Відлига Хрущова
М.С. ХРУШОВ: ДВА КОЛЬОРИ ЧАСУ
(Урок-суд)
Тема: М.С.Хрущов: два кольори часу. «Відлига».
Мета: розкрити позитивні і негативні наслідки діяльності лідера КПРС і Радянської держави М.С.Хрущова, вчити давати характеристику історичного діяча, розвивати навички дискутування. Виховувати прагнення приносити людям користь і протистояти злу, вчити аналізувати і узагальнювати матеріал, давати свою оцінку явищам і процесам.
Форма уроку: урок-суд.
Обладнання: політична карта світу, портрет М.С. Хрущова, плакати з історії космонавтики.
Література:
1. Алексей Аджубей. Крушение иллюзий. — М.: «Интербук», 1991.
2. Рой Медведєв. Н.С. Хрущев. Политическая био-графия. — М.:«Книга»,1990.
3. XX сьезд КПСС и его исторические реальности. Под общей ред. В.В. Журавяна. — М.: 1991.
4. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.П. Новітня історія України. — ч. II. — К.: «Генеза», 2001.
5. Давлетов О.Р., Комина В.Г., Мороко В.М. Всесвітня історія, 1945-1997. — Запоріжжя: видавництво «Просвіта», 1997.
Хід заняття.
І. Вступне слово викладача. Швидко пробігають дні за днями, і кожен прожитий день стає історією. Хто ж творить історію? Чому одні люди скромно проживають життя і непомітно відходять у вічність, а інші залишаються у пам'яті нащадків (вдячній чи невдячній — це вже по заслугах) не лише на роки, а й на цілі століття.
Сьогодні ми поведемо мову про одного з таких історичних діячів СРСР, чия особиста діяльність вплинула не лише на долю радянського народу, а й на перебіг подій в Європі і навіть у світі — Микиту Сергійовича Хрущова. Влаштуємо своєрідний суд над його справами, постараємось зрозуміти суть і наслідки його реформ, успіхи і невдачі у політиці. Спочатку пригадаємо:
а) Коли Хрущов займав найвищі партійні і урядові пости на Україні?
— З 1938 по грудень 1949 — Перший секретар ЦК КП(б)У і Голова Ради Міністрів СРСР.
б) Коли він займав найвищі пости у СРСР?
— З 1953 по жовтень 1964 — Перший секретар ЦК КПРС і з 1958 — Голова Ради Міністрів СРСР.
в) Який період в історії називають хрущовською «відлигою»?
— 1956—1961 рр.
г) Чому? Що це значить?
— «Потепління» серед зими. Це час демократизації, лібералізації існуючої командно-адміністративної системи. А наступні всі кроки у зовнішній і внутрішній політиці розглянемо у вигляді судового засідання.
Завдання студентам (на дошці).
1. На основі виступів обвинувальної і захищаючої сторін зробити висновки і відповісти на питання.
«Основні напрями політики Хрущова»
-
Зміни в суспільно-політичній сфері
Основні заходи в реформуванні промисловості
Основні заходи у реформу-
ванні
сільського господарства
Суть соціальної політики
Результати
Позитивні
Негативні
Позитивні
Негативні
Позитивні
Негативні
Позитивні
Негативні
2. У чому проявлявся волюнтаризм та суб'єктивізм М.С. Хрущова?
3. Чому ми кажемо про суперечливий характер у розвитку культури в той час?
Сценарій суду.
Дійові особи:
— суддя (веде судове засідання);
— секретар суду (складає протокол);
— народні засідателі;
— державний обвинувач;
— адвокат;
— підсудний (М.С. Хрущов);
— свідки;
— експерти;
Всі інші студенти можуть з дозволу судді виступати як обвинувачі або захисники.
— Прошу учасників судового засідання зайняти свої місця і розпочати судове засідання.
— Встати! Суд іде. Прошу сісти.
Суддя: (інформує про обвинувачення М.С. Хрущова).
— Сьогодні слухається справа про одного з найвидатніших керівників Радянської держави середини 50-х — середини 60-х років XX ст. — М.С. Хрущова.
М.С. Хрущов народився 17 квітня 1894 року у с. Калинівка Дмитрієвського повіту Курської губернії у селянській сім'ї. До 15 років наймитував у поміщиків, а далі почалось робітниче життя на Україні — Донбасі, де у трудовій Юзовці працював слюсарем. У 1919 р. вступив до лав більшовицької партії. Під час громадянської війни він — червоноармієць, голова партосередку, політрук, комісар батальйону, інспектор політвідділу 9-ї Кубанської армії.
Після війни — знову на Рутченській копальні. Із серпня 1922 р. він — учень робітфаку при Юзівському гірничому технікумі, з 1923 р. — член Юзівського окружкому партії. З липня 1925 р. — на партійній роботі. У квітні 1928 р. за рекомендацією Л. Кагановича його забирають у Київ на посаду завідуючого оргвідділом Київського окружного партійного комітету. У 1929—1931рр. — на навчанні у Московській Промисловій академії ім. Сталіна (теж допоміг Каганович).
У 1935 р. — він очолює уже Московську парторганізацію. У 1938—1949 рр. — І секретар ЦК КП(б)У. З 1953 по 1964 — 1 секретар КПРС і з 1958 по 1964 р. — Голова Раді Міністрів СРСР.
Прокурор: М.С.Хрущов обвинувачується у наступному:
1. У провалі спроб підняти сільське господарство (зокрема, у намаганні штучно впровадити кукурудзу на непідготовлених для цього ґрунтах і без урахування відповідних природно-кліматичних умов).
2. Різкому скороченні підсобного господарства колгоспників.
3. Падінні життєвого рівня населення з 1959 р.
4. Пограбуванні населення внаслідок грошової реформи 1961 р.
5. Урядових репресіях на Україні у 1930— 40-х рр.
6. Розриві з українською інтелігенцією, репресіях щодо неї у 1960-х рр.
7. Карибській кризі 1961—1962 рр.
8. Берлінській кризі 1961 р.
9. Придушенні революції в Угорщині у 1956 р.
10. Погіршенні відносин з Китаєм.
11. Присвоєнні звання Героя Радянського Союзу керівникові Єгипту Г.А. Насеру, а також у Суецькій кризі.
12. Порушенні принципів колегіального керівництва, прояві власного культу особи.
Секретар: Слово учню-експерту.
Студент-експерт: Удень свого 70-річчя (1964 р.) Хрущов порівняв власне життя з драбиною, підкреслюючи, що подолав її, не перестрибуючи через «щаблі», виконуючи будь-яку справу.
Загалом, як свідчать факти, так воно й було. Разом з тим не слід забувати, що деякі «щаблі» йому допомагали долати впливові тогочасні керівники. Серед них варто назвати, насамперед, Л. Кагановича, який очолив ЦК КП(б)У у квітні 1925 р. Саме він, викликавши Хрущова у 1928 р. в Харків, запропонував йому посаду заступника завідуючого оргвідділом ЦК, мотивуючи це тим, що в апараті ЦК дуже мало робітників.
Так Хрущов вперше опинився у Києві.
Вступити у Московську промислову академію ім. Сталіна не міг, бо мало було стажу керівної господарської роботи, але теж допоміг Каганович. Не закінчивши академії, Хрущова забирають на партійну роботу в Москву.
Вже у ті роки Сталін шанобливо ставився до Хрущова. Чому? Бо М.С.Хрущов беззастережно підтримував ту політичну лінію, яку поступово нав'язували партії і суспільству Сталін і його найближче оточення. У політичному доробку М.С.Хрущова — енергійна боротьба з усякого роду опозиціонерами, багато з яких виступали не проти лінії партії, а проти Сталінського диктату. У 1920-і роки Хрущов підтримував Кагановича, а Сталін, який зміцнював свої позиції, спираючись головним чином на молоді сили партії, гнівно засуджував «нову опозицію», потім «правий ухил» в партії. Тоді М.С.Хрущов був «вірним учнем і соратником Сталіна».
У 1938 р. Хрущов — на Україні, на посаді І секретаря ЦК КП(б)У. У цей час політика «коренізації» остаточно зійшла нанівець. У школах ведеться боротьба проти «буржуазно-націоналістичного впливу на дітей» у національних школах. Поступово ліквідуються національні школи, здійснюється русифікація шкіл, чистка партії від «шкідників» і «ворогів народу». Серед жертв репресій можна назвати таких партійних і державних діячів, як Попов, Любченко, Затонський, Сухомлинь, Хатаєвич, Квірінг, Демченко, Савицький, Якір, Вегер, Кулик, Саркісов, Клименко, Строганов, Чернявський та ін., майже весь керівний склад КПЗУ. Згадуючи пізніше про свої враження після приїзду в Україну, Хрущов зазначив: «Партійне керівництво було майже повністю розгромлено. Нам довелося починати з нуля». У лютому 1938 у Київ приїжджав тодішній нарком внутрішніх справ М.І.Єжов. Наркомом внутрішніх справ України був призначений О.І.Успенський, після чого «розпочався на Україні справжній розгром ворожих міст». Єжов на оперативній нараді дав вказівку: на Україні потрібно розстріляти ще ЗО тисяч «ворогів народу». Хрущов закликав на XVIII з'їзді ВКП(б) до нещадності знищення ворогів, усіх «підлих шпигунів любченків, хвильових, затонських та інших нечистей». Майже всі репресовані засуджувались до найвищої міри покарання.
В той час, коли голова НКВС на Україні (Успенський) керував боротьбою з «ворогами народу», було викрито «замах» на самого Хрущова. Отже, він, як і інші представники сталінського оточення, повинен нести відповідальність за всі викривлення і злочини, які вчинив Сталін. Ряд справ діячів, приречених у роки терору на смерть, вже у період «відлиги» були вилучені з архівів О.І.Серовим, — робилося це за прямою вказівкою Хрущова: адже на них стояв і його підпис.
Секретар: Слова просить адвокат.
Адвокат: Микита Сергійович Хрущов є людиною цікавою. Як говорив академік А.Д.Сахаров, він є фігурою світового значення. У який час прийшов він до влади? Все більш убожіюче і, по суті, напівзруйноване село, технічно відстала промисловість, найгостріший дефіцит житла, низький рівень життя населення, мільйони ув'язнених у тюрмах і таборах, ізольованість країни від зовнішнього світу — все це вимагало нової політики, радикальних змін. Не варто забувати того, що органи держбезпеки стояли фактично поза реальним партійним контролем. Вони, загалом по країні, замикалися безпосередньо на Сталіна, та багато регіональних керівників часто-густо змушені були брати на віру ті версії про «шкідників» та «шпигунів», що їх пропонували «драматурги» з НКВС. З приїздом Хрущова на Україну почалося «виправлення помилок», які мали місце при виключенні комуністів з партії, багато з них були поновлені у її лавах.
Непросто, неоднозначно розвивалися тоді суспільно-політичні процеси. І ті політичні діячі, які стали жертвами репресій, і ті, хто, як М.С. Хрущов, вижив і потім розгорнув гостру критику сталінських методів керівництва, — всі вони були дітьми свого часу. І, скажімо, те, що Хрущов був певною мірою відповідальним за беззаконня, зовсім не принижує його ролі як діяча, що знайшов у собі сили і мужність засудити ці беззаконня, розвінчати культ особи Сталіна.
Хрущов — виходець з народу. Людина, яка визволила мільйони висланих, а народ не може вибачити йому масових посівів кукурудзи.
Як багато енергії віддав Хрущов справі розвитку економіки України, зокрема вугільної промисловості! Хрущов був одним із перших, кому Сталін розповів про підсумки переговорів із Ріббентропом у серпні 1939 р. і про секретний протокол до нього. Він знав, що «пакт Ріббентропа—Молотова» — історична неминучість, але сама по собі домовленість з фашистською Німеччиною викликала неприємне почуття, тривогу.
У роки Великої Вітчизняної війни всі зусилля Хрущова, члена Військової Ради Сталінградського фронту, підпорядковувались одній меті — захисту твердині на Волзі. Тут, під Сталінградом, він пережив особисту трагедію: у березні 1943-го в бою загинув його старший син Леонід.
Як велику драму пережив Хрущов і катастрофу радянських військ під Харковом навесні 1942. Він декілька разів телефонував Сталіну з проханням зупинити контрнаступ ЧА під Харковом. Сталін відмовив: на його думку Тимошенко (головнокомандуючий Південно-Захід-ним фронтом), Хрущов (член Військової ради) і начальник штабу Баграмян «перебільшують небезпеку».
8 вересня 1943 р. Хрущов звертається до Сталіна із клопотанням про нагородження учасників підпільної комсомольської організації «Молода гвардія».
З лютого 1944 р. Хрущов, займаючи посаду Першого секретаря ЦК КП(б)У, однозначно очолював уряд республіки. Це був перший досвід суміщення високої партійної і радянської роботи. Іде відродження партійних організацій України, возз'єднання Закарпатської України з УРСР, відбудова зруйнованих підприємств. Було піднято з руїн Дніпрогес ім. Леніна, стали до ладу гіганти чорної металургії — заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», Макіївський ім. Кірова, Харківський тракторний. У республіці виникла нова галузь — газова індустрія (газопровід Дашава-Київ).
Хрущов —у вирі всіх справ. Предметом його особливої уваги стало сільське господарство.
В результаті самовідданої праці та значної допомоги уряду СРСР трудівники села добилися неабияких успіхів.
У голодний 1946/47 рік Хрущов поїхав до Москви. Він був готовий до всього, навіть до того, що його оголосять «ворогом народу» і тут же відправлять на Луб'янку. І все ж наполягав на своєму: республіці потрібна допомога. І це ще дужче розгнівило Сталіна, але він дав вказівку виділити Україні продовольчу і насіннєву позику, а також 140 млн. крб. для організації безплатного харчування населення.
Прокурор: 21 лютого 1948 Президія ВР СРСР прийняла указ «про виселення з УРСР осіб, які злісно відхиляються від трудової діяльності у сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя». Колгоспні збори виносили «громадські вироки» «дармоїдам», яких виселяли; тих, хто не виробив мінімуму трудоднів — попереджали. До липня 1950 р. було винесено 11991 «громадський вирок» про виселення «дармоїдів» за межі УРСР.
— Чим ви можете це пояснити?
М.С.Хрущов: Я писав у квітні 1948 р. листа Сталіну, засуджуючи перегини і помилки, розповідав про хід виконання указу на Україні і висловлював пропозицію прийняти такий указ у РРФСР та інших радянських республіках. Це потрібно було, щоб піднести усе господарство колгоспів.
Не дивно, що 1949 р., останній рік мого перебування на Україні, був кращим роком для республіки. У міжреспубліканському змаганні ми випередили Білорусію та всі інші райони Союзу, які були спустошені і теж відбудовувались. Питома вага України значно піднялась, зріс і мій авторитет. Сталін неодноразово доручав мені виступи з доповідями на сільськогосподарські теми, мої доповіді передруковувались у «Правді», а досвід подавався як приклад для наслідування. Я сам росіянин і не хотів би виявити неповагу до російського народу, але я повинен сказати, що нашими успіхами по відбудові республіки ми зобов'язані саме українському народу.
1949 рік — рік 70-річчя Сталіна. Він запропонував мені очолити Московську партійну організацію, на що я відповів: «Я зроблю все, що у моїх силах». Менше, ніж через 4 роки, у вересні 1953, мене буде обрано Першим секретарем ЦК КПРС.
Секретар: Слово студенту-експерту.
Студент-експерт: Слід погодитися з думкою англійського видавця мемуарів Хрущова, що прихід у 1938 р. на Україну став для Хрущова своєрідним порятунком: «12 років він був далеко від Москви, від щоденної боротьби за пости, від інтриг, лестощів, брехні, що процвітали при Сталіні і знесилювали навіть знатних людей на зразок Маленкова». Саме на Україні Хрущов був — настільки, наскільки це можливо за Сталіна, — сам собі господарем, тут він одержав можливість розвинути свої здібності й задатки, котрі в іншому випадку були неминуче і безнадійно перекручені. Нарешті, Хрущов своїми ж очима побачив жахливі страждання, котрі змушений був переживати народ, а також побачив, як цей народ, попри усі свої страждання, встав проти німців... Хрущов на собі випробував і ясно уявляв на своєму досвіді справжнє життя у Радянському Союзі при Сталіні. Я думаю, це змінило Хрущова.
Переїхавши до Москви у 1949, Хрущов зберіг тісні взаємовигідні зв'язки з українською компартією. Вона стала першою республіканською парторганізацією, яка підтримала його в боротьбі за владу й залишалась для нього надійною опорою. Через кілька місяців після смерті Сталіна за звинуваченнями у «русифікації вищої школи Західної України» та «дискримінації місцевих кадрів» було усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ росіянина Леоніда Мельникова. Натомість призначено Олексія Кириченка, першого на цій посаді українця. (Відтоді 1-ми секретарями КПУ призначатимуться тільки українці.) Високі пости отримали також українці: Дем'ян Коротченко очолив Президію Верховної Ради УРСР, Никифор Кальченко — Раду Міністрів. Правління «трьох К» підсилювалося й іншими призначеннями із українців, деякі з них швидко дісталися союзного рівня. Військові Радіон Малиновський, Андрій Гречко, Кирило Москаленко досягли високого рангу Маршала Радянського Союзу, Володимир Семичасний обійняв пост голови союзного КДБ, а 4 українці — Кириченко, Підгорний, Полянський і Шелест — увійшли в одинадцятку Політбюро ЦК КПРС. Головною причиною їхнього піднесення були тісні зв'язки з Хрущовим, а не те, що вони були українцями. Це свідчило про зростаючу вагу українців та України — «другої серед рівних» республіки. Для Кремля отримати підтримку українців мало основоположне значення, оскільки вони були єдиною нацією в СРСР, яка могла виступити серйозним суперником російської гегемонії.
Адвокат: У 1954 р., глибоко поважаючи російсько-українську дружбу і партнерство, М.С. Хрущов на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією «подарував» Україні Кримський півострів.
Студент-експерт: Кримський «подарунок» не був таким доброчинним актом, як здавалося.
Адже з моменту утворення Кримської АРСР у складі РРФСР у 1921 р. через близькість до України і економічну залежність від неї Крим утримував з УРСР тісніші зв'язки, ніж з Росією. (Цікава деталь: навіть на сьогоднішній день не існує прямих шляхів сполучення між півостровом і Російською Федерацією.) Після Другої світової війни гостро постало питання модернізації економіки Криму, зокрема іригації кримських земель, що без участі України неможливо було зробити. Тим більше, що на це потребувалися значні кошти, людські ресурси і... дніпровська вода (якраз у 1954 р. була збудована Каховська ГЕС, між іншим, з метою водопостачання Північного Криму, при цьому після зведення греблі води затопили пам'ятні для українців місця, зокрема Запорізьку Січ; отже, потребувалася хоч якась компенсація). Натомість 1954 р. всі зусилля росіян були спрямовані на освоєння цілинних казахстанських земель. Тобто, саме економічний чинник зважив на рішенні М.С.Хрущова «віддати» Крим Україні, хоча насправді цей крок означав відновлення історичної справедливості — руські (українські) поселення в Криму відомі ще з IX ст., а Тмутараканське князівство (територія сучасної Керчі і прилеглих земель) було інтегральною частиною давньої Руської держави з центром у Києві.
Суддя: У 1953—1954 рр. були переглянуті всі основні політичні справи післявоєнного часу, зв'язані з незаконними репресіями сталінського режиму. Але Хрущов не наважився піти на перегляд політичних процесів 1930-х рр., адже він сам мав відношення безпосередньо до політичних репресій, в тому числі до трагічної долі Бухаріна і Рикова. Але в окремих персональних випадках реабілітація зачепила і в правовому, і в партійному відношенні діячів: Постишева, Чубаря, Косарева, Гамарника, Тухачевського. У 1955 р. були переглянуті
справи Косіора, Рудзутака, Ейхе. їх імена назвав Хрущов у своїй доповіді на XX з'їзді КПРС.
З початку 1954 р. і до XX з'їзду КПРС (1956 р.) Військовою колегією Верховного Суду СРСР були реабілітовані 7679 чоловік, багато з яких посмертно. Із тюрем і таборів вийшли десятки тисяч людей. Комітет партійного контролю при ЦК КПРС реабілітував 5456 комуністів, необґрунтовано виключених із партії. Важливим кроком на шляху утвердження правової законності було притягнення до кримінальної відповідальності і працівників НКВС, що були продовжувачами «справи Берії». Серед них — колишній міністр Абакумов, начальник слідчої частини з особливо важливих справ Леонов, його замісники Лихачов і Комаров. їх засудили до вищої міри покарання — розстрілу. Процес оздоровлення, оновлення охопив всю країну.
Прокурор: Але розвиток подій пішов таким шляхом, що вимагало розкриття культу особи Сталіна. Сталінське оточення не могло на це піти — міф про «великого вождя» народів, великого продовжувача справи Леніна все ще був живий.
У грудні 1954 широко відмічалось його 75-річчя. У «Правді» відкрилась спеціальна рубрика, в якій з'явились статті «Й.В. Сталін — видатний теоретик марксизму», «Сталін — великий продовжувач справи Леніна» та інші.
Складалася вкрай суперечлива ситуація, що вела до серйозних політичних ускладнень, вона повинна була бути розв'язана.
Секретар: Слово надається студенту-експерту.
Студент-експерт: Потрібно віддати належне Хрущову в справі арешту Берії на липневому Пленумі ЦК КПРС в 1953 р., а розстріляний 23 грудня 1953 р. як «ворог народу». З цього часу розпочинається демократизація суспільства.
Але повна демократизація суспільства була неможлива без розкриття культу Сталіна. На багатьох делегатів доповідь Хрущова на XX з'їзді КПРС у лютому 1956 р. «Про культ особи і його наслідки» зробила такий вплив, як бомба, що розірвалась. Делегатам було роздано і ленінський «Лист до з'їзду». Особливе значення мало розкриття сталінської формули «ворог народу». В доповіді дана, в основному, стара оцінка ідейно-політичної боротьби в партії і ролі в ній Сталіна. Заслуга Хрущова в тому, що він поставив перед партією питання про неправомірність і недопустимість репресивної розправи з ідейними противниками. Роль Сталіна в створенні режиму політичного терору в доповіді розкрита в достатній мірі. Але пряма участь в політичному терорі соратників Сталіна і справжні масштаби репресій залишились «за кадром». Це можна зрозуміти, адже М.С.Хрущов не був готовий до опору з боку більшості членів Президії ЦК, тим більше, що і сам належав до цієї більшості. Пізніше доповідь критикували за недостатню глибину і широту, відсутність теоретичного аналізу. Але в умовах, в яких готувалась доповідь, не можна було зробити більше. Адже ніхто, крім Хрущова, не пішов би на такий крок. Він виявився єдиною людиною у складі партійного керівництва, здатною сміливо поставити на з'їзді питання про засудження помилок і злочинів Сталіна.
Здивовані делегати і небагаточисленні гості мовчки слухали цю доповідь. Дехто відчув себе погано, і їх винесли на носилках.
Хрущов говорив про масові незаконні репресії, санкціоновані Сталіним, про жорстокі допити, яким піддавались заарештовані, в тому числі і недавні члени Політбюро, про їх передсмертні листи і заяви. Хрущов говорив про конфлікт між Леніним і Сталіним в останні роки життя Леніна і про пропозиції останнього змінити Сталіна з поста Генерального секретаря. Хрущов говорив про загадкове вбивство С.М.Кірова і про можливість причетності Сталіна до цього вбивства. Хрущов говорив про грубі прорахунки Сталіна у передвоєнний період, про його розгубленість в перші дні війни і фактичне дезертирство зі своїх постів в ці дні. На Сталіна він переклав відповідальність за поразки Червоної Армії 1941—1942 і окупацію величезних територій Радянського Союзу. Сталін знищив перед війною більш як 2/3 складу ЦК і більш як половину делегатів XVII з'їзду ВКП (б). В останні роки життя Сталін готувався до нових репресій і фактично усунув від участі в керівництві партєю Молотова, Мікояна, Ворошилова і Кагановича. На Сталіна Хрущов покладав відповідальність і за глибоку кризу в сільському господарстві, за грубі прорахунки у зовнішній політиці СРСР. Розповів, що Сталін сам сприяв культу своєї особи, фальсифікував історію партії і вписував у автобіографію цілі сторінки, що возвеличувало вождя.
Прокурор: Як же ви, Микито Сергійовичу, ризикнули виступити з подібною доповіддю про культ особи? Так сміливо, емоційно і так необдумано? Звідки така мужність і така впевненість в кінцевому успіху? Адже Ви поставили на карту свою особисту владу і навіть життя в ім'я вищих суспільних цілей?
Хрущов: Мене про це часто питали. Скільки років ми вірили цій людині. Піднімали його. Створювали культ. І ось такий ризик. Але коли мене вибрали Першим, я повинен сказати правду. Сказати правду, чого б це не коштувало і як би не ризикував. Ще Ленін нас вчив, що партія, яка не боїться говорити правду, ніколи не загине. Ми винесли уроки із минулого і хотіли, щоб такі уроки винесли і інші братні партії, коли наша загальна перемога буде забезпечена.
Секретар: Слова просить адвокат.
Адвокат: Але справа не тільки в почутті обов'язку. Мені доводилось не раз слухати спогади Хрущова про Сталіна. Це були роз-думи-монологи, ніби розмова із самим собою, зі своєю совістю. Він був глибоко травмований сталінізмом. Тут змішалось все: і містичний страх перед Сталіним, здатним за один неправильний крок, жест, погляд знищити людину, і жах за невинно пролиту кров. Тут були і почуття особистої вини, і нагромаджений десятиліттями протест, який рвався назовні, як пар із котла.
Прокурор: Розкриття культу особи Сталіна не зміцнило авторитет КПРС, не сприяло розвитку світового комуністичного руху. XX з'їзд завдав серйозний удар не тільки по авторитету Сталіна. У західних партіях багато комуністів виходило з їхніх рядів. Противники комуністичного руху тріумфували. Все те, про що вони раніше писали, знаходить сьогодні підтвердження. Це викликало серйозну кризу в світовому комуністичному русі. І вже у квітні-травні 1956 спробам поглибити критику культу Сталіна було покладено край. Почались переслідування і виключення з партії тих, хто це робив. ЗО червня 1956 року ЦК КПРС прийняв постанову «Про переборення культу особи і його наслідків», яку надрукували всі газети. Ця постанова була кроком назад у порівнянні з доповіддю Хрущова на XX з'їзді. І сам Хрущов в низці своїх виступів тепер говорив, що «Сталін — це великий революціонер і великий марксист-ленінець, і партія не дозволить віддати ім'я Сталіна ворогам комунізму».
Попередній порядок реабілітації відмінявся. Процес відновлення доброго імені репресованих, зняття з них надуманих обвинувачень уповільнився. Реабілітація розстріляних і померлих проводилась тільки за заявою родичів чи друзів. Не були реабілітовані Бухарін, Риков, Зінов'єв, Радек, Каменєв, П'ятаков, Шляпни-ков, Рязанов і десятки інших видатних діячів, активних учасників революції і громадянської війни. Багато заяв проти слідчих НКВС залишились без наслідків. Сам Хрущов відповідав, що партія не може влаштовувати «Варфоломіївські ночі»: якщо притягати до відповідальності всіх, хто прямо чи безпосередньо брав участь в злочинах Сталіна, то прийдеться відправити в тюрму більше людей, ніж при реабілітації.
Точно і коротко про це написав анонімний поет:
«Без траурных флагов на башнях казённых,
Без поминальных свечей и речей,
Россия простила невинно казнённых,
Казнённых простила и их палачей».
Студент-експерт: Рік XX з'їзду був надзвичайно складним в галузі зовнішньої політики СРСР. Стались перші тріщини у відносинах СРСР з Китаєм. Підтримка Єгипту у війні з Ізраїлем, викликану націоналізацією арабською країною Суецького каналу, посилила напруженість на Близькому Сході, погіршились відносини з Англією та Францією.
Розкриття злочинів Сталіна викликало кризу в деяких країнах народної демократії: Польщі (розстріл робітничої демонстрації у Познані) і особливо в Угорщині. Попереднє партійне керівництво тут просто розпалось, втративши довіру народу. Командування армії втратило контроль над збройними силами, а органи безпеки перестали функціонувати. Політичне бродіння в країні переросло в національно-демократичну революцію, яка швидко переростала в антисоціалістичну. В Угорщину повертались десятки тисяч недавніх політичних емігрантів, кордони країни були фактично відкриті. Радянські війська покинули Будапешт,