід внести хоч у невеликих дозах (1-2 т/га) у верхній шар ґрунту перед сівбою покривної культури або навіть під час сівби конюшини (1-3 ц/га) [2].
Органічні добрива доцільно застосовувати за один-три роки до сівби в оптимальних дозах, рекомендованих для культур, які передують багаторічним травам у сівозміні.
Фосфорні і калійні добрива вносять під озимі покривні культури із розрахунку Р40-60К40-60, під ярі – Р60-80К60-80. на піщаних, супіщаних і торф’яно-болотних ґрунтах конюшина насамперед потребує калію. Молоді рослини найбільше засвоюють фосфор, тому дуже важливо під час сівби внести Р10-15 у вигляді гранульованого суперфосфату або нітрофоски [2].
Для поліпшення азотного живлення конюшини, особливо на полях, де її висівають уперше, насіння обробляють ризоторфіном.
Якщо конюшину на Поліссі використовують на два укоси, то після кожного з них, а також рано навесні підживлюють N40-80. Підживлення конюшини на корм і насіння фосфорними і калійними добривами (Р40-60К40-60) дає кращі результати, якщо його проводять восени [2].
На заправлених органічними добривами ґрунтах, а також на ґрунтах із вмістом гумусу 4-6% під конюшину вносити азотні добрива не доцільно, як і підживлювати ними.
Найвищий ефект від поверхневого внесення гіпсу спостерігається у перший рік. Тому при тривалому використанні травостоїв гіпс треба застосовувати щороку або через рік у нормі 3-6 ц/га.
Навесні, на початку відростання насінної конюшини при підживленні травостоїв вносять суміш борних (2 кг/га), молібденових (0,5 кг/га) і магнієвих (40 кг/га) добрив [2].
Встановлено, що на бідних дерново-підзолистих ґрунтах, на слабо окультурених чорноземах норму фосфорно-калійних добрив для підживлення насінної конюшини у рік сівби після збирання покривної культури можна збільшувати до 60-90 кг/га.
2.1.4 Обробіток ґрунту
Обробіток ґрунту починають відразу після збирання попередника. Засмічені однорічними бур’янами поля лущать дисковими знаряддями (ЛДГ-10А, ЛДГ-15А), а ущільнений ґрунт обробляють дисковими боронами (БДТ-7А, БД-10Б) на глибину 6-8 см. Для знищення багаторічних коренепаросткових бур’янів глибину обробітку важкими дисковими боронами збільшують до 8-12 см і проводять в один-два сліди [2].
Через 10-15 днів пускають плоско різи (КПШ-5, КПШ-9) на глибину 12-16 см і кільчасто-шпорові котки. У разі сильного засмічення дводольними бур’янами поле обприскують гербіцидом 2,4-ДА у дозі 1,5-2 кг/га діючої речовини або застосовують протиерозійні культиватори КПЭ-3,8А (глибина 10-12 см) в агрегаті з боронами. Наступні обробітки ґрунту культиваторами КПС-4 в агрегаті із зубовими боронами проводять у міру появи бур’янів.
До недавнього часу загальноприйнятим способом основного обробітку під багаторічні трави в усіх зонах республіки була глибока полицева оранка. У останні роки з метою ослаблення ерозії ґрунту, заощадження палива, мастил, очищення полів від бур’янів рекомендується у Лісостепу та Степу безплужний обробіток ґрунту – розпушування плоско різами-глибокорозпушувачами КПГ-250А, КПГ-2,2, ПГ-3-100, ГУН-4.
Важливою операцією у безплужній технології обробітку ґрунту є щілювання, яке посилює його водопроникність, зменшує руйнівну дію водної ерозії, сприяє збільшенню запасів вологи. Щілювання проводять пізньої осені на глибину 40-50 см щілинорізами ЩН-5-40, ЩП-3-70 або пере обладнаними плоско різами КПГ-250А, КПГ-2,2. Відстань між стрічками щілин 5-10 м залежно від рельєфу. Глибоке щілювання на схилах і в парових полях можна здійснювати і чизельним плугом-глибокорозпушувачем ПЧ-4,5. Завдяки цьому заходу в південних районах республіки ґрунти додатково нагромаджують 20-50 мм вологи, у Лісостепу та на Поліссі – 40-70.
Спосіб передпосівного обробітку залежить від ґрунтово-кліматичних умов та строків сівби [3].
Ранньовесняне розпушування зябу проводять широкозахватними агрегатами. Перший складається з важких або середніх (перший ряд) і посівних борін або рай борінок (другий ряд); другий – з шлейф-борін (перший ряд) і посівних борін чи рай борінок (другий ряд). Розпушення і вирівнювання поверхні здійснюється під кутом до напрямку зяблевого обробітку [3].
Передпосівний обробіток проводять на глибину загортання насіння конюшини культиваторами УСМК-5,4А чи Б в агрегаті із рай борінками. Ґрунт під неї має бути розпушений і вирівняний так, щоб висота гребенів не перевищувала 15 мм, а грудочок діаметром понад 20 мм було не більше 10% загальної їх кількості.
Під сівбу у пізні строки здійснюють другу, а іноді й третю передпосівну культивацію знаряддями з плоско різальними робочими органами на глибину 4-5 см в агрегаті з рай борінками та шлейфами. Перед сівбою пускають кільчасто-зубчасті або гладкі котки.
Під післяукісні та післяжнивні посіви відразу за збиранням попередника поле здебільшого обробляють важкими дисковими боронами в один-два сліди на глибину 5-6 см. Ущільнені ґрунти після дискових знарядь розпушують або обробляють плоско різами КПГ-250А, КПГ-2,2 залежно від стану ґрунту на глибину 18-25 см в агрегаті з голчастими боронами БИГ-3А та кільчасто-шпоровими котками 3ККШ-6А. При цьому не допускають вивертання грудок і висушування посівного шару. Щоб довести верхній шар до дрібногрудочкового стану, після дощів його розпушують голчастими боронами або культиватором КПС-4 в агрегаті з легкими боронами. До передпосівного обробітку ставиться вимога – максимально зберегти вологу у верхньому шарі ґрунту [2].
2.1.5 Підготовка насіння і сівба
Щоб запобігти ураженню сходів хворобами і шкідниками, за три-чотири тижні до сівби насіння протруюють. Цей захід доцільно поєднувати з перед посівним збагаченням молібденом – 25-50 г молібденового кислого амонію або 50-60 г молідбату амонію-натрію на гектарну норму насіння.
Конюшину сіють одночасно з покривною культурою зерно-трав’яними сівалками. Глибина загортання насіння на зв’язних запливаючих ґрунтах 1,5-2 см, на легких – до 3см. Із збільшенням глибини загортання різко знижується його схожість[3].
Під озимі конюшину сіють ранньою весною впоперек їх рядків, загортаючи насіння на глибину 1-1,5 см. Заглиблення дискових сошників помірне з метою розпушення ґрунту. Засипане у трав’яний ящик насіння конюшини висівається через анкерні сошники. Для загортання його в агрегаті з сівалкою застосовують посівні борони ЗБП-0,6. Після зернових дискових сівалок слідом за сівбою озимі боронують у два сліди середніми чи в один слід важкими боронами.
На бідних супіщаних ґрунтах і при сівбі під озимі, просо, кукурудзу та її сумішки з іншими культурами норма висіву конюшини на корм повинна становити 16-20 кг/га. При підсіві під покрив ранніх ярих у добре підготовлений ґрунт висівають на глибину 1,5-2 см, на окультурених чорноземах оптимальна норма висіву – 14-16 кг/га. У разі нестачі в господарстві достатньої кількості насіння можна обмежитись висівом 10-12 кг/га конюшини у сумішці з тимофіївкою (2-3 кг/га насіння).
2.1.6 Догляд за посівами
Обов’язковим агротехнічним заходом для усіх господарств повинен стати потоковий метод збирання зернових культур з підсіяною конюшиною. Слідом за збиранням соломи й післяжнивних решток конюшину підживлюють фосфорними й калійними добривами. Травостої обробляють середніми боронами, а при висоті їх 35-45 см підкошують, але не пізніше другої декади серпня на Поліссі і до початку вересня в Лісостепу та Передкарпатті, щоб до припинення осінньої вегетації вона встигла відрости і добре розвинутою увійти в зиму. Стерню зернових лишають заввишки 10-12 см для затримання снігу [2].
Наступної весни по мерзлому ґрунту конюшину підживлюють, якщо не зробили цього восени. При першій можливості виїзду в поле травостої обробляють ротаційними мотиками і відразу ж боронують, щоб добре розпушити верхній шар ґрунту. Рештки стерні, яка виривається при боронуванні, згрібають тракторними граблями, вивозять з поля і спалюють. Післяукісне боронування проводять в один-два сліди важкими зубовими або голчастими боронами не пізніше як через 4-5 днів після укосу.
Проти конюшинового довгоносика у фазах стеблування та бутонізації посіви обробляють метафосом, карбофосом. Проти одно- та багаторічних бур’янів при з’явленні третього листка у конюшини та у фазі кущення зернової покривної культури застосовують гербіциди 2М-4ХМ (2-3 кг/га) при витраті води 200-300 л/га [2].
Найбільший вихід перетравного протеїну спостерігається при скошуванні травостою конюшини на корм на початку цвітіння. Тому для виготовлення зневоднених кормів штучного сушіння і в зеленому конвеєрі скошування доцільно починати на початку бутонізації і закінчувати в період цвітіння. При використанні конюшини на сіно, сінаж і силос її потрібно косити у фазі повної бутонізації – початку цвітіння.
Насінники збирають в основному двофазним способом. Коли 70-80% головок побуріє, насінники косять жатками ЖРБ-4,2, ЖВН-6,2 при висоті зрізу 10-20 см. Для одночасного обмолочування ,витирання і очищення насіння комбайн СК-5А “Нива” обладнують пристроєм 54-108А.
При якісному використанні в різні фази розвитку конюшина – це добра сировина для приготування сіна, сінажу, трав’яної січки, брикетів і трав’яного борошна.
2.2 Технології вирощування конюшини на сіно
2.2.1 Технології заготівлі розсипного сіна
Розроблено і застосовується декілька механізованих технологій заготівлі розсипного сіна, які передбачають повне або неповне ( до вологості не вище 45 %) висушування трави в польових умовах [4].
Найменш досконалою є технологія заготівлі його з копнуванням. Згідно [5;6] траву скошують, відразу плющать і залишають для прив’ялювання до вологості бобових не нижче 50%, а злакових трав 45%.
Щоб прискорити процес прив’ялювання, траву ворушать, коли вона досягне зазначеної межі вологості, її згрібають у валки, в яких трава досушується, завантажують у транспортні засоби, відвозять до місця зберігання й укладають у скирту.
Основним недоліком цієї технології є розтягування строків заготівлі, а це збільшує імовірність попадання прив’яленої трави під опади. Копиці, утворені волокушами або підбирачами копицеутворювачами, у випадку попадання їх під дощ, легко промокають на значну глибину. Через це після закінчення дощу й висихання поверхневого шару, копиці необхідно розкидати для сушіння, причому розкидати їх необхідно і в тому випадку, коли трава в них сушиться повільно. Це призводить до збільшення затрат праці і механічних утрат. Крім того, заготівля розсипного сіна з копнуванням багатоопераційна, а відтак трудомістка.
Більш доскональною технологією заготівлі сіна є технологія, згідно якої, траву досушують у валках до вологості 20-22%, після чого сіно з валків підбирають і доставляють до місця скиртування [5;6].
Підбирання сіна з валків з одночасним завантаженням його в транспортні засоби або копицеутворювач, минаючи копнуванням, дозволяє майже у два рази зменшити затрати праці і на третину знизити експлуатаційні витрати на кожну тону.
Головним недоліком цієї технології, як і попередньої, є те, що вона передбачає повне висушування трави в польових умовах, а це пов’язане з значними втратами поживних речовин, які можуть досягати 35-50% від вмісту їх у траві [7].
Значно зменшити втрати поживних речовин у порівнянні з технологіями заготівлі сіна польового сушіння дозволяє активне вентилювання. При заготівлі сіна за цією технологією прив’ялену до вологості 45-35% траву забирають з поля і досушують в місцях зберігання на спеціально виготовлених повітророзподільниках, шляхом продування через шар трави атмосферного або підігрітого повітря [5;6].
Скорочення втрат поживних речовин відбувається за рахунок зменшення тривалості перебування трави в полі, та механічних втрат. Зв’язане це з тим, що в цьому випадку траву підбирають ще вологою, і втрати листя при цьому набагато менші, ніж при підбиранні сухої трави. Тому активне вентилювання особливо ефективне при заготівлі сіна з бобових трав. Згідно даних [7] застосування активного вентилювання підвищує поживність сіна на 20-30%.
Найбільш трудомісткою операцією заготівлі сіна з досушуванням активним вентилювання є укладання трави на досушування. Сформований штабель повинен мати рівномірну щільність і однакову висоту. При недотриманні цього трава висихає не рівномірно, що призводить до утворення осередків цвілі [7].
Необхідно відмітити, що досушування трави вентилювання атмосферним повітрям є відносно енергомістким процесом, тому що для отримання 1 тонни сіна з трави, яка має вологість 35-40%, необхідно витратити біля 120 кВТ. год. електроенергії [5;7]. Крім того, цей процес є ефективним при вологості повітря менш ніж 75-70%. Через це добова тривалість ефективного вентилювання в більшості випадків не перевищує 5-8 год. Це спричиняє збільшення тривалості досушування, а відтак і втрат. Для інтенсифікації досушування підігрівають повітря перед його нагнітанням в скирту. Відомо, що підвищення його температури на 1°С знижує відносну вологість на 5% і відповідно збільшує вологовбирну здатність на 0,25 г/м3.
Для підігрівання атмосферного повітря використовують електрокалорифери, або підігрівачі, які працюють на рідкому палеві ( ВПТ-600, ТАУ-0,75, ВПТ-400 ). Необхідно відмітити, що такий спосіб інтенсифікації досушування є енергомістким, через те, що приводить до витрачання від 30 до 40 кг. нафтопродуктів на тону сіна [5;6;7].
В останні роки, із метою зниження затрат енергії на підігрівання повітря, розроблено ряд пристроїв [5], які перетворюють сонячну енергію в теплову. Це дозволяє суттєво збільшити продуктивність сушильного обладнання без додаткових затрат енергії, але через низьку надійність і довговічність, ці пристрої поки ще не знайшли широкого розповсюдження.
2.2.2 Технології заготівлі пресованого сіна
Заготівля пресованого сіна вважається одним із прогресивних способів, який отримав широке розповсюдження в багатьох країнах світу. Наприклад, в США об’єм заготівлі такого сіна становить 90%, в Англії, Франції, ФРН – 70-80% [5;6;7].
Існує декілька технологій заготівлі пресованого сіна, які передбачають пресування його в тюки або рулони. Кожна з технологій включає скошування трави і рівномірне її висушування. при вологості 55...45% траву згрібають у валки і досушують до необхідної, в залежності від застосування тієї чи іншої технології, вологості.
Найбільш розповсюдженими є технології, які передбачають висушування трави у валках до вологості 20...22 або 25...30%. В першому випадку траву з валків підбирають і пресують в тюки або рулони, які укладають на зберігання. У другому випадку траву пресують в тюки, щільність яких не перевищує 140 кг/м куб. і залишають в полі на 2...3 дні досушування [4;5;6;7].
Необхідно відмітити, що практикування таких технологій не дає добрих результатів. Прив’ялювання трави в полі до низької вологості призводить до збільшення тривалості заготівлі, а підбирання й пресування трави низької вологості призводить до збільшення механічних втрат, досушування тюків в полі подовжує тривалість збирання і збільшує залежність його від погоди.
При досушуванні тюкованого сіна активним вентилюванням, траву з валків підбирають при вологості 30...35% і пресують з щільністю 100...120 кг/м3 [5]. Досушують тюки в закритих переміщеннях ( сіносховищах ) або на відкритих площадках, використовуючи для цього теж обладнання, що і для розсипного сіна. Важливе значення при цьому має порядок формування скирти, тому що при невірному укладанні тюків повітря проходить між ними і вентилювання не дає ефекту. Сіно в тюках зігрівається й пліснявіє [5].
Цікавим є досвід заготівлі пресованого сіна в коротких тюках довжиною 0,4...0,45 м. Щільність пресування таких тюків не перевищує 135 кг/м3 . Тюки укладають на вентиляційну систему не впритул, а насипом. Це скорочує затрати праці на формування скирти.
Недоліком досушування пресованого сіна є те, що вентилюється в основному, зовнішня поверхня тюків. Рух повітря в середині тюка не значний. Через це при досушуванні тюкованого сіна спостерігаються випадки появи цвілі в середині тюків. Важко також визначити строк закінчення вентилювання штабеля й готовність його для довго тривалого зберігання [5;7].
Останнім часом розповсюдження одержала заготівля сіна в рулонах з використанням рулонних прес підбирачів з постійною (ПР-Ф-750) і змінною (ПРП-1,6) камерою пресування. Переваги цієї технології перед заготівлею сіна в тюках заключають ся в більш повній механізації заготівлі, зниженні затрат праці й собівартості. Рулонні преси простіші за конструкцією і менш енергомісткі, ніж поршневі [5]. Стримуючим фактором більш широкого розповсюдження технології заготівлі сіна в рулонах, є низька вологість (17...22%) трави що пресується. Формування рулонів із сировини, вологість якої перевищує вказану межу, призводить до зниження кормової цінності сіна. Пов’язане це з тим, що досушити активним вентилюванням траву спресовану в рулони на обладнанні яке використовується для досушування розсипного або спресованого в тюки сіна є практично неможливим [5].
Заготівля пресованого сіна підвищеної вологості – відносно новий напрямок в кормовиробництві. Суть цього способу заготівлі полягає в тому, що для пригнічення життєдіяльності шкідливих мікроорганізмів, які знаходяться в рослинній масі, вносять хімічні препарати (консерванти). Це запобігає псуванню сіна і забезпечує зниження втрат при заготівлі з 27...30% до 15...20% [7].
Технологія заготівлі сіна підвищеної вологості з використанням консервантів, включає всі операції, які входять до складу звичайної технології заготівлі пресованого сіна. При цьому їй властиві ряд додаткових операцій, пов’язаних з приготуванням робочого розчину, заправкою агрегату і внесення його в траву. Недоліком технології заготівлі хімічно консервованого сіна в рулонах є те, що при підбиранні трави вологістю вище ніж 30% дія консервантів може виявитись не надійною [5;7].
2.2.3 Заготівля подрібненого сіна
При заготівлі подрібненого сіна створюються можливості повної механізації робіт, починаючи від скошування і до роздавання корму тваринам.
Операції по скошуванню трави і її сушінні в полі при заготівлі подрібненого сіна аналогічні і здійснюються тим же комплексом машин, що і при заготівлі розсипного або пресованого сіна. Відмінність заключається в тому, що прив’ялену траву під час підбирання подрібнюють, завантажують в транспортні засоби і доставляють до місця зберігання або досушування. В першому випадку траву підбирають при вологості 20...25%, а в другому – 30...35%.
При підбиранні трави вологістю 20...25% її подрібнюють на частки довжиною 0,10...0,12 м і закладають в бетонованих сховищах. При цьому сіно ущільнюють, герметизують поліетиленовою плівкою й шаром землі [4;6].
Траншейна технологія заготівлі подрібненого сіна може бути застосована лише для закладання сіна зі злакових трав. Що стосується бобово-злакових і бобових, то втрати листя при підбиранні й подачі подрібненої маси в причепи або кузови автомобілів, є досить високими. Через це А. М. Древінінкас і інші [4] вважають, що заготівля подрібненого сіна доцільна при вологості трави 40...45%.
Досушування подрібненої трави здійснюють як на відкритих площадках, так і в сіносховищах сарайного або баштового типів.
2.3 Особливості польового сушіння трав
З проведеного аналізу видно, що яка б не була різниця між технологіями заготівлі сіна невід’ємним етапом будь-якої технології є сушіння скошених трав в польових умовах. Особливістю цього процесу є не тільки втрата скошеними рослинами вологи, але і поживних речовин.
Спочатку після скошування в рослинах продовжується нормальний процес обміну речовин. Ряд дослідників [6;8] стверджують, що в цей період втрати поживних речовин практично не спостерігаються або якщо вони є, то незначні, і викликані процесом дихання рослин.
По мірі втрати вологи рослинами нормальний обмін речовин змінюється голодним обміном. Характерним для цього періоду є те, що розлад органічних речовин має перевагу над їх, синтезом.
При швидкому пров’ялюванні трави втрати поживних речовин за рахунок протікання голодного обміну є відносно невеликими і не перевищують 5% сухої речовини. Але в умовах довготривалого голодного обміну втрати можуть досягати значно більших розмірів [8].
Голодний обмін у скошених рослин триває доти, поки в результаті водного дефіциту не настануть на зворотні процеси, пов’язані з відмиранням клітин. Цей процес називають автолізом. Характерним для нього є подальший розпад поживних речовин під дією ферментів. Найбільші втрати сухої речовини