Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Правовий статус іноземців та осіб без громадянства

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства

тому числі незаконним будівництвом), зобов'язані відновити пам'ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе — відшкодувати шкоду відповідно до Закону [23,с.327].

Іноземці та особи без громадянства обкладаються податками і зборами так само як і громадяни України. Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом [16].

Треба враховувати, що конституційне закріплення має саме обов'язок сплачувати податки і збори. Тобто податкове законодавство уточнює імперативне веління своєчасної сплати податків та зборів у повному обсязі відповідно до податкового обов'язку.

Податковий обов'язок виникає у платників щодо тих податків і зборів (обов'язкових платежів), які становлять систему оподаткування.

Частина 2 ст. 67 Конституції України закріплює обов'язок декларування. Треба підкреслити, що цей обов'язок торкається усіх податкових резидентів, до яких належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні в цілому не менше ста вісімдесяти трьох днів у календарному році. По закінченні календарного року визначається сума сукупного річного оподатковуваного доходу. Прибутковий податок з річного доходу, отриманого за місцем основної роботи, визначається з середньомісячного доходу з урахуванням сплаченого (утриманого) протягом року податку з місячних доходів. Обчислення податку і перерахунок провадиться підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності до 1 березня року, наступного за звітним.

Єдиний державний облік фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки та збори (обов'язкові платежі), здійснюється шляхом ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів. Реєстрація фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів проводиться державними податковими інспекціями по районах, районах у містах і містах без районного поділу за місцем постійного проживання платників податків, а для осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні, — за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об'єкта оподаткування [23,с.331].

Обов’язком іноземців та осіб без громадянства є шанування державних символів України. За порушення цього обовязку законодавством передбачена відповідальність.

Іноземці та особи без громадянства, на відміну від громадян України, не несуть обов’язку, що передбачений статтею 65 Конституцї України – обовязку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України. Так само на дану категорію осіб не розповсюджується конституційний обов'язок військової служби в лавах Збройних Сил України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України – це виключний обовязок громадян України.

Обовязки іноземців та осіб без громадянства, крім Конституції України, визначені в Законі ”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 04.02.1994р., а також інших законодавчих актах. Так, відповідно до статті 3 згаданого Закону, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої паспортні документи, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування. (частина п'ята статті ). Якщо іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають в Україні, змінюють місце проживання, вони зобов'язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у яких зареєстровано їх паспортні документи [10].


2.4 Відповідальність іноземців та осіб без громадянства за законодавством України


Відповідно до статті 29 Закону ”Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах. Особливі правила застосовуються щодо співробітників дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав в Україні, які користуються встановленими законодавством України і міжнародними договорами України привілеями та імунітетами від відповідальності в державі перебування.

За порушення іноземними громадянами правил перебування в Україні, тобто проживання без документів або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або прописки, або пересування і вибору місця проживання, відхилення від виїзду після закінчення визначеного їм терміну перебування, а також недотримання правил транзитного проїзду через територію України до них можуть бути застосовані заходи адміністративного стягнення - попередження або штраф, які накладаються органами внутрішніх справ.

Особливістю відповідальності іноземців та осіб без громадянства є те, що на відміну від громадян України на порушення законодавства України до них можуть бути застосовані спеціальні заходи відповідальності, а саме:

скорочення терміну тимчасового перебування в Україні;

видворення з України.

Іноземцю та особі без громадянства, який порушує законодавство України, може бути скорочено визначений йому термін перебування в Україні якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності. Такий термін може бути також скорочено, якщо в іноземця та особи без громадянства відпали підстави для його подальшого перебування в Україні.

Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства в Україні приймається органами внутрішніх справ, Державної прикордонної служби України.

Іноземця може бути видворено за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України, якщо:

- його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони

громадського порядку;

- це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів

громадян України;

- він грубо порушив законодавство України про правовий статус іноземців.

Іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, також може бути видворений за межі України після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися абороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України.

Крім цьго, іноземець та особа без громадянства може бути видворений за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України (частина друга статті 32 Закону) [10].

Іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення. У разі прийняття рішення про видворення іноземця або особи без громадянства за межі України в її паспортному документі негайно анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні.

Іноземцю та особі без громадянства може надаватися строк до 30 днів для виїзду з України після прийняття зазначеного рішення.

Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.

Нововведенням до порядку перебування іноземців на території України є те, що іноземці та особи без громадянства, затримані за незаконне перебування на території України (в порушення заборони щодо в'їзду в Україну, за відсутності визначених законодавством та міжнародними договорами України підстав для перебування в Україні (транзитного проїзду через її територію), у тому числі перебування за чужими, підробленими, зіпсованими або такими, що не відповідають встановленому зразку, візою (дозволом), паспортним документом), розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з регламентованим внутрішнім розпорядком на період, необхідний для підготовки їх видворення за межі України у примусовому порядку, але не більше ніж шість місяців.

Рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду. Оскарження зупиняє виконання рішення про видворення, крім випадків, коли необхідність негайного видворення зумовлена інтересами забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку.

Видворення іноземців та осіб без громадянства, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну, здійснюється органами охорони державного кордону, а в інших випадках - органами внутрішніх справ. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про видворення здійснюється органом, який його прийняв.

Іноземці та особи без громадянства, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням, у порядку, встановленому законом. Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави.

Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства.

іноземець громадянство біженець

РОЗДІЛ ІІІ

ПРАВОВИЙ СТАТУС БІЖЕНЦІВ І ОСІБ, ЩО ОТРИМАЛИ ПОЛІТИЧНИЙ ПРИТУЛОК


Поняття "біженець" в міжнародно-правовому значенні пов'язано з міграцією населення, що переміщається з однієї держави в іншу. Біженців можна умовно розділити на дві категорії: 1) осіб, які вимушено покидають територію своєї держави через переслідування; 2) осіб, які покидають свою державу внаслідок інших причин.

До першої категорії відносяться особи, переслідувані по політичних мотивах. Через це вони вимушені покинути свою країну. До другої категорії можна віднести осіб, що покидають свою батьківщину внаслідок економічних криз, стихійних лих, демографічних вибухів, у пошуках роботи. Їх ніхто не переслідує і в цьому значенні вони покидають батьківщину добровільно, хоча до цього їх підштовхують обставини.

Правовий статус біженців в Україні визначається Конституцією України, Законом України ”Про біженців” від 21 червня 2001 року, а також Конвенцією про статус біженців від 28 липня 1951 року.

Конвенція 1951 р. була направлена на регулювання положення біженців, які стали жертвами подій другої світової війни. Головною задачею в той період було повернення біженців на батьківщину. Конвенція перш за все торкалася положення біженців, які знаходяться в Європі. Вона спирається на визначення біженців, які вимушено покинули батьківщину, тобто політичних біженців.

В ст. 1 Конвенції дається наступне визначення поняття "біженець": "це особа... яка в результаті подій, що відбулися до 1 січня 1951 року, і через цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань по ознаці раси, віросповідання, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань знаходиться поза країною своєї громадянської приналежності і не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом унаслідок таких побоювань; або, не маючи певне громадянство і знаходячись поза країною свого колишнього звичайного місця проживання в результаті подібних подій, не може або не бажає повернутися в неї внаслідок таких побоювань".

Конвенція встановила, що у кожного біженця існують зобов'язання відносно країни, в якій він знаходиться. Зокрема, він повинен підкорятися законам даної країни, а також заходам, приймається для підтримки громадського порядку. У свою чергу держави — учасники Конвенції зобов'язані застосовувати її положення до біженців без якої б те не було дискримінації по ознаці їх раси, релігії або країни їх походження. Держави-учасниці надають біженцям правовий режим іноземців, за винятком випадків, передбачених самою Конвенцією про надання біженцям більш сприятливого в порівнянні з іноземцями правового положення. Так, відносно придбання рухомого або нерухомого майна і інших пов'язаних з ним прав держави-учасники зобов'язалися надавати біженцям можливо більш сприятливе положення і в усякому разі не менше сприятливе, ніж те, яким при тих же обставинах звичайно користуються іноземці. Що стосується промислових прав, то згідно ст. 14 Конвенції захист прав на винаходи, креслення і моделі, торгові марки, назва фірми, захист прав на літературні, художні і наукові твори надається біженцям така ж, що і громадянам країни, де біженці мають звичайне місце проживання. Відносно початкової освіти держави-учасники надають біженцям таке ж правове положення, що і своїм громадянам. Кожна договірна держава зобов'язана надавати біженцям, законно перебуваючим на її території, право вибору місця мешкання і вільного пересування в межах його території за умови дотримання всіх правил, звичайно вживаних до іноземців при тих же обставинах. Держави-учасниці повинні видавати, посвідчення особи біженцям, які знаходяться на їх території, якщо біженці не володіють дійсними проїзними документами. Такі проїзні документи видаються біженцям для пересування за межами території держав-учасниць. Договірні держави зобов'язалися не висилати законно проживаючих на їх території біженців. Виключення можуть скласти міркування державної безпеки або громадського порядку. Висилка біженців може проводитися тільки у виконання рішень, винесених в судовому порядку. Держави-учасниці жодним чином не висилатимуть або повертатимуть біженців в країни, де їх життю і свободі загрожує небезпека унаслідок їх раси, релігії, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань. Держави-учасниці також взяли зобов'язання по можливості полегшувати натуралізацію біженців, зокрема, робити все від них залежне для прискорення діловодства по натуралізації і можливого зменшення пов'язаних з ним зборів і витрат. Біженці не оподатковуються ніякими митами, зборами або податками, окрім тих або вище тих, які за аналогічних умов стягуються з власних громадян.

Таким чином, правове регулювання положення біженців по Конвенції про статус біженців 1951 р., охоплює декілька аспектів:

1) визначення поняття "біженець" і закріплення принципів їх невиселення і невидачі;

2) надання біженцям по ряду питань правового режиму іноземців (наприклад, він надається біженцям відносно цивільних, цивільно-процесуальних, кримінально-процесуальних, трудових прав);

3) надання біженцям з певних питань національного режиму (так, біженці, як і громадяни даної держави, зрівнює в праві на звернення в суд, в отриманні початкової освіти, урядової допомоги, в питаннях оподаткування, захисту інтелектуальної власності).

Слід мати на увазі, що до біженців відносяться не тільки особи, які мають громадянство певної держави, але і особи, які не мають громадянства. Збереження або втрата особою свого громадянства у момент визнання його біженцем не впливає на його правовий статус біженця. Як це витікає із ст. 1 Конвенції, для держави, приймаючої біженців на своїй території, не повинно бути відмінностей між біженцями, які зберегли громадянство або його втратили.

Після ухвалення в 1951 р. Конвенції про статус біженців в світі відбулося багато подій, пов'язаних з виникненням потоків біженців, певні категорії яких не могли "вписатися" у визначення "біженець", дане в Конвенції, оскільки остання перш за все направлена на захист політичних біженців. Її зміст не задовольняє сучасним умовам рішення проблем біженців, оскільки не враховує всі причини переміщення осіб з однієї країни в іншу і всіх категорій сучасних біженців.

Відповідно до національного законодавства (статті 1 Закону України ”Про біженців”) - біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань [24].

У тих випадках, коли будь-яка особа є громадянином декількох країн, вислів “країна її національної належності” означає будь-яку з країн, громадянином якої вона є, і така особа не вважається такою, що позбавлена захисту країни своєї національної належності, якщо без будь-якої поважної причини, яка випливає з обгрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином якої вона є [25].

Україна, згідно вищеназваного Закону гарантує, що біженця не може бути вислано або примусово повернуто до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, або з якої він може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, релігію, національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Але це положення не поширюється на біженця, засудженого в Україні за вчинення тяжкого злочину.

А також Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців. Члени сім’ї особи, якій надано в Україні статус біженця, мають право з метою возз’єднання сім’ї в’їхати в Україну і набути статусу біженця, за відсутності умов, тобто яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй.

Біженці мають право з метою возз’єднання сім’ї вільно залишити територію України.

Що стосується порядку порушення клопотання про надання статусу біженця, то особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Державної прикордонної служби України пояснення про причини спроби незаконно перетнути або незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких осіб відсутні документи, які посвідчують особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про надання статусу біженця, а також викласти причини зазначених ситуацій. Зазначені особи повинні бути направлені посадовими особами Державної прикордонної служби України до органу міграційної служби.

Якщо державний кордон України перетинає чи перетнула дитина, розлучена з сім’єю, і заявляє про намір набути статусу біженця, або про це повідомили інші особи, які не є законними представниками неповнолітньої особи, посадові особи Державної прикордонної служби України повинні невідкладно повідомити про це орган міграційної служби та орган опіки і піклування.

Орган міграційної служби разом з органом опіки і піклування зобов’язаний вжити заходів для тимчасового влаштування такої дитини у відповідний дитячий заклад або сім’ю.

Особи, які з наміром набути статусу біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України і перебувають на території України, звільняються від відповідальності за такі дії у разі, якщо вони без зволікань звернулися до вищезазначених органів, із заявою про надання їм статусу біженця.

Орган міграційної служби може прийняти рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено в наданні статусу біженця. Рішення про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця може бути прийнято також у разі, якщо особі раніше було відмовлено у прийнятті заяви про надання статусу біженця або оформленні документів для вирішення питання щодо надання такого статусу через зловживання процедурою надання, крім випадків, коли заявник повідомив достовірні відомості про свою особу. Про прийняття такого рішення орган міграційної служби повідомляє особу письмово із зазначенням причин відмови.

Статус біженця відповідно до статті 10 Закону України ”Про статус біженців” не надається особі: 1) яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; 2) яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; 3) яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй; 4) стосовно якої встановлено, що умови, коли особа має понад одне громадянство, вона не вважається такою, що не має захисту країни своєї громадянської належності, якщо без будь-якої поважної причини, що випливає з обґрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином (підданим) якої вона є - відсутні; 5) яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; 6) яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні (ця норма не поширюється на дітей, розлучених з сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків)).

Що стосується оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, то воно проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву та заповнює анкету, де викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження, а відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в анкеті одного із законних представників неповнолітньої особи. Заява про надання статусу біженця дитині, розлученій з сім’єю, подається одним з її законних представників.

До заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця. Якщо у заявника відсутні документи, які посвідчують його особу, його прізвище, ім’я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві.

Рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.

Особа, яка отримала повідомлення про відмову у наданні статусу біженця і не використала права на його оскарження, повинна залишити територію України в установлений строк.

Статус біженця втрачається, якщо особа:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують (дане положення не поширюється на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися в країну свого попереднього постійного проживання);

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують (дане положення не поширюється на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови користуватися захистом країни своєї громадянської належності повернутися в країну свого попереднього постійного проживання).

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю населення України.

Підставою для подання органу міграційної служби про втрату статусу біженця може бути особиста заява особи, якій надано статус біженця в Україні, або клопотання органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, іншого органу державної влади.

Особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, має право на тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу у порядку, встановленому законодавством України; проживання у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців; правову допомогу та ін.

Особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, зобов’язана: подати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо надання статусу біженця; у разі одержання направлення органу міграційної служби відбути до визначеного місця тимчасового проживання і протягом трьох робочих днів зареєструватися у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб; проходити медичне обстеження на вимогу органів міграційної служби; з’являтися до відповідного органу міграційної служби у визначений ним строк; повідомляти органу міграційної служби, до якого було подано заяву, про свої виїзди за межі території адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюються повноваження цього органу [24, Ст.90].

Особа, якій надано статус біженця, має рівні з громадянами України права на:

1) життя, дане право складається з невід'ємності права на життя, заборони свавільного позбавлення життя, права на позбавлення життя внаслідок неминучої потреби застосувати силу. Обов'язок держави — захищати життя людини.

Право на життя належить до фундаментальних прав людини. Воно закріплене в усіх найважливіших міжнародних договорах і ст. 27 Конституції України цілком відповідає цим міжнародно-правовим документам;

2) пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави та право залишати будь-яку країну, включаючи власну, закріплено також міжнародними актами: Загальною декларацією прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 13), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 12), і багатосторонніми та іншими двосторонніми міжнародними актами.

Формування даного положення включає дві іпостасі свободи пересування — статичну і динамічну. Вона охоплює як право перебування в одному місті, так і його зміну, включаючи свободу виїзду за кордон, переїзду на постійне або тимчасове місце проживання в іншу країну і безперешкодне повернення на батьківщину;

3) працю. Право на працю є визначальним для групи соціально-економічних прав, і серед них — право працюючих на страйк з метою захисту своїх соціально-економічних прав та інтересів і право на відпочинок. Так, статтею 23 Загальної декларації прав людини 1948 р. закріплено право на працю, на вільний вибір місця роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Свобода праці, заборона примусової праці та дискримінації у сфері праці є

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: