Потреби слідчої практики як умова її вдосконалення
Пізнання і вирішення потреб практики — це постійний процес її розвитку. Однак виявлення потреб не завжди характеризується визначеністю, їх сприйняття і формулювання відзначаються суб'єктивізмом, тому потреби практики не завжди своєчасно проявляються, адекватно та об'єктивно оцінюються, що відбивається на правильності вибору засобів і методів забезпечення потреб, які виникли об'єктивно.
Категорія «потреба» широко представлена у працях філософів, економістів, психологів, педагогів, юристів [3; с. 105]. Залежно від сфери виявлення потреби розглядаються з різних позицій та на різних рівнях, але спільним є їх характеристика як спонукального мотиву до діяльності (дій) і необхідності будь в чому.
Аналіз наявних визначень дозволив виділити низку істотних ознак
категорії «потреба»:
а) об'єктивний характер, що відображає закономірності розвитку
соціальної системи та Індивідуума;
б) спонукальний мотив (рушійна сила, джерело) і настійна необхідність функціонування будь-якої системи, що розвивається сама;
в) безкінечність процесу виникнення та вирішення потреб як умова
розвитку та удосконалення.
З цих позицій слід підходити до розгляду суті, поняття, значення і
змісту потреби стосовно слідчої діяльності.
Потреби слідчої практики пов'язані, по-перше, з реалізацією завдань, які ставить суспільство перед правоохоронними органами; по-друге, з об'єктивними умовами здійснення діяльності по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів; по-третє, з недоліками і помилками практики, що обумовлені невідповідністю реальних можливостей тому рівню забезпечення діяльності, який вимагається.
Так, конкретні завдання боротьби із злочинністю на певному етапі
розвитку суспільства обумовлюють необхідність розробки і впровадження в практику нових засобів і методів, зміни організаційної структури, підвищення рівня матеріально-технічного забезпечення тощо. Однак все це реалізується лише у тому вигляді, в якому дозволяють можливості та ресурси суспільства, рівень науково-методичного та кадрового забезпечення діяльності правоохоронних органів. Як зазначають вчені, потребу, що виникла стихійно, ніхто не формулює як завдання, але вона реально існує тому, що реально існує протиріччя між можливостями слідчих апаратів і потребами суспільства в силах і засобах, які необхідні для якісного розслідування кримінальних справ [4, с. 4].
Слідча, як і будь-яка інша соціальна діяльність, вимагає для свого функціонування пізнання та урахування потреб, спрямованих на її вдосконалення. Характер і специфіка потреб слідчої діяльності визначаються її особливостями. До них у першу чергу слід віднести:
а) невиробничий характер діяльності;
б) спрямованість на захист соціально-правових інтересів держави та особи;
в) обумовленість змісту, форм і умов функціонування задачами, що формулюються керівними органами держави, та об'єктивними можливостями суспільства [5, с. 17.]. З урахуванням цього потреби суспільства в правоохоронній сфері перетворюються у конкретні завдання, необхідність розв'язання яких породжує відповідні потреби функціонування правоохоронних органів.
Потреби слідчої практики — це об'єктивно обумовлена необхідність функціонування і розвитку діяльності правоохоронних органів.
Вивчення потреб практики є неодмінною умовою проведення наукових досліджень. Воно дозволяє визначити потреби практики і, отже, перспективи розвитку криміналістичної теорії, яка має задовольняти ці потреби, формувати уявлення про помилки практики для визначення їх причин, теоретичної розробки шляхів усунення помилок, а також вироблення нових методів підвищення ефективності практики [6, с. 38.].
Проблема вивчення потреб слідчої практики найтісніше пов'язана з криміналістикою, «соціальною функцією якої є саме обслуговування цієї практики, озброєння її новітніми досягненнями науково-технічного прогресу» [7, с. 3.]. Цей взаємозв'язок підкреслювався ще й тим, що вивчення слідчої практики є одним із методів криміналістики. Першим на це вказав Б.М. Шавер [8, с. 74.], потім ця точка зору була розвинута у працях фінших вчених.
Тепер дослідження потреб слідчої практики здійснюється завдяки розв'язанню конкретних завдань:
а) при аналізі практичної діяльності, обумовленому наявністю конкретних недоліків, або у зв'язку з вивченням кращого досвіду;
б) при оцінці ефективності законодавства, що регламентує слідчу
діяльність;
в) при розробці та впровадженні нових засобів, прийомів і методів
слідчої практики;
г) при визначенні та обґрунтуванні тематики наукових досліджень
тощо.
Пряме цільове вивчення потреб слідчої практики для забезпечення її розвитку і удосконалення здійснюється не повною мірою. У визначенні необхідних для цього заходів бракує обґрунтованості та цілеспрямованості. У зв'язку з цим при виборі основних напрямів наукових досліджень необхідно подолати стихійність, усунути недолік стосовно відсутності узгодженості з потребами практики [10, с. 10.].
Організацію комплексного, систематичного, науково обґрунтованого дослідження потреб практики ускладнює низка обставин: відсутність теоретичних основ вивчення і реалізації потреб слідчої практики; низькій рівень кооперації і координації наукових досліджень; споживацький підхід до визначення тематики вивчення слідчої практики, відсутність належного взаємозв'язку науки та практики тощо [11, с. 27.].
При забезпеченні практики науковими досягненнями, що являє собою різнобічний та багато профільний процес, неодмінною умовою є точність і ясність категоріального апарату, однозначність трактовки категорій, які є основою для розв'язання науково-методичних та організаційних проблем цієї діяльності. Одним з таких основоположних понять є «потреби слідчої практики». Необхідність уточнення даного поняття обумовлена:
неоднозначністю трактування поняття «потреби слідчої практики» що ускладнює дослідження і практичне розв'язання проблем удосконалення слідчої діяльності;
досягнутим рівнем розвитку криміналістики, що вимагає відповідного понятійного апарату [12, с. 132].
У юридичній літературі термін «потреби» вживається, як правило, без тлумачення і пояснень, як однозначний та цілком зрозумілий. Проте, всеохоплююче і предметне використання категорії «потреба» в удосконаленні слідчої діяльності вимагає уточнення цього поняття та повного розкриття його суті. Найконкретніше визначення потреб слідчої практики представляє їх як різними способами виражену необхідність у вирішенні певних питань розкриття, розслідування і попередження злочинів [13, с. 21-25.]. У цьому визначенні підкреслено головне: потреба — це сигнал про необхідність змін. Але цього, на мій погляд, недостатньо. Вимагається обґрунтувати, по-перше, об'єктивний характер їх виникнення та формування, по-друге, обумовленість цільового вивчення потреб для забезпечення функціонування відповідних систем.
З урахуванням зазначеного, потреба може бути визначена як необхідність у зміні умов функціонування, що об'єктивно склалися, цільове виявлення і дослідження яких є основою для визначення заходів по забезпеченню подальшого розвитку і удосконалення конкретної сфери діяльності.
Це визначення, безумовно, не відображає вичерпної характеристики явища, що розглядається, але підкреслює найбільш істотні моменти:
а) забезпечуючий характер потреб слідчої практики — спрямованість
на створення умов підвищення ефективності практичної діяльності;
б) цільове врахування об'єктивних закономірностей розвитку слідчої практики на основі пізнання і реалізації її потреб.
Цей аспект особливо важливий, оскільки саме існування криміналістичної науки обумовлене потребами практики боротьби із злочинністю, соціальною функцією якої є саме обслуговування цієї практики, озброєння її сучасними досягненнями науково-технічного прогресу. Зрозуміло, що оскільки шлях узагальнення та абстракції називають методом наукового пізнання, та й конкретний шлях наукового пізнання, що полягає в узагальненні слідчої практики, не повинен бути віднесеним до якоїсь іншої категорії. Але тут важливо те, що криміналістика знаходиться під плодотворним впливом практики, що розвивається - слідчої, експертної, судової, яка озброює криміналістику кращим досвідом діяльності боротьби зі злочинністю і ставить підвищені вимоги до подання допомоги практиці, а надто з розслідування особливо небезпечних і важких для розкриття, а також нових видів злочинів. Так, вважається, що основним джерелом знань, що складають зміст криміналістики, була безпосередньо практика розкриття і розслідування злочинів [14, с. 115. ].
Дійсно, криміналістика виникла на основі узагальнення і вивчення практики розслідування злочинів і творчого пристосування даних інших наук, перш за все природничих і технічних. У цьому напрямку криміналістика розвивається сьогодні і буде розвиватися далі. Вивчення слідчої, судової, експертної практики, її потреб, дослідження причин невдач у цій діяльності — практично єдиний шлях до створення у криміналістиці спеціальних тактичних прийомів, методів та методик розслідування [15, с. 5]. Тому основним результатом досліджень має бути їх суспільна корисність, потрібність, тобто напрями досліджень у розробці проблем повинні відображати певні потреби слідчої практики. Слід звернути увагу і на ту обставину, що недопустимо як відставання науки від практики, так і її відрив від повсякденних проблем, захоплення абстрактними побудовами, розвиток ідей далеких та чужих для практики. У таких крайнощах прихована велика загроза. Практика, позбавлена наукових рекомендацій з проблем, які її хвилюють, або коли вона зустрічається з нерозумінням цих проблем чи неналежним їх використанням, перестає звертатися до науки, сама шукає виходу і знаходить часто ще кращий [16, с. 6].
Потреби практики є безпосередньою ланкою, яка сполучає криміналістику з практикою. Вони вказують науці на закономірності і тенденції розвитку практики, підказують напрями наукових розвідок в інтересах удосконалення практики. Систематичне вивчення потреб практики і досягнення різних галузей науки є вихідною точкою, основою для розробки криміналістичних методів, засобів, тактичних рекомендацій і окремих методик розслідування, спрямованих на підвищення якості слідчої роботи. Це і повинно перетворювати науку криміналістику у безпосередню реальність, без якої неможливо розв'язати жодного завдання в галузі соціального, економічного, культурного життя суспільства [17, с. 287.].
Фактичний вплив потреб практики на криміналістику здійснюється головним чином через діяльність по розкриттю та розслідуванню злочинів, яка є вихідною позицією криміналістики по відношенню до практики боротьби зі злочинністю. Проблеми, що виникають на практиці (поява нових видів злочинів та способів їх вчинення і розкриття, нових форм виявлення механізму і формування доказів, зміна контингенту злочинців, кола обставин, що сприяють вчиненню злочинів, ускладнення структури кримінального середовища, зміцнення «професіоналізму» у ньому тощо), обумовлюють необхідність відповідного реагування, тобто проведення досліджень для пошуку відповіді на потреби практики.
Із зростанням актуальності боротьби зі злочинністю в силу все більш нетерпимого відношення до цього соціального явища ускладнюються завдання по розкриттю і розслідуванню злочинів. Цілком очевидно, що потреби практики у нових технічних засобах, методах, прийомах, зміцненні зв'язку науки і практики породжені необхідністю вирішувати нові завдання по розкриттю та розслідуванню злочинів. У цих умовах виникають і нові потреби практики, що виростають із глибинних процесів розвитку і містять багату інформацію для наукового пошуку, розробки різноманітних теорій, засобів, методів і прийомів розкриття злочинів.
Такою нам уявляється службова роль криміналістичної науки, що полягає у забезпеченні потреб практики боротьби зі злочинністю. Таким чином, вивчення практики боротьби зі злочинністю є неодмінною умовою проведення криміналістичних досліджень. Лише на основі узагальнення і вивчення практики, виявлення її потреб можна визначити перспективи розвитку теорії, коло завдань, вирішення яких необхідне для удосконалення та розробки нових методів і засобів практичної діяльності.
Потреби практики є визначальною основою спрямування і змісту наукових криміналістичних досліджень, але не єдиною. Для розвитку науки необхідно не лише пізнавати та використовувати потреби слідчої практики, які уже склалися і проявилися, але й досліджувати напрями і тенденції її розвитку, які сформують нові потреби. Тобто вимагається створення бази для задоволення майбутніх потреб. Виявлений у процесі вивчення слідчої практики фактичний матеріал, який інформує про тенденції і потреби практики, є не лише базою для розробки криміналістичних рекомендацій, але й основою розвитку криміналістичної теорії.
Першочергове значення для науки має з'ясування проблеми функції потреб. Під функціями потреб розуміють різноманітні способи їх прояву (дії) [18, с. 56]. При різноманітності поглядів на структуру функцій потреб, зазвичай, виділяють такі:
1) спонукальна — потреби виступають як рушійні сили, як стимули розвитку теорії та фактори реалізації об'єктивних законів реальної дійсності: «...та чи інша організація матеріального життя залежить, звичайно, кожного разу від потреб, які уже розвинулися» [19, с. 71], спонуканням до активної розробки (вивчення, дослідження) окремих питань є виникнення, існування та розвиток невідповідностей між тим, що необхідно зробити, та можливостями діяльності (сукупністю та вмілим використанням сил, засобів і методів). Саме це виступає стимулом, сигналом до того, що для нейтралізації, усунення цієї невідповідності необхідно узагальнити досвід та здійснити наукову розробку питання;
2) пізнавальна (евристична) — є основним показником того, що необхідно для розвитку і удосконалення практичної діяльності [20, с. 168]. Оскільки, потреба є сигналом про деяку потребу, спрямовану зовні, то таким чином визначається сфера докладання зусиль для виправлення становища. Це закономірне явище: спрямовувати засоби туди, де вони найбільш доцільні, де є нагальна потреба в них. Пізнавальна сторона включає виявлення джерел інформації про потреби, систематизацію та оцінку інформації про них. Пізнавальна функція потреб проявляється і в тому, що потреби показують, які аспекти практичної діяльності потребують удосконалення і в якому саме напрямку, що повинно бути пізнане та використане для підвищення рівня ефективності практичної діяльності на основі досягнень науки і техніки [21, с. 5].
Пізнавальна функція тісно пов'язана з кількісною і якісною сторонами потреб. Частота, з якою у практичних працівників виникає потреба у нових засобах, визначає кількісну сторону потреби. Якісна сторона потреб виражається у вимогах, які пред'являються до результатів застосування науково-технічних засобів, використання методик, прийомів тощо;
3) аксіологічна — практика, її потреби служать критерієм істинності явища, що вивчається. Криміналістика широко використовує досягнення природничих, технічних та суспільних наук, на базі яких розробляються нові методи та технічні засоби. Критерієм істинності цих методів і засобів служить практика. Перевірка практикою здійснюється як безпосередньо так і опосередковано [22, с. 18]. З урахуванням особливостей слідчої діяльності критерій практики тут проявляється специфічно. Не маючи можливості, як правило, здійснити експериментальну перевірку отриманих при розслідуванні і судовому розгляді справи висновків, слідчі або особи, що провадять дізнання та суди перевіряють істинність цих висновків шляхом співставлення їх з доказами, які відображають факт об'єктивної дійсності [23, с. 9].
Таке розуміння функцій потреб дозволяє зробити висновок, що потреби практики виступають не лише першопричиною розвитку науки криміналістики, а й спонуканням до розробки конкретних рекомендацій. Для виконання своєї службової (прикладної) ролі, криміналістика повинна досліджувати та розробляти те, що потребує практика, а отже, вивчати її потреби та забезпечувати їх.
Розділ 2. Форми вираження потреб слідчої діяльності
Потреби слідчої практики і стан їх задоволення перш за все проявляються у певних негативних обставинах, які несуть інформацію про стан слідчої практики. Так, на початку 60-х років намітилась різка невідповідність між потребами слідчої роботи та кількістю слідчих. Вирішили цю проблему таким чином, що право провадження попереднього розслідування було надано органам дізнання. Результати роботи нещодавно створених слідчих апаратів, як зазначається у спеціальній літературі, підтвердили правильність такого рішення, і сьогодні саме слідчі апарати є основним суб'єктом попереднього слідства.
Співставлення обставин, викликаних відсутністю тих, чи інших факторів, надає конкретні дані про зміст потреби. З поглядів відображення потреб слідчої практики ці обставини, у свою чергу, можуть сигналізувати про те, що функціонування системи порушене чи, навпаки, відновлене. Іншими словами, потреба виступає як сигналізатор об'єктивно вираженої необхідності зміни функціонування системи розкриття злочинів. Як така, що ще формується або вже сформувалась (тільки що виникла), потреба проявляється через збої, низький рівень ефективності діяльності.
Для слідчої практики властива деяка циклічність розвитку. Сягаючи певного рівня розвитку, вона накопичує фактори:
невідповідність наявних сил і засобів потребам практики;
застарілість структури і організації діяльності слідчого апарату;
недостатність технічних засобів та матеріалів для виявлення, фіксації та дослідження доказів;
необхідність розробки нових методів, прийомів, засобів розкриття і розслідування злочинів. Ці фактори негативно позначаються на результатах слідчої практики, по суті справи вони є гальмом, стримуючим моментом її нормального функціонування з усіма наслідками, що випливають звідси, як явними, так і прихованими, які не завжди вловлює існуюча, надто казуїстична система показників.
Усунення обставин, які гальмують розвиток практики, не є щось привнесене ззовні. Воно є результатом реалізації потреб, які створюють умови для:
а) знищення старого;
б) переходу в нову, вищу якість.
Але будь-яке нове не залишається вічно новим. Розвиваючись, воно готує передумови для виникнення новітнього і передового. Самі по собі негативні фактори не виникають, вони є результатом ігнорування не лише закономірностей, що лежать в основі процесу розслідування злочинів, а й ігнорування тенденцій та явищ, які намітилися у суспільному розвитку.
Потреби, що виникають, спочатку не завжди явні, вони проявляються, як правило, у результаті систематичного спостереження. Найчастіше потреби проявляють себе у повсякденній діяльності, коли не ставиться мета виявити ці потреби (наприклад, у процесі практичної діяльності фіксуються її стан та результати). У таких випадках потреби не досліджуються і спеціально не висвітлюються, а відображаються в інших питаннях.
Всебічність пізнання потреб вимагає системного підходу до їх вивчення, класифікації, яка дозволяє виділити основні властивості та ознаки об'єкта дослідження. Підставою для класифікації потреб може бути будь-яка ознака, вибір якої обумовлюється метою пізнання. Пізнавальна та прикладна мета досліджень потреб слідчої практики обумовлюють необхідність класифікації та характеристики потреб, у першу чергу з позицій сформованості, виваженості і масштабності. Сформованість потреб відображає рівень їх розвитку. За цією ознакою їх можна класифікувати так: потреби, що формуються (зароджуються) і такі, що вже сформувались, проявились із достатнім ступенем чіткості.
Процес формування потреб має різну тривалість у часі, найчастіше він є тривалим і має прихований («інкубаційний») період. Але інколи при постановці перед практичними органами нових завдань певні потреби як умови їх реалізації можуть бути сформульовані відразу ж і у досить конкретній формі. Наприклад, розробка і впровадження нової методики експертного дослідження дозволяють з урахуванням її характеру одразу ж визначити потребу у кількості фахівців особового складу, засобах, матеріалах тощо.
За відсутності нових завдань та істотних змін в умовах діяльності потреби, як правило, зароджуються та формуються як постійне накопичення того, що є необхідним для подальшого функціонування і удосконалення практики. У цих випадках потреба виявляється і відбивається лише на певному етапі, коли вона стає доступною для загального сприйняття чи цілеспрямованого виявлення.
Важливість такої підстави для класифікації полягає у тому, що, по-перше, вона орієнтує на урахування рівня сформованості потреб, оскільки потреба, що «визріла», вимагає конкретних засобів вирішення, а та, що знаходиться у стадії розвитку — уточнення його напрямів та змісту; по-друге, указана підстава націлює на пошук і вивчення тих потреб, які ще тільки зароджуються, тобто забезпечує рух науки не лише через пізнання фактів, що вже відбулися, але й шляхом виявлення перспектив і тенденцій розвитку явищ, що досліджуються [26, с. 17.].
За ступенем вираженості потреби слідчої практики можна розділити на прямі і непрямі.
Пряма вираженість потреб характеризується досить конкретною вказівкою на те, що в діяльності існує проблема, яка вимагає свого вирішення для подальшого розвитку, практики та успішного здійснення поставлених перед нею завдань (наприклад, констатація існування організованої злочинності та необхідності розробки спеціальних заходів боротьби з нею).
До прямої форми вираженості потреб слідчої практики відносяться всі варіанти фіксації заяв (думок) про те, що існують певні істотні потреби практики, які вимагають свого вирішення для її нормального функціонування. Подібні заяви і міркування відображаються перш за все у різних письмових джерелах: рапортах, доповідях, виступах та інших видах фіксації інформації.
Суттю цих інформаційних сигналів є безпосередня констатація на явної потреби незалежно від рівня її формулювання (від урядових органів до окремих авторів).
Інформаційний сигнал про потреби прямої вираженості може не лише вказувати на конкретний зміст потреби (необхідність вирішення тих чи інших питань), але й віддзеркалювати незадоволеність станом справ у конкретній сфері, вирішенням певних питань. При цьому незадоволеність може означати найрізноманітніші варіанти стану практики: неповноцінність вирішення завдання наявними засобами, непридатність наявних засобів для вирішення завдань, які щойно виникли, відсутність необхідних для цього засобів тощо.
За ступенем вираженості потреби прямої форми поділяються натри
види заявок:
а) загальна;
б) орієнтовна;
в) конкретна [27, с. 70].
Вираження потреби як загальної заявки полягає у затвердженні невирішеності (не розробленості) проблем будь-якої сфери практичної діяльності, її напряму, тобто у констатації неблагополуччя достатньої спільності без зазначення конкретних шляхів і засобів її вирішення. До таких заявок можна віднести проблематику боротьби з організованою злочинністю, постановку питання про не розробленість методики розслідування злочинів, пов'язаних з економічними перетвореннями [29, с. 13].
Орієнтовна заявка про потреби містить відомості про конкретну проблему, що вимагає вирішення, і досить часто вказує на шляхи та способи її вирішення. Так, у науковій літературі наголошується на недосконалість та не розробленість методики суб'єктивних портретів з урахуванням експресії обличчя і висловлюється припущення, що розв'язання проблеми полягає у здійсненні психологічної класифікації емоційних станів і оцінці мімічних виразів обличчя за допомогою графічних схем.
Конкретне вираження потреби на наш погляд має бути оформлене у вигляді заявки щодо розв'язання конкретного питання у заданому варіанті. Наприклад, письмово формулюється вимога щодо розробки складних дактилоскопічних порошків з поліпшеними властивостями проявлення [31, с. 58-72].
Проведено аналіз співвідношення форм вираження потреб практики у різних письмових джерелах та стосовно до тематичної спрямованості питань (табл. 4.1, 4.2).
У більшості випадків потреби формулюються у вигляді констатації проблем (39,4 %), коли підкреслюється необхідність вирішення питання, але не вказується напрям, у якому слід здійснювати розробку, не акцентується увага на тому, які аспекти не досліджені. 33,9 % потреб сформульовані з позначенням напряму, у якому слід вести розробку питання, іноді із зазначенням цілей, обсягу та значення дослідження. Постановка питання у вигляді заявки на розробку конкретного засобу, прийому формулюється у 26,7 % потреб.
Що стосується співвідношення форми вираження потреб з тематичною спрямованістю, то майже за усією тематикою простежується формулювання загальної постановки питання. Найконкретніше формулюються потреби з питань експертних досліджень — 38,9%; друге місце посідають питання криміналістичної техніки — 30,6 %; найменш конкретно формулюються потреби із загальних питань криміналістики — 17,4 %. Пояснюється це, на наш погляд, тим, що потреби, пов'язані з використанням технічних засобів і проведенням експертних досліджень, є не лише конкретнішими за своєю суттю, але І виражаються (заявляються), як правило, досить конкретно. Можливі, звичайно, констатації типу «необхідно удосконалити методики експертного дослідження», «постала нагальна потреба розвитку технічних засобів збирання доказової інформації» тощо. Але в основній своїй масі потреби у цій сфері проявляються і формуються досить чітко — необхідна розробка засобів автоматичного кодування відбитків пальців, потребує удосконалення методика встановлення виконавців підпису тощо.
Звичайно, слідча практика має потреби високого рівня спільності стосовно криміналістичної техніки та експертних досліджень, але її представники ( практичні працівники ) відчувають і висловлюють нагальну потребу у розробці конкретних засобів і методик, недосконалість чи відсутність яких позначається на повсякденних можливостях та результатах діяльності.
Стосовно ж інших питань і розділів криміналістики потреби, по-перше, в принципі мають загальний характер. Наприклад, наголошується на вкрай незадовільному стані розкриття та розслідування будь-якого виду злочину, тобто не задовольняє не якійсь там одиничний засіб, прийом чи метод, а їх комплекс, що використовується з метою розслідування злочинів. По-друге, потреби, як правило, поглинають низку різноманітних часткових потреб, у тому числі в конкретних технічних засобах, методиках тощо, необхідних для вирішення загальної потреби.
Це свідчить про своєрідну комплексність потреб стосовно окремих питань слідчої діяльності та науки криміналістики, яка має враховуватися при виявленні та вивченні потреб слідчої практики. Це, зокрема, означає, що в окремих випадках конкретна форма заявки не розкриває усього змісту висловленої потреби, що і повинно бути зроблене у процесі подальшого вивчення для визначення конкретних шляхів її розв'язання.
Непряма форма вираження потреб полягає у відсутності прямої заявки про наявність конкретних потреб і пов'язана з можливістю їх встановлення на основі аналізу даних, які можуть свідчити про невирішені питання та певні недоліки у діяльності.
Подібні дані знаходять своє відображення у матеріалах статистичної звітності, форми якої побудовані таким чином, що дозволяють оцінити діяльність органів попереднього розслідування, суду, виправно-трудових установ з якісно-кількісного боку. Аналіз відповідних показників дає змогу зробити відповідний висновок про те, наскільки ефективною є робота правоохоронних органів при провадженні ними попереднього розслідування, судового розгляду і виконання вироку. Результати вивчення статистичних показників дозволяють, наприклад, виявити окремі недоліки, тобто відобразити потреби подальшого удосконалення діяльності органів, які здійснюють боротьбу зі злочинністю.
При цьому важливо підкреслити, що, оцінюючи ефективність роботи правоохоронних органів, не слід орієнтуватися лише на офіційно зафіксовані статистичні дані. Вони мають бути підтверджені інформацією, отриманою при вивченні фактичної постановки роботи у тому чи іншому органі, дослідженні конкретних справ і матеріалів (доповідних записок, довідок, рапортів, аналітичних оглядів тощо), аналізі різного роду обліків, вибіркових соціологічних досліджень діяльності слідчих апаратів [32, с. 59], а також при аналізі і узагальненні експертної практики науково-дослідних установ[33;66-69 ]
У звітних матеріалах є показники, які характеризують роботу слідчого апарату органів внутрішніх справ з якісної сторони. Найважливішими з них є такі: показник розкриття злочинів, кількість справ, що повернуті на додаткове розслідування, результати їх повторного розслідування. Зростання чи зменшення кількості справ, що повернуті на додаткове розслідування, у співставленні з результатами повторного їх розгляду характеризує якість роботи слідчого апарату, показує найтиповіші помилки, що припускаються слідчим.
У зв'язку із зростанням рівня злочинності, а також враховуючи роботу слідчих в умовах практично незмінної процедури попереднього розслідування, навантаження на слідчих постійно зростає. Це призводить до негативних наслідків, часто прихованих, не охоплених системою облікових показників [34;202.]. Час від часу залишок справ збільшується, як і кількість припинених справ за п. 1 і 3 ст. 206 КПК України, порушуються процесуальні терміни, особливо у стадії попереднього слідства, погіршується його якість і за іншими показниками, з'являється небезпека порушення законних інтересів громадян, залучених до сфери кримінального судочинства. Проте, ніхто не має на меті формулювати це як потребу і прямо вона ніяк не окреслюється і не заявляється.
Викладене вище дані, що є значним емпіричним матеріалом, можуть і повинні використовуватися наукою криміналістикою для виявлення потреб і визначення шляхів їх задоволення. Але потреба у цих показниках безпосередньо не формулюється, проте дані аналізу роботи слідчих органів свідчать про існування обставин, що вказують на неблагополуччя, недоліки у системі органів попереднього розслідування чи за окремими напрямами їх діяльності, які впливають на результатах виконання завдань боротьби зі злочинністю. Це дає підстави вважати, що існує об'єктивно обумовлена необхідність зміни умов функціонування системи органів попереднього розслідування, тобто потреба. На основі аналізу виявлених обставин можна сформувати струнку систему знань про потреби слідчої практики, що є базою для проведення наукових розвідок.
Поділ потреб за формою вираженості сприяє чіткому їх розподілу з прикладною метою (для розробки засобів їх задоволення і подальшого пізнання) і спонукає до використання для вивчення потреб усіх можливих джерел їх відображення.
При розгляді потреб слідчої практики з позицій використання їх для визначення напрямів наукових досліджень та удосконалення слідчої практики необхідно зважати на те, що ступінь конкретності вираження потреб не залежить від інформаційної ємності джерел.
Найбільш інформаційноємні матеріали науково-практичних конференцій (коефіцієнт інформативності 2,38) за ступенем конкретності вираження потреб посідають третє місце (24,2 %). Ступінь конкретності потреб є найважливішим показником їх наукової цінності, що істотно впливає на можливості їх задоволення. Обсяг загального формулювання потреб з усіх джерел інформації складає 39,4 %. Потребує також підкріплення додатковою інформацією, отриманою при вивченні кожного окремо взятого джерела. Цю інформацію слід використовувати як допоміжну, орієнтовну і, природно, прикладна цінність її зменшується. Основоположними, відправними, базовими інформаційними запитами при визначенні конкретних розробок можуть бути лише конкретно сформульовані потреби (у нашому дослідженні вони складають 26,7 %). Різниця між загальним формулюванням потреб та конкретно сформульованими потребами пояснюється змістовною стороною публікацій у різноманітних джерелах.
Виявлені у процесі дослідження форми вираження потреб ніби утворюють певну формалізовану процедуру їх оцінки. Це, в кінцевому рахунку, дозволяє не тільки підвищити рівень виявлення потреб, але й упорядкувати форми реалізації даних вивчення потреб слідчої практики.
Масштабність потреб характеризує рівень їх