Карпатська Україна
Німеччина в свою чергу вела політику заігрування з обома сторонами, таємно обіцяючи їм свою підтримку. Звісно ж Гітлер більше хотів завдяки цьому тримати під контролем Угорщину в питаннях угорсько - чехословацьких відносин.
___________________
1.Нариси Історії Закарпаття .... с.330-332
В лютому й березні 1939 р. міністр закордонних справ Угорщини Й. Бек пожвавив свою акцію проти Карпатської України, а в березні Бек постійно домагався спільного польско - угорського кордону. Німеччина все відкладала прийняття декларації про забезпечення кордонів Чехословацької федерації. Угорщина використовувала таку ситуацію, з можливістю окупувати Карпатську Україну. Вдалим моментом для цього було 12 лютого
1939 р.- день виборів до Сойму Карпатської України, кілька днів перед тим сконцентрувавши гвардію терористів - "Рондьош гарду ". Але німецький уряд не дав добро на таку акцію. Це зумовлювалося таємним планом "Грюн" по захопленню Чехословаччини десь в середині березня 1939 р.
Німеччина дала Угорщині підтримку у справі Карпатської України вже у 4 березня, коли під час чергових відвідин угорського міністра Я. Стояї у резиденції Рібентропа, де він отримав запевнення, що " Угорщина повинна бути терпелива ", під умовою, що угорський уряд не робитиме ніяких попередніх підготовчих воєнних заходів аж до знаку, що його дасть Берлін. [2]
Угорщина негайно почала відтягувати свої частини від кордону з Словаччиною та концентрувати їх вздовж кордону Карпатської України та частково Східної Словаччини. В цьому районі зосереджено 12 дивізій, з них на лінії Мукачево - Ужгород стягнено три бригади піхоти, дві бригади кавалерії та одна бригада моторизованих частин. На Словацькому кордоні стояли дві бригади піхоти скеровані в напрямку Карпатської України.
Під вечір 12 березня 1939 р. А. Гітлер закликав до себе угорського посла в Берліні Д. Стояї та сказав, щоб той негайно їхав до Будапешту і особисто поінформував владу, що розвал Чехословацької федерації остаточний, а про долю Карпатської України Угорці можуть вирішувати самі. [3] Це був натяк на дозвіл окупації.
___________________
1. П. Стерчо ..... с.182-183
2. Там же ...... с.211
3. П. Стерчо ..... с.208
Ранком 13 березня 1939 р. спеціальний посланець Гітлера , голова відділу IV 5 у міністерстві закордонних справ Г. Алтенбург у супроводі німецького посла в Будапешті Отто Фон Ердманнсфорда з'явився у регента М. Горті, де вже їх очікували угорський прем'єр П. Телекі, голова генерального штабу Г. Верт і представник міністра закордонних справ Угорщини графа Г. Чакі. Німецька делегація вимагала щоб Угорщина розпочала агресію проти Карпатської України негайно. У відповідь М. Горті зауважив, що їм потрібна деяка підготовка, але після телефонної розмови Алтенбурга з Гітлером і переповідження Гітлерової вимоги угорцям, коронна рада запевнила німецьку делегацію, що в найближчих дванадцятьох годинах розпочнуть наступ проти Карпатської України.
Горті в своєму листі Гітлеру від 13 березня 1939 р. зазначає, що угорські війська не можуть негайно почати наступ проти Карпатської України і виступлять лише десь після 16-го березня. Він обгрунтовував це нібито неготовністю п’ятитижневих рекрутів, які стягнуті до кордонів. [1]
Але Гітлер не задовольняється тим, що Горті хотів відкласти головний наступ, так як заплановано за німецьким планом операції "Грюн". Тому угорцям дано наказ розпочати наступ без проволоки. Гітлер хотів справити враження для світової громадськості, що Словаки як окрема нація проголосили незалежність, а Угорщина скористалася нагодою і окупували Карпатську Україну. У цій ситуації Німеччині нічого не залишалося, як окупувати Чехію та Моравію щоб не допустити чесько-словацької війни.
Угорська агресія проти Карпатської України являлася добро запланованою акцією, але зважаючи на невисокий політичний авторитет на міжнародному рівні урядові Угорщини прийшлося шукати політичних союзників в своїх загарбницьких планах, та залежати від їх політичного розрахунку в політиці щодо Чехословацької федерації.
Про намагання Угорщини заручитися підтримки у справі окупації Карпатської України було відомо всім і давно. Уряд А. Волошина постійно балансував між чеським федеральним урядом, Німеччиною в якої випрошував підтримку й протекторат. Гітлер всіляко підтримував проукраїнську політику Волошина, що створювало уявлення про прихильність німецьких владних кіл до самостійної української держави.
В дійсності Карпатська Україна була розмінною монетою в політиці загравання Німеччини з Угорщиною. Побоюючись нападу Угорщини А. Волошин шукав шляхи для самооборони. Почастішали переговори уряду Карпатської України з Прагою про посилення контингенту військ, покращення її озброєння. Паралельно він веде переговори з Румунією, без відома федерального уряду. У цих складних умовах А. Волошин повністю переорієнтовується на Німеччину. В лютому 1939 р. А. Волошин сприяє відкриттю в Хусті німецького консульства, яке стало центром обговорення всіх питань внутрішньої і зовнішньої політики Карпатської України.
Провалилися й спроби встановлення контактів А. Волошина з Варшавою. Польський консул відмовив прем'єру Карпатської України у поїздці до Варшави.
А. Волошин до останнього вірив про можливість німецького патронату для Карпатської України. Він вбачав державу під протекторатом Німеччини, про що відверто заявляв.
В вівторок 14 березня 1939 р. прем'єр А. Волошин попередньо проголосив незалежність Карпатської України. Того ж дня о 1-30 ночі уряд передав до рук німецького консула Гамількара Гофмана телеграму в Берлін. В телеграмі А. Волошин висловлював прохання охорони німецького Рейху. самостійної Карпатської України. [1]
___________________
1. П. Стерчо ..... с.209
О 11-50 Гофман вислав телеграму про початок наступу угорських військ і про настійне прохання А. Волошина інтервеніювати в Будапешті в справі припинення наступу угорських військ. Ранком 15 березня 1939 р. Не одержавши з Берліну відповіді на телеграми, уряд Карпатської України звернувся з категоричною вимогою до уряду Німеччини відповісти чи вона пообіцяла Карпатську Україну Угорщині чи ні.
Вже о п’ятій годині вечора 15 березня, міністерство закордонних справ Німеччини вислало телеграму своєму дипломатичному представникові в Хусті телеграму, з повідомленням, що угорські війська вже просуваються вглиб території і німецький уряд радить йому не робити опору. [2]
Цю телеграму передано президентові А. Волошину саме під час святкового засідання Сойму Карпатської України. Уряд не прийняв ці домагання Німеччини та Угорщини з подібною заявою.
Формування власних збройних сил Карпатської України зайнялася організація Карпатська Січ. Спочатку вона задумовувалася як немілітарна організація і лише з здобуттям автономії почала набирати військових рис. Бойовий склад формувався переважно з галицьких емігрантів. З Галичини члени ОУН масово переїжджали в Підкарпаття. Тут вони сподівалися добитися створення незалежної української держави, яка б була плацдармом для звільнення Галичини й Волині від Польщі.
З числа корінного населення Закарпаття до складу Січі вступала переважно молодь, яка погано знала військову справу. Тому навчання січовиків особливо в березні 1939 р. проводилося цілодобово.
Головною проблемою Карпатської Січі на шляху формування її як військового формування була відсутність достатньої кількості зброї. Штаб Карпатської Січі багато працював над поповненням запасів зброї. Робилися спроби захопити склади зі зброєю, яка належала чеським частинам, які були успішними лише 15 березня 1939 р.
Сутички між січовиками та чеськими військами 13-14 березня в Хусті стали саме виявом боротьби січовиків за отримання зброї. Бойовики ОУН таємними способами добували зброю в Німеччині, Румунії, Югославії, Польщі. Іноді для закупівлі зброї використовувалися надані в формі допомоги Карпатській Україні від організацій діаспори. Зброї катастрофічно не вистачало. З початками боїв з угорськими військами отриману силою зброю від чеських військ відразу ж роздавали групам січовиків, які йшли на фронт.
Кількість січовиків була незначна, й за даними М. Вегеша складала від 2 до 4 тисяч чоловік . [3]
Командування Карпатської Січі очолював М. Климпуш, але з початком боїв командування на себе перебрали М. Колодзінський та З. Косак.
Отже, Карпатська Січ на середину березня 1939 року була збройною силою, яка хоч і складалася з патріотів, готових до бою за Батьківщину, за українську державність, але булла позбавлена відповідних умов для виконання місії.
Внутрішнє становище Карпатської України бажало кращого.
Економічна криза загострила відносини між політичними силами.
Найбільш гостро на середину березня 1939 р загострилися ситуація між чеською адміністрацією, зокрема командуючими військами генералом Л. Прхалою і властями Карпатської України.
Л. Прхала не приховував свою русофільську орієнтацію і всіляко протистояв автономному уряду. Це вилилося в кілька конфліктів з владою автономії в січні-березні 1939 р. Особливо гострий конфлікт розгорівся 13 - 14 березня в Хусті. Очевидна підготовка угорських військ до нападу, прикордонні інциденти 13 березня зумовили організацію Карпатською січчю оборони. Для цього вночі 13 січня командування Організації Народної Оборони Карпатська Січі вислала делегацію до прем'єра з проханням видати зброю для озброєння загонів січовиків і відправлення їх на фронт.
_________________
1. П. Стерчо .... с. 213
2. Там же .... с.217
3. Вегеш М. М. Карпатська Україна в 1938 - 1939 рр. : Соціально- економічні аспекти - Автореферат дисертації, кандидата історичних наук -- Ужгород. 1994 с.16
Січовики, які зібралися біля будинку влади попали в засідку чеських військ і захопили будинок. Війська генерала Л. Прхали почали бої з січовиками в Хусті, які тривали на протязі цілого дня. Особливо жорсткі бої були за Січову гостинницю та головного коша Карпатської Січі, де січовики зазнали відчутну поразку.
Внутрішній конфлікт напередодні вторгнення угорських військ, конфронтація обох сторін вносила розлад у реальні збройні сили, які могли б протистояти наступу угорців. Уряд А. Волошина не зумів успішно організувати оборону та співпрацю сил ОНОКСу та чеських військ.
О полудні 14 березня стало відомо, що Словаччина проголосила незалежність, і Чехословацька федерація припинила своє існування. Відразу ж угорські війська безпосередньо зосередженні на кордонах почали нападати на територію Карпатської України.
Воєнні дії 14 березня ще не мали характеру загального наступу, а були скоріше перевіркою сил ворога шляхом прикордонних сутичок.
А. Волошин оголосив мобілізацію, звістка про яку одначе була серед населення лише 15-16 березня. Генерала Сватека, який перебував у Сваляві призначено комендантом всіх збройних сил Карпатської України. Фактично ж чеськими військами керував ген. Л. Прхала, і тому ген. Сватек відмовився вислати війська на кордон.
Загін угорських військ спробував захопити 14 березня села Дравці, Баранинці, Часлівці, та Коритяни, що знаходяться недалеко від Ужгорода, але чеські війська, які просувалися в напрямку Словаччини спільно з січовиками здійснили збройний опір і відбили напад.
Січовики здійснили кілька спроб прорватися до Ужгорода, але били відкинуті угорськими збройними силами.[1]
___________________
1. Нариси Історії Закарпаття ..... с. 331
Друга сутичка мала місце в районі с. Велика Добронь і Чомонин Ужгородського району. В окремих місцях угорські війська просунулися на 5-8 кілометрів і досягли сіл Страбічово і Горонда. Сутичка з січовиками і відсутність наказу про наступ зумовило відведення військ до с. Велика Добронь.
Найбільш інтенсивні бойові дії під вечір 14 березня 1939 р. Мали місце навколо Мукачева. Із с.Росвичова угорська армія почала наступ на с. Клячаново, Іванівці, Нове Давидково, Великі Лучки. Друга група військ рухалася в напрямку сіл Кольчино, Чинадієво, Лавки, Підстряловь і Ромочевиця де зустріла жорсткий опір і змушена була відступити до Мукачева. [1]
Подібні військові акції в другій половині дня 14 березня мали місце в районах населених пунктів Шаланки, Чорнотисово, Королево та ін. Незначними сутичками угорське командування намагалося визначити готовність до оборони чеських військ і січовиків. Чеські війська були неготові до оборони по причині виведення військ в напрямку Словаччини, та ще особистим небажанням вступати в військові дії, а січовики по причині нестачі зброї і незначної кількості січовиків.
Наступ угорських військ та розпад ЧСР зумовили потребу організації оборони країни. Вже 14 березня А. Волошин дав письмове розпорядження жандармерії передати зброю в руки Карпатської Січ, однак Чехи не дуже поспішали це робити.
Телеграма з проханням допомоги в боротьбі проти угорської агресії була надіслана 14 березня до чеського уряду. Відповіді на неї не надійшло. Командуючий чеськими військами в Закарпатті Л. Прхала, який загалом вороже ставився до Карпатської Січі, заявив про свою співпрацю з урядом А. Волошина, але майже нічого не зробив для підготовки військ до оборони. [2]
Це також зумовлювалося вказівкою з Праги, яка надійшла вечором 14 березня 1939 р. і в якій рекомендувалося не чинити опору угорській армії та відводити війська через Словаччину та Румунію до Чехії. За вказівкою, треба було здавати зброю угорським, польським та словацьким військам або знищувати її на місцях. [3]
Стало ясно, що ніякої підтримки Карпатська Україна не одержить. Із Праги представник уряду Карпатської України В. Шандор повідомляв, що звертався до дипломатичних представників різних країн, але ніхто не виявив інтересу до подій у Карпатах. [4] Уряд Карпатської України міг розраховувати лише на власні сили Карпатської Січі та всього народу краю.
В такій ситуації у владному будинку зібралася на нараду січова старшина, під головуванням міністра оборони С. Клочуряка. Утворена військова рада оборони держави. Створено штаб військової ради, яку очолили полковник С. Єфремов та К. Гузар, члени - поручники Бабіля, Філо-нович, Парчай, Гулянич, Чорний, Вайда, Щука, Роман - всього 11 чоловік .[1] Штаб створено за наказом міністра С. Клочуряка 15 березня 1939 р. Того ж дня проголошено Організацію Народної Оборони " Карпатські Січі "
регулярною армією Карпато - Української республіки. Головнокомандуючим став А. Волошин. Цей наказ мав вже не так значення внутрішнього, як державно-правового характеру.
З моменту видання цього наказу фактично майже нічого не змінилося в справі внутрішньої організації збройних сил Карпатської України та фактичному керуванні операціями на фронті. Він мав більше значення у державно-правовому розумінні тому, що Карпатська Січ оформилася як регулярна армія.
_____________________
1. Нариси Історії Закарпаття .... с.331
2. П. Стерчо .... с.214
3. В. Гренджа-Донський ..... \ www.litopys /grendzh/grendzh_07.htm
4. Нариси Історії Закарпаття .... с.333
Ввечері 15 березня проголошено загальну мобілізацію видану в газеті " Нова Свобода ". В мобілізаційному заклику йдеться мова про скликання всіх колишніх військових старшин, вояків до головної команди війська. В кінці заклик - " ... служили ми цісарям, всяким чужим президентам, то послужіть тепер своєму народові. " [2]
В дійсності зміст цього заклику не дійшов кожної української хати Закарпаття. Народні маси, до яких цей голос дійшов стали масово збиратися на збірних пунктах. Але їм часто відмовляли, мотивуючи відсутністю зброї та уніформи, щоб їх відправити на фронт.
Січовики всю свою активність спрямували для здобуття зброї. Чеські війська при евакуації не хотіли віддавати зброю січовикам. Наприклад, сорок п'ятий піший полк який розташовувався в Хусті, серед подвір'я частини солдати розбивали і палили рушниці, документи, стрілецький порох. [3] Деякі чеські війська вивозили з собою зброю на Словаччину, інші передавали її Румунам, Полякам, Угорцям.
Боротьба за зброю розгорілася на всій території Карпатської України. Січовики створювали гуртки селян, які спиняли Чехів і відбирали зброю. В Хусті до вечора 15 березня вдалося озброїти сотню січовиків їх на фронт. [4]
З Севлюша штаб отримав звістку про роззброєння чехів. Там викладачі Торгової школи і озброїли семінаристів. Семінаристи поряд з сотнею січовиків мужньо оборонялися проти переважаючих сил ворога, але надвечір 15 березня їх опір був зламаний. Біля головної команди в Хусті Румунській поставлено кулемет. До штабу звідусіль надходили звістки про боротьбу з Чехами за зброю. Стало відомо, що генерал Л. Прхала втік з Хуста у невідомому напрямку. До Хуста повернулися січовики, які 14 березня врятувалися з оточення біля січового коша. Вони розповіли, що поручник Силятинський та 80 січовиків обеззброїли жандармів в Велятині, Вишкові, Буштині. З Волівщини прийшла телефонна звістка про подвиги Торунських січовиків, що розбили групу чеських військ в помсту за події 14 березня в Хусті. 25 січовиків на чолі С. Дубика обеззброїли 200 солдатів отримавши 7 кулеметів та 150 рушниць, 40 револьверів, 30 мінометів, 600 гранат, 30 протигазів, 50 тисяч набоїв. [5]
Біля станції в с. Прісполі відбувся бій місцевого населення з Чехами. О п'ятій годині вечора полонили 14 жандармів і забрали всю зброю. Озброєно понад 100 селян. Біля Волового Чеські війська утворили укріплений табір і оборонялися від нападів селян. Здійснивши засідку на чеський конвой, було озброєно 400 селян, які вже через кілька годин розгромили загін польських військ. [1]
Такі приклади показують мужність закарпатців в боротьбі з чеськими військами за озброєння, яке було конче потрібно січовикам в обороні Карпатської України від угорських завойовників.
Внутрішня боротьба між відступаючими чеськими військами і січовиками за зброю для оборони від наступу угорських військ затруднював, і так неорганізовану оборону від агресорів, завдавав шкоди розореним селам.
Політична недалекоглядність, цілковита орієнтованість уряду Карпатської України на Німеччину як протектора, складні внутрішні відносини з чеськими військами, зовнішня агресія Угорщини призвели до краху планів А. Волошина закріпити визнання держави на міжнародному рівні забезпечити оборону її інтересів від агресії Угорщини та зберегти державність карпатських українців.
Ранком 15 березня 1939 р. угорська армія почала генеральний наступ. Найважливіший напрямок військ східної групи на Хуст, які отримали завдання захопити столицю і не допустити відкриття Сойму.
_________________
1.П. Стерчо . с.217
2. Там же с.218
3. В. Гренджа-Донський \ www.litopys/grendzh/grendzh_07.htm
4. Там же
5. В. Гренджа-Донський \ www.litopys/grendzh/grendzh_07.htm
На цьому напрямку Угорці зустріли рішучий опір січовиків біля сіл Королево, Велика Копаня, Веряця, Рокосово. [2] Взявши з боями ці села зав'язалися важкі бої на " Красному полі ", що розмітився на правому березі Тиси на підході до Хуста. Наступаючій угорській армії тут протистояло біля двох тисяч січовиків і приблизно стільки ж чехословацьких солдат. Складність оборони полягала не тільки у величезній перевазі сил з боку угорської армії, але її кращому розташуванні. Угорці наступали з гір, а січовики та частини чеських військ укріпилися на рівнині. Єдиним захистом за яке укріпилися січовики було з було залізничне полотно. Січовики цілий день мужньо оборонялися, не пропустили до Хуста Угорців, чим сприяли успішній роботі сойму. Командував боями М. Гузар. Основну масу серед оборонців становили гімназисти, яких вивів на красне поле учитель Я. Голота. Угорці вісім раз здійснювали атаки, але кожен раз січовики їх відбивали. Кілька разів контратакою вдалося загнати угорців в Тису, де частина з них потонула. Січовики мужньо тримали оборону на Верецькому мості де були, за свідченням учасника подій, десятки трупів угорських солдат. [3] Лише після того як всіх оборонців моста було вбито угорцям вдалося захопити міст. Угорські війська намагалися не брати січовиків в полон і відразу ж розстрілювали їх. [4]
За даними угорських джерел січовики втратили 230 чоловік вбитими, багато поранених, в полон взято 450 чоловік. Угорці втратили близько 16о солдат і офіцерів, і ще близько 400 поранено. [5] Частина січовиків на чолі полковника М. Гузара відійшли до Хуста.
Подолавши опір Карпатської Січі та чеських військ на Красному полі, угорська армія під вечір 15 березня зав'язала бої за Хуст.
____________
1. В. Гренджа-Донський \ www.litopys/grendzh/grendzh_07.htm
2. Нариси Історії Закарпаття с.333
3. Спогади учасника битви на Красному полі В. Попівняка
4. В. Гренджа-Донський ..... \ www.litopys /grendzh/grendzh_08.htm
5.Нариси Історії Закарпаття .... с. 334
На засідання Сойму представник Угорщини приніс ультиматум командування, що хто до 16 березня до двадцятої години не складе зброї буде розстріляний на місці. Ультиматум відкинутий А. Волошином і всіма послами Сойму.
Посадовці Карпатської України побачивши, що Хуст вже не можна втримати в ночі з 15 на 16 березня почали виїжджати в різні напрямки. Найбільш поширений був напрямок на Бичків, щоб перетнути Румунський кордон. А. Волошин розпустив уряд і дозволив всім вільно розпоряджатися своєю долею. Наступного ранку, о восьмій годині двома автомашинами в супроводі А. Штефана і декількох урядовців А. Волошин перетнув румунський кордон.
Бої за Хуст тривали на протязі всього дня 16 березня. В Хусті все, ще майоріли жовто-блакитні прапори. Чехи вночі озброїли групу місцевих угорців, яка засіла в Хустському замку і обстрілювала місто, чим завдала значних труднощів обороні. [1]
М. Бращайко, Ю. Перевузник та Ф. Ревай залишилися в Хусті для командування обороною міста. Над Хустом з'являлися угорські бомбардувальники, які стріляли з кулемета та скидали бомби. На вулицях міста весь день тривали бої. Захоплюючи окремі райони міста проводили арешти. Всіх захоплених січовиків, а їх було понад 200, розстріляно. Перед розстрілом вони дружно прокричали : " Слава Україні ". [2]
Остаточно Хуст окупований ввечері 16 березня. Угорська армія з Хуста вирушила на Вишково, Буштино, Солотвино. 16-17 березня біля Солотвина зав’язлися важкі бої за казарми, де перебували січовики та залишки чеських військ. Казарми довелося брати штурмом. Протягом двох днів в цьому напрямі угорські війська з боями пройшли до Рахова і Ясіня. Успішне просування угорських військ зумовлювалося неорганізованим опором січовиків і населення, та захоплення місцевими угорцями ряд населених пунктів - Тячів, Бичків, Рахів, Ясіня. Наприклад в Тячеві, ще 15 березня захопила владу Угорська Національна Рада, яка організувала тимчасову адміністрацію і загони для боротьби з січовиками, чехами та місцевим населенням. [3]
Румунські війська місцями переходили кордон, але сіл не захоплювали і в бій з угорцями не вступали. Навпаки вони видавали втікачів з Карпатської України угорській армії попередньо ограбивши їх. Лише одного дня 18 березня 1939 р. угорцям передано більше 280 чоловік. Друга частина угорських військ дислокованих в Берегові направилася в напрямі
Севлюша - Іршави - Довге - Білки. У перші ж години наступу зав'язався бій за Севлюш, де місцеві січовики та семінаристи торгівельної школи здійснили жорсткий опір. На допомогу їм підходили загони з Великих Ком'ят, Фанчикова, Буковця та ін сіл. Лише під вечір угорські війська оволоділи містом, а залишки оборонців відійшли до Іршави.
У наступні дні 16-17 березня ця група військ в районі сіл Білки і Довге попала під вогонь сил, які відступали з Севлюша та Іршави. Січовики добре укріпилися на пагорбах, мали достатньо зброї і відкрили шквальний вогонь проти угорської армії. Протягом майже дводенного бою січовики втратили близько 200 чоловік убитими і 134 поранених. [1] Угорська армія прорвала оборону і продовжила наступ на Кушницю після одержання підтримки з Берегова.
Друга група військ, яка дислокувалася в Мукачеві, просувалася в напрямку Свалява - Нижні Верецьки. Перший опір 15 березня вони зустріли в Чинадієві. Січовики і окремі загони чеської армії стримували угорців до самого вечора.
__________________________________________
1. В. Гренджа-Донський \ www.litopys /grendzh/grendzh_08.htm
2. Химинець Ю. Мої Спостереження з Закарпаття \ www.exlibris.onestop/ Humunec/hum_07
3.Там же
До Сваляви угорським військам вдалося добратися з невеликими боями. Протягом двох наступних днів Угорські війська вели боротьбу в околицях с.Верхні Верецьки.