Організаційно-методологічні основи розвитку екологічного обліку та екоконтролінгу на сільськогосподарських підприємствах
Проте існуюча система інформації про природоохоронну діяльність на підприємствах України різко відстає від потреб в ній і значно гальмує подальший розвиток і вдосконалення екологічного менеджменту. Адже для правильного розрахунку збитку від забруднення навколишнього середовища, ефективності природоохоронних заходів, для вирішення впорядкування розподілу екологічних витрат між окремими видами виробів або операцій необхідний точний облік витрат на природоохоронну діяльність і її результатів.
Посильна фінансова допомога при розробці і формуванні вказаних систем інформації може надаватися і з боку міжнародних організацій. Так, наприклад, Росії Всесвітній банк надав екологічну позику в 110 млн. доларів [49].
Приведені дані свідчать про те, яка увага відводиться проблемі розробці комплексного інформаційного забезпечення і аналізу еколого-економічних показників системи охорони навколишнього середовища, а також про серйозність намірів подолати інформаційний вакуум.
Створення державної інформаційної системи дозволить:
вирішити задачу забезпечення органів державного управління різних рівнів оперативною і аналітичною інформацією про стан природного середовища і прогнози її змін, достатньою для ухвалення екологічно обґрунтованих рішень;
забезпечити обґрунтовування розрахунку платежів і штрафів за використовування природних ресурсів;
звести кадастри по природних ресурсах і забрудненні природного середовища на основі комплексного використання даних різноманітних систем моніторингу і контролю природного середовища» [9, с. 5].
Основою подібної системи інформації на рівні держави, на думку представників ООН, може служити система еколого-економічного обліку. Саме віддзеркалення реальних екологічних витрат і вигод, перехід до «зеленого» фінансового обліку названо в докладі Генерального секретаря на Асамблеї тисячоліття ООН (вересень 2000 р.) найважливішим напрямом формування нової етики управління [49].
Проте створення інформаційної системи про стан навколишнього середовища на макрорівні неможливе без створення подібних систем на рівні окремих підприємств. Особлива увага при створенні такої системи повинна надаватися питанням планування і обліку екологічних витрат, а також надання звітності по екологічній діяльності підприємств, оскільки від правильного визначення екологічних витрат і їх реального вимірювання багато в чому залежать організація поточного фінансування природоохоронної діяльності, індексація екологічних платежів підприємств, формування і витрачання засобів екологічних фондів, встановлення ставок екологічного страхування і т.п.
Необхідність подібних дій признається на міжнародному рівні. В 1993 р. ЄС затвердила Програму екологічного менеджменту і аудиту (ПЕМА), яка передбачає добровільне введення компаніями системи екологічного менеджменту і публікацію звітів про екологічний стан. Після перевірки незалежним експертом компанія одержує реєстрацію в ПЕМА, що позитивно впливає на її репутацію [47, с. 82].
Крім того, на порядку денному на XXI вік [61], затвердженою Конференцією ООН в Ріо-де-Жанейро в 1992 році, наголошується, що більш вагомий позитивний внесок ділових і промислових підприємств в процес стійкого розвитку може бути досягнутий за рахунок використовування таких ринкових механізмів, в рамках яких ціни на товари і послуги повинні у все більшому ступені відображати екологічні витрати на їх виробництво. Для реалізації таких рекомендацій уряду, ділові і промислові кола, представники науки і міжнародні організації повинні розробити і реалізувати концепції і методологію обліку екологічних витрат в механізмах звітності і ціноутворення. Автори роботи [61] вважають, що ділові і промислові кола слід заохочувати за надання щорічних докладів по своїй екологічній звітності, а також по енергокористуванню і природним ресурсам.
В рекомендаціях виконавчого директора Центру ООН по транснаціональних корпораціях [63] відзначені початкові кроки по розробці екологічного обліку і звітності, які припускають виділення екологічних витрат з решти витрат і визначення фінансових екологічних зобов'язань фірми. Тут же наголошується, що необхідно розвивати методи обліку і звітності, для того, щоб включити в загальні фінансові підсумки результати програм із стійкого розвитку. Включення останніх у фінансові розрахунки вимагає перегляду меж активів і фінансової звітності.
В роботі [63] рекомендується координувати зусилля корпорацій, урядів і міжнародних організацій і провести наступні заходи:
ввести екологічні характеристики в бухгалтерський облік і звітність, щоб встановити співвідношення між екологічними заходами підприємства, його фінансовим положенням і ступенем ефективності функціонування фірми;
розробити методи обліку і звітності, для того, щоб в загальних фінансових підсумках ураховувати результати програм із стійкого розвитку;
включити необхідну екологічну інформацію в свої фінансові звіти перед акціонерами, кредиторами, співробітниками, урядовими відомствами, споживачами і громадськістю; відділити екологічні витрати від інших витрат; визначити і показати окремо фінансову екологічну відповідальність, витікаючу з дотримання екологічних стандартів; розробити програми екологічного аудиту.
Очевидно, що збір, обробка і аналіз екологічних витрат неможливий без організації екологічного контролінгу.
Екологічний контролінг відноситься до числа нових інформаційно-аналітичних інструментів екологічного менеджменту. Його формування зв'язано, з одного боку, з розвитком функцій контролінгу як такого і його застосуванням в практиці управління бізнесом. З іншого – з необхідністю узагальнення і систематизації різних інформаційних потоків, вживаних системою екологічного менеджменту, і пошуками для цього адекватних інструментів і механізмів.
До теперішнього часу, не дивлячись на все більш активне застосування екоконтролінгу в практиці екологічного управління передових компаній, зберігаються істотні відмінності в його теоретичному трактуванні. Так, ряд авторів під назвою екоконтролінгу просто об'єднують такі інструменти, як екологічні інформаційні системи, екологічний облік і аудит, індикатори екологічних результатів діяльності підприємства, оцінка екологічного життєвого циклу продукції і ін. Інші ототожнюють його з екологічними інформаційними системами. Для того, щоб краще розібратися в цій дискусії і виробити більш чітке уявлення про екоконтролінг, доцільно звернутися до поняття контролінгу як такого [60].
На підприємствах контролінг виник унаслідок гострої необхідності більш прозорого представлення фінансових потоків для ухвалення оптимальних управлінських рішень з урахуванням того, що «класичні» інструменти (наприклад, баланси), що застосовувалися раніше, не могли це забезпечити зважаючи на зростаючу складність і комплексність всього виробничо-господарського процесу.
Спочатку контролінг сприймався як система управління, що забезпечує тривале функціонування підприємства і його структурних одиниць [54, з. 13], як концепція забезпечення довгострокового існування фірми [52, с. 9].
Т. Іконнікова [40] відзначає, що контролінг сам по собі представляє всього лише метод, що забезпечує ефективність діяльності підприємства на ринку. С.Рубцов [64] вважає, що система контролінгу – це не щось принципово нове, а просто нове поєднання методів і принципів виробничо-господарської діяльності, яке дозволяє в іншій площині подивитися на проблему довгострокового існування підприємства в умовах ринку.
В.Б. Івашкевіч визначає контролінг як один з новітніх напрямів теорії і практики обліку, контролю і аналізу діяльності підприємства [38, с. 8].
Е. Майер [52, с. 88] вважає, що контролінг є сукупністю методів оперативного і стратегічного управління: обліку, планування, аналізу і контролю, – які об'єднуються на якісно новому етапі розвитку ринкових відносин на заході в єдину систему, функціонування якої направлено на досягнення певної мети. Контролінг, на його думку, в широкому значенні є системою забезпечення виживання підприємства в двох аспектах: короткостроковому – оптимізація прибутку, і довгостроковому – збереження і підтримка гармонійних відносин і взаємозв'язків даного підприємства з оточуючими зовнішніми сферами: природою, соціальною, господарською.
У вітчизняному виданні «Економічна енциклопедія» контролінг визначається як позафункціональний інструмент управління (може застосовуватися у всіх сферах і ієрархічних рівнях управління), який завдяки цілеспрямованому збору і обробці інформації допомагає в процесі ухвалення рішень і управління підприємством [35].
В. Івльов і Т. Попова [39] дотримуються тієї думки, що концепція контролінгу є стрижнем, навкруги якого об'єднуються основні елементи організації і управління діяльністю підприємства, а саме:
всі категорії бізнес-процесів і їх витрати;
центри відповідальності підприємства;
системи планування і бюджетування, формовані на основі центрів відповідальності підприємства;
система управлінського обліку, побудована на основі центрів відповідальності і їх бюджетів;
система стратегічного управління, заснована на аналізі ланцюжка цінностей, аналізі стратегічного позиціювання і аналізі витратоутворюючих чинників;
інформаційні потоки (документообіг), що дозволяють оперативно фіксувати поточний стан виконання бюджетів центрів відповідальності;
моніторинг і аналіз результатів фінансово-господарської діяльності;
виявлення причин відхилень і формування управляючих дій в рамках центрів відповідальності.
Іншими словами, контролінг покликаний забезпечити ефективну роботу організації шляхом обґрунтовування і застосування таких інформаційних інструментів, які сприяють координації окремих, що все більш спеціалізується в результаті своєрідного розподілу праці, функцій менеджменту. В термінах економічної теорії можна затверджувати, що задача контролінгу полягає в зменшенні асиметричного розподілу інформації.
Конкретні інструменти контролінгу можуть бути розділені на спеціальні і крізні. Перші служать координуванню діяльності окремих підсистем менеджменту, а другі об'єднують декілька таких підсистем. Спеціальні інструменти контролінгу звернуті, наприклад, на координування діяльності і інформаційне забезпечення управління такими важливими підсистемами, як організаційна система, система управління персоналом, сама інформаційна система, система планування і система контролю (рис 1.4) [60].
| 1. Крізні інструменти координування: | ||||
| Системи показників | ||||
| Системи внутрішньофірмових цін | ||||
| Системи бюджетування | ||||
| 2. Спеціальні (окремі) інструменти координування: | ||||
| Організаційна система | Система управління персоналом | Інформаційна система | Система планування | Система контролю |
| Розподіл компетенцій, формальна структура комунікації | Постановка цілей, розвиток сумісних ціннісних уявлень | Аналіз потреби в інформації, облік витрат і результатів | Постійне узгодження планів, методи оцінки ризику | Інструменти нагляду, аналіз відхилень і причин |
Рис. 1.4. Типологія інструментів контролінгу.
До крізних інструментів, тобто тим, які пронизують, об'єднують і координують всі основні підсистеми і підфункції менеджменту, відносяться, наприклад, внутрішньофірмові ціни, бюджетування і системи показників.
Цілі контролінгу, як відзначають автори роботи [55], залежать від цілей самого підприємства. Наприклад, досягнення певного рівня прибутку, рентабельності або продуктивності організації при заданому рівні ліквідності, завоювання частки ринку, усунення конкурентів і т.д.
Автори роботи [55] виділяють наступні функції і задачі контролінгу:
облік: (створення системи збору і обробки інформації, підбір, розробка і уніфікація методів обліку і критеріїв для оцінки діяльності підприємства в цілому і його окремих підрозділів);
підтримка процесу планування (формування системи комплексного планування; розробка методів планування; визначення необхідної для планування інформації; джерел і шляхів її отримання; координація процесу обміну інформацією; перевірка пропонованих планів на повноту і реалізованість).
Контролінг не визначає що планувати, а радить як і коли планувати, а також оцінює можливість реалізації запланованих заходів:
контроль за реалізацією планів (розробка методів ведення контролю, визначення місця його проведення і об'ємів; визначення величин, контрольованих в тимчасовому і змістовному розрізах);
оцінка протікаючих процесів (консультації по вибору коректуючих заходів і рішень);
забезпечення керівництва аналітичною інформацією (розробка архітектури інформаційної системи; стандартизація інформаційних каналів і носіїв; вибір методів обробки інформації; збір і систематизація даних, найбільш значущих для ухвалення рішень; забезпечення економічності функціонування інформаційної системи);
виявлення відхилень, їх причин і виробітку рекомендацій для керівництва по усуненню причин, викличних ці відхилення (порівняння планових і фактичних величин для вимірювання і оцінки ступеня досягнення мети; визначення допустимих меж відхилень величин; аналіз відхилень; інтерпретація причин відхилень факту від плану і виробітку пропозицій для зменшення відхилень);
проведення спеціальних досліджень (ринки грошей і капіталів; кон'юнктура галузі; урядові економічні програми; позиції конкурентів;
доцільність злиття з іншими фірмами, ефективність інвестиційних проектів).
Виходячи з розглянутих вище трактувань понять контролінгу, його цілей, функцій і задач, можна дати визначення поняттю екоконтролінг.
Екоконтролінг є системою екологічного планування і обліку, екологічного контролю, аналізу і аудиту, реалізація яких сприяє обґрунтовуванню альтернативних підходів при здійсненні оперативного і стратегічного управління підприємством, направлених на підвищення еколого-економічної ефективності.
Якщо перенести загальноприйняту концепцію контролінгу на систему екологічного менеджменту, то можна відзначити необхідність виконання екоконтролінгом трьох основних функцій:
координування інформаційного забезпечення (виявлення і обробка даних, релевантних для НПС);
планування фірми (розробка стратегій і оперативних заходів);
контролю (порівняння фактичних і планових показників).
Одна з найважливіших координуючих задач екоконтролінгу полягає в сумісному з користувачами визначенні структури даних, необхідних для всіх проблемних областей системи екологічного менеджменту. Надаючи особам, що ухвалюють рішення, релевантну за змістом і структурі інформацію, екоконтролінг виконує найважливішу «наскрізну» координуючу функцію для підтримки менеджменту.
На нашу думку, основу упровадження екоконтролінгу на підприємствах повинен складати екологічний облік, оскільки саме з його допомогою можна отримати початкову інформацію про екологічну діяльність підприємства.
Таким чином, перехід до ринкових відносин вимагає розробки і упровадження нових форм організації діяльності підприємств, перегляду існуючої системи бухгалтерського обліку і звітності і визначення її місця і значення в системі управління.
1.3. Теоретичні аспекти застосування екологічного аудиту в системі екоконтролінгу
Екологічні проблеми, які безперервно виникають в нашому суспільстві, вимушують світову спільноту шукати шляхи їх подолання. Для вироблення шляхів рішення цих проблем, в період з 3 по 14 червня 1992 року в Ріо-де-Жанейро, була скликана конференція ООН, на якій була прийнята Декларація по навколишньому середовищу і розвитку. Відповідно до 3 принципу даної Декларації право на розвиток повинне дотримуватися так, щоб адекватно задовольнялися потреби нинішнього і майбутніх поколінь в галузях розвитку і навколишнього природного середовища. Наступний, четвертий принцип проголошує, що для досягнення стійкого розвитку захист навколишнього середовища повинен складати невід’ємну частину процесу розвитку і не може розглядатися окремо від нього [61].
Україна прийняла положення цієї Декларації, відобразив її основні положення в національному екологічному законодавстві. Тим самим, закріпивши, що досягнення стійкого розвитку є пріоритетним завданням державної політики, і що реалізацію цього завдання держава може забезпечити виключно шляхом ефективного використання всіх видів природних ресурсів, реструктуризації виробництва, використання творчого потенціалу всіх членів суспільства. Важливу роль в цьому процесі відіграє національне екологічне законодавство, задачею якого є нормативне закріплення правових основ поліпшення охорони навколишнього природного середовища. Практичну реалізацію вимог екологічного законодавства покликане забезпечити управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища (екологічне управління).
Під екологічним управлінням слід розуміти діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, суспільних об'єднань, яка направлена на забезпечення ефективного використовування природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища, дотримання екологічного законодавства.
Залежно від суб'єктів, які здійснюють управління його можна розділити на:
Державне;
Галузеве;
Суспільне;
Виробниче.
Зміст управління складається з функцій, які формуються задачами управління. Під функціями розуміється постійний напрям діяльності того або іншого органу, який визначається його компетенцією. В даний час можна виділити наступні функції екологічного управління: [45].
створення ефективної системи органів управління у сфері взаємодії суспільства і природи;
підзаконне нормотворення;
координація діяльності по управлінню природокористуванням і охороною навколишнього середовища;
розпорядження (управління) природними ресурсами;
планування використовування і охорони природних ресурсів і поліпшення стану навколишнього середовища;
екологічне нормування;
екологічна експертиза;
екологічне ліцензування;
екологічна сертифікація;
екологічний аудит;
спостереження за станом навколишнього середовища;
облік стану і використовування окремих природних об'єктів і навколишнього середовища в цілому, а також шкідливих дій;
екологічне виховання і освіта;
контроль за використанням і охороною об'єктів природи;
розгляд в адміністративному порядку суперечок про право природокористування і охорони навколишнього середовища.
В даний час в Україні йде активний пошук побудови такої системи державних органів управління в області природокористування і охорони навколишнього середовища, яке б оптимально відповідало вище переліченим вимогам. Відповідно до Указу Президента України «Про зміни в структурі центральних органів виконавської влади» № 1573/99 від 15 грудня 1999 року були реформовані ряд міністерств, державних комітетів і комітетів, адміністрацій, департаментів, комісій. Зміни торкнулися і органів екологічного управління. Так, на базі Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки України, Комітету із питань геології і використання надр, Комітету із гідрометеорології, Державної адміністрації ядерного регулювання України, Головного управління геодезії, картографії і кадастрів, Державної комісії у справах випробування і реєстрації засобів захисту і регуляторів зростання рослин і добрив було створено єдине Міністерство екології і природних ресурсів (Мінекоресурсів). Мінекоресурсів направляє і координує діяльність Державного комітету із водного господарства, Державного комітету із земельних ресурсів і Державного комітету лісового господарства. Зроблена спроба реформування свідчить про бажання зменшити кількість органів екологічного управління, уникнути дублювання повноважень.
Також проблемним питанням для України, залишається використання еколого-економічного механізму при охороні навколишнього природного середовища. Не дивлячись на те, що Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає наявність такого механізму, нерозробленість його окремих положень, слабе стимулювання природоохоронної діяльності не дає достатньої можливості для достатнього стимулювання природоохоронної діяльності перетворюється насправді на засіб викачування додаткових засобів (не завжди на природоохоронні потреби).
Очевидні успіхи щодо захисту навколишнього середовища за кордоном пов'язані в значній мірі з широким розвитком екологічного менеджменту, а також такого механізму управління і регулювання дією на навколишнє середовище, як екологічний аудит.
Екологічний аудит як механізм управління навколишнім середовищем отримав розвиток в економічно розвинутих країнах – США, Канаді, Великобританії, Німеччині, Нідерландах і ін. – в 70-е роки. В цей же час екологічний аудит став розвиватися як галузь підприємницької діяльності екологічної індустрії [45].
Протягом останніх 10 років в цих країнах розроблені концепції екологічного аудиту, прийняті національні стандарти і нормативні правові акти в області екологічного аудиту, нерозривно пов'язаного з екологічним менеджментом.
Основні принципи і положення екологічного аудиту реалізовані в згадуваному вище Керівництві (Правилах) Європейського Союзу по екологічному менеджменту і екологічному аудиту № 1836/93 (EMAS), прийнятому в 1993 р.
З 1996 р. діють міжнародні стандарти ISO серії 14000-14010, 14011, 14012, визначальні загальні принципи і процедури екологічного аудиту, керівництво по його проведенню [10].
Протягом останнього десятиріччя в Україні відбулися значні зміни в державно-політичному і економічному розвитку. Прийняті законодавчі і нормативні акти, що закріплюють системи понять і інститутів, розрахованих на ринкові відносини, на визнання різних форм власності, розвиток підприємницької діяльності, що викликає певну зацікавленість іноземних фінансових і інвестиційних структур в участі в реалізації проектів, у тому числі природоохоронних, в Україні. Міжнародна співпраця України, що розширяється із зарубіжними країнами, зобов'язання по гармонізації законодавства і стандартів, усуненню технічних бар'єрів в торгівлі, пов'язані зі вступом до Всесвітньої торгової організації, вимагають застосування загальноприйнятих ефективних методів управління і процедур, зокрема, екологічного аудиту.
Під екологічним аудитом розуміється підприємницька діяльність екологічних аудиторів або екологічних аудиторських організацій по здійсненню незалежного позавідомчого кваліфікованого аналізу і оцінці господарської діяльності, що робить вплив на навколишнє середовище, і виробленню рекомендацій по зниженню негативної дії на навколишнє середовище і здоров'я населення.
Об'єктом екологічного аудиту є господарська і інша діяльність, у тому числі і минула, пов'язана з дією на навколишнє середовище, природні об'єкти, а також результати такої діяльності. При проведенні аудиту перевіряється ступінь відповідності процесу, характеру діяльності, процедури, продукції, системи управління і ін. певним критеріям – екологічним вимогам, кількісним або якісним показникам, встановленим нормативними правовими актами України, нормативними правовими актами суб'єктів України, нормативними документами спеціально уповноважених державних органів в області охорони навколишнього природного середовища.
Предметом розгляду при проведенні екологічного аудиту є:
види діяльності, пов'язані з охороною навколишнього середовища, природокористуванням;
стан навколишнього середовища на виробничому або природному об'єкті;
системи управління навколишнім середовищем;
дотримання природоохоронного законодавства і встановлених екологічних вимог;
використовування ресурсів;
процес поводження з відходами;
фінансові ризики, пов'язані з відповідальністю за порушення допустимої дії і ін.
Метою екоаудиту є сприяння суб'єктам господарської діяльності у визначенні своєї екологічної політики, формуванні пріоритетів по здійсненню заходів, у тому числі попереджувальних, направлених на дотримання встановлених екологічних вимог, а також створення механізму реалізації ефективного регулювання природокористування і забезпечення стійкого розвитку.
Задачами екоаудиту є:
обґрунтовування екологічної стратегії і політики підприємства;
визначення пріоритетів при плануванні природоохоронної діяльності підприємства, виявлення додаткових можливостей її здійснення;
перевірка дотримання суб'єктом господарської діяльності природоохоронного законодавства;
підвищення ефективності регулювання дії суб'єкта господарської діяльності на навколишнє середовище;
зниження ризику виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних із забрудненням навколишнього середовища.
Екологічний аудит проводиться фізичними особами – екоаудиторами – фахівцями, що мають відповідне кваліфікаційне свідоцтво (атестат), і юридичними особами – екоаудиторськими фірмами, що мають в своєму штаті екоаудиторів і отримали від повноважного органу дозвіл (ліцензію) на здійснення даного виду діяльності [3].
Основними принципами, що забезпечують ефективність екологічного аудиту, – професійно-етичними (1) і методологічними (2), є:
1) об'єктивність екоаудиторів:
незалежність від керівництва об'єкту, що перевіряється, замовника, а також керівництво організації, що здійснює аудит;
компетентність в питаннях охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування, а також специфіки об'єкту, що перевіряється, що підтверджується наявністю відповідних документів;
збереження конфіденційності одержуваної в процесі аудиту інформації, її нерозголошення;
відповідальність за проведення екоаудиту в межах, встановлених законодавством України;
2) планування процедури аудиту:
доцільність вибору методики і технології аудиту;
визначення критеріїв істотності і достовірності;
аналіз інформації і формування висновків;
взаємодія аудиторів;
інформування керівництва підприємства, що перевіряється, про результати і ін.
Потреба в застосуванні процедур екологічного аудиту визначається також «внутрішніми» причинами – недостатністю або відсутністю бюджетного фінансування природоохоронної діяльності, – негативно позначилися на стані навколишнього середовища, а також можливістю підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку продукції «екологічних» підприємств.
Успіхи в захисту навколишнього середовища за кордоном пов'язані в значній мірі з широким застосуванням екологічного аудиту, з одного боку, і використовування цієї процедури в Україні міжнародними фінансовими структурами, можлива зацікавленість у фінансуванні українських проектів зарубіжними інвесторами, що використовують процедуру аудиту як неодмінної, – з іншого, на фоні переходу до ринкових відносин, що розвивається в Україні, вимагають створення необхідних умов і передумов для здійснення екоаудиту в Україні.
Екологічний аудит слід виконувати у певній послідовності. В загалі процес екоаудиту умовно можна поділити на три основні етапи:
підготовка проведення екологічного контролю на підприємстві;
дослідження та збір інформації;
завершення перевірки та розробка рекомендацій.
Кожен з етапів деталізується реалізацією конкретних аудиторських завдань та виконанням певних процедур.
Так, на першому, підготовчому етапі аудитор повинен визначити мету та завдання екоаудиту, перелік питань, які необхідно вирішити; провести загальне ознайомлення з екологічною ситуацією на підприємстві, його технічним станом, наявністю необхідних ліцензій і дозволів; ознайомитись з екологічною політикою підприємства, здійснити анкетування керівництва з екологічних питань; вивчити внутрішню документацію з досліджуваних проблем (накази, протоколи, технічну документацію, інструкції, звіти, інформацію менеджменту та дані бухгалтерського обліку). Після цього треба укласти договір на здійснення екоаудиту та розробити план і програму аудиту із зазначенням конкретних процедур контролю, строків виконання і виконавців, місця проведення [35].
На другому етапі встановлюється тісний контакт аудитора з персоналом підприємства щодо надання та підготовки необхідної інформації, огляду території та приміщень, спостереження виробничих процесів, здійснення необхідних випробувань, аналізів, експертиз, замірів тощо. Виявляються зони потенційного екологічного ризику, оцінюються ефективність та економічність системи заходів підприємства щодо зменшення екоризику. В разі потреби для здійснення деяких експертних оцінок можуть бути запрошені спеціалізовані установи або фахівці. На цьому етапі здійснюється оцінка системи екоменеджменту підприємства (докладне вивчення екологічної політики, кваліфікація персоналу, формування та використання інформації з екологічних питань, розмежування обов’язків персоналу та його відповідальності).
На третьому етапі екоаудиту узагальнюють зібрану інформацію, підводять підсумки, обговорюють попередні результати з керівництвом підприємства, складають заключний звіт та висновки, розробляють рекомендації та передають звіт замовнику аудиту.
Екологічний аудит аграрної сфери представляє собою організаційно-економічний механізм незалежного (внутрішнього і зовнішнього) контролю й контролінгу виробничо-екологічної і природоохоронної діяльності, незалежно від форм господарювання, у взаємозв’язку і взаємообумовленості з фінансово-економічним станом підприємств сільського господарства і АПК, та існуючою системою екологічного управління й природоохоронного законодавства, а також з урахуванням територіально-галузевих особливостей агроприродокористування.
Особливістю даного визначення є те, що екоаудит представляється як: організаційно-економічний механізм, і відповідно, має елементи планування (програмування), мотивації, організації і регулювання; система, орієнтована не тільки на оцінку відповідності екологічної діяльності існуючому природоохоронному законодавству, а й аналіз взаємозв’язку екологічної діяльності з кінцевими фінансово-економічними результатами виробництва й господарським механізмом природокористування, і тому вона є елементом контролінгу; система, що враховує трансформацію форм господарювання.
Екологічний аудит повинен бути не тільки засобом аналізу поточного стану агро екосистем і сільськогосподарського виробництва. Необхідно, щоб екоаудиювання було орієнтовано на аналіз еконебезпечних, кризових ситуацій у сфері агроприродокористування на основі оцінки еколого-економічних ризиків господарювання. Як елемент екоконтролінгу екоаудит як раз і направлений на аналіз потенційно несприятливих ситуацій господарсько-екологічного напрямку.
Основна мета аудиту сільськогосподарських підприємств (господарств) – оцінка еколого-економічної спрямованості господарювання і управління агро природними ресурсами з позиції зниження негативного впливу виробничих процесів на навколишнє середовище і формування оптимальних агроприродних ландшафтів.
Екоаудит в АПК повинен стати ефективним засобом регулювання взаємовідносин виробництва з навколишнім середовищем. За результатами аудиту розробляються плани агроприродоохоронних заходів як для окремих сільськогосподарських підприємств, так і для регіонів, визначаються розміри дотацій, правомірність надбавок до цін і їх величина, а також санкції до правопорушників.
Висновки до розділу 1
В даному розділі проаналізовані і узагальнені теоретико-методичні підходи до формування складових концепції переходу України до стійкого розвитку – екологізації виробництва і екологічного менеджменту.
1. Показано, що однією з пріоритетних задач екологічної політики України є збір, обробка і аналіз об'єктивної статистичної інформації. Доведено, що особливого значення інформація про природоохоронні витрати набуває при проведенні поточної екологічної політики.
2. Проведений аналіз основних положень інформаційного забезпечення діяльності підприємства показав, що метою роботи з інформаційними потоками є оптимізація роботи підприємства в цілому.
3. Рекомендована безпосередня участь служби контролінгу на підприємстві для ефективного управління інформаційними потоками.
4. В розділі розглянуті науково-методичні принципи визначення суті і змісту екоконтролінгу як інформаційно-аналітичного інструменту екологічного менеджменту, а також проведений аналіз науково-методичних підходів до визначення економічного змісту таких понять як “екологічний облік на підприємстві” і “облік екологічних витрат”.
5. Як основи впровадження екоконтролінгу на підприємствах запропоновано використовувати екологічний облік, оскільки саме з його допомогою можна отримати початкову інформацію про екологічну діяльність підприємства. На основі аналізу існуючої в Україні системи бухгалтерського обліку і розподілу його на фінансовий, управлінський і податковий, був зроблений висновок про те, що екологічний облік повинен входити в склад управлінського і бути невід'ємною його частиною.
6. Другою обов’язковою складовою екоконтролінгу повинен стати екологічний аудит, як ефективний засіб регулювання відносин виробництва з навколишнім природним середовищем.
РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА СТАНУ ЕКОЛОГІЧНОГО ОБЛІКУ ТА ЕКОКОНТРОЛІНГУ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ МЕЛІТОПОЛЬСЬКОГО РАЙОНУ
2.1 Вплив рівня забруднення навколишнього середовища регіону на сільськогосподарське виробництво
Навколишнє середовище є необхідною умовою і складовим елементом процесу відтворення матеріальних цінностей, воно одночасно виконує функції сировинних ресурсів і життєвого простору. Відтворюючи навколишнє середовище, суспільство відтворює і свої продуктивні сили. Деградація довкілля скорочує забезпеченість виробництва сировиною, ускладнює технологічні цикли і погіршує загальний стан біогеоценозів.
В умовах посиленого реформування усіх ланок аграрного виробництва особливого значення набувають питання дотримання вимог екологічної безпеки в АПК, забезпечення культури виробництва, переробки та споживання сільськогосподарської продукції, які в свою чергу мають стати головними чинниками у процесі відродження аграрного потенціалу країни. Саме орієнтування на зрівноважений розвиток сільськогосподарських підприємств дозволить створити необхідні передумови раціонального використання природних, трудових, технологічних, фінансових та інших ресурсів для забезпечення процесу суспільного відтворення.
Загострення екологічної ситуації, зумовлене надмірним навантаженням довкілля, змушує підприємства до пошуку відповідних шляхів вирішення даної проблеми. В умовах ринкової економіки успіх підприємств все більше залежить від врахування екологічних чинників власної діяльності. У зв’язку із збільшенням забруднення навколишнього середовища в останні роки знизилася кількість використання в Запорізькій області свіжої води на 76,6%, заготівлі ліквідної деревини від рубок, пов’язаних із захаращенням збільшилося на 1,69% (табл. 2.1).
При цьому про збільшення рівня забруднення свідчить збільшення майже в 3 рази скидання забруднених стічних вод. Зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря більш ніж на 55% як стаціонарними так і пересувними джерелами забруднення є наслідком як застосування нових технологій очистки, так і зменшення завантаження виробничих потужностей.
Таблиця 2.1
Основні показники, які характеризують вплив господарської діяльності на довкілля та використання природних ресурсів у Запорізькій області
| 1990р. | 1995р. | 2000р. | 2002р. | 2005р. |
2005 р. у % до 1990 р. |
|
| Використано свіжої води, млн. куб.м | 4598 | 2635 | 1702 | 1449 | 1076 | 23,4 |
| Загальне відведення (скинуто) забруднених стічних вод, млн. куб.м | 168 | 343 | 299 | 467 | 498 | 296,43 |
| Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря – всього, тис. т | 887,1 | 346,1 | 333,3 | 334,3 | 383,4 | 43,22 |
|
у тому числі стаціонарними джерелами |
587,5 | 268,8 | 231,2 | 233,5 | 262 | 44,6 |
| автотранспортом | 299,6 | 77,3 | 102,1 | 100,8 | 118,5 | 39,55 |
| Наявність токсичних відходів І – ІІІ класів небезпеки у сховищах організованого складування поховання, на кінець року, млн. т | – | 25,3 | 6,0 | 6,4 | 7,5 | – |
| Відтворення лісів на землях лісового фонду, га | 351 | 550 | 438 | 438 | 645 | 183,76 |
|
Заготівля ліквідної деревини від рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства, інших рубок та очищення лісу від захаращеності тис. щільних куб. м |
17,7 | 11,8 | 21,6 | 16,0 | 18,0 | 101,69 |
В 2005 р. порівняно з 1990 р. знизилася кількість забраної води з природних об’єктів на 76,27%, з підземних джерел – на 59,86%. Це було причиною зменшення використаної води на зрошення на 95,61%, на інші сільськогосподарські потреби – на 93,9%.
Зазначені тенденції підтверджуються аналізом наступної табл. 2.2.
Таблиця 2.2
Основні показники водопостачання по Запорізькій області, млн. куб.м
| 1990р. | 1995р. | 2000р. | 2002р. | 2005р. | 2005р у % до 1990р. | |
| Забір води з природних водних об’єктів | 4699 | 2763 | 1815 | 1500 | 1115 | 23,73 |
| Забір води з підземних джерел | 147 | 110 | 60 | 59 | 59 | 40,14 |
| Використано свіжої води | 4598 | 2635 | 1702 | 1449 | 1076 | 23,40 |
| з неї на господарсько–питні потреби | 226 | 242 | 175 | 155 | 138 | 61,06 |
| виробничі потреби | 3603 | 2013 | 1374 | 1203 | 864 | 23,98 |
| зрошення | 690 | 323 | 139 | 58 | 34 | 4,93 |
| сільськогосподарські потреби | 82 | 57 | 14 | 7 | 5 | 6,10 |
Якщо проаналізувати викиди забруднюючих речовин в розрізі видів економічної діяльності в останні роки то можна дійти наступних висновків (табл. 2.3).
В 2005 р. порівняно з 2004 р. продовжувалося збільшення викидів стаціонарними джерелами по всіх галузях економіки крім будівництва.
Найбільшими забруднювачами атмосфери в 2005 р. були металургійні підприємства, з яких на одне припадало 4539,3 т викидів, найменшими – по галузі будівництво – 5,4 т.
Що стосується сільського господарства, то стратегія одержання високих і стійких врожаїв у країнах із розвинутим сільським господарством заснована на систематичному використанні засобів хімізації землеробства – значних нормах мінеральних добрив і широкому наборі пестицидів. Масштаби їхнього застосування продовжують зростати, асортимент удосконалюється (табл. 2.4).
Таблиця 2.3
Викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами за видами економічної діяльності у 2005 році по Запорізькій області
| Кількість підприємств, що мали викиди в атмосферне повітря | Обсяг викидів, т | Обсяг викидів 2005 р. до 2004 р., % | Викинуто в середньому одним підприємством, т | ||
| Всього | 466 | 261974,0 | 113,6 | 562,2 | |
| Сільське господарство, мисливство та пов'язані з ними послуги | 28 | 374,6 | у 2,6 р. б. | 13,4 | |
| Промисловість | 253 | 258186,5 | 114,2 | 1020,5 | |
| Добувна промисловість | 9 | 873,4 | 125,8 | 97,0 | |
| Обробна промисловість | 200 | 155935,0 | 100,6 | 779,7 | |
| з неї металургія та обробка металу | 29 | 131639,4 | 101,8 | 4539,3 | |
| Виробництво електроенергії, газу та води | 44 | 101378,1 | 144,2 | 2304,0 | |
| Будівництво | 21 | 113,3 | 29,3 | 5,4 | |
| Транспорт та зв’язок | 49 | 814,0 | 106,2 | 16,6 | |
| Інші види економічної діяльності | 114 | 2482,6 | 77,7 | 21,8 | |
Будь-який ґрунт, а особливо той, який інтенсивно використовується, вимагає живлення. Абсолютно очевидна необхідність додаткового внесення мінеральних добрив. Мірою для визначення кількості мінеральних добрив і гною повинне служити винесення живильних речовин з урожаєм тією або іншою культурою.
Родючість землі теоретично вважається відновлюваним ресурсом, проте час, необхідний для їх відновлення, тобто для формування родючого шару, глибина якого буде достатня для сільськогосподарського використання, може обчислюватися в декілька тисяч років. Тому в даний час мінеральні добрива сталі основним чинником підвищення врожайності.
Таблиця 2.4
Основні показники використання добрив під урожай сільськогосподарських культур в сільськогосподарських підприємствах Запорізької області
| 1990 р. | 1996 р. | 2000 р. | 2002 р. | 2004 р. | |
| Загальна посівна площа, тис. га | 1669,7 | 1356,2 | 1286,6 | 1102,5 | 1095,1 |
| Мінеральні добрива | |||||
| Всього внесено в поживних речовинах, тис. тонн | 151,6 | 16,1 | 10,0 | 21,3 | 20,2 |
| Удобрена площа під урожай, тис. га | 1279,4 | 281,2 | 188,5 | 370,9 | 431,3 |
| % удобреної площі | 77 | 20 | 15 | 34 | 39 |
| Внесено в ґрунт поживних речовин на 1 га посівної площі, кг | 92 | 12 | 8 | 19 | 18 |
| Органічні добрива | |||||
| Всього внесено, тис. тонн | 10738,2 | 2252,8 | 615,3 | 524,4 | 261,0 |
| Удобрена площа під урожай, тис. га | 255,5 | 65,3 | 14,5 | 14,0 | 8,3 |
| % удобреної площі | 15 | 4 | 1 | 1 | 1 |
| Внесено на 1 га посівної площі, т | 6,5 | 1,6 | 0,5 | 0,5 | 0,2 |
Так звана «зелена революція» в розвинутих країнах, де застосовуються хімічні добрива, привела до різкого підвищення врожайності культур, але мала і негативні наслідки.
Що стосується відновлення ґрунтової родючості за рахунок внесення в ґрунт органічних добрив, то значна частина господарств через економічні труднощі останніх років майже припинила вивіз гною