Анархізм в Росії: теорія та практика
Отже, у практичній діяльності гуртків революційно-демократичного напрямку у 50-і роки XIX cт. важливе місце займає поширення ідей П. Прудона та М. Штірнера, які критикували власників-латифундистів, пропагували бунт проти держави та консервативного суспільства. Дані думки імпонували революційно налаштованій молоді, яка крім практичної діяльності виробила особливий світогляд, особливе сприйняття дійсності, що грунтувалися на несприйнятті традиційних цінностей. Процес кристалізації нових поглядів притаманних даному періоду описав І.С. Тургенєв у своєму романі "Батьки і діти".
В 60-х роках ідеологи революційно-анархічних рухів посилено
працювали над розробкою теорії революції, але з'явилася вона лише в 70-х роках і пов'язана з ім'ям М.О.Бакуніна, який був творцем анархічної теорії соціальної революції. Революцію Бакунін розглядав у поєднанні двох цілей: політичної - боротьба за політичну рівність без "нав'язаних" авторитетів, та економічної, яка розглядалась в контексті зміни соціально-економічних відносин, які є джерелом визначення політичних форм та суспільної організації. розглядалась можливість виникнення соціальної революції у тих народів, які знаходяться у важких економічних умовах, а народи, що знаходяться в кращих умовах, на його думку, втрачали революційний дух [38,с.123-125].
Розроблена в еміграції теорія соціальної революції, Бакуніна намагалась поширити свої ідеї не тільки у європейському робітничому русі, але і серед революційно-демократичних гуртків та товариств Росії.
Незважаючи на жорстке переслідування з боку влади, гуртки революційно налаштованої молоді продовжували діяти навіть у періоди реакції. Так, після розгрому ішутінського гуртка 1866 р. на теренах Росії діяла ціла низка гуртків та товариств: "Рублевое общество"(назва походить від розміру членського внеску) з відділами у Петербурзі та Москві, "Сморгонская академия", що діяла у Петербурзі, та гуртки Солодовнікової, Суфщинського, Натансона, Перовської. Внаслідок об'єднання частини гуртків у 1869 р. утворюється "Велике товариство пропаганди" (організація революціонерів-Чайківців). Дана організація вела активну революційну пропаганду під час студентських виступів у Петербурзі (1867-1869 рр.) та налагодила зв'язок з емігрантськими революційними центрами, які стали осередками розробки передових ідей та практичних рекомендацій для революціонерів. Практична революційна діяльність одного з ідеологів анархізму П.О.Кропоткіна розпочалась у гуртку М.В.Чайковського. П.Кропоткін був активним учасником "ходіння в народ", займався пропагандою революційних ідей серед робітників столиці під псевдонімом Бородін. Цікавим є факт, що саме П.Кропоткін був автором програми чайківців "Чи повинні ми займатись розглядом ідеалу майбутнього устрою" (1873 р.), яка стала прикладом поєднання революційно-демократичних цінностей та цілої низки анархістських положень. Ідея федералізму стала визначальною у програмі "чайківців". У праці "Єтика" П.Кропоткін описав своє перебування у гуртку: "В эти два года моя жизнь была полна лихорадочной деятельности. … Я находился в семье людей тесно сплоченных для общей цели и взаимные отношения которых были проникнуты глубокой любовью к человечеству … Этот факт оценят в особенности те, которым приходилось когда-нибудь вести политическую агитацию " [43,с.407].
В емігрантському журналі "Народне слово" були викладені основні постулати теорії Бакуніна, який закликав молодь до активної пропаганди з метою пробудження "соціалістичної свідомості". Під впливом цих ідей серед російської молоді зароджується ідея "ходіння в народ" з метою підготовки селянських виступів - бунтів. Молодь мала підготувати та організувати "соціальну революцію".
Основною відмінністю у пропаганді ідеї "ходіння в народ" між різними гуртками була мета, яку переслідували революціонери. Частина революціонерів дотримувалась ідеї поширення освіти серед селян та робітників, яка буде сприяти розумінню прав та свобод народом. Тільки після того, як народ зрозуміє свої права його слід спонукати до бунту. Ідеальною формою правління вважали республіку, а розбудову суспільства планували провести на основі демократизації суспільства. Інша частина революціонерів на основі теорії М. Бакуніна (бунтарська течія народництва) дотримувалась ідей пропаганди "негайного" бунту серед селян. М.Бакунін писав: "... на них можно действовать только путем практики, отнюдь же не посредством теорий... Значит, одною из главных обязанностей революционной молодежи должно быть установление ... живой бунтовской связи между разъединенными общинами … Русский мужик невежа, но не дурак … он начал понимать наконец, что у него нет врага пуще царя …, что столь ненавистное ему государство- это сам царь … вот прямая и теперь главная обязанность революционной пропаганды" [9,с.506,517,522]. Бакунін вважав, що для початку великого бунту, який охопить всю Росію, не вистачає маленької "іскри", невеликого поштовху, щоб спалахнув "всенародний пожар" [38,с.157]. Статті Бакуніна сприяли активізації діяльності російської молоді, яка прагнула активної дії у боротьбі з самодержавством. Іншою важливою рисою, що відрізняла анархістів-бунтарів, була пропаганда ідей заперечення держави та аполітизм. У період підготовки "ходіння в народ" представники гуртків різних напрямків збирались разом для вирішення організаційних питань. Незважаючи на різні тактичні завдання різних гуртків, було запропоновано розпочати негайну роботу серед народу з метою підготовки "соціальної революції". На зборах вирішувались практичні аспекти "ходіння в народ": обговорювались питання необхідності теоретичної підготовки революціонера, тривалості пропаганди серед народу, територіального розподілу сил, необхідності опанування спеціальностей та ремесел робітника, фельдшера, вчителя, коваля, столяра для зближення з народом. Перші спроби "ходіння в народ" відбулись у 1872-1873 роках, а 1874 рік характеризувався початком масового "ходіння в народ", що територіально охопило 37 губерній Росії [38,с.160].
Під час студентських виступів 1867-1869 рр. у Петербурзі розроблялася проект створення підпільного гуртка на засадах чіткої централізації на основі тактики "прямої дії".Отже, утворюється – "Народна розправа". Його ідеологом став Сергій Геннадійович Нечаєв (1847-1882 рр.). Він розробляв ідею створення революційної організації, яка мала об'єднати розпорошений студентський рух. У 1868-1869 рр. був розроблений програмний документ гуртка "Програма революційних дій" у якому чітко окреслювались завдання: "... разрушения государства со всеми его учреждениями для того, чтобы освободить массы народа из рабства умственного, политического и экономического " [37,с.147]. Основним засобом знищення держави, вважалась соціальна революція, яка подібно до теорії Бакуніна розглядалась у формі бунту. С.Нечаєв закликав революціонерів бути рішучими та використовувати будь-які засоби у політичній боротьбі яку, він на відміну від ідеологів анархізму не відкидав. Ідеї децентралізації, поділу революції на політичну та соціальну свідчили про зв'язок його ідей з анархізмом. Після хвилі арештів серед студентів у 1869 році С.Нечаєв емігрує за кордон.
Він був особисто знайомий з М. Бакуніним, М. Огарьовим, О. Герценом. Для ідеологів анархізму Нечаєв був своєрідним "містком" між теорією анархізму та практичним її застосуванням у російському революційному русі. Нечаєв цікавився розробкою практичних аспектів теорії анархізму. Нечаєв, Бакунін та Огарьов спільними зусиллями опублікували цілу низку практичних рекомендацій та прокламацій для революціонерів: "Русские студенти!", "Несколько слов к молодым братьям в России", "Начала революции ", "Катахизис революционера", статті "Народної розправи". Ідейна спрямованість даних прокламацій визначалась теорією Бакуніна. Після знайомства з ідеологами анархізму, Нечаєв формулює власні теоретичні підходи, які мають спорідненість з анархістською теорією у концептуальному плані та практичною програмою у формі "Революційного катахизису". М. Бакунін та С.Нечаєв розробляли проект створення російського відділу "Міжнародного альянсу соціалістичної демократії" для поширення ідей анархізму серед революціонерів Росії.
Після повернення в Росію у вересні 1869 року Нечаєв намагався відродити "Народну розправу" на засадах внутрішнього централізму та чіткого підпорядкування. Московський осередок гуртка налічував біля 40 чоловік, Петербурзький біля 20 чоловік. Переважну більшість членів гуртка складали студенти [38,с.151]. Централізована організація гуртка вимагала чіткого підпорядкування усіх його членів. На цьому грунті відбувся конфлікт між Нечаєвим та студентом Івановим, який після виходу з "Народної розправи" намагався утворити власний гурток. Побоюючись викриття гуртка, Нечаєв звинуватив Іванова у зраді і організував його вбивство 21 листопада 1869 року. Дане вбивство мало грандіозний резонанс серед революціонерів, оскільки вперше методи терору були використані проти члена гуртка, а влада організувала відкритий судовий процес проти революціонерів. Незважаючи на політичний колорит судової справи обвинувачення проти Нечаєва грунтувалося на кримінальному злочині.
У листі до Нечаєва (2 червня 1870 року) М. Бакунін виклав своє ставлення до створення гуртка та його організаційної атмосфери. Він характеризував централізацію "Народної розправи", як диктатуру лідера, як єзуїтський шлях, що породжує внутрішню напруженість серед членів гуртка, які замість практичної революційної діяльності займаються розробкою доносів. Бакунін вважав, за основу внутрішнього клімату у колективі довіру, яка переростає у принцип відповідальності та солідарності під час виконання спільної справи [9,с.530-531].
У 70-х роках XIX ст. також діяла ціла низка гуртків, які займались дослідженням та поширенням ідей анархізму на основі теорії М. Бакуніна. Серед них гурток Ф. Н. Лермонтова заснований у Петербурзі у 1863 році. До 1872 року Ф.Н. Лермонтов був членом гуртка "чайковців", але розчарувавшись у пропагандистських методах боротьби організував власний гурток, який займався розповсюдженням анархістських ідей серед революційно налаштованої молоді.
Серед гуртків, які займались поширенням ідей анархізму, помітне місце займав гурток С.Ф.Ковалика. На початковому етапі революційної діяльності С.Ф. Ковалик співпрацював з Долгушином. Вони спільно розробляли проект створення пунктів пропаганди у Мглинському повіті Чернігівської губернії. У 1873 році під час подорожі за кордон він знайомиться з П. Лавровим, П. Ткачовим та М. Бакуніним, які значною мірою вплинули на формування його світогляду. У 1873 році у Петербурзі він організовує власний гурток, який об'єднав студентів різних навчальних закладів столиці. Членами гуртка Ковалика були: І. Кабліц та І. Чернишов, які в майбутньому стануть організаторами власного гуртка.
Значний вплив на практичну діяльність гуртків здійснила праця М. Бакуніна "Державність та анархія", яка з'явилася в Росії в кінці 1873 року. Дана праця містила теоретичні основи ідеології анархізму та два додатки: "А" та "Б". Додаток "А" став основою програм багатьох гуртків, оскільки містив теоретичні та практичні рекомендації революціонерам Росії. Додаток "Б" характеризував основні завдання міжнародної анархістської організації створеної за кордоном - Слов'янської секції у місті Цюрих. Гуртки, що прийняли за програму додаток "А" розроблений М.Бакуніним, діяли у Москві, Харкові, Нижньому Новгороді, Самарі, Саратові, Оренбурзі, Чернігові, Полтаві, Ярославлі [Ка,с.158].
Теорія М.Бакуніна зазнала часткових змін у трактовці її гуртком
Й. І. Кабліца, який дотримувався думки про необхідність дрібних, локальних селянських виступів – "вспышек". Представники гуртка вважали, що локальні бунти краще будь-якої пропаганди сприяли підготовці загальнонародного виступу. Вони вважали, що цілеспрямована соціалістична пропаганда буде зайвою, оскільки замість неї розроблялись проекти організації дрібних селянських виступів проти місцевої адміністрації [38,с.157]. У 1874 році гурток продовжив роботу у Києві, об'єднавшись з місцевим гуртком під назвою "Комуна". У слідчій справі по "процесу 193-х" даний гурток проходив як – "вспышкопускатели".
Після провалу "ходіння в народ" та викриття більшості гуртків поліцією, влада організувала гучні політичні процеси проти революціонерів - "процес 50-ти" та "процес 193-х". У 1874 році бакуністи, що залишились на волі, почали розробляти нові підходи у пропаганді бунту. Вони вирішили пропагувати ідеї, які були більш актуальні та зрозумілі селянам: перерозподілу землі та виступів від імені царя. Ці ідеї розроблялись у Київському гурту В.К Дебогорія – Мокрієвича, який об'єднав представників різних гуртків, які намагалися продовжувати практичну діяльність після арешту товаришів. Від чайківців перейшли В. Засулич, М. Фроленко, П. Аксельрод. У 1874 році вони розробили план створення "інтелегентського" ядра гуртка з представників бунтарського напрямку. Розроблялась тактика змови серед революціонерів на основі "псевдо покровительства" запланованого повстання з боку монарха, який бачить селянські біди, але не може вплинути на справедливий перерозподіл землі серед селян. Для цього він посилає своїх "таємних" представників, які будуть мати "вірчі грамоти" та устав "Таємної дружини" з закликом до перерозподілу поміщицьких володінь на засадах справедливості. Планувалось створення озброєних загонів з революціонерів та залучених до змови селян. Ці загони у визначений час мали сприяти повстанню серед селян Чигиринського повіту Київської губернії. Вони розгорнули агітацію навколо ідей про подушний перерозподіл землі серед селян замість класичного подвірного поділу. М.Бакунін ознайомившись з цим планом, негативно охарактеризував змовницьку тактику гуртка, оскільки вважав, що: "народ никогда и ни под каким предлогом …обманывать не следует. Это было бы не просто преступно, но и в видах достижения революционного дела вредно … Если ми будем стремиться к освобождению народа путем лжи, мы непременно запутаемся … т.е. будем действовать в смысле и на пользу реакции " [9,с.514-515]. У кінці 1876 року внаслідок негативної оцінки програми дій з боку Бакуніна та проблемами з постачанням зброї гурток розпадається. Керівництво гуртком взяв на себе Я. Стефанович, який продовжив підготовку повстання. Він зайнявся організацією селянського товариства "Таємна дружина" та розробив текст "Святої присяги", яка була "затверджена" царем. Після обряду присяги почали формуватись групи по 25 чоловік, які обрали старост та зобов'язувались не сплачувати податки та закуповувати зброю. Рада старост обирала отамана, який підпорядковувався "царському комісару" – Найді (Я.Стефановичу). Внаслідок конспіративної необізнаності членів дружини організацію викрила поліція. Десятки селян були засудженні нарізні строки та сотні були обвинувачені у співучасті підготовки повстання. В історіографії дана змовницька тактика отримала назву "Чигиринська змова".
Врахувавши недоліки "ходіння в народ" на початковому етапі представники революційного напрямку народництва переконалися у необхідності створення централізованої (монолітної) організації, що об’єднала б представників різних напрямків народництва на основі досягнення спільної мети. Також визріла необхідність створення єдиної більш зрозумілої (чіткої) програми дій, яка б базувалась на узгодженні рішень та на розумінні її принципів серед "народу". Така організація виникла у Петербурзі у 1876 році – "Земля і воля".
Розглядючи значення та поширення бунтарської ідеології варто зазначити, що до "Землі і волі" увійшла ціла низка представників цього напрямку: В. Засулич, Я. Стефонович, П. Аксельрод, С. Ковалик, М. Фроленко, Л. Дейч та інші. Незважаючи на свою "незначну" чисельність в організації, на тлі ідеологічного різноманіття членів "Землі і волі" дані представники сприяли утвердженню цілої низки принципів та положень анархізму, що відобразились у програмних документах організації. Це перш за все "перехід землі до народу", тобто до тих прошарків населення, що її обробляють; принцип колективізму, що проявився у праві общинного користування землею; принцип общинного самоврядування, що проявлявся у переході всіх суспільних важелів до рук общини, яка мала повну автономію та можливість об'єднання з іншими общинами. В цих умовах була розроблена нова тактика дій, спрямована на налагодження "живого" зв'язку з народом, яка проявилась у створенні постійних поселень революціонерів по селах та містечках. Основною метою даної тактики була підготовка народної селянської соціальної революції, яка готувалась за допомогою агітації та "практичної дії" шляхом бунтів та демонстрацій. На думку С.Н. Канєва, в 70-х роках XIX ст. землевольці дотримувались бунтарських принципів, розроблених на основі теорії М. Бакуніна [38,с.169]. Ставши членами новоутвореної "Землі і волі", бакуністи визнали необхідність створення централізованої організації на конспіративних засадах, але відкидали необхідність боротьби за політичні свободи. Саме принципи проведення активної політичної боротьби та боротьби за політичні свободи стали "наріжним" каменем у розгляді нових методів досягнення мети. Історики у характеристиці цього періоду визначають перехід частини народників до "бланкістської" – змовницької тактики ведення політичної боротьби на основі проведення цілої низки терористичних актів.
У серпні 1879 року на петербурзькому з’їзді "Землі і волі" відбувається розкол на основі вибору подальшої тактики дій. Було утворено дві самостійні організації - "Народна воля", яка за основу у політичній боротьбі взяла змовницько-терористичну тактику, та "Чорний переділ", який відкидав необхідність політичної боротьби та залишався на пропагандистських позиціях. Чорнопередільці вважали, що соціалістичний рух без опори серед народу – "штаб без армії" чи ілюзорна величина. Вони дотримувались принципу федералізму. Дана організація поєднала цілу низку принципів анархізму та народницького (селянського) соціалізму, оскільки до її складу увійшли: Я. Стефанович, Л. Дейч, П. Аксельрод, Г. Плеханов, О. Аптекман. У зв'язку з посиленням реакції, викликаної вбивством народовольцями імператора Олександра II, частина чорнопередільців емігрує за кордон. Радянська історіографія досліджуючи процес переходу частини чорнопередільців до ліберального табору, вкладала в нього своєрідну невідповідність принципам анархізму. Інша частина чорнопередільців вдалась до тактики терористичних методів боротьби.
Отже, для 60-70-х років XIX ст. притаманне взаємопроникнення соціалістичної ідеї у різних її різновидах, яка у своєму поширенні не обмежувалась кордонами окремо взятої країни. У кожній країні під впливом цих ідей зароджувались власні моделі перебудови суспільства, власні політичні доктрини та рухи, які мали "народницьку" (народну) спрямованість. Поширення цих ідей було загальноєвропейським явищем, що у своїй суті протиставляло ідеям імперської політики великих держав, ідеї загального блага, свободи вільної особистості, федералізму. Звичайно, ці "ідеальні суспільні моделі" в своїй суті не розкривали практичних методів та шляхів перебудови суспільства, вони лише вимальовували певну загальну концепцію змін. Такий підхід дозволяв радянській історіографії розглядати концепції анархізму, як соціальну утопію, виходячи з позицій класової боротьби та антагонізму, яким, на відміну від анархічної моделі, були притаманні варіанти пошуку класового ворога, який розглядався у формі капіталу (власників капіталістів). Дана теза була тією "ниткою", що поєднувала усі політичні рухи даного напрямку, але моделі перебудови суспільства децентралізована та централізована, співвідношення власності особистої, індивідуальної та колективної, значення та необхідність держави у суспільному регулюванні, значення релігії та моралі, кожен з напрямків трактував відповідно до своєї ідеології.
У момент посилення російського народницького руху на його теоретичні платформи звернули увагу родоначальники марксизму К. Маркс і Ф. Енгельс, поклавши початок критики народництва, особливо його анархістським і бланкістским течіям. Пропаганда ідей анархізму М.О. Бакуніним мала великий вплив на регіональні організації I Інтернаціоналу, членом якого Бакунін був з 1864 р. Тому ця пропаганда і сам зміст анархістської доктрини російського народника-анархіста викликала різку критику з боку К.Маркса і Ф.Енгельса, що призвело до виключення М.Бакуніна з російської секції I інтернаціоналу.
Народництво проявилось як суспільний рух, що залишив значний слід в історії соціально-політичної боротьби російського народу за свободу і землю, як особливе явище російської культури і як ідеологія, що поєднує в один комплекс економічні, політичні, соціалістичні, філософсько-соціологічні ідеї про самобутність російського шляху суспільного розвитку, російське народництво має свою півстолітню історію, але і більш ніж вікову історія свого вивчення. Як ідеологія, що породила новий світогляд, - світогляд, що відкидав багатовікову модель суспільних відносин, що робила одних господарями, а інших "рабами". Не варто ототожнювати народництво з анархізмом, оскільки народництво поєднало цілу низку напрямів, що розвивались відповідно до загальних тенденцій розвитку революційної думки. Дані тенденції еволюціонували від формування нового світогляду до практичного втілення ідей у життя, оскільки акції "ходіння в народ" проводили різні напрями, проект створення централізованої організації належав революціонерам, що врахували попередні невдачі пропаганди.
2.2 Анархістський терор в революційних подіях 1905-1907 рр
До початку революції 1905-1907 рр. в Росії анархісти мали вплив переважно на Півдні країни (головні центри Одеса, Катеринослав), а також на Кавказі та в Польщі [38,с. 29].
В науковій літературі існують думки про територіальне тяжіння анархізму до півдня Росії. В основному це твердження базується на аналізі соціального складу анархістського руху. Адже основну підтримку анархісти одержували від дрібного власника в особі селянина. В цей час в теоретичних працях П.Кропоткіна основний акцент робився на проблемах вирішення земельного питання. Отже, вирішення цих проблем стало головним у теорії російського анархізму. Відносини серед селян на думку анархістів, грунтувалися на обміні, на особистому контакті з виробником міста, тому державне втручання тільки сповільнювало розвиток села. Держава у розумінні анархістів намагалась законодавчо регулювати усі сфери суспільного життя: "Все попадает мало-помалу под власть правительства. Ему не хватает только заведования всей промышленностью и торговлей " [43,с.394].
Невирішеність цілої низки проблем в аграрному секторі сприяла зростанню невдоволення серед селян, які підтримували ідею анархічного бунту, вірили в ідеал "вільного хлібороба", який ідеалізував П.Кропоткін.
До початку революції в анархізмі чітко сформувались три основні ідейні напрями: анархо-комунізм, анархо-синдикалізм та анархо-індивідуалізм кожен з них був представлений цілою низкою більш дрібних напрямів. Ці течії, крім різних програм та цілей, мали різні регіони дій, різні сфери соціального впливу, та різні за змістом періодичні видання.
I. Напередодні революції більшість анархістів була прихильниками ідей анархо-комуністів (″хлібовольців″). Практичну діяльність анархо-комуністи почали з 1903 р. утворивши у Женеві групу "Хліб і воля". Очолили дану групу Г. Гогеліа, Л. Іконникова, М. Церетелі, Г. Деканозов, які в Російській імперії закріпили свій вплив у м. Білосток та Ніжин. У 1903 р. анархо-комуністи ("хлібовольці") організували публікацію першого російського анархістського видання за кордоном — журналу "Хліб і воля". На І-му з'їзді анархо-комуністів у грудні 1904 р., у Лондоні були визначені основні стратегічні й тактичні завдання напряму. Головним ідеологом анархо-комуністи вважали П.Кропоткіна. В програмі хлібовольців виділялися наступні пункти:
- Мета та основа усіх змін - "соціальна революція, тобто повне знищення капіталізму і держави та їхня подальша заміна анархічним комунізмом" (бездержавним комуністичним суспільством) [36,с.12].
- Революцію повинен розпочати "загальний страйк знедолених
як в містах, так і в селах".
- Головний метод боротьби – повстання проти експлуататорів [кан,с.200].
Питання про застосування терористичних методів боротьби має вирішуватись тільки місцевими жителями, залежно від конкретної ситуації. В опублікованій у 1903 році статті "О терроре" Г. Гогелія визначав терор як революційну необхідність: " Из всех форм террористической борьбы – децентрализованный террор мы считаем наиболее выгодным и целесообразным". Террор автор статті розглядав у різних формах: аграрний, фабричний, антидержавний, індивідуальний та масовий. Організаційною формою об'єднання анархістів повинна була бути організація створена на засадах добровільної угоди про об’єднання осіб у групи. Відкидалась необхідність співпраці з органами управління - Державною Думою, Установчими зборами чи іншими політичними утвореннями та організаціями.
На 2-му з'їзді (17-18 вересня 1906 р.) в Лондоні П.Кропоткін представив проект резолюції про економічний і політичний аспект революції: "Народная революция, которая продлится несколько лет ... извергнет старый порядок вообще и глубоко изменит все экономические отношения вместе с политическим строем" [38,с.229]. В організаційних питаннях П.Кропоткін всіляко заохочував самостійність анархічних груп.
Важливим для хлібовольців було питання майбутнього суспільного ладу створеного за принципами анархо-комунізму. Прихильники П.Кропоткіна уявляли майбутнє суспільство як союз або федерацію вільних общин, об'єднаних договором, де особа, позбавлена державного контролю отримає необмежені можливості для діяльності. Для перебудови економіки П.Кропоткін пропонував децентралізувати промисловість, яка почне розвиватись на основі спеціалізації окремих регіонів. В аграрному питанні П.Кропоткін та його соратники вважали за необхідне передати всю землю, захоплену в результаті революції, народу, тобто тим, хто її обробляє. Передача землі та її розподіл грунтувались на принципі общинної власності. В умовах революції 1905-07 рр. в російському анархо-комунізмі внаслідок різних поглядів на шляхи досягнення мети утворилося декілька нових течій:
- "Безначальці", на чолі з З.М. Романовим і Н.Дивногорским (П.Толстой). В основі ідеології цієї течії лежав терор як спосіб боротьби з самодержавством. Піддавались критиці консервативні морально-єтичні норми, що нав’язувались суспільству державою. Знищити самодержавство передбачалось шляхом "кривавої народної розправи" з узурпаторами влади.
- "Чорнознаменці". Організатором і ідеологом чорнознаменців в Росії був І.З. Гроссман (Рощин). Восени 1905 р. утворилась течія назва походить від кольору прапора анархістів("чорное знамя"). В революції ця течія відігравала одну з провідних ролей. Соціальну базу чорнознаменців складали представники інтелігенції, робітники та ремісники. Однією з основних умов успішної боротьби вони вважали, створення широкого масового анархічного руху на основі налагодження зв'язків з усіма напрямами у анархізмі. В кінці 1905 р. чорнознаменці розкололися на "безмотивних"терористів на чолі з В. Лапідусом та "анархістів-комунарів". Перші вважали, основною метою діяльності проведення "безмотивного антибуржуазного терору", а другі висловлювалися за проведення антибуржуазної війни у формі стихійних повстань.
II. Ідеологами і організаторами течії анархо-синдикалізму в Росії були Яків Ісаєвич Кирілловській (Д.І.Новомирській), Борис Наумович Крічевській, Володимир Олександрович Поссе. Основною метою своєї діяльності синдикалісти вважали повне та всебічне звільнення праці від всіх форм експлуатації. Нове суспільство являло собою союз вільних професійних об'єднань робітників. Профспілкова організація на думку синдикалістів, була вищою формою організації суспільства. У 1906 році у Петербурзі синдикалісти утворюють виробниче товариство – "Трудовий союз", яке чисельно охопило понад 8,5 тис. робітників. Дане товариство об’єднало робітників та дрібних власників, які були згодні реалізовувати власну продукцію за договірними цінами. Вони створили широку мережу продовольчих "лавок".
Зі всіх видів боротьби синдикалісти визнавали тільки безпосередню, пряму боротьбу робітників з капіталізмом у формі: бойкоту, страйку, саботажу, знищення майна та фізичного насильства над капіталістами. Відданість цим ідеалам привела синдикалістів до ідеї проведення "безпартійного робітничого з'їзду" та до агітації за створення Всеросійської робітничої партії з пролетарів не залежно від існуючих партійних поділів [38,с.218]. Деякі з цих ідей були запозичені у синдикалістів меншовиками.
На початку XX століття в життя були втілені деякі ідеї В.О.Поссе. Він виступав за створення спеціалізованих професійних кооперативів, які мали допомогти робітникам захистити свої професійні та економічні інтереси. Створення таких кооперативів дозволило б уникнути збройних методів боротьби з самодержавством та не застосовувати терор як засіб впливу на суспільство.
Д.І.Новомирській в роки революції очолював організацію синдикалістів в Одесі, де видавав програмні брошури синдикалістів. Одеса вважалася центром синдикалізму в Росії.
III. В Росії до початку революції 1905-1907 рр. зароджується течія анархо - індивідуалізму. Основними представниками анархо-індивідуалізму в Росії були О.Віконт, Н.Бронський, О.Боровий. Ідеологи індивідуалізму брали за основу абсолютну свободу особи як початкову мету та кінцевий ідеал. У період революції анархо-індивідуалізм був репрезентований цілою низкою різновидів індивідуалістичного анархізму:
1. Містичний анархізм. Ідеологом даного напряму був Г.І.Чулков, який у період 1905-1906 рр. розробив основні постулати містичної теорії анархізму. Основними представниками якого була інтелігенція: поети і письменники – З.М. Гордецкий, В.І. Іванов, Р.І. Панчох, Л.Жердин, К.Эрберг та інші. Вони відкидали революційність, а основою суспільних змін вважали внутрішню зміну особистості, яка у різних ситуаціях стояла вище конфлікту. Містичний анархізм на перше місце у своїй теорії ставив розробку питання внутрішньої свободи особистості, яка розглядалась як особлива умова розвитку та еволюції суспільства. Високі моральні якості особистості та критична оцінка інформації мали сприяти переходу від внутрішньої еволюції особистості до розробки шляхів та методів реорганізації суспільства.
На думку А.Л.Нікітіна, основним ідеологічним "девізом" містичної течії в анархізмі була боротьба з догматизмом у релігії, філософії, моралі, політиці, тобто під містикою приховувався нерелігійний особистий досвід. Розробляючи власний світогляд містики переступали через релігійну статику, яка розглядала значення людського життя у спробах відродження втраченого "земного раю". Розвиток суспільства на думку ідеолога даного напряму Г.Чулкова, грунтується на процесі звільнення від одноплановості, обмеженості особистості у розумінні всіх суспільних процесів. На основі цього принципу грунтувалась критика матеріалізму. У 1906 р. цей напрям організовує – "Черний Крест помощи нуждающимся и заключоним анархистам" [58,с.94-98].
2. Асоціативний анархізм. Був представлений в Росії в особі Лева Чернова (псевдонім П.Д.Турчанінов). Його концепція була розроблена на основі праць М.Штірнера, П.Прудона і американського анархіста В.Р.Теккера. Турчанінов виступав за створення політичної асоціації виборців. Основним методом боротьби вважав систематичний терор.
3. Антиінтелегентський анархізм. ". Творцем і теоретиком даного напряму був В.К.Махайській (псевдонім - А.Вольський).Махаєвці", який розглядав інтелегенцію, як специфічний експлуататорський клас, що створив науковий соціалізм для свідомої омани робітників. Він характеризував революцію 1905, як "революцию господ" Махаєвці демонстрували вороже ставлення до інтелігенції, влади і капіталу. [38,с.234].
4. Ще до початку революції активізувалась діяльність ідеологів християнського анархізму. Основи даного вчення розробив Лев Миколайович Толстой, який розглядав усі суспільні зміни з позицій гуманізму. Толстовство було своєрідним мирним, напіврелігійним варіантом анархізму в Росії. Лев Толстой ніколи прямо не називав себе анархістом, проте низка постулатів анархізму: категоричне заперечення держави, відміна смертної кари (як прерогативи влади) поєднували християнську теорію Л.М.Толстого з анархізмом. Толстовці організували видання цілої низки газет та журналів, які закликали людей об'єднуватись у комуни. Члени комун проповідували принципи самоврядування, відмови від участі в державному житті: сплати податків, служби в армії. Все це вносило свій внесок в розвиток анархізму в Росії. Комуни толстовців проіснували в Росії до 1930-х рр. і були остаточно розгромлені більшовиками [80,с.14].
В 1901 р. в Лондоні вийшов перший номер журналу "Вільне слово" під редакцією В.Г.Черткова, де пропагувались ідеї християнського анархізму на основі принципу: "непротивления злу насилием".
Толстовці відкидали революцію як метод боротьби, сповідували принцип аполітизму та заперечували необхідність організації за партійними зразками. Вони прагнули зруйнувати існуючий поміщицький устрій, не роблячи акценту на політичній боротьбі, яка породжувала насилля: "спасение не в насильственной революции, а в христианском освобождении". Толстовці критикували молодь за поспішний радикалізм, вони закликали до пасивного спротиву владі. Вони розуміли, що молодь за допомогою революції прагне швидких суспільних змін, а не розмірковувань про особисте самовдосконалення [38,с.235-236].
На думку А.Нікітіна, поширенню анархістських ідей у кінці XIX-поч.XX ст. сприяв процес наростання конфліктної ситуації на рівні "Особистіть -Суспільство", що почався у кін.XIXст. В цих умовах відбувається процес звільнення особистості від "рудиментарних", феодальних інститутів держави. Зародження ринкових відносин стає каталізатором наростання відчуття безпорадності особи, тобто особистість в умовах збільшення конкуренції відчувала себе незахищеною перед капіталом, оскільки жодних механізмів захисту (трудового законодавства, визначення статусу робітника) розроблено не було. Ці процеси породжували "бунт" індивідуальності, яка втрачала багатовікові соціальні зв'язки. Суспільна реакція, реакція індивідуальності на ці процеси мала кілька проявів: перший прояв мав форму бунту, який ідеалізувався теоретиками анархізму у романтичних поглядах в минуле; інша форма прояву анархізму пов'язана з синдикалізмом, оскільки в своїй