Особливості розслідування незаконного використання товарного знака
1.3 неправомірне використання зареєстрованого знака в якості доменного імені в Інтернеті (Правила реєстрації домена *, ст. 16, 20 Закону).
2. неправомірне використання загальновідомого знака (п. 3 ст. 6, 25 Закону) [23].
ІІІ. незаконне використання знака для товарів чи послуг (п.2 ст.16 Закону) (П.П. Андрушко: а - д [17, C. 55]) кваліфіковане як злочин:
1) застосування такого знака, свідоцтво на який видано іншому громадянину чи юридичній особі, без дозволу власника цього знака, для позначень товарів і послуг (у т.ч. експонування на виставках) – обмежується переліком товарів і послуг, який був вказаний у заявці (реєстрації);
А) дореалізаційна стадія - до моменту реалізації товарів, випущених з порушенням вимог законодавства щодо використання знаків для товарів і послуг, наприклад, до отримання свідоцтва на право власності, ліцензії, реєстрації тощо:
а) нанесення (застосування) його на будь-який товар, для якого він зареєстрований, упаковку, в якій міститься товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бірку чи інший прикріплений до товару предмет;
б) зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу;
в) пропонування для продажу (під час показу експонатів на виставках, ярмарках, що проводяться в Україні). Правова відповідальність за підготовку до продажу, пропозиції до продажу такого товару віднесена до сфери регулювання ЦК, КК, ГК, КпАП, а також відповідних процесуальних кодексів (у тому числі, у частині конфіскації контрафактної продукції).
Б) реалізаційна - при реалізації товарів чи наданні послуг, випущених з порушенням законодавчих вимог:
г) продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);
ґ) застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстрований (наприклад, на емблемах, одязі обслуговуючого персоналу, фірмових пакетах); деякі керівні працівники МВС України вказують, що поняття "використання" охоплює у ст. 229 КК відповідальність також за "умисне розповсюдження продукції з незаконним використанням товарного знака" б-ґ (хоча це прямо в Законі не передбачено) [35, 17] - не реалізація таких товарів унеможливлює завдання шкоди у великих розмірах, а охоронювані законом інтереси власника знака не страждають.
2) використання у супровідній документації та рекламі.
д) застосування його в діловій документації (пов’язаній з введенням товарів і послуг в господарський оборот – рахунках, бланках) чи в рекламі (у проспектах) та в мережі Інтернет, у т. ч. в доменних іменах (імена, що використовуються для адресації комп'ютерів і ресурсів в Інтернеті) функціонування доменних імен, їх співвідношенням з товарними знаками. За умов комерціалізації Інтернету вказані імена, не підлягаючи державній реєстрації, фактично можуть виконувати основну функцію товарного знака — ідентифікують товари і послуги осіб в інформаційному океані однорідних їм;
е) внесення його як внеску до статутного фонду підприємства (суб’єкта господарювання).
При цьому б і в розглядаються як готування, а г і ґ – як (вчинення правопорушення - порушення прав на знаки).
Форми незаконного використання знаку для товару чи послуги (як ознака складу злочину, передбаченого ст.229 КК України) визначається залежно від ступеня повноти відтворення:
- фальсифікація – з лат. falcifico – „підробляю” – це дії з корисливою метою, спрямовані на обман споживача шляхом підробки зареєстрованого знака у цілому;
- імітація (неповне копіювання) – з лат. imitatio – наслідування – це відтворення особою, яка не має права на його використання (не має свідоцтва на нього), за винятком випадків, коли Законом використання знака не визнається порушенням прав власника свідоцтва, основних елементів оригінального вже зареєстрованого знака для товарів і послуг чи відомого в Україні, належного іншим особам, що складають його зміст, чи внесення до знаку лише окремих елементів, незначних/значних змін, що не робить знак дуже відмінним, не змінює в цілому його відмітності від оригінального, з яким його можна переплутати, робить схожим, тотожним до ступеня змішування позначень настільки, що їх можна сплутати із зареєстрованими знаками (та/або на право використання якого видане свідоцтво) для однорідних товарів, що може ввести в оману покупців, та використання такого знака (неправдивого позначення) (напр., Panasonix, “Panafonic” замість Panasonic, Smirnov замість Smirnoff, Adedas, Abibas, Didacs замість Adidas, F&M замість L&M, Neecafe замість Nescafe, Fanfa замість Fanta, Адміральське замість Адміралтейське тощо).
Створення і використання такого позначення у сфері господарської діяльності не є використанням імітуємого (зареєстрованого) знака чи іншим порушенням прав на цей знак, оскільки воно не може бути зареєстроване в Україні та охоронятися без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна як знак для товарів і послуг, тобто відсутній предмет злочину, передбаченого ст. 229 КК, хоча це може оспорюватися іншою особою і завдати значної шкоди її інтересам, соціальним цінностям. Через відсутність чітко вираженої протиправності дій це не кваліфікуються як самоправство (ст. 356 КК): для цього треба встановити, що дії винного вчинюються самовільно, всупереч встановленому законом порядку [29, C. 753]. Використання таких позначень прямо у законі не визнано незаконним, тому власник свідоцтва на імітуємий знак лише має право (але не зобов’язаний) вимагати їх усунення з маркованих товарів та упаковки. Але у ст. 51 TRIPS („Призупинення переміщення певних предметів через митний кордон”) вжито поняття “товари з фальсифікованим товарним знаком” – що означає будь-які товари, у тому числі упаковку, що без дозволу містять товарний знак, який, ідентичний законно зареєстрованому для таких товарів товарному знаку, або який, не можна відрізнити в основних його аспектах від такого товарного знака і який, таким чином, порушує права власника даного товарного знака. Тому треба доповнити ст. 20 Закону, де передбачити, що порушенням прав на використання зареєстрованої торговельної марки є використання такого позначення, яке є тотожним чи схожим до неї до ступеня змішування для однорідних товарів чи послуг. Б.М. Леонтьев [40, 77] та О.О. Дудоров, П.П. Андрушко, пропонують внести такі ж зміни і у ст.229 КК (як у КК РФ, Казахстану, Іспанії, Нідерландів). Для вирішення питання про те, чи є такі знаки тотожними або схожими до ступеня змішування необхідно призначити проведення експертизи. Арбітражний суд м. Києва у 2000 році у справі за позовом ЗАТ “АЛЬФА КАПІТАЛ” до ТзОВ “Українська фінансова компанія “Альфа-Капітал”, дійшовши висновку про фонетичну і візуальну схожість найменувань юридичних осіб, здатну ввести в оману, у тому числі споживачів, визнав поведінку відповідача недобросовісною конкуренцією і зобов’язав його змінити своє фірмове найменування [25].
Форми незаконним використання знака для товарів чи послуг (Аналіз змісту Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків та положень Закону):
а) використання знака без дозволу на те власника свідоцтва на цей знак, будь-якою особою, яка не має на це права (не має свідоцтва на знак, не одержала на це дозвіл від його власника чи на укладення ліцензійних договорів на використання такого знака), за винятком випадків, встановленими Законом. Власник свідоцтва має виключні майнові права і лише з його дозволу інші можуть використовувати його знак: він взагалі може заборонити це робити без його дозволу (ч. 3 ст. 16 Закону). Так, громадянин, який не зареєстрований у встановленому порядку як підприємець, не може самостійно використовувати знак, оскільки не має права виготовляти товари і надавати послуги. І коли він виступав ліцензіатом (особою, яка набула права на використання такого знака) за ліцензійним договором, а потім став, наприклад, засновником або керівником юридичної особи, що застосовує цей знак, ці дії слід вважати незаконним використанням знаку (не укладений ліцензійний договір між власником цього знака та юридичною особою).
б) умисне недотримання ліцензіатом (особою, яка стала правонаступником власника свідоцтва) вимог ліцензійного договору, якщо це може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка їх виготовляє чи надає, щодо їх якості за умови спричинення відповідної матеріальної шкоди (як у ст. 180 КК РФ) [32, 36] - формально право власності на знак не належить ліцензіату і використання знака супроводжується порушенням чинного законодавства, а отже розглядається як незаконне. У КК ознаки об'єктивної сторони складу цього злочину необхідно описати більш чіткого). Дудоров О.О. с.764: це тягне цивільну відповідальність, оскільки не є злочинним посяганням на засади добросовісної конкуренції.
в) коли особа, здійснюючи посередницьку діяльність, без укладення договору з виробником товарів або особою, що надає послуги, використовує знак зазначених осіб поряд із своїм знаком.
г) використання особою, яка отримала ліцензію або права власності на знак від власника свідоцтва на знак без згоди решти власників свідоцтва, та усвідомлення нею того, що право на використання отримано без такої належної згоди всіх власників свідоцтва на цей знак, за умови спричинення матеріальної шкоди у великому чи особливо великому розмірі власникам свідоцтва. Взаємовідносини при користуванні знаком, свідоцтво на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака та передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва (п. 2 ст. 16 Закону).
ґ) застосування такого знака без дозволу особи, яка має пріоритет попередньої заявки на такий самий знак (ст. 9 Закону). Права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання цієї заявки (ч. 1 ст. 16 Закону)
Не є незаконним використання позначення, зареєстроване як знак для товарів і послуг, розпочате до 01.01.1992 року іншими особами для позначення однорідних товарів (див. Підрозділ 1.1).
Поняття “незаконне використання знаку”, як позначення способу використання знаку, вказує на злочинний характер діяння - це загальна кримінально-правова характеристика порушення встановленого чинним законодавством режиму охорони прав та використання знаків для товарів і послуг. Незаконні діяння у КК:
а) прямо забороняються шляхом вказання повного чи часткового переліку таких злочинних дій і незаконний характер яких, в межах окремого складу злочину, поєднується з елементами складу злочину: лише за умови наявності всіх обов’язкових умов (тобто окремих елементів складу цього злочину) незаконні дії є злочинними, інакше вони просто незаконні (напр., наявність умислу у суб’єкта злочину щодо вчинення вказаних дій та матеріальної шкоди від них).
б) диспозиції статей КК не наводять перелік таких дій, а відсилають до іншого законодавства (напр., для з’ясування переліку дій, що слід вважати “незаконним використанням” знаку необхідно звернутись до тих законодавчих (некримінальних) положень, які: а) взагалі забороняють його використання; б) дозволяють його використання, але за наявності певних підстав). Тут незаконними визнаватимуться дії вчинені без установлених в законі підстав – без отримання на це права, інших умов (щодо них є спеціальна заборона, встановлена законом), або вчинені не в установленому законом порядку (з наведенням переліку таких дій). Якщо щодо вчинення діяння не встановлено законодавством жодних заборон це кваліфікуються не як незаконні (злочинні) дії, а як зловживання правом, що є проявом свавілля особи – вона порушує права і свободи інших людей [23, C. 196].
Цей злочин вчиняється у виді діяння, пов’язане з порушенням правової охорони та порядку використання права на знак - ухилення від виконання чи неналежне виконання вимог правового режим їх охорони та використання права на знак, або вчинення його порушення. Особливість кримінально-правової охорони права інтелектуальної власності на знак в тому, що вона регламентується системою різноманітних нормативно-правових актів: спеціальний термін “незаконне” у ст. 229 КК вказує на обмеження вчинення певних дій кримінально-правовою забороною, і відсилає до інших нормативно-правових актів про знак, що регламентують інститути кримінального права, конкретні галузі відносин господарювання чи їх окремі елементи. Кримінально-правового “обмеження забороною” певного діяння (злочину) в певній сфері суспільних відносин (вчинене суб’єктом злочину), регульованої сукупністю інших нормативно-правових актів, які є джерелами певної галузі права - “законодавством” (Рішення КСУ у справі офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП від 09.07.1998 № 12-рп/98 [23, C. 276] випливає, що для визначення змісту поняття “незаконне” слід використовувати положення не лише кримінального, але й іншого законодавства. Банкетні норми КК вказують лише на злочинність діяння, а встановленню ознак злочину, у першу чергу, суспільної небезпеки діяння, сприяє вказане некримінальне законодавство.
Обсяг правової охорони товарного знака, який забезпечується на підставі виданого Держдепартаментом свідоцтва, і визначається наведеними у свідоцтві зображенням знака і переліком товарів та послуг (п. 4 ст. 5 Закону), може, охоплювати не всі класи Міжнародній (Ніццькій) класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків, яка починаючи з 1 січня 2002 р. виокремлює 45 груп (класів) товарів і послуг та включає в себе перелік класів та алфавітний перелік товарів і послуг з вказівкою класу, до якого віднесено конкретний товар чи послугу. Тому диспозицією ст. 229 КК охоплюється незаконне (без згоди власника) використання порушником товарного знака стосовно однорідних товарів, для чого потрібно встановити і довести, що найменування товарів і послуг порушника належать до тих же класів, що й у власника знака [50, 56-57]. Але незаконне використання добре відомих товарних знаків (DIOR, Coca-Cola, SONY, McDonald's, Mitsubishi, Ferrary, ROLLS-ROYCE, Ford, BMW, Microsoft тощо), розрізняльна і приваблива сила яких може проявлятись і бути використаною в різних сферах, стосовно неоднорідних товарів і послуг (у неконкурентних сферах), для яких знак у встановленому порядку визнано добре відомим в Україні, може порушити права на ці знаки - є ризик змішування у свідомості споживачів різних товарів і послуг стосовно їх походження, може призвести до отримання незаконного прибутку від доброго імені цього знака або спричинить йому шкоду – це можна інкримінувати за ст. 229 КК (Директива Ради Європи із зближення законодавства держав — членів Європейського співтовариства з товарних знаків (1988 р.). Українською асоціацією товарних знаків розроблені Методичні рекомендації щодо визнання знака для товарів і послуг загальновідомим в Україні.
При незаконному позначенні товарів (найчастіше підпільно (незаконно) виготовлених) попереджувальним маркуванням (етикетка, ярликах, упаковка, технічна документація) іншого товаровиробника одночасно може мати місце і незаконне використання знака для товарів чи послуг цього товаровиробника, оскільки на маркуванні товару міститься, як правило, зображення товарного знака, що не впливаючи на кваліфікацію за ст. 229 КК, має враховуватись при призначенні покарання як показник ступеня тяжкості вчиненого злочину, оскільки у такому випадку доводить до споживача інформацію про товари з порушенням вимог законодавства про маркування через свою здатність виокремити знак для товарів і послуг з інших позначень, якими маркується товар, що привертає увагу споживача, сприяє запам’ятовуванню такого знака та засвідчує захищеність всіх прав на нього [22; 94, C. 759] (П.П. Андрушко, О.О. Дудоров).
Цей злочин може утворювати сукупність зі злочинами, передбаченими, ст. 205, 209, 212 КК, а також з порушення порядку зайняття господарською діяльністю (ст. 202 КК), зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК), незаконного виготовлення і збуту підакцизних товарів (ст. 204 КК), незаконного виготовлення, підроблення, використання або збуту незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ст. 216 КК), обману покупців та замовників (ст. 225 КК), випуску або реалізації недоброякісної продукції (ст. 227 КК). Згідно абзацу 4 п.16 Постанови ПВС України №3 від 25.04.2003 „Про практику застосування законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” незаконне виготовлення алкогольних напоїв або тютюнових виробів, поєднане з використанням чужого знака для товарів чи послуг додатково кваліфікується за ст. 229 КК України.
Рідкі випадки, коли товарний знак завдяки творчості, виявленій при його створенні, є оригінальним твором мистецтва, що виключає можливість його об'єктивного збігу (без копіювання) з іншими знаками (наприклад, певна музична мелодія, малюнок або скульптурне зображення) необхідно кваліфікувати дії особи, яка незаконно використовує такий знак та одночасно порушується встановлений порядок використання об'єктів авторського права., за сукупністю злочинів, передбачених ст. 176 ("Порушення авторського права і суміжних прав") і ст. 229 КК, незважаючи на те що знак застосовуються у господарському обороті для розрізнення товарів чи послуг, а твір як об'єкт авторського права у сфері діяльності, пов'язаній із задоволенням духовних потреб людини. Якщо на підставі укладеного договору автор разом із створеним ним позначенням, яке використовується згодом як товарний знак, передає замовнику усі свої майнові права, кваліфікація за ст. 176 КК виключається.
Кримінальної відповідальності за ст. 229 КК може поєднуватись із накладенням на юридичних осіб — господарюючих суб'єктів за неправомірне використання ділової репутації іншого підприємця штрафів АМК та його територіальними відділеннями відповідно до ЗУ "Про захист від недобросовісної конкуренції" (глави 2 і 5).
Групи порушення прав на знак: прав на реєстрацію знаку і тих прав, які виникають із цієї реєстрації (що кваліфікується за ст. 229 КК). Цю групу варто досліджувати як незаконне використання знака для товарів і послуг, а незаконність - це загальна кримінально-правова характеристика порушення встановленого чинним законодавством режиму використання знаку як об’єкта права інтелектуальної власності.
Слідова картина злочину
Слідова картина злочину включає в себе дані про деякі типові обставини здійснення злочину (місце, час, обстановка); наслідки у вигляді будь-яких змін, що викликав злочин (сліди злочину, матеріальна шкода, заподіяна злочином суб’єкту права інтелектуальної власності).
Спосіб, знаряддя, засоби, місце, час і обстановка вчинення злочину є факультативними ознаками об’єктивної сторони його складу і мають значення для визначення ступеня суспільної небезпечності злочину та призначення покарання. Але якщо вони включені до статті КК, то вони стають обов’язковими і їх відсутність свідчить про відсутність складу злочину [38, С. 133].
Засоби вчинення злочину поділяють на: знаряддя – це предмети, використовуючи які, особа вчинює фізичний (як правило, руйнівний) вплив на матеріальні об’єкти (зброя, транспортні засоби, пристрої, технічне устаткування тощо) та власне засоби - підроблені документи, формений одяг тощо, якими найчастіше визначаються інформаційні способи виконання певного діяння [30, С. 155] – саме їх найчастіше при вчиненні цього злочину винна особа використовує для негативного впливу на охороняє мий знак з метою вплинути на інформаційні ознаки знака для товарів і послуг шляхом незаконного виготовлення, знищення (втрата всіх ознак цих позначень, коли вони перестають існувати на певних матеріальних носіях інформації), вилучення чи перекручення (зміна вигляду або правового режиму, порушення цілісності позначень, в тому числі часткове знищення) їх соціально-правового змісту.
Вчинити такі дії особа може лише шляхом використання засобів, які: а) заздалегідь пристосовані або придатні для використання таких позначень; б) “роблять” позначення тотожним чи подібним (схожим) до такого правового засобу настільки, що його можна сплутати з вже охороняємими знаками. Виходячи з цього, засобами (у вузькому розумінні) вчинення таких діянь можуть бути підроблені документи (ліцензійні договори, свідоцтва, угоди між співвласниками щодо використання тощо); в) охоплюються поняттям “знаряддя вчинення злочину” (це фотокопіювальна техніка, інші прилади та устаткування, за допомогою яких можна вплинути на інформаційні ознаки зазначених об’єктів права інтелектуальної власності шляхом незаконного виготовлення, знищення, вилучення чи перекручення їх змісту).
Водночас, між використанням зазначених засобів вчинення злочину та порушенням прав на перелічені об’єкти права інтелектуальної власності обов’язково має бути причиновий зв’язок. Використання таких засобів при вчиненні певних дій, пов’язаних з незаконним виготовленням, знищенням, вилученням чи перекрученням змісту знаку повинно обов’язково порушувати права на нього, завдаючи, матеріальну шкоду.
Обстановка як детермінанта способу вчинення злочину, що аналізується, становить сукупність конкретних об’єктивно-предметних умов, у яких вчинюється порушення прав на знак, “розвивається об’єктивна сторона цього злочину і настає злочинний результат” [61, С. 230]. Єдиною обстановкою, яка при порушенні права на знак виступає обов’язковою ознакою складів цього злочину, є інформаційна мережа Інтернет лише за умови використання знаку для адресації комп’ютерів і ресурсів в цій системі доменних імен, тотожних чи подібних до вже зареєстрованого знака для товарів і послуг настільки, що їх можна сплутати (абз. 15 ст. 1 та абз. 4 ч. 2 ст. 16 Закону). Якщо ж права на знак порушуються при його використанні в Інтернеті, остання (як й інші засоби розповсюдження інформації: радіо, телебачення, друковані ЗМІ тощо) виступає факультативною ознакою складів цього злочину. Порушення прав на знак, що використовуються як доменне імена та здійснюється шляхом незаконного втручання в роботу ЕОМ (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж, потребує кваліфікації за відповідною частиною ст. 361 КК.
Часом, протягом якого може бути вчинено порушення права на знак, – це період дії прав, що умисно порушуються, з моменту надання правової охорони на знак, що підтверджується відповідним документом (свідоцтвом на право власності, використання, ліцензійним договором, угодою співвласників, Реєстром тощо) (початковий момент) є: 1) надання права попереднього користувача на торговельну марку (ст. 500 ЦК); 2) подання заявки до Держдепартаменту (ч. 3 ст. 5 Закону), або 3) надання права пріоритету попередньої заявки на такий же знак (ст. 9 Закону). Кінцевим моментом такого порушення можна вважати: 1) припинення дії зазначеного свідоцтва (відмова від знака - від дати публікації відомостей про це Держдепартаментом;); несплата збору за продовження строку дії свідоцтва - з першого дня періоду, за який збір не сплачено)*; в) за рішенням суду у зв’язку з перетворенням знака в позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду після подання заявки; 2) визнання свідоцтва на знак у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) знак невідповідає умовам надання правової охорони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; в) реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, якщо раніше зареєстрований знак для товарів і послуг складається тільки з цього зазначення походження товару або містить його як охороняємий елемент. Передача власником свідоцтва права власності на знак та надання дозволу (ліцензії) на його використання також здійснюються в межах зазначеного вище строку дії свідоцтва. Якщо укладено договір про передачу права власності на цей знак (або міжнародний знак) або ліцензійний договір про видачу ліцензії на його використання, то початковим моментом порушення прав на даний знак, що витікають із них є дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені “Промислова власність” та внесення їх до Реєстру (для міжнародного знака – до Реєстру ліцензійних договорів про використання міжнародного знака)*. Кінцевим моментом тут буде: 1) внесення до Реєстру відомостей про дострокове (за взаємною згодою сторін чи за рішенням суду) припинення таких договорів; 2) визнання ліцензійного договору недійсним на підставі рішення суду; 3) закінченням строку дії цих договорів (ліцензії на використання міжнародного знака).
Визначення місця вчинення злочину надає можливість визначити, чи вчинений аналізований злочин на території України або поза її межами, тобто чи є підстави для застосування ст. 229 КК (ч. 1 ст. 6 КК). Злочин визнається вчиненим на території України, якщо: а) його було почато, закінчено або припинено на території України (ч. 2 ст. 6 КК); б) його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України (ч. 3 ст. 6 КК).
Місцем вчинення даного злочину є територія України, визначення якої закріплено у ст.ст. 1-6 Закону “Про державний кордон України” від 4.11.1991 р. [306]. Особливих труднощів не виникає й тоді, коли злочин розпочатий і закінчений на території України, його виконавець або співучасники діяли на території України чи на об’єктах, що знаходяться поза межами нашої держави, але на які поширюється її юрисдикція. Аналіз судової практики свідчить, що такими є абсолютна більшість порушень прав на знак, навіть і з віддаленим у просторі заподіянням матеріальної шкоди.
Заподіяння шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання (наприклад, знаки нерідко незаконно використовуються на товарах значно нижчої якості, що викликає у споживачів негативне ставлення і до товарів, позначених справжніми знаками) на кваліфікацію за ст. 229 не впливає, однак може враховуватись при призначенні покарання.
У складі даного злочину настання суспільно небезпечних наслідків (матеріальної шкоди у великому чи особливо великому розмірі) вказує на той рівень суспільної небезпеки цього діяння, що вважається кримінально караним. Причому обов’язково необхідно встановлювати причиновий зв’язок між цим діянням і наслідками. Особливістю даного діяння є порушення (не дотримання) вимог охорони прав на знак, внаслідок чого порушуються права на цей знак, що завдає його власнику негативних наслідків - знищення певного блага, цінності, суб’єктивного права, обмеження щодо користування ними, стиснення свободи поведінки інших суб’єктів, всупереч закону [17, 8-9]. Матеріальна шкода у даному складі злочину є оціночним поняттям встановлена у “великому” та “особливо великому” розмірі, що оцінюється об’єктивно-арифметично (соціальний аспект наслідків). Причому інші розміри, що характеризують заподіяну шкоду (наприклад, додаткових витрат (штрафних санкцій, вартості додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесених суб’єктом зазначеного права, який зазнав збитків під час порушення зобов’язання другою управненою чи зобов’язаною особою) на підставі ч. 1 ст. 225 ГК повинні враховуватись при кваліфікації цього злочину. Настання наслідків вказують на момент закінчення цього злочину, межі готування і замаху, неможливість добровільної відмови від вчинення злочину, вирішення питань відповідальності при співучасті.
За конструкцією об'єктивної сторони злочин належить до матеріальних складів (наслідки є обов’язковим елементом його об’єктивної сторони) і визнається закінченим з моменту заподіяння матеріальної шкоди у великому (200 і більше НМДГ) або особливо великому розмірі (1000 і більше НМДГ). Проблемним є застосування нині НМДГ як грошового еквіваленту, оскільки Закон 2004 року “Про податок на доходи фізичних осіб” взагалі не передбачає застосування такого поняття, який встановлює його для КК на рівні податкової соціальної пільги, визначеної цим Законом для відповідного звітного податкового року і дорівнює одній мінімальній зарплаті (у розрахунку на місяць), встановлений на 1 січня звітного податкового року. Всі обчислення проводяться за законодавством, чинним на момент закінчення або припинення злочину.
Із суб’єктивної сторони (суб’єктивний момент визначення розміру шкоди) необхідно встановити усвідомлення винною особою при вчиненні порушення права на знак