Карпатська Україна
Другим впливовим політичним угруповуванням були проугорсько настроєні національні партії Угорців та русинські організації( Автономний Землеробський Союз на чолі з А. Бродієм та Русская Національно - автономная партия (РНАП) С.Фенцика). Це політичне угруповування посилює свій вплив в політичному житті Підкарпатської Русі. В кінці 30-х років особливо АЗС стає на чолі боротьби за автономію Закарпаття. Ця партія отримала цілковиту підтримку Угорщини, особливо фінансову.
З іншого боку РНАП С. Фенцика, яка стояла на принципах автономії " Подкарпатской Руси" в кордонах від Попраду до Тиси, претендуючи на землі заселені як Русинами так і Словаками. Ця партія отримала підтримку з Польщі, яка претендувала на Тішинську Сілезію, і всіляко зацікавлена в підриві інтегральності ЧСР.
Між цими партіями розгорілася жорстка боротьба в якій отримала перевагу АЗС.
Третім, дуже важливим, угруповуванням були організації українського спрямування. Руська Хліборобна( Земледільна) Партія на чолі з А.Волошином стала форпостом українофільської течії та провідником Українського Національного руху. В фарватері її політики йшли організації українського спрямування, молодіжна організація " Пласт ", " Просвіта "- центр народницького руху, Карпатські Січові товариства, та інші.
Спочатку українофільський рух виступав за максимальну автономію Закарпаття. В 2 половині 30-х років з складним політичним становищем ЧСР українофіли стають прихильниками збереження цілісності ЧСР на умовах федерації. Українофіли активно виступали на захист української мови, боролися за політичні права й свободи.
В 1937 році організувався рух за самостійну та соборну державу, за незалежність Карпатської України й створення єдиного українського фронту. Біля колиски цього руху стояли Перша Руська (Українська) Центральна Рада, товариство " Просвіта ", Українське студентство Християнська Народна Партія (колишня АЗС), товариства " Січ" та ін.
Отже, державотворчі основи в Закарпатті розвивалися з початку революційних подій 1918- 1919 рр., коли було закладено основні принципи та ідеї державотворчості Закарпаття на основі соборності з Україною, впродовж складного процесу партійного будівництва. В Закарпатті в складі ЧСР закладалися основи виникнення державності Карпатської України, та її ідеологічних засад.
____________________________________
1.Нариси Історії Закарпаття ........... с.188
В 1937- 1939 роках міжнародна обстановка в Європі загострилася. Посилився вплив в центральній Європі Німеччини, Італії, Польщі та Угорщини.
Ревізіоністський рух проти Версальско - Вашингтонської системи, слабкість Чехословаччини, яку підривали рухи національних меншин, зумовили значний інтерес сусідніх держав до її території.
Гітлерівська Німеччина претендувала на Судети, Польща на Тішенську Сілезію, а Угорщина на Закарпаття й Словаччину.
Питання про долю Чехословаччини, як держави, про Чехословаччину й Підкарпатську Русь, як її частин, не сходило з поля зору Європейських дипломатів навесні та влітку 1938 р.[1]
В травні 1939 р. в стосунках між Німетчиною і ЧСР розгорілася криза, яка 20-21 травня мало не переросла в збройні сутички, справу Судетів не було полагоджено.[2]
Вже 12 вересня 1938 р. Гітлер в промові на партійному з'їзді НСДАП заявив, що "... право на самовизначення судетських німців буде реалізоване силою, якщо не буде погоджене мирним шляхом."[3] 18-19 вересня 1938 р. міністр закордонних справ Боннет та прем'єр Франції Е.Деладьє в переговорах з англійським прем'єром Н. Чемберленом запропонував
Празькому уряду віддати Судети.[4] 22 вересня Чемберлен на зустрічі з Гітлером обговорив територіальні домагання Польщі та Угорщини на рівні з розв’язанням питання з Судетськими німцями.
Президентові Рузвельту вдалося вплинути на Мусоліні, який у свою чергу вплинув на Гітлера й так дійшло до скликання Гітлером Мюнхенської конференції 29-30 вересня 1938 р.
В таких умовах в Мюнхені проходила конференція, на якій керівники чотирьох держав Гітлер, Мусоліні, Деладьє та Чемберлен вирішували долю Чехословаччини недопустивши навіть її представників. Не були допущені й представники СРСР.
За протоколом, на Мюнхенській конференції вже не дискутовано, чи віддати Судети Німеччині, а тільки над справою визначення кордону та над справою проведення окупації.[5] В основу прийнято етнографічний принцип розселення Німців.
Дня 10 жовтня закінчено окупацію територій, приділених Німеччині.
Щодо Угорсько - Польських претензій до ЧСР в період Мюнхена це окреме питання, яке треба розглянути.
Ці претензії обох країн до ЧСР на протязі 30-х років ХХ ст. обумовлювали принципи таємної політики Польщі та Угорщини, зближення їх з Німеччиною. В дні травневої кризи 1938 р. в Празі відбувся обмін думками про нову обстановку між представниками дипломатичних відомств Угорщини й Польщі. Обидва дипломати висловились за необхідність зміцнення Польско-Угорсько-Німецьких відносин. Угорщина визнала польські претензії до Чехословаччини, а польський дипломат Угорські претензії. Польща підтримала ідею, що Угорщині має бути віддана не частина, а вся територія Підкарпатської Русі. Правда, дипломат рекомендував надати русинам автономію у складі Угорщини.[6] Угорщина намагалася розв'язати територіальну проблему військовим шляхом, проти чого її застеріг Гітлер.[7]
Спільний Польсько-Угорський мав зміцнити блок фашистських держав, створення важливого плацдарму в нападі на СРСР. До західного кордону СРСР стягнув 30 дивізій.
23-25 серпня М. Горті гостював у Гітлера на військовому кораблі "Принц Еуген" біля м. Кіль. Тут проводилися розмови, щодо ЧСР де Угорські представники запевнили Гітлера, що у випадку Німецько-Чеського конфлікту Угорщина виступила б проти ЧСР збройно.
Забезпечивши підтримку Муссоліні й Гітлера Угорщина в тісній співпраці з Польщею, почала концентричну акцію проти Підкарпатської Русі й Словаччини. 14 вересня вийшла нота, розіслана урядом Угорщини до країн осі й Антанти, в якій вона заявляла своє зацікавлення угорською меншиною в ЧСР.[8] Тим часом Карпатські Українці так як і Словаки, домагалися тільки автономних прав у рамках ЧСР і зовсім не були заінтересовані його розвалом.
В Мюнхені 29-30 вересня 1938 р. вимоги Угорщини і Польщі, щодо ЧСР конференція не розглядала. Гітлер сам намагався вирішити ці питання. Однак, Муссоліні який напередодні обіцяв Угорщині підтримку зумів умовити Гітлера додатковим протоколом розглянути угорські та польські вимоги до Чехословаччини. Учасники конференції визнали вимоги справедливими, бо вони базувалися на "етнічній основі" і рекомендували вирішити їх шляхом переговорів між урядами трьох країн. Якщо протягом трьох місяців проблема не буде вирішена то стане предметом обговорення наступної наради голів урядів чотирьох країн.[9]
Німеччині не був вигідний спільний польсько - угорський кордон. Це випливає з доповідної записки керівника МЗС Німеччини Е. Верман на початку жовтня 1939 р., в якій запропоновано включити Підкарпатську Русь до складу незалежної Словаччини. Цілком очевидно, що відтягуючи питання про Підкарпатську Русь Німеччина намагалася посилити вплив на Угорщину.
Чехословацько-Угорські переговори щодо статусу Угорців в Комарно 9-13 жовтня 1938 р. закінчилися провалом.14 жовтня угорський уряд оголосив про всезагальну мобілізацію, справа йшла до війни.
У цей же час відбулися зміни в самій Чехословаччини. Словаччина 6 жовтня, а Підкарпатська Русь 11 жовтня отримали статус автономії. З середини жовтня 1938 р. німецькі політики почали роздувати ідею створення "української держави в Карпатах" як центра українського національного руху.[10]Це забезпечило б Німеччині посилення впливу на Польщу. Міністр Підкарпатської Русі Е.Бачинський на переговорах з Рібентропом і Й. Тісо постійно виступав за самостійність Підкарпаття. 21 жовтня Муссоліні погодився, щоб кордони ЧСР та Угорщини визначила німецько-італійська арбітражна комісія, з третім членом Польщею.23 жовтня Угорщина подала ультиматум до уряду ЧСР з вимогою передачі спірних територій до 27 жовтня з проведенням плебісциту населення, реалізацією права Русинів на самовизначення.[11]
Арбітраж відбувся в Відні 2 листопада 1938 р. . Арбітраж проводили лише представники Німеччини (Й. фон Рібентроп, Е. Воерман, П. Отто Шмідт, та ін.) та Італії ( міністр закордонних справ Г.Чіяно ді Корелаццо, Б. Аттоліко, М.Магістраті).
До Угорської делегації входили міністр закордонних справ Калман Каня та П. Телекі. Інтереси Карпатської України та Словаччини представляли делегація з федерального міністра закордонних справ Ф. Хвалковський, І. Крно. Неофіційно інтереси Підкарпаття представляла делегація очолювана А. Волошином, а Словаччини Й. Тісо.
О сьомій вечора після нарад Рібентропа та Чіяно було оголошено рішення: Для Карпатської України залишено Севлюш з околицями, але втрачено Ужгород, Мукачево, Берегово зберігши українські села.[12]
Евакуація мала закінчитися 10 листопада. Документи підписали Рібентроп та Чіяно. Рішення Віденського арбітражу проведено в життя без проволоки. 10 листопада. Угорські війська ввійшла на спірні території. Таким чином, міжнародна політика 1938 року щодо Чехословаччини виявилася зрадницькою з боку Англії і Франції, загроза з боку Німеччини та
Угорщини усунута лише шляхом втрати значних територій, втрати єдності та потужності ЧСР і прямо відповідала складному політичному становищу Карпатської України, яка привела її українське населення під загрозу загарбання Угорщиною.
З іншого боку послаблення ЧСР дало змогу закріпитися самостійності Карпатській Україні в боротьбі за незалежність від інших держав й стати центром Українського національного руху.
___________________________________
1.Венгрия и Вторая Мировая Война // Секретные дипломатические документы.М.,1962 - с. 87-120
2.П.Стерчо .......... с. 149
3.Там же .......... с.149
4.Поп И. Мюнхен.- Предверие войны.- М.,1988. - с.172
5.Там же .......... с.105
6.Поп И. Польско -Венгерский альянс в период Мюнхена.-Мюнхен.- Предверие войны.- М.,1988. - с.178
7.Нариси Історії Закарпаття ...... с.266
8.П.Стерчо ........ с.157
9.Новые документы из истории Мюнхена.-М.,1958.-с.184
10.Поп И. Польско -Венгерский альянс в период Мюнхена.-Мюнхен.- Предверие войны.- М.,1988. - с. 186.
11.П.Стерчо ....... с.172
11.Там же ....... с.174
12.Там же ....... с.174
1938 рік для Чехословаччини став важким. Міжнародні територіальні домагання, виступи національних меншин підірвали єдність ЧСР. У таких умовах в Підкарпатській Русі політичні рухи русофільської та українофільської орієнтацій боролися за досягнення автономії, особливо на фоні небажання властей втілювати закони ЧСР від 1937 р. про перший етап автономії. Ці дві течії в політичному русі Закарпаття йшли на з'єднання за для досягнення спільних дій у досягненні автономії. 1 травня до підкарпатської Русі приїхала делегація "Карпаторуського Союзу" - однієї з найвпливовіших емігрантських організацій США. Голову союзу І. Попа та інших зустрів А. Бродій, який їх супроводжував. [1]
Представники американських Русинів прагнули об'єднати зусилля двох народних Рад. Це зумовлювалося потребою об'єднання, так як Чехословацький уряд в відмові надання автономії посилався на те, що русини ще все розбиті на дві групи.[2]
29-31 травня 1938 р. відбулося спільне засідання лідерів Першої Руської (Української) Центральної Ради братів Бращайків, С.Клочуряка, А.Волошина, Ю. Ревая. З боку русофілів були присутні А.Бродій, С.Пещак, Фелдешій, Геровський та ін. Кількакратні спільні наради довели нарешті до узгодження позицій. На зібраннях проголошували традиційні автономістські лозунги: створення Підкарпатського міністерства у Празі, підпорядкування місцевої адміністрації губернатору, приєднання до Підкарпатської Русі всіх територій заселених Русинами.
Цей чисто тактичний маневр Першої ЦР(У)НР цілком вдався і вийшов на користь Підкарпаття. Президія ПЦР(У)НР висунула до уряду Чехословаччини вимоги широкої автономії, проведення виборів до сойму Підкарпатської Русі до 30 листопада, організація міністерства у справах Підкарпаття та ін.[3]
Ці домагання були представлені уряду в Празі під акомпанемент пожвавленої акції політичних діячів у містах і селах усього Закарпаття. Розпочата активізація вже не вгавала аж до повного отримання автономії восени 1938 року.
У червні 1938 року перед комунальними виборами Олексію Геровському вдалося об'єднати в " Русский блок " Автономно-Землеробський союз і Аграрну партію. До блоку увійшли А. Бродій, Ю. Фельдешій, П. Косей, П. Жидовський. Однак у комунальних виборах 16 червня 1938 р., що відбулися в 61 містечках і селах українофільські кандидати від Першої ЦР(У)НР перемагають, хоча з незначним відривом.
26 червня, 6 та 13 серпня відбулися гучні з'їзди Першої ЦР(У)НР, відповідно в Перечині, Великій Копані й Рахові, де навіть в Рахові вперше співається гімн " Ще не вмерла Україна". Масові акції з вуличними демонстраціями супроводжують з'їзди.
________________________________
1.Нова Свобода. - 1938 - 15 червня
2.П.Стерчо ...... с.45
3.www.hist-dokyments.narod/Ukrhist/Zakarpattya/vumogu.htm
Бачачи всенародний сплеск домагань автономії уряд ЧСР йде на переговори.
У липні 1938 р. прем'єр - міністр ЧСР М. Годжа після зустрічей з губернатором Підкарпатської Русі К.Грабарем, Ю. Реваєм та Е.Бачинським заявив, що уряд не заперечуватиме, якщо вибори до автономного сойму відбудуться до кінця року.[1]
Вже 24 серпня 1938 р. С. Фенцик від імені Руської Національно-Автономної Партії передав місії Рансінера меморандум, в якому представникам уряду Великобританії нагадувалося про невиконання владою ЧСР своїх обов’язків по відношенню до підкарпатських русинів.
4 вересня 1938 р. відбувся політичний конгрес Першої ЦР(У)НР. На конгресі чітко проявилася поміркованість старої генерації в питанні самостійності Підкарпатської Русі та радикальні настрої молодої генерації яку очолив член Організації Українських Націоналістів С.Росоха. Він в своєму виступі висунув ідею прийняття резолюції вимоги від уряду ЧСР, що уряд у Празі від імені населення Закарпаття склав протест проти утиску семи мільйонного населення під владою Польщі.
Молодь стала активно відстоювати вимоги самостійності Підкарпаття та оборони від агресії диверсійних груп з боку Угорщини та Польщі.
На конгресі Першої ЦР(У)НР молоді учасники С.Росоха, І.Рогач та
В. Івановчик вирішують заснувати напівмілітарну організацію "Українська
Національна Оборона". Провід УН Оборони вибраний у такому складі:
Голова - В. Івановчик, організаційний референт- І.Рогач, секретар - С. Росоха, члени - Д. Климпуш, Ю. Шпилька, І. Коперльос, В. Деха та ін.[2]
Ціллю організації було "об’єднання української молоді та молодих духом людей для оборони українських природних прав і спільного наступу на ворожі позиції серед українського населення".[3]
У такій ситуації 7 вересня делегація Першої ЦР(У)НР на чолі А.Волошина на аудієнції у прем'єра ЧСР Мілана Годжі, ставить рішучу вимогу повної реалізації постанов Сен-Жерменського договору відносно автономії Підкарпатської Русі, гостро протестуючи проти закону 417/37 про так званий "перший етап" автономії.
Паралельно з Першою ЦР(У)НР О. Геровський за підтримки Русофілів 13 вересня передав голові уряду М. Годжі ще один меморандум з пропозиціями щодо автономії.
Міжнародна ситуація навколо ЧСР загострялася. Всередині це відбилося на посиленні жандармського контролю та диверсіями польсько-угорських терористичних груп.
Після повідомлення делегації Першої ЦР(У)НР про неуспішність поїздки ширша крайова конференція Першої ЦУН Ради, що відбулася 14 вересня в Ужгороді, приймає постанову не вести подальших переговорів і не висилати більше делегацій до Праги доки центральна влада не запропонує конкретний проект закону про введення автономії Підкарпатської Русі в життя. Після цього міністр Задіна виголосив прокламацію уряду ЧСР, в якій празький уряд обіцяє провести вибори до сойму автономної Підкарпатської Русі.
21 вересня 1938 р. вперше в Підкарпатської Русі представники обох політичних орієнтацій підписали спільну декларацію, яку було вручено уряду ЧСР та дипломатичним представникам західних держав у Празі. Правда Е.Бачинський цей меморандум подав від імені "Русского блока".
У цьому документі були вимоги персональних змін на керівних посадах у краї, представництва Русинів у центральному уряді в Празі, приєднання Пряшівщини та надання допомоги населенню верховини.[1]
___________________________________
1.П.Стерчо ........ с.49
2.Там же ........ с.51
3."Нова Свобода", Ужгород - 1938, 7 вересня
Так як відповідь не надходила то Е. Бачинський повторив, хоча знову безуспішно, свої вимоги.
У складній міжнародній політичній ситуації ЧСР 23 вересня генерал Ян Сіровський оголошує загальну мобілізацію. Населення з ентузіазмом сприймає це повідомлення й вступає до лав Чехословацьких військ. З зростанням вимог автономії Словаччини перебудова ЧСР із унітарної в федеративну республіку стала реальною необхідністю. Одразу ж після підписання Мюнхенської угоди переговори між Прагою і Підкарпатськими лідерами відновились.
Після тривалих переговорів Я.Сирового з лідерами " Руського блоку"
4 жовтня Івана Парканія, секретаря - радника президента ЧСР у справах русинів призначено міністром у справах Підкарпатської Русі.
Словацькі домагання автономії підтримали й політичні партії Підкарпатської Русі.6 жовтня в м. Жіліні на нараді лідерів політичних партій Словаччини та Підкарпатської Русі висловлена вимога автономії Словаччини та погоджено ідею перетворення ЧСР у федеративну державу Чехів, Словаків і Підкарпатських Русинів.
Співпраця між обома Народними Радами доходить до порозуміння 7 жовтня й наступного дня в Ужгороді у приміщенні Крайового уряду відбулася нарада Народних Рад і послів від Закарпаття. Присутні А.Волошин, С. Клочуряк, Д. Німчук від ЦР(У)НР, а також Й. Камінський, В. Гомічко, М.Демко від ЦРНР та міністр у справах Підкарпатської Русі І. Парканій, висловили рішуче "домагатися для Підкарпатської Русі тих самих прав, які одержала Словаччина."[2]
Того ж дня із представників обох орієнтацій була створена Народна Рада Карпатської Русі, яка першим же меморандумом оголосила себе єдиним законним представником всіх русинських земель, населення яких забезпечується самовизначенням і самоуправлінням". В протоколі наради наводяться кандидати на посади в автономному уряді. [3] Що характерно, Чехословацький уряд затягував визнання автономії Підкарпатської Русі.
Переговори щодо формування автономного кабінету почалися 10 жовтня 1938 р. Представники Першої ЦР(У)Н Ради А. Штефан, Ф. Ревай, А. Волошин, С. Клочуряк надсилають спільну телеграму до представників ультимативного змісту:" Українська Народна Рада домагається негайного іменування Підкарпатської влади .В противному разі повертайтеся додому до чотирнадцятої години." [4]
Рада Міністрів ЧСР 11 жовтня погодилася призначити для Підкарпатської Русі трьох міністрів, одного уповноваженого міністра для переговорів із Словацьким урядом у справі врегулювання закарпатсько-словацького кордону і двох статс секретарів. З огляду на рішучість Закарпатців, прем'єр Чехословаччини генерал Сирові затверджує перший уряд сфедерованої з Чехами і Словаками автономної Підкарпатської Русі в такому складі:
А. Бродій – прем’єр та міністр освіти (шкільництва).
Е. Бачинський - міністр внутрішніх справ
Ю. Ревай - міністр комунікацій та транспорту,
С. Фенцик - міністр без портфеля,
статс-секретарі:
А. Волошин - з питань охорони здоров'я і соціального забезпечення,
І. П'єщак - в питаннях юстиції.
Від цього часу Чехословаччина ставала федерацією. Юридично федеративний устрій парламент ЧСР затвердив 22 листопада 1938 р. з змінами до конституції, доповняючи її постановами про федеративний устрій та окремої конституційної грамоти "Закону про автономію Підкарпатської Руси ".
Згідно з цим законом, вибори до першого сойму Підкарпатської Русі мали відбутися до п'яти місяців після вступу в дій цього закону, а першу сесію сойму мав скликати президент Чехословакії найбільше ніж за місяць після виборів. Передбачалося, що в майбутньому членів уряду Підкарпатської Русі мав призначати президент федерації на основі пропозицій Президії сойму. Вирішення остаточної урядової назви країни та мову навчання залишено в компетенції Сойму.[5]
Ця грамота почала діяти з 16 - го грудня 1938 р.
Отже, важкий шлях вимагань автономії, боротьби за її здобуття двох політичних течій, затяжних переговорів завершився здобуттям автономії, формуванням автономного уряду та юридичного оформлення уряду Підкарпатської Русі.
Складна й тривала боротьба за автономний статус Підкарпатської Русі принесла свої плоди. 11 жовтня 1938 року, Рада Міністрів ЧСР погодилася призначити для Підкарпатської Русі трьох міністрів, одного уповноваженого міністра для переговорів з словацьким урядом у справі врегулювання Закарпатсько-словацького кордону і двох статс секретарів, що практично означало формування уряду автономної Підкарпатської Русі.
Персональний склад Ради Міністрів автономного Підкарпаття такий:
А. Бродій - прем’єр та міністр освіти (шкільництва), міністр федерального уряду в справах Підкарпатської Русі ;
Е. Бачинський - міністр внутрішніх справ
Ю. Ревай - міністр комунікацій та транспорту,
С. Фенцик - міністр без портфеля,
статс-секретарі:
А. Волошин - з питань охорони здоров'я і соціального забезпечення,
І. П'єщак - в питаннях юстиції.
Можна зазначити, що формування автономного уряду в Ужгороді виходило за рамки зобов'язання ЧСР щодо автономних прав краю відповідно
до Сен-Жерменської угоди від 10 вересня 1919 р.
_______________________________
1.П.Ю.Стерчо ........ с.55
2." Нова Свобода"- 12 жовтня 1938
3.Там же
4.П.Ю.Стерчо ....... с.58
5.www.hist-dokyments.narod/Ukrhist/Zakarpattya/konst_zakon.htm
Згідно з цим договором "... губернатор русинської території призначатиметься президентом Чехословацької республіки і відповідальний перед Русинським соймом. [1]
Відразу ж 12 жовтня 1938 р. А. Бродій та інші члени прилетіли до Ужгороду з Праги. Е.Бачинський відбув на переговори в Комарно щодо врегулювання Чехословацько-Угорських територіальних проблем. С. Фенцик поїхав до Пряшева для вирішення питання кордону між Підкарпатською Руссю й Словаччиною. Питання постало настільки гостро за східнословацькі райони, що поступово почало призводити до похолодання відносин між двома автономіями. Кампанія за приєднання Пряшівського району, заселеного Русинами до Підкарпатської Русі розгорілася по цілому Закарпаттю.
Цю кампанію розпалювали висловлювання А.Бродія про возз'єднання Русинів від річок Попрада до Тиси.[2]
Перше засідання Ради Міністрів Підкарпатської Русі відбулося в Ужгороді. На засіданні державні секретарі А. Волошин та І. П'єщак склали Бродію присягу. Розглядалися правові повноваження уряду. Зважаючи на неврегулювання цього питання було вирішено вимагати для себе тих же прав, які отримала виконавча влада в Братиславі.[3] Боротьба за посади закінчилася розподілом функціональних обов'язків між міністрами. Прийнято рішення, що розпорядження автономного уряду, які є загальнообов’язковими для виконання на території краю (крім армії і прикордонної охорони) будуть публікуватися в офіційному часопису під назвою "Урядовий Вісник".
_____________________________
1.xrestomatia.narod/Worldhist/Murdogovoru/sen-germen.htm (ст. 12)
2.Нариси Історії Закарпаття ...... с.279
3.П.Стерчо ....... с.120
Невирішеність питання про офіційну мову зумовила вихід часопису Руською та Українською мовами.
На завершення на засіданні заснували Підкарпатські дирекції залізниці й пошти, було видано розпорядження про деякі зміни в поземельних книгах та про врегулювання продажу дров із державних лісів. Міністри проаналізували продовольчу ситуацію в краї та розробили заходи для її поліпшення. [1] Зокрема налагодили завезення кукурудзи з Румунії .[2]
В перериві засідання уряду 18 жовтня 1938 р. основна увага зверталася на переговори з Прагою та Словаччиною щодо кордонів Підкарпатської Русі. Загострення ситуації з Угорщиною, зрив переговорів в Комарно зробили ситуацію навколо Підкарпатської Русі майже критичною. Угорщина готувала збройним шляхом вирішити питання щодо Підкарпатських земель.
Друге засідання автономного уряду в Ужгороді 18 жовтня було присвячено переважно розгляду територіальних питань. Заслухавши доповідь про ситуацію на Пряшівщині та переговори про кордони зі словацьким урядом, затвердили комісію для подальших переговорів. До комісії ввійшли М. Фаринич - експерт з філології, П.Сова - з етнографії, С. Гойдич - з статистики та Т. Райкович - з питань релігії. [3]
Репресії прем'єра Словаччини щодо організаторів руху за об'єднання східнословацьких районів з Підкарпатською Руссю викликали хвилю обурення, як серед урядовців так і серед простого населення.
Після того заслухали доповідь Ю. Ревая про його переговори з міністром закордонних справ ЧСР Хвалковським. Міністри постановили найближчим часом видати розпорядження про заборону вивозу з території краю державного і приватного майна. Члени уряду також заслухали А.Волошина про організацію Підкарпатського центру соціального забезпечення.
Важливе для Підкарпатської Русі питання шкільництва також було розглянуто. Рада міністрів прийняла рішення про ліквідацію чеських шкіл у тих населених пунктах де не було передбаченої законом кількості чеських дітей шкільного віку. Характерно, що це рішення не покращило якість шкільної освіти.
Чітка орієнтованість деяких членів уряду на Німеччину вплинула на рішення уряду про дозвіл діяльності "Дойче Партай" та розповсюдження книги Гітлера "Майн Кампф".[4]
Третє, і як виявилося пізніше, останнє засідання Кабінету Міністрів А.Бродія розпочало свою роботу 22 жовтня 1938 р. Складна політична ситуація навколо Закарпаття була у центрі уваги засідання уряду. Уряд заслухав доповідь Е. Бачинського про результати пере говорів в Німеччині у справі встановлення нових кордонів між ЧСР та Угорщиною. Згода Угорців на німецько-італійський арбітраж щодо питання кордонів викликало широке обговорення дій уряду на арбітражних переговорах.
Варіантами боротьби за єдність Підкарпато - Руських земель висунула звернення до Німеччини та Італії з проханням залишити Ужгород та Мукачеве належними до ЧСР, бо саме ці міста складають основу економічного і культурного потенціалу краю.
Однак А. Бродій вирішив самостійно провести переговори з Угорщиною, хоча це виходило за рамки повноважень уряду. До Будапешту для переговорів вислано Е.Бачинського та С.Фенцика - відвертих русофілів та прихильників ідеї приєднання до Угорщини.
Наступного дня, 23 жовтня на засіданні уряду прийнято рішення про звернення до народу та сусідніх держав з проханням дозволити вирішити питання про цілісність Підкарпатської Русі самому народу. [1]
Цей документ, який надісланий до урядів Європейських держав закладав основи ідей плебісциту в краї. Уряд А. Бродія розробляв практичні заходи у справі підготовки до плебісциту в краї.
________________________________
1."Нова Свобода" - 1938. - 18 жовтня.
2. "Нова Свобода" - 1938. - 18 жовтня.
3.Нариси Історії Закарпаття ...... с.279
4.там же ....... с.279
Це рішення, та міжнародні відносини уряду фактично порушували конституційні норми Чехословаччини. Треба зазначити, що автономний уряд наважився на такий крок після того, як Празький уряд відмовився виконати