Особливості розслідування незаконного використання товарного знака
- чи мають оригінальні екземпляри, надані право володільцем, специфічні ознаки, що дають змогу відрізнити їх від нелегально виготовлених копій (контрафактної продукції);
- чи містять надані екземпляри технічні ознаки контрафактності, відмінності від оригінальних;
- у чому полягають відмінності і чи дають вони можливість вважати, що надана на дослідження продукція виготовлена не право володільцем, з порушенням технології виробництва.
До питань, що виникають у зв’язку з цим і вимагають спеціальних знань, належать:
відповідність зареєстрованого позначення критеріям надання правової охорони (розрізняльної здатності тощо), необхідного для його реєстрації як знака для товарів і послуг;
визначення однорідності товарів і послуг, стосовно яких був зареєстрований товарний знак потерпілого та товарів і послуг, що маркуються тотожним позначенням порушника;
- наявність або відсутність подібності (тотожними або схожими) до ступеня змішування між товарним знаком і введеним у господарський оборот іншим комерційним позначенням визначення ступеня відомості торгової марки, на яку посягають, в Україні;
чи може товарний знак ввести в оману щодо місця походження товарів, які маркуються цим знаком, чи вказувати на їхню якість тощо [6, с.78-83].
Для встановлення порушення прав власника знаку необхідно з’ясувати питання однорідності товарів, на які порушник наносив знак, і товарів, для яких він зареєстрований, а також визначити тотожність чи подібність знаку з позначенням порушника. Однорідний – це належний до того ж роду, розряду, однаковий, той, що виконує ту ж функцію [19, 382]. Під однорідними товарами і послугами слід розуміти товари і послуги, що відносяться до того ж самого класу і групи, зазначених у МКТП, мають однакові умови реалізації, одне коло споживачів та створюють у споживача уявлення про їх приналежність до одного виробника. Для встановлення однорідності товарів беруть до уваги рід (вид) товарів, їх призначення, вид матеріалу, з якого вони виготовлені та інші ознаки. До основних ознак однорідності товарів відносять: рід (вид) товарів, їх призначення та вид матеріалу, якого вони виготовлені. Ці ознаки можуть враховуватись як кожна окремо, так і в сукупності з іншими допоміжними ознаками, до яких відносяться всі інші:
умови реалізації товару (наприклад, фарби, лаки у торгівлі супроводжують засоби для чищення, полірування), канали реалізації виробів (для виробників, які розповсюджують товари через роздрібну мережу, небезпека змішання знаків вища, ніж для тих, хто діє через укладання договорів;
у залежності від кола споживачів: товари широкого вжитку і товари виробничо-технічного призначення. Визначати однорідності перших необхідно більш широко, оскільки споживачі цих товарів зіштовхуються з товарами конкретного виду рідко і можливість змішування знаків ними більш висока. Небезпека змішування для другої групи товарів менша, оскільки вони призначені для обмеженого кола споживачів, фахівців, яким, як правило, добре відомі виробники продукції у відповідній галузі;
у залежності від ціни і тривалості користування: при придбанні дорогих товарів тривалого використання (автомобіль, побутова техніка, меблі і т. ін.) покупці особливо уважні і можливість змішання тут невелика, тоді як купуючи недорогі товари короткострокового користування (частина продуктів харчування, косметичних і гігієнічних засобів, канцелярські вироби) ступінь уважності покупців значно знижується і небезпека змішування збільшується.
Найчастіше підставою визнання товарів однорідними є їх належність до однієї родової групи (наприклад, пальто, блузка, спідниця, жакет, піджак відносяться до однієї родової групи „одяг”). При визначенні призначення товару варто брати до уваги сферу та мету його використання (наприклад, дезинфікуюче мило дезинфікуючі засоби особистої гігієни мають однакове застосування – дезинфекцію і можуть відноситись до однієї групи – хімічні товари).
Подібними є позначення, використовувані як знак, тотожні або схожі на стільки, що їх можна сплутати. Для вирішення питання про те, чи є такі знаки тотожними або схожими до ступеня змішування призначають проведення експертизи. При встановленні схожості словесних позначень або позначень, до складу яких входять слова, враховується звукова (фонетична), графічна (візуальна) та смислова (семантична, за змістом) схожість, подібність і за якими конкретно ознаками відбувається їхнє змішання. Експерт описує всі елементи позначення, визначає домінуючі елементи та певні асоціації. При проведенні дослідження він враховує, що споживач не має можливості детально порівнювати обидва позначення, а керується загальним враженням, часто нечітким, про позначення, яке він колись бачив. У свідомості споживача, як правило, залишаються суттєві елементи позначення, а тому різниця в несуттєвих деталях не може бути підставою для визнання позначень несхожими [47, 81].
3.2. Допит обвинуваченого
Обвинуваченим є особа, стосовно якої у встановленому законом порядку винесено постанову про притягнення у якості обвинуваченого у вчиненні злочину. Пред’явивши обвинувачення, слідчий повинен негайно (не пізніше однієї доби) допитати обвинуваченого після його з'явлення або приводу - надати йому можливість дати свої показання по суті пред'явленого обвинувачення. Предметом допиту обвинуваченого є обставини, що сформульовані у постанові про притягнення особи як обвинуваченого. Обвинувачений не зобов'язаний давати показання у справі, однак, дотримуючи процесуальний порядок проведення допиту та застосовуючи окремі тактичні прийоми, слідчий повинен переконати обвинуваченого у недоцільності приховування істини у справі. Так як показання обвинуваченого є не тільки джерелом доказів, а й засобом його захисту від обвинувачення, слідчий повинен надати обвинуваченому можливість детально викласти свої показання. Допит обвинуваченого проводиться з дотриманням вимог ст. 143-146 КПК України.
Готуючись до проведення допиту підозрюваного, необхідно: визначити предмет допиту; сформулювати запитання та визначити порядок їх послідовності; визначити, які докази та матеріали можуть бути використаними під час допиту для викриття підозрюваного; визначити послідовність проведення допитів за наявності кількох підозрюваних. Тактика допиту залежить від моменту проведення допиту та обсягу інформації, якою володіє слідчий.
Слідчий повинен ретельно вивчити матеріали справи для правильного обрання моменту допиту обвинуваченого. Якщо всі обставини справи, з яких необхідно допитати обвинуваченого повністю, не досліджені або не перевірені, чи є сумнівними для слідчого, проведення допиту буде передчасним і не принесе бажаного результату.
Коли у справі є кілька обвинувачених, важливе значення має правильне визначення слідчим питання - кого з них допитувати у першу чергу. Вирішуючи це питання, слідчий повинен враховувати: яку роль відігравав той чи інший обвинувачений у спільній злочинній діяльності; яке покарання загрожує йому за вчинений злочин; у яких стосунках він знаходиться з іншими обвинуваченими; які є докази його вини; його особисті якості тощо. Більш швидке отримання правдивих показань від одних обвинувачених може стати важливою умовою допиту їх співучасників, що дають неправдиві показання.
Мета допиту — отримання та перевірка доказів, з'ясування ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення, надання обвинуваченому можливості захищатися від пред'явленого обвинувачення шляхом давання своїх пояснень та показань.
Допит обвинуваченого — це один із засобів його викриття та встановлення об'єктивної істини в цілому. У процесі допиту слідчий остаточно з'ясовує наявність або відсутність фактів, які дають підстави для сумнівів у винності обвинуваченого, перевіряє зібрані у справі докази на міцність, визначається з питанням про можливість припинення кримінальної справи із застосуванням до обвинуваченого заходів громадського впливу або у зв'язку з амністією (амністії, як правило, піддягають особи, які визнають себе винними у вчиненні злочину і не суперечать проти пред'явлення справи за даною підставою).
Допит обвинуваченого по справам даної категорії має наступні особливості. Якщо обвинувачений визнає свою вину або факт вчиненого діяння (коли він з якихось причин (наприклад, у випадку неправильної оцінки вчиненого) заперечує свою юридичну винуватість), не приховує обставин, пов’язаних з об’єктом та об’єктивною стороною вчиненого і його показання відповідають іншим матеріалам кримінальної справи, перевіряється щирість такого зізнання шляхом деталізації його показань, або проведенням додаткового допиту, що здійснюється з метою виключення самообмови чи приховування більш тяжкого злочину – він допитується по всім відомим йому обставинам справи, незалежно від повноти, об’єму раніше даних з цього приводу показів, але в іншому процесуальному статусі. Для цього з’ясовуються наступні обставини:
у силу яких обставин, на якому ґрунті, заради досягнення яких цілей він вчинив злочин, чи розкаюється у вчиненому, що хотів і може зробити для пом’якшення своєї участі;
де, коли, який, у результаті чого у нього виник умисел на вчинення цього злочину, мета. мотив, обставини протиправної діяльності;
що було особисто чи іншими особами зроблено для готування до вчинення злочину;
коли, яким способом розпочато злочин;
яке він мав відношення до незаконно використовуваного знаку, відносини з його власником;
які обставини і наслідки злочину, як довго він тривав, яким способом, з допомогою яких знарядь і засобів вчинено злочин, які конкретно діяння і у якій послідовності зроблено для вчинення злочину, чи була досягнута злочинна мета;
як вчиняв приховання злочину, що робив до моменту притягнення до відповідальності за вчинене.
З’ясовується процес утворення слідів злочину, коло осіб, що сприяли у підготовці та вчиненні злочину, протидії розслідуванню:
- який спосіб життя вів до вчинення злочину, чим займався у господарській сфері, які мав джерела існування, які життєві плани, мета, інтереси, захоплення, відношення до алкоголю, наркотиків;
чи притягувався раніше до відповідальності і які це мало наслідки;
як характеризуються особи з його найближчого оточення, на якому ґрунті мав з ними зв’язки до і після вчинення злочину;
звідки, коли дістав і як використовував знаряддя і засоби вчинення злочину і де вони знаходяться нині;
як дійшов до сфери незаконного використання знаку для товарів і послуг чи передбачав настання шкоди і де знаходяться результати злочинної діяльності;
як змінилася його діяльність, матеріальне становище після вчинення злочину, чи було про це відомо комусь іншому;
що витратив на здійснення злочину, кому про це відомо;
чи з’явилися нові або зникли у нього будь-які предмети під час і після вчинення злочину, хто знає щось з цього приводу;
чи залишені виявлені сліди на місці події обвинуваченим;
як опинилися у нього вилучені слідством об’єкти, чи не злочинного вони походження;
як пояснює сліди на цих об’єктах, що свідчать про його причетність до цього злочину;
кому, при яких обставинах і чому стало відомо, що даний злочин вчинений ним;
чи діяв сам або у змові з іншими особами, його роль у груповому злочині.
У випадках, коли обвинувачений визнає свою вину, але його показання не відповідають іншим матеріалам справи перевірка показань здійснюється шляхом: деталізації показань обвинуваченого; встановленням обставин, про які може мати відомості тільки та особа, яка вчинила злочин; проведенням повторного допиту зі зміною порядку послідовності встановлення обставин, з яких обвинувачений вже допитувався. Якщо обвинувачений не може чітко відтворити окремі деталі або всі обставини події, можна скористатися тактичними прийомами актуалізації забутого.
Якщо обвинувачений частково визнає свою вину, необхідно з’ясувати, у чому конкретно він визнає себе винуватим, проти якої частини обвинувачення заперечує і чому, а потім надати йому можливість дати детальні свідчення по суті обвинувачення і по фабулі обвинувачення, кваліфікації вчиненого і займає мій позиції. Якщо при цьому показання обвинуваченого містять свідчення, що суперечать матеріалам справи, необхідно:
- почати допит із відволікаючої бесіди на тему, не пов'язану з розслідуваним злочином;
- вислухати показання обвинуваченого до кінця, не перебиваючи його, та ретельно їх зафіксувати;
- шляхом аналізу показань виявити суперечності та роз'яснити їх суть обвинуваченому;
- поступово пред'являти обвинуваченому окремі докази та інші матеріали, що викривають його неправдиві свідчення.
Пред'явлення обвинуваченому доказів та даних (достовірні і перевірені), отриманих шляхом здійснення оперативно-розшукової діяльності, є ефективним тактичним прийомом для викриття обвинуваченого у неправдивих показаннях. Необхідно використовувати й інші тактичні прийоми [50].
Якщо обвинувачений не визнає себе винуватим, йому пропонується дати показання по суті обвинувачення і зайнятої ним позиції з приведенням тих доказів та аргументів, на яких воно базується, викласти свої версії думки, дати оцінку відомих йому доказів обвинувачення. При цьому він може давати неправдиві показання. При підготовці до допиту необхідно ретельно вивчити особливості особи обвинуваченого, матеріали кримінальної справи, матеріали архівних кримінальних справ, якщо обвинувачений був раніше судимим, умови його життя, його схильності та інтереси. Під час проведення допиту обвинуваченого можна застосувати такі тактичні прийоми:
- поставити контрольні запитання щодо фактів, точно встановлених у справі;
- максимально деталізувати показання. Обвинувачений, який дає неправдиві показання, як правило викладає обставини події в загальних рисах, схематично. Неспроможність обвинуваченого деталізувати свої показання викриває їх неправдивість. Якщо обвинувачений стверджує, що він має алібі, його необхідно також ретельно та детально допитати з цього питання для подальшої об'єктивної перевірки алібі;
- запропонувати обвинуваченому повторно викласти показання про подію в цілому або окремих її обставинах;
- оголосити показання інших обвинувачених, потерпілих, свідків. Доцільно оголошувати тільки ту частину показань, яка не викликає сумніву в їх достовірності;
- пред'явити обвинуваченому докази та інші матеріали справи, що свідчать про його перебування і вчинення певних дій на місці злочину, або спростовують його алібі.
Надалі, у випадку необхідності, обвинувачений незалежно від визнання чи не визнання ним своєї вини, може бути додатково допитаний (навіть неодноразово) по питанням, що виникли у слідчого під час розслідування, по результатам перевірки версій обвинуваченого, його доводів, клопотань та заяв.
Показання обвинуваченого заносяться до протоколу, який оформляється з додержанням вимог ст. 85, 85-1 і 145 КПК України.
3.3. Усунення причин та умов вчинення злочину та його
профілактика
Серед типових обставин, що сприяли вчиненню цього злочину, і причин неефективності боротьби з ними слід назвати:
недостатня розробка криміналістичного аспекту даної проблеми (методики розслідування, проведення експертно-криміналістичних досліджень, проведення окремих слідчих дій);
це є порівняно новим видом злочину – відсутня достатня практика у його розкритті;
недостатність координації у боротьбі з порушеннями у даній сфері правоохоронних органів, державних та громадських організацій;
небажання право власників знаків розголошувати про появу на ринку підробок їх товарів та послуг.
Боротьбою з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності покладено на відповідний відділ Департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України. Тільки з 2003 року реально почали працювати ст. 177 та ст. 229 КК України. Про роботу в цьому напрямі свідчить кількість виявлених злочинів, що посягають на інтелектуальну власність, яка у 2003 - 1 пол. 2004 року становила 600 (у 2003 році - 374 злочини, 75 з них - стосовно незаконного використання товарних знаків та об’єктів промислової власності), порушено 155 кримінальних справ про незаконне ввезення, тиражування та розповсюдження неліцензійних компакт-дисків, по 10 винесено обвинувальні вироки [32, 2], понад 5000 адміністративних правопорушень, припинено діяльність 69 підпільних цехів з виробництва підробленої продукції з незаконним використанням знаку для товарів і послуг (вилучено такої продукції на суму понад 10 млн. грн, у тому числі в 9 підпільних виробництвах лікеро-горілчаної продукції на суму понад 5 млн. грн.). МВС запропонувало збільшити санкцію за цей злочин, щоб це мало більш профілактичне значення [31, 5], наслідком чого стало прийняття у травні 2003 року Закону „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності”, яким внесено зміни і до ст. 229 КК України, ввівши кримінальну відповідальність за дані дії, якщо вони завдали матеріальної шкоди у великому розмірі (200 НМДГ = 3400 гривень), та максимальну міру покарання – позбавлення волі до 5 років. Але у зв’язку із збільшенням з 2004 року НМДГ пропорційно до МЗП (нині відповідальність за цей злочин наставатає лише при завданні шкоди понад 29000 гривень), а також враховуючи проблемність визначення матеріальну шкоду, завдану незаконним використанням інтелектуальної власності, МВС подало на розгляд до ВР України пропозиції внесення змін до ст. 229 КК України, згідно з якими кримінальна відповідальність має наставати за сам факт незаконного використання знака для товарів і послуг, без прив’язування кваліфікуючих ознак у вигляді сум завданих збитків [25, 5].
Інтелектуальна діяльність включає наступні етапи: затрати праці світових фахівців і науковців на розробку принципово нових товарів і продукції для різних сфер, затрата часу на їх випробування та підтвердження дійсної спроможності задовольняти потреби споживачів та визнання останніми нового товарного знака як гаранта якості (результат інтелектуальної діяльності). Саме на нього посягають «крадії інтелекту (мисливців за інтелектом)», щоб використати: на підроблену власну продукцію вони чіпляють відомий товарний знак продукції, яка користується попитом і швидко розкуповується — запускають її в обіг, обманюючи, таким чином, споживачів, компрометуючи відомих виробників і підриваючи довіру людей до них. Саме тому так багато підробок товарних знаків лікеро-горілчаних виробів, слабоалкогольних напоїв, чаю, кави, парфумів, засобів гігієни, пральних порошків, побутової хімії, будівельних матеріалів, одягу та автозапчастин. Останнім часом з'явився ще один завуальований спосіб привласнення чужого інтелекту — незаконне використання відомих зарубіжних торгових марок у назвах магазинів. Такий стан справ призвів до того, що відомі іноземні виробники навіть відмовляються працювати на українському ринку.
Фальсифікована продукція поділяється на вітчизняну та імпортну. Так, внаслідок перевірки інформації, що надходить до правоохоронних органів, про реалізацію цієї продукції (напр., поява на ринках підроблений спортивний одяг з незаконним використанням товарних знаків “ADIDAS” (належить “ADIDAS Solomon AG” (Німеччина)) та „NІКЕ” («Nike International Ltd» (США)) на міських та стихійних ринках (напр., на «Барабашова» (м. Харків), «7-й кілометр» (м. Одеса), «Калинівський» (м. Чернівці) та „Троєщина” і „Петрівка” (м. Київ)), встановлено, що вона виробляється в країнах Близького Сходу та прикордонних державах - Туреччині, Польщі, Румунії, Угорщини, Росії і завозиться в Україну контрабандним способом, без належного митного оформлення або ж за схемою перерваного транзиту: морем через порти Одеси та Іллічівська, автомобільним транспортом — до Чернівців, Хмельницького та Харкова [27,3].
Вітчизняні виробники фальсифікату опанували три основні схеми виготовлення та розповсюдження фальсифікату. Перша — коли офіційно зареєстроване підприємство випускає власну продукцію тієї ж товарної групи, що і відомі товаровиробники. Аби збільшити обсяги продажу та отримання надприбутків, злочинці незаконно використовують для маркування та упаковки власної продукції чужі товарні знаки, хоча якість їхнього товару далека від оригіналу. Так, у м. Одеса керівник підприємства організував незаконне використання на упаковках виготовленої продукції товарний знак „Церезит” (належить „Хенкель”).
За другою схемою вони для підвищення конкурентоздатності маркують свої товари товарними знаками, схожі до знаків відомих товаровиробників. У 2003 році було викрито факти виробництва підприємствами Києва та Львова клею з незаконним використанням товарного знака „Момент”.
Третя схема завдає найбільших збитків товаровиробникам: зловмисники організовують підпільні виробництва (напр., горілки, будівельних сумішей) з незаконним використанням товарних знаків, що повинно викриватися безпосередньо о/у ДСБЕЗ (з отриманням Початкова вихідна інформація про незаконне використання знаку для товарів і послуг (появу неякісної, підробленої продукції на ринку) як правило надходить від споживачів або власників знаку, про виробництво і збут такої продукції) - фіксації (документуванні) фактів реалізації таких товарів (значних партій) і встановлення нагляду за їх реалізаторами (з’ясовується наявність у нього ліцензії на право реалізації алкоголю), завдяки чому встановлюється канал надходження і місця виробництва такої продукції. Так, у Луганській області задокументовано факт реалізації приватним підприємцем алкогольних напоїв сумнівної якості з використанням торгового знака Кременчуцького ЛГЗ з орендованого складу, при огляді якого вилучено близько 3000 пляшок підробленої горілки з марками акцизного збору старого зразка. [28, 13]. Зафіксовано факти реалізації фальсифікованої продукції з незаконним використанням товарного знака „Adidas”: 4-ма приватними підприємцями на ТОВ „Ринок-1” („Троєщина”) на загальну суму понад 30 тисяч гривень (збитки „ADIDAS Solomon AG” на суму понад 100000 грн)(загалом задокументовано 5 фактів реалізації підробленого одягу фірми “ADIDAS” на ринках Києва); на ринку «Авангард» (м. Одеса) двоє підприємців (збитки на 350000 грн).
Потім слід затримувати „виробників”, порушенням кримінальної справи за фактом СУ УМВС за ч.1 ст. 202, ч.1-2 ст. 204, ч.1-2 ст. 229 КК, обшуком і вилученням такої сировини, тари, продукції і устаткування для її виробництва, встановити завдану шкоду (провести відповідні експертизи). Так було у 2003 році: такі зафіксовані факти на ринку м. Макіївка і Кіровограда та нагляд за оптовим продавцем вивів на підприємство у Макіївці (15 чоловік у дві зміни по 12 год) та його власника, який його організував в-во і незаконне використання знака Білоцерківського заводу ГТВ ТОВ ”Інтер-РТІ” з метою приховати неякісність товару та підвищити попит з боку споживачів. Під час обшуку виробничих приміщень виявлено обладнання та сировину для виробництва, вилучено близько 50000 виробів (гумові деталі до а/м ВАЗ, ГАЗ, ЗАЗ), з нанесеним на них товарного знака ТОВ, чим йому завдано збитків на суму 16000 грн. [29,3]. У 2003 р. у м. Харкові виявлено підпільні цехи: з виробництва цілодобово близько 10 особами кросівок з незаконним використанням торгових знаків відомих фірм „Адідас”, „Найк”, „Пума”, організований приватним підприємцем у двох кімнатах одного з житлових будинків. Продукцію підприємець реалізовував через оптових покупців у торговому центрі „Баракова” за ціною 130 гривень за пару. Правоохоронцями вилучено речові докази на суму понад 15 тисяч гривень і 112 пар готового взуття [30, 3]. А також цех з виробництва спортивних шапочок марок “ADIDAS” та “NIKE”, очолюваний місцевим підприЄмцем, чим право власнику завдано збитків на суму близько 50000 грн. Вилучено 16 одиниць устаткування (оверлоки, в'язальні машини) та близько 1000 шапочок.
Так у 2003 р. Кременчуцькому р-ні викрито групу з 8 кременчужан, які за попередньою змовою організували підпільний цех з виробництва горілки, використовуючи устаткування аналогічні заводським. Вилучено сировину, тару, готову продукцію з етикетками Кременчуцького ЛГЗ та Донецького ЛГЗ, підроблені акцизні марок. Вироблену продукцію транспортували двома вантажними автомобілями (теж конфісковані) для реалізації у торговельній мережі Кременчука. За аналогічне засудили 5 жителів Маріуполя до 4 років позбавлення волі (використовуючи товарні знаками Донецького та Артемівського ЛГЗ, завдали їм збитків на суму 2 млн. грн.) [26, 3].
У 2003 р. у Києві викрито і затримано групи, одна з яких підпільно виробляли в орендованому ними гаражі буд. суміш з використанням товарного знаку «СЕRESІТ СТ17» (німецького товаровиробника) й «АРТІСАН», а інша - лакофарбову продукцію та будівельні суміші - вилучено тару, упаковку з нанесенням вказаних знаків, сировину і готову продукцію з обладнанням [24, 3].
Правову охорону знаку для товарів і послуг надає держава, а тому профілактику посягань на нього має проводити саме вона, а не його власник, зокрема, Держдепартамент, інші органи державної влади через запровадження державного контролю акцизними марками (хоча наявність справжньої акцизної марки і не підтверджує якість товарів окремого виробника). Тому у проведенні профілактики даного злочину слід вживати наступних заходів:
при виявленні фальсифікації товарів (у т.ч. підакцизних) слід з’ясовувати чи не було вчинено незаконного використання товарного знаку;
з метою виявлення цих злочинів необхідно організовувати разом із правовласниками товарних знаків перевірки на оптових і роздрібних ринках, складах, підприємствах (усіх форм власності) з виробництва товарів і надання послуг (зокрема, продукти харчування, підакцизні товари тощо), здійснюючи відповідні закупки, вивчення бухгалтерських та інших документів, проведення інвентаризацій у встановлений законом порядок;
при виявлені прогалини у нормативній регламентації вносити пропозиції на їх усунення, вести роз’яснювальну роботу через ЗМІ;
здійснювати збір та узагальнення практики розслідування злочинів даного виду і підготовлені рекомендації поширювати серед практичних працівників.
Підсумовуючи викладене у даному розділі слід вказати, що подальший етап розслідування має не менш важливе значення, ніж початковий, зокрема, для встановлення винуватості обвинуваченого, з’ясування причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, а також вжиття заходів щодо їх усунення.
ВИСНОВКИ
Результатами проведеного дослідження стали ряд нових у теоретичному та важливих у практичному плані положень, які вносяться у розробку проблеми розслідування незаконного використання знаку для товарів і послуг:
1) вперше було зроблено спробу розробки методики розслідування незаконного використання знаку для товарі і послуг: вказано на обставини, що підлягають доказуванню, та шляхи ведення розслідування, що мають значення для правозастосовчої практики та вдосконалення законодавства з питань забезпечення правової охорони права інтелектуальної власності в державі.
2) також було визначено самостійне місце незаконного використання знака для товарів і послуг в системі злочинів, що посягають на право інтелектуальної власності, та злочинів у сфері господарської діяльності. Цей злочин належить до злочинів, які посягають на встановлений порядок (механізм) використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, вироблених товарів та послуг, що надаються такими учасниками, як об’єктів права промислової власності у сфері господарської діяльності.
3) дано криміналістичну характеристику незаконного використання знаку для товарів і послуг. Зокрема, із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується щодо вчинення діяння лише прямим умислом, а що до наслідків - як умислом, так і необережністю. При цьому необхідно встановити, що винна особа усвідомлювала незаконність вчинюваних нею діянь по використанню знаку чи іншому порушенні особистих немайнових та/або майнових прав на знак.
4) визначення поняття “матеріальна шкода” у контексті ст. 229 КК України: при незаконному використанні знаку для товарів і послуг матеріальна шкода може складатися із сум будь-яких коштів, які суб’єкт права на цей знак витратив як компенсацію відновлення свого порушеного права на нього (реальні збитки), а також тих сум коштів, які б такий суб’єкт реально отримав від особи, яка порушила його право на даний знак, у разі використання або надання ліцензії на використання такого права в порядку, передбаченому законодавством, тобто як не отримана винагорода за використання або надання ліцензії на використання прав на такий знак (упущена вигода). Але оскільки цей знак є об’єктом права інтелектуальної власності, суб’єкт права на нього може здійснювати всі правомочності щодо використання або надання ліцензії на використання такого права в порядку, передбаченому законодавством, то наслідки умисного порушення права на цей об’єкт права інтелектуальної власності за своїм характером є матеріальною шкодою, що складається із реальних збитків у формі неотримання належного (яку не слід ототожнювати з упущеною вигодою), та упущеної вигоди.
5) визначені загальні правила відмежування злочину, передбаченого ст. 229 КК України, від суміжних злочинів, з якими незаконне використання знаку для товарів і послуг має спільні ознаки, або з вчиненням яких воно може поєднуватися.
6) положення даного дослідження можуть бути використані на практиці: у науково-дослідницькій діяльності для подальшого вивчення питань, пов’язаних із юридичною характеристикою складів злочину, передбаченого ст. 229 КК України; у законотворчості – з метою удосконалення редакції цієї статті КК; у практичній діяльності правоохоронних органів, які застосовують кримінальний закон; ПВСУ при формулюванні рекомендацій щодо застосування законодавства про відповідальність за незаконне використання зазначених засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг; у навчальному процесі при викладанні курсу Особливої частини кримінального права та відповідних спецкурсів, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів.
Пропозиції і рекомендації щодо наукового та практичного використання отриманих результатів для усунення існуючих прогалин та суперечностей у чинному законодавстві України з питань кримінально-правової охорони права на знак для товарів і послуг:
1) вдосконалення чинної редакції ст. 229 КК України: оскільки відсутня законодавча регламентація набуття конкретними розробниками авторських прав на будь-які створені ними знаків для товарів і послуг, що, у свою чергу, повністю виключає можливість вчинення щодо них, як підлеглих осіб, будь-якого умисного порушення права на цей знак, пропонується виключити привілейований склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 229 КК України, із чинної редакції цієї статті КК:
2) враховуючи відсутність текстуального збігу