Потреби слідчої практики як умова її вдосконалення
Дисертаційні роботи, як правило, присвячені розгляду найактуальніших для практики і науки проблем. При обґрунтуванні вибору теми дослідження та її практичного значення акцентуються потреби практики, що послужили для цього основою. Вивчення таких потреб та пошук шляхів їх задоволення — інструктивна вимога до робіт даного виду.
Дисертаційне дослідження, як правило, базується на матеріалі вивчення практики стосовно до її теми і містить конкретні дані про потреби практики.
Публікації поєднують велику групу джерел: монографії, посібники, тематичні збірники, матеріали конференцій, автореферати дисертацій тощо. Вони відрізняються одне від одного рівнями та формою відображення потреб практики.
Монографії найчастіше є результатом дослідження актуальних і значущих проблем, в їх основу покладено всесторонній аналіз теоретичної роботи і широке узагальнення матеріалів практики. У них, як правило, конкретно вказуються та аргументуються підстави необхідності дослідження обраних тем, шляхи розв'язання, що мають велике значення для практики і науки. Особливу цінність монографій становить те, що в них не лише визначаються та досліджуються потреби практики, але й дається глибокий порівняльний аналіз різних (іноді суперечливих) позицій з актуальних для практики проблем. Посібники стосовно інформаційності про потреби практики в цілому аналогічні монографіям, але вони менш масштабні за колом проблем, що розглядаються, і рівнем їх дослідження. Відповідно до цільового призначення посібники підрозділяються на практичні та навчальні. Для практичних посібників характерним є конкретне позначення потреб через рекомендацію засобів і методів вирішення практичних завдань, аналіз найтиповіших помилок та упущень в діяльності по розкриттю і розслідуванню злочинів, зазначення невирішених питань тощо. Навчальні посібники мають в основному ознайомчу спрямованість, відображають природу, сутність, принципи, організацію, засоби і методи слідчої діяльності, тобто позитивно інформаційний матеріал. Однак і в них може міститись інформація про невирішені проблемні аспекти практики, а отже, її потреби.
Для тематичних збірників, періодичних видань та матеріалів конференцій характерне постановочне спрямування матеріалів, що публікуються, тобто зазначення потреб, у задоволенні яких зацікавлена практика.
Найбільш інформативні у цьому плані є матеріали науково- практичних конференцій, де у виступах практичні працівники констатують, вирішення яких питань вони чекають від науки. Найчастіше це знаходить концентроване вираження у рекомендаціях, які приймаються за підсумками конференцій, у тому числі шляхом вказівки пріоритетної тематики наукових досліджень.
Тематична спрямованість указаних джерел сприяє широкому і всесторонньому висвітленню обраної проблематики, залученню до її подальшої розробки не лише учасників видання, але й інших дослідників. Серед подібних видань особливо хотілося б відзначити такі випуски: «Следственная практика», «Криминалистика и судебная экспертиза» та ін., де поряд з висвітленням кращого досвіду розслідування, можливостей та методик експертних досліджень аналізуються помилки і труднощі, які виникають у слідчій діяльності, ставляться питання, що вимагають свого вирішення.
Інформаційні збірники, як правило, відрізняються конкретністю адресата і наявністю матеріалів рекомендаційного плану. До них, наприклад, відносяться експрес-випуски з питань експертних досліджень. Вони являють собою рекомендації по використанню конкретних засобів, прийомів, методів за способів задоволення певних потреб практики. Їх аналіз і оцінка дають можливість зробити висновки про повноту і надійність задоволення відповідних потреб, а отже про відсутність чи необхідність подальшого дослідження даної проблеми.
До цієї ж групи джерел такої інформації належать листи і скарги громадян, матеріали періодичної преси. У них часто міститься оцінка діяльності правоохоронних органів, зазначаються істотні недоліки в роботі, відбивається громадська думка про необхідні заходи по удосконаленню їх діяльності. Соціально-політична активність громадян у критичному осмисленні недоліків у життєдіяльності нашого суспільства та його структур істотно підвищує значення цих джерел інформації у визначенні потреб практики та шляхів їх вирішення.
До третьої групи джерел інформації відносяться матеріали кримінальних справ, включаючи технічні носії фіксації процесу розслідування (магнітні стрічки, кінострічки тощо), статистичні дані та інші матеріали про діяльність правоохоронних і слідчих органів.
Матеріали кримінальної справи відображають зміст та основні параметри виконаної при розслідуванні злочинів роботи, тобто фіксують виконане, висвітлюють джерела доказової інформації, показують засоби, що використовувались у процесі розслідування, вказують на недоліки у збиранні, оцінці та використанні доказів, невирішені проблеми, які постали перед слідчим (наприклад, відмова у проведенні призначеної ним експертизи) тощо. Матеріали однієї справи не можуть бути підставою для висновку про типовість виявлених фактів і явищ, оскільки в ній відображаються індивідуальність подій, специфіка умов регіону та конкретного органу тощо.
У той же час узагальнення великого масиву кримінальних справ дозволяє виділити типове в діяльності по розкриттю та розслідуванню злочинів. Отримані в результаті такого аналізу дані про те, які дії і яким чином здійснювались, що і як застосовувалось, які із засобів і методів, рекомендованих наукою, не використовувались, які прогалини і упущення мали місце, які проблемні питання виникали тощо, дають можливість судити не лише про кількісну характеристику слідчої діяльності, але й про її проблемні аспекти.
Проте для повноти картини, яку відображають ці дані, потрібен цільовий підбір кримінальних справ для аналізу (за категоріями, територіальністю, часовими параметрами тощо), а також уточнення, доповнення і тлумачення отриманих даних з використанням інших джерел і методів збору інформації. Так, вивчення стану застосування при розслідуванні засобів звукозапису, здійснене за матеріалами кримінальних справ, показало помітне його зниження, тобто виявило певну тенденцію розвитку практики, пояснення причин якої у матеріалах самих справ, зрозуміло, не було. Анкетування слідчих дозволило з'ясувати причини цього явища, у тому числі головну — додаткові затрати праці на здійснення звукозапису не виправдовують практичної вигоди, яку отримують слідчі при його використанні. Тому вони використовують звукозапис не у всіх необхідних випадках, а, як правило, лише у найбільш складних і відповідальних.
Технічні носії фіксації ходу і результатів слідчих дій, які найчастіше є додатком до матеріалів кримінальних справ, як і самі справи, фіксують фактичні дані про те, що і яким саме чином здійснювалось, їх цінність порівняно з матеріалами, викладеними на письмі, визначається повнотою і точністю фіксації даних, а також можливістю оцінити не лише текстову інформацію, але й поведінкові аспекти діяльності.
Статистичні дані, як джерело інформації про стан практики та її потреби, являють собою накопичення і систематизацію відомостей з певних параметрів діяльності правоохоронних органів.
Аналіз статистичних даних дозволяє судити про ефективність діяльності слідчого апарату, характерні недоліки у його роботі та пов'язані з цим проблеми. У статиці ці дані характеризують загальний стан діяльності, а у динаміці — за наявності зміни показників — тенденції її розвитку. При позитивних зрушеннях (наприклад, зниження кількості призупинених і повернутих на додаткове розслідування кримінальних справ) показники можуть свідчити про різні причини цього — підвищення якості роботи слідчих, сприятливий збіг обставин, наявність певних «віянь» у карній політиці тощо. Так, початковий період створення кооперативів і розвитку індивідуальної трудової діяльності був відзначений різким зниженням кількості кримінальних справ, порушених за фактами спекуляції, а початок 1989 року — збільшенням цього показника.
Негативна зміна показників (збільшення кількості порушених кримінальних справ в цілому чи певного їх виду, поява нових способів вчинення злочинів, зростання частки неповнолітніх серед тих, хто притягується до кримінальної відповідальності тощо) може пояснюватися як об'єктивними (зміна соціально-економічного становища, прийняття нового законодавства), так і суб'єктивними причинами (зміна кадрового складу слідчих, недоліки професійної підготовки).
Будь-яка стійка негативна зміна статистичних показників діяльності правоохоронних органів має бути предметом всебічного вивчення, оскільки в ній полягають і проявляться потреби практики, що тільки формуються, або ті, що загострилися, без визначення і розробки засобів задоволення яких нормалізація стану справ (якщо причини не мали тимчасового характеру) практично неможлива. Так, фіксація наявності і зростання у країні організованої злочинності чітко визначила необхідність розробки системи кримінально-правових, соціально-економічних, організаційних, тактичних, методичних та інших заходів боротьби з нею. Цю проблему неможливо вирішити за допомогою старих підходів, засобів і методів.
З метою конкретизації характеру і змісту інформації про потреби практики, що містяться у різних джерелах, методом -аналізу були вивчені чотири види джерел — нормативні акти, матеріали конференцій, посібники, автореферати дисертацій. Вибір для аналізу цих джерел визначався їх істотною різноплановістю. Зазначені матеріали були взяті за період 1980 — 1988 рр., що дозволило врахувати не лише разові, але й повторювані характеристики розвитку слідчої практики, відобразити реагування науки на потреби практики з урахуванням затрат часу на проведення наукових досліджень.
Аналіз показав, що найбільш інформативно місткими є матеріали конференцій (2,38) та нормативні акти.
При опитуванні слідчих, наукових співробітників, викладачів вузів отримані дані, що поставили на перше місце за інформативністю про потреби слідчої практики відомчі видання, а на друге — матеріали конференцій.
Слід наголосити, що слідчі прокуратури І науковці поставили на перше місце матеріали конференцій, слідчі МВС — відомчі видання, а викладачі — наукові публікації. У цьому виявились елементи суб'єктивного підходу (особливо з боку викладачів та слідчих МВС), але в цілому дані аналізу джерел інформації і експертного опитування співпали і можуть, на наш погляд, бути орієнтиром при подальшому вивченні потреб практики.
Результати аналізу потреб практики за окремими напрямками дія льності стосовно різних джерел інформації показують, що потреби варіюються на різних рівнях, неоднозначне вираженою є також і структура.
Цілком зрозуміло, що абсолютної схожості віддзеркалення потреб бути не може, оскільки у структурі потреб значне місце посідають потреби теоретичного, методологічного плану, які потребує внутрішній розвиток самої науки криміналістики.
Найбільший загальний показник зафіксованих потреб стосується до розділу методики розслідувань (Виявлені при аналізі дані розходяться з думкою слідчих і наукових працівників ,які за рівнем незадоволених потреб практики ставлять питання методики на одне з останніх місць. Однак вони відзначають ,що найбільшу частину в тематиці їх досліджень займають проблеми криміналістичної методики.). Він є найвищим стосовно трьох із чотирьох джерел, крім матеріалів конференцій, де він займає третю позицію. На наш погляд, переважання запитів з методики розслідування пояснюється не лише тим, що їх фактично більше, а й тим, що вони мають більш узагальнений характер і поглинають окремі проблеми з техніки, тактики, експертиз, тощо.
Характеристика джерел інформації про потреби слідчої практики буде неповною, якщо не проаналізувати співвідношення потреб і рекомендацій, які покликані задовольняти потреби практики. Для визначення того, якою мірою наукові розробки співвідносяться з потребами практики, було проведене спеціальне дослідження.
Ці дані відображають приблизний кількісний паритет, але не характеризують предметного співвідношення потреб і рекомендацій, оскільки, по-перше, вони можуть не співпадати, тобто пропонується не те, що потрібно практиці у даний момент; по-друге, наявність відповідних рекомендацій не дає практичного результату в силу організаційних чи інших обставин: рекомендації не відомі адресату, у такому вигляді вони не задовольняють потреб споживачів, для їх реалізації немає необхідних умов засобів, кадрів тощо).
З урахуванням цього кількісні дані про наявність потреби у різних джерелах (як загальний показник і орієнтир для прикладення наукових сил) і співвідношення їх з рекомендаціями науки мають доповнюватись аналізом предметної відповідності. Тобто після виявлення потреби практики необхідно перш за все з'ясувати, чому і у зв'язку з чим вона висловлена, які причини її виникнення та формулювання: повна відсутність відповідних рекомендацій, їх недостатність для розв'язання необхідних питань, відсутність умов для реалізації наявних рекомендацій.
Тому для аналізу потреб слідчої практики та визначення шляхів їх розв'язання повинні використовуватися можливості усіх джерел інформації про потреби і рекомендації. При цьому необхідно враховувати, що розвиток криміналістики, як правило, здійснюється не шляхом рівномірного дослідження всіх ЇЇ розділів, а переважно за рахунок вивчення та висвітлення окремих проблем. Так, якщо виявлено найбільше зростання кількості публікацій з проблем методики розслідування злочинів, то всередині цього розділу збільшення публікацій відбулося фактично за рахунок висвітлення загальних проблем методики розслідування.
Такі дані певною мірою відображають спрямованість здійснюваних у криміналістиці досліджень, тенденції розвитку науки, окремих її розділів та проблем, активність і недостатність їх розробки, можливу перспективність пошукових досліджень. Різні темпи збільшення кількості публікацій з окремих напрямів та тем можуть пояснюватися потребами самої науки, наявністю соціального замовлення на розробку певних питань, складом учених, колом їх наукових інтересів та іншими факторами.
Важливість та предметна значущість для практики даних про характеристику масиву публікацій визначається відповідністю їх потребам практики. Якщо наука покликана забезпечити своїми рекомендаціями слідчу практику, то характер публікацій як відображення структури криміналістичних досліджень та їх результатів повинен відображати і структуру потреб слідчої практики у наукових розробках і криміналістичних рекомендаціях як результатах розробок.
З урахуванням різноінформаційності усіх джерел при виявленні і вивченні потреб слідчої практики необхідно, по-перше, здійснювати підбір джерел інформації відповідно до цілей конкретного дослідження, а по-друге, враховувати, що повна і всебічна характеристика потреб практики може бути отримана, як правило, лише на основі комплексного використання і аналізу джерел.
Для забезпечення предметного та дійового вивчення потреб слідчої практики для її удосконалення необхідно вирішити питання про зосередження всіх матеріалів дослідження діяльності правоохоронних органів (включаючи матеріали відомчої перевірки, контролю, у тому числі при підготовці даних для уряду) у єдиному місці, щоб вони могли стати надбанням науковців та узагальненням, що віддзеркалює найповнішу характеристику об'єкта вивчення.
Розділ 5. Реалізація даних вивчення потреб слідчої практики
Практична користь вивчення потреб має вимірюватися тим, наскільки його результати допомагають удосконалювати слідчу практику, різні види, засоби, напрями, форми і методи діяльності з розкриття злочинів відповідно до вимог часу.
Такий критерій результативності практичної віддачі дослідження потреб обумовлює суворіший підхід до питання про використання їх висновків та рекомендацій у слідчій практиці. Наявності окремих, але не пов'язаних один з одним єдиною метою та логікою прикладів того, як використовується емпірична інформація про потреби практичними органами та науково-дослідними установами, вже недостатньо. Відчувається нагальна потреба усвідомити в цілісному вигляді питання про широке використання даних вивчення потреб практики. Тільки системний підхід дозволяє інтегрувати різнорідні окремі проблеми, підвести їх до одного знаменника і тим самим найскладнішу групу різних проблем представити як єдину проблему [47, с. 12]. З цих позицій має аналізуватися і багатогранний процес удосконалення практики на основі вивчення і реалізації даних про її потреби.
Якщо вивчення потреб можна розглядати як певну систему науково-дослідницьких процедур, спрямованих на отримання достовірної інформації і розроблення на її основі практичних рекомендацій, то використання результатів цього дослідження є власне процесом реалізації тих науково обґрунтованих заходів, які містять дані рекомендації.
При практичній реалізації результатів дослідження потреб практики головна мета — удосконалення практики розкриття і розслідування злочинів— передбачає виконання таких завдань:
а) визначення напрямків слідчої діяльності, які не відповідають потребам практики;
б) визначення, спираючись на результати дослідження, обставин, які відбиваються на якості та результативності слідчої практики;
в) визначення конкретних форм задоволення потреб, тобто безпосередніх заходів з розвитку практики. Таким чином, завдання використання результатів вивчення потреб переводять зміст сформульованих за підсумками дослідження висновків у практичну площину.
Умови і можливості задоволення потреб практики визначаються рівнем впливу потреби на функціонування системи і ступенем кардинальності необхідних перетворень (удосконалень).
За цією ознакою потреби практики можна підрозділити на такі, що:
вимагають кардинальних перетворень у зв'язку з тим, що система в цілому функціонує незадовільно (у таких випадках необхідні кардинальні зміни за різними параметрами: законодавчі, організаційно структурні, фінансові тощо). Такою є тепер потреба у перетворенні слідчого апарату, який у нинішній його якості і стану не справляється зі своїми завданнями;
обумовлюють необхідність удосконалення будь-якої ділянки чи напряму слідчої діяльності. До таких змін можна віднести, наприклад, створення диктомашбюро, впровадження комп'ютерної техніки тощо. Ці перетворення вимагають здійснення певних організаційних змін, перепідготовки кадрів, матеріально-технічних витрат і т, ін.;
віддзеркалюють необхідність раціоналізації слідчої діяльності та розширюють можливості збирання і дослідження доказової інформації, наприклад, розробки нової методики експертного дослідження, нових технічних засобів і т. ін. Тут також можуть бути важливими матеріально технічні та інші аспекти розв'язання потреби, але головне полягає в інформуванні відповідних адресатів про можливості, які заново з'явилися.
Отримані в результаті вивчення потреб слідчої практики дані, як уже зазначалось, мають різний ступінь визначеності та вираженості і відповідно до цього передбачають різні форми своєї практичної реалізації. Одні з них надають можливість прямого формулювання необхідних для вжиття заходів, інші — вимагають продовження організаційної і науково-дослідної роботи для уточнення необхідних шляхів і засобів задоволення потреб.
З урахуванням цього можна виділити такі форми реалізації даних про потреби слідчої практики:
інформування відповідних керівнім органів про необхідну систему заходів для удосконалення слідчої діяльності;
проведення досліджень для визначення конкретних засобів задоволення виявлених потреб;
планування і здійснення організаційно-методичної та науково-дослідної розробки заходів, прийомів і методів, що необхідні для практики.
Інформування керівних органів про результати вивчення потреб слідчої практики має два основні цільові аспекти: по-перше, забезпечення управління на основі поінформованості про стан функціонування системи і, по-друге, створення умов для здійснення заходів по задоволенню виявлених потреб.
Перше пов'язано із загальною тенденцією посилення аналітичної роботи управлінських структур, підвищення інформаційного забезпечення їх діяльності, що дозволяє приймати оптимальні рішення, передбачати їх наслідки, здійснювати науково обґрунтоване керування, яке відображає дійсний стан справ.
Результати вивчення проблем практики констатують факт стану справ у слідчих підрозділах. Вони спонукають до роздумів, дають можливість порівнювати роботу, співставляти набутий досвід, своєчасно бачити нові, найістотніші тенденції у розвитку слідчої практики та на цій основі планомірно впливати на їх розвиток. Досвід використання даних вивчення практики, її потреб дозволяє виділити два рівні такого аналізу. Перший пов'язаний з оцінкою стану діяльності по розслідуванню злочинів, другий— з оцінкою ступеня її ефективності. Оцінка стану слідчої практики, функціонування різних слідчих підрозділів, форм і методів дає її узагальнену кількісно-якісну картину. По суті на такому рівні керівні органи слідчих апаратів отримують можливість побачити реальний існуючий стан справ, результати слідчої практики, характерні недоліки, повніше і глибше з'ясувати, що слід зробити у першу чергу для того, щоб ліквідувати недоліки. Іншими словами, використання наукових даних у вивченні потреб практики дозволяє об'єктивно оцінити слідчу практику.
Форми інформування керівних органів і самі органи, яким адресується інформація, можуть бути різними. Так, до державних органів управління, як правило, повинні направлятися підготовлені та сформульовані пропозиції щодо удосконалення законодавства або організаційно-структурних, матеріально-технічних та інших змін чи забезпечення правоохоронної, у тому числі слідчої, діяльності. В окремих випадках, якщо визначення і розробка заходів з удосконалення цієї діяльності виходять за рамки відомчих можливостей, пропозиція про це може бути винесена на вищий, урядовий рівень.
Інформування відомчих органів може здійснюватися:
а) у формі ознайомлення з даними вивчення практики та її потреб;
б) у вигляді пропозицій про проведення конкретних досліджень для визначення шляхів І засобів вирішення проблем практики, що виникли;
в) як конкретні заходи по вирішенню виявлених потреб практики.
Іншою формою реалізації даних про потреби слідчої практики є проведення досліджень для визначення конкретних заходів задоволення виявлених потреб. У тих же випадках, коли виявлені потреби свідчать про певні проблеми практики, але не дозволяють судити про абсолютно конкретні заходи по їх вирішенню, реалізація отриманих даних пов'язана з плануванням та здійсненням заходів з визначення і розробки необхідних засобів. Тобто у першу чергу мова йде про організацію науково-дослідної роботи з урахуванням отриманих даних про потреби слідчої практики.
Опитані практичні працівники визначають потреби слідчої практики, що пов'язані з:
недосконалістю кримінально-процесуальної регламентації процесу розкриття і розслідування злочинів (34,5 %);
удосконаленням організації і змісту експертних досліджень (19%);
методикою розслідування окремих видів злочинів (14,5 %);
розвитком засобів та методів виявлення, фіксації та дослідження доказів (12 %), обумовлені матеріально-технічним забезпеченням слідчої роботи (15,5%) та спрямовані на поліпшення організації взаємодії з оперативними службами (4,5 %).
За такими загальними даними, як і за кожною не конкретизованою потребою, стоїть зміст того, що повинно бути пізнане детально і представлене як мета розробки певного засобу удосконалення практики.
Потреби мають обумовлювати оптимальність вибору досліджень з розробки конкретних рекомендацій, для чого необхідно створити умови для інформаційного забезпечення цього процесу, щоб кожен колектив, кожен дослідник мав уявлення про потреби практики.
У більшості випадків плани наукових досліджень формуються відповідно до обґрунтувань, що надходять до органу планування і координації від наукових колективів і окремих дослідників, де потреби враховуються на рівні інтересів колективу або на рівні регіону, де працюють науково-дослідні колективи. Аналіз тематики дисертаційних досліджень з криміналістики показує (табл. 7).
Таблиця 7. — Тематика дисертаційних досліджень з криміналістичних експертиз [58, с. 76 ]
| Тематика дисертаційних досліджень | Кількість підготовлених дисертацій |
| Загальні питання експертизи | 33 |
| Методи досліджень | 26 |
| Почеркознавчі і авторознавчі дослідження | 59 |
| Трасологічні дослідження | 17 |
| Дактилоскопічна експертиза | 9 |
| Балістичні дослідження | 24 |
| Інші види криміналістичних досліджень | 7 |
Співвідношення виконаних робіт не може бути пояснене необхідністю, що випливає з прямих потреб практики. Перевищення кількості почеркознавчих досліджень (59 %) у порівнянні з усіма іншими видами криміналістичних експертиз (7%) явно пов'язане з умовами організації власне наукових досліджень.
Все це обумовлює необхідність внесення змін до системи організації та планування наукових досліджень, переорієнтації їх на вивчення і вирішення потреб практики. Визначення шляхів задоволення потреб іноді виявляється складним завданням, оскільки в основі невирішеної проблеми, наявних недоліків може лежати множинність різноманітних причин, їх винесення та розподіл за значущістю для виправлення становища дуже важливі.
Так, одним із істотних недоліків слідчої практики є явно незадовільне використання науково-технічних можливостей для виявлення, фіксації та дослідження доказів [48, с. 60]. Серед причин цього вказується недосконалість і недостатність технічних засобів, складність процедури їх використання і оформлення отриманих результатів, відсутність у слідчих необхідних навиків тощо. Відповідно до цього мають бути всебічно досліджені і визначені заходи, що є доцільними для ефективної роботи: законодавчі, матеріально-технічні, організаційні, науково-методичні тощо. Рівень можливостей їх реалізації різний, тому сьогодні потрібно виділити серед них лише ті, які мають комплексний характер або ті, які є доступними для вжиття на даному етапі.
До числа таких заходів (стосовно використання науково-технічних засобів) належить, на наш погляд, давно запропоноване, але й до цього часу не реалізоване введення посади технічних помічників слідчого [50, с. 213].
Здійснення цього дозволило б вирішити одразу декілька проблем, які пов'язані з питанням, що розглядається:
використання для застосування технічних засобів спеціально підготовлених людей, для яких це буде їх основним функціональним обов'язком;
забезпечення зберігання технічних засобів у стані постійної готовності до використання;
вивільнення часу слідчого і переключення його уваги на вирішення творчих питань, пошук, оцінку і використання доказів тощо.
Проведене нами дослідження підтверджує це становище. Опитані слідчих підрозділів органів внутрішніх справ і прокуратури в 70,5 % випадків виділяють відсутність технічного помічника як серйозну обставину, що впливає на якість і результативність діяльності по розслідуванню злочинів.
Третьою формою реалізації даних вивчення потреб слідчої практики виступає розробка конкретних криміналістичних рекомендацій. Суть цієї форми полягає у прямому виконанні конкретного запиту практики, тобто реалізація функції науки криміналістики — забезпечення практики науково-технічними досягненнями.
У всіх тих випадках, коли потреба слідчої практики визначена на рівні необхідності у конкретному технічному засобі, тактичному прийомі методиці розслідування, проблема полягає у формуванні завдання на проведення дослідження (розробки) певному виконавцю (установі, співробітнику).
Для забезпечення цього необхідно встановити порядок, при якому усі результати вивчення потреб практики зосереджувалися б у одному, певному органі, покликаному оцінювати їх та давати вказівку на розробку прийнятих пропозицій. Цей орган має бути позавідомчим (не Міністерство внутрішніх справ, не Міністерство юстиції і не прокуратура) і мати повноваження для дачі відповідних доручень усім науково дослідним та проектно-конструкторським установам, які обслуговують правоохоронні органи.
У зв'язку з оцінкою заявок на задоволення виявлених потреб практики шляхом розробки криміналістичних рекомендацій важливого значення набуває питання про їх форму і зміст, способи впровадження у практику. Справа в тому, що Іноді у висловлюваннях практичних працівників про насущні потреби практики вказуються на ті, які фактично вже вирішені, тобто трапляються випадки, коли інформація про конкретні рекомендації не дійшла або не сприйнята адресатом. За відсутності чітко налагодженої системи інформування таке не є винятком.
Аналіз публікацій з поглядів повноти вирішення означених питань показав, що вони у своїй більшості відображають певну інформацію, необхідну для вирішення практичних завдань: позитивний досвід розслідування, приклади успішного застосування технічних засобів, аналіз допущених помилок. У них можуть також ставитися невирішені проблемні питання, пропозиції, спрямовані на удосконалення цієї діяльності тощо. Але характерною рисою цих публікацій, у тому числі безпосередньо адресованих конкретним категоріям практичних працівників, є те, що в них дуже рідко подаються вичерпні описи конкретних засобів, методик, прийомів, необхідних умов і порядку їх застосування, характер можливих результатів (у тому числі можливість негативних наслідків), переваги перед іншими засобами, які можуть бути використані для вирішення аналогічних задач. Іншими словами, у публікаціях не завжди відбиваються характеристики, необхідні для з'ясування змісту і суті пропонованого нововведення, прийому чи засобу, ефективності його застосування на практиці. Винятком позитивного плану є публікації з питань експертних досліджень, де, як правило, детально відбивається сама методика та можливості її використання [51, с. 85 ].
Для реального використання на практиці науково-технічних досяг нень важливі не лише розробка відповідних потребам засобів і методів, доступність інформації про них, але й бажання практичних працівників шукати і використовувати цю інформацію. У зв'язку з цим нами вивчалось питання про рівень ознайомлення слідчих з працями з актуальних проблем слідчої діяльності, виданими за останні 10 років, у результаті з'ясувалась оцінка ними практичної значущості їх змісту та використання у своїй роботі. Найвищий рівень ознайомлення з окремими роботами у групі слідчих МВС склав усього 23%, а у слідчих прокуратури — в одному випадку —75 %, у інших —менше, ніж 40 %. Оскільки основний контингент опитуваних склали слідчі Києва та Київської області, було перевірено, чи не надана перевага київським виданням (завдяки їх доступності). У список було включено сім видань, опублікованих у Києві, та сім — в інших містах. Коефіцієнт ознайомлення (середній числовий показник ознайомлення з виданням) виявився практично однаковим — відповідно 38,5 та 34,7. Вкрай низький рівень ознайомлення з джерелами інформації про криміналістичні рекомендації, природно спричиняє ще нижчий рівень практичного застосування рекомендацій, тим більше, що слідчі відносять юридичну літературу до основних джерел задоволення своїх професійних потреб.
З урахуванням того, що зміст і форма публікацій мають істотне значення для сприйняття практикою криміналістичних рекомендацій, а отже, і для розв'язання потреб практики, виникає необхідність спеціального їх розгляду. Це пов'язано із задачею створення максимально сприятливих умов для сприйняття і засвоєння слідчим інформації про потреби практики, що наводиться у криміналістичних рекомендаціях. Розв'язання цієї задачі обумовлюється декількома обставинами. Відомості про рекомендації повинні розповсюджуватися у відносно короткий час між розробкою рекомендації та її використанням, причому ця передача повинна бути у чітко сформульована і логічно побудована у доступній формі.
Одним із основних джерел інформації про наукові розробки є публікації. Проте і вони мають характерні істотні недоліки: несвоєчасне і неточне надходження інформації до адресатів, невеликі наклади та обмежувальні грифи.
Більшості джерел властивий чисто теоретичний характер, їх зміст насичений, як правило, матеріалами наукової полеміки. Наявні рекомендації, як правило, не виділяються якістю поліграфічного виконання, детальні публікації зустрічаються зрідка, що утруднює пошук потрібних даних. Недостатня оперативність при випуску деяких видань призводить до того, що в них нерідко міститься застаріла інформація, У зв'язку з цим пропонується виділяти у публікаціях певний перелік даних, що містять інформацію про криміналістичні рекомендації, які можна використовувати на практиці:
детальний опис рекомендованого для застосування нововведення, технічного засобу, прийому, методики;
вказівка на конкретну мету застосування нововведення;
опис умов