Мова і нація
«Отримати ім'я – значить укоренитись у ментальності, на ментальному рівні слова і тим самим знайти несмертність» (І. Мардов).
За допомогою слів предмети світу транспонуються у предмети свідомості, відбувається розумове освоєння світу.
Номiнативними одиницями (словами та сталими словосполученнями), як мозаїкою, покрита вся реальнiсть. Мова є картиною, «злiпком» реального свiту. Зрозумiло, що кожна мова являє собою своєрiдну картину дiйсностi (наприклад, у нас одне слово «снiг», а в ескiмоськiй – кiлька десяткiв слiв на означення цього явища; по-рiзному мовно розчленованi в рiзних мовах однi й тi ж фрагменти свiту i т. iн.). І дуже прикро, коли з тих чи iнших причин iснують у мовi великi прогалини, лакуни, незаповненi дiлянки. Наявнiсть таких прогалин у мовi змушує народ дивитись на свiт чужими очима, порушує нацiональну цiлiснiсть духовної культури. Найчастiше це трапляється з «непрестижними» мовами, якi не мали можливостi лiнгвалiзувати певнi сфери пiзнання i дiяльностi людини, лiнгвалiзованi «престижними» мовами. Ідеться передусiм про сферу науки, технiки, виробництва, соцiально-економiчних вiдносин тощо.
Тому заповнювати цi лакуни, пiднiмати статус рiдної мови до рiвня мов, що обслуговують найпередовiшу науку, культуру, виробництво, – обов'язок не тiльки i не стiльки мовознавцiв.
Але структурна неповнота мови відчувається і в гуманітарній сфері, навіть у художній літературі. На думку М. Рябчука, українською мовою у прозі важко «самовиразитись» київським рекетирам і міліціянтам, повіям і номенклатурним бонзам». З цього деякі «русскоязычные» критики роблять висновок, що українська література «без'язика», хоча, як відомо, мовлення рекетирів і повій у жодній країні не славиться словником та стилістичним багатством і взагалі у своєму спілкуванні вони доволі часто обмежуються жестами.
Народ творить мову, мова творить народ. І кожен, хто усвiдомив себе частинкою народу, – до якого стратуму, прошарку вiн не належав би, – повинен вiдчувати себе вiдповiдальним за долю мови, бути її творцем.
11. Лінгвістична наука розрізняє також інші функції мови.
Фатична, або контактовстановлювальна, функція – звертання на себе уваги, «підготовка» потенційного співрозмовника до сприйняття інформації.
Волюнтативна функція – вираження волі щодо співрозмовника: прохання, запрошення, порада, спонукання тощо.
Магічно-містична функція. «Слова мають величезну владу над нашим життям, владу магічну, ми зачаровані словами і значною мірою живемо в їхньому царстві» (М. Бердяєв).
Магічна функція мови проявляється, зокрема, у тому, що слова здатні викликати уявлення, образи предметів, істот, які не існують взагалі. Люди живуть не лише у світі реальних речей, а й у словесному світі, в якому реальне та ірреальне не мають між собою чітких меж. Хіба на світосприймання людей, на їх орієнтацію в реальності не мають впливу такі слова, як відьма, упир, водяник, чугайстер та под.? Та й сама дійсність сприймається ближчою, реальнішою, коли її фрагменти названо словами. Вона стає більш чітко окресленою, розумово і чуттєво більш присвоєною. Слово виділяє предмети з хаосу явищ, воно допомагає людині оволодівати часом і простором. У ньому відбувається містерія перетворення скороминущого у вічне.
Містична функція мови полягає у вірі людей у можливість за допомогою слова викликати богоявлення, оживити мертвих, подіяти на певний предмет чи особу, підкоряючи їх своїй волі. Це виявляється в намаганні засекретити назви тих предметів, які необхідно забезпечити від ворожого впливу, у вірі, що вимовлене слово може накликати хворобу, нещастя, нанести шкоду. У стародавньому Єгипті був ритуал розбивання глиняних посудин з іменами ворогів, щоб накликати на них погибель. У сучасному Єгипті є звичай писати листи до святих і класти їх за огорожу могил. Чимало виявів магічно-містичної функції мови є в звичаях, обрядах і традиціях українськомовної спільноти.
Демонстративна функція – підкреслене вираження за допомогою мови своєї етнічної, національної приналежності. Так, на вулицях колись німецькомовної Праги чеські студенти та молода інтелігенція голосно, з викликом розмовляли по-чеському, виражаючи в такий спосіб і своє ставлення до засилля німецької мови на їх рідній землі, і свою відданість національним вартостям. Виразом такої ж позиції є й Шевченкове «вмію, та не хочу» щодо вживання російської мови.
12. Ми перелiчили найголовнiшi функцiї мови, усвiдомлення яких суттєво впливає на ставлення до мови, глибину i повноту її вивчення, на її використання.
«…Мова діє в усіх сферах духовного життя як творча сила, і якщо далі прослідкувати цю проблему, то важливість мови стане ще більш очевидною. Той, хто не схильний настільки поціновувати мовний вплив серед форм знання, має постійно розмірковувати, як далеко зайшли б ці форми знання, коли б мови не було взагалі» (Л. Вайсгербер).
Мова – явище системне. Її функцiї виступають не iзольовано, вони проявляються у взаємодiї. Вiдсутнiсть чи неповнота використання якоїсь iз них згубно впливає на мову в цiлому, а це, своєю чергою, вiдбивається на долi народу.
V. Взаємодія мов
1. Жодна мова не iснує iзольовано: мови контактують і взаємодiють мiж собою. Найбiльш поширеним видом i результатом цiєї взаємодiї є проникнення елементів однієї мови до іншої.
2. Запозичуються слова, словотворчi моделi та елементи, синтаксичнi конструкцiї i навiть звуки.
Так, російська мова запозичила з української слова борщ, хата, кожух, девчата, хлебороб, повстанцы, позавчера, самостийный; за зразком українських назв типу Полтавщина росіяни почали говорити Смоленщина, Орловщина і т. п.
Запозичення мовних одиниць відбувається паралельно з запозиченням позамовних реалій. «Українці принесли з собою (у Московщину. – В. І., Я.Р.-В.) свою велику культуру, і вплив їхній одбився на Москві на всьому житті. Він одбився на будівлі, на малюванні, на одежі, на співах, на музиці, на звичаях, на літературі і навіть на самій московській мові» (І. Огієнко).
3. У перiод пробудження нацiональної свiдомостi з'являється бажання повнiстю очистити свою мову вiд iноземних впливiв. Такий пуризм свого часу пережили чехи, угорцi, румуни, якi тисячами i навiть десятками тисяч викидали чужорiднi слова зi своїх мов. Вiдомо, з яким запалом передовi росiйськi письменники виступали проти «низькопоклонства перед Заходом», проти iншомовного засмiчення росiйської мови.
В українськiй мовi є близько десяти вiдсоткiв чужомовних за походженням слiв. Оцiнювалися вони по-рiзному. Донедавна вважалося, що українську мову росiйськi слова збагачують, а iншомовнi – засмiчують. Виняток робився хiба для тих чужомовних слiв, якi потрапляли в українську мову через росiйську.
У період українізації були спроби запровадити рідномовну термінологію, очистити мову від іншомовних запозичень. Наприклад, пропонувалось замінити «екватор» на «рівник», «конус» – на «стіжок», «сектор» – на «витинок», «штепсель» – на «притичку» і т.ін. Зрозуміло, що подібні ініціативи були гостро засуджені як націоналістичні, а ініціатори відправлені в більш холодний клімат або й туди, де нема «ні печалі, ні воздиханія». А ось В. Даль, який свого часу замінив «гімнастику» на придумане ним «ловкосилие», «дуэт» на «двоицу», «автомат» на «живулю» і «самодвигу», продовжував і в радянський час уважатись за великого російського патріота.
4. Запозичення – це природне явище в життi мов, воно властиве навiть найбiльш розвиненим iз них.
5. Неприродним, протиприродним є такий стан, коли елементи однiєї мови витiсняються елементами iншої, коли одна мова весь час розвивається в «тiнi» iншої мови. Тодi вона втрачає здатнiсть до саморозвитку, покiрно наслiдуючи те, що вироблене iншою мовою. У такiй ситуацiї «змiшуваною виявлятєься якраз своя, а не чужа мова» (Є. Вiндiш).
6. Однобiчна взаємодiя може призвести до того, що мова перетвориться на дiалект iншої, бiльш престижної, а згодом – взагалi розчиниться в нiй.
7. Свiдченням реальностi такої перспективи для української мови є iснування так званого суржика – безсистемної сумiшi української та росiйської мов, потворного гiбридного «дiалекту», яким послуговується значна частина населення України.
Наївно вважати, що люди тільки розмовляють суржиком. Вони ним також і думають. А це призводить до інтелектуально-моральної аморфності, розмитості і невизначеності особистості, втрати нею не лише мовних, а й національних орієнтирів узагалі. Це дає підстави деяким «теоретикам» стверджувати, що на Півдні України живе якийсь новий, але, звісно, не український народ. «У колишній Новоросії, заселення котрої почалося в часи Катерини II (академік, навіть радянський, міг би трохи краще знати історію. – В. І., Я.Р.-В.), формується нове етнічне утворення. (…). І не суттєво, що у них записано в паспорті – українець, росіянин, молдаванин, – усі вони належать до якоїсь нової спільноти, у якої єдиний дах» (Н. Моисеев. Национальные проблемы в контексте общих законов развития. – «Коммунист», 1988, №8, с. 57). Тут відсутня дуже важлива деталь: цей «дах» посилено будувався з російського матеріалу імперськими майстрами, але таки залишився недобудованим.
8. Однобiчна взаємодiя мов спричиняє втрату мовою нацiональної своєрiдностi, мова перестає бути виразником нацiонального свiтосприймання, свiтогляду, культури, духовностi.
Позаяк між національною мовою і національною свідомістю існує нерозривний органічний зв'язок, то мовна асиміляція спричиняє деформації в національному самоусвідомленні.
9. Осередки «Просвіти», кожна людина, якiй не байдужа доля української мови й української нацiї, повинні глибоко усвiдомлювати закономiрностi взаємодiї мов i те, що боротьба за свою мову в цiй сферi – це боротьба за майбутнє свого народу, його культуру, його духовнiсть, його обличчя серед народiв свiту.
VI. Престиж мови
1. Престиж мови – це її авторитет у мiжнацiональному та мiжнародному спiлкуваннi. Вiн залежить вiд багатьох чинникiв, домiнуючим серед яких є iнформативнiсть мови, тобто застосування її як носiя найновiшої та найважливiшої iнформацiї.
Високий престиж сучасної англійської мови пояснюється, зокрема, тим, що зараз більше 75% наукової продукції світу друкується цією мовою, тобто із кожної тисячі наукових статей або книг 760 виходять англійською.
2. Престиж мови не перебуває у прямiй залежностi вiд кiлькостi людей, що нею послуговуються. Китайською мовою, наприклад, розмовляє бiльше мiльярда землян, але вона не входить до числа найпрестижнiших. Далеко не завжди престиж мови визначається мiлiтарною потугою її носiїв. Інодi престиж мови має не загальний характер, а забезпечується її функцiонуванням в однiй iз сфер. Так, у музицi вже декiлька столiть найвищий престиж у свiтi має iталiйська мова.
Престиж мов часто пов'язаний з їх сакральним використанням: санскрит в Індії, латина і церковнослов'янська мова в Європі, арабська – у країнах мусульманського світу.
Вiдлучення мови вiд функцiй, що надають їй престижу, наприклад, вiд ролi державної мови, знижує її авторитет i зменшує опiр проникненню в неї чужомовних елементiв.
3. Престижними можуть бути навiть мертвi мови, якщо вони характеризуються високим рiвнем окультурення i ними закодована велика кiлькiсть важливої iнформацiї. За приклад може служити латина.
4. Престиж мови – величина змiнна. В iсторiї вiдомо чимало випадкiв пiднесення i падiння мов. Зрозумiло, що це залежить не вiд самої мови, а вiд суспiльства – носiя мови, його мiсця та ролi в загальнолюдському прогресi.
5. Є два способи забезпечити статус престижностi для своєї мови. Перший – через всебiчний розвиток суспiльства на шляху прогресу. Другий – шляхом утиску iнших мов полiтичними, вiйськовими, економiчними засобами. Наприклад, у франкiстськiй Іспанiї були офiцiйно забороненi всi мови, крiм кастiльської (iспанської). Зрозумiло, що другий шлях може привести тiльки до тимчасового успiху.
6. «Мов з абсолютними перевагами не існує. Можна говорити про досконалість, яка дає тільки часткові переваги» (В. фон Гумбольдт). Не гріх хвалити свою рідну мову – гріх зневажати інші.
7. «Мова долає своїх суперниць не завдяки якимось своїм внутрiшнiм якостям, а тому, що її носiї є бiльш войовничими, фанатичними, культурними, пiдприємливими» (А. Мартiне). Наскiльки двi останнi риси були притаманнi губителям української мови, читач поiнформований достатньо.
8. Престиж мови приносить не лише моральне задоволення її корінним носіям, але й неабияку матеріальну вигоду. Так, експорт англійської мови щорічно приносить шість мільярдів чистого доходу. На долю Англії припадає два мільярди, що являє собою шосту статтю її національного доходу.
9. Дбати про престиж мови свого народу – святий обов'язок кожного з нас, щоб поет не мав пiдстави писати:
Де наша мова? В домовинi
Об вiко б'ється! Вiдчини!
Але замiшанi на глинi,
Вiд рабства й самогонки синi,
Мовчать її глухi сини.
(Д. Павличко)
10. Про престижність української мови в минулому свідчать, наприклад, такі факти: вона використовувалась як державна у Великому Литовському князівстві (ця «руська» мова була спільною для українців і білорусів); як актова мова Молдавського князівства; дипломати при дворі польських королів спілкувались коли не латиною, то руською (українською), цією ж мовою бахчисарайські хани листувалися з турецькими султанами.
11. Про повільне, але неухильне зростання престижу української мови у наші дні свідчить кількість кафедр та центрів українознавства, які з'являються в багатьох країнах світу. Цей процес набиратиме на силі із утвердженням міжнародного авторитету української національної держави, розвитком економіки, науки, культури українського народу.
VII. Українська мова серед інших мов світу
А знаєте ви, що за сила в тiй мовi?
І. Франко
1. У свiтi налiчується понад 5,5 тисяч мов.
2. Бiльшiсть iз цих мов не мають своєї писемностi i державного статусу, ними послуговується невелика кiлькiсть мовцiв.
3. Українська мова належить до схiднослов'янської пiдгрупи слов'янської гiлки iндоєвропейської сiм'ї мов. Окремi дослiдники вважають її однiєю з найстарших мов Європи.
4. Найближчою до української мови із східнослов'янських мов є білоруська, із південнослов'янських – сербохорватська, із західнослов'янських – сорбська (серболужицька). Близькими до неї є також росiйська та польська мови. «Лiнгвiстична близькiсть до сусiднiх народiв – великоруського i польського не раз давала привiд навiть заперечувати iснування й право на самостiйний культурний i полiтичний розвiй українського народу» (М. Грушевський).
5. Має вона і дещо інакше тлумачення: «Мовна близькість слов'янських народів породила ідею слов'янської солідарності, що надихнула наших предків на боротьбу за возз'єднання України з Росією…», – пише В. Журавльов. Насправді ж на цей крок Хмельницького «натхнула» хижацька політика польської держави, а не мовна солідарність. Як відомо, Хмельницький шукав допомоги проти польської експансії і в країнах, мовно далеких або й зовсім чужих: у Швеції, Семигородді, Криму, Туреччині. А чи бралась до уваги мовна солідарність, коли за Андрусівським миром 1667 року Україна була роздерта навпіл і поділена між Польщею та Росією?
6. Українська мова належить до давньописемних мов, її писемнiсть налiчує понад тисячу рокiв.
7. Типологiчно українська мова належить до флективних синтетичних мов, у яких граматичнi значення слiв виражаються в основному флексiями (закiнченнями), i, таким чином, слово є граматично самостiйним, не потребуючи для вираження своїх граматичних значень службових слiв.
8. Іншомовнi дослiдники постiйно пiдкреслюють милозвучнiсть i лексичне багатство української мови, найчастiше зiставляючи її з iталiйською.
9. Загальновизнанiй пiсенностi нашого народу значною мiрою сприяють фонетичнi особливостi української мови.
10. Українська мова є рiдною для 50 мiльйонiв людей, що проживають на всiх континентах свiту, переважно у хлiборобських регiонах.
11. На жаль, не всi етнiчнi українцi зберегли мову предкiв: навiть в Українi понад сiм мiльйонiв українцiв рiдною назвали росiйську мову (за даними перепису 1989 року).
12. Зрозуміло, що за відповідних умов більша кількість із них повернеться до рідної мови. У нашій історії такі прецеденти відомі. «Український з походження і московський з виховання інтелігент починає звертатись до українського слова», – констатував у 1918 році М. Зеров. А коли в Україні буде все гаразд із найпривабливішою принадою – ковбасою, то українською мовою заговорять і ляшки, і орищини, і всі інші любителі цього демонічного продукту (шахтар Ляшок під час перебування М. Горбачова у Донбасі заявив, що, якби від української мови стало більше ковбаси, то він би заговорив цією мовою. Його однодумець Орищин на нараді партгоспактиву у Львові твердив, що не бачить різниці між «ковбасою» і «калбасой» – головне, аби вона була).
13. Хоч як дивно, найкраще зберiгають рiдну мову тi українцi, що живуть далеко вiд України i давно виїхали з неї. Так, за останніми даними, у США дуже добре володіють українською мовою 34 відсотків громадян українського походження, у Канаді – 35, а в Австралії – 43 відсотки.
14. Факти свiдчать, що людина, яка свiдомо вiдмовилась вiд мови своєї нацiї, нiколи не буде шанобливо ставитись до iнших мов, у тому числi й до тiєї, на яку перейшла. Якщо це буде вигiдно для неї, то ця людина залюбки перейде на третю мову або й повернеться до рiдної.
15. Тi, що вiдмовились вiд рiдної мови, часто спричиняються до того, щоб їх наслiдували iншi, у тому числi – представники iнших народiв.
16. Зречення рiдної мови стимулюється й тим, що носiї «престижної мови» здебiльшого не вважають за потрiбне вивчати мову корiнного населення та користуватися нею. Мiж тим дружба i братерство народiв повиннi мати взаємний характер i виявлятися в першу чергу через ставлення до мови.
17. Українцi радiють, що близькоспорiднена росiйська мова першою зi слов'янських мов набула статусу мiжнародної. Було б дуже добре, якби росiяни по-братньому сприяли розвитковi та пiднесенню престижу української мови – хоча б на Українi.
VIII. Перспективи розвитку мов
Вавилонська вежа планувалась як унітарна. Це мала бути одна велика споруда, що сягала б неба, з однією мовою для всіх. Господу це не сподобалось.
І. Берлін
Ми, звичайно, не уявляємо собi, наскiльки кожен iз нас вiдповiдальний за те, якою буде мова майбутнього, хай у безконечно малiй дозi.
Ю. Шевельов
1. Питання багатомовностi завжди цiкавило людей. Трактувалась вона по-рiзному: i як «одно з найбiльших нещасть буття» (Вольтер) – покарання за гординю (вавiлонське стовпотворiння), i як божий дар – зiшестя Святого Духа на апостолiв i одержання ними здатностi проповiдувати рiзними мовами.
2. Обидвi думки мають право на слушнiсть, i може бути знайдено чимало доказiв правильностi кожної з них.
Багатомовнiсть створює бар'єри мiж народами, що iнодi мiцнiшi за державнi кордони, – мова виступає як фактор розмежування, вiдчуження. Можна зрозумiти теоретикiв, якi хотiли ощасливити людство, лiквiдувавши цi бар'єри. Так виникла теорiя злиття мов, якою вправно маскувалася полiтика на знищення всiх мов задля однiєї.
3. Незадовго перед тим, як приступити до знищення української мови і її носіїв – українського селянства та інтелігенції, – Й. Джугашвілі (Сталін) на XVI з'їзді ВКП(б) говорив: «У період перемоги соціалізму в світовому масштабі, коли соціалізм укріпиться і ввійде в побут, національні мови неминуче повинні злитися в одну спільну мову, яка, звичайно, не буде ні великоруською, ні німецькою, а чимось новим».
4. Воно й справдi було б непогано, якби всi люди свiту розмовляли однiєю мовою. Уявiть собi, якi були б вигоди у шкiльництвi, на транспортi, у науцi, у засобах масової iнформацiї тощо.
А чому б для повноти «щастя людства» не домогтися, спираючись на передову науку, щоб усi люди були однакового кольору шкiри, зросту, статури, мали однаковий розмiр ноги та однаковий апетит?. Як спростилось би виробництво одягу, взуття, продуктiв харчування i т. iн.!
5. Для «органiзацiї життя», може, достатньо й однiєї мови – якщо пiд «життям» розумiти двi потреби: не голодно їсти й плодитись. Якщо народ довести до стану, коли цi потреби стають єдиними i визначальними, то нiчого дивуватися, що вiн вiдмовляється вiд рiдної мови.
6. Одномовнiсть була б не тiльки бажаною, але й можливою, якби були однаковими клiматичнi та географiчнi умови, економiка, праця, вiдпочинок, культура, iсторична спадщина, а вся Земля – гiгантською казармою.
Бо ж навiщо туареговi Сахари знати десятки назв рiзновидiв снiгу, вiдомих ескiмосовi? Навiщо iннуїтовi з Аляски пам'ятати пастушу термiнологiю бедуїнiв? І як витлумачити мешканцям тропiчного поясу всi емоцiї європейських лiрикiв, пов'язанi зi змiною зими на весну, а лiта на осiнь, коли такi явища їм не вiдомi?. А куди подiти iсторiю кожного з народiв, його пiснi, легенди, мiфи, традицiї? Невже це все треба вiдкинути, щоб позбутися одного з «нещасть буття»?
7. Якщо вже й шукати шляхiв подолання мiжмовних бар'єрiв, то аж нiяк не в одномовностi, коли за засiб вселюдського спiлкування нав'язується мова одного з народiв. Це завжди буде викликати нацiональнi заздрощi, протидiю iнших народiв, впадання одних у шовiнiзм, а iнших – у грiх «буржуазного нацiоналiзму». Недарма у сучасному свiтi преса стiльки пише про лiнгвiстичний iмперiалiзм, конкуренцiю престижних мов, а держави приймають закони, спрямованi на захист своїх мов. У 1975 роцi це зробила навiть Францiя.
8. Бiльш гуманними, людяними були спроби запровадити для вселюдського спiлкування штучнi мови, наприклад, есперанто. Однак цi спроби виявились марними – передусiм через спротив сильних свiту цього, якi не мали й не мають намiру поступатись i своїми мовними iнтересами. Мова – могутнiй канал впливу одного народу на iншi, канал iнформацiйної, а значить – культурної, економiчної i полiтичної експансiї.
9. Скорiш за все проблема мiжмовних бар'єрiв буде розв'язана завдяки успiхам науково-технiчного прогресу – шляхом створення пристроїв, здатних перекодовувати iнформацiю з одної мови на iншу i навпаки. У цьому напрямку в розвинених країнах уже зроблено чимало.
10. Таким чином, мови iснуватимуть i розвиватимуться й надалi, без чого немислимий розвиток як кожного з народiв, так i всiєї людської спiльноти, а вивчення чужої мови залишатиметься свiдченням високої культури людини, її бажання проникнути в глибини духовностi iншого народу. Вислiв «Скiльки мов ти знаєш – стiльки разiв ти людина» не втратить своєї актуальностi нiколи.
І дуже сумнiвними виглядають твердження про власний iнтернацiоналiзм тих людей, що звинувачують у нацiоналiзмi знавця кiлькох мов, а самi не вважали за необхiдне оволодiти мовою народу, серед якого живуть десятки рокiв…
Такий собi традицiйний «одномовний iнтеpнацiоналiзм»…
11. Інтернацiоналiзм – це не бажання допомогти iншому позбутися своєї мови, а навпаки, бажання i вмiння бути корисним у розбудовi його мови, розширеннi сфер її вживання, її розквiтi. Адже iнтернацiональне не iснує само по собi як ненацiональне, наднацiональне чи антинацiональне. Воно iснує тiльки в нацiональному як загальне в окремому, як його частина. Отже, чим багатше i рiзноманiтнiше нацiональне, тим глибше i змiстовнiше iнтернацiональне. А тому доля кожної мови, хай найменшої i найекзотичнiшої, має бути об'єктом турботи не тiльки носiїв цiєї мови, але й людства в цiлому i кожної порядної людини зокрема.
12. Рушійними силами мови, які забезпечують її життєздатність і еволюцію, є потяг до самозбереження та успадкування. Дія цих сил створює мовну екологію, сприятливу для існування і розвитку мови в певному етнічному середовищі. Перша сила забезпечує її тотожність протягом століть, друга – її пристосування до потреб життя, що перебуває у вічному русі.
Спрямованість у майбутнє – це сенс існування мови. Коли вона перестає дивитись у дзеркало майбутнього, відбувається руйнування її екології, сповільнюється її хода або й припиняється зовсім. Чи не тому радянські ідеологи та науковці свідомо оминали питання про перспективи української мови?
IX. Мова і етнос
… А коли єсть окрема мова, то єсть і окремий народ.
І. Огієнко
Із слова починається людина,
Із мови починається мiй рiд.
Нiна Рiй, 14 рокiв, с. Гнiдин на Київщинi
1. Етнос (народ) – це замкнута система дискретного типу iз власним органiчним й оригiнальним свiтоглядом, здатна до саморозвитку i досягнень у рiзних галузях духовної та матерiальної культури.
2. У своєму розвитку людство пройшло низку форм об'єднання в етнiчнi спiльноти: рiд, плем'я, народнiсть, нацiя. На кожному з цих етапiв мова забезпечувала цiлiснiсть спiльноти, була засобом передавання набутого досвiду в пiзнаннi свiту, ставала одним iз основних об'єднуючих факторiв при твореннi спiльноти вищого рiвня.
3. Доля кожного етносу (народу) органiчно переплетена з долею його мови. Iсторiя засвiдчує численнi приклади того, що iз зникненням мови зникає i етнос. Мова є органiчним атрибутом народу. Без мови нема народу.
4. Мова забезпечує єднiсть етносу, розчленованого державними кордонами, роздiленого простором, розмежованого соцiальними, полiтичними, релiгiйними чинниками. Хiба не вона єднає стiльки столiть розпорошених по свiту українцiв, курдiв, вiрменiв?.
5. Для єдностi народу значення мови – зразу за значимiстю кровi. Адже для життя людського суспiльства пiсля генетичного коду (генна пам'ять) найбiльше значення має мовний код (соцiальна пам'ять) – збереження iнформацiї.
6. Зараз учені світу інтенсивно досліджують проблему ізоморфізму цих кодів та їх взаємопов'язаності. «Гени не впливають безпосередньо на мову, але те, якою мовою ви оволодіваєте, залежить від місця вашого народження і вашого оточення, сім'ї та соціального середовища. Якщо якась група ізолюється від інших, відбувається розходження як генетичного фонду, так і мови. Таким чином, історія генів та історія мови багато в чому єдині» (Л. Каваллі-Сфорца).
«Існує бiльш живе свiдоцтво про народи, нiж костi, зброя i могили: це – мова» (Я. Грiмм).
7. Мова є тим бар'єром, який стримує змiшування етносiв i виникнення негармонiйних етнiчних поєднань – «химер» iз деструктивною, руйнiвною практикою та iдеологiєю, котрi «ссуть кров iз здорових етносiв» (Л. Гумiльов).
8. Чим вища форма органiзацiї спiльноти, тим бiльше зростає роль мови в напрямку розширення її соцiальних функцiй та консолiдацiї членiв спiльноти. Народнiсть ще може розпастися на рiзнi етноси, нацiя – нi. І одним iз наймiцнiших iнтегруючих, цементуючих засобiв виступає мова.
9. Нацiя – найвища природна форма об'єднання людей.
«Об'єднання людства, його розвиток до всеєдності здійснюється через важке, болісне утворення і боротьбу національних індивідуальностей і культур. Іншого історичного шляху немає, інший шлях – абстракція, пустота або суто індивідуальний відхід углиб духу, в інший світ. Доля націй і національних культур повинна збутися до кінця» (…) «Можна й слід сподіватися зникнення класів та примусових держав у досконалому людстві, але не можна сподіватися зникнення національностей. Нація – це динамічна субстанція, а не минуща функція; корінням своїм вона вростає у таємничу глибочінь життя. Національність є позитивним збагаченням буття, і тому за неї слід боротися як за цінність. Національна єдність глибша від єдності класів, партій та всіх інших минущих утворень у житті народів. Кожен народ бореться за свою культуру і за вище життя в атмосфері національної кругової поруки. І великий самообман – прагнути творити будь-що поза національністю» (М. Бердяєв).
Мова забезпечує нормальне функцiонування нацiонального органiзму в усiх його виявах – полiтичному, економiчному, культурному та iн. Мова – головна ознака нацiї.
10. У загальносвiтовому процесi розвитку людських спiльнот, який окреслюється формулою «вiд народу – до нацiї», мовi належить першорядне мiсце.
11. Знищення мови (лiнгвоцид) є найважливiшою передумовою етноциду – знищення народу як культурно-iсторичної спiльноти, його асимiляцiї iншим народом.
Це розумiють усi завойовники. Лiнгвоцид є завжди їхньою стратегiчною метою. Рiзними бувають тiльки тактика