Нефі у турецькій літературі дивану та художньо-стилістичні особливості його сакінаме
Твори
Основними творами Нефі є два його дивани – турецькою та перською мовами, а також збірка сатир під назвою Сіхам-і Каза.
Диван турецькою мовою: починається з відомого Наату. Потім йде касида на честь Джеляледдіна Мевляни, а потому – 57 касид на честь можновладців АхмедаІ, Османа ІІ, Мурада VI та інших видатних державних осіб того часу. Серед цих імен – імена Куюджу Мурада паші, Нісуха паші, Мехмеда паші та шейхульіслама Мехмеда ефенді. У дивані містяться також інші твори: 119 газелей та кит’а, Матла, рубаї та інші. Загальні мотиви газелей поета – вино, мейхане, кохання, мудрість, іноді містика, аскеза, любов до Бога. Незважаючи на досконале з технічного боку виконання вірша, дотримання усіх принципів класичного віршування і часом вищою мірою витончену побудову виразу, за емоційним забарвленням та щирістю вираження почуттів вірші його не є тремтливими віршами про кохання, у традиційному розумінні жанру газелі.
Примірники дивану Нефі турецькою мовою доступні читачеві у Туреччині, вони містяться, зокрема бібліотеках Стамбула.
Диван перською мовою. Тут міститься менше творів, порівняно з диваном турецькою мовою. Починається зібрання, так само, як і турецький диван, Наатом. Також цей диван містить 7 наатів, що висловлюють щиру поетову любов до пророка. Після них знаходимо 4 касиди на честь Мевляни Джелаледдіна Румі. Суфійські поезії Нефі не є штучними творами сповненими словесних прикрас, із заглибленням у філософію, натомість, це твори, написані живим словом, сповнені живих, пережитих, відчутих мелодій, вистражданих поетом почуттів. У цих творах, окрім почуття захоплення до Мевляни, знаходимо також і певні вказівки на причетність поета до секти Мевлеві.
До дивану входять також касиди на честь Мурада VI, султана Селіма, хана Хусейна Гірея, та шейхульіслама Мехмеда ефенді. Насамкінець після сакінаме та фахріє1 7 містяться газелі та рубаї. Усього у дивані перською мовою налічується 21 газель та 171 рубаї.
Сіхам-и Каза. Так називається зібрання усіх сатиричних творів поета. Існуючі видання збірки відрізняються одне від одного. Досі не написано й не видано критичного огляду поезій збірки, не зроблено повного цензурного перегляду. Частина творів написана у надто непристойній формі, частина - зразки блискучої сатири; тож Сихам-и Каза як цілісний твір важко назвати таким, що зазнав слави. У більшості сатир відчувається гострий розум поета; навіть у тих рядках, де поет вживає непристойні слова, не можна заперечувати, що він успішно витримує свій стиль.
Окрім вже перерахованих збірників творів поета, варто було б назвати й касиду Тахіфетю"ль-Ушшак. Касида написана перською мовою, складається з 97 бейтів, її слід було б віднести до перського дивану поета.
Творчість Нефі мала значний вплив на турецьких поетів, починаючи з нової літератури та закінчуючи поетами XVII та XVIII століття. Значний попит мала творчість Нефі також серед поціновувачів поезії дивану після періоду танзимату.
Серед духовних наступників Нефі серед поетів - представників європейської турецької літератури передусім слід було б назвати такі видатні імена як Намик Кемаль, Сулейман Назиф. Серед поетів періоду танзимату найбільшого впливу стилю та творів Нефі зазнав, мабуть, Зія паша (Харабат Мкаддіма).
Відлуння голосу великого Нефі чуємо і у творах Тевфіка Фікрета:
Bir harbi ederse vasfa agaz
Guya isidir kulaklar avaz
Bir rbede bir hucum-i calak
Ber hancer u migfer-i cekacak
Зія паша, зокрема, намагався відзначити й підкреслити образну силу художнього опису поета, гармонійність його поетичної мови із точки зору звукової організації вірша.
Останнє вагоме слово про Нефі належить Ях’я Кемалю. На одній з конференцій, оглядаючи патріотичні вірші Намика Кемаля, Ях’я Кемаль коротко характеризує їх таким чином: "Смерть за Батьківщину та самохвальство у стилі Нефі". Потім, говорячи безпосередньо про особу Нефі, визначає його одним реченням: "Нефі - це турок, який був не в змозі стримати свої почуття".
Наведемо список творів, присвяченх докладному дослідженню творчості Нефі: Ebuzziya Tevfik, Nef'i, Ist.1887; Fuad Koprulu, Divan Edebiyati Antolojisi, Ist.1931; Bir Nefi Sakirdi (XVII. Asir sairi Ali) Hayat M., sayi: 36, 1927; Hammer Geshchihte der Osmanishen Dicktkunst, Pest,1837; E.J.W Gibb, History of Ottoman Poetry, London, 1900-1909; Ibnul-Emin Mahmud Kemal, Nef'i'ye Dair, T.T. E. M. 19, 1928; Muallim Naci, Esami, Ist. 1890; Ali Emiri, Nef'i'nin Nazireleri, Osmanli Tarih ve Edebiyat M. 9, Ist. 1834; Ali Canib, Nef'i'nin Gazelleri, Gunes M. 5, 927; Saffet Sitki, Nef'i'nin Siham-i Kaza'si, Ist. 1943; A. Karahan, Nef'i madd.t.Is. An. ve Nef'i, Ist. 1954 (1967).
Розділ ІІ. Жанр сакінаме; поява та розвиток винної поезії
Визначення жанру сакінаме
Якщо визначення таких термінів як газель та касида знаходмо у будь-якій енциклопедії: як спеціалізованій літературній, так і такій, що містить загальні відомості, - то назву сакінаме не зустрічаємо ні у Великій Радянській Енциклопедії, ні у Encyclopedia Britannica, ні у Літературознавчому словнику-довіднику (Київ, 1997).
Енциклопедичний словник Девелліоглу пояснює цей термін наступним чином: sakiname ( ) - віршований твір, який писали поети дивану (придворні поети) і у якому вихваляли вино та чашника; у вишуканій поетичній формі просили чашника налити вина1 8 .
Зрозуміло, що термін сакінаме безпосередньо пов"язаний з назвою сакі (чашник). У цитованому вище словнику Девелліоглу знаходимо відповідні пояснення цього слова: 1)той, хто подає воду, чашник; 2) любов Аллаха до людської душі.
На відміну від гімнів вину - гамрійятів - у сакінаме основну увагу приділено особі чашника, його красі та фізичним принадам.
Варто відзначити поширеність та популярність цього жанру, проте не можна оминути увагою й разючу невідповідність, що одразу привертає увагу читача. Йдеться про видиму розбіжність між традиційними настановами iсламу (заборона на вживання алкогольних напоїв) та пісень-уславлень вина. Проте, якщо глибше розібратись у цій проблемі, як слушно зазначає Г.І.Халимоненко у своєму підручнику Історія турецької літератури, "вино слід розглядати як символ"1 9 , водночас він підкреслює, що у мусульманському суспільстві того часу настанови щодо невживання алкоголю дотримувались, м’яко кажучи, не надто ретельно. "Араби доісламської доби", - пише автор, - "як і народи, котрі їх оточували, вино вживали, а у містах ним добряче й зловживали"2 0. Г.І.Халимоненко докладно змальовує стан речей у мусульманському світі на той час: один з найближчих товаришів Мухаммеда, пізніше халіф, Омар, до прийняття віри був гіркий п’яниця; в описах раю, які Мухаммед подає у семи сурах, читаємо, що у райських садах вічно юні парубчаки з чашами в руках пригощають праведних вином; за правління Муавії (661-680), основоположника династії Омейядів, а також його наступника, Йазида І, халіфський двір у Багдаді стає колискою розваг та п’яних учт; омаритським лірикам узагалі не була притаманна висока моральність - вони й пили, й гуляли, й висловлювали все це у поезії: Зу-н Нун та хорасанець Бістамі ввели мотиви любовної та винної поезії також у суфійську лірику; перс ас-Суварді зазначав, що у ліриці суфіїв вино - це божественний напій; влаштовували п’яні оргії іранські народи, вшановуючи таким чином свої прадавні звичаї та свята; полюбляли це діло також і тюрки, зокрема, Масуд, син Махмуда, таємно влаштовував п’яні оргії у палаці. Таким, чином, доцільно ще раз процитувати Г.I.Халимоненка, який зазначає: "У поетів тієї доби вино - це цілий комплекс матеріальних і духовних якостей; вино - це світло, змішане з полум’ям, його сяйво схоже на місяць, овинутий хмарами. Властивість вина - тамувати тугу; воно - молоко дідів; вино вражає щоки красеня, а газель від однієї краплі вина стає левом"2 1 .
Поява теми вина у турецькій літературі
Спочатку ми мали на меті дослідити у цьому розділі більш вузький аспект проблеми: появу та розвиток жанру сакінаме у турецькій літературі. Проте через обмеженість матеріалу суто з цієї тематики доведеться звернути увагу також і на відмінний від сакінаме жанр винної поезії - гамрійят, і на тему вина у середньовічній близькосхідній поезії узагалі. Оскільки арабська, перська й турецька літератури того періоду були тісно переплетені й зазнавали значних взаємних впливів (переважно йдеться про впливи арабської та перської літератур), то більше ніж доцільним нам видається звернути особливу увагу на мотив вина відповідно у арабській та перській літературах.
Видiлення винної поезії у самостійний жанр І. Фільштинський відносить до початку VIII століття і пов’язує з іменем Абу Нувваса (762-815)2 2. Щодо специфіки жанру як такого вчений зазначає: "у віршах про застілля, складених з традиційних, стійких тем та образів - захмілілі учасники, чашник, співаки і танцівниці, опис вина, чаш та кубків, почуття, що переходять межі дозволеного, - усе наперед визначено умовами жанру. Таким чином, пісні про вино також стають засобом прояву професійної майстерності та знання традицій.
Своєю винною поезією ("застільною лірикою") відомі також арабські поети Аль-Фараздак, Аль-Валід ібн Акаба, Аль-Ахталь. Для прикладу нижче наводимо цитату з поезії останнього, подану у перекладі Н. Мальцевої:
Но ногу подняли его - другую поднял он,
Хотел сказать: "Налей еще!" - но погрузился в сон.
И мы глотаем за него, впадая в забытье,
На головню из очага похожее питье.
Налейте ж мне! Налейте всем! Да здравствует вино!
Как муравьи в песке, ползет в моих костях оно2 2 .
А ось цитата зі згадуваного вже Абу Нувваса, вірші якого свого часу намагалося наслідувати багато поетів:
Наливай меня способному чтить достоинства мои,
Кличь покраше виночерпия и арабов напои.
(переклад Н. Мальцевої)2 3
Серед персоналій перської літератури, у творах яких проходить мотив вина, слід, мабуть, згадати Фарабі (IX - X):
С двумя стеклянными сосудами коротаю я жизнь,
На них построил я все дела мои.
Один сосуд наполнен чернилами, Другой - наполнен вином.
С помощью одного - составляю я свод мудрости моей,
С помощью другого разгоняю тоску сердца.
(переклад Е. Бертельса)2 4
Знаменною за вмістом традиційних "винних" образів можна вважати "Мати вина" Рудакі (Xст.):
Вино к щедрости влечет скупого и дурного человека,
Красным тюльпаном делает бледную щеку,
Молчаливому дает разговорчивость,
Дряхлому дает силу юности, вино улучшает вкус пищи,
Усталость из тела прогоняет.
(переклад Е. Бертельса)2 5
У цьому ж творі натрапляємо на образ чашника, який потім, у сакінаме, набуде першорядної ваги: "Подносящий вино - кумир, редкий среди красавцев2 6 .
Що ж до власне турецької літератури, то, як зазначає Банарли, жанр сакінаме з XVII ст. посів одне з провідних місць поруч з месневі2 7 .
Що ж стосується "винних мотивів" у турецькій поезії взагалі, то Н. Бороліна відносить появу та розквіт їх до "золотої пори" турецької поезії, яка, у свою чергу, збігається з періодом найбільшої могутності Османської імперії, яка після взяття Константинополя у 1453 році та після нових завоювань стає однією з найбільших світових держав, поширює свою владу на Балканський півострів, узбережжя північної Африки, Близький Схід. Зростання міст, морської та караванної торгівлі, міжнародних зв"язків сприяє бурхливому розвитку науки та мистецтва. Культура епохи несе у собі новий світогляд, гуманістичне "відкриття" людини, радощів земного життя з багатством його барв та повнотою відчуттів. Ці нові життєствердні тенденції, що звучали викликом середньовічній ідеології, проявилися передусім у ліричній поезії. До неї приходить новий герой - ринд - волелюбний гуляка, що повалює релігійні та моральні настанови, прославляє духовну свободу, "багатство розуму й серця". Цей герой, що його оспівав Хафез у своїх творах, знаходить у Туреччині нову Батьківщину2 8 .
Основний пафос лірики Ахмеда паші та поетів його плеяди (Неджаті, Міхрі-хатун, Месіхі, Ревані) полягає у життєствердному світогляді. Співаки забороненого, вони прославляють любовні насолоди, веселість дружнього застілля, вино, красеня-чашника. Їх "беспутний" герой, що висміює блюзнірську мораль, - особистість яскрава, особистість, що протестує, їй відкриті великі пристрасті, вірні серця друзів, краса рідної природи.
Розділ ІІІ. Художньо-стилістичний огляд сакінаме Нефі.
Лексичні особливості твору
Перед тим, як починати художньо-стилістичний аналіз сакінаме Нефі, хотілося б звернути увагу на деякі стилістичні особливості, що їх було виділено у ході перекладу.
Як уже зазначалося у попередньому розділі, сакінаме - віршований твір, який писали поети дивану; у ньому вихваляли вино, чашника, звертали особливу увагу на фізичні принади останнього. Так у Рудакі ("Матір вина") знаходимо: "той, хто приносить вино, - кумир, рідкісний серед красенів"2 9 . Часом у змалюванні чашника (частіше за все це були привабливі молоді хлопці) зустрічалися й зовсім сороміцькі речі. Що ж до твору Нефі, маємо відзначити його стриманість у цьому питанні; декілька разів зустрічаємо шаблонний перський вираз "рожевогубий красеню", і на цьому, власне, обмежується опис фізичних принад. Натомість автор докладно зупиняється на враженні, що його справляє чашник на товариство; на вплив вина на свідомість людини тощо. Коротко твір Нефі можна було б назвати скоріше не описом фізичних принад хлопця - чашника, а інтелектуально - аналітичною рефлексією, де хлопець – чашник має другорядне значення. Це, очевидно, цілком зрозуміло з огляду на загальний характер творчості поета, про який вже йщлося вище: іще Банарли у своїй Історії турецької літератури підкреслював інтелектуалізм як одну з провідних ознак творчості поета3 0 .
Зокрема, перша половина твору насичена власними іменами, що передбачає певну обізнаність читача, для того щоб зрозуміти думку автора та образну систему твору.
Окремо звернімо увагу на гедоністичний пафос твору. Сакінаме Нефі містить велику кількість лексики із загальним значенням веселість, пияцтво, насолода, радість, краса. У Восточной поэтике зазначено, що специфіка будь-якого художнього образу багато в чому залежить від співвідношення у ньому абстрактного і конкретного, зображального й виражального компонентів. У східному традиційному образі ці компоненти далеко не рівноправні. На перший план зазвичай виступають виражальні ресурси образу; він не стільки пластичний та наочний, скільки несе емоційне або символічне навантаження3 1. Іншими словами, образи твору мають вразити читача, справити на нього певне враження, створити певну атмосферу, врешті.
У Нефі цю роль виконую лексика із загальним значенням веселість, пияцтво, насолода, радість, краса та широкий спектр значень цих слів.
Наведімо приклади:
isretгуляння, випивка, пияцтво
meygeleшинок, шинквас, місце випивки
meyhane-//-
bezmгуляння, дружня компанія
meclisзібрання (у тому числі зібрання друзів)
bezmgahмісце гуляння, випивки
rindaneвесело й безпутно, по-епікурейському
halavetприємність, насолода
ayinзастільні бесіди алевітів3 2
Окремо хотілося б подати лексику із загальним значенням вино, напій, широкий спектр значень яких, як, власне й інших смислових шарів, значно ускладнює переклад, але й робить завдання перекладача творчим та захоплюючим. Наприклад:
nusсолодощі, мед, напій, життя, еліксир
cur'aковток, остання крапля, останній ковток
meyвино (це ж - вид невеличкої зурни)
duhter-i rezвино (перс. - дочка виноградного дерева)
badeвино
Тільки на позначення кухля, чаші для вина, знаходимо два слова:
peymaneвелика чаша, кухоль, чаша для вина
sagar чаша для вина
Наступна група лексики, яку нам хотілося б навести, відображає