Xreferat.com » Рефераты по истории » Жовтень 1917 року в сучасній літературі

Жовтень 1917 року в сучасній літературі

Віруцька С.В.


Жовтень 1917 року в сучасній літературі

Зміст


І. Вступ

Розділ І. Трансформація влади в Росії в 1917 році

Передумови Жовтневих подій

Альтернативи розвитку Росії після Лютневої революції 1917 року

Причини захоплення влади більшовиками

Розділ ІІ. Жовтень 1917 року: проблеми і оцінки

2.1. Міжформаційна соціалістична революція

2.2. Робітничо-селянська демократична революція

2.3. Військовий переворот

2.4. Змова Жовтня

2.5. Анархічний бунт

Розділ ІІІ. Історичне значення Жовтня 1917 року

3.1. Альтернативи після Жовтня

3.2. Доля демократії в Росії після Жовтневих подій

3.3. Жовтень і світова революція

ІV. Висновок

V. Список використаної літератури

VI. Додатки


Вступ


Уважение к минувшему – вот черта, отличающая образованность от дикости.

А.С. Пушкин


Ніколи раніше проблеми вивчення історичного досвіду, його значення в житті людей не стояли так гостро, як в Росії в кінці ХХ століття. Вони хвилюють не тільки вчених, алей й простих громадян. Роздуми про природу історичного значення настільки ж старі, як сама історія. Люди завжди цікавилися своїм минулим, задавали питання про важливість цих знань. В.О. Ключевський писав: «без знання історії ми повинні визнати себе випадковостями, не знаючими, як і навіщо ми прийшли в світ, як і для чого в ньому живемо, як і до чого повинні прагнути, механічними ляльками, які не родяться, а виготовляються, не вмирають по законам природи, життя, а ламаються за чиєюсь дитячою забаганкою...»1.

Історія не знає зворотного ходу, не признає випадковостей, будь-яка подія, яка сталася раніше не може змінити ні своєї суті, ні ролі, в ряду подій і фактів, які разом складають живу тканину історії. Навпаки, чим значніша в історії та чи інша подія, тим більше дискусій викликає вона як у сучасників, так і у наступних поколінь.

Яскравий приклад цьому Жовтневі події 1917 року. Подібно іншим епохальним подіям в світовій історії революція в Росії була, і як видно надовго залишиться центром притягнення суспільної уваги, предметом гострих дискусій і різнодумств2.

Напевно, не потребує будь-яких аргументів і положення про те, що 1917 рік кардинально вплинув на долю країни (світу), явився тим поворотним рубежем, який окреслив новий історичний шлях для Росії. Безумовно, 1917 рік – це дата революції. Революційний процес, початком якого стало падіння самодержавства в лютому 1917 року, складний, багатогранний і включає в себе різні етапи. Тут і сильні стихійні рухи, і боротьба за владу, таємні інтриги і перевороти, вдалі і невдалі3.

Але, що ж насправді сталося в ті жовтневі дні? Процес вивчення минулого Росії переживає поворотний момент. Протягом багатьох років дискусії щодо цього питання засновувалися на розходженні між тими, хто захищав і підносив перемогу більшовиків, з однієї сторони, і тими, хто її сприймав, з іншої. Відома нам з дитинства інтерпретація подій належала переможцям. Зараз, коли комуністичної системи влади і власності не існує, стереотипи комуністичної доктрини не панують в умах переважної частини населення. Це все дає можливість відійти від радянської концепції історії і без упереджень та емоцій розібратися в калейдоскопі революційних подій. Об’єктивність може гарантувати тільки відмова від комуністичного або антикомуністичного підходу в їх висвітленні. [16; 84]

Процес вивчення минулого Росії переживає поворотний момент. Кожен дослідник має свою власну точку зору, на дане питання. Але як відомо, саме у зіткненні думок народжується істина. [27; 9]

Актуальність теми дослідження. Доцільність наукового дослідження революційного процесу початку ХХ століття в історичному минулому Російського суспільства обумовлена сучасним станом суспільної думки, соціальної організації суспільства в цілому, його демократизації та гуманізації.

Однак, зростаючий інтерес до низки проблем, пов’язаних з Жовтнем 1917 року, його сприйняттям та оцінками, пошук способів вирішення цього питання наштовхує на відсутність історичного досвіду, певних систематичних знань, наукової інформації, цілісних досліджень, які б об’єктивно відтворювали б роль, значення та характер Жовтня 1917 року в історії Росії. Це зумовлює необхідність наукового пошуку, нового осмислення цього періоду в історії.

Вивчення революційного процесу 1917 року, а саме Жовтня в тогочасній історії Російської держави, і висвітлення подій з сучасних літературних точок зору, сприятиме усвідомленню глибинних зв’язків між минулим і сьогоденням.

Необхідність наукового дослідження теми визначається також домінуванням у суспільних науках одностороннього, радянського погляду на дану подію Таке тлумачення обмежує самі наукові дослідження, подає неповну та однобічну картину історичної реальності, негативно впливає на формування історичної свідомості. Тому в наукових дослідженнях має панувати об’єктивне осмислення подій Жовтня, та, зокрема повинні бути розглянуті різні точки зору на те, що ж насправді сталося в ті жовтневі дні, які причини і що їм передувало.

Об’єктом курсового дослідження є висвітлення Жовтневих подій 1917 року в сучасній літературі.

Предметом курсового дослідження є об’єктивна оцінка подій і передумов Жовтневої революції 1917 року; розгляд альтернатив розвитку до і після, революції, проблеми і оцінки Жовтня 1917 року; історичне значення цієї події.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукове обґрунтування Жовтневих подій 1917 року в сучасній літературі. Розгляд точок зору на ці події, та доцільність їх виділення.

Для досягнення поставленої мети у курсовій роботі визначені наступні завдання:

аналіз суспільних та політичних передумов Жовтневих подій 1917 року в Росії;

дати цільове уявлення про історичний шлях країни від лютого до жовтня 1917 року;

висвітлення альтернатив суспільного розвитку на різних етапах історії країни, розкриття боротьби довкола проблеми історичного вибору і причини перемоги більшовиків в даний момент історії;

розглянути основні проблеми і оцінки Жовтня 1917 року;

висвітлити історичне значення Жовтневих подій 1917 року, його уроки.

Також, в даній роботі хотілося б звернути увагу на деякі теоретико-методологічні аспекти, на необхідність змінити, ставший вже давно традиційним, підхід до давно відомих проблем.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1917 рік. Нижня хронологічна мета дослідження – це кінець лютого 1917 року, коли революційна ситуація вимагала від уряду широких демократичних перетворень в політичному секторі, відбулося скинення царизму. Верхня хронологічна мета – жовтень 1917 року, коли проходить Жовтнева революція.

Наукова новизна одержаних результатів насамперед полягає в комплексному дослідженні найбільш розповсюджених точок зору на Жовтень 1917 року, зокрема, наведено оцінки поглядів сучасників на цю проблему. Розглянемо сам революційний процес з об’єктивної точки зору.

Ступінь наукової розробки. Історія Жовтневих подій 1917 року ХХ століття не була по-справжньому об’єктом спеціальних досліджень учених, хоча, звичайно, не можна сказати про неї як про «білу пляму» минулого. Розробкою даної проблеми займалися такі радянські історики, як А.П. Ненароков, Мінц, Волобуєв П.В та інші.

Наприклад, у своїй праці «Великий Октябрь» А.П. Ненароков наводить коротку передісторію Жовтневих подій, конкретні факти історії Жовтня, розглядає документи і фотографії, що стосуються цього періоду.

В книзі «Страницы истории советского общества: люди, проблемы, факты» під загальною редакцією А.Т.Кинкулькіна розглядаються статті в основному основані на тексті першопочаткових журнальних публікацій. В дану книгу включена стаття П.В. Волобуєва «Обращаясь к великому опыту» в якій автор намагається дати відповіді на питання, що стосуються Жовтня і безпосередньо розглядає передумови, альтернативи і значення цих подій.

В радянській історіографії із зрозумілих причин дана тема була висвітлена однобічно і упереджено, але, ця подія продовжує привертати увагу дослідників і сьогодні. Абсолютно нові політичні умови, дозволяють історикам по-новому оцінити дану проблему. Жодна стаття з політичними перемінами не обходиться без згадування Жовтня. Хоча навіть до сьогоднішнього часу не видано об’єктивної і цілісної праці по цій темі.

Е. Ектон у своїй статті «Новый взгляд на Русскую революцию» бачить ціль – роздивитися вплив, який політичні і інтелектуальні зміни впливають на вивчення революції. М. Рейман «Заметки по интерпретации 1917 года» він розглядає різні точки зору на дискусійні питання, що безпосередньо стосуються Жовтня: передумови, альтернативи, партію більшовиків тощо.

І недаремно, те, що історія Жовтневих подій 1917 року привертала і привертає увагу зарубіжних істориків і політологів. В останні десятиліття ряд вчених відійшли від традиційного висвітлення Жовтневої революції К.М. Первухіна в своїй статті «История Октябрьской революции в англоязычной литературе» ставить своєю метою висвітлити трактування ряду основних проблем Жовтня істориками цього нового напрямку.

Це роботи Д. Кенкер, Д. Мандела, Р. Суні, У. Розенберга. А. И. Семенникова в праці «Россия в мировом сообществе цивилизаций» конкретно розглядає найбільш поширені оцінки того, як називати події, які відбулися в Жовтні 1917 року (переворот, бунт, революція, змова і т.д.).

У Ень-Юань в статті «Октябрьская революция: неизбежность и историческое значение» викладає свій погляд на Жовтневу революцію, яку він вважає найбільшою надією ХХ століття, яка здійснила великий вплив на світовий історичний процес і т.д.

Основу джерельної бази дослідження складають праці відомих вчених-дослідників з проблем революційної історії.

Важливим джерелом для написання дослідження стали матеріали періодичної преси України і Росії.

Структура роботи визначаються метою і завданнями дослідження і вона побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається із вступу, основної частини, яка містить три розділи (поділені на параграфи), висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал курсової роботи, узагальнення, висновки, дослідження можуть бути використані при проведенні спецкурсів і спецсемінарів з історії Росії, а також при подальшому і ґрунтовнішому дослідженні даної теми.

Розділ І. Трансформація влади в Росії в 1917 році.


«Трагедия Росси – это прежде всего –

трагедия власти»

Н.В. Устрялов


1.1. Події від Лютого до Жовтня.


Проблеми суспільного розвитку в ХХ столітті піднімалися особливо гостро, світова війна загострила розвиток в країні внутрішніх протирічь. Таким чином, в Російській імперії був локалізований процес демократизації революційного піднесення, який знайшов свій вихід в революційних подіях в Лютому 1917 року. Явище абсолютної монархії для Європи ХХ століття давно стало анахронізмом. Це, звичайно, привело до подій, які стали закономірною ланкою розвитку європейських народів, в їх рухові до побудови демократичного суспільства.

Зростаюча революційна криза, яка закінчилася повстаннями в Петрограді в Лютому 1917 року, мала в своїй основі гідні причини. Розрив в темпах економічного розвитку між динамічно зростаючою промисловістю і уповільнений рух аграрного сектора приводив до порушення балансу соціальних сил, породжуючи найгостріші соціально-політичні конфлікти, підсилені до того ж участю Росії у війні. Вирішення цих протиріч лежало в політичній сфері – або з допомогою наступних реформ, які буде проводити сама держава, або, у випадку відмови останньої – революційним шляхом. Неспроможність влади зрозуміти цю дилему зробила неминучою Лютневу революцію , яка поклала початок довгому революційному процесу, який розтягнувся на цілих чотири роки. [6; ]

Стихійне повстання в Петрограді завершилося 2 березня 1917 року відреченням імператора Миколи ІІ, і стало кінцем самодержавного ладу в Росії. [39; ]

Тим самим, почалася ліквідація і всієї старої державної системи управління.

Якщо ж безпосередньо розглядати події Лютневої революції, то існує три найбільш розповсюджені версії подій початку 1917 року. Перші бачили в них, як правило, «німецько-єврейську-масонську змову», затіяну вічними ворогами Росії, ліберали – «Велику безкровну» народну революцію, яка скинула «прогнившу» російську монархію, більшовики ж завжди підкреслювали буржуазний характер цього перевороту і бачили в Лютневих подіях лише перший етап всесвітньої пролетарської революції. [35; 10]

Вміле маніпулювання спогадами і іншими джерелами очевидців дозволяє і зараз прихильникам тієї чи іншої версії доказувати свою правоту. Але вже в ході вуличних бійок виникає організація нових органів влади. Практично одночасно виникають два революційних органи – Тимчасовий уряд, який сформувався на основі членів Державної думи, і Петроградська Рада із представників радикальних партій – соціал-демократів і есерів. [13; ]

Але, неможливо вести розгляд подальших подій, без визначення настроїв ідеології класів та партій після Лютневої революції.

Отже, буржуазія, поміщики, значна частина заможної інтелігенції спиралися на економічну міць, освіченість, досвід участі в політичному житті і управлінні державними установами. Вони намагалися відвернути майбутній розвиток революції, стабілізувати суспільно-політичну ситуацію і зміцнити свою власність. [12; 322]

Що ж до робітничого класу (18 млн. чоловік, то він в основному складався із міських і сільських робітників. Відчувши свою політичну силу вони були настроєні до революційної агітації і готові зі зброєю захищати свої права. Робітники боролися за введення 8-годинного робочого дня, гарантію зайнятості, підвищення заробітної плати. В містах стихійно виникали фабрично-заводські комітети для встановлення робітничого контролю над виробництвом і вирішення спірних питань з підприємцями. [26; 23]

Стоячи на захисті своїх прав селяни (130 млн. чоловік) вимагали знищення великої приватновласницької земельної власності і передачі землі тим, хто її обробляє. В селах створювалися місцеві земельні комітети і селянські зібрання, які приймали рішення про переділ землі. Відносини між селянами і поміщиками були вкрай напружені. [12; 322]

Особливою політичною силою стала армія (15 млн. чоловік), солдати виступили за закінчення війни і широку демократизацію військових інститутів. Вони активно підтримували вимоги робочих і селян, являлися головною збройною силою революції. Крайні праві *монархісти, чорносотенці) після Лютневої революції потерпіли повний крах. Історичної перспективи не мали октябристи, які безумовно підтримували промисловців в робітничому питанні, і виступали за збереження поміщицького землеволодіння. Всі вони орієнтувалися на подавлення революції, слугували опорою контрреволюційних змов. [12; 322]

Кадети із опозиційної партії стали керуючими, початково зайнявши за часи Тимчасового уряду ключові посади. Вони відстоювали те, що Росія повинна перетворитися в парламентську республіку. В аграрному питанні вони як і раніше виступали за викуп державою і селянами поміщицьких земель. Кадети видвинули лозунг збереження вірності союзникам і ведення війни «до переможного кінця». [26; 46-49]

Есери, найбільш масова партія після революції пропонували перетворити Росію в Федеративну республіку вільних націй, ліквідувати поміщицькі землеволодіння і розділити землю між селянами «по зрівнюючій нормі». Вони прагнули зупинити війну шляхом заключення демократичного миру без анексій і контрибуцій, але в той же час рахували необхідним захищати революцію від німецького мілітаризму. Згодом в партії есерів виділилося ліве крило, яке протестувало проти співпраці з Тимчасовим урядом і наполягало на негайному вирішенні аграрного питання. Восени ліві есери оформилися в самостійну політичну організацію.

Меншовики – друга за чисельністю і впливом партія – виступила за створення демократичної республіки, право націй на самовизначення, конфіскацію поміщицьких земель і передачу їх в розпорядження органів місцевого самоврядування. У зовнішній політиці, вони як і есери, зайняли позицію «революційного оборонництва». [26; 49]

Отже, кадети і меншовики відкладали реалізацію своїх програмних положень до закінчення війни і скликання Установчих зборів. Есери і меншовики діяли в єдиному політичному блоці, користувалися великим авторитетом в Радах, профсоюзах, і інших суспільних організаціях, більшовики зайняли крайні ліві позиції. В березні керівництво партії було готове співпрацювати з іншими соціалістичними силами, надавати умовну підтримку Тимчасовому уряду. Вони сприйняли ідею «революційної оборони».

Однак, після повернення В.І. Леніна із еміграції була прийнята його програма («Квітневі тези»). Вони передбачали перехід від буржуазно-демократичної революції до соціалістичної. Політичним стержнем була ідея установлення республіки Рад робітників і найбідніших селян і в зв’язку з цим відмова від підтримки Тимчасового уряду. В економічній сфері помічалася конфіскація поміщицької і націоналізація всієї землі: перехід до контролю Рад за виробництвом і розпреділенням продуктів; націоналізація банківської системи. Більшовики виступали за негайний вихід Росії із імперіалістичної війни. Їх програма виключала співпрацю з «поміркованими» соціалістами і в принципі була націлена на захоплення політичної влади. [12; 333]

Отож, носіями двох основних тенденцій в розвитку революційного процесу виступав Тимчасовий уряд і Ради.

Узагальнюючи досвід і уроки перших двох російських революцій, В.І. Ленін відзначав, що в період найвищого підйому революції, народ застосовує особливі методи історичної творчості, які не є характерними для інших періодів життя суспільства. Одним із таких методів і форм боротьби, в яких особливо яскраво виявилася творча енергія мас, було створення і укріплення «вільних організацій». [36; 89]

Отже, скинувши в лютому 1917 року царизм, народ, зосередив свою енергію саме на створенні таких організацій. І на першому місці виявилися Ради – сама масова форма організації робітників, а в майбутньому, як здавалося, державна форма робітничої диктатури в Росії.

Ради виникали з яскраво вираженим соціальним забарвленням – як робітничі, селянські, солдатські, що докорінно відрізняло їх від вертикалі загальнодемократичних органів влади, що формувалися. Вони несли в собі ряд ознак: виступаючи як органи безпосередньо революційної дії, самостійно вмішувалися у всі сфери управління, з легкістю переступаючи через правові норми; як самодіяльні суспільні органи орієнтувалися головним чином, на специфічні національні, професійні, соціальні і інші інтереси; приймаючи на себе ряд повноважень по вирішенню найбільш гострих питань, підмінюючи державні органи, але не маючи підготовлених кадрів технічного апарату, виступали головним чином, як сила деструктивна. І ще дуже важливою рисою, є те, що утворившись без традиції, культури, практики, Ради змушено формувалися як біля партійні органи, які забирали у активно діючих партій їх кадри, організаційні навики, методи роботи в масах. [14; 159]

Повернувшись в Росію в квітні 1917 року, Ленін побачив в Радах їх можливий потенціал як інструментів боротьби за владу в ході поглиблення революції. В рамках цієї гіпотетичної моделі службову роль відіграв тезис про двовладдя, яке встановилося після Лютого. Положенням про двовладдя (хоча Ленін одночасно констатував, що Ради – ще «нерозвинуте», «слабке, зародкове» правління) штучно піднімалася значимість Рад, які фактично не являлися другою самостійною владою, а виконували хоча й важливу, але все-таки допоміжну роль в загальній системі демократичних органів влади. Згода, закріплена між Тимчасовим урядом і Петроградською радою 2 березня, допомогла кожній зі сторін закріпити своє місце в свідомості широких мас населення, як органів нової влади. [14; 160] Однак, це було не рівноправне партнерство і не фактичний розподіл влади. Сам Ленін констатував, що ця «зародкова влада» керувала есерами і меншовиками, «сама і прямою згодою з буржуазним Тимчасовим урядом і рядом фактичних уступків здала і здає позиції буржуазії». Для Леніна в Радах найважливішою була сторона, пов’язана з характером соціального представництва. Слідуючи за класовим принципом в трактуванні природи держави, Ленін принципово протиставив Тимчасовий уряд, як владу буржуазно-поміщицьку, Радам, як владі робітничо-селянській. Відповідно концепція двох диктатур вимальовувала сценарій не соціального партнерства, а непримиримої класової боротьби.

Положення про двовладдя Радам видавався своєрідний аванс: вони пропагувалися на боротьбу за перші ролі, одночасно перегрупувалися конфронтаційним духом (в боротьбі із Тимчасовим урядом, і в середині самих Рад між партіями за керівну роль). Активність Рад підігрівалася теоретично і історично не доказаною тезою про те, що радянські органи влади являють собою «вищий тип демократичної держави», утопічним положенням про наступне відмирання держави через ради як органи пролетарської диктатури. Тим самим заперечувався варіант можливого поступового втиснення» Рад в майбутню стабільну систему демократичних органів влади, самі Ради ставали полем гострої політичної боротьби в ущерб іншим напрямкам діяльності.

З лютого по липень Ради розвивалися дуже протирічно. З однієї сторони, вони укріплювалися, набиралися практики діяльності. З іншої сторони, посилення урядових структур відтісняло Ради на периферію керівного поля. Доля Рад, залежала від того, чи зможе Тимчасовий уряд вбити клин, відірвати від Рад зростаючий опозиційний рух чи дозволить їм виступити єдиним фронтом під лозунгами переростання в нову стадію (соціальну) і відповідної зміни характеру влади. (її радянізації). [14; 160-161]

Питанням про роль Рад робочих депутатів в період підготовки Жовтневої революції являлося предметом дослідження зарубіжних істориків. Д.Кенкер в своїй статті «Москва в 1917: взгляд снизу» відмічає, що робітники підтримували лозунг «Вся влада Радам!» з самої Лютневої революції. Правда, тоді вони складали меншість. Але в ході революції, зневірившись в можливостях Тимчасового уряду вирішити основні проблеми – закінчення війни, виробничу кризу, розвал в промисловості, земельне питання – більшість народу стали прихильниками переходу влади до Рад. До даного висновку автор приходить на основі вивчення «всіх резолюцій, прийнятих робітниками і надрукованих в Московській пресі в 1917 році». [28; 225]

Отож, Ради фактично перетворилися в паралельний орган влади в країні. Більш того, як зазначає Воронін А.В. «...їх сила була настільки велика, що вони могли взяти на себе керівництво країною, якщо б того забажали». Однак, до такої ідеї більшість представників Рад відносилися вкрай негативно. Виходячи із представлень про Лютневу революцію, як революцію буржуазну, яка дає владу буржуазії, вони не вважали можливим створення соціалістичної державності. До того ж за їх думкою Росія ще не була підготовлена до соціалізму, вона повинна була пройти до кінця шлях капіталістичний і тільки тоді прийти до соціалістичних форм організації виробництва і управління. Накінець відмова переходу влади до Рад пояснювалася і боязню вибуху громадянської війни в країні. Отже, саме ці установки лягли в основу відношення Рад до Тимчасового уряду, який з однієї сторони потрібно підтримувати, оскільки він демократичний, а з іншої контролювати, оскільки він буржуазний, в цілях задоволення інтересів робітничих мас. Таким чином, виникла ситуація, яка отримала назву двовладдя. [6]

«У вищій мірі прекрасна своєрідність нашої революції заключається в тому, що вона створила двовладдя».

Якщо ж ближче розглядати роль Тимчасового уряду, то найкраще ця суть відображається в листі міністра Пучкова до генерала Алексєєва, - «...він не має будь-якої реальної влади, і його розпорядження виконуються лише в тих розмірах, які дозволяє Рада робочих і селянських депутатів, яка тримає найважливіші елементи влади, такі як війська, залізничні дороги, пошта і телеграф в своїх руках. [25; 66]

Отже, якщо говорити про двовладдя, то найкраще словами голови уряду Г.Є. Львова: «Тимчасовий уряд – це влада без сили, а Рада – це сила без влади». Радянська історіографія минулого пояснювала двовладдя в основному як паралельний розвиток процесів буржуазної і пролетарської революції. В рамках іншої понятійної системи займалася і західна історіографія. К.М. Первухіна відзначає, що постановка цієї проблеми була дуже вузькою. Річ іде не тільки про те, що в революції сформувалися два керівних центра. Більш важливим було те, що розрив між «верхами» і «низами» суспільства вилився в утворення двох паралельних суспільних структур, двох систем суспільства однією пов’язаною з офіційною владою після Лютневої революції, з Тимчасовим урядом і його органами, з органами міського і регіонального управління, з політичними і професійними організаціями освічених і владних класів; з іншої, виникший на базі Рад, їх загальнодержавних і регіональних об’єднань, і включаючих в себе всю суму між політичних партій і організацій, які були безпосередньо представлені в Радах або орієнтувалися на них як на основу нового суспільно-державного устрою. [28; 200]

Двовладдя, головним чином, приховувало в собі глибокі протиріччя, які повинні були привести до нових політичних криз, до нової боротьби за владу. [25; 67]

Отже, якщо звичайна буржуазно-правова система засновується на роздільності законодавчої, виконавчої і судової влади. Все це в умовах незалежності суспільної думки складає механізм соціальної саморегуляції. Але революції, які перемагають, незалежно від виголошених цілей, авторитарні, бо затверджуються через ланку «старого» і «захоплення» народом нових політичних свобод. Революційні маси чекають не «самих ідеальних» програм вироблених кабінетами вчених, а всього ж найбільш суспільних принципів, які б не заважали їм самим перебудовувати соціальне і економічне життя. Створена Лютневою революцією влада могла б стати і демократичною і ефективною, якби Тимчасовий уряд став простим виконувачем волі Рад. Але це б означало кінець буржуазного характеру влади. Тимчасовий уряд провів серію законодавчих актів покликаних обмежити дії суспільства на місцях. Він запропонував для Росії в якості зразка політичну систему Франції періоду ІІІ Республіки: сильна централізована влада і двопалатний парламент, відсутність місцевого самоуправління, при зовнішньому вираженні політичних свобод. [27; 33]

Проблему місцевого управління Тимчасовий уряд намагався вирішити шляхом переміщення влади із рук губернаторів в руки засідателів губернських земських управ, а потім губернських комісарів, назначених «з верху», але «по згоді» з органами самоуправління. На лице було підсилене протиріччя між бюрократичним апаратом центру і народною ініціативою на місцях.

Двовладдя було на ділі дедалі складнішою конфігурацією, чим прийнято рахувати. Звичайно, зрозуміло, що на місцях ситуація повторювала столичну. Радам протистояли «буржуазні» органи влади. Виконавчі комітети, які виникли в березні демократично вибрані пізніше органи самоуправління мали коаліційний характер, в них входили представники Рад. На місцях в силу фактичної розмитості функцій управління і самоуправління, положення представлення і «прямої демократії» існувало не двовладдя, а свого роду «двох центр’я». З розвитком революції влада якби переходила від місцевих дум і земств до Рад. Це проявило себе в феномені так званих республік (напр., Кронштадська), коли місцеві Ради перебирали повноту влади в результаті вимоги мас, виходили із підкори уряду. Таким положенням можна пояснити і той факт, що після перемоги Жовтня в Петрограді розпочався тріумфальний рух Радянської влади всією країною, а громадянська війна першопочатково набула «м’яких» форм». [27; 34]

Ради, що постали у багатьох містах контролювалися представниками двох партій – соціалістів-революціонерів (есерів) і соціал-демократів меншовицького спрямування. Лідери обох соціалістичних партій прагнули забезпечити наступність і легітимність влади. Тому вони підтримали Тимчасовий уряд, сформований в основному з їхніх політичних противників, які були представлені в Державній Думі – кадетів (конституційних демократів) та октябристів. Есери та меншовики не відмовлялися від боротьби за владу, але намагалися провадити її цивілізованими засобами, покладаючись на волевиявлення населення. [16; 85]

Саме в цей час більшовицька партія, яка вийшла з підпілля почала швидко зростати. Після повернення з еміграції В. Леніна соціал-демократи більшовицького спрямування зайняли іншу позицію. І вже вранці 4 квітня Ленін виступив з доповіддю в Таврійському палаці перед більшовиками. 7 квітня текст 10 тез доповіді під назвою «Про завдання пролетаріату в даній революції» був опублікований в газеті «Правда» 20 квітня. І доповіді і тези, відомі в історії як «Квітневі тези» викликали гарячі дискусії у партійному середовищі. [3; 36] В «Квітневих тезах» ставилося питання відмовитися від підтримки Тимчасового уряду і витіснити з рад есерів і меншовиків. Висувалося гасло «Вся влада – Радам!». Перетворення класових організацій на органи державної влади віщувало встановлення в країні диктаторського режиму. Більшовики вказували , що це буде диктатура пролетаріату. Проте, клас здійснювати диктатуру не може, для цього потрібна політична організація. Більшовики не крилися, що прагнуть здійснювати диктатуру через опановані ними ради як «авангард» робітничого класу. Якщо есери та меншовики вважали ради тимчасовими органами революційного контролю за владою, то більшовики розглядали їх як державні інститути. В. Ленін робив висновок, що політична ситуація після Лютневої революції характеризується так званим «двовладдям» - переплетенням буржуазної (Тимчасовий уряд) і пролетарської (ради) влад. [16; 86]

У «Квітневих тезах» В. Ленін стверджував, що потрібно переходити від першого буржуазного етапу революції, після якого влада перейшла до рук буржуазії, до другого, соціалістичного, який дасть владу пролетаріату. Отже, з ліквідацією самодержавства і підготовкою демократичних виборів в Установчі збори питання про владу не вважалося розв’язаним. Більшовики заперечували суверенність народу – верховного носія влади, яку він мав делегувати своїм обранцям у парламенті. Не парламентарна республіка, а республіка рад робітничих, солдатських і селянських депутатів по всій країні, знизу догори – так визначав Ленін головну мету своєї партії у революції. Влада мала зосередитися в руках пролетаріату, а точніше рад, і зовсім вже точно – тієї партії, яка вважала сама себе пролетарським авангардом. [16; 86]

Створена система не була надійною, через те, що її розвиток переривався постійними кризами. Перша така криза склалася в квітні 1917 року. Проблема війни стала в центр політичних дебатів. [25; 88]

Держави Антанти визнали Тимчасовий уряд майже негайно після його утворення. Проте союзники більше не розглядали Росію як рівноправного члена коаліції. Революційні події і особливо «Наказ №1» призвели до істотного послаблення боєздатності російської армії. Послабилася, як

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: