Нефі у турецькій літературі дивану та художньо-стилістичні особливості його сакінаме
sevkсильне бажання, ентузіазм, поривання, воля, радість
feyzдостаток, родючість, щедрість, милість, успіх
safaрадість , насолода, радість, безтурботність
el-kissaрадість, розвага, веселощі
azadeвільний, незалежний
nes'eрадість, веселощі, стан легкого сп’яніння
meftunзахоплений, зачарований, безтямно закоханий
dildadeзахоплений, закоханий
lutfлюб’язність, прихильність, милість
mesrurрадісний, веселий, задоволений
mahbubкоханий, закоханий
halavetсолодощі, приємність
Насамкінець звернімось до вже цитованої раніше Восточной поэтики3 3, де зазначено, що східним літературним канонам властивий усталений, закріплений традицією набір стилістичних прийомів, типів героїв. У сакінаме Нефі зустрічаємо звичний для винної поезії набір героїв: чашник, веселе товариство, господар шинку (або ж власник чи господар місця, де відбувається застілля); головним прийомом, що його вживає автор, можна, очевидно, назвати гіперболу. Практично усе представлено у перебільшеному вигляді зі знаком вищості, зверхності: увесь світ схиляється перед чашником; немає слів змалювати його чесноти, щедрість та милість. Також широко використані порівняння: вино названо еліксиром, хижою водою, вогненною водою; воно порівнюється з живою водою з джерела пророка Ілії, з солодким шербетом, з жахливою отрутою.
Граматико-синтаксичні прийоми
Староосманську мову з синтаксичного боку характеризує широке використання перського ізафету, на відміну від турецького:
Cesme-i ab-i Hizir
вода з джерела пророка Ілії
Ab-i ruy-i devlet-i Cemsid
води й земля держави Джемшіда
Мало того, з наступного прикладу бачимо, що вживання турецького ізафету у поетичній мові заперечується. Очевидно, це пов’язано з його стилістичною невідповідністю літературним канонам:
Alemin cani degilsin can-i alemsin hele
Серед інших синтаксичних особливостей поетичної мови сакінаме Нефі варто назвати широке використання інверсій. Дуже часто не дотримується звичний порядок слів, коли підмет передує присудкові, а присудок, у свою чергу, стоїть на останньому місці у реченні:
Sensin ol piraye-i hikmet ki feyz-i kamilin
Kildi mir'at-i zamir-i ehl-i dilden def'ijeng
Cur'ana vermezdi can her asik-i efsurde-dil
або
Biser u saman edersin nice Sam u Rustemi
*
Ehl-i aska sana benzer hemdem olmaz kim
Слід відзначити також і переважання іменних присудкових форм (що, очевидно, зумовлено особливостями жанру):
Sensin ol piraye-i hikmet ki feyz-i kamilin
Mey degil ruh-i revan-i murde-i gamsin hele
Alemin cami degilsin can-i alemsin hele
У другій частині поезії, яка складається з 14 рядків (мисра), кожен другий містить редиф -anesin, отже афікс присудковості другої особи однини виконує тут також ритмотворчу функцію.
У наступній частині твору ритмотворчу функцію виконує афікс місцевого відмінку+афікс присудковості першої особи однини:
...badedir
...azadedir
...dildadedir
...amadedir
З вживаних дієслівних форм переважають наказовий та умовний способи. Наказовий:
Netsin ol esbabi asik kim sana rehn olmaya
*
Atese yansin gerek hirka gerek seccadedir
*
Meclis-i erbab-i dil bir lahza sensiz olmasin
Hurmetin inkar eden alemde hurmet bulmasin
Умовний:
Bir yere cem' olsa asik sem' ile mahbub ile
*
Her ne derlerse senin hakkinda hep efsanedir
Наостанок додамо, що Банарли підкреслював стрункість речень Нефі, побудованих за законами турецької мови. Він писав, “якщо усі запозичені слова замінити власне тюркськими, вірш був би легко зрозумілий простій людині того часу, людині, не знайомій з правилами написання придворної поезії”3 4 .
За нашими спостереженнями, використання автором граматичних форм турецької мови, у тому числі синтаксичних принципів побудови речення, підкреслює цю думку. Проте довгі ланцюжки перського ізафету та численні інверсії ускладнюють сприйняття твору для сучасного читача, як, мабуть, і для простих людей XVI століття.
Особливості структури та римотворення
Говорячи про структуру та утворення рими у сакінаме Нефі, зразку турецької поезії дивану, не можна обійти увагою впливи арабської літературної традиції, яка, по суті, визначала основні положення щодо структури та рими твору. Поети, які не дотримувалися цих принципів, переступали певні межі або дотримувались не занадто ретельно, отримували негативну характеристику з боку літературної критики. Як щодо тематики, коли поет "не мав утруднювати себе вибором теми"3 5, оскільки вона була визначена один раз і надовго, так і щодо структури вірша - існували певні стандарти, переступати які не рекомендувалося.
Згадуючи арабську традицію класичного віршування, наведімо чотири положення, виділені російським дослідником Куделіним, а саме, наявність у вірші:
формули як такої;
формульної системи;
структурної формули;
загальноприйнятої лексики.
Щодо структори, твір складається з п’яти нерівних за кількістю рядків (мисра) частин (12-14-14-15-13), відділених одна від одної двома рядками-перходом; як звичайно, поезію завершує бейт з посиланням на ім"я автора. Кожен рядок характеризується певною смисловою завершеністю і може розглядатись окремо.
Як зазначає Халимоненко, “з феноменом тієї чи іншої мови рима як метрико-ритмічна організація вірша поєднана безпосередньо”3 6.
Якщо рання турецька поезія, зокрема, народний вірш та поезія ашиків, не дотримувалась певних принципів римування, то розглянуте сакінаме складене за перейнятими з арабської традиції принципами зорової гармонії. Використовуючи термінологію, наведену у підручнику Ф. Кьопрюлю (yarim kafiye, tam kafiye, zengin kafiye)3 7, знаходимо у творі лише зразки повної рими:
Mey degilsin ruh-i revan-i murde-i gamsin hele
Alemin cani degilsin can-i alemsin hele
Benzemez bir keyfe hic keyfinde alem var senin
Ruhsun el-kissa rah olmanda subhem var senin
Bad-i zevk u safasin gerci ismin badedir
Cur'ani nus eyleyenler gussadan azadedir
Розділ ІV. Впливи арабської та перської літературних традицій
У Центральній Азії колись склався тричлен: арабська мова для вчених, перська - для поетів, тюркська - для воїнів3 8. Зі старої літератури Сходу, а іноді з європейського роману приходить до нас герой, що символізує три культурних світи передньої Азії. Араб-витончений алгебраїст (частіше, правда, дикий кочівник). Благодушний перс у шовковому халаті виводить тонким каламом рубаї. А тюрок, увесь пошрамований, у широченних шароварах, точить серед задимлених розвалин свого зазубреного клинка. Але хіба це так?
Стара турецька поезія - плід взаємодії. Душа огузьких племен, що прийшли до Анатолії, влилася до витончених арабо-перських віршових форм, і красива рішуча метафоричність, сплавлена з солодкоголоссям, завжди п’янить найдосвідченішого читача.
Впливи арабської літератури: розмір вірша, структура, дотримання канонів, лексичні запозичення
Російський науковець Куделін виділив чотири речі, які мають бути присутні у поетичному творі за арабською традицією класичного віршування:
формула як така;
формульна система;
структурна формула;
загальноприйнята лексика3 9.
С. Фільштинський зазначає, що кожен жанр у класичній арабській літературі мав свій комплекс тем та засобів вираження. Поет повинен був чітко наслідувати схему відповідного жанру та розробляти обрані ним поетичні теми (ма’ні) з максимальним лаконізмом та точністю, використовуючи багаті лексико-граматичні можливості арабської мови. Від автора вимагалась не відповідність зображуваному життєвому матеріалу, а досконале втілення ідеала, що існував у свідомості творця й читачів; творче виконання можливостей канону.
У попередньому розділі ми вже дещо торкались цієї теми; зазначали особливості структури та згадували основні мотиви та "діючих осіб" твору (веселе товариство, чашник, господар застілля), так би мовити, стандартний набір для винної поезії.
Хотілося б принагідно згадати ще два поняття з арабської літературознавчої термінології – ма’на та лафз, введені арабськими дослідниками середньовіччя та розглянуті у підручнику Г.Халимоненка4 0 та праці Куделіна Средневековая арабская поэтика4 1.
Ма"на - зміст, поетичний мотив твору. Тут йдеться про змістовий аспект мови, який реалізується у лафзі, мовній формі, інакше, - у слові.
Такий поділ на зміст та форму, традиційний для класичної (або ж канонічної) арабської поезії з багатовіковими традиціями та ретельним дотриманням їх, звичайно ж, знаходить відгук також у поезії турецькій, написаній староосманською мовою. Це можна прослідкувати як на прикладі твору вцілому (твір складений за правилами жанру як щодо тематичних, так і щодо образних рамок поетичного твору), так і на прикладі кожного окремого рядка що, як вже зазначалося, має певну цілісність та смислову довершеність; причому усе разом формує струнку композиційну та смислову єдність.
Очевидно, що давня турецька поезія, так само як і арабська, була суворо регламентована. Оскільки кожен жанр визначав набір поетичних тем та мотивів4 2, він міг бути науково описаний, що, природно, призвело до появи великої кількості трактатів, що пояснювали, які теми є пристойними для цього жанру, а також зібрань поетичних тем (диван аль-ма"ні). Чітка та сувора регламентація допустимих у поезії форм та прийомів породжувала "естетику деталей", що дозволяла поетові до певної межі зберігати творчу свободу. Однак, і вибір порівнянь та метафор був значною мірою визначений наперед. Поети будували свої порівняння на заміні реального плану умовним, де явища дійсності позначались метафорично. Ми вже задували деякі гіперболи, вживані автором у його сакінаме. Наведімо ще декілька метафоричних характеристик вина, що їх Нефі використовує у своєму творі:
-подих очищення й задоволення;
-змушує минути дух смерті, печалі й горя;
-шлях до розкриття свідомості, осягнення спокою;
-дух нестямного кохання та прагнення минаючих цінностей;
-дає дозволи й розкриває таємниці.
Якщо арабська мова поетики була суворо регламентована, то мова староосманської поезії - регламентована двічі: за більшістю поетичних образів закріпилися певні епітети, переважно запозичені з арабської та перської мов, причому, за одними - арабські, за іншими - перські. Зокрема у словах mahbub, mesrur, meftun впізнаємо арабські віддієслівні імена-масдари.
Насамкінець зазначимо, що сакінаме Нефі написане з дотриманням арабської квантативно - ударної системи (її сенс полягає у складному співвіднесенні довготи складів та складових наголосів)4 3 .
С. Фільштинський зазначав, що у арабському вірші рима (кафіє) залишається єдиною протягом усього твору4 4. Сакінаме Нефі не містить єдиної рими; проте кожна з п’яти частин все ж має свою спільну риму, що також можна вважати впливом арабської класичної традиції.
Впливи перської літератури: традиції образності, перська лексика
Стара турецька література зазнавала сильного впливу класики "золотого віку Ірану". Як зазначає Бороліна, будь-яка розвинена національна культура-багатонаціональна за походженням4 5 .
Слід відзначити, що перська література як така багато чого перейняла з арабської. Зокрема, Бертельс аналізує риму перського вірша, беручи за основу принципи віршування класичної арабської літератури4 6 .
Щодо досліджуваної поезії, варто зазначити, що перські впливи спостерігаються переважно на лексико - образному рівні. Ми не враховуємо широке вживання перського ізафету, адже він був просто узвичаєним явищем, нормою для письмової староосманської мови. У своєму сакінаме Нефі підкреслює стилістичну перевагу перського ізафету:
Alemin cani degilsin can-i alemsin hele
Серед звичних для перської поезії образів наступні знаходимо також і у досліджуваному сакінаме:
duhter-i rezвино (дочка виноградного дерева)
lale-i sirab червоногубий
Інші лексичні запозичення з перської мови:
meyhaneшинок, місце, де п’ють вино
dildadeзахоплений, закоханий
azadeвільний, незалежний
badeвино
peymaneвелика чаша, кухоль для вина
rindaneвесело й безпутно, по-епікурейському
bezmgahмісце гулянки
abвода
Висновки
У роботі ми розглянули жанр сакінаме на прикладі твору Нефі, відомої персоналії у турецькій літературі дивану.
У першому розділі подано біографічні відомості про особистість поета, життєвий шлях та особливості його стилю та поетичної творчості, місце митця у турецькій літературі XVI століття. Основними джерелами були турецькомовні довідники (Банарли, Кемаль), оскільки у працях вітчизняних дослідників тема турецької літератури XVI - XVII століть, а надто особистості Нефі розроблена недостатньо.
Нефі належить до когорти блискучих поетів свого часу, уславився завдяки своїм касидам та сатирам; власне, через гостре слово сатири і був страчений.
Щодо жанру сакінаме зокрема, то важко аналізувати його поза контекстом гамрійятів та іншої поезії, де присутні мотиви вина. Так чи інакше, для сакінаме характерний піднесений гедоністичний настрій, що твориться за допомогою відповідного лексично - образного складу; твір уславлює вино, чашника, веселе зібрання. Традиційний і набір суб’єктів опису: чашник, веселе товариство, шинок (місце гуляння), господар застілля.
У роботі ми розглянули художньо - стилістичні особливості твору, проаналізували лексично - образний склад, структуру твору та його граматичні особливості; розглянули твір у контексті класичних традицій віршування сходу, зокрема, зупинились на впливах арабсько- та перськомовної літератур. Причому ми дійшли висновку, що арабські впливи відчуваються передусім на рівні розміру, структури вірша; дотриманні певних канонів жанру, встановлених арабською поетичною школою того часу; перські ж - переважно на рівні прийомів образності та лексичного складу.
У ході роботи виконано спробу перекладу твору. Вважаємо, що ця спроба варта уваги з огляду на те, що тема сакінаме зокрема, особистості Нефі та давньої турецької літератури вцілому не отримала у вітчизняній сходознавчій науці достатньої уваги.
Таким чином, повернімося до питання про актуальність та доцільність роботи. Сподіваємось, наша праця матиме продовження й стане одним з перших кроків на шляху до розробки теми давньої турецької літератури та здійснення ряду перекладів з неї, які, у свою чергу, дадуть українському читачеві змогу зрозуміти й оцінити оригінальну за своїм багатонаціональним характером турецьку поезію дивану.
Додаток
Сакінаме Нефі: коментований підрядний переклад
Merhaba ey yadigar-i meclis-i devran-i Cem
Ab-i ruy-i devlet-i Cemsid u ayin-i Peseng
Вітання тобі, подарунок, що дістався товариству від Джема
Державі Джемшіда та урочистого Пешенга, її землі водам
Сеm у енциклопедичному словнику Девелліоглу має такі значення: шах, володар; у східній міфології - той, хто вигадав хмільні напої; ім’я , що його давали пророку Сулейманові; ім’я, що давали також Олександру Великому.
Cemsid - батько пророка Сулеймана, тож, очевидно, у першій мисра мова йшла саме про нього. У даному випадку можлива також гра слів, що пов’язує друге значення слова з третім.
Peseng - батько Ефрас’яба, багатиря Альпа Ер Тунга, який жив ще до Олександра Великого і був убитий Кейхусревом.
Merhaba ey sahid-i isret-sera-yi meygele
Duhter-i pir-i mugan hemsire-i saki-i seng
Вітання шинку, улюблений палаце хмільних гулянь
Дочці шинкаря, сестрі грайливого чашника
Pir-i mugan: цікавим є набір значень цього образу: шинкар, власник шинквасу; перша особа (секти) вогнепоклонників.
Sensin ol ruh-i revan-i murde-i enduh u gam
Sana nisbet cesme-i ab-i Hizir ayn-i sereng
Ти дух, що жене горе й скорботу
З тобою порівнюємо воду з джерела Хизира, або ж гірку отруту
Hizir пророк, відомий тим, що завжди приходив на допомогу рабу у скруті, охороняв джерело води життя, і кожен, хто пив з нього ставав безсмертним.
Sensin ol semaye-i bazar-i sevk-i ehl-i ask
Dusdu feyzinle kesada cevher-i namus u neng
Ти багатство цього ринку, господар пристрастей кохання
Відійшли у небуття цінність честі та цноти
Sensin ol piraye-i hikmet ki feyz-i kamilin
Kildi mir'at-i zamir-i ehl-i dilden def'-i jeng
Ти прикраса мудрості - твоя милість та щедрість
Створили дзеркало сутності, що звільняє від бруду аскета
ehl-i dil - дервіш, аскет, відлюдник; той, хто розуміє мову серця1 .
mir'at - дзеркало, також - відомий вид тюльпану.
Cur'ana vermezdi can her asik-i efsurde-dil
Olmasan tab-efken-i her hatie-i bitab u teng
Не віддав би душі за ковток кожен: і закоханий, і байдужий,
Якби ти не лікував свідомості, що втомлена й у скруті.
efsurde-dil - людина із "замерзлим", "розбитим" серцем, апатична людина, що їй не властиво переживати почуття.
Mey degil ruh-i revan-i murde-i gamsin hele
Alemin cani degilsin can-i alemsin hele
Ти ж не вино, ти дух, що жене геть горе й скорботу,
Ти ж душа усього світу.
Alemin cani degilsin can-i alemsin hele: використання двох ізафетів - тюркського та перського - у даному випадку має стилістичне навантаження; очевидно, що відмова від турецького ізафету і використання натомість ізафету арабського (що вважався стилістично красивішим та піднесенішим за духом) підкреслює цінність та значення, що їх автор надає змальовуваному об"єктові.
Rahsin rahat-feza-yi hatir-i mestanesin
Ruhsun nakd-i revan-i asik-i divanesin
Ти шлях до розкриття свідомості, до осягнення спокою
Ти дух нестямного кохання та прагнення минаючих цінностей
Cur'a-i canbahsina leb-tesnedir Hizr u Mesih
Ab-i hayvansin ya hod lal-i leb-i canesin
Для спраглого - ковток наснаги, Хизир та Месіх (Пророк та Месія)
Хижа вода, червоногуба кохана
Canbahs - той, що дає життя, коханий
Hizr - див. вище Hizіr
Mesih - Ісус Христос за ісламом - пророк Іса, відомий тим, що від його доторку зцілялися хворі.
Absin ma'nide amma ab-i ates-paresin
La'lsin suretde reng u ruy ile amma nesin
За