Чисельне розв’язання задач оптимального керування
ЧИСЕЛЬНЕ РОЗВ’ЯЗАННЯ ЗАДАЧ оптимального керування
1 Дискретизація задачі із закріпленим лівим і вільним правим кінцем. Необхідні умови оптимальності
Розглянемо неперервну задачу оптимального керування
,(1)
,(2)
,
,
. (3)
Виконаємо
дискретну
апроксимацію
даної задачі.
Для цього розіб’ємо
відрізок
точками
,
і будемо обчислювати
значення цільового
функціонала
і закону руху
тільки в точках
розбиття:
,
,
.
Закон руху в
цьому випадку
можна записати
у вигляді:
.
Тепер дискретна задача оптимального керування, що апроксимує неперервну задачу (1) – (3), матиме вигляд:
,
, (4)
, (5)
(6)
,
. (7)
Для пошуку оптимального розв’язку отриманої дискретної задачі може бути застосований метод множників Лагранжа. Функція Лагранжа має вигляд:
,
,(8)
де
.
Обмеження на
керування
введемо далі,
під час реалізації
чисельного
методу. Відзначимо,
що перед першим
доданком стоїть
знак «–», оскільки
і якщо не додавати
«–», то характер
екстремуму
початкової
функції зміниться.
Якщо
– локально-оптимальний
процес для
задачі (4) – (7), то
існують такі
нерівні одночасно
нулю множники
Лагранжа
,
,
,
,
що матимуть
місце наступні
умови:
1.
або
,
,
. (10)
2.
або
,
.
(11)
Із (9) одержимо
ітераційні
співвідношення
для спряжених
змінних
,
а з (10) – співвідношення
для
:

,
(12)
. (13)
Перепишемо співвідношення (12) у вигляді:
.
Очевидно, що останнє співвідношення є аналогом спряженої системи для неперервних задач керування. Дійсно,
.
Якщо
,
то з останнього
співвідношення
одержимо
.
Зі співвідношення
(13) випливає, що
.
Сформулюємо
критерій
оптимальності
для задачі (4)
– (7). Вважатимемо,
що функції
,
неперервно-диференційовані
за змінними
і опуклі за
.
Тоді для
локально-оптимального
процесу
існують такі
множники Лагранжа
,
,
,
,
не всі рівні
нулю одночасно,
що матимуть
місце необхідні
умови екстремуму:
1) умови стаціонарності
в точці
:
;
2)
.
(14)
Розпишемо (14), використовуючи вираз для функції Лагранжа:

Перетворимо
вираз під знаком
мінімуму, переходячи
до довільного
:

Або

Якщо
,
то з останнього
співвідношення
одержимо

2 Ітераційний метод розв’язання дискретної задачі оптимального керування з двійним перерахуванням
Розглянемо
ітераційний
метод пошуку
оптимального
керування
задачі (4) – (7). Суть
методу полягає
в тому, що на
кожній ітерації
обчислюються
два вектори:
і
.
Перший із них
містить
-е
наближення
для керувань
у моменти часу
для системи
(14), при
,
а другий –
-е
наближення
для фазових
станів системи
в ці ж моменти
часу. Отже, на
кожній ітерації
ми одержуємо
процес
,
що є
-м
наближенням
до шуканого
оптимального
процесу.
Контроль у методі подвійного перерахування полягає в повторному перерахуванні результатів задачі і порівнянні отриманих даних для різних значень кроку розбиття. У випадку розбіжності виконується корекція і обчислення повторюються.
Розглянемо алгоритм методу.
1. Задаємо крок
розбиття
та точність
обчислень
.
2. Задаємо початкове наближення – припустимий набір керувань на кожному кроці – початкову стратегію керування:
,
,
,
де
– наближення
керування в
момент
на ітерації
.
3. За визначеною
в п. 2 стратегією
керування
будуємо фазову
траєкторію
процесу
,
,
![]()
на початкової
ітерації
,
використовуючи
початкові умови
і різницеві
співвідношення,
що апроксимують
рівняння руху:
![]()
,
.
4.
Визначаємо
початкове
наближення
відповідно
до (5).
5. Знаходимо спряжені змінні за формулами (12) – (13).
Визначаємо
наступні наближення
до оптимального
керування
,
![]()
в момент
як розв’язки
задачі (15) або
(16):
,
.
7. Обчислюємо
відповідну
стратегії
траєкторію
![]()
за формулами (4), (6):
,
,
.
8. Знаходимо наступне наближення цільового функціонала
за формулою
(5).
9.
Якщо
,
то переходимо
до п. 10, інакше
вважаємо, що
,
,
і переходимо
до п. 13.
10. Перевіряємо, чи виконується задана точність обчислень. Якщо
і
,
то переходимо до п. 13, інакше – до п. 11.
11. Позначаємо
,
,
.
12. Виконуємо наступний крок ітераційного методу – п. 5.
13. Позначаємо
,
,
– розв’язок,
отриманий із
кроком розбиття
.
1 Якщо крок
не ділився, то
переходимо
до п. 15, інакше
– до п. 1
15. Ділимо крок
.
Тоді
і переходимо
до п. 2 при
.
1 Перевіряємо задану точність. Якщо
і
,
то переходимо до п. 18, інакше переходимо до п. 17.
17. Позначаємо
,
,
,
,
і переходимо
до п. 15 – наступного
кроку подвійного
перерахування.
18.
,
,
– розв’язок
задачі.
Кінець алгоритму.
3. Оптимальне стохастичне керування: формулювання із зовнішнім інтегралом
Розглянемо
відображення
,
що задане формулою
, (17)
за таких припущень:
параметр
приймає значення
з вимірного
простору
.
Для будь-якої
фіксованої
пари
задана ймовірнісна
міра
на просторі
,
а символ
у формулі (12)
означає зовнішній
інтеграл відносно
цієї міри. Отже,
;
функції
і
відображують
множину
відповідно
в множини
і
,
тобто
,