Xreferat.com » Рефераты по государству и праву » Діяльність органів виконавчої влади, функція прийняття рішень

Діяльність органів виконавчої влади, функція прийняття рішень

BGCOLOR="#ffffff">знаходження

У якому параметрі об'єкта

спостерігаємо виникнення проблеми?





Часовий розрахунок Коли вперше було зафіксовано виникнення проблеми?




На якому етапі життєвого циклу об'єкту вперше зафіксовано виникнення проблеми?



Важливість

3 якою частотою

трапляється ця

проблема?





Наскільки

довготривалими є

наслідки?





Яка частина об'єкта є

виражена





Заповнимо таблицю 1.7 і побачимо, що:

1. Проблема порушена три роки тому навесні.

2. Часті ремонти не вирішили проблему, яка періодично поновлювалась.

3. Проїзд вулицею у певні періоди неможливий.

4. Проблеми почалися з часу аварії каналізаційної мережі універмагу.

5. Рішення про ремонт вулиці приймалось в умовах дефіциту часу і ресурсів.

Із вищесказаного можна зробити такі висновки:

1. Виникнення проблеми збігається з аварією каналізаційної мережі і має сезонний характер.

2. Можна припустити, що проблему створює поганий водовідвід або зруйнована каналізаційна мережа, що призводить до підмочування основи вулиці і її частого руйнування.

3. Розпочинати подальші ремонтні роботи доцільно лише після детального огляду основи дороги геологами і перевірки справності інженерних комунікацій.

Метод Мітчета. [15 ст.118 ст.]

Метод базується на застосуванні певних "нажимів мислення" для створення, контролю і застосування способу мислення для вирішення проблеми.

Цей метод передбачає застосування:

• стратегічних схем (діяти відповідно до стратегії);

• "образів" (уявляти проблему у формі схем, рисунків);

• "паралельних площин" (спостерігати за своїми думками під час їх "перехрещення");

• різних думок, поглядів;

• "основних елементів" (варіанти рішень, суджень, понять, тактик, відношень, перешкод).

Метод ліквідації безвихідних станів

У цьому методі передбачаються правила варіювання рішень: використовувати по іншому, пристосувати, модифікувати, посилити, послабити, замінити, переробити, об'єднати.

Інтуїтивний метод

В основі інтуїтивних процесів прийняття управлінських рішень є дослідження Бернарда про "логічні" та "нелогічні" методи прийняття рішень. Бернард висловлюється так: "... під "логічними" процесами я розумію свідоме мислення, яке може бути виражене за допомогою слів або інших символів, тобто "розмірковування". "Нелогічними "процесами я називаю розмірковування: процеси, які стають відомими лише завдяки рефлективній реакції, рішення або дії..." .

Бернард стверджує, що керівники, на відміну від науковців, рідко можуть дозволити собі приймати рішення на основі суворого раціонального аналізу і, значною мірою, покладаються на інтуїцію та рефлексивну реакцію, на ситуації, що вимагають прийняття рішення. Тому, в жодному випадку не доцільно нехтувати нелогічним та інтуїтивним аспектами цього процесу.

Чимало керівників саме так і приймають "рішення" з першої спроби, що може поставити під сумнів наукові методи менеджменту.

Висновок

Отже, є певний простір стилів прийняття рішень, який має тісне поєднання логічних та інтуїтивних навиків. Найімовірніше основним чинником, що визначає, яка стала комбінація навиків буде найефективнішою, є тип проблеми, що підлягає рішенню.

1. Методи - це організація прийомів і способів діяльності, що дає змогу людям досягти поставлених цілей, за умови врахування об'єктивних законів і закономірностей суспільного розвитку. Методи взаємопов'язані між собою і взаємообумовлені вже в силу того, що суб'єктом і об'єктом прийняття УР є людина, що перебувала на певному рівні ієрархії управління.

2. Розрізняють методи групового та індивідуального прийняття управлінських рішень. У цій роботі розглядаються лише деякі методи, які найчастіше використовуються у практиці управління.

3. Для вирішення слабоформалізованих проблем застосовуються евристичні методи, які активізують творчу діяльність людей, що приймають УР. До цих методів належать: метод „мозкового штурму”, метод Дельфи, метод ключових питань, метод вільних асоціацій, метод інверсії, метод особистої аналогії, метод номінальної групи, модель рішень Врума-Інтона, метод особистої аналогії, метод 635, метод Кептнера-Трего.

4.Часто при прийнятті УР застосовуються методи індивідуальної роботи: очікування натхнення, метод Мітчета, метод ліквідації безвихідних станів, інтуїтивний метод.

5.Методи групової діяльності мають ту перевагу, що вони посилюють процес розбудови команди за допомогою знаходження згоди між різними фахівцями і відділами організації, активізують колективну відповідальність за наслідки прийняття УР.

6.Індивідуальні методи ПУР доцільно використовувати для стандартних ситуацій, в умовах дефіциту часу на прийняття УР, а також при наявності висококваліфікованих управлінців, які мають великий досвід і добре розвинуту інтуїцію.

РОЗДІЛ 2. МІЖГАЛУЗЕВА КООРДИНАЦІЯ ДІЙ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРИЙНЯТТІ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ.


2.1 Управлінські рішення – результат діяльності органів місцевого самоврядування. Класифікація управлінських рішень


Управління соціальними системами відбувається шляхом прийняття та реалізації управлінських рішень, через які виявляється цілеспрямованість державного управління.

Рішення - це вольовий, свідомий акт суб'єкта управління, зміст якого полягає у виборі хоча б однієї із двох альтернатив.

Рішення в системі державного управління і місцевого самоврядування є дуже різноманітними і багаторівневими.

Прийняття рішень є центральним пунктом теорії у правління і служить для об'єднання інших функцій управління. На думку Т. Гордона, прийняття рішень - "основа основ державного управління, як і всієї організованої людської поведінки" [8ст.654].

У науковій літературі широко застосовується поняття "державно-управлінські рішення" (ДУПР) [9 ст.300 ], які характеризуються особливою важливістю і масштабністю, на відміну від множини інших рішень у системі державного управління, які за своєю значимістю і наслідками не можна вважати державно-управлінськими і для яких використовується термін "управлінські рішення" (УР) та "рішення".

Державно-управлінські рішення характеризуються такими ознаками:

• спрямованість на вирішення проблем державного рівня;

• прийняття вищими або центральними органами державної влади;

• оформлення у формі нормативно-правових актів, програмно-цільових документів (програм, проектів, концепцій, планів) та організаційно-розпорядчих рішень (доручень, штатних розписів і структур, інституцій тощо);

• приналежність до державно-управлінських відносин (є їх елементами);

• формування на їх основі державно-управлінських впливів;

• обов'язковість для виконання всіма зазначеними в них особами, підприємствами, органами влади;

• першочергове забезпечення необхідними державними ресурсами. Державно-управлінські рішення передбачають:

• визначення та реалізацію державних цілей і стратегій їх досягнення;

• державну політику; організацію державної влади;

• визначення пріоритетів цілей та функцій держави у певний період її розвитку;

• коригування і реалізацію державної політики та окремих її складових;

• формування щорічних державних бюджетів та планів соціально-економічного розвитку;

• реформування державної служби тощо.

Загальну класифікаційну схему ДУПР, розроблену В. Вакуменком [16 ст.160] і доповнену нами у частині контрольно-наглядових рішень, наведено у табл. 1.1.


Таблиця 1.1

Загальна класифікаційна схема державно-управлінських рішень

Форми ДУПР Напрями ДУПР

3 проблем державного будівництва

3 проблем формування

Державної політики

3 проблем реалізації державної політики
Нормативно-правові Нормативно-правові ДУШ5 із проблем державного будівництва Нормативно-правові ДУПР із проблем формування державної політики Нормативно-правові ДУПР із проблем реалізації державної політики
Програм нo-цільові Програмно-цільові ДУПР із проблем державного будівництва Програмно-цільові ДУПР із проблем формування державної політики Програмно-цільові ДУПР із проблем реалізації державної політики

Організа-

ційно-розпорядчі

Організа-

ційно-озпорядчі ДУПР із проблем державного будівництва

Організа-

ційно-розпорядчі ДУПР із проблем формування державної політики

Організаційно-розпорядчі ДУПР із проблем реалізації державної політики
Контрольно-наглядові Контрольно-наглядові ДУПР із проблем державного будівництва Контрольно-наглядові ДУПР із проблем формування державної політики Контрольно-наглядові ДУПР із проблем реалізації державної політики

Базуючись на ДУПР, органи державного управління і місцевого самоврядування приймають свої рішення, які спрямовані на реалізацію державної політики на місцях.


1.2 Теоретичні основи розробки, прийняття і реалізації управлінських рішень


Теорія прийняття управлінських рішень (ПУР) - це система знань, що відображає сутність понять "закономірність" і "рішення". "Рішення, розробляються, приймаються і реалізовуються. Основними рисами теорії ПУР повинні бути об'єктивна істина, логічна цілісність, формальна несуперечливість, здатність до розвитку, відносна самостійність, активний вплив на практику".

Необхідною умовою формування теорії ПУР як складової теорії управління є точне визначення її предмета, меж, форм і методів дослідження.

Треба мати на увазі, що ухвалення рішень не є тотожним рішенню. Останнє - це результат ухвалення рішень.

Ухвалення рішень передбачає вибір однієї альтернативи з кількох. Якщо немає вибору, то ухвалення рішень неможливе, бо рішення вже ухвалив хтось інший.

Прийняття рішень (ПР) - це процес, завдяки якому виробляється лінія поведінки як вирішення конкретної проблеми. Ключовими поняттями тут є процес, лінія поведінки, вибір, вирішення і проблема. Процес прийняття рішень має на меті вирішення проблеми.

Предметом дослідження теорії ПУР є закони (закономірності) управлінської діяльності, її організаційні форми, технології і методи, принципи управління, сутність і зміст рішення.

Об'єктом теорії ПУР є системна діяльність керівників і персоналу управління в процесі розробки, прийняття і реалізації рішень.

Предмет теорії ПУР досліджується з різних боків, що є окремими взаємопов'язаними аспектами, а саме: методологічними, організаційними, економічними, технологічними, соціально-психологічними і правовими [14 ст245].

Методологічні аспекти ПУР відображають єдність і цілісність наукових знань для теорії ПУР.

Організаційні аспекти відображають стан і перспективи розвитку організаційної і функціональної структури органів управління різних ієрархічних рівнів.

Економічні аспекти ПУР з'ясовують вплив економічних чинників на ефективність соціальних систем.

Технологічні аспекти ПУР визначають рівень використовуваних техніки в управлінні, можливість створення людинно-машинних систем ПУР.

Соціально-технологічні аспекти відображають діяльність людей із різних боків у процесі ПУР.

Правові аспекти ПУР характеризують відносини між різними ієрархічними рівнями системи управління і окремими посадовими особами в процесі прийняття УР.

Ця теорія виконує дві функції - пізнавальну і прогностичну.

Пізнавальна функція виявляється в розкритті сутності процесів ПУР, закономірностей і принципів, пояснює основні властивості і взаємозв'язки предмета дослідження.

Прогностична функція теорії ПУР полягає у визначенні тенденцій подальшого розвитку процесів і системи ПУР, організаційних форм і методів діяльності персоналу управління в процесі ПУР.

Основними завданнями теорії ПУР є:

• формування теоретичної бази і узагальнення досвіду у сфері ПУР;

• виявлення і дослідження об'єктивних закономірностей процесів ПУР і формування їх принципів;

• обгрунтування організаційних форм, методів і технологій прийняття і реалізації УР;

• розробка науково-практичних рекомендацій у сфері ПУР.


1.2.1 Основні підходи до розвитку теорії прийняття управлінських рішень

На сьогодні сформувалось два основних підходи до теорії і практики ПУР -натуралістичний і системодіяльний.

Натуралістичний підхід досліджує системи діяльності і мислення (що вивчають дійсність), базуючись на тих засобах і методах техніки і технології, процедур і операцій, які утворюють структуру "миследіяльності" і є основними формами її організації [16 ст.669].

Системодіяльний підхід дає змогу визначити, що таке об'єкт, який розглядається. Такий підхід забезпечує цілісне уявлення про систему, до якої належить організація людей, дає можливість сформувати принципи розумової діяльності, методики дослідження.

На сьогодні сформульовані принципи діалектичної логіки, з урахуванням яких можна науково обґрунтувати управлінські рішення. Розглянемо ці принципи.

Об'єктивність дослідження - це вихідний принцип будь-якого пізнання, він вимагає розгляду ПУР без елементів суб'єктивізму, особистої, групової чи корпоративної обмеженості.

Всесторонність дослідження об'єкта. Ця вимога є наслідком виконання законів діалектичної логіки про всезагальний зв'язок і взаємозалежність явищ. Цей принцип охоплює сходження від абстрактного до конкретного, від явищ - до сутності.

Дослідження явищ і предметів у їх русі і розвитку. Щоб правильно проаналізувати проблеми, їх треба розглядати в динаміці: з'ясувати коли, де і за яких обставин ця проблема виникла, які етапи проходила в своєму розвитку, чим це явище стало у цей час і яка тенденція його розвитку.

Дослідження тенденцій кожного явища як єдності і боротьби протилежностей. Відомо, що кожне явище є єдністю протилежностей. Воно є одночасно стійким і мінливим, позитивним і негативним, таким, що вмирає, і таким, що народжується. Розглядаючи проблеми ПУР, принцип єдності і боротьби протилежностей передбачає виконання таких дій:

• пошук в кожному явищі чи проблемі протилежних боків чи тенденцій;

• з'ясування, як діють в єдиному явищі протилежні боки, які з цих боків чи тенденцій є прогресивними;

• визначення, чим є конкретна єдність протилежностей в явищі чи у проблемі;

• визначення, що переважає: прогрес чи регрес;

• з'ясування, в чому полягає боротьба протилежних тенденцій. Цілісний розгляд явища. Суть цього принципу – визначення взаємозв'язку і взаємозалежності всіх аспектів кожного явища. Практична перевірка результатів - це загальна практика і основний принцип усіх процесів, зокрема теоретичного мислення. Порівняння вирішення проблеми з її практичним виконанням дає змогу накопичувати досвід у сфері управління, збагачу є знання.

Теоретичні розробки передбачають урахування передової теорії. Кожне управлінське рішення проблеми приймається в певних ситуаціях, які мають такі особливості :

• поєднують такі непоєднувані характеристики, як складність і терміновість;

• управлінські проблеми майже не проявляються окремо. Як правило, виникає проблемна ситуація, у якій є "клубок" проблем;

• результати вирішення проблеми важко визначити, а іноді й неможливо кількісно визначити;

• існування проблеми не завжди очевидне, багато проблем виникають у процесі становлення і для їх виявлення та оцінки необхідні дослідження;

• виникнення проблем та їх оцінка на практиці можливі у двох різних ситуаціях - коли вихідним пунктом є ймовірна проблема і коли вихідним пунктом є нова можливість;

• проблеми виникають і вирішуються зазвичай, в умовах конфліктів, які помітно позначаються на загальній ефективності роботи;

• на формування проблеми, процес її вирішення впливають суб'єктивні чинники, загальні установки державних і громадських організацій, зацікавленість окремих осіб, непередбачуваність поведінки людей у системах організаційного управління;

• теоретична розробка проблеми повинна передувати практичній реалізації, теорія передує практиці і, узагальнюючи досвід, науково обґрунтовуючи, дає їй рекомендації.


1.2.2 Закони управління і прийняття управлінських рішень. [23 ст.364 ]

Ефективність управлінських рішень суттєво залежить від того, наскільки правильно вибрана альтернатива дій об'єкта, що керує і враховує закони (закономірності) його керування.

Механізм реалізації УР повинен відповідати загальним законам управління, що діють об'єктивно.

Закон цілепокладання полягає у тому, що ціль дій керуючої системи повинна обиратися на основі об'єктивних законів, зміни специфічних законів функціонування елементів системи.

Без урахування цього закону будуть вибрані нереальні цілі дій, а управління буде хаотичним.

В управлінському формуванні цілей спостерігаються три проблеми:

1. Відповідність ресурсів, цілей і умов їх досягнення. Вибираючи цілі, треба враховувати існуючі ресурси і чинники, які є важливими засобами досягнення тої чи іншої цілі. До них належать:

• ресурси: природні, матеріальні, фінансові, людські.

• чинники: управлінські, правові, демократичні.

2. Відповідність цілей внутрішнього і зовнішнього середовища, а також: методів їх досягнення.

3. Відповідність цілі результатам управління. Тобто будь-яка діяльність і її продукт повинні мати соціальний ефект.

Закон розмаїття, сформульований У.Ешбі, вимагає, щоб різноманітність керівних впливів, які здійснює керівний орган, не була меншою, ніж різноманітність можливих змін керованого об'єкта.

Ігноруючи цей закон, об'єкт управління може вийти з-під контролю (управління).

Закон руху (змін) передбачає, що у процесі управління змінюються стани органів і об'єктів управління, а також - процесів у системі управління при досягненні цілей.

Закон зворотного зв'язку визначає зв'язок керівного і керованого органів, їх специфічні причинно-наслідкові зв'язки, у яких кожен елемент системи управління є і причиною, і наслідком.

Отже, без знання законів управління неможливо приймати і реалізовувати ефективні управлінські рішення.

Окрім законів управлінської діяльності, необхідно враховувати і низку закономірностей, які характерні для управлінських процесів.


1.2.3 Закономірності в управлінській діяльності

Закономірність цілісності системи полягає у виникненні в системі нових якостей, невластивих компонентам, що утворюють систему (так звана властивість "емерджентності") [6 ст.544].

Закономірність ієрархічності проявляється у тому, що на кожному рівні ієрархії можуть виникати властивості, які не виведені як сума властивостей елементів нижчого рівня

У практиці управління це означає, що вибір структури організації залежить від її цілей. Якщо останні змінюються, то доцільно сформувати таку структуру, яка найкраще відповідатиме досягненню нової мети. Логічна модель розвитку організацій матиме таку форму: головна мета —>цілі —> функції —> структура [15 ст.118].

Закономірність комунікативності виявляється у тому, що соціальна система (організація) не ізольована від навколишнього середовища, а пов'язана з ним множиною комунікацій, на які треба зважати, приймаючи управлінські рішення.

Отже, управління можна трактувати як інформаційний процес, у якому функція комунікації і прийняття управлінських рішень виконує роль сполучної ланки.

Закономірність історичності полягає в тому, що будь-яка соціальна система не тільки функціонує, а й розвивається, проходячи певні етапи свого життєвого циклу.

Наведемо такий приклад: ідея створення гелікоптера належить геніальному Леонардо да Вінчі, сформульована ним у 15 ст., а реалізована лише у 1904р. Сікорським у м. Києві. Отже, якщо приймати управлінські рішення без огляду на особливості історичного моменту, то можна суттєво помилитися і не досягти бажаного результату.

Закономірність еквіфінальності виявляється для відкритих систем, зокрема соціальних, у здатності досягати ними певного стану, який не залежить від вихідних умов і визначається виключно параметрами системи.

Ця закономірність сформульована Л. Берталанфі і суть її полягає в тому, що соціальні системи можуть вибирати такі перспективні цілі, для реалізації яких на сьогодні немає ресурсів, але вони можуть їх мати внаслідок певних управлінських процесів. Наприклад, нині в Україні немає ресурсів (матеріальних, фінансових, людських) для побудови соціально орієнтованої економіки, однак ставити собі за мету реалізувати цю ідею в майбутньому цілком можливо.

Закономірність стабільності організації виявляється у залежності оптимальності рішень від ступеня стабільності системи, і саме ця стабільність одночасно пов'язана оберненим відношенням зі складністю системи.

Тому спрощення системи підвищує стабільність організації, а, отже, - можливий рівень раціональності прийнятих рішень.

Закономірність ефективності управлінських рішень та дій виявляється у залежності ефективності УР та дій, здебільшого, від типу управлінських проблем та організаційних умов, у яких приймаються рішення і виконуються управлінські дії, а також від особистих характеристик і стану управління

Отже, чим масштабніша і складніша система, тим важчі умови організації роботи суб'єктів управління.


1.2.4 Принципи управління

Основною вадою загальновідомих принципів управління є те, що вони, як зазначив лауреат Нобелівської премії (1978 р.) професор психології та комп'ютерних наук Університету Карнегі-Мелон Г. Саймон, "ходять парами" [11 ст.290]. До кожного з них можна підібрати не менш вірогідний і прийнятний протилежний принцип. Це може призвести до дезорієнтації при обґрунтуванні і прийнятті управлінських рішень.

Серед принципів, що найчастіше використовуються в літературі, можна виділити такі :

• адміністративна ефективність підвищується, якщо є спеціалізація членів груп при виконанні окремих завдань;

• адміністративна ефективність підвищується, якщо є запровадження серед членів групи чіткої ієрархії влади;

• адміністративна ефективність підвищується, якщо є обмеження в кількості підлеглих на кожному рівні ієрархії до кількох осіб (звуження сфери контролю);

• адміністративна ефективність підвищується, якщо є групування працівників із метою контролю за цільовим, процесовим, клієнтурним або територіальним принципом.

Спеціалізація. Простота принципу спеціалізації є неоднозначною. Справжньою проблемою управління є не просто "спеціалізація", а спеціалізація у певний спосіб і у певному напрямі, яка призводить до підвищення адміністративної ефективності. Прикладом нього може бути розвиток сімейної медицини. Ефективність роботи лікаря зростає при поглибленні професійної спеціалізації; з іншого боку - сімейний лікар повинен бути універсалом. Тому цей принцип можна сформулювати так:

Адміністративна ефективність зростає, коли є спеціалізація членів груп на виконання окремих завдань у такий спосіб, що призводить до підвищення адміністративної ефективності.

Єдність керівництва. Вважається, що адміністративна ефективність підвищується, якщо членів організації, з метою забезпечення "єдності керівництва", закріпити за різними рівнями детермінованої ієрархії влади.

Частково принцип єдності керівництва, як і принцип спеціалізації, порушити неможливо; індивід фізично не може підкорятися одночасно двом суперечливим наказам. Реальна проблема, пов'язана з принципом єдності влади, полягає у його несумісності з принципом спеціалізації.

Спеціалізація організацій за цільовим, процесовим, клієнтурним та територіальним принципом. Вважається, що адміністративна ефективність підвищується за умови групування працівників відповідно до цільових, процесових, клієнтурних або територіальних принципів.

Доцільно зазначити, що ця ідея є внутрішньо неоднозначною. Ця неоднозначність виражається так:

• виникає конфлікт між цільовим і клієнтурним принципами спеціалізації;

• спостерігається неоднозначність у формулюванні основних термінів (мета, процес);

• відсутні критерії спеціалізації.

Отже, згаданий вище принцип вимагає зваженого підходу при підготовці і прийнятті управлінських рішень.

Критичний аналіз усіх чотирьох "принципів управління" засвідчує, що жоден із них не є універсальним і однозначним. Так само можна дискутувати і з приводу централізації та децентралізації для прийняття управлінських рішень. Аналогічно можна розглядати й інші принципи. Для того, щоб не помилитися, треба враховувати всі аргументи (критерії) ситуації і вибрати важливіші з них, бо, як правило, вони несумісні.

Висновки

1. Прийняття управлінських рішень є однією з найважливіших функцій управління і зв'язною ланкою стосовно інших функцій.

2. Особливим видом управлінських рішень є державно-управлінські рішення (ДУПР), які характеризуються такими ознаками, як спрямовані на вирішення проблеми державного рівня, оформлені у формі нормативно-правових актів, мають загальнодержавне значення, забезпечені державними ресурсами і обов'язкові для виконання зазначеними в них особами і органами влади.

3. Теорія прийняття управлінських рішень - це система знань, що відображає сутність понять "закономірність" і "рішення". Основними рисами теорії прийняття управлінських рішень є об'єктивна істина, логічна цілісність, формальна несуперечливість, тенденція до розвитку, відносна самостійність.

4. Ухвалення не є тотожним рішенню. Результатом рішення повинна бути певна дія. Прийняття рішень - це процес, завдяки якому формується лінія поведінки як вирішення конкретної проблеми.

5. Предмет теорії ПУР досліджується комплексно. Під час дослідження треба врахувати методологічні, економічні, технологічні, соціально-психологічні та правові аспекти. Є два основних підходи до теорії ПУР - натуралістичний і системодіяльний.

6. Ефективне управління залежить від того, наскільки вибрана альтернатива дій враховує загальні закони управління. До таких законів належать: закон цілепокладання, закон розмаїття, закон руху (змін), закон зворотного зв'язку. Без урахування законів управління неможливо приймати ефективні рішення.

7. Управління, крім врахування законів, вимагає знання деяких закономірностей, основні з яких є такими: цілісність системи (організації), ієрархічність, комунікативність, історичність, еквіфінальність, стабільність організації, ефективність управлінських рішень та дій.

8. Управлінська діяльність базується на низці принципів, які треба враховувати при ПУР: спеціалізація членів групи на виконанні окремих завдань.

Ухвалення рішень охоплює всі основні функції управління: планування, організацію, укомплектування штату, мотивацію і контроль. Отже, від того, як і за яких обставин ухвалюються рішення, значною мірою визначаються моделі чи теорії ухвалення рішень. У цьому розділі детальніше розглянемо ці моделі.


2.1 Класифікація управлінських рішень


Управлінські рішення - це результат аналізу і синтезу, прогнозування, оптимізації, обґрунтування і вибору альтернативи із множини варіантів досягнення конкретної цілі.

Управлінські рішення рідко ухвалюються на одній і тій ж основі і за однакових обставин. Проте їх можна класифікувати, ґрунтуючись на такому розмежуванні: одне й те саме рішення ухвалюється за схожих обставин або ж різка зміна останніх змушує ухвалювати нове рішення.

Г. Райт наводить два типи управлінських рішень у сфері державного управління: програмні та непрограмні [24 ст.11].

Програмні рішення - це ті, які базуються на звичці, заведеному порядку або процедурній політиці й ухвалюються за типових обставин.

Рішення називається програмним тому, що воно відповідає обставинам тої чи іншої ситуації. Органи державного у правління і місцевого самоврядування найкраще діють при виконанні програмних рішень. У цьому полягає їх основна перевага, зважаючи на раціональність, ефективність та прозорість їх діяльності.

Непрограмні рішення - це рішення слабо структуровані внаслідок нестачі інформації і відсутності чітких цілей або завдань, відсутності встановлених процедур прийняття цих рішень

Непрограмні рішення виникають тоді, коли створюються нестандартні ситуації, для яких програмне рішення непридатне.

Узагальнена характеристика програмних і непрограмних рішень є такою :

Характеристики: програмні рішення, непрограмні рішення.

Тип рішення: добре структуровані, погано структуровані.

Частота: часто повторювані і нові, незвичайні.

Цілі: шаблонні, невизначені.

Інформація: чіткі, конкретні недоступні, невизначені.

Наслідки: легкодоступні джерела.

Організаційний рівень: незначні, важливі.

Час для вирішення: короткі, відносно довгі.

Основа для вирішення: правила вирішення, оцінка і творчість, набір процедур.

Аналіз процесу ухвалення рішень розпочинається з визначення типу рішення, що його вимагає ситуація. Окрім наведеної класифікації УР, рішення ще можуть поділятися за такими ознаками :

• тривалість дії (стратегічні, тактичні);

• сфера дії (економічні, соціальні, політичні тощо).

• цілі (комерційні, некомерційні);

• ранг управління (верхній, середній, нижній);

• масштабність (комплексні і часткові);

• організація прийняття рішення (колективні, індивідуальні),

• об'єкт впливу (зовнішні, внутрішні);

• методи формалізації (текстові, графічні, математичні);

• форми відображення (план, програма, наказ, розпорядження, вказівка, прохання);

• способи передачі (вербальні, письмові, електронні).

Через те, що рішення приймаються людьми, на них позначаються ознаки особистісних рис розробників управлінських рішень. Тому розрізняють: урівноважені, імпульсивні, інертні, ризикові, обережні і раціональні рішення.

Урівноважені рішення приймають управлінці, що уважно і критично ставляться до своїх дій, до висунутих ними гіпотез та їх перевірки. Зазвичай, перед тим, як прийняти рішення, вони мають чітко сформульовану базову ідею.

Імпульсивні рішення. Автори таких рішень легко генерують найрізноманітніші ідеї в необмеженій кількості, але не в змозі їх добре перевірити, уточнити, оцінити. Тому рішення виявляються недостатньо обґрунтованими і надійними.

Інертні рішення приймаються внаслідок обережного пошуку. У них контрольні і уточнюючі дії переважають над генеруванням ідей, тому в таких рішеннях важко знайти оригінальність, новаторство.

Ризиковані рішення відрізняються від імпульсивних тим, що їх автори не роблять ретельного обґрунтування своїх гіпотез і, якщо впевнені в собі, можуть не злякатися будь-яких небезпек.

Обережні рішення характеризуються детальністю оцінки управліннями варіантів, надкритичним підходом до справи. Вони ще менше вирізняються новизною і оригінальністю.

Раціональні рішення базуються на методах економічного аналізу, обґрунтування і оптимізації.

Названі вище рішення приймаються, як правило, у процесі оперативного управління.

Отже, знаючи типологію рішень, можна оперативніше і обдуманіше їх приймати і належно обґрунтовувати.


2.2 Прийняття рішень як мистецтво


Прийняття рішень, як і управління, є одночасно і наукою, і мистецтвом. Безумовно, мистецтво, якщо розглядати його як інтуїцію та систему людських суджень, відіграє суттєву роль у рішеннях.

Ухвалення рішень у деяких випадках можна назвати мистецтвом, якщо ігноруються факти з емоційних міркувань. Керівники виявляють свої емоції п'ятьма способами :

1. Вони вдаються до великої брехні й використовують її.

2. їх приваблюють ефектні чи перебільшені аспекти ситуації.

3. Вони підганяють факти під моральну оцінку.

4. Вони нехтують корисною інформацією.

5. Особисті проблеми поза ситуацією для них привабливіші, ніж факти.

Управління як мистецтво покладається на суб'єктивні та емоційні міркування. Ніхто не любить визнавати свої помилки, коли на них вказують інші. Отже, рішення може грунтуватися радше на емоціях, ніж на науковому прагматичному підході.


2.3 Моделі рішень


2.3.1 Раціональна модель

Раціональну модель можна розглядати як наукову. У ній робиться спроба використати методи природничих наук і застосувати їх для підготовки і прийняття УР у державному і приватному секторах.

Виділяють декілька стадій раціональної моделі прийняття рішень [22 ст.364]:

Стадія 1. Розпізнати і визначити проблему й кінцеве рішення.

Стадія 2. Встановити критерії рішення.

Стадія 3. Встановити пріоритети, значення і обмеження критеріїв.

Стадія 4. Зібрати необхідну інформацію і факти.

Стадія 5. Розробити й оцінити альтернативи.

Стадія 6. Вибрати найкращу альтернативу.

Припущення раціональної моделі. Є декілька припущень, які є основою раціональної моделі. Рю і Байєр визначили такі припущення [22 ст.364]:

1. Люди мають чіткі критерії, а відносна вага, якою вони наділяють ці критерії, стабільна.

2. Люди знають всі доречні критерії.

3. Люди мають змогу оцінювати кожну альтернативу за всіма критеріями і давати їй загальну оцінку.

4. Люди мають самодисципліну, яка дає змогу їм вибирати найкращу альтернативу.

Аргументи проти раціональної моделі полягають в тому, що ці умови не можна втілити на практиці. Головна критика - це припущення, згідно з яким той, хто приймає рішення, володіє всією інформацією або знаннями.

Суттєвим обмеженням раціональної моделі для державного управління є її надмірний акцент на економічних критеріях.


2.3.2 Нарощувана модель

Ч. Ліндблому своїй статті "Наука доводити справу до кінця" сформулював ідею нарощувального підходу до ПУР, суть якої полягає в наступному [23 ст.367]:

1. Для виконання завдання робляться "не радикальні чи широкі стрибки", а невеликі рішення.

2. Рішення не є очевидними, бо невідома вся інформація.

3. Рішення ухвалюються успішно і грунтуються на порівняннях із результатами попередніх рішень.

4. Ухвалення рішень зорієнтоване, радше, на проведення незначних вдосконалень, аніж на максимальні результати.

5. Рішення ухвалюються з урахуванням плюралістичного середовища, багатьох розмаїтих інтересів, у якому жоден із них не є пасивним.

Основу цієї моделі становлять, сформульовані Е. Даунсом, обмеження, притаманні цій моделі ухвалення рішень :

• кожна особа, яка ухвалює рішення, може виділити для його ухвалення лише обмежену кількість часу;

• кожна особа, яка ухвалює рішення, може подумки розглянути і проаналізувати лише обмежену кількість інформації;

• функції більшості службовців змушують їх брати на себе більше обов'язків, ніж вони здатні виконати; тож вони повинні зосереджувати свою увагу лише на частині основних інтересів, нехтуючи до певного часу рештою;

• кількість інформації, що від самого початку потрібна для вирішення будь-якої проблеми, є незначною частиною всієї інформації, потенційно необхідної для цього випадку;

• для вирішення будь-якої конкретної проблеми можна, як правило, залучити додаткову інформацію, але ціна її пошуку та використання може різко зрости, якщо збільшуватиметься кількість даних;

• до важливих аспектів багатьох проблем належить інформація, що стосується майбутніх подій, відтак багато рішень доводиться ухвалювати на тлі постійної невизначеності.

Нарощуваний підхід забезпечу є реалістичний опис процесу прийняття рішень.

2.3.3 Задовольняюча модель

Г. Саймон вперше сформулював у своїй книзі "Адміністративна поведінка" модель прийняття рішень [11

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: