Прокурорський нагляд як гарантія забезпечення процесуальних прав учасників кримінального судочинства при проведенні досудового слідства
Оскільки скасування прокурором постанови про притягнення як обвинуваченого може потягти за собою повторне пред’явлення слідчим постанови про притягнення як обвинуваченого, вважаємо за необхідне доповнити главу 12 КПК відповідною нормою. Це дозволить притягти особу як обвинуваченого у разі, коли така процесуальна дія вже виконувалася слідчим, але при цьому було порушено вимоги закону і прокурор дав вказівку слідчому про повторне пред’явлення обвинувачення. Виходячи із міркувань забезпечення обвинуваченому права на захист, вважаємо, що в такому випадку мають бути знову виконані всі необхідні процесуальні дії, незалежно від обсягу та характеру порушень, яких припустився слідчий при первинному пред’явленні обвинувачення.
Таким чином, серед переваг прокурорського нагляду за порушенням кримінальної справи щодо особи слід відзначити наступне. Це повністю незалежний від суду контроль. Рішення суду в порядку контролю не завжди виноситься оперативно, тоді як прокурор може і не доводити ситуацію до звертання до суду і відразу скасувати незаконне рішення органу дізнання чи слідчого. Немає тієї галузі, куди б він не міг втрутитися на стадії досудового слідства як за скаргами, так і за власною ініціативою, а суд вже обмежений тільки подачею офіційної скарги. Розширити перевірку поза межами скарги суд не може, а прокурор може прийняти будь-яку скаргу, в тому числі не тільки на відповідність діянь органів досудового слідства закону, але й щодо тактики розслідування, доцільності проведення тих, чи інших слідчих дій, комбінування слідчих і оперативних заходів і т. ін. Судовий контроль обмежений випадками заподіяння шкоди конституційним правам та інтересам учасників процесу або виникненням труднощів доступу до правосуддя. Крім того, прокурорський нагляд здійснюється як відносно органів досудового розслідування і їх діяльності, так і відносно учасників кримінального процесу. Судовий контроль проводиться тільки відносно учасників кримінального судочинства, коли цією діяльністю можуть бути завдані реальні збитки конституційним правам і свободам учасників кримінального процесу.
Отже, підсумовуючи, зазначимо, що українська модель устрою і компетенції прокуратури щодо забезпечення прав потерпілого та підозрюваного при порушенні кримінальної справи укладається в сучасні уявлення європейців про функції та місце правоохоронних органів у системі державної влади, а тому, в питаннях правомірності обмеження прав людини, подвійний контроль зовсім не перешкоджатиме. Ця система гарантій дозволить більш повно захистити права громадянина.
Досудове слідство визнається закінченим, якщо немає необхідності у проведенні будь-яких слідчих або інших процесуальних дій, спрямованих на збирання, перевірку і дослідження доказів, коли жодна із версій, які виникли, не залишилась неперевіреною. Тобто мова йде про виконання вимог ст.64 КПК щодо встановлення обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі, та вимог ст.22 КПК про всебічне, повне і об’єктивне дослідження всіх доказів у справі.
На етапі закінчення досудового слідства органами досудового слідства приймається остаточне рішення про долю справи, достатність зібраних доказів, доведеність вини особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, і можливе направлення справи до суду, чи наявність підстав до закриття справи.
Таким чином, об’єктом прокурорського нагляду на етапі закінчення досудового слідства є додержання слідчим вимог кримінально-процесуального закону щодо всебічності, повноти та об’єктивності дослідження обставин злочину, з огляду на забезпечення прав обвинуваченого.
Основною формою закінчення досудового слідства є направлення слідчим кримінальної справи з обвинувальним висновком через прокурора в суд для розгляду її по суті, коли при розслідуванні зібрано достатньо доказів для призначення справи до судового розгляду і немає підстав для її закриття.
Як слушно зазначала М.К. Якимчук, характеризуючи закінчення попереднього слідства із направленням справи до суду, якщо у процесі розслідування добуті докази, на підставі яких слідчий дійшов висновку, що злочин розкрито, винні викриті, характер та розмір збитків визначені, заходи щодо їх відшкодування вжиті, а умови та причини, які сприяли його вчиненню, встановлені, то з’являється і підстава для визначення розслідування закінченим” [70, с.98].
Отже, дійшовши висновку, що в процесі розслідування використані всі засоби доведення і з’ясовані всі обставини справи, слідчий підводить підсумки, аналізує та оцінює усю сукупність матеріалів справи і приймає рішення про припинення подальшого збирання доказів, про завершення розслідування по справі і направлення її на судовий розгляд. Він систематизує матеріали справи (у хронологічному та тематичному порядку); технічно оформлює кримінальну справу; оголошує обвинуваченому про закінчення розслідування і роз’яснює йому право на ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи як особисто, так і за допомогою захисника, а також заявлення клопотання про доповнення досудового слідства. Слідчий також зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому право заявити клопотання про розгляд його справи у суді першої інстанції одноособово суддею чи колегіально судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених законом (ч.1 ст.218 КПК). Про це складається відповідний протокол.
Виходячи із положень п.3 ч.2 ст.48, ч.4 ст.216 КПК, слідчий має повідомити про закінчення слідства і захисника, який бере участь у справі. Ящо обвинувачений не виявив бажання знайомитися з матеріалами справи з участю захисника, йому пред’являються для ознайомлення всі матеріали справи. При ознайомленні з матеріалами справи обвинувачений може робити виписки з матеріалів справи і порушувати клопотання (ч.2 ст.218 КПК).
Зазначимо, що ці положення кримінально-процесуального закону не відповідають вимогам сучасності, зокрема, з огляду на технічні досягнення. Більш вдало, на наш погляд, викладені положення ч.2 ст.217 КПК РФ щодо права обвинуваченого та його захисника в процесі ознайомлення з матеріалами кримінальної справи виписувати будь-які відомості і в будь-якому обсязі, копіювати документи, в тому числі і за допомогою технічних засобів. Виключення зроблено для документів і виписок із кримінальної справи, в якій містяться відомості, що становлять державну або іншу охоронювану законом таємницю: вони зберігаються при кримінальній справі і надаються обвинуваченому чи його захиснику під час судового розгляду справи.
За загальним правилом ознайомлення обвинуваченого і захисника з матеріалами справи здійснюється спільно, оскільки захисник надає при цьому обвинуваченому юридичну допомогу. Їх роздільне ознайомлення із справою допускається лише за клопотанням або обвинуваченого, або захисника (при відсутності заперечень з боку обвинуваченого).
У цьому випадку складаються окремі протоколи, відповідно до вимог ч.4 ст.218 КПК. Пред’явлення матеріалів справи може бути відкладене до явки захисника, але не більше як на 3 дні (за ч.4 ст.215 КПК РФ - 5 днів). У разі неможливості захисника, обраного обвинуваченим, з’явитися в цей строк, слідчий вживає заходів, передбачених частинами 4 та 6 ст.47 КПК.
Якщо обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться судочинство, матеріали справи пред’являються йому для ознайомлення у відповідності з вимогами ст.19 КПК з участю перекладача.
Кримінально-процесуальний закон України визначає, що у протоколі про оголошення обвинуваченому про закінчення досудового слідства і про пред’явлення йому матеріалів справи, має зазначатися, які саме матеріали (кількість томів і аркушів) були пред’явлені для ознайомлення.
Окремими вченими слушно звертається увага на те, що слідчий зобов’язаний пред’явити обвинуваченому і його захиснику всі матеріали справи без винятку, в тому числі матеріали звукозапису, відеозапису і кінозйомки, які зберігаються окремо від справи [68, с.15]. Проте, чи підлягають пред’явленню зазначеним особам інші речові докази, закон це питання обминає.
Найбільш відповідають міжнародним стандартам щодо забезпечення прав обвинуваченого положення, які містяться у ч.1 ст.217 КПК РФ, відповідно до якої крім матеріалів кримінальної справи обвинуваченому і захиснику пред’являються також речові докази, і на їх прохання - фотознімки, матеріали аудіо-та (або) відеозапису, кінозйомки та інші додатки до протоколів слідчих дій.
Закон забороняє обмежувати обвинуваченого і захисника в часі, потрібному їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами справи. Однак, якщо обвинувачений і його захисник явно намагатимуться затягнути закінчення справи, слідчий вправі своєю мотивованою постановою визначити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така постанова підлягає затвердженню прокурором (ч.6 ст.218 КПК).
Зрозумілі спроби законодавця у проекті нового КПК (ч.9 ст.300) якимось чином впливати на строки ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи. Зокрема, передбачено, що обвинуваченому, взятому під варту, та його захисникові, матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред’явлені за десять діб до закінчення строку тримання під вартою, а якщо строк тримання обвинуваченого під вартою продовжено до 18 місяців - за місяць до закінчення цього строку. Проте, такий підхід багато в чому є формальним, оскільки не враховує обсяг кримінальної справи. Так само, як і положення ч.7 ст.300 КПК про те, що у випадку сплину встановленого постановою слідчого строку ознайомлення обвинуваченого із матеріалами справи, обвинувачений вважається ознайомленим із матеріалами справи.
За клопотанням обвинуваченого, за наявності поважних причин, прокурор своєю постановою має вирішувати питання про продовження строку ознайомлення обвинуваченого із матеріалами кримінальної справи. Адже слідчий, як особа зацікавлена у скорішому направленні справи до суду, з огляду на додержання строків тримання під вартою та строків розслідування справи, не завжди об’єктивно підходить до визначення строку ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи.
У всякому разі прокурор, який вирішує питання про затвердження постанови слідчого про визначення певного строку для ознайомлення з матеріалами справи в порядку ч.6 ст.218 КПК, має з’ясувати у обвинуваченого та його захисника причини “затягування” ознайомлення з матеріалами справи, і тільки встановивши їх навмисний (очевидний) характер, дати згоду на обмеження в часі обвинуваченого та його захисника, шляхом визначення певного строку. Більш того, зазначені дії слідчого та прокурора підлягають оскарженню в суді.
По закінченні ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи, слідчий зобов’язаний з’ясувати, які вони мають клопотання та заяви про доповнення досудового слідства, про зміну кваліфікації злочину і закриття справи.
Закон зобов’язує слідчого задовольнити клопотання обвинуваченого і його захисника, якщо обставини, для з’ясування яких заявлено клопотання, мають значення по справі ( ч.3 ст.221 КПК). При цьому очевидно, що мова йде про виклик свідків, які раніше не опитувалися, про витребовування нових документів і проведення експертних досліджень, які раніше не проводилися тощо. Отже, у такому випадку йдеться про наявну неповноту розслідування, яку слідчий має усунути шляхом проведення додаткових слідчих дій.
Після закінчення розслідування і виконання вимог ст.217-222 КПК. слідчий складає обвинувальний висновок і направляє справу прокурору. Обвинувальний висновок - підсумковий процесуальний акт досудового слідства, в якому на основі аналізу зібраних у справі доказів формується обвинувачення і дається юридична кваліфікація дій обвинуваченого, визначається коло обставин, що підлягають дослідженню у судовому засіданні.
Таким чином, значення обвинувального висновку полягає в тому, що він є процесуальним засобом додаткового контролю за ходом розслідування; підставою для прийняття прокурором процесуального рішення; процесуальною гарантією забезпечення прав обвинуваченого.
Вимоги, які закон пред’являє до обвинувального висновку (ст.223-224 КПК), дозволяють прокурору оцінити відповідність викладених в ньому висновків, які мають базуватися на зібраних та досліджених в процесі розслідування кримінальної справи доказах, фактичним обставинам справи, з огляду на наявність тверджень та аргументів, які обґрунтовують встановлення фактичних обставин і є підставами для правових оцінок правових оцінок діяння обвинуваченого.
Діяльність прокурора по справі, яка надійшла до нього з обвинувальним висновком, спрямована на перевірку якості проведеного слідства. Така перевірка є процесуальною формою його нагляду за провадженням досудового слідства з метою з’ясування додержання вимог закону про об’єктивність, всебічність та повноту досудового слідства, а також відсутності порушень процесуального закону під час його проведення.
Розглянемо ці питання ретельніше. Об’єктивність дослідження обставин справи означає відсутність будь-якої особистої зацікавленості у вирішенні справи; виявлення обставин, які як викривають, так і виправдовують обвинуваченого, а так само тих, які як пом’якшують, так і обтяжують його відповідальність; неупереджений підхід до оцінки зібраних доказів і прийнятті рішень по кримінальній справі. Це, перш за все, вимога до оцінки зібраних доказів [39, с.69].
Повноту розслідування розуміють як одержання такої сукупності доказів, яка є необхідною і достатньою для достовірного встановлення тієї чи іншої обставини, яка підлягає доказуванню по кримінальній справі.
Нарешті, під всебічністю розуміється виявлення всіх обставин, які підлягають доказуванню (ст.64 КПК), через вичерпну перевірку усіх об’єктивно можливих версій. В свою чергу, однобічність досудового слідства - це захоплення однією з версій, недостатнє дослідження з огляду на об’єктивно можливі версії обставин даної справи.
При дослідженні кримінальних справ із слідчими помилками, з’ясувалося, що у більшості випадків однобічність поєднувалася із неповнотою розслідування і проявлялася у недоведеності тієї чи іншої обставини, викликаної тим, що слідчий, правильно визначивши предмет доказування, не зібрав необхідної сукупності доказів [4, с.215]. Отже, прокурорська перевірка здійснюється шляхом вивчення матеріалів справи, розгляду заявлених обвинуваченим та іншими учасниками процесу клопотань, заяв.
Загальна програма прокурорської перевірки справи з обвинувальним висновком викладена у ст.228 КПК і складається із з’ясування таких питань:
1) чи мала місце подія злочину; 2) чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; 2-1) чи були додержані під час провадження дізнання і досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист; 3)чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно із статтею 213 КПК; 4) чи пред’явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого; 5) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину; 6) чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону; 7) чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку; 8) чи правильно обрано запобіжний захід; 9) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна; 10) чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення; 11) чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог КПК. Одночасно прокурор перевіряє, чи відсутні у справі обставини, які тягнуть закриття справи.
Таким чином, в основі наглядових дій прокурора лежить перевірка обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі (ст.64, 23, 93-1, 433 КПК).
Вивчаючи кримінальну справу, прокурор враховує, що пізнання об’єктивної істини слідчим здійснюється по мірі руху кримінальної справи, причому процесуальні акти, які слідують одне за одним, відображають певні етапи досягнення об’єктивної істини. Тому прокурор не повинен обмежуватися тими знаннями кримінальної справи, які він отримав при здійсненні нагляду за досудовим слідством, а має вивчити всі матеріали справи в їх сукупності. Особливу увагу прокурор звертає на розгляд та вирішення слідчим клопотань, які заявляли обвинувачений та його захисник, і має з’ясувати, чи обґрунтовано вони були відхилені, чи не було підстав до їх задоволення. Як свідчить дослідження нами кримінальних справ, розглянутих судами Харківської, Донецької та Полтавської областей, у непоодиноких випадках слідчі формально підходили до вирішення обґрунтованих клопотань обвинувачених та їх захисників, в тому числі і щодо доповнення досудового слідства. В подальшому прокурор не реагував на такі порушення закону, а суд задовольняв аналогічні клопотання( за нашими підрахунками - понад 50% із числа відхилених на попередньому слідстві). Між тим, вважаємо, що прокурор має бути зацікавлений у задоволенні на досудовому слідстві якомога більше обґрунтованих клопотань обвинуваченого та його захисника про доповнення матеріалів кримінальної справи, що дозволить йому відповідним чином побудувати свою позицію обвинувача при судовому розгляді справи.
Не повинні залишатися поза увагою прокурора і питання про допустимість доказів, оскільки в подальшому вони мають використовуватися державним обвинувачем у судовому засіданні. Затвердження обвинувального висновку і направлення справи до суду в порядку п.11 ч.1 с.227 КПК здійснюється, коли прокурор визнає проваджене розслідування якісним та достатнім для підтримання обвинувачення в суді, а справу - підготовленою для цього. Прокурор має переконатися, що винуватість обвинуваченого повністю доведена і у разі доведеності у суді наведених слідчим доказів буде винесений обвинувальний вирок. Одночасно з цим прокурор повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа. За недостатністю доведеної винуватості прокурор зобов’язаний прийняти інше рішення ( ст.229 КПК).
В.Т.Маляренко та І.В.Вернидубов пропонують надати прокурору повноваження самому складати обвинувальний висновок державного обвинувачення, вручати його копію обвинуваченому і роз’яснювати йому право заявляти клопотання [36, с.48].
Зазначимо, що пропозиції щодо вручення прокурором, який затвердив обвинувальний висновок, його копії обвинуваченому, сприйняті авторами проекту нового КПК (ч.1 ст.315). Такий же порядок передбачений і ч.2 ст.222 КПК РФ. Що стосується пропозиції Є.О. Шевченко покласти на прокурора обов’язок складати висновок державного обвинувача, то вважаємо, що це не наглядова функція прокурора, а функція кримінального переслідування, і покладання її на прокурора на стадії досудового слідства суперечить концепції діяльності прокурора щодо неприпустимості розширення функції кримінального переслідування на досудовому слідстві. [68, c.12]
Посиленої прокурорської уваги потребує нагляд за додержанням прав обвинуваченого при прийнятті слідчим рішення про закриття справи. Винесення такої постанови свідчить про відмову сторони обвинувачення від продовження процесуальної діяльності по викриттю підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину за наявності підстав, передбачених законом.
Закриття кримінальної справи є етапом, заключною частиною розслідування, який охоплює: а)аналіз та оцінку зібраних по справі доказів у їх сукупності з огляду на їх достатність для достовірного висновку про неможливість продовжувати розслідування через наявність однієї з обставин, передбачених законом в якості підстави для закриття справи; б)систематизацію та належне оформлення матеріалів кримінальної справи; в)складання постанови про закриття справи; г)вирішення усіх питань, які випливають з рішення про закриття справи : скасування запобіжного заходу щодо обвинуваченого (підозрюваного), зняття арешту з майна, на яке його було накладено, повернення вилучених у обвинуваченого предметів тощо; д)повідомлення про закриття справи обвинуваченого, інших зацікавлених у справі осіб, вирішення їх клопотань тощо [6, с.88].
Стаття 213 КПК визначає, що кримінальна справа закривається : 1) при наявності підстав, зазначених у ст.6 КПК; 2) при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину. При нагляді за законністю закриття справи прокурор має, поряд із перевіркою повноти, всебічності та об’єктивності розслідування кримінальної справи, ретельно дослідити питання обґрунтованості закриття справи, відповідність прийнятого рішення закону, і, особливо, тим підставам, на які посилається слідчий. Між тим, при прийнятті рішення про закриття кримінальної справи у непоодиноких випадках допускаються порушення прав учасників кримінального судочинства, в тому числі і тих осіб, які притягалися до кримінальної відповідальності.
Стаття 214 КПК визначає, що слідчий закриває справу мотивованою постановою, в якій, крім загальних даних, передбачених ст.130 КПК, зазначає: відомості про особу обвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заході по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також вирішення питання про речові докази відповідно до ст.81 КПК. Вважаємо, що зазначений перелік питань є неповним і потребує доповнення вказівкою на роз’яснення порядку оскарження даної постанови.
Ще одна новела, яку варто запозичити. В якості додатків до КПК РФ наведені уніфіковані зразки процесуальних документів. О.Р.Михайленко, який багато уваги приділяє теорії, методики складання процесуальних актів у кримінальних справах, їх уніфікації, слушно вказує: “Впровадження уніфікованих форм, якщо вони виконані належним чином, полегшує працю, прискорює строки складання документів, сприяє дотриманню законності, підвищує культуру праці [42, с.113].”
Закон зазначає, що копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві. Виходячи із положень ч.2 ст.43 КПК, ч.3 ст.48 КПК, вважаємо, що обвинувачений та його захисник мають право на ознайомлення з усіма матеріалами справи у разі її закриття, що повинно бути відображено у ст.214 КПК, і буде сприяти реалізації прав зазначених осіб у досудовому слідстві. Зазначена конструкція ст.214 КПК спрямована на подальший прокурорський нагляд, оскільки вирішити питання про відповідність закону постанови слідчого прокурор може лише шляхом витребовування справи, тобто мова йде про можливу констатацію порушення закону і вжиття відповідних заходів з боку прокурора.
В той же час забезпечення прав обвинуваченого, інших учасників кримінального процесу потребує, на наш погляд, зміни законодавства. Мова йде про дачу згоди прокурора на закриття кримінальної справи з підстав, визначених ст.213 КПК. В подальшому така постанова може бути безпосередньо оскаржена в суді, без додержання порядку, встановленого ст.215.236-5 КПК.
Вважаємо, що закриття кримінальної справи з підстав, передбачених ч.2 ст.213 КПК - при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину суперечить вимогам ч.3 ст.62 Конституції України, відповідно до якої усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Зазначене положення сприйнято і авторами проекту нового КПК. Так, ч.2 ст.183 проекту визначає, що при недоведеності участі підозрюваного чи обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо вичерпані всі можливості доказування, порушена справа підлягає закриттю через відсутність події злочину або відсутність складу злочину.
Актуальним є запровадження у вітчизняному КПК механізму реалізації положень ст.56 Конституції України, яка передбачає право кожного громадянина на відшкодування державою матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями (бездіяльністю) органів державної влади чи їх посадових осіб, тобто мова йде про реабілітацію, зокрема, підозрюваного, обвинуваченого, кримінальне переслідування відносно яких закрито з підстав, передбачених п.1 та 2 ст.6 КПК.
2.3 Прокурорський нагляд за додержанням прав учасників кримінального судочинства під час судового розгляду кримінальної справи
Принцип змагальності, втілений у процесуальне законодавство, звільнення суду від обвинувальних функцій, покладають на прокурора всю відповідальність за доказування обвинувачення. Саме тому наказ Генерального прокурора України від 19.03.2005 № 5 гн “Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення” спрямовує роботу прокурорів у цій галузі на “ефективну реалізацію повноважень щодо всебічного, повного, об’єктивного та неупередженого дослідження обставин кожної справи”.
Разом з виконанням правоохоронної функції, що реалізується у його обвинувальній діяльності, прокурор виконує в суді й правозахисну функцію, яку не можна розглядати як наглядову.
Відповідно до ч. 2 ст. 25 КПК, яка по суті після 28.06.2001 залишилася без змін, він “зобов’язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили”.
Дійсно, за українською Конституцією гарантією захисту прав і свобод людини є суд (ст. 55), юрисдикція якого поширена на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124). До того ж, у подальших рішеннях Конституційного Суду України про неконституційність деяких законів юрисдикція судів значно поширена на правовідносини у досудовому слідстві, учасником яких є прокурор. Так, рішенням від 23.05.2001 №6-рн/2001 визнана підвідомчість судам скарг на акти та дії службових осіб органів дізнання, досудового слідства і прокуратури, навіть якщо законодавством встановлений виключно позасудовий порядок оскарження. Можливість оскарження їх дій у суді передбачені ст.ст. 110, 234, 236 КПК, але з розглядом, в основному, під час попереднього або судового розгляду справи, за винятком випадків, прямо передбачених КПК, коли скарги розглядаються негайно під час досудового слідства. Але навіть такий порядок розгляду скарг на дії прокурора (дізнавача або слідчого) Конституційний Суд визнав частково неконституційним (рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003), оскільки він унеможливлює розгляд судом скарг на постанови цих службових осіб “стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи” [28, c.392].
Таким чином законом суд поставлений в такі умови, коли не тільки при розгляді кримінальної справи, а взагалі у кримінальному судочинстві він сам повною мірою відповідає за додержання закону.
І все ж прокурор не приватна особа, а, як і суд, є представником держави, спрямованість діяльності якої - захист прав і свобод людини та забезпечення їх гарантій (ст.3 Конституції). Тому він повинен здійснювати процесуальну функцію обвинувачення так, щоб вона сприяла утвердженню закону, охороні прав всіх учасників процесу. Справа не тільки в тому, щоб прокурор здійснював заходи для попередження порушень закону з боку суду, їх своєчасного запобігання та усунення. Необхідно, щоб він виконував свої обов’язки державного обвинувача: застосовував усі заходи для всебічного дослідження обставин справи, правильного її рішення. При цьому діяв би у суворій відповідності із законом та виступав проти порушень з будь-якої сторони. І не тому, що він здійснює нагляд за виконанням закону судом, а у зв’язку з тим, що підтримання державного обвинувачення в умовах порушення закону, обмеження прав будь-якого з учасників процесу протирічило б ідеї безумовної законності діяльності державного обвинувача.
Наприклад, адвокат може не звернути увагу на допущене судом порушення закону, яке є законною підставою скасування майбутнього вироку, часто навіть з метою використати цей привід у апеляції при постановленні несприятливого для підзахисного вироку. Прокурор зобов’язаний звернути увагу суду на порушення будь-якого закону навіть при умові ускладнення обвинувальної діяльності при його усуненні. Зазначене завдання прокурор в суді виконує реагуванням у межах наданих йому повноважень у формі заперечень, наприклад, щодо некоректних або навідних питань захисника або порушень з боку судді. Закон у ч.2 ст.260 КПК надає таке право щодо дій головуючого всім учасникам процесу, якщо обмежуються або порушуються їхні власні права. На відміну від них прокурор зобов’язаний заперечувати проти порушень головуючого і щодо інших осіб.
У боротьбі за “благополучні” статистичні дані деякі прокурори намагаються уникнути можливого розходження із судом будь-якими засобами, що робить їхню позицію несамостійною і безпринципною та знеособлює взагалі фігуру державного обвинувача у суді.
Причини розходжень позиції із судом можуть бути різні. З точки зору оцінки діяльності прокурора зовсім не байдуже, чи пояснюються ці розходження складністю питання, відсутністю єдиної судової практики, чи обвинувач просто не розібрався в обставинах, погано орієнтується у законі та роз’ясненнях Верховного Суду України.
Якщо позиція прокурора обґрунтовувалася конкретними доказами, які досліджені у судовому засіданні, якщо він враховував не тільки дані, що підтверджують вину підсудного, а й ті, що його виправдовують, переконливо довів, чому він опирається на одні докази і спростовує інші, то обвинувача нема в чому докоряти, навіть якщо суд прийняв інше рішення. Судове слідство - це самостійне, творче дослідження доказів у нових процесуальних умовах, що може привести до висновків, відмінних від висновків досудового слідства, тому не можна вимагати, щоб висновки прокурора в усіх без винятку випадках співпадали з рішенням, яке виносить суд, що керується власною оцінкою доказів [39, c.68].
Можна зробити єдиний висновок: суд і прокуратура не можуть знаходитися у відношеннях підлеглості або піднаглядності. Їх відношення скоріше можна характеризувати як систему взаємодії, стримань і противаг, які у сукупності забезпечують законність, охорону прав фізичних юридичних осіб.
У згаданих рекомендаціях КМ РЄ стосунки між державними прокурорами та суддями регламентовані наступним чином: “Державні прокурори повинні суворо шанувати незалежність і безсторонність суддів. Вони, зокрема, не повинні ставити під сумнів судові рішення, ані чинити перешкод їх виконанню, за винятком тих випадків, коли вони здійснюють своє право на оскарження або вдаються до якоїсь іншої декларативної процедури”. У міжнародному документі зазначено, що прокурори “повинні подбати про те, аби в розпорядження суду були надані всі важливі факти та юридичні доводи, необхідні для справедливого відправлення правосуддя” (с.7-8).
Делікатність проблеми процесуальних взаємовідносин судді та прокурора при тому, що вони обоє представляють державу, потребує внесення уточнень у ст. 25 КПК щодо ролі прокурора у кримінальному судочинстві. Оскільки законодавством України на прокуратуру покладений обов’язок здійснювати національну політику щодо злочинності (діяльність органів прокуратури з координації таких зусиль правоохоронних органів) завданням прокурора у суді є усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, на що звертає увагу і Генеральний прокурор України в п.п. 5.5 наказу від 19.09.2005 № 5 гн.
Завданням державного обвинувача відповідно до ст. 34 Закону України “Про прокуратуру” вважається сприяння у постановленні судових рішень, що ґрунтуються на законі, шляхом:
- пред’явлення суду доказів, що підтверджують винуватість особи, їх систематизація та аналіз;
- спростування доказів сторони захисту, усунення протиріч у доказовому матеріалі;
- об’єктивної та неупередженої оцінки кожного доказу та їх сукупності;
правильної юридичної кваліфікації дій підсудного, об’єктивної й обґрунтованої думки щодо виду і міри покарання;
- аргументованих пропозицій щодо вирішення цивільного позову, інших питань, які буде вирішувати суд;
- здійснення права на внесення апеляції, касаційного подання чи ініціювання перегляду справи у виключному провадженні;
- участі прокурора у роботі апеляційної, касаційної інстанції та при розгляді справи судом у виключному провадженні та в порядку виконання вироку [35, c.102].
Конституцією та