Xreferat.com » Рефераты по истории » Жовтень 1917 року в сучасній літературі

Жовтень 1917 року в сучасній літературі

на очах суспільства і його влади готували військову силу для цього перевороту.

Якщо ж конкретно розглядати прихильників даної точки зору, то варто згадати Річарда Пайнса. Він говорить, що «Жовтень був не пролетарською чи будь-якою іншою революцією, а істинно державним переворотом. Але як наслідок, переворот не був логічним розвитком історичного процесу в Росії, як характеризували його марксисти, а насильницьким перетворенням багатообіцяючого руху цієї країни в сторону конституційної демократії. А диктатура партії Леніна з демократії. А диктатура партії Леніна з неминучістю вела до Сталінізму, з його насильницькою колективізацією, прискореною індустріалізацією, узаконеним терором. Система яка склалася в результаті цього всього була «тоталітарною» і з точки зору моралі ідентична нацизму і фашизму – такого погляду найбільш чітко дотримувалася Ханна Арендт. [23; 179]

І хоча Жовтень, був безумовно переворотом, такий переворот став можливим тільки в ситуації істинної суспільної революції, яку більшовики могли експлуатувати чи використовувати, але яку самі б не могли б розв’язати чи навіть з легкістю провести у потрібному їм напрямі. Хоча військові і робітники не були перевіреною «спеціальною опорою» більшовицької партії вони відіграли роль її тимчасового, хоча і незамінною трампліна при захопленні влади. [23; 183]

Безумовно, можна наводити ще безліч фактів, які будуть задовольняти дану точку зору, однак потрібно прислухатися до реалій сьогодення. Але факт залишається фактом, що протриматися в 170-міліонній, мозаїчній країні на штиках було неможливо. Більшовики ж протрималися майже 75 років. Значить були і інші факти, які обумовили хід подій, які ця точка зору не враховує. [33; 345]


2.4. Змова Жовтня.


Без розгляду неможливо замінити і тону позицію, що: Жовтнева революція – це змова, захоплення влади групою більшовицьких лідерів, які нав’язували країні трагічний шлях розвитку. Подібна точка зору широко розпросторована в публіцистиці, хоча вона з’явилася також зараз же після Жовтневих подій, була широко поширена в зарубіжній історіографічній літературі і саме звідти прийшла до нас в час перебудови.

Подібне твердження можна знайти в книзі відомого американського політолога З.Бжезинского. «Саме через відсталість Росії, ні суспільство вцілому, ні відносно мало чисельний клас промислових робітників не рахувалися підготовленими до соціалізму. Історію потрібно було підкріпити за допомогою воєнізованого «авангарду» відданих революціонерів, які точно знають в чому суть наказу історії і готові присвятити себе служінню історії. Розглядаючи цю позицію слід відмітити, що Росія дійсно не була підготовлена до соціалізму, як і будь-яка інша країна. Саме питання про передумови соціалізму не має значення. В.І.Ленін дійсно ретельно відбирав, готував, консолідував коло революціонерів професіоналів, які повинні були взяти владу. Дійсно в час збройного повстання елементи змови були на лице: розроблений план повстання, створені збройні сили із революційних солдат, матросів і частин робітничої Червоної гвардії, розподілені сили і т.д. Але елементи змови є в будь-якій революції в момент взяття влади. Влада ніколи не падає в руки випадково, її беруть: збройним чи мирним шляхом – це вже інше питання. [33; 346]

В дусі встановлених традицій зарубіжні історики одночасно переконували, як це відмічає відомий англійський історик Р.Сервіс, що «більшовицька партія маніпулювала неспокушеною суспільною думкою», що вона захопила державну владу засобом змови, що більшовики «були дисципліновані і централізовані і слугували своєму вождю Леніну з сліпою відданістю і, що російські маси були підведені до сприйняття Жовтня, як перевороту дуже маленькою і інтелектуальною елітою, яка страждала манією величі». [29]

Д.Кайзер в передмові до книги «Революція в Росії 1917 року», заявляє, що переважаюча точка зору, яка видвинута політиками і вченими містить цілком вдалі і точні переконання про маленьку групу активістів, яка «контрабандою» захопила владу в російській столиці «без згоди чи допомоги неусвідомлених мас». [29]

Захоплення влади меншістю стало можливим тільки внаслідок серйозних поразок в І світовій війні, які підірвали і без того хиткий політичний і суспільний лад Росії. Ця змова була здійснена монолітною і дисциплінованою більшовицькою партією. [23; 179] В цій ситуації група ідеологів скористалася довірливістю лібералів і незрілістю мас для того, що захопити владу в жовтні 1917 року більшовиками, в першу чергу Леніним керувала безгранична жага влади і всепоглинаюча ненависть до всіх своїх противників із «буржуазного» лагеря. В громадянській війні, яка швидко розпочалася більшовики перейшли до «завоювання Росії» в процесі якого вони перейняли на озброєння терористичний варіант старого ладу, для того, щоб в наступному побудувати новий комуністичний лад. Вину за трагедію можна в рівній частині приписати державі, дикості мас і фанатизму інтелігенції. Вся ідея зводиться до того, щоб знайти винуватця, через те, що Російську революцію не здійснили ні сили природи, ні анонімні маси, а в повній мірі конкретні люди, які керувалися власними інтересами, а через це вони можуть і повинні піддаватися оцінці. [23; 182]

Отже, заколот, путч – це збройний авантюрний виступ групи змовників, які не мають опертя, підтримки в масах, з метою вчинення державного перевороту. [11; 321]

Однак, змова, захоплення влади вузьким колом осіб може бути успішною лише в умовах стабільності суспільної системи, чи при наявності широкої масової підтримки. [33; 346] Після самого перевороту багато говорили про захоплення влади групою змовників за спиною Рад і робітничого класу. Але, ж розглядаючи цей факт потрібно пам’ятати, що більшовики привселюдно оголошували про з’їзд Рад, і навіть називали точну дату і питання, які хотіли порушити. Незаперечним залишається і те, що, знаючи цю ситуацію всі говорили: «Що ось неозначено переворот», а коли Петроградська Рада відмовилася вивести свої полки – було сказано. «Це початок збройного повстання». А коли був створений військово-революційний комітет, всі констатували – це апарат збройного повстання». Коли ж повстання все-таки сталося, всі проголосили «Купка змовників здійснила переворот за спиною робітничого класу». Якщо ж всі події прослідкувалися наперед, то хіба можливо цю подію називати змовою?

Однак, змова, захоплення влади вузьким колом осіб може бути успішною лише в умовах стабільності суспільної системи, чи при наявності широкої масової підтримки.

Можна не сумніватися, що спроба змови незалежно від ІІ з’їзду Рад і Військово-Революційного комітету, могла б в той період тільки внести безлад в хід подій, навіть тимчасово зірвати переворот. Наприклад, гарнізон в складі якого були політична неоформлені полки, сприйняв би захоплення влади шляхом змови, як щось йому чуже, і вороже, в той час як відмова виступити з Петрограду і рішення взяти на себе захист з’їзду Рад, якому належить стати владою в країні, був для тих же самих полків ділом зрозумілим.

На користь цього свідчить історичний досвід. В умовах нестабільності змова приречена на поразку, так як змовники, не маючи міцної масової бази, не зможуть забезпечити перехід до стабільності. Варто звернутися до історичних прикладів. Змова з ціллю зміщення Хрущова Н.С. з посту першого секретаря ЦК КПСС, який давав безмежну владу в країні в 1964 році була успішною. Система влади була стабільна, перехід влади від однієї правлячої групи до іншої не викликав потрясіння, чи порушення рівноваги у суспільстві. Інакша ситуація була в серпні 1981 року ГКЧП. В умовах нестабільності і розпаду противаги не було застосовано. Можна сперечатися, що вони нехороші змовники, будь-яке діло провалять, можливо все було погано підготовлено. Але можна згадати й більш далекоглядних змовників, які потерпіли поразку, не зробивши жодного вистрілу: змова генерала Корнілова Л.Г. в серпні 1917 року. Система влади тоді також була нестабільною, знаходилася в стадії розпаду і змова, не маючи масової підтримки потерпіла поразки. Однак з більшовиками інакше – вони змогли стабілізувати ситуацію. Послідовно віддзеркалюючи певні реалії 1917 року, вцілому ця точка зору не пояснює крутого повороту в долі країни. [33; 347]


2.5. Анархічний бунт


Що ж до ще однієї точки зору, то її суть заключається в тому, що революція 1917 року, по своїй суті являла собою анархічний бунт, революцію люмпенів через яку вона носила руйнівний характер і відкинула країну далеко назад. Така оцінка зустрічається в радикальних західників. Дійсно, революція 1917 року багато зруйнувала і активну участь в ній приймали люмпенські елементи. Потрібно сказати, що в будь-якій країні в момент кризи революції люмпенізовані елементи відіграють активну роль, перш за все руйнуючу. Саме вони першими розпочинають погроми, експропріації і т.д. [33; 347]

Що ж до прихильників цієї точки зору, то до них можна віднести Устрялова. Він приходить до висновку, що підтримка народними масами жовтневих подій і більшовиків була не випадковою. В більшовицькій революції проявляється та справжність і закономірність, яким може бути лише істинний і закономірний народний бунт. В статті «Русский бунт» він пише, що більшовики і їх діяння є не що інше, як відбиток народного духу, прояв народної стихії і анархії. Більшовицька стадія російської революції – істинно народна, стихійна. Душі більшовиків рідні «російській душі» в цьому заключається небезпечність і непередбачуваність російської революції. «Вождь пролетаріату Ленін «братається» з мужиком, їх поєднує страсть до розрухи». Більшовизм, - приходить до висновку Устрялов – породжений російською інтелігенцією і без усвідомлення підхоплений російським народом. [31; 155]

Отже, на більшовицькому етапі в революцію вливаються широкі маси, і вона проявляє свій справжній образ: народний, анархічний, бунтарський, розвалюючий.

Зрозуміло, що в час кризи люмпени намагаються знайти соціальний статус і благополуччя за рахунок суспільства, без праці. Все це, звичайно, так, але приписувати вирішальну роль люмпенам в долі 170-міліонної країни, яка являлася великою державою, немає ніяких підстав. Люмпени в змозі зруйнувати, але не в силах щось створити. Однак після 1917 року іде зміна, і було створено дуже міцне і стійке суспільство. Якщо ж стати на дану точку зору, то необхідно пояснити звідки в державі світового значення така кількість люмпенів, що вони не тільки змінили долю країни, але в значній мірі і світу? Ця позиція, - це той самий більшовизм, але навпаки, намагання в який раз змахнути прах з своїх ніг і знову почати з чистого аркуша. [33; 347]

Такі оцінки революції 1917 року найбільш часто зустрічаються. Якій з них віддати перевагу? Ні одна з них не викликає довіри. Але кожна людина для себе сама повинна визначити позицію, яка їй найбільш близька. Отже, існує декілька теоретичних версій однієї історичної події, і не може, звичайно, такого бути, щоб всі вони були однаково правильними, і звідси є грунт для дискусій. У всіх оцінках яскраво проводиться присутній нашому суспільству синдром громадянської війни. Людину ставлять перед необхідністю вибору між білими і червоними. Такий вибір пропонує нову боротьбу на знищення. Наше минуле необхідно сприймати в його важкій і трагічній цілісності. [33; 348]

Різні теоретичні версії суті і зміст Жовтневих подій 1917 року заснувалися, як правило, не на основі логічного руху однієї ідеї, тобто не по зростаючій, а шляхом виявлення і виправлення логічних помилок і протиріч попередньої версії – а шляхом зміни чи модифікації ідеологічних основ попередньої версії. В результаті різні теоретичні версії однієї історичної події розміщуються одна поруч з іншою, як товари в деякій ідеологічній лавці: кожна версія приспособлена під свого покупця, під його смаки і розміри інтелекту, і вона не прийнятна для інших. Однак, таке паралельне існування різних версій однієї історичної події можливе тільки при умові, що кожна з версій віддзеркалює якусь особливу грань, особливість, аспект єдиної реальності. [2]

Відповідно, всі версії оцінок російської революції необхідно роздивлятися як дещо ціле, як елемент однієї розсипаної мозаїки. Тоді з’являється можливість логічного руху по зростаючій: від критики однієї точки зору до іншої і т.д. Іншими словами, погляд на будь-який історичний феномен з середини епохи, якій він належить, завжди при необхідності виявляється мозаїчним, розщепленим на декілька версій. А погляд на цей же феномен із іншої епохи, - наприклад, із попередньої чи наступної, - може і повинен бути єдиним в своїй основі, хоча може відрізнятися в оціночних судженнях, які як відомо, недоведені. Звідси і проблема, яка заключається в тому, щоб підійти до єдиної для існуючої епохи точки зору на феномен Жовтневих подій 1917 року. [2]

Розділ ІІІ. Жовтень 1917 року і його історичне значення


За годом-год, за вехой-веха,

За полосою-полоса. Нелегок путь

Но ветер века – он в наши дует паруса

Вступает правды власть святая

В свои могучие права,

Живет на свете облетая

Материки и острова...

О. Твардовский


3.1. Альтернативи після Жовтня 1917 року.


Альтернативи і можливість їх вибору, як відомо, закладені в самій історичній реальності. При розгляді історичних подій, потрібно бачити весь спектр реальних можливостей, фіксувати увагу не тільки на здійснившихся, але і на втрачених можливостях, пояснюючи, в силу яких причин це відбулося. [34; 46]

Досліджуючи ситуацію, яка склалася в Росії, після Жовтневих подій 1917 року, Р.Суні, наприклад, рахує, що було «чотири можливих вирішення проблеми, хто буде правити Росією». Перше рішення захищали меншовики-оборонці, праві соціалісти-революціонери. Воно, за думкою автора, заключалося в наступному: «продовження коаліційного управління, політика соціального єднання і класової співпраці в цілях захисту Росії від зовнішніх ворогів і попередження громадянської війни. Але, далі Р. Суні, правильно зауважує, що подібне рішення було приречене на провал в силу глибокої соціальної кризи і політичної безпорадності авторів цього рішення коаліційний уряд в ситуації антагоністичної протилежності інтересів ворогуючих класів викликало незадоволення зі сторони і тих, і інших. Тимчасовий уряд не зміг задовільнити ні вимог селян про землю, ні захистити права поміщиків на збереження їх власності на землю. [28; 221]

Друге рішення повинно було поставити у влади уряд тільки керівних класів, що означало б «диктатуру центру (вищих) і правих. Лідер кадетів Мілюков бажав утворити саме такий уряд в результаті революції, але доведено, що воно не мало бази для підтримки в народі і остаточно потерпіло поразку. Дійсна влада була в руках Рад».

Ліберали і праві влітку 1917 року прийшли до висновку, що захопити владу керівні класи можуть тільки одним шляхом – встановленням військової диктатури. «Керенський і Корнілов зробили подібну спробу в серпні, але різнодумство по питаннях про кінцеву можливість розпоряджатися владою і спільні дії робітників, солдат і Рад завадили Корнілову.

З провалом військового перевороту залишалася можливість утворити уряд із однієї чи декількох радянських партій». Третє рішення питання про владу, як вважає Суні було найбільш бажане нижчими класами в міській Росії, представленими робітниками, солдатами і селянами. Розширений варіант цього рішення включав нерадянські «демократичні елементи, такі, як муніципальні і урядові робітники, кооператори, малі торговці».

Якщо далі слідкувати за думкою Суні, то він згодний з тим, що робітники і солдати, голосуючи за Радянську владу, висловилися за багатопартійний уряд з лівих партій. Однак, це положення не здійснилося, так як між більшовиками і поміркованими соціалістами були занадто серйозні протиріччя, що не дозволяло їм довго залишатися в загально соціальній коаліції. Суні переконує, що коли більшовики прийшли від імені Рад до влади в Жовтні 1917 року, російський народ «замість Радянської влади і соціальної демократії отримав диктатуру більшовицької партії». Це було четверте можливе рішення питання про владу, хоча менш демократичне, ніж третє рішення. [28; 221] Говорячи про альтернативи, не можливо не згадати, про такі варіанти розвитку для Росії, як західний і східний. Витоки цього вибору сягають ще до того часу, коли відбулося падіння самодержавства, яке викликало взліт соціальних надій у більшості – найбільш обділеної частини суспільства. Робітники, солдати, багатонаціональної країни чекали негайного задоволення своїх вимог. Ця трагічна невідповідність між очікування багатомільйонних мас і можливостями розореної війною країни, а головне слабкість і вагання влади навіть в тих питаннях, які можливо було вирішити правовим шляхом, породжували пряму революційну дію. [33; 352]

Не обмежена ніякими рамками політична воля сприяла бурному формуванню громадянського суспільства. Всі класи були охоплені самодіяльними організаціями: Ради робочих, солдатських і селянських депутатів, профсоюзи, солдатські комітети.

В той же час, до Жовтневих подій, органи влади діяли фактично по західному політичному типу – по типу парламентської республіки (Тимчасовий уряд виник під егідою Державної думи, яка символізувала парламентаризм), хоча офіційно Росія була проголошена республікою лише 1 вересня 1917 року. Місцеве самоуправління отримало широкі права і вибиралося на основі всезагального виборчого права. Був проголошений лозунг Установчих зборів, яким належало стати повноцінним парламентом. Тимчасовий уряд функціонував на багатопартійній основі. [32; 20]

Отже, західний шлях розвитку мав привести до парламентської республіки з розділенням влади, правової держави і громадянського суспільства, до ринку, який сприяв би функціонуванню економіки, а в результаті відбулася б соціально-класова диференціація і розвивалася б приватна власність. Це, звичайно, не могло не приваблювати, але в основному освічену частину суспільства. [33; 354]

Отож, кінцевий вибір шляху розвитку країни в умовах революції і відкритої політичної боротьби залежав від того, на чию сторону стане більшість народу. І тут впевнено можна сказати, що західний тип розвитку після Жовтневих подій не міг стати результатом вибору знизу: соціальна база для цього була дуже вузькою в великій і мозаїчній країні. Росія рушила з свого історичного місця, але в сторону традиційну для Сходу.


3.2. Доля демократії в Росії після Жовтневих подій.


Подібно до Американської революції 1776 року, і Великої Французької революції 1789 року, Російська Жовтнева революція 1917 року, має своє всесвітньо-історичне значення. Разом із тим вона якісно відрізняється від них своїми наслідками, цінностями, ідеалами. Вона велика, але не велична. Переважна частина громадян багатьох країн, які потрапили в її силове поле, мають підстави скаржитися на долю. У негативному ставленні до цінностей Російської революції з боку наступних поколінь важко сумніватися. Крім того, всі покоління американців і французів поважають цінності проголошені їхніми революціями. Не важко здогадатися, що цінності були інші.

Американська Декларація незалежності у липні 1776 року проголосила незнанні раніше твердження: «Люди народжуються рівними і від народження мають рівні права». Французька Декларація прав людини і громадянина у серпні 1789 року проголосила, що метою будь-якого політичного об’єднання має бути охорона невід’ємних прав людини – на свободу, власність, безпеку і опір пригніченню.

Американська і Французька революції знаменували кінець суспільства, побудованого на ієрархії. Вони були націлені проти тиранії колоніального режиму або станового ладу. Утверджуючи політичну свободу, рівність людей від дня народження, право кожного на приватну власність, ці революції несли з собою філософію суспільного договору. Вищим проявом демократично організованого суспільства стала вважатися повага до закону – певного договору, яким мали керуватися всі. Ті, хто ставив себе над законом, опинявся поза законом. Повага до закону гарантувала особисту безпеку, попереджувала анархію натовпу і сваволю особи, забезпечувала контроль суспільства над державою. [16; 89]

Отже, виникає, цілком логічне запитання, якою була доля демократії після Жовтневої революції 1917 року в Росії?

Необхідно визнати і той факт, що збройне повстання під керівництвом більшовиків і проголошення Радянської влади були не вінцем революції, а лише одним з її етапів. Так, більшовикам жовтневі події принесли перемогу, вивели їх на світову політичну арену. Однак, ті ж самі жовтневі події поставили російське суспільство на небезпечну грань. Вибір шляхів розвитку, пошук громадянської згоди став майже неможливим, більшовики, здавалося забезпечили успіх демократичного вибору (нехай і в інтересах, як вони вважали, світової пролетарської революції), але на справді вони підштовхнули російську революцію до поразки. Норми суспільної демократії були природними і органічними для російського (слов’янського) населення. Неслов’янські народи, які входили в колишню імперію, були прихильні до інших ідеалів суспільного устрою. І як наслідок, - розпад країни (він фактично почався вже після лютневих подій, в результаті послаблення держави, але йшов тоді не так інтенсивно) і відхід районів, які не сприймали радянський вибір, був неминучим. Більш того, оскільки за час існування російської імперії в національних районах були створені русифіковані анклави, звичайно, відхід цих районів не міг відбутися без внутрішньої боротьби і багаточисленних бід для народу. [32; 27]

Історичний досвід дає нам лиш приклад традиційних суспільств Сходу: общини (різного роду: кланові, кастові, родові і інші) об’єдналися міцною деспотичною державою, яка контролювала всі сторони суспільного життя (політичну, економічну, культурну, духовну), являлися власником засобів виробництва і т.д. Росія поєднувала в своєму складі ті райони, які прагнули до чисто європейського шляху розвитку, і мавши змішаний євроазійський характер, і райони, які розвивалися в традиціях Сходу. Перевести такий складний конгломерат на східний тип розвитку було неможливо. Але використовуючи насилля, нав’язати такі форми суспільної організації, як показало майбутнє реально. [32; 27]

Отже, скоро після Жовтневої революції розпад країни став фактом. Заявили про свою незалежність і неприйняття радянського вибору Фінляндія, Польща, Литва, Латвія, Естонія. Бессарабія оголосила про свою незалежність, а в лютому 1918 року приєдналася до Румунії. Не прийняв і радянський вибір Кавказ. В Туркестані сильні мусульманські рухи, які віддзеркалювали інтереси корінного населення, виступили за розвиток краю в відповідності з традиціями ісламу і по законам шаріату.

Здавалося б, слов’янське населення Білорусі і України повинно було підтримати великоросів, оскільки так багато спільного в цих народів в культурі, в тому числі і в політичній. Дійсно, їх вибір був також радянським по суті, але в своїй національній формі Україна, наприклад, рішуче відмовилася визнати Раду Народних Комісарів і русифіковані Ради на місцях, де керували більшовики, але підтримала свої національні Ради, які очолювали українські соціал-демократи і есери. Була утворена Центральна Рада, яка носила назву: Всеукраїнська Рада селянських, робітничих і солдатських депутатів. Не дивлячись на співпадіння демократичних ідеалів Україна і Білорусь прагнули уникнути сильного русифікаторського впливу, прагнули до незалежності. Розпад зачепив і власну територію Росії. Зруйнувалися звичні зв’язки, виник конгломерат самокеруючихся, а фактично «самостійних» територій: трудові комуни, федерації трудових комун, карликові республіки і т.д. [32; 28]

В ході цих умов, коли здавалося, не можливо вже нічого з’єднати почала оформлюватися система влади, яка докорінно відрізнялася від того ідеалу, який підтримало більшість народу в ході Жовтневої революції. Цю систему прийнято називати диктатурою пролетаріату. Оскільки, марксизм-ленінізм був єдиною теоретичною основою, в категоріях якої дозволялося відображати реальність, іншого визначення і не могло бути, бо вибір був невеликий: або диктатура буржуазії, або диктатура пролетаріату. Вихід за рамки цієї дилеми тягнув за собою тяжкі наслідки. На ділі ж це не була диктатура пролетаріату. На думку Сємєннікової Л.І. – це всього навсього теоретичний феномен, який існує в рамках кабінетної конструкції класиків марксизму, і який не має відношення до реальності. [32; 28] Жорстоко централізована антидемократична, з широким застосуванням диктаторських методів, вона носила яскраво виражений не західний, некапіталістичний характер. Навпаки, вона була направлена проти класів, приватної власності, ринку всіх форм демократії, включаючи радянську. [32; 28]

В.І.Ленін не визнавав того, що встановлена більшовиками диктатура є диктатурою більшовиків. Він завжди говорив про абстрактну диктатуру пролетаріату. Але природу самої диктатури безвідносно до її носія він визнавав відверто – як протиставлення закону: «Наукове поняття диктатури означає ніщо інше, як нічим не обмежену, ніякими законами, ніякими абсолютно правилами не зв’язану владу, що безпосередньо на насильство спирається». [16; 89]

Отже, однією із самих характерних рис суспільних відносин, які склалися в Росії в результаті Жовтневої революції явилася здатність визначеної групи суспільства, зайнятої в системі управління, реалізувати свої приватні прагнення, способом специфічної різновидності соціального егоїзму – тоталітарної диктатури. [10; 132]

Становлення жорсткої організації суспільства проходило на базі партії більшовиків. Вона стала основним хребтом системи влади. Чому саме РСДРП (б)? Справа не тільки в тому, що вона сформувала уряд, скільки в тому, що в умовах суспільного розвалу вона зберегла всеросійську організацію – комірки на фабриках, заводах, в сільських округах, фракції в Радах, профсоюзах, і інших масових організаціях; більшовики мали роботоспроможні партійні структури на всіх рівнях. Партія була централізована і вихована в дусі дисципліни, мала в своєму розпорядженні озброєних людей (революційні солдати, матроси, частини Червоної гвардії). Вже в перші місяці після революції Ради стали керованими (через більшовицькі фракції) придатком партії, центр прийняття рішень перейшов до партійних органів. Яскравий приклад тому – епопея з заключенням Брестського миру в лютому – березні 1918 року. Спочатку рішення про укладення сепараційного миру з Німеччиною прийняв ЦК більшовиків, потім – VII екстренний з’їзд партії, лише після цього IV Надзвичайний Всеросійський з’їзд Рад затвердив партійне рішення. [32; 29]

Націоналізація банків, великої і середньої промисловості, фактична націоналізація землі – замість проголошеного соціалізму – неминуче означало одне: ліквідацію економічної незалежності класів, знищення багатопартійності і всіх форм західного типу демократії. Швидко стала формальною і радянська демократія. Вибірні радянські органи втратили будь-яке значення, а виконавчі органи перетворилися в провідників партійної лінії, більшовиків. Розгорнулося тоталітарне одержавлення всіх сторін життя суспільства. Партія більшовиків перестала бути політичною організацією, елементом громадянського суспільства, вона перетворилася в звичайну конструкцію для керівних структур. [32; 29]

Але, радянська влада, все-таки, могла видавати гуманні закони. Вони були завоюванням Жовтневої революції, її політичним активом. Проте ця влада видавала й жахливі закони про депортації і концтабори, про «п’ять колосків» і розстріл дітей від 12 років за політичними мотивами. Це теж «завоювання Жовтневої революції, її політичний пасив». [16; 89]

Росія з точки зору суспільної організації зрушила з свого історичного місця, але в бік традиційний для Сходу. Окремі представники російської інтелігенції саме так і розцінювали різкий поворот країни. Академік С.Ф.Платонов в розмові з євразійцями в 1924 році зауважив: «Народжується якийсь новий тип російської людини, відбувається якесь переродження середньої російської людини; цей новий тип більш за все степового, східного характеру...» Росія стала східною країною, передвинулася на Схід...»

Цікаві і речення з листа І.П. Павлова в Раднарком СССР, написані в 1934 році. «Я все більш буча схожість нашого життя, з життям давніх азіатських деспотій».

Таким чином, від демократичного вибору Жовтневої революції не залишилося нічого, крім радянської форми, вже до літа 1918 року. Це стало головним фактором розвитку громадянської війни на території Росії. Прихильники західного шляху, прихильники самодержавного устрою були в стані громадянської війни з новою владою, з перших післяреволюційних днів. Але тоді вони не мали підтримки в народі, так як більшість була на стороні Рад. Зараз же, коли стало очевидним, що нова суспільна система далека від ідеалів революційного часу, значна частина робітників, селян виступили на захист демократії, так як вони її розуміли. Не випадково таку широку підтримку в масах

Если Вам нужна помощь с академической работой (курсовая, контрольная, диплом, реферат и т.д.), обратитесь к нашим специалистам. Более 90000 специалистов готовы Вам помочь.
Бесплатные корректировки и доработки. Бесплатная оценка стоимости работы.

Поможем написать работу на аналогичную тему

Получить выполненную работу или консультацию специалиста по вашему учебному проекту
Нужна помощь в написании работы?
Мы - биржа профессиональных авторов (преподавателей и доцентов вузов). Пишем статьи РИНЦ, ВАК, Scopus. Помогаем в публикации. Правки вносим бесплатно.

Похожие рефераты: